Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

БАРД СТРІЛЕЦЬКОЇ МУЗИ
(У перші роковини смерти Романа Купчинського)

Великий ідейний зрив, що завів квіт української молоді в ряди Українських Січових Стрільців та велів їй у час I-ї світової війни боротися за волю України, розбудив багату стрілецьку творчість. Вона проявилася в літературі, малярстві й музиці. У Пресовій Квартирі УСС поставали теми до мистецьких картин і літературних творів, творилися стрілецькі пісні, які наш народ співає до сьогодні. З поміж Усусусів визначні співці-барди й композитори Січового Війська, які вже спочили вічним сном на американській землі. Першим із них відійшов Михайло Гайворонський у 1949 році в Нью-Йорку, в 1972 році закінчив життя в Трентоні Лев Лепський, а минулого року зійшов у могилу Роман Купчинський. Із стрілецького середовища вийшли й мистецькі твори Осипа Куриласа із стрілецького побуту.
Окремим характером визначається стрілецька пісня і поезія стрілецького життя. На полі стрілецької пісенної творчости здобули собі славу особливо Р.Купчинський і Л.Лепкий. Поруч них належали до стрілецького Парнасу: М.Угрин-Безгрішний, Ю.Шкрумеляк, М,Голубець, В.Бобинський, А.Лотоцький, А.Баландюк, Л.Луців. З-помід стрілецьких пісень здобули широкий розголос головно оці: "Ой упав стрілець у край зруба" Гайворонського, "Ой у лузі червона калина похилилася" Ст.Чарнецького, "Ой видно село, широке село", "Льоня" Лепкого, "Питається вітер смерти" Ю.Шкрумеляка та деякі інші. В усіх стрілецьких піснях знайшла вираз збірна психіка нашого стрілецтва, виявляються його почування і надії, його розчарування і невдачі, відбивалися переживання поодиноких стрільців. Стрілецька пісня залишила глибокий слід у нашій літературі й нашому мистецтві. "Стрілецький неоромантизм" став своєрідним закінченням доби, після якої настала чи не найжорстокіша доба в житті нашого народу. Він є не тільки одним із могутніх завершень галицько-українського романтизму, але теж доказом, що у співучого українського народу навіть у час війни і кривавої боротьби не мовчать Музи, бо наші стрільці навіть, "як ідуть у бій, то співають і зі співом умирають". Стрілецька неоромантична творчість жде ще свого дослідника. Стрілецькі пісні стали вже подекуди народними піснями, а їх авторів інколи вже забувають і часто не подають їх прізвищ на програмах концертів. Стрілецькі пісні перейшли швидко в уста народу і стали його власністю.
Між поетами боротьби за волю України Роман Купчинський, письменник і журналіст, старшина УСС і УГА, відомий як співень стрілецького життя. Він був теж видатний композитор та великий майстер слова і звуку... Нажаль, його поезій ще не видано й не зібрано в одній книжці. Безумовно найтривкішу пам'ять залишив по собі, як автор кількадесятьох (одні нараховують їх 60, інші — навіть 80) пісень, до нині живих, щирих, глибокою радістю і тугою овіяних. Співають їх наші люди, часто не знаючи, чиї чиї вони. Наприклад, мало хто з українців знає, що автором нашого національно-релігійного гимну "Боже великий, творче всесвіту" є Р.Купчинський. Разом із деякими іншими стрільцями творив він те, що сьогодні називаємо мітом Січового Стрілецтва. Цей міт позначився з особливою силою в багатьох стрілецьких піснях, і в цьому полягають великі заслуги Романа Купчинського. Його пісні про стрілецьке життя прийнялися і поширилися надзвичайно, бо мають легку й принадну форму та сильно промовляють до почувань. Тому "Думка" в Нью-Йорку вшанувала 50-ліття музичної творчости Купчинського окремим концертом у Народному Домі. Тими піснями побудував собі покійник нерукотворний пам'ятник, бо створені ним стрілецькі пісні ще за його життя стали народними піснями. Розказав нам Микола Понеділок у своєму спомині-ескізі "Знайомство з Романом Купчинським", як то він, М.Понеділок, перестав захоплюватися обожуваними раніш російськими сантиментальними романсами, коли несподівано почув від галичан стрілецькі й любовні пісні Р.Купчинського.
Роман Купчинський, син священика о.Григорія Купчинського й Олени Підсонської, народився 24 вересня 1894 року в Розгадові, Західна Україна. Зпкінчивши гімназію, ще перед війною розпочав вищі студії. Студіював теологію у Львові в 1913 — 1914 роках, потім учився у віденському університеті в 1921 — 1922 роках, а опісля в Українському Тайному Універсітеті у Львові в 1922 — 1924 роках. В 1919 році одружився з Оленою Ходоровською. Коли вибухла I-ша світова війна, пішов до Українських Січових Стрільців, де зустрівся з іншими поетами-стрільцями, як Лев Лепкий, Юра Шкрумеляк, Микола Голубець, Олесь Бабій, Василь Бобинський та інші. В сотні Дідушка пройшов повен трудів і небезпек шлях від Веречок, через Маківку, аж до Стрипи. Тут знову, по важних боях, — Семиківці, Богатківці, Панталиха, Бурканів, Соколів, Раковець, Соснів — прийшла довша перерва в боях. І тут, у Соснові на Поділлі, розвинула духовна творчість Усусусів, а разом із ними також творчість Романа Купчинського. В ранзі поручника служив пізніше в УГА й разом із нею перейшов Збруч. Працював у Головній Пресовій Квартирі УСС в 1914 — 1918 роках. Тут поставали поезії, пісні, народжувалися теми до мистецьких творів і дотепи до гумористичних журналів — "Самохотник", а згодом "Бомба".
Коли наші Визвольні Змагання закінчилися поразкою, Р.Купчинський у 1920 — 1921 році знайшовся в таборі полонених у Тухолі. Потім прийшли Бригідки та важке життя під польським окупантом. В час II-ої світової війни емігрував до Німеччини, де публікував свої поезії в різних періодичних виданнях і творив нові твори. В 1949 році виїхав до ЗСА й жив у Нью-Йорку. Дня 10 червня 1976 року, на 82-ому році життя, замкнув навіки свої втомлені очі бард Стрілецької Музи. Похоронений в українському Пантеоні, на українському кладовищі в Бавнд Бруку, 10 червня.
Покійник був великий талант, але був досить байдужий на те, як той талант використати. Іван Кедрін у книжці "Життя — події — люди" пише, що сердечно дораджував Купчинському, щоб він переписав із мікрофїльмів річників "Діла" в Нью-Йорку свої чудові, унікальні малі фейлетони, що колись появлялися в "Ділі" у рубриці "Відгуки дня", а видавництво "Червона Калина" видасть їх окремою книжкою. Але Купчинський не дбав про це. Щоправда, він тоді був уже хворий і втратив зацікавлення власною колишньою працею. А шкода, бо така книжка була б дуже цінна.
Треба бо знати, що в 20 — 30-тих роках Купчинський був найкращим фейлетоністом. Писав свої фейлетони під псевдонімом Галактіон Чіпка. У тих роках був ще тільки один такий український фейлетоніст — але іншого жанру — Степан Чарнецький, який писав малі фейлетони під псевдонімом Тиберій Горобець.
Був Р.Купчинський колись фанатичний мисливець. Ненавидів позерство, тому то в його творах не побачимо ніде ніякої журналістичної етики. За поглядами належав до традиціоналістів-консерватистів.
Свої твори поміщували стрілецькі поети й письменники спершу в різних журналах і в окремому органі "Шляхи", що з 1915 року став виходити у Львові за редакцією Федорцева. В 1917 році вийшло перше число збірника УСС під назвою "Червона Калина", що його зредагував М.Угрин-Безгрішний. В молодості дав Купчинський ряд поезій виразно символістичного характеру, в яких відчуваємо вплив В.Бобинського. Бобинський написав багато віршів із стрілецькою тематику і разом із мистцем Левом Гецом приготував "Антологію УСС". Це видання було
рукописне, на зразок старовинних книг.
Після I-ої світової війни В.Бобинський побував у Києві, де зблизився до поетів групи "Музагет" (Загул, Савченко). Ці останні так вплинули на нього, що 1921 року зорганізував він із Р.Купчинським та Ол.Бабієм групу поетів, яка шукаючи "нових шляхів у мистецтві", видала 4 числа журналу "Митуса".
У Краю був Купчинський редактором видавництва "Червона Калина", співробітником "Діла" та головою Товариства Письменників і Журналістів ім.Франка (ТОПІЖ). Редакція "Діла" охоплювала 10 осіб і в склад її входив теж Купчинський у ролі малого фейлетоніста. Коли в Совєтській Україні в 1934 році розстіляли 28 українських дїячів, мистців і письменників, то рада ТОПІЖ у Львові видала з цього приводу гострий протест і його підписав Купчинський, як голова. Був він головою аж до 1939 року, отже, останнім. За його участю ТОПІЖ організував літературні конкурси з грошевими нагородами та влаштовував вечори лавреатів конкурсу, на яких бувало завжди багато людей. У лютому 1935 року ТОПІЖ улаштував перший на наших землях Баль Української Преси, який пізніше щороку був найбільшою і репрезентаційною імпрезою. В Америці був головою, а далі почесним головою Спілки Українських Журналістів Америки. Після доктора Луї Мишуги був другим головою Спілки. Члени її з гордістю і жалем згадують ТОПІЖ з часів, коли його головою був Р.Купчинський. Не забути нам його також, як славного Галактіона Чіпку, автора дотепних, тонких, малих фейлетонів. Якби зібрати ті всі фейлетони з "Діла", то було б їх кілька томів! Після I-ої світової війни, в 1924 — 1939 роках, Купчинський був знаний як гуморист з повчальною метою у львівському "Ділі". В 1940 — 1944 роках працював у "Краківських Вістях", а в 1952 — 1954 роках у "Свободі". Появлялися також його статті в часописах, журналах і календарях, наприклад, у календарі "Просвіти" в Буенос-Айресі 1960 року читали ми його цікаву статтю "Військові пісні".
З поезій Купчинський не жив ніколи, а як дістав було інколи від якоїсь газети чи календаря 5 злотих за свій вірш, то показував той гонорар усім, як дивогляд. Трохи краще було з його фейлетонами, бо в "Ділі" він мав за них місячну платню "аж" 120 злотих. Якби не Остап Луцький, колишній член "Молодої Музи", що заангажував Купчинського разом із В.Софроневим-Левицьким до редагування "Сільсько-Господарського Часопису", то письменник жив би в злиднях.
У Львові після I-ої світової війни почалася нова сторінка життя і творчости Купчинського. Тут він написав драматичну поему "Великий День", поему "Пісня про рідну землю", оспівав у творі "Перший листопад" зрив народу до волі, створив цикл історичних романів "Заметіль" у трьох частинах: 1. "Курилася доріженька", (1928), 2. "Перед навалою" (1928), "Вилітали орли" (1930), повість "У зворах Бескиду" (1933), своєрідний епос боротьби українців за свою державу. В основу тих історичних повістей лягли буйні мрії, гарячі почування і палкі пориви стрільців-ідеалістів, що йшли в розріз із дійсністю.
"Поема про Рідну Землю" починається зверненням до України, в якому помічаємо низку антитез і контрастів. Ось погляньмо:

Багата ти єси і бідна, Україно,
Мій краю дорогий, і раю і руїно.
Благословенна ти, й проклята рівночасно,
Замаяна добром і вкрита лихом рясно.
Топтали твій загін наїзники недобрі...
Та ти, мов Фенікс той, всевоскресала знову,
Стрясала попіл з риз, відзискувала мову,
Вмивалася дощем, поїлася росою
І дивувала світ нетлінною красою.
Надхни мене тепер, додай снаги і хисту,
Щоб гідно описать твою красу пречисту?
Твої святі лани, пшеницею вагітні, і т.д.

Вірш "Перший Листопад" починається картиною, в якій таємничі тіні появляються на вулицях Львова в ніч з 31 жовтня на 1 листопада. Це українські вояки приготовляють переворот.

Ніби тінь, ніби хтось... попід мур...
Знову тінь... знову дві... Знову п'ять...
Крізь пожовклий дерев абажур
Тільки зорі далекі,
Тільки зорі таємно мигтять.

Визначився Купчинський також на полі гумористично-сатирчної новелі, як теж гумористично — сатиричних фейлетонів. Написав 2 томи поезій і 5 томів повістей. В літературній творчості Р.Купчинського улюбленим жанром була, крім пісні, також сатира. Сатири з серйозним ідейним підкладом мали на меті підбадьорити стрільців у тяжких хвилинах воєнних трудів, очистити стрілецьке життя від усякої домішки самолюбних цілей та особистих амбіцій. Дехто з критиків літератури думає, що хоч пісенно — гумористичний аспект творчости Купчинського приніс багато користи українській культурі, то все ж мав він ту негативну сторінку, що закрив від нас обличчя Купчинського, як прозаїка й поета.
Найкращі поезії Купчинського походять із тих часів, коли він працював в "Митусі". Пізніші його поезії, написані між двома війнами, позбавлені вже тієї оригінальности, що її бачимо в його ранніх творах. З його поезій знані особливо такі: "Ода до пісні", "Вперед", "Слота", "Вітер" (Всі були перекладані чужою мовою), "Коляда", "Ніби сниться...", "Дума про Хведора Черника", "Спека", "Місто".
В Америці писав Купчинський час до часу оповідання, нариси і спогади періодичних виданнях ЗСА й Канади. В Нью-Йорку появився 1953 року "Наш Львів", у Вінніпезі в 1964 році вийшли його "Мисливські оповідання", в Нью-Йорку в 1965 році поема-гротеска "Скоропад".
Зацитую кілька строф із чудового вірша "Ніби сниться...":

Ніби сниться: заквітчана площа,
Ріки прапорів, море голов,
І та пісня — з усіх найдорожча,
І те серце, роздвоєне знов.

І нараз — все затихло, як камінь,
Тільки сонце на кожнім лиці,
Перед нами — не вправи вінками,
Але кріси, багнети... Стрільці!

Ніби сниться: Бескид, сніговії,
Темні звори, розбиті хати,
І розгублені в зворах надії
І хрести, і хрести, і хрести...
(Карпати,Бескид, 1914)

Для Карпатського Лещетарського Клюбу створив Купчинський гимн:

Гей, у соняшні простори,
Гей, на волю з хат тісних,
Через гори, через доли,
По килимах снігових.

На лещетах мов на крилах
Ловим кожну ясну мить,
Тільки кров нам грає в жилах,
Тільки вітер нам шумить.

Гей, покинь турботи в хаті
І до гурту приставай,
Перед нами в білій шаті
Розгорнувся рідний край.

На лещетах мов на крилах
Ловим кожну ясну мить,
Тільки кров нам грає в жилах,
Тільки вітер нам шумить.

У прегарній гумористичній поемі, своєрідній ідилії, "Скоропад", маємо легку сатиру, погідні образи, картини з життя, староукраїнська гостинність, товариське життя на замку, в якого центрі є князь Скоропад. Романтично — гротесковий характер його твору підкреслюють ілюстрації Ека, що прикрашують майже кожну сторінку тієї книжки. Ось заспів до тієї поеми, що вийшла у видавництві "Червона Калина" в Нью-Йорку:

Хто з Братства не знає околиць Комарна,
Де села чистенькі і добрі дороги,
Де дівчина кожна, як квіточка гарна,
А хлопець у хлопця, як явір розлогий!

Де знайде, хто вміє, ліси віколавні,
Поляни таємні, печепи понурі,
Останки окопів, могили преславні,
Розвалені башти, розкинені мури!

В такій то країні, на скелі високій,
Де вітер з орлами веде розговори,
Красується замок, грізний, бистроокий
І пильно сторожить і доли і гори.

У "Мисливських оповіданнях" дав нам Купчинський збірку, зложену з 10 оригінальних оповідань на тему полювання на тварин у різних частинах України й мисливського побуту. Виявив у них письменник великий літературний хист у творах мисливського характеру. Кожне оповідання в тій збірці має мисливський сюжет, довкруги якого розвиваються інші мотиви, любовні, товариські та інші. Автор їх був завзятим мисливцем і добре розумівся на мисливстві. Поруч багатства українського тваринного світу зображена в тій збірці краса природи. До збірки входять такі оповідання: "На степах", "Чигун", "Цап", "Як з книжки", "В бабине літо", "Восьмеро на одного", "Княжі лови" та інші. Дуже погідна є гумореска "Цап".
Мушу ще згадати "Думу про Федора Черника". Її початок виглядає так:

Чи то в горах Карпатах веснянії води
Кришать скелі, розбивають колоди?
Чи то буйнокрилі вітри степовії
Сніговії розкидають завії?
Ні, то Січові Стрільці,
Орли-сизокрильці
Гарматами орють, кулеметами сіють,
А шаблюками косять,
Не дають пощади
І для себе пощади не просять,
Ворожії лави,
Як сухії трави,
Розкидають — розносять...

А оце закінчення думи:

Сотника Хведора Черника,
Січового характерника
На горі високій,
Над Дніпром широким,
Чесно по-казацьки ховали.
З крісів, з кулеметів, з гармат
Ясу віддавали,
Лицареві "Слава" гукали.
Буде тая слава
Стрілецька кривава
По всім світі від краю до краю лунати,
Поки сонця світу,
Поки вод у ріках,
А у жилах крови — Амінь!

Р.Купчинський створив кількадесять стрілецьких пісень, патріотичних і любовних та здебільшого сам компонував до них мелодію. Тільки в 14 випадках підклав він музику до чужих текстів. Вичислю тільки найбільш відомі: "Гей, зелені наші бори", "Заквітчали дівчатонька стрілецьку могилу" (похоронна пісня на смерть підхорунжого Мальованого, вбитого на Лисоні в 1916 році), "Засумуй, трембіто, та по всьому світу" (постала в 1920 році після розгрому нашої армії), "За рідний край, за нарід свій" (хорова пісня, слова Р.Купчинського, музика М.Гайворонського), "Пиймо,друзі", "Накрила нічка" (пісня на вічну пам'ять поручника Осипа Яримовича, що впав у бою під Бережанами в 1917 році), "Як стрільці йшли з України" (постала в 1919 році в Чернівцях, куди прибули Усусуси з Придніпрянщини), "Мав я раз дівчиноньку чепурненьку", "Як з Бережан до Кадри", "Маширують добровольці", "Ой, та зажурились стрільці січовії" (постала влітку 1919 року в Кам'янці-Подільському після переходу Збруча Українською Галицькою Армією), "Зажурились галичанки" (постала в 1918 році з виїздом стрільців на Придніпрянщину), "Ой там при долині" (пісня на смерть стрільця Луцика в 1915 році), "Готуй мені зброю" (пісня з 1917 року в час вимаршу УСС на фронт під Бережанами), "Ой чого ж ти зажурився?", "Човен хитається серед води", "Гей там у Вільхівці", "Не сміє бути в нас страху", "Вдаряй мечем", "Ми йдемо в бій", "Ми по таборах і тюрмах", "Їхав стрілець на війноньку" (слова Р.Купчинського, музика М.Гайворонського), "Боже великий", "Творче всесвіту", "Чи ти знаєш?" (склав автор спеціяльно на Пластовий З'їзд у Регензбурзі в 1948 році, на якому Українські Січові Стрільці передавали свої традиції українським пластунам).
Стрілецька пісня закріпила в українському народі стрілецьку славу. Це була та пісня, про яку стрілецький поет і композитор Роман Купчинський написав такі великі слова:

Пісне! Велична, рідна Пісне!
В Тобі є все: і древня наша слава,
Володимира хист, і мудрість Ярослава,
І наших прабатьків ворогування злісне,
І Богдана розвага, і Богуна відвага,
І Дорошенка ум, і хитрощі Мазепи,
І гомін гір, і блиск зір,
І шум лісів, і розговори степу,
І матірня любов, і чар палкий кохання.
За свободою жаль і мрії про свободу,
І весь наш біль, всі наші сподівання.
Ти, дзеркало душі Країни та народу!

До оцеї то "Оди до пісні", з якої ми подали тільки першу строфу, склав музику для хору Василь Безкоровайний.
Деякі люди думають, що пісенна творчість Купчинського принесла багато шкоди нашій літературі, бо не дала розвинутися епічній творчості письменника. Ми не погоджуємося з тим і думаємо, що епічна творчість Купчинського не могла б притьмити його великих заслуг, які він має в нас, як творець стрілецької пісні. Був останнім стрільцем-романтиком, якеий внаслідок невідрадних обставин не мав можливости дати велику епопею УСС і наших визвольних змагань.
Сатирична поема "Скоропад" була написана ще в 1919 — 1922 роках і мала бути ілюстрована мистцем Іваном Іванцем. Одначе, була загублена й опісля відтворена автором у 40 — х роках у Німеччині. Але й тоді не судилося їй побачити світ, бо знищила її бомба, і поет мусів ще раз її відтворювати в Америці. Купчинський здобув собі велику популярність не тільки своїми піснями, але й фейлетонами, а рубрика "Відгуки дня" в "Ділі", де вони появлялися, була найбільше читаною. Були вони завжди дуже актуальні, мали характер прозової лірики, оповідальний тон, погідний гумор і легку сатиру. Не було в них ніколи злоби й менторської пози ані комерційної реклями для будь-кого й будь-чого. Автор їх оминав усяку пропаганду й моральні повчання.
В ранніх віршах Купчинського нерідко виступає антропоморфізм: хмари в його творах розмовляють з собою, дерева зідхають, вітер цілується з землею.
Хоч минуло вже півстоліття, як створив Купчинський свої чудові пісні, вони далі ще живуть в устах народу. Співають їх залюбки навіть ті з молодого покоління, які не читають ні української преси, ні української книжки. Таємниця цієї популярности стрілецьких пісень криється в тому, що створені під жанр української народної пісні, значить, тієї основи кожної літератури взагалі, а української зокрема. Купчинський діждався нагороди вже за життя більшої від грошей, орденів і відзначень: його пісенну творчість український народ усім серцем полюбив і взяв її за свою. А це хіба найбільша нагорода, яку доля може дати письменникові.

США, ?

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ