Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки

Iван Боднарук
МIЖ ДВОМА СВIТАМИ
Вибранi статтi про українських письменникiв

РЕЧНИК НОВОГО СЕЛА

П'ятирічка 1929 — 1934 років завдала страшний удар українській літературі. В міру того, як закріплювалася совєтська влада в Україні, методи винищування нашого народу ставали дедалі більш вирафінованими. Сталін винищив мільйони селян у час "розкуркулення" й "суцільної колективізації" розстрілами, вивозами і штучним голодом, загнавши недобитків у примусові колгоспи. Тисячі українських інтелігентів заслано або розстріляно. Спершу індивідуальне винищування українських письменників перетворилося на групове й масове. Стало ясним, що Москва хоче взагалі позбавити народ його інтелігенції. Як пише Ю.Лавріненко, "тут ніщо не мало ваги. Ані сухоти Є.Плужника, ані втеча з Києва, спочатку на Урал, а потім далі до Середньої Азії Б.Антоненка — Давидовича, який засудив був себе на добровільне вигнання, ані знезброєність притисненого до стіни Косинки, ані відхід від літератури В.Підмогильного, ані хвороба Тодося Осьмачки". М.Зеров дістав 10 років з конфіскатою майна за те, що в грудні 1934 року, коли прочитав у пресі про розстріл Косинки, Фальківського та інших письменників, сказав у хаті Рильського: "Вшануймо загиблих!". Жахливий терор створив нестерпну атмосферу, в якій люди намагалися стати найнепомітнішими, розмовляючи, озиралися довкола, один одного боялися.
Вироком спеціяльної колегії найвищого суду в СССР, засуджено 18 грудня 1934 року до розстрілу й конфіскати майна таких українських письменників, мистців і діячів культури: Гр.Косинку, Дм.Фальківського, К.Буревія, Ол.Влизька, Івана й Тараса Крушельницьких, Романа Сказинського, Мих.Лебединця, Романа Шевченка, Івана Терещенка, Анатолія Карабута, Петра Сидорова, Гр.Скрипу-Козловського, Мих.Оксамита, Ол.Щербину, Євгена Дмитрієва, Адама Богдановича, Ол.Лященка, Сергія Матяша, Порфирія Бутузова, Івана Бутузова, Вол.П'ятницю, Якова Блаченка, Домініка Полевого, Кост.Півненка, Л.Лукінова-Світозарова.
Коли в Совдепії прийшов до влади Хрущов, у процесі десталінізації, чи пак боротьби з "культом особи", проголошено посмертну "реабілітацію" низки знищених Москвою українських письменників і поновлено в членстві Спілки Радянських Письменників України деяких репресованих. Але на списку "реабілітованих" знайшлися тільки деякі вищенаведені прізвища. Натомість зреабілітовано й поміщено у Великій Совєтській Енциклопедії біографії Антонова-Овсєєнка, Гамарника, Косіора, Постишева й Чубаря, з-поміж яких тільки останній був українець. Всі інші москалі або поляки, що вславились боротьбою проти українських незалежницьких змагань і ліквідували навіть українських комуністичних діячів. Реабілітуючи таких катів нашого народу, Москва підкреслила своє рішення продовжувати безоглядну боротьбу з усіма проявами українського незалежництва в побутовій, культурній і політичній ділянках.
Григорій Косинка-Стрілець, розстіляний большевиками 30 років тому, виступає в підсовєтській українській літературі як речник нового села і співець селянської революційної війни. Осьмачка, що був разом з ним членом літературної групи Ланка-Марс (1924 — 1925), каже про нього у своїх споминах, що той самотужки працював багато над своєю літературною культурою. Його вчителями були Шевченко, Франко, Коцюбинський, Васильченко й ранній Стефаник, а з чужих письменників любив Косинка особливо Бодлера, Байрона, Гайне й Гете. У своїх творах, де торкається наших визвольних змагань 1917 — 1921 років, він не ідеалізує своїх героїв, навіть тих, яким симпатизує і зображує їх у стилі жорстокої правди і "брутального реалізму". Розвиваючи драматизм у стилі Стефаника, Косинка схоплює суттєві риси своїх постатей і явищ та заглядає глибоко в душу людини.
Косинка брав безпосередню участь у селянських повстаннях і ця тематика творить зміст його перших оповідань. В оповіданні "Темна ніч" розказує, як селяни-повстанці розстрілюють большевицького комісара. В оповіданні "Трикутний бій" описав письменник події з 1919 року, коли в Києві дійшло до трикутнього бою між галичанами, денікінцями й большевиками. До тих же часів відноситься теж оповідання "В житах". В оповіданні "Голова Ході" селянин оре землю і виорює череп забитого в роки селянської війни китайця, який помагав московським комуністам завоювати Україну. Байдужим поштовхом ноги селянин відкидає вбік череп
Ході. В найсильнішому своєму творі "Фавст" назвав Косинка Фавстом ватажка селянського повстання проти большевиків. Збірку оповідань "Серце", яка вже була надрукована, в останній хвилині большевики сконфіскували.
Розпочав Косинка свою літературну працю дуже вдатно, видавши 1922 року збірку оповідань "На золотих богів". В "Темній ночі" повстанці трактують перед стратою захопленого ворога, як почесного гостя: "Пий, товаришу, бо далека дорога стелиться перед тобою"... І пили, і сміялись, яж поки не вибухла гостра ненависть, і повели "в темряву ночі невідомого чоловіка на весілля смерти криваве". У творі "На золотих богів" розказано саме про те "криваве весілля смерти", що заливає цілу країну, залишаючи по собі "чорну руїну, политу сльозами, як дощем". "Цілі вулиці викошено вогнем — косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки і — все віками дбане добро, а в попелі тліє горе матері". "В хаті Штурми" маємо таку картину хати на селі: "... здається, мов п'явки вп'ялися в землю і стоять такі зажурені-зажурені та дощем — негодою прибиті", а всередині "тиша і жах", вічне сподівання, що якийсь новий обух від того твердого життя от-от звалиться тобі на голову.
Одне з найкращих оповідань письменника "Політика" малює постать селянина — комуніста, який із патологічною послідовністю відстоює "лінію партії", а що він сам — селянин, то його лють звертається проти цього свого єства, і він топче ікони власної хати — нестерпні і всемогучі, бо ж вони в його душі.
Деякі твори Косинки, наприклад "Фавст" і "Перевесла", втратилися. З першого зберігся чорновик, хоч ідомо, що твір був викінчений. Надруковано його щойно 1942 року поза межами СССР.
У творах Косинки, особливо ранніх, багато романтизму. Менше його бачимо в пізніших творах письменника, а в останніх він зовсім зникає. Оповідання Косинки написані в дусі українського імпресіонізму, і в тому відношенні вони є продовженням імпресіоністичних новель Стефаника й Васильченка.
Улюбленим мотивом Косинки є смерть. Вона часто виступає в його оповіданнях. Приймає її Косинка, подібно як Стефаник, цілком твердо й реально, як щось, що мусить прийти і в чим не треба церемонитись. Далі треба відмітити мовно-стилістичний бік творів Косинки. Його стилістичні засоби дуже яскраві, а мова образова. Ось кілька з його метафор, епітетів та інших засобів: "заплаканий у росах ранок", "вороними кіньми спинилось літо коло Гординої могили", "пахли степом мої дитячі літа", "спотикаючись стернею, побігли мої дитячі літа"... Мова Косинки
народня: інколи в ній стрічаємо вузько — місцеві слова. Деякі постаті його творів уживають русизмів і жаргону. Письменник залюбки прикрашує свої твори фольклорним матеріалом.
Як людина твердого національного світогляду й певних літературно — мистецьких поглядів, Косинка нагадує нам Підмогильного, Антоненка-Давидовича і Плужника. З тими письменниками він навіть працював у тих самих літературних організаціях. Вплив Стефаника й Васильченка дуже помітний у деяких творах Григорія Косинки. Його "Темна ніч" нагадує Стефаникового "Злодія". Як у Стефаника селяни напувають злодія перед розправою горілкою.
Вплив Васильченка помічаємо в таких творах Косинки, як "Темна ніч", "Місячний сміх" і "Перед світом". Під впливом Васильченка Косинка забарвлює свої оповідання романтичним ліризмом і насичує їх фолкльорним матеріалом.
Як сказано вище, Косинка є продовжувачем традиції української імпресіоністичної новелі. Але з другого боку він теж споріднений із своїми сучасниками, наприклад, Хвильовим. Хоча має свій власний стиль.
У зв'язку з загальним наступом на українську культуру під час і після процесу СВУ1 большевицькі критики почали чимраз більше шиканувати Косинку як "клясово — ворожого" письменника. Цензурні умови і цькування не дали йому нормально жити й працювати. В одному з листів до дружини він писав: "Адже цькування, мислю я, повинні мати свої межі, а виходить, що ні, що я помиляюся". Цензура раз-у-раз затримувала його твори, преса йому погрожувала. Большевицький критик Піскун писав з приводу Косинчиної "Гармонії": "Основне настановлення твору — довести, що большевизм для України чуже й незрозуміле явище, що біднота не тільки не підтримала большевиків, а навіть не чула про них..." Офіційна критика безупину виступала проти Косинки, закидаючи йому "куркульську ідеологію", "контрреволюцію", "бандитизм" і "поверховість".
Але не дивлячись на матеріяльні злидні, Косинка не поніс своєї душі на совєтський базар. Він лишився вірний своєму народові і своїм переконанням та за них віддав своє життя. Своїх героїв він представляв як активних і повних охоти до життя членів великого народу.

"Наш клич", 11 березня 1965 р.

1...після процесу СВУ — процес СВУ — сфабрикована радянськими спецслужбами політична справа, яка була направлена на ліквідацію буцімто підпільної української організації Спілки Визволення України. Судовий процес над членами СВУ завершився репресіями над сотнями провідних українських інтелігентів в 1930 році.

До змісту Iван Боднарук МIЖ ДВОМА СВIТАМИ

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ