Володимир Біляїв
НА НЕОКРАЯНІМ КРИЛІ…

Політик, вчений, священик
о. Микола Степаненко

І

Найунікальнішим священиком, якого я знав довгі роки ще перед висвяченням як одного з найближчих послідовників і співробітників Івана Багряного, був покійний о. єрей Микола Степаненко.

Микола Омелянович – так я звертався до нього майже півсторіччя. Хто він – син славної Полтавщини, народжений в селянській родині в селі Микільському 15 грудня 1918 р.?

До опублікованих в діаспорі й Україні біографічних даних я можу дещо додати, бо від 1949 року нас єднала спільність "багрянівської когорти" — членство в УРДП. Проте сказати лише це було б дуже мало. Адже нас, попри всі відмінності наших вдач і характерів, єднали ще й глибока взаємна пошана, лояльність і подібність поглядів на події і окремих людей. А передусім — віра в прийдешню перемогу національно-державницької ідеї, відновлення незалежности України і, поза працею на хліб насущний, кропітка повсякденна праця задля наближення цієї перемоги. Всевишній Господь удостоїв нас обох, з-посеред небагатьох інших, найвищої нагороди – дожити до того дня і стати свідками здійснення віковічної мрії українського народу. Більшої в житті людини нагороди немає!

З Миколою Омеляновичем ми тісно співпрацювали в системі ДЦ УНР в 60-80-х роках. Треба сказати, що він ділився зі мною довірочною інформацією, як усною, так і письмовою. У моєму архіві зберігаються сотні його листів до мене і копії листування з іншими діячами української діаспори. Ця інформація допоможе мені відповісти на запитання: хто ж він — М.О.Степаненко?

Упродовж свого понад півсторічного трудового життя він був учителем, журналістом, радіомовником, відомим ученим-літературознавцем, політичним діячем і закінчив свій земний шлях священиком.

1937 року Степаненко закінчив філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту і працював викладачем у школах Полтавської і Київської областей: Полтавській музичній школі і театрі-студії ім. М.В.Гоголя, Таращанських Першій зразковій середній школі і технікумі механізації сільського господарства та у Велико-Сорочинській педагогічній школі.1939 року його не взяли до армії як брата "ворога народу" — 1937 року під час "єжовщини" брата Степаненка, Юрія Омеляновича, арештували органи НКВС.

1941 року Степаненко залишається на окупованій німцями території і працює викладачем і директором Шишацького сільськогосподарського технікуму. 1944 року опинився в Німеччині, де після закінчення війни від травня 1945 р. до 1949 р. викладав рідну мову і літературу в гімназіях таборів переміщених осіб у Мюнхені і Карлсфельді.

1949 року емігрував до США. У 1956 році — викладач мови у військовій школі в м. Монтерей, Каліфорнія. У 1961-68 роках — викладач східнослов'янських мов і літератур у Сиракузькому, Нью-Йоркському і Ратґерському університетах, асистент- професор університету ім. Джорджа Вашингтона в столиці США.

1963 року одержав диплом маґістра в Сиракузькому університеті, а 1970 року захистив дисертацію в Нью-Йоркському університеті й одержав ступінь доктора філософії.

В 70-х роках — професор Центрально-Мічіганського університету, м. Маунт Плезант, гість-професор Українського Вільного Університету, Мюнхен, університету МекКворрі в Сіднеї і університету Монаша в Мельбурні, Австралія.

Це М.Степаненко – учитель.

А ось кілька подробиць про нього як журналіста. Ця його діяльність почалася в часи німецької окупації співредакторством "Миргородських вістей". У Німеччині він був співробітником редакції багрянівських "Українських вістей" та відповідальним секретарем редколегії альманаху "МУР" (Мистецький Український Рух). Після еміграції до США чотири роки працював як позаштатний диктор Української служби "Голосу Америки". 1954 року від"їхав за контрактом до Мюнхена і один рік пропрацював там як заступник головного редактора і продюсер української редакції радіо "Визволення" (тепер радіо "Свобода").

Одночасно з викладацькою працею в школах і університетах М.Степаненко був співробітником часописів і редакцій: "Українські вісті", "Український Прометей", "Прометей", "Наші позиції", "Молода Україна", "Свобода", "Народна воля", "Українське життя", "Листи до приятелів", "Мета", "Америка", "Вільна думка", "Визвольний шлях", "Українська книга", "Український голос" та інші.

Його статті, переважно інформативно-аналітичні, а також полемічні, він підписував своїми ім'ям і прізвищем та псевдонімами: Михайло Степовий, Микола Сварожич, Николай Угарті, М.Оринин, М.Юркевич, Микола Антонович.

Всі його статті про творчість українських письменників-класиків та про сучасних літераторів, зокрема "шістдесятників", про Симона Петлюру як публіциста і критика та статті на інші теми зібрані в книгах "Шосте коло"(1979), "Жива легенда дальшої нашої боротьби" (1979), "Борець за ідеї української нації" (1981) та інших.

Третьою ділянкою інтелектуальної діяльности Степаненка було літературознавство. Він – автор наукових розвідок і доповідей про Івана Котляревського, Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Нечуя-Левицького, Павла Грабовського, Сергія Єфремова, Олеся Гончара, українських "шістдесятників", російського поета, знищеного сталінським терором, Сергія Кличкова.

Він також співавтор підручника української мови для студентів американської державної військової школи мов та автор численних книжкових олгядів і рецензій в американських журналах "Books abroad" ("Книжки закордоном") та " The Slavic and East-European Journal" ("Слoв'янський і Східно-Європейський журнал").

Традиційно Нью-Йоркський університет відзначає заслужених вчених, своїх аспірантів-випускників, "Грамотою з нагоди Дня Засновників". Такого престижного відзначення удостоївся 22 квітня 1971 р. і Степаненко, який, за словами "Грамоти", "на знак особливої честі одержує цю Грамоту за досягнення найвищого щабля в науковій діяльності".

28 квітня 1971 р. Лондонський Словник міжнародних біографій також відзначив Степаненка "Грамотою за заслуги як педагога і вченого" з одночасним оголошенням про вміщення його біографії у 8-му томі цього видання.

Немає сумніву, що видатна наукова праця Степаненка відіграла вирішальну роль в обранні його на посаду віце-президента Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук (УММАН).

ІІ

Нехай читач вибачить мені наступний короткий відступ-порівняння, без якого не можливо писати про Степаненка як політичного діяча.

Я знав багатьох політиків діаспори, що, так як і він, були вчителями, журналістами і науковцями. Проте, на відміну від нього, вони занадто цінували затишок домашнього вогнища та родинний комфорт і тільки частково присвячували себе політиці, хоч і посідали високі звання в різних організаціях. Багато з них, зосереджуючись на вимогах добре оплачуваної праці, майже ніколи не залишали своїх установ, хат і родин. Сьогодні декого з них журналісти вітчизняних видань, малообізнані з подробицями діяльности і особистостями діаспори, називають навіть "легендарними"! (?)...

Це були кабінетні політики. Одних лякали невигоди подорожувань і віддалі, інших — потреба видатків з власної кишені, а декого просто ніколи не цікавив вихід на ширший загал. Без перебільшення можна сказати, що в демократичному суспільстві потенціал політиків, які свідомо цураються зустрічей з масою, дорівнює нулеві. Таких політиків, скажімо в США, ніяка партія ніколи б не наважилася висунути кандидатами, як тут кажуть, навіть на посаду "ловця бездомних собак".

Степаненко був уродженим політиком-демократом. Політика була його стихією, а зустрічі і контакти з живими людьми – киснем, без якого політична діяльність в демократичному суспільстві немислима. Він відчував не тільки своїм небуденним розумом, але і тонкою інтуїцією час і потребу творення нових організацій, програми і напрямки дій яких становитимуть для молодшого покоління нову базу праці і боротьби за національно-державницьку ідею України.

Політична діяльність Степаненка почалася в Німеччині 1946 р.

Він один із основоположників УРДП і ще за життя Івана Багряного (1948, 1954 роки) перший заступник генерального секретаря.

У США 1949 р. він заснував і був першим головою ДОБРУСу ( Демократичного Об'єднання Бувших Репресованих Українців Совєтами). Ця організація зібрала кошти і свідчення жертв сталінського голодомору на Україні 1932-33 років і видала першу солідну публікацію про цей геноцид — "Білу книгу про чорні діла Сталіна" окремими виданнями українською та англійською мовами.

1950 р. в США він був ініціатором створення ОДУМу (Об'єднання Демократичної Української Молоді), організації, яка охоплювала переважно молодше покоління вихідців зі Східної України. Ця організація швидко розширила свою діяльність на інші країни української діаспори, зокрема на Канаду. В ОДУМі починали свою політичну діяльність відомі згодом українські політики: Павло Лимаренко (Голова Української Національної Ради 9-го скликання), Юрій Нагорний (член ЦК УРДП), Олексій Коновал (Головний секретар УРДП), відомі вчені, д-р Євген Федоренко і д-р Ярослав Білінський, журналіст і письменник Микола Француженко, церковно-громадський діяч д-р Юрій Криволап та інші.

ІІІ

Діяльність Степаненка в системі ДЦ УНР сягає 1948 року. Він був одним з активних учасників підготовчої комісії для реорганізації ДЦ УНР і згодом як член парламентської фракції УРДП на першій сесії УНРади – секретарем її Президії. 1967 р. сесія УНРади обрала його віце-президентом УНР. На цьому посту він залишався незмінно до 1984 р. Варто згадати, що одночасно з політичною діяльністю Степаненко не залишався осторонь громадської діяльності – він був у різні часи членом Управи ЦПУЕН (Центрального Представництва Українцінських Емігрантів у Німеччині), головою контрольної комісії УБР (Українського Братського Союзу), членом Політичної ради УККА (Українського Конгресового Комітету Америки) та Ради культури СКВУ (Світового Конгресу Вільних Українців).

На відміну від кабінетних політиків, він був непосидющим — його виступи чули як однодумці, так і опоненти. Він об'їздив чи не всю Західну Німеччину, виступав у Франції, Бельгії, Великобританії, США, Канаді й Австралії. А скільки обіжників і листів було написано ним за цей час! Якби їх зібрати, це був би товстий том цікавого, вдумливого листування, в якому він ніколи не скупився на похвали чи докори. Він не терпів лінощів і літеплого ставлення відповідальних нібито людей до їхніх обов'язків. Йому заздрили і його не любили за це ті, хто звик до життя, де "тишь и гладь, и Божья благодать".

Чи помилявся він? Так Але він не боявся визнавати своїх помилок чи то у виборі друзів, чи у певних пороблених ним кроках. Єдине, що він не визнавав помилкою своєю чи сотень живих і вже покійних друзів-однодумців, так це формального розриву УРДП на з'їзді в Рочдейлі (Англія) на дві УРДП — одну, очолену ним, та другу на чолі з Михайлом Воскобійником.

Тоді йшлося про збереження ДЦ УНР. Питання стояло руба: чи УРСР є продовженням УНР, чи колонією Москви? Чи Україна повинна шукати "третього шляху" між соціалізмом і капіталізмом? Рочдейльський з'їзд, на який за власні кошти прибули однодумці Степаненка — делегати краєвих відгалужень УРДП зі США, Канади, Австралії, Бельгії, Західної Німеччини, Франції, Аргентини та різних міст Англії — одноголосно вирішив підтримувати ДЦ УНР, акцентував колоніальний статус УРСР і заперечив потребу шукання "третього шляху" між соціалістичним експериментом і досвідом капіталізму, визнаючи примат приватної власності основою суспільно-економічного ладу майбутньої незалежної України.

Таким чином, на понад двадцять років було збережено і забезпечено діяльність уряду УНР на вигнанні. Матеріали українських інакодумців про колоніальний стан УРСР недвозначно довели правильність позиції Степаненка і його відламку УРДП в цьому питанні. Як і потребу розбудови ринкової економіки упродовж десяти років незалежності України.

Я далекий від того, щоб зводити порахунки з тими, з ким він і його однодумці розійшлися в переконаннях — події останніх понад тридцяти років розставили все на свої місця. А хто був правий, а хто помилявся — нехай розсудить історія.

ІV

Відхід Степаненка від активної праці в різних ділянках був зумовлений його пенсійним віком і слабким станом здоров'я. Проте для всіх, що знали його, була повною несподіванкою нова сторінка книги його життя – церковно-духовна. Коли він здобув необхідну духовну освіту? Знаючи його невтомність, самодисципліну і вміння зосереджуватися на поставленому собі завданні, я, серед інших, не мусів би дивуватися. З наших спільних подорожей я знав, що він ніколи не розлучався зі Святим Письмом. Багато з нас знали його як блискучого промовця. Я певний, що всі інші вимоги до кандидатів на висвячення в духовний сан він сумлінно виконав упродовж кількох років після відходу на пенсію. А можливо ще й раніше... Адже ще довго перед висвяченням біограф Степаненка в Австралії Степан Радіон так визначив моральні позиції першого: "Проф. Микола Степаненко був і залишається носієм традиційно-християнських морально-етичних засад і принципів".

У листівці-привітанні з нагоди Великодня 1989 р. він повідомляв друзів і знайомих про висвячення його Владикою Митрополитом Мстиславом 23 квітня у Бавнд Бруці в сан диякона. Мені він писав: "Планую 15 травня знову бути в нашій Лаврі (Бавнд Бруку – В.Б.) і, може, залишуся там на кілька місяців допомагати Владиці Митрополитові... Поздоровляю з натхненням (розуміється – поетичним!) і його чудовими наслідками. Вдячний і відданий М.С."

Того ж 1989 р. Владика Мстислав висвятив диякона Миколу Степаненка в сан єрея і призначив його настоятелем парафії св. Михаїла в Сан-Франциско, а згодом — св. Івана Хрестителя в Портланді, штат Ореґон. Про нього, як про священника, я чув теплий відгук одного з його парафіян – відомого американського історика українського походження, проф. Джона Решетара.

Слід зазначити, що в новітній українській історії Микола Степаненко – політик, журналіст, учений – не є винятком в покликанні до духовного служіння. Варто згадати кілька прецедентів. Міністр уряду УНР Видибіда-Руденко став православним архієпископом Краківським Палладієм, інший міністр і вчений-мовознавець, професор Іван Огієнко – митрополитом Ілларіоном Української Греко-Православної Церкви Канади, політичний діяч і член Сейму Польщі Степан Скрипник – єпископом Прилуцьким відродженої 1945 року УАПЦ, митрополитом УПЦ в США і першим Патріархом УАПЦ в незалежній Україні, громадсько-політичний діяч на Волині Віктор Соловій – архієпископом Австралійським і Ново-Зеландським УАПЦ, учений-літературознавець С.Гаєвський – єпископом Лубенським відродженої 1945 року УАПЦ, архієпископом Сіднейським, вчений-методист викладання мов у вузах України В.Малець – єпископом Кіровоградським відродженої 1945 року УАПЦ, а згодом – архієпископом Детройтським УПЦ у США.

Ми листувалися. Отець Микола присилав мені копії вирізок з газет його рідної Полтавщини про його відвідини України 1992 р. Також копії його проповідей. Інколи ми розмовляли телефоном. Остання розмова потрясла мене до сліз. Невблаганна хвороба, я відчув це в його голосі, вкрай виснажила його. "Я вмираю і прошу ваших молитов за мене грішного", – сказав він наостанок.

14 березня 1993 року в м. Сан Хозе, Каліфорнія, о. Микола відійшов у інший світ, залишивши вірну дружину пані-матку Галину, сина Юрія і невістку Анну. 17 березня 1993 р. тлінні рештки єрея Миколи були поховані на цвинтарі в Бавнд Бруку.

На кінець я зацитую уривок з одніє його проповіді (в одинадцяту неділю по П'ятидесятниці), копія якої зберігається в моєму архіві:

"З цього оповідання ми, дорогі брати і сестри, виразно бачимо, що прощення є приємним Богові і що воно рятує розкаяних, бо всемилостивий Бог наш навіки забуває гріхи розкаяних.

Одягнімося ж і ми в духовну одежу любови до Господа нашого Ісуса Христа і до свого ближнього, будьмо добрими, милосердними, смиренними, покірними, незлобивими, тихими, довготерпеливими, шанобливими і щиро, не по-блюзнірському, прощаймо один іншому, якщо хтось має до свого ближнього почуття жалю чи образи. І нехай над усіма нами буде всеочищаюча любов, що є завершенням завершености. Амінь".

Зінґер Айленд, вересень, 2001

Примітки

Степаненко, Микола Омельянович. Нар. 1918 р. на Полтавщині, п. 1993 р. в Каліфорнії, пох. на укр. прав. цв. в Бавнд Бруку, штат Нью-Джерсі. Член-основоположник і чільний діяч УРДП, педагог, радіожурналіст, публіцист, учений-літературознавець, дійсний член НТШ, священик УПЦ.

* Кличков, Сергій Антонович. Нар. 1889 р. на Тверщині (Росія), 1937 р. арештований органами НКВС, зник безслідно. Російський письменник т. зв. селянської течії, в 30-х роках репресований радянським режимом.

* Лимаренко, Павло Данилович. Нар. 1929 р. в Польщі в родині емігрантів з України (батько П.Лимаренка – полк. Данило Лимаренко був активним учасником збройної боротьби УНР на Херсонщині в загонах отамана Гуленка-Гулого), живе у Філадельфії, ветеран армії США (учасник корейської війни), інженер за фахом. Чільний діяч Укр. нац. держ. союзу, ОДУМу, член екзильного уряду УНР, член Укр. Нац. Ради, голова Укр. Нац. Ради (1984 – 89), довголітній редактор часопису "Мета" .

* Нагорний, Юрій Андрійович (псевдонім – Ю.Мартюк), нар 1927 р. на Україні, живе в м. Уоррен, шт. Нью-Джерсі. Український громадсько-політичний діяч, журналіст, перший голова ЦК ОДУМу (1953 – 1954), член ЦК УРДП, член УНРади, співробітник "Українських вістей", "Українського Прометея", "Наших позицій" та "Молодої України", за фахом – фармацевт.

* Федоренко, Євген Васильович. Нар. 1929 р. на Харківщині, живе в штаті Нью-Джерсі. Український вчений. На еміграції з 1944 р.,після війни закінчив гімназію в Німеччині, Лювенський університет у Бельгії (диплом магістра в ділянці політики та міжнародних відносин), Фордгемський та Нью-Йоркський університети в США (диплом доктора філософії в ділянці слав'янознавства), викладав у Нью-Йоркському та Ратґерському університетах, в Українському Вільному університеті, з 1998 р. – учений секретар УВАН, академік Академії педагогічних наук України та Академії викладачів вищих шкіл України, редактор, громадський діяч (голова Шкільної Ради УККА в США).Член НСПУ, лауреат нагороди "Просвіти" – Будівничий України.

* Білінський, Ярослав. Нар.1932 р. в Польщі, живе в шт. Делавар. Український та американський учений-політолог, проф. Політичних наук Делаварського унів-ту, дійсний член НТШ та УВАН. Президент УВАН.

* Француженко, Микола. Докл. про нього в статті "Вірний покликанню".

*Воскобійник, Михайло Григорович. Нар. 1918 р. на Полтавщині, п. 2001 р. на Флориді, пох. на укр. прав. цв. в Бавнд Бруку, штат Нью-Джерсі. Український вчений-історик, політичний діяч, журналіст, основоположник УРДП, член уряду УНР на вигнанні, голова Укр. Нац. Ради (1989 – 92). Дійсний член УВАН та НТШ.

* Радіон, Степан. Нар. 1912 р. на Волині, з 1949 р. живе в Мельборні. Український журналіст, письменник, бібліограф, був заступником президента УММАН.

* Мстислав (в мирі — Скрипник, Степан), нар.1898 р. в Полтаві, п. 1993 р. в Канаді, пох. на укр. прав. цв. в Бавнд Бруку, штат Нью-Джерсі. Племінник С.Петлюри. Український політичний і церковний діяч, хорунжий армії УНР, член польського Сейму, єрарх відродженої 1941 р. УАПЦ (єпископ Прилуцький), архиєпископ, а згодом митрополит УПЦ (в США), перший патріарх відновленої на Україні УАПЦ.

*Решетар, Джон Стівен. Нар. 1924 р. в Міннеаполісі, живе в м. Портленд, штат Ореґон. Американський історик українського роду, професор ряду американських університетів.

* Палладій (в мирі - Видибіда–Руденко), прав. архієпископ, за доби УНР міністр уряду, нар. 1893 р. на Брацлавщині, п. 1971 р. в Стейтен Айленд, шт. Нью-Йорк, пох. там же. Український церковний діяч, на еміграції в Польщі з 1920 р., прийняв чернечий постриг, згодом був хіротонізований в єпископи, в 40-х роках — архієпископ Краківський (Польської прав. церкви), в США очолював УАПЦ в екзилі.

* Іларіон (в мирі – Огієнко, Іван), нар. 1882 р. на Київщині, п. 1972 р. у Вінніпезі (Канада), пох. там же, митрополит УГПЦ, відомий український вчений – мовознавець, історик культури і церкви, церковний і культурний діяч, міністр освіти, віросповідань в уряді УНР, організатор університету в Кам'янець-Подільському, на еміграції з 20-х років.

* Варлаам (в мирі — Соловій, Віктор Сильвестрович), нар. 1891 р. на Чернігівщині, закінчив Новгород-Сіверську духовну школу та Чернігівську духовну семінарію, в 1 св. війні – офіцер-артилерист рос. армії, прибув до Австралії 1950 р., п. 1966 р. в Мельборні, пох. на укр. прав. секції цв. Руквуд у Сіднеї. Архиєпископ Австралійський і Ново-Зеландський (1959 – 66), до хиротонії 1958 р. відомий політичний і громадський діяч, юрист за фахом, за УНР був секретарем Генерального Суду України, в ранзі сотника – командиром батареї в УГА, а з 1920 р. правним дорадником С.Петлюри на Україні та на еміграції в Польщі, згодом правним дорадником митрополита Іларіона (Огієнка), державним секретарем уряду УНР на вигнанні, міністром юстиції. 1951-52 рр очолював Об'єднання українців Австралії.

* Сильвестр (Гаєвський). Докл. про нього в примітках до статті "Співець землі незабутньої".

* Володимир ( в мирі — Малець, Володимир), нар. 1890 р. на Херсонщині, п. 1967 р. в Детройті, пох. на укр. прав. цв. в Бавнд Бруку. Єрарх відродженої 1941 р. УАПЦ, єпископ Кіровоградський, на еміграції єпископ Північно-Баварський в Німеччині та архієпископ Детройтський в США.

*Коновал, Олексій Григорович. Нар. 1933 р. на Полтавщині, живе в Чікаґо. Український політичний діяч, генеральний секретар ЦК УРДП, обраний на п'ятьох з'їздах, очолює Фонд ім. Івана Багряного, за фахом інженер-механнік.

* Криволап, Юрій Миколайович. Нар. 1936 р. в Києві, живе в м. Коттонвіль, шт. Меріленд. Американський вчений-мікробіолог, професор дантистичного та фармацевтичного відділів медичного факультету Мерілендського унів-ту. Український громадсько-політичний діяч, упродовж десяти років – голова ЦК ОДУМу, незмінний секретар митрополітальної ради УПЦ в США.

Покажчик акронімів у статті і примітках

* УРДП – Українська Революційно-Демократична Партія.

* НКВС – Народний Комісаріт Внутрішніх Справ.

* УММАН – Українська Могилянсько-Мазепинська Академія Наук.

* ДОБРУС – Демократичне Об'єднання Бувших Репресованих Українців Совєтами.

* ОДУМ – Об'єднання Демократичної Української Молоді.

* ДЦ УНР – Державний Центр Української Народної Республіки.

*УНРада – Українська Національна Рада.

* ЦПУЕН — Центральне Представництво Української Еміграції в Німеччині.

* УБР – Український Братський Союз.

*УККА – Український Конгресовий Комітет Америки.

* НТШ – Наукове Товариство ім. Шевченка.

* УПЦ – Українська Православна Церква (в США).

* УГПЦ – Українська Греко-Православна Церква ( в Канаді).

До змісту Володимир Біляїв НА НЕОКРАЯНІМ КРИЛІ…