Володимир Біляїв
НА НЕОКРАЯНІМ КРИЛІ…

Поет сили
Яр Славутич

І

Родовід Яра Славутича (до 1941 р. Григорія Михайловича Жученка) — дуже цікава тема. Їй він присвятив багато часу та енергії, реставруючи на підставі різних достовірно удокументованих джерел генетичне дерево старого українського старшинського роду Жученків. Предки Славутича у ХVІІ ст. перемандрували з Покуття на Поділля, а звідти на Полтавщину, на землі Запорізького козацького війська і на Слобожанщину.

Нащадок роду Жученків, Яр Славутич народився 11 січня 1918 р. на хуторі Жученки в межах села Благодатне Олександрійського повіту тодішньої Херсонської губернії. У 1936 році, після закінчення середньої школи, він почав студіювати на мовно-літературному факультеті Запорозького педагочічного інституту. 1940 р. успішно закінчив інститут із дипломом викладача української мови й літератури. Як поет Яр Славутич дебютував 1938 р. в харківському "Літературному журналі".

1940 р. його призвали на військову службу. У перших місяцях німецько-радянської війни частина Червоної армії, в якій він служив, приєднується до антинацистського та антирадянського загону Чернігівської Січі. Після закінчення війни Яр Славутич, як і більшість українських утікачів-емігрантів, опинився "на планеті Ді-Пі", себто в таборах переміщених осіб.

1949 року він разом із дружиною й тещою осів у США – спочатку у Філадельфії, згодом у Монтереї, штат Каліфорнія, а від 1960 р в Едмонтоні (Канада). 1954 р. у Пенсильванському університеті він здобув ступінь магістра, а 1955 р. успішно захистив дисертацію та отримав ступінь доктора філософії. Темою його дисертації була творчість українського поета неосимволіста Михайла Ореста (рідного брата Миколи Зерова).

Отоді я й познайомився з Яром Славутичем. Правда, не в університеті, а в залі Української православної церкви св. Покрови, де він був учителем українознавства в суботній парафіяльній школі. Тут варто зазначити, що "учительська жилка" Славутича така ж б"ючка, як і поетична – ще в 1949 року в м.Ауґсбурзі (Німеччина) він написав текст маршу Одумівського юнацтва "Наші будні – розгорнена книга", музику якого уклав композитор Григорій Китастий. Приспів маршу повторює заклик:

Вчись, юначе! В заграву боїв
Нас покличе велика мета.
Батьків визволяти з неволі –
Одумівська присяга свята.

І цьому учительському покликанню він залишився вірним донині.

У св. Покрові тієї неділі відзначався якийсь ювілей. Рік перед тим я емігрував з Австралії до США та оселився у Філадельфії. Архиєрейську службу Божу відправляв митрополит Іоанн (Теодорович) – перший єпископ, якого 1921 р. в київській св.Софії рукоположили в цей сан митрополити відродженої УАПЦ Василь (Липківський), Микола (Борецький) та архієпископ Нестор (Шараєвський). Тоді владика Іоанн був першоєрархом УПЦ в США. Після Літургії в церковній залі відбувався урочистий обід, на якому тамадою був Яр Славутич.

Ставний, чорнявий, дотепний, він справив на мене враження людини, свідомої своєї популярности як поет, але зовсім не граючої ролі знаменитости.

Багато віршів Яра Славутича я читав ще в Німеччині та Австралії, а його "Розстріляна муза" вперше впровадила мене у заказаний у шкільні роки світ знищених сталінським терором українських поетів. Пригадалося, як у таборах до сліз зворушували тисячі людей, і мене в тому числі, та скріплювали віру в майбутню вільну Україну його "Карпатські січовики" у виконанні нашої славної капели бандуристів:

Бились хлопці Хустові на славу,
Полягли в нерівному бою
За свою омріяну державу,
Січовую воленьку свою...

Буде сліз, та не здолає горе
Ні батьків, ні в тузі матерів.
Чорне море, українське море,
Зустрічай своїх богатирів!

Після обіду ми познайомилися. Тоді я довідався, що Славутич готується вибиратися в далеку дорогу до Монтерея. Він цікавився літературним життям в Австралії, згадував, зокрема, свого колегу-поета Василя Онуфрієнка, розповідав, що в Пенсильванському університеті, крім нього, захищають докторські дисертації поет Олег Зуєвський і Наталія Іщук-Пазуняк. Розпитував мене про мою освіту та чи не збираюсь я продовжувати її в тутешньому університеті. Я оповідав йому про невлаштованість і важку фізичну працю на будівництві в новій країні мого вибору. "Я розумію вас, колего, але раджу не піддаватися обставинам, а таки здобути тут вищу освіту", – напучував мене Славутич. Згодом я таки став студентом Пенсильванського університету, але вибрав не слов'янознавство чи філологію, а політичні науки і міжнародні відносини.

Пригадую, що на прощання я запитав Славутича, як би він переклав з російської мови на нашу слово "черкай"? "А в якому контексті це слово вжито?" – запитав він мене. Я відповів, що натрапив на нього в трагедії російського радянського поета-конструктивіста Іллі Сельвінського "Рыцарь Иоанн" в рядках:

Сокол, сокол, не веди разбою,
Не черкай на белых лебедей...

та що я хочу перекласти цю коротеньку пісню героя трагедії Івана Болотникова для моєї статті про поетичну творчість, статті, в якій я намагаюся протиставити сумбурне експериментування традиційно-зрозумілому в поезії. Славутич подумав хвильку і відповів: "Найкращим варіантом було б "не пантруй". Так скінчилася наша перша зустріч.

Людина колосальної пам'яті, Славутич, як виявилося згодом, не забув про моє зацікавлення перекладами. В одному з листів до мене він писав: "Зацікавила мене також вістка, що Ви перекладаєте... Робіть якнайбільше! Адже перекладання виробляє мускулатуру вірша. Заохочую Вас також до Шекспірових оригіналів. Попробуйте щось перекласти з його сонетів чи уривок із якоїсь поеми або віршованої п'єси".

Після від'їзду до Монтерея, він викладав там у американській військовій школі українську мову. А 1960 р., переїхавши на постійний побут до Едмонтона, став у тому місті аж до відходу на пенсію професором Альбертського університету.

Незважаючи на перевантаженість працею, ми, хоч і не дуже часто, продовжували листуватися. 15 лютого 1980 р. він писав мені:

"Дорогий пане Колего!

Щойно включив Вашу цінну передовицю з "Америки"до Міжнародної бібліографії МЛА – "Український цвіт". При цьому я прочитав її уважно. Якнайщиріше поздоровляю! Це справді перлина літературного журналізму. Під гаслом П.Тичина в бібліографії вона буде домінувати. Здається, що я писав уже Вам, що й раніше повключав у бібліографію Ваші спомини про письменників. У Вас, без перебільшення, добре критичне перо!

В цьому ж листі до мене Яр Славутич писав, що вибирається до Нью-Йорка і міг би заскочити до Філадельфії — "свого першого дому на цьому континенті", якби знайшлися охочі влаштувати його авторський вечір. Також запитував мене, чи зміг би я виступити на тому вечорі з коротким вступним словом. У відповіді йому я дав на це згоду. 24 травня 1980 року такий вечір у Філадельфії влаштував гурток книголюбів. Наступні висловлені мною думки про Яра Славутича є суттєво тим вступним словом (з додатками про нові видання його творів), яке я тоді виголосив. 1988 р., вшановуючи 70-річчя Яра Славутича, чикаґський журнал "Самостійна Україна" надрукував це моє слово.

П'ятдесят років свого життя Славутич присвятив безперервній творчості. За цей час на Заході побачили світ десять збірок його оригінальних поезій та книжка перекладів вибраних поезій англійського романтика Джона Кітса. Твори Славутича також вийшли окремими збірками в перекладах на німецьку, англійську, російську, польську, білоруську й мадьярську мови.

При цій нагоді слід згадати, що Славутич також автор трьох книжок прози: "Місцями запорзькими", "Козак та Амазонка", "У вирі багатокультурности".

Але Славутич не лише поет – він відомий вчений у галузі літературознавства, автор багатьох ґрунтовних праць, кілька з яких, а саме "Розстріляна муза" та "Велич Шевченка", були опубліковані окремими виданнями в перекладі на англійську мову. Цією ж мовою Славутич також надрукував близько п'ятдесяти статей і рецензій.

Здавалося б, що одній людині було б не під силу трудитися в інших галузях нехай і спорідненої діяльності. Але не для Славутича! Він-бо ще й відомий мовознавець, автор шістьох підручників із української мови, призначених для англомовних студентів. Але й це ще не все. Славутич також активний видавець, редактор, упорядник антологій, бібліограф, літературний критик, рецензент, активний представник і речник вільної української науки на багатьох престижних міжнародних наукових форумах та в багатьох іншомовних публікаціях (його статті надруковано німецькою, французькою і польською мовами).

Слід підкреслити, що все це почалося не від часу більш-менш улаштованого нормального життя в Новому Світі. Відразу ж після закінчення війни Славутич разом з іншими діячами нашої літератури інтенсивно включився в ту ділянку літературної діяльности, яка є поза сферою індивідуальної творчости. Багато з нас пам'ятають його як секретаря Українського Мистецького Руху, секретаря редакції журналу "Арка", співредактора журнау "Заграва", знають його нині як редактора і видавця альманаху "Північне сяйво", "Канадської України", "Західно-канадських збірників", "Української Шекспіріяни". Як бачимо, ця його кипуча діяльність не припиняється по цей день.

Славутич – невтомний мандрівник – постійно шукає "нових земель", нових вражень і тем для збагачення і так уже багатющої творчости, він постійно зайнятий новими творчими планами. У 1968-69 рр. він завершив навколосвітню подорож.

Чим пояснити таку багатогранну, ренесансівську на наші відносини і в порівнянні до інших українських поетів, невтомну працю Славутича? Не думаю, що тільки хистом. Талант — талантом, бо це індивідуальний дар Божої благодаті, але у випадку Славутича, принаймні так мені здається, грає роль і родова спадковість, вищий ступінь національно-державницької свідомости і амбіція. Амбіція не в неґативному сенсі, а в сенсі особистого розуміння відповідальности, як служіння духовним інтересам рідного народу – риса, що нею в нашій історії ціховано найвидатніших людей. Про це найкраще сказав сам поет у сонеті "Трофеї":

Мій кожен день довершує звитягу!
І кожне слово зроджує трофей!
Для серця й мозку вибраних людей
Підняв я стяг наснаженого змагу.

Не з дальніх обріїв архипелагу, -
Для спраглих тем, для значности ідей
Черпаю з тебе силу, як Антей,
О земле пращурів, що знали звагу!

Здобута в снах, омріяна мета
В державу слів на подвиг Прометеїв
Мене веде, як зірка золота.

І снаговиті вицвіти трофеїв
Карбами слави, що походу ждуть,
Мені в майбутнє позначають путь.

У 1978 році Володимир Жила зробив критичний підсумок усієї творчости Яра Славутича, впорядкувавши про неї різні статті й рецензії в солідному збірнику "Творчість Яра Славутича". Другий том цього видання вийшов у світ 1997 р. в Україні.

Читаючи вірші Славутича, я не надаю жодної ваги суперечкам наших критиків над тим, чи він неокласик, неоромантик чи неоекспресіоніст. Ці питання переважно цікавлять учених, а не читачів і любителів поезії. На читача зовсім не впливають усі ті окреслення, як бароко, вітаїзм, кларнетизм та інші ізми. Для нього все це звучить надто "вчено". Для читача поезія – це в першу чергу реальний світ, що існує поряд із його власним реальним світом. Цей останній світ поезія підносить на вищий щабель і уможливлює людині бачити і відчувати його по-новому в ракурсі образів і поетичних засобів автора. Взаємне вміння поета й читача увійти у цей поетичний світ, в існуючу дійсність один одного і є, на мою думку, єдиним мірилом поетового таланту. Можливо я помиляюсь, але я таки схильний думати, що все інше в контакті читача з поетом "не від світу цього".

Спостерігаючи упродовж років багатогранну працю Славутича-поета, я часто ловлю себе на тому, що як його творчість, так і його особу найкраще можна окреслити словами сучасного американського літературного критика Кліфтона Фадімана, який колись писав:

"Поезія – не таємниче мистецтво, що його плекають замріяні бородаті молоді чоловіки із розстібнутими ковнірами. Її найкращі майстри завжди були людьми надзвичайної енергії та великого, якщо не завжди глузду, то розуму. Її, поезії, найбільшою якістю не є, як дехто помилково вважає, краса. Нею є сила. Бо поезія є найпотужнішою формою спілкування. На кожний склад слова вона осягає найбільших результатів, діючи на неосяжнім полі наших почувань".

Свого часу українська західна діаспора належно вшанувала творчість Славутича – 1978 р. за "Зібрані твори" він одержав першу премію від українського літературного фонду ім. Івана Франка в Чикаґо. А року 1982 в Оттаві, в Національній бібліотеці Канади, Українська Могилянсько-Мазепинська Академія Наук присвоїла йому звання поета-лауреата.

Незалежна Україна також вшанувала його невтомну працю як поета, громадського діяча та вченого, нагородивши його орденом "За заслуги" ІІІ ступеня, 1998 р.

Непростимим було б закінчити цю статтю про Славутича без згадки про сучасну працю поета, який не покладає свого пера, незважаючи на похилий вік, дошкульний ревматизм і проблеми із зором. Славутич зустрів відновлення незалежної України не так, як ті, що лише зітхали і мріяли, але як ті, що невтомно трудилися й боролися за її свободу. Від першого ж року проголошення Акта незалежності він по кілька разів щороку відвідує Україну, читає лекції у вузах, виступає на авторських вечорах і видає нові твори. Дотепер в Україні вийшли п'ятитомне зібрання його поезій, книжка його сонетів у перекладах Леоніда Вишеславського російською мовою, книжка "Українські розмови" та 15 книжок десятьох авторів про його творчість А 80-річчя Славутича вшановано виданням трьох книжок: "Херсонський збірник", "Січеславський збірник", "Запорізький збірник". З цього приводу Славутич писав мені 16 травня 2001 р.:

"Після появи перших двох-трьох мені було приємно, після п'ятої — стривожено, після десятої — соромно, а от перед 16-ю, що в друку, — ганебно. Невже я заслужив такої славутичияни???"

Так – заслужив! Бо він, Яр Славутич, — поет і вчений – є людиною надзвичайної енергії та великих, у його випадку, і глузду й розуму.

Філадельфія, Пенсильванія, 1980 – Зінґер Айленд, Флорида, 2001

Примітки

Славутич, Яр – псевдонім. Справжнє прізвище - Жученко, Григорій Михайлович, нар.1918 р. на Херсонщині, живе в Едмонтоні, Канада. Український поет, перекладач, учений-літературознавець, університетський професор, видавець,дійсний член УВАН та НТШ, лауреат УММАН, член НСПУ.

* Орест, Михайло. Докл. про нього в примітках до статті "Хай собі він буде геній...".

* Китастий, Григорій Трохимович.

* Іоанн (в мирі – Теодорович, Іван), нар. 1887 р. на Волині, п. 1971 р. у Філадельфії, пох. на укр. прав. цв. в Бавнд Бруку, штат Нью-Джерсі. Український духовний діяч, єрарх відродженої 1921 р. УАПЦ, митрополит УПЦ в США.

* Василій Липківський, митр. Докл. про нього в примітках до статті "Республіки трибун".

*Нестор (в мирі – Шараєвський, Нестор), нар. 1865 р. на Чернігівщині, п. 1929 р. в Києві, пох. там же. Український духовний діяч, єрарх (архиієпископ) відродженої 1921 р. УАПЦ.

* Миколай (в мирі – Борецький, Микола), нар.1979 р. на Київщині, арештований радянськими органами ОДПУ 1930 р., засланий до Тюменської обл., дальша доля невідома. Український духовний діяч, другий митрополит відродженої 1921 р. УАПЦ.

* Онуфрієнко, Василь. Докл. про нього в статті "Співець землі незабутньої".

* Зуєвський, Олег. Докл. про нього в примітках до статті "На сторожі слова".

* Пазуняк, Наталія. Докл. про неї в примітках до статті "І тут в Америці живу я Україною...".

* Сельвінський, Ілья Львович. Нар. 1899 р. в Криму, п. 1968 р., пох. в Криму. Російський радянський поет, очолював у 20-х роках течію конструктивістів, журналіст, перекладач. І.С. перекладав твори Т.Шевченка російською мовою. П. 1982 р. Москві, пох. там же.

* Кітс, Джон. Докл. про нього в примітках до статті "Хай собі він буде геній...".

* Жила, Володимир Тарасович. Нар. 1919 р. на Тернопільщині, живе в Лубоку, штат Техас, де до відходу на пенсію був професором Техаського унів-ту. Український науковець в ділянці літературознавства, журналіст, громадсько-політичний діяч, член уряду УНР на вигнанні, дійсний член УВАН та НТШ

* Фадіман, Кліфтон. Нар. 1904 р. в Нью-Йорку, п. 1999 р. Відомий американський літературний критик, редактор в-ва Simon & Schuster (Саймон та Шустер), співукладач класичного довідника "Брама до великих книг" (1980).

* Китастий, Григорій Трохимович. Нар. 1907 р. на Полтавщині, п. 1984 р. в Каліфорнії, пох. на укр. прав. цв. в Бавнд Бруку, штат Нью-Джерсі. Український композитор, мистецький керівник та деригент Капели бандуристів ім. Т.Шевченка з осідком у Детройті.

* Іоанн (в мирі – Теодорович, Іван), нар.1887 р. на Волині, п. 1981 р. у Філадельфії, пох. на укр. прав. цв. в Бавнд Бруку, штвт Нью-Джерсі. Український церковний діяч, єрарх відродженої 1921 р. УАПЦ, з 1924 р. митрополит УПЦ в США.

Покажчик акронімів у статті та примітках

* УВАН – Українська Вільна Академія Наук.

*НТШ – Наукове Товариство ім. Шевченка.

* УПЦ — Українська Православна Церква (в США).

* УАПЦ — Українська Автокефальна Православна Церква.

* ОДПУ – Об'єднане Державно-Політичне Управління.

До змісту Володимир Біляїв НА НЕОКРАЯНІМ КРИЛІ…