ОДИН КРІПАК ДВОХ ПАНІВ

Два пани мали одного кріпака. Але один пан розсердився, взяв і побив того кріпака. Він пішов на скаргу до другого, каже:

- Пане, мене побив пан!

- А-а, шельма він! Нащо ж він побив мою половину? Лягай, небоже, я його половину виб'ю за те, що він мою вибив!

Баче кріпак, що біда, та нема де дітись - лягає.
І той вліпив йому з п'ятнадцять нагаїв та й каже:

- Тепер він мою не буде бити даремно.

ПАН І МУЖИК

Раз пан поїхав у базар з кучером. Коли бачать вони: веде чоловік козу на базар. Пан питає:
- Що за цю козу?
Чоловік каже:
- Дайте коня одного, бо ця коза вовків ловить.
Пан тоді каже кучеру:
- Ванька, оддамо коня одного, - одним будемо їхати, а коза буде вовків ловити.
Коли вони їдуть дорогою, бачать: стоять два вовки, а пан каже:
- Ванька, видиш вовков? Вони наші будуть.
Пустили козу, вовки піймали козу і з'їли. Пан тоді:
- Ванька, ето не та коза, що вовків ловить, а вовки її ловлять; мужик обманул нас, стой, я сяду на етого коня, дожену його і видеру коня.
А мужик той узяв коня за козу, завів його у ліс, поставив, а сам вийшов на дорогу, а пан їде.
- Здоров, мужичок! Не бачив ти тут не їхав мужик конем?
- Бачив, пане, він поїхав у ліс, а дайте мені цього коня, я дожену його.
Пан дав коня, мужик узяв того, що у лісі був, та й утік. А пан ждав, ждав і вернувся до Ваньки.
- Вот, Ванька, мужик обманул меня, узял і цього коня. Ну, как, Ванька, будем єхать? Ти вези, а я буду єхать!
Запрягся Ванька, везе. От уже ніч. Доїхали вони до скирти сіна і стали ночувати. Пан у шубі, панові тепло, а Ванька тільки у жакеті, Ваньці холодно. Пан ліг на бричці, а Ванька уліз у мішок та ліг під скиртою. Опівночі Ванька устав, роздівся та:
- Фу,- каже, - упрів!
А пан каже:
- Що ти, Ванька, я у шубі змерз, а ти - упрів?
А Ванька каже:
- Бо я у мішку був.
Пан тоді каже:
- На тобі шубу, а мене зав'яжи у мішок.
Тоді Ванька зав'язав пана у мішок, а сам одяг шубу, а потім узяв бич, та як почав молотити по мішку, а тоді випустив пана з мішка і почав стогнати:
- Ой боже мій, побило мене,- каже Ванька.
А пан каже:
- Бо ти дурень, вот я: как мене ударив в один бік, а я на другий повернусь.
Тоді пан запрягся і почав тягти, а Ванька сів за пана і примовляє:
- Знай, пане, як міняти кози на коні, тепер вези сам.

ПРАВДА

Прийшов дід до багача та й просить хліба. А багач тоді пироги їв та й каже:
- Іди, дурню. Я сам хліба не маю. Бачиш, пироги їм.

ПОБАЛАКАЛИ

Іде базаром пан і зайшов туди, де люди свині продають. От пан бачить, що у кожного мужика лежить на возі свиня, він і каже:
- Що мужик, то й свиня.
А мужик бачить, що як пани йдуть, так за ними й собака біжить, от і каже:
- Що пан, то й собака.

ПРО ТЕЛИЦЮ ТА ПАНА

Колись давно їхав я до торгу продавати телицю. Іду та й їду, коли зустрівся мені пан та й питає:
- Куди ведеш телицю, чоловіче?
- До торгу,- кажу.
Давай мене пан прохати, щоб я продав йому телицю, мабуть, полюбилась йому моя телиця. Я не віддаю. Коли це пан пнеться прямо силоміць узяти телицю, вже вхопив іі за роги, хотів вести до себе, а я тоді - хап її мерщій за хвіст, та й держусь, не пускаю Пан шморгнув телицю, щоб ішла, а вона як смикнеться геть, з рук вирвалась та й побігла, а хвіст зостався у мене - увірвався.
- Запам'ятай же собі, пане, цю телицю,- кажу йому і з тим повернувся додому.
От на другий день беру долото і сокиру і пішов до того ж таки пана і питаю:
- Чи не треба вам теслія?
- Треба,- каже.
І повів мене у ліс рубати дрова. От зрубав я дуба, розколов трохи долотом, та й кажу панові:
- Попробуй, пане, який теплий дуб усередині.
А пан і заложив руку в розколину пробувати, а я мерщій висмикнув долото і прищепнув там панову руку. Тоді я вийняв з-за пазухи телицин хвіст і давай поганяти ним пана. Ніде було діватись панові, треба відкупатись: дав він мені грошей за телицю скільки слід.
- Оце тобі, пане, за телицю,- кажу йому.

ЗАЯЧЕ САЛО

Їхав пан з кучером Іваном в далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
- От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я із-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на охоту, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах та бах! Тоді я набив їх десятків зо три. А одного забив, то такого величезного, як баран завбільшки! Ну, а кола здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці.
Кучер слухав-слухав, а далі і каже:
- Но-о, гніді,- скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.
Почув це пан і каже:
- Чуєш, Іване, так от які зайці бувають. Правда, що з нього півпуда сала то не було, а так, фунтів з десять.
- Звісно, заєць зайцем, - каже Іван.
- Ну, ідуть далі, а пан знову до Івана:
- От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток, що ти про нього казав?
- Та скоро вже, пане, - каже Іван.
- Так от знаєш, Іване, - продовжує пан,- мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було - так фунтів три-чотири, не більше.
- Та мені що, - каже Іван, - хай буде і так.
Але проїхали ще трохи, пан вертівся, вертівся на місці та й знову:
- А чи скоро, Іване, вже той міст буде?
- Та скоро, пане, ось-ось, уже тільки в долинку спустимось.
- Гм,- каже пан, - а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було,- сам знаєш, яке на зайцеві сало.
- Та звісно,- каже Іван,- заєць зайцем.
Спустились в долину, а пан і питає:
- А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?
- А він, пане, - каже Іван, - розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.

ЯК ЦИГАН У ПАНА ШУБУ ВИМАНУВ

Був один циган і не мав хати. А господар його вигнав із свого дому. Сів він собі надворі під саком, виставляє через дірку палець і говорить сам до себе:
- Хто хати не має, той погибає, а хто хату має, той гадки не має.
Виставляє через дірку палець і говорить сам до себе:
- Але ж то зимно!
І сів собі на полі напроти місяця, і коли йому докучив вітер з морозом, то він каже:
- Ей місяцю, місяцю! Світиш, а не грієш, дурно в бога хліб їси. Але вій не вій, тисни не тисни, то вже не йде до різдва, а до святого Петра.
Але іде пан шестериком в шубі, надибує його під саком, питається:
- А ти ж не змерз, цигане, під саком?
- Ні, не змерз, бо тут вітер, так не затримується холод, то й тепло. Бо куди вітер завіє, то туди й вивіє,- то тут холод не затримується.
Пан йому каже:
- Міняйся зі мною на шубу.
- А, ні, пане, моє краще! Нехай ще пан дадуть десять рублів, тоді заміняю.
І пан йому дав десять рублів і шубу, і той заміняв. Циган вбрався в шубу і пішов, а пан від'їхав з верству та й замерз. А циган тоді вернувся, сів у сани і поїхав.

ПАНСЬКА ЧУПРИНА

- Чоловіче, бійся бога, рятуйте мене! - кричав, потопаючи, лихий пан.
Хлоп, уздрівши його з берега, задумався та й каже:
- А як же вас, пане, рятувати, коли вас би за чуба тягти, а ви ж наш пан?
- Тягни як хочеш, аби смерті не спожити!
Хлоп думає, думає.. Аж набігло більше людей та й кажуть:
- Хіба ж пана можна за чуприну брати? Щоб він вже був за пан, коли б його мужик за чуприну сіпав?
- Та певно,- обізвався знову хтось,- що не годиться, бо відомо, що панська чуприна не до того, а лише мужицька чуприна на то на світі, аби її пани сіпали, як хотять і куди хотять...
Отак люди радилися, радилися, та гомоніли на березі, що його робити, а пан кричав:
- Хто в бога вірує, рятуйте!
Кричав-кричав та й утопився.

ПАН ВОЛІЄ БУТИ В ПЕКЛІ, АБИ 3 ПАНАМИ

Раз бернадин поїхав до одного набожного пана просити на монастир милостині. Приїжджає до нього. Той дає йому їсти, пити, цей, нарешті, каже:
- Ну, скажи мені, пане бернадине, що мені за те буде, як я дам на ваш монастир?
Той каже:
- А що ж буде? Царство небесне!
- А хто ж там буде, в тому царстві?
- Ото всі ті будуть, що тут бідують.
- Як то? Мужики і діди?
- Аякже, пане? Будуть!
- А сто чортів твоїй матері! Ти хочеш мене встромляти межи мужиків?! А дайте, лиш ліз!
Всипав бернадинові сто ліз і вигнав з подвір'я.
Виїхав бернадин. Аж зустрічається з того ж монастиря з монахом. Розказав йому все. Той каже:
- От бачиш, ти взяв сто ліз, а я возьму багацько милостині.
Взяв і поїхав. Приїздить. Пан перший день приймає як гостя, а на другий день запитує таким же способом, як і того. Той відповідає:
- Що ж, пане? В небі-то там будуть мужики, каліки і всі, хто тут бідує, а в пеклі - то там самі князі, графи, великі пани. То вже ж і панові краще бути в компанії з ними.
- О-о, маєш рацію, пане бернадине! Волю в пеклі, та з великими панами, ніж в небі, та між мужиками.
Зараз казав напакувати кілька возів провізії для монахів і відвіз.

* Бернадин - католицький монах.

ПАНИ ДО ПЕКЛА ПІДУТЬ
(Влучна відповідь)

Іде бідний мужик дорогою, а пан їде шістьма кіньми; і питається пан мужика:
- А звідки ти, чоловіче?
А він каже:
- З того світу.
- А що наші батьки там роблять?
- А що ж, вельможний пане! Панам всюди добре: в казанах сидять, люльки палять, а бідний мужик дрова рубає і під ними палить!..

МУЖИК ТА КУПЕЦЬ

Увійшов мужик у крамницю та й гукає до крамаря:
- А подай лиш мені оту банку з канхветами:
Той і подав. Мужик понюхав, понюхав, та:
- Ні, не такі - подай оту.
Той перемінив. Мужик знову, понюхав, не вподобав.
- Подай он аж оту,- знов гукає.
Крамар, уже розсердившись, перемінив і третю. Не донюхався й звідси нічого мужик, поставив банку та й іде з крамниці. Взяло зло крамаря, що дурно возився скільки часу, та й кричить на мужика:
- Куди ж ти? А гроші давай!
- За що? - питає мужик.
- А за те, що нюхав! - відказує крамар.
Мужик вернувся, дістав гроші з кишені та й стукає об стіл. Постукав, постукав та й сховав. А крамар тоді:
- Нащо ж ти сховав гроші?
- Аякже? - відказує той, - яка купля, така й плата: я понюхав, а ти послухав, от ми й квити.

ЧУМАК ТА КУПЕЦЬ

Заїхав чумак у великий-превеликий город та й пішов купувати дьогтю. Іде вулицею, а тут ось зараз і лавка, така велика та гарна, а в ній так і сяє по стінах; мабуть, сама коштовніша на весь город. І сидить у ній мало народу - один тільки, видно. Чоловік, та такий собі огрядненький та джеджуристий.. Порівнявся Чумак з тією лавкою та так приязно і питає того купця:
- Чи тут, добродію, не продається дьоготь?
Запалився купець, немов його жигалом шпигнули: нібито чумак глузує з нього, бач, і каже чумакові:
- Тут продають таких дурней, как ти.
Чумак засміявся, та й каже:
- Га, га! та й великий, мабуть, схід на них, ідо ти один тільки остався!
Сказав це та й пішов собі вулицею.

ПОМИРИВ

З'їхалися на постоялий двір два станові і обидва були в одставці. Слово за слово і добалакались до того, як вони були становими в одному стані, один раніш, а другий після. От один і каже:
- Як був я становим, то кращого людям і не хотілось: всі мене любили і поважали, та було й за що: я ні одного чоловіка й словом не обідив.
А другий вислухав та й говорить:
- Отже, мені жалились на вас і раділи, що я заступив на ваше місце, зразу,-кажуть, - полегкість стала.
- Та то вам збрехав якийсь ворог, неправда, я вже це добре знаю,- почав знову завіряти перший.
Як нарошно на цю розмову трапився чоловік з того ж таки самого стану. Побачили його одставні станові та й питають:
- А скажи нам, дядьку, котрий з нас був кращий становий? Ти ж нас знаєш обох.
Зняв чоловік шапку, вклонився та й каже:
- Авжеж знаю, кому вас і знати, як не мені, тільки, тільки...- зам'явся чоловік.
-- Та кажи сміло, - котрий з нас був кращий, не сумлівайся! - промовили станові.
- Та я не сумліваюсь, - каже чоловік, - а думаю, як би вам по правді сказати. Хіба так? - та й почав. - Були, - каже, - в мене віз і сани, і стояли вони в повітці, в тій самій, де стояла й моя кобила. Стояли, стояли та й давай сперечатися. Віз каже: я був легший кобилі, а сани кажуть: ми були легші. Сперечалися-сперечалися та тоді до кобили: скажи, будь ласка, що тобі легше було возити: чи віз, чи сани? А стара кобила покрутила головою, подумала та й каже: і ти погань, і ти погань. Бувайте здорові, панове, піду, бо мене кум дожидає.
Та й пішов з двору.

РОЗСУДИЛИ ПО ПРАВДІ

Один чоловік довго не був у своєму селі, він од панів ховався. От зустрів він другого чоловіка з того ж села та й розбалакались.
- А що, - каже, - чи нема яких слухів?
- Да що? Кажуть, бог помер!
- Он що! Хто ж тепер буде миром управляти?
- Кажуть, богородиця, а інші - Микола, угодник божий.
- Де там богородиця! не жіноче це діло! Миколай... ні! він молебні дуже любить.
- А то, кажуть, Юрко.
- От се було б добре! він би цих чортових панів теє...
І розійшлися...

НЕВДАТНА КУТЯ

Жінка зварила на різдво кутю. Чоловік пішов з тою кутею навколо хати, обійшов раз і стукає в причілок:
Жінка питає:
- Хто прийшов?
- Ісус Христос!
- Просимо ввійти!
Обійшов той чоловік другий раз, стукає.
Жінка знов питає:
- Хто прийшов?
Той знов каже:
- Ісус Христос.
Жінка каже:
- Просимо ввійти.
Обійшов третій раз, стукнув макітрою і розбив, а кутя висипалася на сніг. Жінка питає:
- Хто прийшов?
Чоловік відповідає:
- Чорт! Іди та збирай кутю на снігу!

ОКАПОСТЬ (АКАФІСТ)

Іду я та іду. Аж стоїть церков на льоду. Млинцем зачиняна, ковбасою защібана, салом замикана, маслом запечатана.
Вкусив я масла, - одпечаталось, вкусив я сала, - одмикнулось, вкусив я ковбаси, - одщібнулось, вкусив я млинця, - одчинилось.
Ввійшов я в церкву,- аж там піп, як грецький сніп, а дячок, як бодячок, а диякон, як диявол, а паламар і свідки поламав.
Радуйся, сороко, радуйся, вороно, і ти, горобче, великий чудотворче!

ЦЕРКОВНИЙ ДЗВІН

Жінка зроду не була у церкві, а як туди прийшла, учула дзвін на дзвіниці, то так сказала:
- Святий телепень, не вбий мене! Зросла, не була, і умру, не піду.

ПОКАРАНИЙ ДЯК-ДУРИСВІТ

Жила в однім селі вдова; осталась їй після чоловіка худобина і грошиків доволі. От один дяк і давай до неї підбиваться, украв з церкви ризи, нарядивсь Миколаєм-угодником та й прийшов до неї, голос ізмінив та й каже:
- От, дщер моя, ти сподобилась мене бачити.
Та, звісно, йому в ноги, а він і почав про суєту мирську їй вичитувати. Тільки не вдалось йому зразу грошики видурити.
- Прийду,- каже,- я ще до тебе, у таке і таке врем'я.
Тільки прийшло те врем'я, вдова тая вже й ладаном накупила, і в хаті, як у віночку: дожидає Миколая-угодника. А в тім селі був та паламар, видно, не плошак який-небудь був; провідав, яку се дяк ману пустить. "Пожди ж, - думає, - я тебе провчу!"
Тільки що той Микола прийшов у хату до вдови, він зараз рядно на себе, та бороду з льону причепив, та взяв ключ з піваршина, що комори замикають (тобто Петром нарядився) та й пішов туди до Миколая, до угодника.
- Ти,- питає, - хто такий?
- Я - Миколай, угодник божий.
- Як же це ти сюди зайшов, коли я, ідучи, й рай замкнув?
- Я, - каже, - через перелаз.
Він тоді угодника того за патли:
- Так ви будете через перелаз лазити, а мені за вас перед богом отвічати? - та ключем його по шиї, по шиї!
То той угодник ледве двері найшов і більше не приходив.

ПРО ЧЕНЦЯ

Десь у одному монастирі - от так як би в Лубнах або що - був собі чернець. І такий же то богомільний та пісниковий чернець, тільки поклони б'є та богу молиться... сказано: живий до бога лізе!.. А товстиий такий, як груба...
От раз у піст, на першім там тижні, чи що, сидить він у себе в келійці, читає боже слово. От, читає-та й забажалось йому скоромини...
Так заманулося, так - що пробі! А в піст, звісно, де ти в монастирі скоромини візьмеш?.. От він нудився-нудився, а далі й думає: "Може, од масниці що-небудь зосталося,- пошукаю". Та й поліз у шафку. (А в них у кожного в келійці є шафка, там у них усього, чого душа забажає: і напитків, і наїдків...) Коли туди - аж там яйце. Він так зрадів, наче свяченої паски з'їв на Великдень! "Ну що ж? - думає, - як його сире яйце) їсти?"
А зварити ніде. Він і надумав: "Спечу на свічці!" Узяв вирвав з голови волосинку, перепоясав те яйце,- давай пекти... Тільки що на свічку, а двері - рип: входить ігумен... (А ігумен у них був чоловік дуже побожний). Як побачив, що таке в піст чернець робить, то аж відскочив: своїм очам не вірить! А далі:
- Калугирю*, - каже, - що це ти робиш?..
А той і не чує...
- Калугирю, Калугирю!..
Той глянув, аж ігумен...
- Що це ти робиш?
- Попутав,- каже,- отче ігумен, лукавий попутав!..
- Що ж ти це робиш, богоотступнику? - каже ігумен. - Признавайся!..
- Яйце печу, святий отче, яйце... Він мене підвів, - бодай йому ні дна ні покришки, - він показав, як і пекти...
А чорт з-за комина ріжки виткнув:
- Та брешеш,- каже: я оце сам учусь в тебе, як його пекти!
- Ну-ну, мовчи, бісів сину,- каже чернець,- коли тебе не питають...

* Калугирь - монах.

БАБА ГОВІЄ

Була собі баба, що вона зроду й у церкві не була і зроду не говіла.
От син їй і каже:
- Ви б пішли, мамо, та одговілися, бо мені за вас люди дорікають.
- Та як же я піду, що я не знаю, яка і церква?
- А там, - каже, - побачите таке високе, а угорі хрест.
От вона йде, бачить стоїть млин, а у його ж крила навхрест. Вона й давай хреститись. Коли це виводить мірошник, вона до нього:
- Висповідайте мене, батюшко.
Той як візьме набивачку, давай її сповідати, виманіжив добре та й пустив.
От приходить вона додому, сіла на лаві, а діти граються та до неї:
- Баба з церкви прийшли, баба з церкви прийшли!
Обнімають її, а вона:
- Цитьте, дітки, тут скрізь по плечах свята сповідь лежить.
- А як там, бабо, у церкві?
- Та спас усе хур-хур-хур, а свята пречиста тільки ло-то-то, ло-то-то.
Тобто камінь та шестірня.

ПОДОРОЖНЯ

Наварила баба в пісний день скоромного. Дома їсти якось не їлося. Вона винесла горнець на вулицю та сіла собі на дорозі та й їсть так, що аж за вухами тріщить.
Надійшли люди та закричали на бабу:
- Чи ти бога не боїшся, що ти дієш? Та сьогодні ж піст який! Де нині християнин їсть скоромне?
- Нічого, - обізвалася баба, не змішавшись, - нехай пан бог простить, бо я собі подорожня.

ПОКАРАНА ВАРВАРА

Був один такий хлопчик, що коли мама ішла в поле, то він візьме сметану в гладущиках позбирає та й з'їсть. Мама приходить з поля, питає його і каже:
- А ти нащо з'їв сметану?
- А вам хто казав?
- А от свята Варвара!
Бере б'є того хлопця. На другий день мати знову пішла в поле. - Хлопець взяв скіпку і святій Варварі очі випік, а сметану з'їв. Думає собі, що вже тепер не буде бачити і не скаже матері. Приходить додому мама, подивилась по гладущиках - нема сметани і каже:
- А ти нащо з'їв?
- А хто вам сказав?
- А свята Варвара!
- Хіба вона виділа, коли вона не має вже очей?
Подивилася мати на образ, а там тільки дірки, де були очі. Давай його бити, добре вибила і вже на святих не звертала.

СВИНЮ СВЯТИ, А ВОНА У ГРЯЗЬ ЛІЗЕ

Було це діло якраз на Великдень. Один чоловік заколов порося к посвяченню. Наготовила ото жінка в ночов'ята паску, порося, сало, крашанки і ще дещо, і чоловік поніс до церкви святити. Посвятив піп паски та друге їство, люди мерщій за свячене і чимдуж до господи розговлятись. Ухватив і цей чоловік своє свячене і теж, мов би наввипередки з ким, рухнув додому.
Біжить ото він шляхом, теліпає ночов'ятами, а порося й випало з ночов'ят, та прямо у грязь - льольоп!
Озирнувся чоловік та:
- Тю-тю на тебе, гаспидське порося!
Далі нахилився, витяг його з грязі, обтирає та й приказує:
- Як кажуть, то воно й правда: свиню святи, а вона все одно в грязь лізе.

СОЛДАТСЬКИЙ ГВИНТИК

Стояв москаль у баби на квартирі; дали йому рушницю, бо вже ж так водиться, москаль не буває без рушниці. Чистив він ту рушницю і загубив маленького гвинтика. Курка греблась там у смітті і з'їла того гвинтика, а москаль як побачив, та ухватив ножа і зараз же розрізав курку і вийняв того гвинта. А хазяйка й питає його:
- Що це ти, москалю, робиш? Нащо ти курку зарізав?
- Е, - каже, - казьонна вещ дорожча од твоєї курки.

СОЛДАТ І БАБА

Раз стали в одній слободі солдати днювати. А один солдат, барабанщик, розсердився на одну бабу, узяв та й перелив їй у закапелку мички. Вона догляділась і знає, хто перелив мички. Узяла одкрила барабан і вимазала усередині тістом... Уже у труби заграли солдатам іти в поход.
Солдат і каже:
- Прощай, бабушка! Не погнівайся, що я тобі мички перелив...
- Не погнівайся, - каже баба, - що я тобі бубнило набила.
Тут стали грати, а він що вдарить по барабані, а воно не гра. Вже йому й по шиї дають. А він каже сам собі:
- Дай розкрию та подивлюсь.
Коли розкрив, аж там така кваша!

НЕДОБРА ДОЧКА

У одного чоловіка дочка була дуже недобра. От і пішла вона заміж у другу слободу. От батько й пішов раз до їх у гості. Приходить, а дочка саме хліб із печі виймала та на лави й поклала. Батько сидів-сидів,- де дає вона йому їсти. Батько голодний, а попросити їсти соромиться.
От дочка йому й каже:
- Спочиньте, тату, бо ви втомилися. Лягайте отут на лаві!
Ну, батькові хоч і не до спання, а вже ліг. Ліг, а голодному йому не спиться. Дочка чує, що батько не спить, повертається та й питає:
- Чого це ви, тату, не спите?
А батько й каже:
- Не спиться, хліб сниться.
Натякає, бач, що їсти хоче.
А дочка тоді:
- Е, стривайте, тату, - то у вас у головах хліб лежить, - от я зараз поприймаю.
Та й поприймала, а батько так голодний і додому пішов.

НЕДОГАДЛИВА ДОЧКА

Мати йде до церкви, а дочці загадує хліб місити. Дочка питає:
- А довго ж його місити?
Мати каже:
- Міситимеш, аж поки з стріхи почне капати.
От пішла мати, а дочка взялась місити. Місила-місила, тоді війшла, погляділа - не капає з стріхи. Вона знов помісила трохи, виходить - не капає з стріхи, лапнула рукою, аж не мокра стріха. І так вона скільки разів виходила дивитись - ні, не капає. Уже вона, бідна, так утомилася, трохи не плаче: піт очі заливає, а з стріхи все не капає.
Приходить мати з церкви, а дочка все місить. Вона каже:
- А чого це ти й досі місиш?
- Та коли ж і досі з стріхи не капає.
А мати тоді сміється:
- Та вже,- каже,- в тебе з стріхи не то капає, а біжить.
Тоді вже дочка догадалася, про що мати казала.

ПАРУБОК-ХВАЛЬКО ТА ДІВКА

Любився парубок з дівкою і ходив до неї з другого присілка, залицявся все ото, - сватать. Вийде на вулицю та бадьориться, показує, що він багатий; а справді був бідний такий, що і господи! Мати, бідна, як одробить де пшінця або просця та зварить кулешик для його, а він - тільки що по вулицях ходить та перед дівкою й хваста:
- Оце яка в мене одрижка - все хвехвер та шахран одригується.
А дівка була хитра: на другий день не вийшла на вулицю, а одяглась за старчиху та й пішла у той присілок, де парубок живе, й упросилась ночувати до його матері.
- Та я б тебе, серце, й пустила, та коли в мене такий син, що як прийде додому, то й тебе битиме і мене битиме.
- Та я, тіточко, під лавкою ляжу.
А він приходить.
- Засвіти, - каже до матері.
Засвітила вона.
- Давай вечерять!
- Що я тобі дам? Отам,я заробила пшінця та зварила кулешику.
- Давай хоч куліш!
Поставила вона, а він сьорб ложкою - аж куліш пісний.
- Чом же ти нічим його не засмачила?
- Так коли нічим.
- А он лежить лойовий недогарок, то не вкинула б? Нема чого варить! А вистружи нечки* та затри затерочки! А то який чорт лежить під лавкою?
- Та то старчишка впросилась ночувать.
Він її не зачіпав.
Другого дня вийшла вона на вулицю, а він прийшов та й знову своє:
- Хвехвер та шахран одригується.
А дівка йому:
- Ну, багач! Хвехвер та шахран! А вистружи нечки та затри затерочки? А куліш з лойовим недогарком ти б не їв?

* Нечки - ночви.

ДУРНИЙ ПАРУБОК

Питається дівка в парубка:
- Що в тебе в кишені бряжчить?
А він:
- Бублик та хустка.

РОБОЧА ДІВКА

Прийшли старости дівку сватати. Ото посватали вже, й треба їй рушниками їх перев'язувати. Вона винесла один рушник та й стоїть, не зна, кого б тим рушником перев'язати. А староста каже:
- Що ж ти, дівко, мабуть, лінувалася прясти та ткати, що тільки один рушник придбала!
А вона одказує:
- Хоч один, та гляньте ж бо який довгий!

КРУГЛЕНЬКЕ СЛОВЕЧКО

Задумав один парубок женитись. От думає він, кого б тут у старости узяти? Піду я до свого рідного дядька, візьму його у старости. Так і зробив. Прийшов до дядька і каже:
- Дядюню, дядюню, пособіть, пожалуста, моєму горю, ходімте, я вас пошлю у старости.
Дядько питає:
- А до кого, племіннику, думаєш мене посилати?
- Я думаю, дядюню, хоч би і до Гордія Івановича Вертогора, у його дівка брава: очі чорні, сама моторна,- треба б до неї посилати.
Дядько йому і каже:
- Я б пособив би твоєму горю, якби ти був трошки розторопніший, а то підем з тобою між люди, та тільки стиду через тебе наберемося і з тим і вернемось.
Племінник каже:
- Як-то ви так, дядьку, кажете, що я не розторопний, хіба я уже дурний, чи що?
- Та не те, що ти дурний, а тільки у тебе мова якось-то не дуже гарна,- що скажеш, то усе не до діла.
- Як-то так?
- Та так! Оце як підемо, увійдемо в хату, то ти подумай, що треба з людьми говорити!
- Як, що говорити?
- Як ти увійдеш у хату, - поздоровкався б з людьми гарненько, подумав би, якого словечка сказати гарненького, кругленького.
- Ну, спасибі, дядьку, за добру науку! Так я уже і буду казати.
Пішли вони до Гордія Івановича. Той попросив їх у хату, посадив за стіл. Почали вони про своє діло говорити, а молодий сидить за столом і думає: "Як би тут не забути дядькові наставлення, якого б тут словечка сказати б гарненького і кругленького?" Та й надумав. Як крикне на все горло:
- Обруч, обруч, обруч!
Гордій Іванович і вилупив на нього очі та й питає:
- Де це ти бачиш обруча?
А наш молодий і каже:
- Еге, що ж, що нема обруча? Мене дядько так учив, щоб я сказав словечко кругленьке, гарненьке, ну я й сказав кругленьке слово, якого тобі ще круглішого треба, як обруч?

ЯК ЖІНКА БРАНЬ БРАЛА

Чоловік усе на жнивах, усе на жнивах, а жінка дома. Чоловік питає:
- Що ти, жінко, робиш, що роботи твоєї не видно?
- Та що роблю? Я, - каже, - чоловіче, брань беру.
А він-то й думає: "Що ж то таке, - брань беру?"
Поліз на горище, сидить, дожидає, поки вона буде брань брати.
Вона встала, напрягла гороху, прослала ряднину, насипала туди гороху, взяла лягла черевом на землю і бере ротом горох той, їсть. А чоловік бачить з горища та взяв рожен і приштрикнув її у потилицю до землі.
Вона тоді й проситься:
- Прости мене, свята Приштрико, більш не буду брань брати.
Витяг він рожен і сховався на горищі оп'ять. Вона встала, горох прибрала, ту брань, і заходилась їсти варити. Наварила обідати, витопила. Чоловік приходить із жнив додому; вона йому подає вечерю і стала розказувати:
- Тут мені, чоловіче, горенько случилося!
А він питається:
- Яке, жінко?
- Та яке, - каже, - я прослала собі ряденце і стала брань брати, а мене свята Приштрика приштрикнула так, що я насилу превелику відпросилася.
- Отож гляди, жінко, ніколи не бери брані.
- Та я й сама не хочу, хай їй! А лучче я буду, - каже, - на жнива ходити.
І стала така хазяйка, що лучче й не треба.

ПРО НАСТЕЧКУ-ЧКУ-ЧКУ

Були собі жінка й чоловік. То він собі дровця рубав, а вона йому обідать варить, та насипала багато води, а мало борошна, та мішала, мішала, а воно не загуса, то вибігла до чоловіка та й каже:
- Чоловіче, чоловіче, наварю я тобі лемішечки-чки-чки.
А він каже:
- Та вари.
А вона знов мішала, мішала-не виходить лемішка, тоді вона каже:
- Чоловіче, чоловіче, наварю я тобі галушечок-чок-чок.
- Та вари!
Мішала, мішала і трохи вже загусло: набубнявіло; та вийшла та до чоловіка й каже:
- Чоловіче, чоловіче, напечу я тобі перепічок-чок-чок.
- Напечи,- каже чоловік.
Жде, жде чоловік, а вона все не кличе його обідати. А жінка мішала, мішала, та й вилила в піч, та вибігла:
- Чоловіче, чоловіче, бери кілок!
А він думав, що вона кличе його обідати, та бере кілок та й іде обідати, а жінка й каже:
- Бери, чоловіче, Ти підважуй перепічечку-чку-чку, а я візьму ко-чергичечку-чку-чку, та витягнем перепічечку-чку-чку.
Тягли-тягли вони, та не витягли. А сіли обідати, то й нічого не було. Узяв чоловік батога та й приговорює:
- Оце тобі, Настечко-чко-чко, лемішечка-чка-чка, галушечки-чки-чки, перепічечка-чка-чка, а обідачки-чки-чки немачки-чки-чки нічого-чки-чки!..

ЛЕДАЧА ЖІНКА

Мав чоловік ліниву жінку, яка не дбала, щоб виробити собі шматок полотна. От він каже:
- Жінко, видиш, людські жінки дбають, мають полотно, а ти як прийдеться вмерти, то не буде навіть чим рук укрити!
А вона каже:
- Не журися, найшла б я чим тебе вкрити!
Чоловік собі й думає: "Ану притаюся, наче я вмер, що вона буде мені робити? Чим вона мене вкриє?"
Бере й наче вмирає. Положила вона його на лаві. Мала якесь веретено з пряжею. Бере чіпляє йому нитку до зуба і мотає: то на зуби, то на пальці на ногах. Обмотала, починає плакати, голосити:
- Чоловіче мій, на що ж ти тепер схожий?!
А він обзивається до неї:
- А чорт би тебе побрав! На кобзу тепер схожий!
Встав, набив добре - і вона вже пильнувала прясти.

ЖІНКА-ГУЛЬВІСА

- Жінко, а жінко!
- Чого, чортів сину?
- Чи ти корову доїла?
- Доїла.
- А молоко де діла?
- Поїла.
- Чом же ти мені не зоставила?
- Трясця тобі, болячка тобі, вражому синові. Бач, його ше молоком годуй!
- Гм! та брешеш, жінко: три дні вже, як я корову продав.
- Е, мужиченьку, тож вона тим і не ревіла, що ії дома не було вже.

ЧИ МОЖНА ЖІНКАМ ПРАВДУ КАЗАТИ

Один чоловік та хотів вивірити, чи можна жінкам правду казати. От він пішов у комору, ліг та й лежить наче хворий, а жінка й питає його:
- Чого ти, чоловіче, лежиш?
А чоловік каже:
- В мене таке, що не можна казать, а то ти скажеш кому-небудь.
- Та ні, не скажу.
- Е, ні, скажеш.
- Та ні-бо, не скажу!
Довго він не хотів казати, а тоді й каже:
- Та тільки ж нікому не кажи! Умене вилетіла з рота ґава.
От жінка пішла по воду та й стріла свою куму, а кума й питає:
- А що, полегшало твоєму чоловікові?
- Е, де там полегшало! У його - тільки, кумочко, нікому не кажи - у його дві ґави з рота вилетіло.
Кума сказала, що нікому не скаже. Коли йде друга баба. От та кума й каже:
- А знаєте, у того чоловіка (як там уже його) три ґави з рота вилетіло. Та тільки ж нікому, бабусечко, не кажіть.
А та й сказала своїй племінниці, да й ще прибавила, а та ще комусь, так вийшло вже дванадцять гав От уже всі на селі дізнались, думають - що ж це воно таке? Зібралась громада і кличуть його:
- Що це, - кажуть, - у тебе таке?
А він їм усе й розказав, як воно було.
- Це я, - каже, - хотів перевірити, чи можна жінкам правду казать, - аж, бач, як Їм можна правду казать.

ДІД ТА БАБА

Десь, кажуть, дід та баба посварились проміж себе і наворапились одно до одного не балакати. Але ж се ненадовго заклали: у баби не стало терпіння надувши губи сидіти, вона й питає старого:
- Старий, чи то ти учора чхнув?
- То що? - понуро озивається той.
- То здоров! - ласкаво одмовляє баба.
- То спасибі!
Тоді баба:
- Ха-ха-ха!
А дід не втерпів та й собі за нею. Та вже й помирились.

НЕ ДУРЕНЬ

Поніс чоловік полотно на ярмарок, а ввечері вкрали його. А він приходить додому:
- Ото, жінко, нині цілий день страх полотно крали, але я не дурень - я цілий день своє носив, аж увечері вкрали.

ПРО ГОСТЮВАННЯ

Прийшов сусіда до сусіди в гості, а цей і оставляє його обідати. Бажаючи показати своєму сусідові, що нічим для нього не пожалкує, хазяїн обернувся до жінки та й каже:
- Коли жирувати, так жирувати: бий, жінко, і друге яйце в борщ.

МАЧУХА

Один хлопець сидить на вулиці та й плаче, приказуючи:
- Рідна мати брехуха, а мачуха правдива! Рідна мати брехуха, а мачуха правдива!
Чоловік іде, почув його та й питає.
- Чи ти співаєш, чи плачеш?
- Ні, співаю.
- Що ж ти співаєш?
- Рідна мати брехуха, а мачуха правдива.
- Як же це так? - питає той.
- А так: рідна як була, то казала, що не дам у неділю сорочки та й дала; а мачуха, як сказала - не дам, то ось уже третю неділю хожу в одній.

ЩЕДРА МАЧУХА

Обділила мачуха двох своїх пасинків - кожного цілим пиріжком, а синові ні одного не дала, та й каже пасинкам:
- А ви ж дайте моєму синові хоч по половинці.
І випало: пасинкам по половинці, а синові - ціленький.

ПРО МАЧУХУ Й ПАСИНКІВ

Мати-мачуха, поклавши потроху каші пасинкам, останню усю віддала синові своєму, приказуючи;
- А ти, Марочку, вишкреби хоч горщик.
Хотілось, бач, показати, що вона більше піклується, за пасинками, ніж за сином. А Марко побачив, що каші повнісінький горщик; і каже:
- Якого ката тут вишкрібати, коли каші цілий горщик.

ПРО МАЧУХУ

- За віщо це нас мачуха била?
- Та, каже, за мед.
- А бачив ти, який той мед?
- Ні Кажуть, такий, як решето.
- Ні-бо, такий, як журавель.

ЯК ІВАН "ПОВІСИВСЯ"

Був собі чоловік Іван. Дуже гірко йому жилося.
- Піду, - каже, - та собі смерть заподію!
Ішла баба дорогою. Аж бачить, на дереві коло шляху Іван висить.
- Іваночку, голубчику, що це ти наробив! - заголосила баба.
Коли придивляється та й каже:
- Ге, та як же кумедно завісився, що пустив мотузок попід пахвами; добрі люди так за шию вішаються.
А Іван озивається з дерева:
- Та іспитував я, - каже, - за шию, коли ж дихати не можна!..

ЯК П'ЯНИЦЯ ЗАРІКСЯ ДО СМЕРТІ НЕ ПИТИ

Був собі п'яниця і зарікся "до смерті" не пити горілку. Але набридло йому, довго не п'є, вже кортить йому. Пішов купив два образи і прибив у коморі: святого Миколи по однім боці, а смерть по другім. Привіз бочку горілки, наточить в пляшку, наллє порцію:
- До смерті не буду пити, а до святого Миколи. Дай боже здоров'я!

РИБАКИ

Здибалися два рибаки.
- Що ти зловив?
- Щупака.
- А я видру.

- Е, коли ти видреш, то я кину, - та й кинув щупака в воду.

КОСАРІ

Косили два косарі: батько й син.
- Ой,- каже батько,- як же ми мало вкосили!
- Е,- каже син,- ви старі, я молодий, кому ж тут було косити?
Але сіли вони полуднувати.
- Ой,- каже батько,- як же ми багато з'їли!
Ей,- відказує син,- ви чоловік і я чоловік, чи ж не було кому їсти?

ЩО ГОВОРИТЬ КОЛЕСО

Їде чоловік до міста, а колесо все каже: "Купіть, хазяїне, дьогтю, купіть, хазяїне, дьогтю". А він купив то те, то се, а на дьоготь нестало. Як хазяїн вертався з міста, то колесо все казало: "Волить хазяїн пропити, як дьогтю купити".

ТЕЛЕГРАФОМ

Писав син-одинак до своєї матері з війська: "Присилайте мені, мамо кохана, черевики, бо старі виходилися. Не маю в чім ходити і то швидко, на телеграфі".
Ну, а мати, бідна, звичайно, як мати, купила десь якісь черевичата та й іде на дорогу. Та вивісила їх на телеграф. Іде додому та ї тішиться: буде мій синок мати чобітки.
Якраз коло телеграфа надходить якийсь старий дід в подіравлених, з болотом чоботях. Він глипнув очима на телеграф та й бачить - черевички ті нові, бере, стягає, а старі кладе на той дріт.
Приїздить син до матері:
- Ой мамо, чому не прислали черевики?
- Ба, на телеграфі вислала.

РОЗМОВА

- Архипе!
- Га?
- А ти був коли у Києві?
- Хто - я?
- Еге ж.
- А хіба що?
- Та я, бач, так питаю.
- Та начебто й був... Ну, а ти, Юхиме, був?
- Хто - я?
- Еге ж.
- Хе! А якби я не був, то й не питав би тебе про се.
- Ну, й що ж там бачив?
- Га?
- Що ти там бачив, питаю?
- Що я там бачив?
- Еге!
- Все!
- Хе!..

ДОБРЕ, ТА НЕ ДУЖЕ

- Здоров!
- Здоров!
- А що нового?
- Нічого; шага тільки знайшов.
- Це добре.
- Не дуже- то й добре, бо щербатий.
- Це погано.
- Не дуже-то й погано; бо хоча й щербатий, а мірку гороху за його купив.
- Це добре.
- Не дуже-то й добре, бо з червоточиною.
- Це погано.
- Не дуже-то й погано, бо з червоточиною, а свиню цим горохом вигодовував.
- Це добре.
- Не дуже-то й добре, бо вовк свиню вкрав.
- Це погано.
- Не дуже-то й погано, бо я вовка вбив.
- Це добре.
- Не дуже-то й добре, бо пан шкуру відняв.

***

- Ми з тобою йшли?
- Йшли!
- Кожух знайшли?
- Знайшли!
- А де ж він?
- Хто?
- Кожух.
- Який?
- Як який? Ми з тобою йшли?
- Йшли!
- Кожух знайшли?
- Знайшли!
- А де ж він?
- Хто?
- Кожух.
- Та який?..

***

Летіла сова подовж села, долетіла до броду та бульк у воду. А охотник ішов, ту сову знайшов, приніс її додому, поклав проти сонця на солому, щоб висохла. Та сова - подовж села, прилетіла До броду та бульк у воду. А охотник пішов, ту сову знайшов, приніс її додому, поклав проти сонця на солому, щоб висохла. Та сова - подовж села... і т. д.

***

Вилетіла сорока на дерево, сіла та й дивиться, а рак виліз із води та й лізе. От він лізе та й лізе, та й лізе, а сорока дивиться. От вона дивиться та й дивиться, та й дивиться, а рак лізе. От він лізе та й лізе, та й лізе, а сорока дивиться. От вона дивиться та й дивиться, та й дивиться, а рак лізе. От він лізе та лізе... і т. д.

***

Здорові були, гречаники! Люди в печі! Чи не телячили бачів моїх?
- Телячили! Під нашим ночом стогували, дак трохи їдун не пововчив; брехало пособачив, а гукало почоловічив, та й задрали лози да побігли в хвости.

***

Як накосили ми на масницю лободи та щириці, та збудували церкву, та повісили солом'яний дзвін, а повстяне серце; як задзвонили на різдво, а на Великдень чуть. Як стали до нас йти люди говіти, ні з ким не розминешся і нікого не видно.

До небилиць