АНЕКДОТИ та НЕБИЛИЦІ
НЕБИЛИЦЯ
Як був мій дід маленький, а батька ще на світі
не було, так ми з дідом чумакували. У нас було дві пари волів
чужих, а третя не наша; три рижих, а один четвертий. Так ми
з дідом було ловим по лісу ведмедів. Дід було вія заструже,
а я з-за куща як гюкну на ведмедя, так він з переляку роззявить
рота та так на вію і наштрикнеться, то я ззаду кілочком і
закладу, то ми тоді з дідом як заходимось та так, мовляв,
шкуру й знімем. Так ми тоді як почали з дідом багатіти, та
начали орать по печі і по пічурках і по запічках і під припічком,
та як виорали
дванадцять десятин по печі та по пічурках, так як уродив у
нас хліб!
Так ми на комині поклали дванадцять стогів. Та як унадились
миші; а в нас був кіт здоровий; так як погнався за мишами
- миші під стіг, а кіт на стіг, та так і повалив їх у помийницю.
Так ми з дідом вистругали три токи: на одному молотили мак,
на другому так, а на третьому запалили той стовп, що ціпи
вішали. А в нас було коров багатої Так над погребом коров
доїли, кобилою масло колотили, а молока було так багато, що
в море возили.
НІСЕНІТНИЦЯ
...Тож подарував мені дід вола. Як пішов я тим
волом орати, та наорав на припічку на три горшки кваші. Та
вродили верби, та зацвіли раки, та поспіли в'юни. Як поліз
я тих в'юнів трусити: трушу та трушу, та натрусив папушу тютюну.
Пов'язав я той тютюн і продав по три копійки, голова в голову.
Та купив я руно вовни, та покроїв заступом свиту, та приставив
із подушки комір, так вийшли такі штани, що й не підіймеш.
КАЗКА-НЕБИЛИЦЯ
Е, тепер що за служба! Ось як ми колись служили
Як було йде Чорноморське військо, так бувало й закрасіє: сідла
дубові, стремена ясенові, а попруги соснові, а уздечки оріхові.
Так у кожного карбиж коло пояса висить, і кожен знає, скільки
козаків у сотні: копа Романів, копа Іванів, копа Демидів,
копа Давидів, копа Денисів, копа Борисів: сім кіп та й сотня!
Так ми як поїхали на одно поле, так там якийсь бісів син кичку
загубив. Так ми як зачали з нею биться-воюваться, та так сім
годів, як сім часів, простояли. У нас був Єфрем Супоня, -
такий був бісів непромах, та зробив добре штрикало, та як
підійшов, та як штрикне її, - так і наштрикнув, та так і підняв
гору. Так ми як поїхали тоді до Катрі, а вона саме засукалась
та коров доїть. А ми:
- Здорова, Катре!
А вона:
- Здорові, хлопці! Чи то не ви там воювали?
- Авжеж не ти, бісова родина!
Так вона нас як повела по погребах та по підвалах - пий вино,
хоч залийсь! А ми вино п'ємо та й п'ємо, коли в зуби - стук!
- Стій, хлопці, зміна! (зрада).
А в нас Єфрем Супоня був непромах, та як закричить:
- Хлопці, на коні!
- А в мене, пане, кобила!
- Сідай, бісова родина, хоч на кобилу!
Так я як метнувсь, так за сім часів як горобчик сів!
Українські народні казки, легенди, анекдоти.
Державне видавництво художньої літератури. Київ, 1957