ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ-9

Д. І. МЕНДЕЛЄЄВ
1834-1907

Менделєєв і великий князь

У 1892 році великий учений Д. І. Менделєєв прийняв запропоновану йому посаду вченого охоронця Депо зразкових мір та ваги. Для Депо потрібне було дороге обладнання, а Міністерство фінансів не давало коштів.
Якось Менделєєв дізнався, що його Депо хоче відвідати великий князь Михайло. І без того тісні лабораторії керівник Депо наказав завалити різним мотлохом.
- Під ноги! Під ноги! - командував Дмитро Іванович. - Треба, щоб спотикались.
Зустрівши великого князя, Менделєєв повів його по лабораторіях, весь час кажучи:
- Не туди, будь ласка! Прошу, ліворуч! Не спіткніться часом! Тісно у нас.
Тільки так зумів він переконати високого гостя, що асигнування потрібні. Гроші було одержано.

Учений майстер

Менделєєв любив в дозвіллі робите чемодани та оправляти книжки.
Одного разу, коли він купував у крамниці матеріали, потрібні для витотовлення чемоданів, хтось запитав продавця:
- Що це за чоловік?
- Невже ви не знаєте? - здивувався продавець. - Це ж відомий чемоданних справ майстер Менделєєв.
Дмитрові Івановичу, що чув цю розмову, дуже сподобалась характеристика, яку дав йому продавець.

МАРК ТВЕН
1835-1910

Перший заробіток

Видатний американський письменник Марк Твен згадував про те, як у школі вирізав па парті своє ім'я. За це мав платити штраф п'ять доларів або скуштувати ремінця. Батько, дізнавшись про цей випадок, сказав:
- Я не можу допустити, щоб наше ім'я знеславили, прилюдно караючи тебе. Дам тобі п'ять доларів, але відшмагати тебе все ж доведеться.
Після домашньої екзекуції Семюел подумав, що учитель навряд чи так битиме, як це зробив батько, й відмовився платити штраф. Пізніше розповідав: "я витримав удари, але мав п'ять доларів. Це був мій перший заробіток".

Родичі письменника

1881 року в Філадельфії відбувся банкет Товариства Нової Англії, присвячений річниці висадки предків-пуритан, "батьків-пілігримів" біля Плімутського каменя в грудні 1620 року.
На цьому банкеті молодий письменник Марк Твен виголосив промову, відому під назвою "Плімутський камінь і батьки-пілігрими". Гумористично містифікуючи слухачів, оратор примусив їх непомітно для себе проковтнути гірку пілюлю. Після дотепних каламбурів він згадав про те, що пілігрими вчинили страшні злочини: знищили індійців, поневолили негрів, вбивали беззахисних жінок. З великою силою промовець доводив: "Першим моїм предком, джентльмени, був індієць, древній індієць! А ваші предки зідрали з нього живого шкіру, і я залишився сиротою. Перший раб, привезений вашими предками з Африки до Нової Англії, теж був моїм родичем!"

Шкода злочинців

Марк Твен, дізнавшись, що спіймали злодіїв, які пограбували його дачу, сказав:
- Мені дуже шкода цих злочинців. Якщо вони не перестануть займатись грабіжництвом, їх, безперечно, виберуть у члени конгресу. Важко навіть сказати, як низько вони можуть упасти.

Заради компанії

На одному з вечорів у присутності Марка Твена точилися розмови про загробне життя, про рай і пекло.
- Пане Твен, куди б ви хотіли потрапити - до раю чи до пекла? - спитала письменника елегантна дама.
- Ваше запитання збило мене з пантелику, - відповів Марк Твен. - Я, може, віддав би перевагу раю заради клімату А взагалі мені краще було б у пеклі Заради компанії.

Чому я живий

Працюючи редактором газети, Марк Твен одержав поштою досить погані вірші під заголовком "Чому я живий?".
Повертаючи рукопис, Марк Твен відповів авторові:
"Тому, що вірші послали поштою, а не пішли до редакції самі".

Краватка й мотузка

У товаристві, де був Марк Твен, один земельний спекулянт, який розбагатів, грабуючи індійців, вихвалявся тим, що він носить тільки найдорожчий одяг. І, як на доказ, попросив звернути увагу присутніх на його краватку:
- Ось погляньте, ця річ коштує двадцять п'ять доларів.
Марк Твен люто поглянув на нього і промовив:
- Це вірно, в Сполучених Штатах уже так повелося, що найдорожчі краватки носять ті, кому досить було б звичайної мотузки.

Спростування

Якось Марк Твен у редагованій ним газеті вмістив досить гостру статтю на відомого шахрая і спекулянта.
Стаття закінчувалася словами: "Містер Н. не заслуговує й того, щоб йому плюнути в обличчя".
Містер Н., звичайно, образився і подав на Марка Твена в суд, який постановив, щоб газета дала відповідне спростування. Виконуючи рішення суду, Марк Твен надрукував таку заяву: "Щодо статті про містера Н., вміщеній у нашій газеті, то ми змінили наше твердження і заявляємо: "Неправда, що містер Н. не заслуговує того, щоб плюнути йому в обличчя, навпаки, містер Н. заслуговує того, щоб йому плюнути в обличчя".

ВІЛЬГЕЛЬМ СТЕЙНІЦ
1836-1890

Перший чемпіон світу з шахів

Першим офіційним чемпіоном світу з шахів був уродженець Праги Вільгельм Стейніц. Існує версія, що Стейніц став шахістом випадково. Одного разу у віденському кафе "Куріпка" він спостерігав, як двоє відвідувачів грали в шахи. У розпалі гри Стейніц зробив критичне зауваження. Виникла суперечка. Майбутній чемпіон запропонував зіграти з обома шахістами, не дивлячись на дошку, і швидко примусив їх скласти зброю.
Після такого вдалого дебюту Стейніц захопився шахами.

Блискуча пам'ять

Наприкінці XIX століття В. Стейніц виступив у Манхаттан-клубі в Нью-Йорку і грав з місцевими членами клубу. У партії з Маршаллом, шахістом Із Сан-Франціско, сталося непорозуміння. Маршалл твердив, що зараз його хід, Стейніц рішуче заперечував, але Маршалл наполегливо доводив, що зробив на один хід менше.
Численні глядачі були здивовані, коли Стейніц змішав фігури, потім по пам'яті відновив усю партію аж до дев'ятнадцятого, останнього, ходу і довів, що гра йшла правильно. Вразило всіх ще й те, що перед цим Стейніц зіграв двадцять шість партій.

І. С. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
1838-1918

Шлях до письменства

І. С. Нечуй-Левицький часто згадував, за яких умов він вирішив стати українським письменником. Професори Київської духовної академії, де він учився, не визнавали української мови й літератури. Один з них навіть висловився на лекції:
- В інтересах держави добре було б спалити українську літературу.
Це й підштовхнуло Івана Семеновича взятися за перо. Писав таємно від своїх товаришів студентів, з якими жив на одній квартирі. Навіть батькам не признавався, що став літератором.

Життєвість образів

Після виходу в світ оповідань "Не можна бабі Парасці вдержатися на селі" та "Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти" до письменника приходила одна баба з Стеблева позиватися.
- Нащо, паничу, ви мене в книжці описали? Тепер мені проходу на вулиці не дають.

Пунктуальність

У звичках Івана Семеновича було чимало такого, що викликало подив. Скажімо, сусіди могли по ньому перевіряти годинник: щодня за будь-якої погоди рівно о третій він виходив із своєї квартири, йшов на Фундуклеївську вулицю (нинішня вулиця Леніна), поволі піднімався до Театрального майдану, потім повертав праворуч на Володимирську вулицю, доходив до "підйомника", далі йшов на Володимирську гірку. Там сидів, милувався Дніпром, думав свої думи аж до шостої години, а тоді спускався вниз на Хрещатик і повертався додому. Вечеряв і, хоч би там що, рівно о дев'ятій лягав спати.
1904 року на ювілеї Нечуя-Левицького, саме тоді, коли виголошувалась доповідь про життя і творчість письменника, ювіляр підвівся з почесного місця в президії й рушив до виходу, його хотіли спинити, але він заявив:
- Уже скоро дев'ята година,- і таки пішов.

Кумові коні

У будь-якому товаристві письменник поводився завжди невимушене, привітно, з легкою добродушною іронією.
Якось, гостюючи влітку у свого брата в Стеблеві, він поїхав з одним батюшкою на його підводі на іменини. В гостях батюшка оповідав якусь неймовірну історію і викликав у всіх недовір'я; тоді оповідач почав звертатися за підтвердженням до Івана Семеновича. І той щоразу ствердно хитав головою. Коли ж батюшка закінчив, Нечуй мовив до гурту;
- А тепер дозвольте розповісти вам про двох кумів, які поїхали в гості разом на конях одного з них. І той кум, що мав коні, почав плести таку нісенітницю, що ніхто й віри не йняв. Тоді брехунець сказав кумові:
- Правда ж, куме, так було, правда?
- Правда, кумцю, правда,- відповів той, бо побоювався, що назад пішки піде.
- А ви, Іване Семеновичу, на чиїх же конях приїхали? - спитав хтось.
- Та на кумових же! - під загальний регіт показав Левицький на батюшку.

ФРЕНСІС БРЕТ-ГАРТ
1839-1902

Ділове запитання

Відомий американський письменник Брет-Гарт приїхав у Річмонд, де мав виступити з читанням своїх оповідань. У нього раптом заболіла голова. Місцевий житель, бажаючи його заспокоїти, почав вихваляти здоровий клімат свого міста:
- Уявіть собі, у нас помирає в середньому лише одна людина на добу.
- Скажіть, а сьогоднішній кандидат уже помер? - спитав зляканий Брет-Гарт.

П. І. ЧАЙКОВСЬКИЙ
1840-1891

Помилка композитора

Влітку 1872 року П. І. Чайковський жив у своєї сестри О. І. Давидової в с. Кам'янці на Черкащині. Тут вів напасав Другу симфонію, для фіналу якої використав грайливу українську пісню "Журавель". Одного разу старий слуга Давидових, почувши, як композитор награє мелодію пісні на роялі, підійшов і ввічливо сказав:
- Вибачте, Петре Іллічу, а тільки ви не так граєте "Журавля". Його співають ось так - І старий затяг:- "Таки-таки дибле, таки-таки щипле"
Чайковському сподобався цей варіант, і він використав його у фіналі.

Нюанси

Під час перебування Чайковського в Одесі в театрі йшли одна за одною його опери. Якось на репетиції оперний маестро Еммануель сказав композиторові:
- А знаєте, Петре Іллічу, в "Мазепі" відчуваються нюанси з "Євгенія Онегіна" і "Пікової дами".
- А знаєте, маестро, - відповів йому тим же тоном Чайковський, - і "Мазепа", і "Євгеній Онегін", і "Пікова дама" - мої опери.

ЕМІЛЬ ЗОЛЯ
1840-1902

Редактор трохи помилився

Письменник-початківець приніс рукопис до журналу "Праця". Редактор відмовився друкувати:
- Підтримувати графоманів не буду. Робіть що хочете - продавайте гірчицю або шовкові стрічки, але покиньте псувати папір. З вас ніколи не буде письменника. На все добре.
Суворим редактором був Жорж Клемансо, що в майбутньому двічі очолював французький уряд, "безталанним" письменником - Еміль Золя.

Кваліфікований прикажчик

Французький письменник Анрі Мельяк за молодих років був прикажчиком у книгарні. У своїх спогадах розповідав, що працював разом з Емілем Золя, який теж був прикажчиком і майстерно пакував книги. Мельяк твердив, що краще за Золя ніхто не вмів виковувати цю складну операцію.

М. П. СТАРИЦЬКИЙ
1840-1904

Кошовий отаман

На малого Михайла Старицького велике враження справила одна подія, яку він згадував протягом усього життя.
Їх сусідом і другом сім'ї був капітан Гайдовський, добра, щира людина, народолюбець. У нього було чотири родини кріпаків, яких він звав "підсусідками", а себе "отаманом".
Його обурювало знущання з селян-кріпаків іншого сусіда - багатого поміщика Закаловського, якого за це називали "паршивим генералом".
Зрештою на чолі свого "коша" капітан виступив на відкриту збройну боротьбу проти Закаловського. Але несила йому було перемогти всевладного генерала. Гайдовський був розбитий, зганьблений, засуджений. Умираючи, повчав хлопчика Михайла:
- Люби простий народ У тебе, я знаю, козацька душа То не запаскудь її в панському болоті.
Уже в похилому віці Старицький згадував: "Я ще не все розумів у розмовах капітана, але слова його пронизували мене вогнем, збуджували в моєму молодому серці і першу громадську любов, і першу ненависть".

"Французькі" пісні

Гурток аматорів, яким керували Старицький і Лисенко, влаштував у київському театрі концерт, де мали виконуватися пісні різних народів.
Цензура дозволила виконувати пісні усіма мовами, за винятком української, бо ж, мовляв, такої мови "не було, нема й бути не може". Знайшли вихід - переклали українські пісні на французьку мову. Але як тільки зі сцени залунала по-французьки відома українська пісня "Дощик, дощик", в театрі зчинилася така буча, що "блюстителі порядку" заборонили й французькі пісні, а організаторам концерту довелося давати пояснення.

Далі