ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ-10

М. Л. КРОПИВНИЦЬКИЙ
1840-1910

Небезпечна роль

У великому репертуарі М. Л. Кропивницького окреме місце посідала роль куркуля Бичка в п'єсі "Глитай, або ж Павук". За цю роль артист не раз мав неприємності з боку експансивних глядачів. Один з таких, наприклад, серед вистави вигукнув:

"Бий його, бузувіра!" А якийсь нервовий чоловік в антракті побіг за куліси шукати "паскуду". Довго не міг збагнути, що бачив тільки актора.
Кропивницький йому сказав:
- Спасибі за ваш великодушний порив. Для мене, як для виконавця, це втіха, - я, виходить, зумів передати істотні риси цієї, як ви кажете, "паскуди".

Надзвичайна обдарованість

М. Л. Кропивницький вражав усіх своєю різносторонньою обдарованістю. Він був драматургом, режисером, артистом, співаком і композитором.

Маючи тонкий слух, чудово грав на різних музичних інструментах, у тому числі на роялі, скрипці, віолончелі, бандурі. Знав величезну кількість українських народних пісень і дум, багато вокальних творів класичної музики. До ряду своїх п'єс сам написав музику, а деякі його вокальні твори, як, наприклад, "Соловейко", дует "Де ти бродиш, моя доле", "За сонцем хмаронька пливе", завоювали широку популярність і досі входять до репертуару багатьох співаків.

Карась танцює

У липні 1909 року М. Л. Кропивницький востаннє виступав як артист у Києві - грав у виставах літнього театру Купецького зібрання. Славетний артист був уже похилого віку. Але на сцені залишався бадьорим, енергійним, як у молоді роки. З великим нетерпінням ждали глядачі фіналу третьої дії "Запорожця за Дунаєм", де Карась мав танцювати.
Кропивницький-Карась довго дивився, трохи посміхаючись, на молодих танцюристів, ніби думав: "Нехай танцюють, куди вже нам" Та от глянув на Оксану, що притулилася до Андрія, потім на свою веселу Одарку, підморгнув їй, повагом, спокійно вийшов на середину сцени, став. Оркестр замовк. Карась під загальний сміх вигукнув: "Грай, хлопці!" - й почав хвацько танцювати.

Останній виступ

Зовсім несподіваним подарунком для киян був виступ М. Л. Кропивницького на Шевченковому вечорі 13 березня 1910 року в Троїцькому народному домі. З величезною проникливістю прочитав він геніальні рядки Шевченкових роздумів "Думи мої". В інтонаціях його голосу бринів прихований сум, наче Марко Лукич передбачав, що йому не довго залишилося жити. І справді, через місяць і два тижні його не стало.
Востаннє він зіграв старшину в своєму класичному водевілі "По ревізії" за п'ять днів до смерті, зіграв у далекому Акермані. Мав виступити і на другий день, та хвороба на цей раз перемогла. Все ж над силу Кропивницький до початку вийшов на авансцену і прохав вибачити, що через хворість сьогодні грати не може.

АКАКІЙ ЦЕРЕТЕЛІ
1840-1915

Дорога з того світу

Знайомий інженер жартома сказав Церетелі, який видужував після хвороби:
- Ви надто швидко повернулися з того світу.
- Слава богу, що дорогу з того світу прокладали не інженери, інакше б я й досі їхав.

Чому поети не заробляють

Акакію якось дорікали:
- Своїм пером і словом ти собі нічого не заробив - лізеш кудись за хмари, а от адвокати набивають собі кишені.
- Справа в тому, - відповів поет, - що моє перо з гусячого крила, а їхнє - із собачого ікла.

Поет і злодій

Якось до Церетелі нишком підійшов злодій і поліз до його кишені, де, крім рукописів, нічого не було. Це побачив поліцейський і схопив злодія за руку. Поетові стало жаль наляканого хлопця, і він, сміючись, промовив:
- Знову ти за своє! Скільки разів я тобі казав - прочитаєш, коли надрукують, а тобі тільки рукопис подавай!
Поліцейський вирішив, що спійманий - близький приятель поета, і перепросив його за помилку.
Через кілька років Акакій одержав такого листа:
"Я давно читаю всі Ваші друковані твори. З того часу, як я вперше побачив Вас і Ви мене врятували, я відмовився од своєї паскудної професії і вивчив палітурну справу.
Тепер я до ваших послуг - приносьте твори, зроблю палітурки за півціни".

Поквиталися

Церетелі одержав запрошення на обід. Пихатий і самовдоволений тамада передав йому ріг вина. Поет пригубив ріг і повернув його тамаді.
- Вибачте, пити я не можу.
На подив усіх присутніх, тамада підійшов до Акакія і вилив йому за комір усе вино з рога.
- Маєш те, що не випив. Не вмієш пити - не сідай за наш стіл. Через тебе ми не можемо порушувати звичай.
Поет не хотів заводити сварку й, посміхнувшись, спокійно відповів тамаді:
- Я не знав цього звичаю, тепер нічого не поробиш, треба коритися.
Минуло кілька місяців, на цей раз гості зібралися в Церетелі. Серед присутніх був і той самий тамада - великий прихильник "традицій". Поет підсів до столу і написав кілька рядків, потім передав своє перо кривдникові і запропонував йому закінчити початий вірш.
- Але ж я не вмію писати віршів,- здивувався гість.
- Як це не вмієш? Так чого ж ти сів за мій робочий стіл? Тепер, за звичаєм, одержуй! - І він вилив йому за комір чорнило.

В. О. КЛЮЧЕВСЬКИЙ
1841-1911

Професор поздоровляє

Багато з тих, хто закінчував духовні академії, поспішали постригтися й дістати духовний сан ще на студентській лаві. Відомий історик В. О. Ключевський, тоді професор Московської духовної академії, якось прийшов на останню лекцію на четвертому курсі й побачив чимало таких, що прийняли сан. Він звернувся до них з привітанням:
- Поздоровляю вас, отці, з тим, що ви удостоїлися чину архангельського. - Потім подивився на світських студентів і сказав: - А вас, панове, поздоровляю з тим, що ви зберегли образ людський.

В. О. КОВАЛЕВСЬКИЙ
1842-1883

Час третіх півнів

Під час лекції видатного палеонтолога Володимира Онуфріевича Ковалевського якийсь студент заспівав
півнем. Усі засміялись. Засміявся і Ковалевський. Потім дістав свого годинника й промовив:
- Годинник дуже відстає: на ньому зараз сім годин вечора, а повинно бути три години ночі. Можете повірити моєму слову: інстинкт нижчих тварин безпомилковий.

В. В. ВЕРЕЩАГІН
1842-1904

Випадок з картиною

На початку 90-х років XIX століття відомий російський художник В. Верещагін подорожував по Палестині і намалював картини "Свята родина" і "Воскресіння Христове". Показав їх уперше на своїй виставці у Відні.
Коли на виставці побував місцевий кардинал, він обурився, що художник замість святих намалював звичайних простих людей. Став вимагати, щоб ці картини зняли з експозиції, і цим тільки сприяв їх популярності. І от якось один з кардинальських прибічників, католицький ксьондз Іеронім Карван, почав бризкати на крамольні картини сірчаною кислотою. Тоді незмінний супутник Верещагіна Яків Михайлов, тесля і сторож на виставці, під загальне схвалення відвідувачів турнув його з другого поверху по сходах униз.

Картини пощастило художникові реставрувати.

Пес-невдаха

Після вбивства Олександра II народовольцями художник Костянтин Маковський намалював його портрет: цар стояв поруч з кудлатим псом сетером. В. Верещагін подивився на портрет і порадив назвати картину "Пес, що не вберіг царя".

М. К. МИХАЙЛОВСЬКИЙ
1842-1904

Коли почнуть читати

До редакції журналу "Русское богатство" прийшов самовпевнений та розв'язний автор, рукопис якого було відхилено, й галасливо звернувся до редактора, відомого критика Михайловського:
- Історична помилка! Мої твори народ читатиме навіть тоді, коли Толстого забудуть.
- Можливо, - відповів, посміхаючись, Михайловський, - але ніяк не раніш.

М. В. ЛИСЕНКО
1842-1912

Духи степу

Взимку 1867 року в Празі відбулося кілька концертів російської народної пісні.
Особливий успіх випав на долю молодого піаніста, що брав участь у цих концертах як акомпаніатор, а одного разу виконав ряд власних фортепіанних обробок українських народних пісень. Один з присутніх під враженням обробки пісні "Гей, не дивуйте, добрії люди" в захопленні вигукнув: "То духи степу".
Цим молодим композитором і піаністом був Микола Віталійович Лисенко.

Справник аплодує

Навесні 1897 року М. В. Лисенко вирішив організувати хор та об'їздити з ним якнайбільше невеликих міст на Україні ("Так ближче до людей", - твердив він). Але не так легко це було здійснити. В одному місті начальству програма не до вподоби, в іншому - свій унтер Пришибєєв взагалі ніяких зборищ і концертів не дозволяє. Тоді Лисенко пускав у хід "важку артилерію хору" - трьох семінаристів, що вміли й чорта вкоськати. Так було і в Лубнах, де справник, вже начувшись про "крамольний" хор Лисенка, сам з'явився на концерт у повній формі, при хрестах.
Перед початком концерту він погрожував композиторові:
- Шевченківським духом від вашого хору тхне, бунтарським, не дозволю!
Тоді Лисенко підморгнув "важкій артилерії", і далі все пішло як по писаному. Три семінаристи немов з-під землі виросли біля справника, "помиляючись", тричі назвали його високородієм і одразу сподобались високому начальству. Незабаром семінаристи переконали "його високородіє", що ніякий концерт на сухе горло не піде. Куди водили вони "начальство", скільки чарок було випито,- невідомо, та повернувся справник на концерт уже втихомирений.

Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте! -

гримів хор, а справник лише кліпав очима й разом з усіма аплодував і народним пісням, і Шевченковому "Заповіту".

На користь революції

Навесні 1898 року, в зв'язку з Першим з'їздом РСДРП, жандармерія провела масові арешти серед революційної молоді Києва. Група товаришів вирішила зібрати кошти для допомоги заарештованим. Було організовано концерт у театрі Бергоньє. Для керівництва студентським хором запросили М. В. Лисенка. Такий відкритий виступ на користь ув'язнених революціонерів, звичайно, був небезпечним для Лисенка, який вже давно перебував "на замітці" у поліції, та це не зупинило композитора. Лисенко почав концерт з виконання свого хору "Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі" і хору Ніщинського "Закувала та сива зозуля" - творів з яскравим соціальним змістом. Далі 6уло довиконано кілька українських пісень.
Концерт пройшов з великим успіхом.
Зібрані гроші було передано для заарештованих та для підпільної революційної роботи студентських марксистських гуртків.

Знайомство з в'язницею

Якось у лютневий вечір 1907 року, коли по всьому місту йшли поголовні арешти, по східцях дому затупотіли важкі чоботи.
- Відкривайте! Поліція!
Арешт, як і обшук, Микола Віталійович сприйняв цілком спокійно. Коли йому після обшуку оголосили, що він має відбувати ув'язнення, Лисенко попрощався з дітьми, взяв з собою подушку й білизну, а потім сказав:
- За нашим звичаєм, рушаючи в дорогу, треба усім посідати. Прошу шановних гостей сісти!
Непрохані гості підкорилися, навіть присів сердитий пристав.
На ранок увесь Київ знав про арешт. Друзі Миколи Віталійовича дійшли навіть до жандармського управління. Там, видно, зрозуміли, що справа тхне політичним скандалом - Лисенко-композитор був широковідомий не лише на Україні, але й у Петербурзі та Москві, - і скасували наказ про арешт.
От і з в'язницею познайомився тепер я, - жартував згодом Микола Віталійович, - стопроцентний підданий їх великомордія.

ЖЮЛЬ МАССНЕ
1842-1912

"Вертер" у Києві

Дирекція Київського оперного театру вирішила поставити восени 1894 року нову оперу Жюля Массне "Вертер". Звернулася до Гейгеля, видавця творів композитора. Та Гейгель запросив за партитуру таку ціну, що довелося відмовитись від постановки.
Про це дізнався композитор Массне і написав листа диригентові О. Виноградському: "Зворушений до глибини душі Вашою увагою, вважаю за честь для себе постановку "Вертера" в такому театрі, як київський. Я наказав видавцеві надіслати Вам усі потрібні ноти".

М. М. АНТОКОЛЬСЬКИЙ
1843-1902

Два артисти

Російський скульптор Антокольський проїжджав якось через Берлін, зайшов у перукарню, підстригся й потім запитав, скільки це коштує.
Саме перед його приїздом у Берліні була організована виставка творів скульптора. Портрети Антокольського з'являлись у багатьох газетах і журналах.
Перукар впізнав його й шанобливо відповів:
- Що ви, пане Антокольський, які рахунки можуть бути між артистами?
Антокольський посміхнувся і вийшов. А за кілька днів перукар одержав чудово виліплений бюст скульптора й записку: "Артистові ножиць від артиста різця".

ЕДВАРД ГРІГ
1843-1907

Подяка за орден

Едвард Гріг не любив будь-яких представників влади. Всесвітньовідомий композитор, він був гордістю своєї батьківщини. Норвезький король вирішив нагородити його орденом. Гріга запросили до королівського палацу. Композитор надів фрак, як того вимагав етикет, і пішов на прийом. Коли один з великих князів за дорученням короля вручив Грігу орден, той відповів:
- Прошу передати його величності подяку за увагу до моєї скромної персони, - і сховав орден у кишеню.
Придворні почували себе ніяково, такого вони ще в житті не бачили - адже кишеня у фраках пришита ззаду

РОБЕРТ КОХ
1843-1910

Несподівана відповідь

До славетного бактеріолога Коха зайшов у лабораторію молодий лікар і застав його за столом, на якому кипіла каструля.
- Відгадайте, що в мене тут,- звернувся до лікаря Кох.
- Стрептококи, - уклінно відповів той.
- Ні.
- Холерний вібріон?
- Ні.
- Туберкульозні палички?
- Теж ні.
І, піднімаючи кришку кастрюлі, Кох, посміхаючись, сказав:
- Сосиски, юначе, сосиски.

М. А. РИМСЬКИЙ-КОРСАКОВ
1844-1908

Винятки можливі

Римський-Корсаков пояснював якось своїм учням, чому остання частина симфонії або сонати повинна бути обов'язково написана в темпі алегро.

- А чому ж у Чайковського четверта частина Шостої симфонії написана в темпі адажіо ламентозо? - запитав М. Ф. Гнєсін (М. Ф. Гнєсін (1883-1957) - відомий радянський педагог і композитор).
Римський-Корсаков помовчав, потім урочисто промовив:

- Так, винятки можливі, коли вони геніальні.

Наслідування

Римському-Корсакову сказали, що один з його учнів надто одверто наслідує його. Микола Андрійович на це відповів:
- Коли кажуть про музику, що вона схожа на щось, це ще не біда. От коли ця музика ні на що не схожа, тоді справа кепська.

І. Ю. РЄПІН
1844-1930

Невтомний працівник

Геніальний російський художник Ілля Юхимович Рєпін був дуже працьовитий. З ранку й до пізньої ночі він не виходив з майстерні. Друзі, які бували у нього в гостях і жили на першому поверсі, згадують, що цілими днями чули над головою, як тупотів ногами Рєпін. Це він покладе мазок на холст, швидко відбігає від картини, щоб подивитись на неї віддалік, потім так само швидко йде до холста, робить ще один мазок і знову відбігає. Іноді Ілля Юхимович навіть не йшов обідати. Крім великої
майстерні, в нього була ще маленька, як звав її художник, "секретна". Тут він писав найдорожчі його серцю картини, які не хотів нікому показувати раніше, ніж закінчить зовсім працю. В такі дні Рєпін ні на хвилину не дозволяв собі відриватись від роботи. У дверях його "секретної" майстерні було прорубано маленьке віконце, крізь яке художникові давали обід і вечерю.

Зовсім просто

І. Ю. Рєпін приїхав до Парижа, де саме захоплювалися фотографією. Зацікавився нею і Рєпін. Накрив голову чорним сукном і намагався зняти одного знайомого. Та швидко покинув це заняття.
- Тут задихнутися можна! - вигукнув художник. - І хто це вигадав такий страшний апарат, коли зовсім просто можна намалювати чудовий портрет!

Тост

Один з гостей Рєпіна, адвокат, профан у живопису, виголосив на обіді тост, закінчивши його такими словами:
- Хай живе Ілля Юхимович Рєпін, автор геніальної картини "Бояриня Морозова"!
Ілля Юхимович одразу ж почаркувався з ним.
- Щиро приєднуюсь до вашого тосту! Я теж вважаю "Морозову" геніальною картиною і був би гордий, коли б намалював її я, а не Суриков!

Картина "Запорожці"

Влітку 1878 року Ілля Рєпін, перебуваючи в маєтку Абрамцево під Москвою, вперше ознайомився з текстом листа запорожців турецькому султанові. Твір справив на художника велике враження.
У 1880 році Рєпін мандрує по запорозьких землях, збирає етнографічні, фольклорні, історичні матеріали, перекази про запорожців.
Щасливі обставини звели його в 1887 році з відомим уже тоді професором Д. І. Яворницьким - прекрасним знавцем України, зокрема Запорожжя. Після того як було детально опрацьовано композиційне розміщення постатей на картині, лишалося вільне місце біля столу якраз навпроти писаря. Тут треба було садовити постать обличчям до писаря, а спиною і потилицею до глядачів. Для натури потрібна була "неабияка шия". Рєпін подумав і звернувся до Яворницького:
- Ви знаєте, хто може підійти для цього місця?
- Хто?
- Георгій Петрович Алексеєв. Він був у вас, пам'ятаєте? Я добре до нього придивився. Низенький, товстий, голова велика,лиса, а потилиця така, що потрібні століття, щоб її створити. Попросіть його, щоб дозволив мені змалювати його спину й потилицю.
Алексеєв - колишній катеринославський предводитель дворянства, великий аматор нумізматики і взагалі старовини. Коли йому передали прохання Репіна, він образився:
- Що це, на сміх майбутньому поколінню? Ні!
Тоді вирішили схитрувати. Яворницький покликав його до себе в гості, посадив біля столу і розклав перед ним старі монети. Доки він уважно їх розглядав, Рєпін змалював його "неабияку потилицю".

Який же ви футурист?

До свого друга Чуковського Рєпін зайшов саме тоді, коли Маяковський читав уривки з поеми "Хмарина в штанах". Несподівано для присутніх Рєпін зааплодував від захоплення. Він порівняв Маяковського з Мусоргським і Гоголем, додавши відому репліку:
- Ви вже на мене не ображайтесь, слово честі, який же ви, до біса, футурист?

Про пам'ятник Олександрові III

У червні 1909 року в Петербурзі відбулося відкриття пам'ятника Олександрові III. Пам'ятник зробив видатний скульптор Павло Трубецькой, якого Рєпін високо цінив.
Скульптор ненавидів самодержавство і показав царя тупим і закостенілим. Обличчя сплющене, на голові кругла низенька шапочка, яку носили городові. Кожний бачив перед собою російського імператора, в якому був втілений поліцейський. Глянувши на скульптуру, Рєпін щиросерде вигукнув:
- Вірно, вірно! Товстомордий солдафон! Тут він увесь, тут усе його царювання!.

Далі