ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ-7

Є. П. ГРЕБІНКА
1813-1848

"Ну і язичок!"

Якось у гурті Євген Гребінка завів розмову із священиком І. Протопоповим.
- Ось ви, батюшко, з огляду на ваше звання, мабуть, добре знаєте святе письмо, особливо євангеліє? - сказав Гребінка.
- Ще б пак,- відповів, усміхнувшись, отець Іоанн. - Я майже все євангеліє знаю напам'ять.
- Добре, а от скажіть мені, батюшко,- запитав Гребінка,- чому до Ісуса Христа завжди родили чоловіки і тільки після нього почали родити жінки?
Всі дивляться на батюшку, він здивований і не знав, сміятися йому чи гніватись.
- Бач, яку нісенітницю вигадав, - мовив він, трохи оговтавшись.
- Та як же,- заперечив Гребінка,- в самому євангелії, яке ви знаєте напам'ять, докладно сказано: Авраам народив Ісаака, Ісаак народив Іакова, Іаков народив Іуду і братів його, і так усі чоловіки народжують чотирнадцать поколінь до Давида і двадцять вісім до Христа.
Всі давно вже реготали, дуже сміявся і сам батюшка, закривши очі, й промовляв:
- Йому в пеклі мало буде місця, ну і язичок!

ЧАРЛЗ ДІККЕНС
1812-1870

Рибалка

Великий англійський письменник Чарлз Діккенс дуже любив у вільний час ловити рибу. Для цього він обирав одне й те ж місце поблизу свого будинку. Якось його сусіда сказав:
- Ви тут нічого не зловите. Треба піднятися вище за течією. Там за кожним разом витягатимете форель.
- Це мені відомо,- відповів Діккенс. - Але постійне витягання вудочки буде мені заважати.

О. І. ГЕРЦЕН
1812-1870

Клятва хлопчика

Герцен був ще хлопчиком, коли відбулося повстання декабристів. Ця подія і всі її наслідки справили на нього велике враження. Урочисте молебство на честь коронування Миколи І викликало у Герцена, який був присутній на ньому, почуття гострого обурення й ненависті.
"Хлопчиком чотирнадцяти років, - писав він, - затисненим у юрбі, я був на цьому молебстві, і тут, перед вівтарем, опоганеним кривавою молитвою, я клявся помститись за страчених і прирікав себе на боротьбу з цим троном, з цим вівтарем Страта Пестеля та його товаришів остаточно розбудила дитячий сон моєї душі"

Звіти на злочинця

У 1842 році царський уряд вдруге обвинуватив О. І. Герцена у вільнодумстві й вислав у Новгород. Там його послали на роботу в губернське правління. Серед інших обов'язків він мав вести облік людей, що перебували під наглядом поліції. Тричі на рік Герцен надсилав поліцмейстерові у звітах відомості і про себе як про "державного злочинця".

І. О. ГОНЧАРОВ
1812-1891

Так уже люди створені

Гончаров бував на вечорах у родині Майнових, де улюбленою грою вважалися запитання й відповіді.
Одного разу Гончарова запитали:
"Яка влада сильніша - розуму чи кохання?"
Іван Олександрович відповів:
"Розум ніколи не керує усіма вчинками людини, а кохання дуже часто. Ми можемо пригадати кілька чоловік, що через кохання робили дурниці чи злочини, але не пригадаємо жодного, який би силою розуму переборов у собі кохання. Від нього лікують тільки час і розлука. Так уже люди створені"

На запитання: "Який недолік у людини найважче виправити?" - він одповів:
"Егоїзм і скупість. Ці два недоліки не тільки важко, але й неможливо виправити: вони чим старіші, тим сильніші".

О. С. ДАРГОМИЖСЬКИЙ
1812-1891

Пригоди "Русалки"

Восени 1859 року в Петербурзі згорів театр-цирк, де відбувалися вистави російської опери. Під час пожежі загинули партитури сімнадцяти опер.
Цей випадок дуже налякав композитора О. С. Даргомижського. Адже тут був єдиний примірник його опери "Русалка".
Партію Наташі співала московська співачка Семенова. Вона хотіла поставити "Русалку" в свій бенефіс у Москві. А тому замовила переписати партитуру опери, яку й одержала до пожежі театру. Тільки завдяки цьому вбереглася і йде зараз на наших сценах одна з кращих російських опер.

РІХАРД ВАГНЕР
1813-1883

Дуель - дурниця

Вагнер дружив з поетом Генріхом Лаубе. 4 лютого 1846 року в Дрездені була вперше поставлена комедія Лаубе "Учні школи Карда". Автор приїхав з цієї нагоди з Лейпціга. Після вистави в будинку Вагнера зібралися його друзі. Розмовляли, звичайно, про щойно бачену п'єсу.
Присутні хвалили Лаубе як поета. Тільки Вагнер мовчав. Згодом сказав:
- Він писав про Шіллера. А хто пише про Шіллера, повинен мати хоч крихітку його генія. Лаубе - давній мій друг, але Шіллера з нього не вийде. Це щира правда.
В кімнаті запанувала гнітюча тиша.
Композитор Геллер намагався все це перетворити на жарт, але Вагнер і далі гримів.
Вранці Лаубе через редактора Шмідера передав Вагнеру виклик на дуель. Ріхард відповів:
- Зрозуміло. Тільки я сподіваюся, що добрий Генріх, перш ніж застрелити мене, дасть мені змогу закінчити оперу "Лоенгрін". А потім я до його послуг
Шіллер почав йому доводити, що дуель - справа дуже серйозна, але Вагнер перебив:

- Дуель - дурниця, а я дурниць не роблю. Передайте це моєму другові Лаубе, великому поету.

Диригування по пам'яті

1855 року Вагнер виступив у Лондоні як диригент, виконавши дві симфонії Бетховена по пам'яті. Публіка прийняла його стримано, бо диригування по пам'яті було на той час ще незвичним для слухачів. На наступному концерті Вагнер мав перед собою партитуру, і публіка нагородила його тривалими оплесками. Однак, коли автор залишив естраду, багато хто помітив, що на пульті лежала партитура "Севільського цирульника" Россіні, та ще й догори ногами.

Для танцюристки непогано

Одна танцюристка, втративши з віком здатність граціозно й витончено рухатись на сцені, вирішила перейти на вокальне мистецтво. Вивчивши кілька нескладних арій, вона прийшла до Вагнера з проханням послухати її.
Після того як вокальний репертуар відвідувачки був вичерпаний, Вагнер попросив її продемонструвати своє мистецтво танцю, його просьба була виконана. В кімнаті запанувала довга мовчанка.
Нарешті артистка не витримала:
- Скажіть же, маестро, сподобалось вам, як я співаю?
- Для танцюристки непогано. До речі, для співачки ви непогано танцюєте,- була відповідь.

Вороні коні

Австрійський дипломат фон Рінг так розповів про першу виставу у Відні опери Вагнера "Валькірія": "Виставу мало не відмінили. Як відомо, у цій опері на сцені з'являються коні. В придворних стайнях були дресировані коні, та всі вони - сірі, а Вагнер категорично вимагав вороних.
"Ви хочете знеславити мене,- кричав він директорові,- краще нехай моя опера ніколи не піде у Відні, ніж її гратимуть з сірими кіньми". - "Але оперу підготовлено, витрачено кошти". - "Це мене не обходить".
Врятував справу фон Рінг, подавши "дипломатичну" пораду: пофарбувати коней у чорний колір. Вагнер схопив його за руку і вигукнув: "Ви врятували мені життя!" Вистава відбулася".

ДЖУЗЕППЕ ВЕРДІ
1813-1901

Шлях до слави

Перша опера Верді "Оберто", поставлена в міланському театрі "Ла Скала" в листопаді 1839 року, не мала успіху. Верді кинув думку про роботу над новими операми. Та ось зустрівся на вулиці з імпресаріо Мореллі, який попросив його ознайомитись з одним цікавим лібретто. Верді байдуже поставився до пропозиції.
Та Мореллі настояв, щоб той прочитав хоч одну сторінку.
Коли композитор ознайомився з лібретто, він зрозумів, що починає роботу над новою оперою "Навуходоносор". Деякі місця вважав за потрібне переробити. Повідомив про це автора лібретто. Той погодився, обіцяв прийти наступного дня. Та легковажний лібреттист десь загуляв, з'явився тільки на четвертий день. Розлючений Верді зачинив його в кімнаті й не випускав, поки не було зроблено потрібні зміни. Верді швидко створив злободенну, патріотичну оперу.

М. Ю. ЛЄРМОНТОВ
1814-1841

Справжній Лєрмонтов

На початку квітня 1840 року Лєрмонтов після дуелі з де Варантом сидів на гауптвахті. Тут його відвідав Бєлінський. Колись, під час першого знайомства, він розчарувався у Лєрмонтові, який насміхався в усього на світі. Через те думав побути в Лєрмонтова з чверть години. Вийшло інакше. Ось як розповідав Бєлінський про цю зустріч І. Панаєву:
- Уперше я побачив цю людину справжньою людиною. Прийшов до нього й засоромився, за звичкою.
Перші хвилини мені було незручно, та потім заговорили про англійську літературу і Вальтера Скотта. "Я не люблю Вальтера Скотта, - сказав мені Лєрмонтов, - в ньому мало поезії. Він сухий". І почав доводити цю думку. Я дивився на нього - не вірив ні очам, ні вухам своїм. Обличчя його стало натуральним, він був у цю хвилину самим собою. В його словах було стільки Істини, глибини, краси!
Я вперше побачив справжнього Лєрмонтова, яким я завжди хотів його бачити. Він перейшов від Вальтера Скотта до Купера й говорив про Купера з пристрастю, доводив, що в ньому далеко більше поезії, ніж у Вальтера Скотта, і доводив це з тонкістю, з розумом і - що здивувало мене - навіть з захопленням. Господи! Скільки естетичного чуття в цій людині! Недаремно мене так тягло до нього. Зрештою довелося-таки побачити його у справжньому світлі.
А він чудний! Гадаю, кається тепер, що дозволив собі хоч на хвилину бути самим собою, - я певний у цьому

Чудовий твір

У своєму щоденнику Дюма-батько розповів про те, як їздив у 1858 році до Росії. Ось як він оцінював Лєрмонтова: "В Казані я відвідав одну дуже милу родину. Жінка господаря та її сестра вільно розмовляли по- французьки, співали чудові романси.
Пам'ятаю, серед них був і романс "Гірські верховини". Мені сказали, що автор цього прекрасного твору, - Мішель Лєрмонтов,- загинув на Кавказі. Лєрмонтов! Великий поет! І я щасливий був розповісти сестрам, що в своєму журналі "Мушкетер" я вперше надрукував його чудовий твір "Герой нашого часу". Я сам його переклав".

Т. Г. ШЕВЧЕНКО
1814-1861

Коли мало світла

Художник Сошенко, відомий тим, що перший помітив мистецький хист молодого кріпака Шевченка, а згодом став його добрим приятелем, любив пізніше розповідати про те, що перешкоджало Тарасові Григоровичу швидко набути слави художника:
- Прийдеш, бувало, до нього: стоїть на пюпітрі розпочата ним картина в такому ж стані, як і тиждень тому, а він скоренько заховує у шухлядку папір із своїми віршами.
"Що це ти, Тарасе, робиш? Усе свої вірші складаєш замість того, щоб кінчати картину. Коли взявся учитись малювати, то й працюй постійно, а не уривками".

"Та що ж робити, коли світла мало у вашому Петербурзі: поки розведеш на палітрі фарби та розпочнеш малювати, вже й темно, пора й пензлі мити!"
Отак, бувало, відбріхується. А якби менше писав свої "Катерини" та "Наймички", добрий би з нього маляр був.

Портрет
З народних переказів

Коли Тарас Григорович жив у Києві, то там він малював картини. Він був відомий художник. От до нього зайшов один великий пан і просить, щоб Шевченко змалював його.
Балакаючи з ним, Тарас Григорович швиденько накреслив олівцем портрет того пана. От пан став питати Тараса Григоровича:
- Скільки буде коштувать, коли змалювати з мене портрет?
Тарас Григорович запросив з нього сто п'ятдесят карбованців. А пан йому каже:
- Що це ви так дорого хочете?
- Дорого? Тоді це буде коштувати триста карбованців.
Пан розсердився й пішов од нього.
А Тарас Григорович узяв портрет, що накидав олівцем з того пана, приставив до нього ослячі вуха, поніс у магазин і сказав продавцеві:
- Постав цей портрет на вітрині, а хто купить, нехай заплатить п'ятсот карбованців.
От іде раз пан вулицею, дивиться - на вітрині стоїть його портрет, тільки з ослячими вухами. Він до продавця, а там покупець стоїть і питає:
- Скільки стоїть осел, що на вітрині?
- П'ятсот карбованців.
Пан підійшов і каже:
- Цей портрет я заберу.
Вийняв п'ятсот карбованців і заплатив. А покупець стоїть і каже:
- Гарний осел, та не мені дістався.

Отак треба і з паном зробити
З народних переказів

Зайшов Тарас Григорович до кріпаків, які вибирали кукіль з пшениці. Розговорилися, і він показав кріпакам таку штуку: насипав одну купу пшениці велику, а кругом неї - багато маленьких купок насипав.

- Оце, - показує Тарас Григорович на велику купу, - пан, а оце, - показує на маленькі, - ви, кріпаки.
А опісля зібрав маленькі купки і згорнув до однієї, а тоді взяв і засипав тою пшеницею велику купу.
- Ану, скажіть тепер, де ділася велика купа, що виділялася посередині? - запитав Шевченко і додав: - Отак треба і з паном зробити.

По дорозі в Москву

На одній з поштових станцій наглядач, записуючи подорожню, в якій значився поліцейський чиновник Гришков з арештованим, і дивуючись бадьорому настроєві Шевченка, промовив:
- З вигляду важко пізнати, хто з вас арештований, а хто везе його.

Відповідь на лист Рєпніної
З народних переказів

Коли Тарас Григорович був на засланні, княжна Рєпніна прислала йому листа. В листі вона просила:
"Тарасе Григоровичу, напишіть, як ви живете?" Він прочитав, узяв олівець, фарби й швидко під цими словами Рєпніної на її ж листі намалював себе в шинелі, згорбленого, замученого, а поруч солдата з нагаєм у руці, що шмаглював його по спині, й підписав: "Отак, як бачите". Більше - ні слова, так і послав їй.

Шевченко над Дніпром
З народних переказів

Сидів якось Шевченко над самісіньким Дніпром та й думав глибоку-глибоку думку, як ось, гуляючи, йдуть пан з панею таки тут, понад Дніпром. Підійшов пан ото до Шевченка, подивився на нього поверх окулярів та й каже:
- А що б я думав одинокий? Живи та хліб їж, ніякісіньких тобі клопотів, не те, що в мене. За тим багатством і вгору ніколи глянути. Подивись, у тебе вже голова посивіла та й лиса стала. Ось я скільки маю кріпаків, за всіх думаю, а голова чорна та кучерява. Я не натужусь думать про когось.
Шевченко йому на це одрізав:
- Отож правду говорять, що дурні голови не лисіють, не сивіють. А що вам, пане, ніколи і вгору глянути, то це правда - свиня теж угору не дивиться.

"Дунет ветер"
Згадує Наталія Ускова*

Коли яка-небудь дама, кепкуючи а вайлуватості й незграбності Шевченка, заявляла, що в нього важко закохатися, Тарас Григорович у відповідь наспівував з посмішкою російську пісню "Ходит ветер у ворот", особливо наголошуючи на останньому куплеті:

Дунул ветер - и Андрей
Полюбился снова ей,
Дунет ветер еще раз -
И полюбится Тарас.

* Наталія Ускова - дочка коменданта Новопетрівського форту Іраклія Ускова. У цьому форті Шевченко відбував солдатчину.

В гостях у генерала

Один київський генерал запросив Шевченка до себе в гості. Прийшло вже багато гостей, а Шевченка нема та й нема. Стурбований цим, генерал послав слугу на розшуки поета. Ви явилося, що він давно вже прийшов, але спочатку завітав на кухню і в розмовах з двірнею забув про вітальню генерала

Краще на Дніпро

Приятель Шевченка О. Чужбинський згадував, що Тарас Григорович неохоче відвідував представників вищого світу, бо ж треба було обов'язково одягати фрак.

- А не хочеться мені натягать отого фрака, щоб він зслиз, - говорив поет. - Ходім краще на Дніпро, сядем де-небудь на кручі та заспіваємо.

Арії з опер Верді

Одного разу Костомаров мав необережність не прийняти Шевченка, передавши, що він дуже зайнятий. Тоді Шевченко зайшов до ресторану і попросив грати йому безперестанку арії з опер Верді (Костомаров жив за стіною ресторану). Костомаров не витримав, прибіг до ресторану і став благати Шевченка припинити музику.

Та Шевченко не здавався й вигукував:
- Ні, ні, шкварте з "Трубадура", "Ріголетто", "Травіати", я це дуже люблю!

Шевченків дуб

Відомий музикознавець Дмитро Ревуцький (брат композитора Левка Ревуцького) згадував:
"Коли мені довелося в 1902 році бути в селі Качанівці в розкішній садибі В. В. Тарновського, яку нині воля народу перетворила в колгоспний санаторій, старий садівник Тарновського Андрій Микитович Кот привів мене до столітнього дуба на значній відстані від панського палацу і сказав: "Отут під дубом мій батько та інші кріпаки ще старого Григорія Степановича Тарновського сходилися ночами слухати, як Тарас Григорович Шевченко співав їм пісні. Він співає було, а люди плачуть.
Тому цей дуб і зветься Шевченковим" Сюди, під захист старого велетня лісів, тікає вечорами від панської компанії поет-революціонер. Це для них, своїх друзів та улюбленців, приїздить він, власне, в Качанівку.
Тут читає їм свої вогнем сповнені вірші, закликаючи їх до боротьби з гнобителями, тут співає він їм свої улюблені пісні".

Шевченко співає

Він не міг жити, щоб не співати. Він співає, ховаючись від дячка Богорського, співає в панському передпокої, порушуючи наказ свого пана, співає, коли його заарештовують, коли ведуть його до фортеці, співає і в самій фортеці
Повернувшись із заслання, він знову зворушує співом своїх друзів.
У родині С. Т. Аксакова, щоб віддячити господарям за їх теплий прийом, Шевченко проспівав кілька російських пісень. І коли він закінчив волзьку бурлацьку пісню, всі були в захопленні, а в Костянтина Сергійовича з'явилися сльози на очах. Художник Л. М. Жемчужников, який чув Шевченка напередодні його смерті, писав: "І тоді, коли співав покалічений страждалець, то в кожній нотці відчувалась душа співця-художника, справжнього народного співця".

"Кобзар" - агітатор

У листопаді 1911 року увагу громадськості привернула надрукована в одному з московських журналів стаття про українців, політичних засланців. Редакція обрала якийсь куток Сибіру, де виявила, що там перебуває 168 ув'язнених українців, з них 159 чоловіків і 9 жінок. На запитання редакції, що саме спонукало ув'язнених піти на шлях політичних виступів проти царського уряду, більшість відповіла: "Кобзар" Шевченка.

П. А. ФЕДОТОВ
1815-1852

"Мене не вистачить на два життя"

Видатний художник Павло Андрійович Федотов трохи запізно вирішив присвятити себе живопису. Він, штабс-капітан лейб-гвардії Фінляндського полку, подав у відставку. Перед тим показав свої роботи Брюллову, питав у нього поради. "Великий Карл" похвалив його малюнки, але сказав, що не впевнений в успіху Федотова, бо пізно він узявся за цю справу і йому важко буде опанувати техніку живопису. Все ж порадив спробувати надолужити прогаяне. Тверда воля та наполеглива праця можуть усе зробити.
Художник почав уперто працювати - вранці, увечері та вночі. Жив дуже бідно. Мав змогу одружитися з молодою багатою дівчиною, яка одверто симпатизувала йому, але не одружився. Друзям пояснював:
- Мене не вистачить на два життя, на двоє завдань, на дві любові - до життя й до мистецтва. Ні, щоб досягти мети, я маю залишитись самотнім бурлакою аж до кінця днів моїх.

ЕРНЕСТ МЕЙСОНЬЄ
1815-1891

Спадщина художника

Відомий французький художник Ервест Мейсоньє, помираючи, заповів, щоб його будинок став національним музеєм. Після смерті Мейсоньє, за бажанням його вдови і пасинка, що ворогували між собою, будинок зруйнували. Судові органи не заперечували, бо художник в офіційному заповіті не згадав про нього, хоч будинок являв собою високу мистецьку цінність.
Художню спадщину Мейсоньє його жінка продала з аукціону за два мільйони двісті тисяч франків, тому вона й досі залишається недоступна масовому глядачеві.

І. В. САМАРІН
1817-1885

Вінок артиста

Видатний актор Московського Малого театру Іван Васильович Самарін святкував у 1877 році свій шістдесятирічний ювілей. Від Товариства драматичних письменників йому піднесли невеликий металевий позолочений вінок. Цей вінок зворушений Самарій поклав на голову своєї улюбленої учениці Г. М. Федотової, а та через багато років передала його К. С. Станіславському, якого вважала своїм найкращим учнем.

І. С.ТУРГЕНЄВ
1818-1883

Школа у Спаському

У 1863 році Тургенєв заснував у рідному селі Спаському-Лутовинові школу. Він на свої кошти утримував учителів, купував підручники й учбове приладдя. Неодмінно приходив на іспити, сам екзаменував. Після його смерті про школу нікому було турбуватися, її швидко закрили.

Страшне сусідство

У 1852 році Тургенєва посадили до розправи першої Адміралтейської частини Петербурга на Офіцерській вулиці (тепер вулиця Декабристів) за те, що надрукував некролог пам'яті М. В. Гоголя. В обвинуваченні вказувалось: "Писати про такого письменника, надто вихваляти його - це злочин".
Тургенєв створив тут своє прекрасне оповідання "Муму". Час перебування в розправі письменник пам'ятав усе життя і писав, що жив тут у "страшному сусідстві кімнати з екзекуційною, де шмагали кріпаків, що завинили перед панами і були надіслані сюди для покарання".

Далі