ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ-6

О. С. ПУШКІН
1799-1837

Дрібниця

У 1820 році Пушкін був висланий на південь Росії. На дружній докір Чаадаєва, чому вів, од'їжджаючи з Петербурга, не прийшов попрощатися, Пушкін відписав:
"Мій любий, я заходив до тебе, але ти спав: чи ж варто було будити тебе через таку дрібницю".

Пишіть вірші!

Якось викладач ліцею, де вчився Пушкін, викликав його до дошки і запропонував розв'язати алгебраїчну задачу, Пушкін довго переступав з ноги на ногу й писав якісь формули.
- Що ж вийшло? Чому дорівнює ікс? - спитав викладач.
- Нулю, - посміхаючись, відказав
Пушкін.
- У вас, Пушкін, в моєму класі все кінчається нулем. Сідайте па своє місце й пишіть вірші.

Шана поетові

Одного разу, перебуваючи в Одесі, Пушкін поїхав за місто в гості. Фурман не знав дороги, звернув у бік військової батареї. Пушкін запитав у офіцера з батареї про дорогу, той відповів, потім раптом сказав:
- Вибачте, я хотів би знать, з ким маю честь розмовляти.
- Пушкін.
- Який Пушкін?
- Олександр Сергійович Пушкін.
- Ви Олександр Сергійович Пушкін? -
Офіцер радісно замахав руками, потім вигукнув:
- Гармата! Перша, плі... Пролунав постріл.
- Друга, плі... Знову постріл.
З палаток вибігли солдати й офіцери.
- Що сталося? Чому стрілянина?
- На честь нашого славетного гостя Олександра Сергійовича Пушкіна, - урочисто виголосив офіцер і відкозиряв поетові.

Не остання дурість

Пушкін у Москві побачив близького знайомого, з яким давно не бачився. Той питає:
- Що це, мій любий, мені кажуть: ви збираєтесь одружитися?
- Так, - відповів Пушкін. - І не думайте, що це буде остання дурість, яку я зроблю у своєму житті.

ОНОРЕ ДЕ БАЛЬЗАК
1799-1850

Як помирав Горіо

Один з друзів, зайшовши до Бальзака, побачив, що письменник у непритомному стані повільно сповзав з стільця. Знайомий хотів бігти за лікарем, але Бальзак підвівся й зупинив його:
- Зі мною нічого не сталося, але тільки що помер старий Горіо.

Ціна початківцю

Коли Бальзак був ще початкуючим письменником, він з рукописом своєї повісті ходив від одного видавця до іншого. Нарешті один з них, прочитавши повість, вирішив видати книжку і заплатити авторові три тисячі франків. Та, дізнавшись, що юнак живе в такому бідному районі, він подумав, що досить і двох тисяч франків.

Коли вони прибули на місце і видавець довідався, що автор мешкає на шостому поверсі, вирішив дати йому тисячу франків. Піднялись нагору і зайшли до злиденної кімнатки. Тут уже видавець без вагання сказав:
- Пропоную вам триста франків за рукопис.
Автор "Людської комедії" погодився

Даремні пошуки

Якось уночі до будинку Бальзака заліз злодій. Переконавшись, що господар спить, злодій підійшов до столу і заходився відмикати шухляду. Зненацька пролунав голосний сміх. Злодій оглянувся і в місячному сяйві побачив письменника. Незважаючи на переляк, злодій спитав:
- Чого ви регочете?
- А того, що ти серед ночі, у темряві, шукаєш те, чого я і вдень знайти не можу.

М. В. ОСТРОГРАДСЬКИЙ
1801-1861

Праця, написана в тюрмі

Паризька Академія наук оголосила конкурс на тему "Про розповсюдження хвиль у циліндричних басейнах".
За десять років не було подано жодної праці, в цей час у Парижі жив славетний російський вчений Михайло Васильович Остроградський, який слухав лекції відомих математиків
та фізиків. Одного разу батько не надіслав йому вчасно грошей. І Остроградського, що заборгував власникові готелю, посадили в боргову в'язницю. Там він і написав видатну працю, в якій було розв'язане питання, поставлене Паризькою академією.

Незручний костюм

Остроградський не любив модного одягу. Якось кравець все ж умовив його пошити новий костюм за останньою модою.
- Я зробив усе, як треба, - запевнив він ученого. - Адже ви не повинні відставати од віку.
На це Остроградський відповів:
- Та як же я гнатимусь за віком у таких вузьких штанях?

ВІКТОР ГЮГО
1802-1885

Велич дипломата

До Віктора Гюго завітав приятель, що завдяки високій протекції мав стати дипломатом.
- Скажи мені,- звернувся він до письменника,- від чого залежить велич дипломата?
- Од величі справи, що стоїть за ним,- пояснив автор "Знедолених".

Гарний засіб

У Віктора Гюго була термінова робота. Щоб примусити себе виконати її, письменник обстриг наполовину голову й бороду, а ножиці викинув надвір. Поки відросло волосся, Гюго встиг закінчити роботу у визначений термін.

Запитання і відповідь

Коли вийшла в світ нова книжка Віктора Гюго, автор, бажаючи дізнатись, як вона розходиться, надіслав видавцеві листівку, па якій тільки й було: "?" Видавець відповів теж дуже стисло: "!"

ГЕКТОР БЕРЛІОЗ
1803-1869

Берліоз і Лафонтен

Французький байкар Лафонтен розповідав друзям, що свою байку "Два голуба" створив уночі вві сні, а коли арапці прокинувся, одразу ж записав готовий твір.
А от в композитором Берліозом сталося інакше. Він твердив, що найкращу з своїх симфоній він створив, коли спав. Прокинувшись, хотів записати, та не було під рукою ані паперу, ні олівця. Так і заснув. А вранці нічого не міг пригадати.

ОЛЕКСАНДР ДЮМА-БАТЬКО
1803-1870

Хто ж автор?

Якось до Олександра Дюма прийшов його син і застав батька за читанням
якоїсь книжки. Батько ледь відповів на привітання сина.
- Що цікаве читаєш, тату? - запитав син.
Старий Дюма на мить відірвав очі від книжки.
- Бачиш, сину, це дуже цікава історія. Нещодавно, перебираючи свою бібліотеку, я знайшов книжку, яка мене дуже захопила. Хочу якнайшвидше дізнатися, що станеться з її героями.
- Хто ж написав цю книжку, коли не секрет?
- Я! Я сам її колись написав. Але благаю, не заважай мені! - І, не звертаючи вже уваги на сина, Дюма знов заглибився у читання своєї власної повісті.

Грошей не жаль

До Дюма звернулися по допомогу, щоб пристойно поховати одного судового пристава:

- Пане Дюма, нам потрібно тридцять франків.
- Тридцять франків на одного судового пристава! - вигукнув Дюма. - Ось вам шістдесят, поховайте двох приставів!

РОДОВІД

Пихатий аристократ якось запитав у Дюма:
- А ким був ваш батько?

На це письменник відповів:
- Мій батько був креолом, дід - негром, а прадід - мавпою. Як бачите, мій рід бере свій початок там, де ваш припинив свій розвиток.

Як уникнути курйозів

Замолоду Олександрові Дюма закидали, що він страшенно забудькуватий. Іноді в сороковому розділі його роману з'являлася дійова особа, яка загинула в четвертому.
Щоб уникнути подібних курйозів, письменник у зрілому віці робив з картону невеличкі манекени своїх персонажів. До манекена приклеював ярлик, на якому вказувалося ім'я, вік, колір волосся. Якщо один з героїв твору вмирав, письменник викидав відповідний манекен.

Вчорашній глядач

У театрі під час вистави п'єси Суме Дюма побачив глядача, який спав у кріслі.
- Погляньте,- сказав Дюма авторові, що сидів поруч, - ось який ефект справляють ваші п'єси.
Другого дня йшла комедія Дюма.
До автора підійшов Суме, поплескав його по плечі, показуючи на чоловіка, що куняв.
- Бачите, шановний Дюма, під час вистави вашої комедії можна теж непогано виспатись.
- Ось цей? - сказав Дюма. - Та це ж учорашній глядач, який ще не просипався.

М. І. ГЛІНКА
1804-1857

Хто розумніший?

Коли М. І. Глінка створив свою оперу "Іван Сусанін", цар Микола І наказав дати їй назву "Життя за царя". Пушкін, прослухавши оперу, сказав, що композитор матиме лютих ворогів свого твору, яких не цікавить справжнє народне мистецтво. Так воно й було. Вельможі й аристократи на чолі з царем аплодували не музиці, а лібреттистові Розену, який зробив Сусаніна надто "вірпопідданим". Створена Глінкою музика з її глибоко народною ідеєю синовньої любові до вітчизни була зовсім чужа цареві та його сановникам. Уже на першій виставі вони презирливо знизували плечима й цідили крізь зуби по-французьки: "Це - кучерська музика!" Почувши про такі відгуки, Глінка сказав: "Це добре і навіть вірно, бо кучери, по-моєму, розумніші за своїх панів".

ГАНС-ХРІСТІАН АНДЕРСЕН
1805-1875

Злиденний предмет

Ганс-Хрістіан Андерсен був відомий тим, що ніколи не дбав про свій одяг.

Його старий потертий плащ добре знав увесь Копенгаген. Одного разу якийсь чоловік зачепив Андерсена на вулиці й в'їдливо запитав:
- Оцей злиденний предмет на вашій голові називається капелюхом?
Андерсен спокійно відповів:
- А оцей злиденний предмет під вашим капелюхом називається головою?

ОНОРЕ ДОМ'Є
1808-1879

Табличка для відвідувачів

Відомий французький художник і карикатурист Дом'є, якого завжди відвідувало багато гостей, повісив у себе на дверях табличку з написом: "Той, хто приходить до мене, робить мені велику честь. Той, що не приходить, приносить мені велику насолоду".

Наполовину дешевше

Якось Дом'є отримав листа від одного книгопродавця: "Я знаю про вас кілька скандальних історій. Обіцяю нікому не розповідати про них, якщо ви пришлете мені сто луїдорів".

Художник відповів йому: "Можу вислати вам будь-коли серію ще більш скандальних історій, які збагатять вашу колекцію, і візьму за це тільки 50 луїдорів".

М. В. ГОГОЛЬ
1809-1852

Артист-юнак

Коли в Ніжинському ліцеї було створено драматичний гурток, Гоголь став його першим учасником. Він шукав п'єси для постановки, малював Декорації, шив костюми, навіть писав з товаришами п'єси. Прекрасно виконував роль Простакової в комедії Фонвізіна "Недоросток". Жодній актрисі не вдавалося у той час грати цю роль так, як грав її шістнадцятирічний Гоголь.

Випадок у бібліотеці

Якось Гоголь приїхав до Києва і пішов прогулятися містом. Випадково звернув увагу на чучело кабана, виставлене, як це не дивно, у вікні бібліотеки. Саме в цей час припустив сильний дощ, і письменник вирішив зайти в приміщення, подивитись на книги й водночас перечекати зливу.
Власник бібліотеки, побачивши непоказну постать, грубо запитав:
- Що вам потрібно?
- Я зайшов перечекати дощ,- відповів Гоголь.
- Перечекати дощ? - розсердився господар. - Ви, мабуть, думаєте. Що потрапили в шинок Забирайтеся звідси!
Хоч Гоголь і був збентежений такою несподіваною зустріччю, але не розгубився й відповів:
- Тепер я розумію, чого у вашій вітрині виставлено чучело цієї тварини.
І пішов з бібліотеки.

В гостях у Щепкіна

У 1832 році Гоголь уперше приїхав до Москви. Почув, що славетний артист Щепкін теж українець. Пішов до нього. У Щепкіна саме сиділи гості. Двері розчинили, щоб зручно було носити страви. Раптом усі побачили незнайомого. Він неквапливо роздягся, став на порозі, оглянув усіх і проказав:

Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду:
Ой чи живі, чи здорові
Всі родичі гарбузові.

У маленькому трактирі

У липні 1838 року Гоголь по дорозі в Альбано зупинився в якомусь поганенькому трактирі, де відвідувачі грали на більярді. Потім розповідав:

"У той час я писав перший том "Мертвих душ" і не розлучався із зошитом. Не знаю чому, саме в цю хвилину, коли я зайшов у трактир, мені захотілося писати. Я наказав дати стіл присів у кутку, дістав портфель і під клацання шарів, у неймовірному галасі, в диму, в задушливій атмосфері забувся у дивному сні й написав; цілий розділ, не встаючи з місця. Вважаю ці рядки свої одними з найнатхненніших. Я рідко писав з таким піднесенням".

Увічнений п'яниця

В 1830-х роках у петербурзькому Александрінському театрі грав малопомітний актор Прохоров. Виконував Другорядні ролі. Відомий був як безпросипний п'яниця. І все ж Прохоров увійшов в історію російського театру.
На репетиціях "Ревізора" в театрі завжди бував М. В. Гоголь. Прохоров мав грати маленьку роль помічника пристава в першій дії. Коли наближався його вихід, режисер запитував; "А де Прохоров?" І завжди чув відповідь: "Прохоров п'яний". Гоголю так сподобався цей епізод, що він викреслив роль помічника пристава і замість неї написав слова, які й нині звучать зі сцени: "А Прохоров п'яний?" І відповідь городового: "П'яний".

АВРААМ ЛІНКОЛЬН
1809-1865

Генерали-ліліпути

Лінкольн не любив своїх генералів, які, за незначним винятком, воюючи за Північ, в душі співчували Півдню - рабовласникам. Тому й успіхи північних частин, що перебували під командуванням цих генералів, були невеликі. Та Лінкольн мусив терпіти поганих офіцерів, бо їх ніким було замінити.
Коли в цирку Барнума виступали ліліпути "Генерал Том" і "Адмірал Натт", президент прийшов подивитися на них. Після вистави Лінкольн сказав Барнумові:
- Не розумію, чому публіка дивується, коли бачить цих маленьких генералів? Адже в мене, Барнум, слово честі, генерали ще менші.

Що дорожче?

Одержавши повідомлення, що кілька генералів і обоз потрапили в полон до південних частин, Лінкольн вигукнув:
- Яка втрата! Адже кожен мул коштує двісті доларів!

Помилка можлива

Генерал Мак Клеллан був прихильником "вичікувальної" тактики, сам ніколи не вступав у бої з південними частинами. Якось він одержав від Лінкольна записку: "Мій дорогий Мак Клеллан! Якщо Вам зараз не потрібна Ваша армія, я хотів би позичити її на деякий час. З пошаною Лінкольн".
Мак Клеллан відповів: "Пане президент, Ви вважаєте мене за дурня?"
Лінкольн написав на цьому листі: "Звичайно, ні Але я можу помилятися".

Прозаїчне заняття

Якийсь англійський дипломат, прийшовши в Білий дім, застав Лінкольна за цілком прозаїчним заняттям: президент чистив черевики. "Як, пане президент! - вигукнув він. - Ви самі собі чистите взуття?" - "Звичайно, - відповів Лінкольн. - А ви кому чистите?"

ЧАРЛЗ ДАРВІН
1809-1832

Комплімент ученого

Чарлз Дарвін був запрошений на обід до свого друга, його сусідкою за столом була молода вродлива дама.
- Містер Дарвін,- грайливо запитала вона,- ви твердите, що людина походить від мавпи? Чи можу я віднести це висловлювання й на свою адресу?
- Безумовно, - відповів Дарвін, - але ви походите не від звичайної мавпи, а від чарівної.

АЛЬФРЕД ТЕНІССОН
1809-1892

Порада математика поетові

В одній в поем Альфреда Теніссона було таке висловлювання: "Щохвилини на землі людина вмирає і щохвилини на землі людина народжується".
Невдовзі Теніссон одержав листа від одного математика:
"Шановний пане, твердження, яке я прочитав у Вашій поемі, а саме:
"Щохвилини на землі людина вмирає і щохвилини на землі людина народжується",- не витримує жодної критики. Коли б це було так, то, як Ви й самі повинні визнати, людство перебувало б у стані рівноваги щодо своєї кількості. Але ж доведено, що кількість людей на земній кулі постійно зростає. Тому раджу Вам у наступному виданні свого твору змінити Ваш вислів на такий: "Щохвилини на землі людина вмирає і щохвилини на землі народжується один та одна шоста людини". Це я подаю скорочено, бо повна цифра становить 1,6749 людини".

ФРІДЕРІК ШОПЕН
1810-1849

Любов до українських пісень

За юнацьких років Шопена у Варшаві та й загалом у Польщі великої популярності набули українські пісні. Сам Шопен писав, що Антоній Радзівілл, що жив на Познанщині, створив варіації на теми українських думок і просив Шопена оркеструвати їх. Є відомості, що Шопен любив танцювати українського козачка. Не раз слухав і мандрівних бандуристів, особливо припали йому до душі їх сумні пісні про долю селян-трудівників.

Серце молодого Шопена

У 1837 році російський посол у Франції граф Поццо ді Ворго від імені свого уряду запропонував Шопенові посаду першого придворного піаніста. Вважалося, що Шопен формально не був причетний до "бунту". Композитор відповів; "Хоча я і не брав участі в революції 1831 року, та серцем я був з тими, хто її робив".

Розум і серце

Як відомо, батько Шопена був француз, мати полька. Дитинство майбутнього композитора минуло у Польщі, але більшу частину життя він прожив у Франції. Друзі й знайомі його одного разу сперечалися, якої ж національності Шопен. Нарешті запитали про це Шопена. Він одповів:
- Розумом я - француз, серцем - поляк.
Перед смертю він заповідав поховати його серце у Варшаві. Волю небіжчика було виконано.

М. І. ПИРОГОВ
1810-1881

Пирогов і його послідовник

Перебуваючи в Парижі, славетний хірург Микола Іванович Пирогов вирішив зайти до Медичної академії. Тут його ніхто не знав, і він скромно прослухав лекцію професора Нелатона про нову складну операцію, яку вперше зробив російський хірург Пирогов. Закінчивши пояснювати, професор Нелатон запропонував, щоб хтось із присутніх зробив цю операцію на трупі. Першим пішов Пирогов і блискуче повторив усю операцію. Професор Нелатон зрадів:
- Чудової Блискуче! Я пропоную, друзі, надіслати телеграму нашому славетному колезі Пирогову, що в Парижі є гідний його послідовник, який зробив операцію не гірше, ніж він. Дозвольте, друже, запитати, як сповістити про вас Пирогову? Як ваше прізвище?
- Пирогов.

ФЕРЕНЦ ЛІСТ
1811-1886

Гарне не нове, а нове не гарне

Ознайомившись з музикою молодого композитора, Ференц Ліст сказав йому:
- У ваших творах справді є багато гарного й нового. Шкода тільки, що гарне не нове, а нове не гарне.

Єдиний щасливець

Одного разу Ліст акомпанував на благодійному концерті віолончелістові-аматору. Той грав погано, і Ліст намагався заглушити віолончеліста.
"Що ви робите, маестро, - шепнув йому віолончеліст, - адже я сам себе не чую" - "О, ви єдиний щасливець на цьому концерті!" - також пошепки відповів йому композитор.

Далі