ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ-15

НІЛЬС БОР
1885-1962

Надійна схованка

Видатний датський фізик, лауреат Нобелівської премії Нільс Бор був змушений рятуватися від гітлерівських окупантів і 1943 року вилетів з Копенгагена. Він не ризикував взяти з собою масивну золоту Нобелівську медаль - і розчинив її в царській горілці, а сулію з розчином заховав у своїй лабораторії.
Повернувшись додому після війни, він виділив хімічним способом золото з розчину і замовив з нього нову медаль.

М. О. БОНЧ-БРУЄВИЧ
1888-1940

Радіопремудрість

Радянський учений і винахідник в галузі радіо М. О. Бонч-Бруєвич перед першою світовою війною вчився у військовій електротехнічній школі. Одного разу, коли слухачі школи були на маневрах, до них під'їхав один з наближених Миколи II, комендант Царськосельського палацу Воєйков, і, розглядаючи радіостанцію, запитав:
- Що це таке?
Радіозв'язок у військах тільки-но впроваджувався, і придворний генерал, далекий від армії, якщо і чув про нього, то лише краєчком вуха. Йому відповіли, що перед ним польова корпусна радіостанція, потужність якої два кіловати.
- Кіло, вата... - намагаючись збагнути, що це таке, повторив Воєйков.
- Так точно, кіло вати! - підтвердив Бонч-Бруєвич.
Воєйков багатозначно помовчав, кивнув на мачту і, бажаючи показати, що йому дещо відомо, сказав:
- А це що? Анатема?
Антену він сплутав з "Анатемою" - п'єсою відомого письменника Леоніда Андрєєва, але сміятися над неуцтвом придворного не можна було. Слухачі не знали, як відповідати, та Бонч-Бруєвич, побачивши, що Воєйков нічого взагалі не розуміє, підтвердив:
- Саме вона, анатема!
- Е... скажіть,- продовжував Воєйков,- а цей радій... він що, наверху?
- Так точно, в маленькій коробочці! - жваво відрапортував Бонч-Бруєвич, і царедворець був задоволений, що знову вгадав і не осоромився перед армійцями.

ОСТАП ВИШНЯ
1889-1956

Надійні ліки

Остап Вишня фельдшерував. Він уже був письменником, друзі звертались до нього за різними порадами в тому числі медичними. І він лікував їх своїми надійними засобами.
Поміж його друзів був талановитий поет-сатирик і публіцист Василь Еллан.
Так от, коли Василь Михайлович занедужав, а був він людиною дуже хворобливою, то просив Остапа Вишню:
- Ви хоч веселого некролога про мене напишіть.
- Краще я вам веселу історію зараз розповім, - відказував письменник. І його жарт примушував хворобу ще раз одступити.

Страшніше суду

В одному з колгоспів Вінницької області відбувалися звітно-виборчі збори. Головував у тому колгоспі не дуже роботящий, не дуже тямущий але дуже питущий чоловік, і його головування, розуміється, завдало багато шкоди артільному господарству. Після звітної доповіді на збігах розгорнулися такі дебати, розгорілася така критика, що інший крізь землю провалився б, а наш герой мовчки "варив раків" за столом президії і тільки сердито сопів. Та тут подав голос один. бригадир:
- Думаю, товариші колгоспники, що цього буде замало. Я вношу ще таку пропозицію. Давайте пошлемо протокола наших звітно-виборних зборів Остапові Вишні й попросимо його, щоб написав про нашого голову фейлетон. А він його вже так розмалює, що й свої не впізнають!
Аж тут наш герой не витримав.
Він зблід, устав з-за столу й жалібно пробурмотів:
- Змилуйтеся, люди добрі, за що ж така кара?

Гострий язик

Остап Вишня був членом театральної ради "Верезоля", акуратно приходив на засідання, дбав завжди про високій художній рівень вистав. Не пропускав жодних так званих "накладок", які зрідка проскакували в тій чи иншій виставі. Один з таких накладчиків якось висловився:
- Якби-то Остап вилаяв, ще б нічого, а він тебе сміхом лусне не гірш, ніж каменюкою.
Актор і автор статей про театр Йона Шевченко, що вважався "штатним промовцем", не любив виступати на засіданнях ради з довгими промовами, коли тут сидів Остап Вишня. Якось скаржився:
- Требі зважувати кожне слово, коли тебе слухає Остап. Добре йому, він гострий на язик. Та не у всіх так виходить. Я, приміром, не знаю, як собі нагострити.
Ці слова дійшли до Павла Михайловича. На наступне засідання ради він прийшов заздалегідь і, побачивши Шевченка, звернувся до нього:
- Хочу вам допомогти нагострити язика. Нате ось! - і подав йому невеличкий брусок.

Що таке любов

Остап Вишня виступав на одному з літературно-молодіжних вечорів. Молодь жваво брала участь в обговоренні. Дівчина, років шістнадцяти, запитала:
- Павле Михайловичу, що таке любов?
Павло Михайлович подумав і сказав:
- Забув. - А через хвильку додав: - Але пам'ятаю, що це щось дуже приємне.

АРТУР РУБІНШТЕЙН
нар. 1889

Найважче в музичній науці

Коли відомого піаніста Артура Рубінштейна запитали, що було для нього найважчим, коли він учився грі на роялі, той відповів:
- Платити гроші за уроки.

ЧАРЛІ ЧАПЛІН
нар. 1889

Чарлі Чаплін і заздрісники

У свій час, як відомо, американська преса дуже нападала на великого майстра комедії Чарлі Чапліна. Але Чарлі залишався спокійним, і це дивувало репортерів.
Коли один з них спитав, як йому це вдається, Чарлі відповів:
- Коли мене вкусить жало наклепу, я завжди думаю, що оси ніколи не кидаються на погані плоди.

Чарлі співає

На вечорі в день свого народження Чарлі Чаплін розважав гостей, імітуючи знайомих чоловіків, жінок і дітей. Нарешті проспівав арію з італійської опери, причому виконав її чудово.
- Я не знав, що ви вмієте так добре співати,- зауважив хтось із слухачів.
- Я зовсім не вмію співати! - заперечив Чаплін. - Я тільки імітував Карузо.

Така невдача

В Америці часто влаштовували конкурси на кращого імітатора Чарлі Чапліна. Якось на такий конкурс у Голлівуді з'явився таємно й сам Чаплін, бажаючи перевірити, яке він справить враження. Як же він був здивований, коли конкурсна комісія дала йому тільки третю премію за імітацію Чарлі Чапліна.

ЕРІХ ВАЙНЕРТ
1890-1953

Щастя письменника

Видатний німецький поет Еріх Вайнерт любив розповідати про випадок, свідком якого він був десь 1932 року.
Якось на Унтер-ден-Лінден він побачив юнака в робітничому одязі, що, не звертаючи уваги на люті погляди елегантних панів і дам, гучно висвистував мелодію революційної пісні "Червоні лави". Цю пісню написав Еріх Вайнерт, і вона стала дуже популярною.
Вайнерт пильно поглянув на юнака. Той перестав свистіти й рішуче наблизився до поета.
- Виходить, і тобі не до вподоби ця пісня?
- Чому ж? Навпаки, дуже подобається! - запевнив Вайнерт.
- Твоє щастя! - мовив юнак і, насвистуючи, пішов далі.

А. М. БУЧМА
1891-1957

Перший виступ

А. М. Бучма згадував: "Перші мої кроки на сцені... Я відтворював ремарку "вносять самовар" з мелодрами І. Тобілевича "Батькова казка"... Прочитавши кілька разів п'єсу, я добросовісно опрацював всі деталі своєї майбутньої ролі. Настав час виходу. Я взяв самовар і поніс, поніс так, як би це зробив старий, затурканий, знесилений кріпак. І раптом зовсім несподіване - аал вибухнув аплодисментами, а через кілька днів у рецензії на виставу з'явилась схвальна оцінка мого скромного дебюту".

Артист і візники

Бучма грав роль старого візника Ярощука у фільмі "Нічний візник". Поміж найпалкіших прихильників цього фільму були одеські візники.
Якось вранці Амвросій Бучма вийшов з готелю, в якому спинився, прибувши до Одеси на зйомки нового фільму. Він побачив, що з кінця в кінець бульвару вишикувались візники. Усі вони були в найкращих своїх костюмах, їх коні прикрашені квітами й стрічками. Ще не здогадуючись, чим викликане таке скупчення візників на Приморському бульварі перед готелем, Амвросій Максиміліанович завернув на Пушкінську вулицю. І тут уся процесія рушила з місця. Він ішов, а візники повільно й урочисто, мов на параді, їхали за ним.
- Поясни мені, друже,- звернувся артист до одного з них,- що сталося і чи довго це триватиме?
Замість відповіді візник широким жестом запросив артиста сідати.

Наслідування

На одному засіданні кафедри майстерності актора у Київському театральному інституті при обговоренні курсових робіт студентів, художнім керівником яких був професор майстерності актор А. М. Бучма, трапився цікавий випадок.
Режисер і педагог К. П. Хохлов зауважив, що учні А. М. Бучми з усіх сил намагаються бути схожими на свого вчителя, копіюють його сценічну майстерність, наслідують. Бучма, посміхаючись і хитро примруживши око, лагідно спитав:
- А хіба я такий поганий актор, що наслідування мене може зіпсувати студентів?

О. О. АЛЬОХІН
1892-1946

Шахіст-початківець

Відомий російський шахіст Олександр Альохін уперше брав участь у заочному шаховому турнірі ще в 1902 році. Один з учасників турніру повідомив Альохіну свій черговий хід
У листі, адресованому так: "Вельмишановному пану Олександру Альохіну". він не знав, що панові Альохіну тоді ледве минуло десять років.

Передчасна радість

Чемпіон світу з шахів Альохін провадив якось сеанс одночасної гри в Аргентіні. Один із учасників раптом радісно вигукнув:
- Маестро, вам мат через три ходи! Чемпіон світу посміхнувся:
- Добре, добре, тільки не хвилюйтесь даремно, сеньйоре, поки що я вам ставлю мат за два ходи!

В. В.МАЯКОВСЬКИЙ
1893-1930

Провчив провокаторку

На Невському проспекті якась дама, ставши на підвищення, галасує, Що Ленін, який повернувся з-за кордону, - німецький шпигун, що більшовики хочуть продати Росію, що треба воювати, воювати до переможного кінця. Раптом крізь натовп пробирається вперед дуже високий хлопець.
- Ану, мадам, віддайте гаманець! - зненацька каже він.
- Який гаманець? Ви з глузду з'їхали?
- Наділа капелюшок - і туману напускаєш. Товариші, вона у мене гаманець украла.
- Що за неподобство! Та як ви смієте? - репетує дама. - Я вас і у вічі ніколи не бачила! Які у вас докази?
- Ось і більшовиків ви ніколи у вічі не бачили, - гуде басом високий, - і у вас ніяких доказів немає, що більшовики країну продають.
Сміх, свист, оплески. Дама тікає, а Маяковськии кричить навздогін:
- Мадам, повернувшись додому, не зривайте злість на своїй куховарці.

За наказом

У грудні 1923 року за спеціальним завданням тресту "Моссукно" М. Асєєв і В. Маяковський написали поему:
"Ткачі і ткалі! Пора нам перестати вірити іноземним баранам!"
Вітчизняні та зарубіжні естети докоряли Маяковському, що він присвячує свої твори конкретним господарським питанням.
На одному з публічних виступів в Америці Маяковського запитали:
- Чи правда, що ви за наказом уряду пишете про баранів?
- Правда, - відповів Маяковський. - Краще за наказом розумного уряду писати про баранів, ніж за наказом баранів про дурний уряд.

Колективізм

- Маяковський! Ви вважаєте себе пролетарським поетом, колективістом, а всюди пишете: я, я, я.
- А як ви гадаєте, Микола II був колективіст? Адже він всюди писав:
"Ми, Микола II".

Перед мікрофоном

Маяковський охоче приймає запрошення виступити по радіо.
- А багато там народу? - жартівливо запитує Маяковський, кивнувши на мікрофон.
- Весь світ,- урочисто відповідає радіоредактор.
- Що ж, мені більше й не треба.

"Пушкіна не читаю"

У Харкові, під час виступу Маяковського, його запитали, які книжки він читає. Поет відповів:
- Всі книжки наших поетів та найкращі прозаїчні твори. Хтось уїдливо запитав:
- А Пушкіна ви читаєте?
- Ні... - Довга пауза.- Я його знаю напам'ять... - Знову пауза.- Не вірите? Слухайте. "Євгеній Онєгін".
І він чудово прочитав перший розділ пушкінського роману. Панувала тиша. Маяковський помовчав. Далі прочитав другий розділ. Запитує:
- Читати далі?
У відповідь вибухнули тривалі оплески.

О. П. ДОВЖЕНКО
1894-1956

Треба дивитись уважно

Олександр Петрович дуже любив Володимирську гірку, часто ходив туди із студентами режисерського факультету кіноінституту. Одного разу вія підвів їх до пам'ятника Володимиру й запитав:
- Ану, режисери, спробуйте дати характеристику цього монумента, відзначте, яка його особливість.
Скільки студенти не дивились, нічого путнього на думку не приходило. Пробували висловитись про п'єдестал, про загальний задум, та по вигляду Олександра Петровича бачили, що все це не те. Він натякнув:
- Скажіть про фігуру, про обличчя. Один студент почав фантазувати про "людину з хрестом у руці", говорив про одяг, про "натхненне обличчя".
- Цікаво, цікаво. - А звідки ви взяли про натхненність? Придивіться уважніше до обличчя.
Всі задерли голови. Стало тихо. Хтось сказав:
- Обличчя й не видно.
- З цього й треба починати. Ви примітили, які є фото цього пам'ятника? Знімають тільки ззаду, згори. Анфас ніхто не бачив, знизу не сфотографуєш, а з літака ще ніхто не пробував. Обличчя Володимира можна побачити тільки в ілюстрованих журналах 1853 року, наприклад, у тижневику "Всемирная иллюстрация". Малюнок зробили, коли ще пам'ятник був у майстерні. Десь зберігається і його проект. Висновок: треба бути уважнішими, хлопці, дивитися глибше за інших людей, не митців.

М. Т. РИЛЬСЬКИЙ
1895-1964

Треба вивчати крій

Одна початкуюча поетеса дала М. Рильському проглянути її рукопис. Через кілька днів прийшла за відповіддю. Він питає:
- Скажіть, будь ласка, а яка ваша професія?
- Та я поки що швачка в ательє.
- Це добре. - Трохи помовчавши, запитує ще: - Виходить, кроїти вмієте?
- НІ. Мені дають готове, а я вже шию.
Максим Тадейович поволі, щоб не образити дівчину, обережно висловився:
- Це, здається, незручно, треба б вивчити і крій. Отак у вас і з віршами. Пошито вже по-готовому, а викроєно поганенько. Отже, й тут, у поезії, доведеться вам ще повчитися, а тоді вже шити добре скроєні речі.

Далі