ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ-16

І. К. МИКИТЕНКО
1897-1937

П'єса про молоді кадри

У Київському театрі імені Франка взимку 1932 року був такий випадок. Закінчилася вистава п'єси І. Микитенка "Кадри" ("Світіть нам, зорі!"). Довго не вщухали аплодисменти, зрештою публіка почала розходитись. І раптом нагорі, на гальорці, знову зааплодували, залунали голоси: "Браво, браво!!" Це здалося дивним: кого це вітають, коли акторів на сцені немає?
Виявилось, що на виставі був автор п'єси, який цього дня приїхав з Харкова. Сидів на гальорці тихенько. А після закінчення вистави його пізнав якийсь харків'янин. Дітися було нікуди. Іван Кіндратович признався, що навмисне пішов нагору, до студентів, щоб почути, як приймають п'єсу із студентського життя.

ЛУЇ АРАГОН
Нар. 1897

Біографія

Арагон на запитання критиків, які цікавились його життям, любив відповідати жартом:
- Народився 1897 року і ще живий.

ШАРЛЬ ДЕЛЯКОМЮН
Нар. 1898

Доля винахідника

Паризькі газети у вересні 1935 року повідомили, що має відбутися продаж з аукціону лабораторії Шарля Делякомюна. Він був першим винахідником звукового кіно і ще в 1919 році одержав патент. До кого він не звертався з капіталістів за підтримкою, його всі висміювали. Серйозно поставився до справи тільки один американський представник кінематографічного світу. Він докладно ознайомився з винаходом, повернувся до Америки і вважав за краще "обійтися" без Делякомюна. 1924 року в Парижі демонструвались перші американські звукові фільми. Кіноділки добре збагатилися на цій новині, а нікому не відомий винахідник жив у злиднях.

ПОЛЬ РОБСОН
Нар. 1898

Виступ на кордоні

Профспілки канадських гірників і металургів запросили Робсона дати для їх членів концерт. Як відомо, американці їздять у Канаду взагалі без паспортів і віз, але Робсона не пустили.
- Добре, - сказали гірники і металурги, - коли співакові не дають можливості виступити перед своїми слухачами, тоді слухачі самі прийдуть до нього.
І от вихідного дня тридцять тисяч канадських робітників із своїми сім'ями, а також чимало американських робітників із сусідніх штатів приїздять до кордону на цей незвичайний концерт. Не переступаючи кордону, Робсон співає для тисяч канадських і американських трудівників.

Незвичайний концерт

У травні 1957 року в одному з найбільших залів Лондона мав виступати Поль Робсон.
У залі на завісі висів портрет Поля Робсона. Коли публіка зібралась, адміністрація повідомила, що співак не одержав візи на виїзд, але концерт все одно відбудеться. На певний час відкупили провід атлантичного телеграфу; він працюватиме в обидва кінці. Глядачі почують Робсона який співатиме для них, не виходячи з свого будинку. Співак почує оплески, адресовані йому з Лондона.
Концерт відбувся і пройшов з великим успіхом. За звичкою, Робсон співав і потім розмовляв із слухачами. З Лондона за океан линули такі оплески, яких, можливо, Поль Робсон до цього не чув.

ЕРНЕСТ ХЕМІНГУЕЙ
1899-1961

Можна не боятися

Одного разу Ернеста Хемінгуея, відомого американського письменника, який щойно повернувся з Африки, запитали:
- Чи правда, що коли ходити з ліхтарем, то левів можна не боятися?
- Це залежить від швидкості ходи,- відказав письменник.

Вторгнення до Парижа

У серпні 1944 року військовий кореспондент Е. Хемінгуей вихопився на джипі перед американською четвертою дивізією і першим опинився в Рамбульє, всього за кілька десятків кілометрів від столиці Франції. 25 серпня він разом з танковою колоною в'їхав у село Вок під Версалем, а звідти на чолі загону з двохсот партизанів прийшов кружними дорогами до Парижа, ще зайнятого гітлерівцями. "Спеціальний загін" Хемінгуея, як було названо потім цю групу в штабі союзників, провів самостійний бій з гітлерівцями в районі Тріумфальної арки в той час, коли головні сили французького генерала Леклерка, визволителя Парижа, перебували ще тільки на південному березі Сени Пізніше навіть виникли суперечки:
чи представляти письменника до нагороди за героїчний вчинок, чи віддати під військовий суд за порушення правил женевської конвенції про статут військових кореспондентів. Цілих вісім днів штаб американської армії провадив розслідування, яке все ж таки закінчилося нагородженням Хемінгуея бронзовою почесною зіркою.

Читаючи про себе некрологи

У 1954 році під час полювання в Африці протягом двадцяти чотирьох годин письменника спіткали підряд дві авіаційні катастрофи, з яких він вийшов неушкодженим хіба що чудом.
Саме тоді по всьому світу поширилися чутки про раптову смерть Хемінгуея. Найулюбленішою розвагою письменника під час одужання стало читання багатьох некрологів, опублікованих у пресі, і спогадів про зустріч із ним.

Джерело натхнення

Коли Хемінгуей довідався, що йому за повість "Старий і море" присуджено Нобелівську премію, він, сміючись, розповідав своїм друзям: "Довгі роки я працював над романом "Через річку в затінку дерев", який одностайно відхилила критика. Тоді я вирішив до кінця своїх днів не писати більше жодного рядка. Та через кілька років, коли в кишені не залишилося жодного цента, я швидко написав невеличку повість "Старий і море". Відтоді я питаю себе:
"Чи не є нестача грошей найкращим джерелом натхнення для письменника?"

Розібрався!

Перебуваючи у Венеції, Хемінгуей одержав від одного приятеля-лікаря запрошення, яке при всьому своєму бажанні не міг розібрати. Тоді він звернувся по допомогу до якогось аптекаря, відомого своїм умінням читати незрозумілі почерки лікарів. Той кинув погляд на рядки, вихопив пляшечку з ліками і передав їх Хемінгуею:
- Прошу чотириста лір, сеньйоре!

Операція "на живця"

Сам Хемінгуей розповів про випадок, що трапився з ним на яхті під час шторму. Він послизнувся, впав, ударившись головою об якусь металеву частину, і пошкодив череп. Присутній на яхті лікар, друг письменника, вирішив накласти шов "на живця", без наркозу. "Нічого не вдієш,- сказав лікар,- ковтніть добре віскі і сидіть нерухомо, поки я зашиватиму". Письменник "добре ковтнув" віскі і довго сидів нерухомо, а потім досить спокійно сказав:
- Чи не можна згасити отой вогонь на моїй нозі?
Виявилося, що хтось похапцем поставив пальник, яким дезинфікували голки, біля ноги Хемінгуея і вогонь з пальника обсмалював на ній волосся

ТАНТІ БЕДІНІ
Пом. 1908

Свій свого їсть

Старі газети зберегли пам'ять про якогось московського купця-самодура Степана Івановича. Він, наприклад, від'їжджаючи з П'ятигорського курорту, де лікувався, найняв усіх візників на день, щоб ніхто, крім нього, не користувався транспортом. Йому дуже сподобалась у московському нирку вчена свиня клоуна Танті. Вирішив купити цю свиню і з'їсти в гурті з п'яницями-приятелями. Клоун погодився продати свою "артистку" за великі гроші. В журналі "Развлечение" другого дня було вміщено карикатуру на те, як тепла кумпанія їла свиню. Під карикатурою стояв напис: "Своя своїх не познаша". Згодом виявилося, що Танті встиг свою вчену свиню відправити в провінцію, а самодурам підсунув звичайнісіньку "хавронью".

І. Й. ДУНАЄВСЬКИЙ
1900-1965

Про що говорити?

Молодий композитор написав музику до оперети. Попросив Дунаєвського послухати. Той погодився. Пройшла перша дія, потім друга. Дунаєвський не сказав те жодного слова. Нарешті вся партитура була зіграна.
Запанувала тиша. Молодий композитор не витерпів, запитав:
- Чому ж ви мені нічого не кажете?
- Але ж ви мені нічого не сказали,- відповів Дунаєвський.

АРКАДІЙ ГАЙДАР
1904-1941

Як стати письменником

Якось в одному з підмосковних піонерських таборів кмітливий хлопчик спитав у Гайдара, як стають письменниками.
- Для цього треба взяти в бібліотеці повне зібрання творів Гоголя, - сказав Гайдар,- покласти книги перед собою і читати.
- Усі підряд? - запитали діти,- А коли прочитаєш?
- А коли прочитаєш,- сказав Гайдар,- поклади знову книжки перед собою і знову читай спочатку. Два рази читай, три рази. І коли десять разів прочитаєш Гоголя, то буде одно з двох: або ти справді станеш письменником, або вже не станеш ним ніколи.
А потім Гайдар перестав усміхатися і спокійно пояснив піонерам, для чого треба не лише читати, а й перечитувати хороших письменників. Так він і сам учився.

Кореспондент-рибалка

У Білому морі під час шторму сів на каміння французький пароплав "Саїда". Гайдар опинився на його борту набагато раніше, ніж рятувальна експедиція. Французькі моряки, напевно, довго потім згадували високого, широкоплечого рибалку, який, незважаючи на бурю, перший приплив до них на старенькому рибальському баркасі і не зійшов з пароплава аж до закінчення рятувальних робіт. Це був веселий рибалка, він передавав з борту дивовижні радіограми на берег у свою газету.

Далі немає