ЦІКАВІ БУВАЛЬЩИНИ-14

ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
1871-1936

Не міг би перерахувати

Коли треба було скласти список усіх новел Стефаника і тих, які ще не ввійшли у друковані збірки, Стефаник безпорадно розвів руками:
- А чи повірите, що я не міг би їх усіх перерахувати. Я чув про одного селянина, який прийшов до нотаря і не міг сказати, скільки в нього дітей. Мав він їх восьмеро чи дев'ятеро. Але сказав, що мусить іти додому спитати в своєї жінки, бо всі йому плутаються.

Розподіл праці

Мартович до Стефаника:
- Ти пам'ятаєш, Василю, як ми колись хотіли написати разом одну річ? Напишемо тепер. Ти маєш таке ім'я
- Добре, Лесю, поділимо працю. Ти пиши, а я підпишу

Сусід Стефаника

Стефаник розповідав:
- Маю я сусіда, здоровенного дідугана. Як тільки він нап'ється і прийде до хати, починає лупцювати свою жінку Раз мені жаль стало жінки, йду до сусіда і кажу: "Куме Семене, як вам не сором? Ви ж такі кремезні, що мур розбити можете, а ваша жінка - маленька, тільки пучка духу в ній. Колись по-п'яному ви можете нехотячи її забити на місці". А мій Семен тільки розвів руками: "Куме Василю! Що робити? Яке маю - таке б'ю!"

ЕРНЕСТ РЕЗЕРФОРД
1871-1937

Треба думати

Славетний англійський фізик Резерфорд зайшов якось увечері в одну із своїх аудиторій і побачив співробітника, що сидів над приладами.
- Що ви робите так пізно? - питає Резерфорд.
- Працюю,- почув відповідь.
- А що ви робите вдень?
- Звичайно, працюю, - відповів той, чекаючи, що вчений його похвалить.
Але Резерфорд розсердився й запитав:
- Слухайте, скажіть мені, а коли ж ви думаєте?

Л. В. СОБІНОВ
1872-1934

РІЗНІ ЗВИЧКИ

Про Леоніда Собінова розповідали, що в день своїх виступів він після дванадцятої години дня нічого не їв, щоб краще і легше звучав голос. А от італійський співак Енріко Карузо за півгодини до оперних вистав з його участю з'їдав порося, твердячи, що інакше не зможе співати.

МАКС РЕГЕР
1873-1916

Подарунок піаністові

Виковувався квінтет Шуберта "Форель" за участю відомого німецького піаніста Макса Регера. Один прихильник піаніста надіслав йому в подарунок кошик форелі. Регер листовно подякував йому і між іншим зазначив, що в наступному концерті виконуватиме "Менует бика" Гайдна.

ЕНРІКО КАРУЗО
1873-1921

Дотепна відповідь

Коли Енріко Карузо вперше прибув до Америки, його одразу атакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думає про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами. Карузо відповів:
- Ніколи я над таким питанням не задумувався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.

Місце для голосу

Молодий, але досить упевнений в собі тенор сказав якось Карузо:
- Учора в опері мій голос прозвучав на всіх ярусах театру.
- Так,- відповів Карузо,- я бачив, як публіка всюди звільняла для нього місця.

Карузо-король

Карузо їхав на гастролі за кордон. Коли він був уже у вагоні, до купе вбіг захеканий театральний кравець і вручив співакові чималий пакунок, виправдовуючись:
- Пробачте, але це корона, яку ми забули.
У чемоданах місця вже не було, і артист звільнив коробку з-під капелюха, куди й запакував цей реквізит.
На кордоні до купе увійшов чиновник.
- Ви маєте що-небудь, що підлягає миту?
- Ні,- відповів артист.
Коли ж чиновник підозріло поглянув на чемодани, співак запропонував йому оглянути їх. Першою в очі впала коробка з короною. Побачивши корону, чиновник поспішно закрив коробку і, заїкаючись, несміло почав:
- Дуже вдячний. Пробачте, ваша королівська величність, що потурбував вас.
Так, вклоняючись і перепрошуючи, вийшов з вагона.

Ф. І. ШАЛЯПІН
1878-1938

Золоте горло

Шаляпін приїхав до США на гастролі. Як і всі, що прибули з Європи, він повинен пройти перевірку в нью-йоркській митниці. Коли він стояв у черзі до чиновника, що оглядав багаж, його пізнали.
- Це славнозвісний Шаляпін" - сказав хтось. - У нього золоте горло.
Почувши цю репліку, чиновник почав вимагати негайно зробити рентгенівський знімок золотого горла,

"Ми співали"

Шаляпін мав служника Петра, який був надто високої думки про власну персону. Під час перебування Шаляпіна в Берліні до Петра звернувся один журналіст з проханням влаштувати йому інтерв'ю з видатним співаком.
- На жаль, дорогий пане, нічого не можна зробити, - відповів Петро, - Мій хазяїн зараз одягається і не може прийняти пана, але я сам можу дати інтерв'ю, бо про все, що стосується його, я добре поінформований.
- Які плани пана Шаляпіна на найближчий час?
- Збираємось до Мілана, де в театрі "Ла Скала" співатимемо Мефістофеля. Пізніше поїдемо до Лондона, де в королівському палаці дамо великий концерт для англійської аристократії.
У цю хвилину портьєра на дверях до кімнати, де одягався Шаляпін, розсунулась, і він сказав:
- Все правильно, але не забудь, Петре, забрати мене а собою, коли їхатимемо до Мілана і Лондона.

Вартість концерту

Один мільярдер попрохав Шаляпіна виступити в нього на вечорі й запитав про гонорар.
- Тисяча доларів, - відповів співець.
- Гаразд, ви одержите свою тисячу доларів, але тільки виступите із своїм номером і не залишитесь серед гостей.
- Вам треба було одразу про це сказати,- посміхнувся Шаляпін. - Якщо мені не треба бути з вашими гостями, я співатиму і за п'ятсот доларів.

МАРКО ЧЕРЕМШИНА
1874-1927

Любов до книги

- Ми зайшли якось у книгарню, - розповідав Осип Маковей,- Черемшина довго вибирав собі книжку. Нарешті вибрав. Купили й пішли. Побалакали на вулиці, розійшлися. Через дві години я повертаюсь тією самою дорогою. Дивлюсь, а на кінчику лави притулився Черемшина і читає куплену книжку, забувши про все на світі. Я торкнувся його плеча. Він підвів здивовані очі й питає:
- А що? Ви вже так хутко прочитали свою книжку і йдете за новою?

Випадок у суді

У перші дні адвокатської практики Черемшини до нього звернувся селянин-бідняк з проханням захистити його перед поміщицьким економом. У той час у снятинському суді, як і в інших судах Австрії, панувало підкреслено кастове ставлення до прохачів. Панський адвокат, щоб вирізнити свого клієнта і показати свої привілеї, підвів його до судді і звернувся вишуканою польською мовою:
- Маю честь представити мого клієнта, адміністратора поміщицьких маєтків - пана Юзефа Кенчинського.
Суддя схопився з свого крісла, улесливо кланяючись і подаючи обом руку.
Побачивши цю сцену, яка справила гнітюче враження на селян і особливо на підзахисного Черемшини, мужицький адвокат взяв під руку свого клієнта, відвів до судді і офіційно звернувся до нього:
- Маю честь представити мого клієнта - господаря Гриця Запаренюка.
Суддя не сподівався, що справа так повернеться, розгубився і змушений був встати з крісла, щоб простягнути мужикові хоч кінці пальців своєї випещеної руки.

А. В. ЛУНАЧАРСЬКИЙ
1875-1933

Сімома мовами

Москва приймала гостей - велику групу педагогів, які приїхали мало не з усіх кінців земної кулі.
На урочистому вечорі у Великому залі консерваторії працівники освіти столиці зустрілися із своїми зарубіжними колегами.
- Слово надається народному комісару товаришеві Луначарському!
Анатолій Васильович виголосив вітальну промову - яскраву, образну, дотепну, спочатку російською, потім англійською, німецькою, французькою і після миттєвої паузи іспанською
мовами.
По рядах пронісся здивований гомін. Коли Луначарський проказав ту ж промову по-італійськи, а потім стародавньою латинню, зал піднявся, і залунали нестримні оплески, що не вщухали кілька хвилин.

Роль жінки

Після лекції про сучасну французьку культуру Луначарського запитують:
- Скажіть, будь ласка, яку, на вашу думку, роль відіграє у сучасній культурі Франції паризька жінка?
- Найчастіше закулісну.

В. І. КАЧАЛОВ
1875-1948

Перше знайомство

Одному з розпорядників студентського концерту, молодому студентові, доручили запросити відомого артиста Мамонта Дальського для участі в концерті. Той дав згоду. Студент другого дня одяг сюртук, найняв величезну карету й під'їхав до готелю, де жив відомий трагік.
Але той сидів напівроздягнений, похмурий, захриплим голосом сказав:
- Не поїду.
Студент засмутився. Дальський заспокоїв:
- Та ви не журіться, юначе, замість себе приятеля пошлю. Чудовий співак. Бас. Та де ж він? Федько!
Увійшов худий, довготелесий хлопець.
- Федько! Одягайся швидше! На студентський концерт поїдеш. Заспіваєш там що-небудь
Співець відмовлявся, та Дальський гримнув на нього. Федько мовчки вийшов, сів у карету, їхав теж мовчки. Тільки на концерті студент запитав співака:
- А ви хто будете?
- Федір Шаляпін. А з ким я маю честь?
- Василь Качалов.

ДЖЕК ЛОНДОН
1876-1916

Праця ногами

Одного разу Джек Лондон вчасно не написав оповідання, яке він пообіцяв нью-йоркському літературному журналу. Після кількох марних спроб умовити письменника якнайшвидше закінчити оповідання редактор журналу надіслав йому таку записку:
"Шановний Джек Лондон, якщо протягом найближчих двадцяти чотирьох годин ми не одержимо Вашого оповідання, я сам приїду до Вас і дам доброго стусана ногою, причому майте на увазі, що я завжди виконую свої обіцянки".
Одержавши записку, Джек Лондон негайно відповів:
"Шановний редакторе, коли б я, так як Ви, працював ногами, я б теж виконував свої обіцянки".

ГНАТ ХОТКЕВИЧ
1876-1942

Несправедливість

Одного разу Василь Стефаник підходить у кав'ярні до Хоткевича, який сидить за столиком і завзято пише сторінку за сторінкою.
- Я не розумію, як ви можете так багато і так легко писати? Хоткевич на це відповідає:
- Бачите, така вже несправедливість на цьому світі. Вам досить написати кілька сторінок, щоб сказали, що ви маєте талант, а мені треба - цілу книжку.

Добрий смак

- Гнате Мартиновичу! - звертається до Хоткевича один з його приятелів. - Я насправді забув, який день ви найкраще любите святкувати - іменини чи день народження?
- Іменини та народження своїх приятелів.

М. Д. ЛЕОНТОВИЧ
1877-1921

Робітнича пісня

У 1904 році Леонтович влаштувався викладачем співу у залізничній школі на станції Гришино (Донбас). Якось увечері прийшов до нього машиніст з депо Григорій Іванович та й каже:
- Я вас хочу спитати, чи ви знаєте пісню "Марсельєзу"?
- Чув про неї, але мотиву не знаю.
- Шкода А я хотів було вас попросити, чи не розучили б ви із своїм хором?
- Коли б знав на голос, то міг би.
- Хочете, я вас навчу? Вона дуже проста, - і Григорій Іванович почав співати несподівано м'яким, високим басом.
- Та у вас голос який хороший! - здивувався Леонтович. - Ану ще раз проспівайте. - І, взявши аркуш нотного паперу, вій почав записувати мелодію.
Коли в Гришині застрайкували робітники-залізничники, на пероні відбувся мітинг. Промовець оголосив:
"В Росії почалася революція!"
Тоді наперед вийшов високий худорлявий чоловік у формі вчителя, став обличчям до натовпу й підніс руку. Над пероном залунали переможні звуки "Марсельєзи".

АЛЬБЕРТ ЕЙНШТЕЙН
1879-1955

Як народжується винахід

Ейнштейна одного разу запитали, як, на його думку, з'являються винаходи, що перетворюють світ.
- Дуже просто, -відповів він. - Всі знають, що зробити це неможливо. Серед них трапляється один дивак, котрий цього не знає. Він і робить винахід.

Теорія відносності

Дружину Ейнштейна запитали, чи розуміє вона теорію відносності Ейнштейна. Трохи подумавши, вона відповіла:
- Ні, я не розумію її. Але для мене важливіше те, що я розумію самого Ейнштейна.

Не вивчав арифметики

Якось у Берліні, увійшовши в трамвай, Ейнштейн за звичкою заглибився у книжку. Далі, не дивлячись на кондуктора, витяг з кишені заздалегідь відраховані на квиток гроші.
- Тут не вистачає,- мовив кондуктор.
- Не може бути,- відповів учений, не підводячи од книжки очей.
- А я вам кажу - не вистачає. Ейнштейн ще раз хитнув головою,
що, мовляв, такого не може бути.
Кондуктор обурився:
- Тоді рахуйте, ось - п'ятнадцять пфенігів. Отже, не вистачає ще п'ять.
Ейнштейн помацав рукою в кишені і справді знайшов потрібну монету. Йому стало незручно за себе, але кондуктор, посміхаючись, сказав:
- Нічого, дідусю, просто треба повчитись арифметики.

Інтерв'ю з ученим

Якось кореспонденти запитали Ейнштейна:
- Що являє собою заков відносності? Мабуть, ви його вигадали? Ану розкажіть! Це повинно бути дуже цікаво
Учений пояснив:
- Коли ви держите гарну дівчину на своїх колінах цілу годину, - сказав Ейнштейн, - то вам здається, що це тільки одна хвилина. Коли ж ви посидите на гарячій печі одну хвилину, то вам це буде видаватися цілою годиною. Це і є відносність.
- Дивіться, як усе просто! - дивувалися кореспонденти. - А казали люди, що це дуже складна річ.

Час і вічність

Американська журналістка місіс Томпсон брала інтерв'ю в Ейнштейна.
- Яка, на вашу думку, різниця між часом і вічністю? - запитала вона.
- Дитино,- добродушно відповів Ейнштейн,- якби в мене був час, щоб пояснити вам цю різницю, то минула б вічність, перш ніж ви б її зрозуміли.

А. Т. АВЕРЧЕНКО
1881-1925

Сюжет для комедії

Аркадій Аверченко якось напідпитку приїхав дуже пізно додому з іменин. Потрапити в квартиру не зміг - загубив ключа. Довго стукав у двері, сподіваючись, що сусід одчинить. Але даремно. Тоді Аверченко на візнику поїхав у нічліжку шукати фахівця, який би відімкнув двері. Йому показали на такого "майстра", дрібного злодія. Той погодився і швидко відімкнув двері. Зраділий письменник добре заплатив за послугу. "Майстер", дякуючи, сказав:
- Якщо доведеться вдруге, приходьте туди ж. Мене звати Мишко Саматоха.
Вранці Аверченко розповів про цей випадок сусідові. Той злякався, що "майстер" прийде сюди без запрошення, і порадив повідомити поліцію.
Аверченко того ж Дня написав комедію на одну дію "Без ключа". Вона довгий час з великим успіхом ішла на багатьох сценах. У цій п'єсі він показав сусіда, який свого рятувальника "пристроїв" у поліцію. Основного героя Аверченко так і назвав - Мишко Саматоха.

ПАБЛО ПІКАССО
Нар. 1881

Чия робота?

Офіцери вермахту під час окупації Парижа іноді відвідували майстерню художника. Кожного з цих непроханих гостей Пікассо зустрічав мовчки і так само мовчки випроводжав з майстерні. На прощання "гість" одержував від художника репродукцію відомої картини, де було зображено зруйноване фашистською авіацією іспанське місто Герніка. Даючи подарунок, Пікассо завжди казав тільки одне слово:
- На згадку!
Якось до художника прийшов представник окупаційних властей - агент таємної поліції - і, показавши репродукцію, запитав:
- Це ваша робота?
- Ні,- відповів Пікассо,- це ваша робота!

Існує й незрозуміле

Один приятель Пікассо, оглянувши кілька його нових полотен, щиро йому признався:
- Ти мені пробач, але я не можу цього зрозуміти. Подібні речі не існують.
На це Пікассо відповів:
- А ти китайську мову розумієш?
- Ні.
- А проте ж вона існує.

Реванш

Пікассо мав гарного пса. Якось той захворів на ангіну. Художник, не довіряючи ветеринарії, викликав до свого улюбленця видатного професора ларинголога. Оглянувши пса, професор призначив йому ліки Пікассо сердечно подякував, а на прощання сказав:
- Знаєте, хотілось звернутися до найвідомішого у цій галузі спеціаліста. Мій пес вартий цього.
За кілька днів художник був запрошений до цього ж лікаря ларинголога.
- Я хотів би,- сказав професор,- розмалювати свою кухню. Ви могли б виконати це замовлення?
Коли Пікассо трохи охолонув після такої пропозиції, ларинголог додав:
- Бачите, хотілось ввернутися до найобізнанішого з цією справою фахівця, адже моя кухня варта того.

ІМРЕ КАЛЬМАН
1882-1963

Чого сміятись?

Безталанний комедіограф випадково потрапив на репетицію нової оперети Кальмана, якою диригував сам композитор. Сидячи в першому ряду, гість нетактовно жартував і раптом голосно засміявся. Кальман обернувся і спокійно запитав його:
- Чого ви, власне кажучи, смієтесь? Адже я на ваших "комедіях" не сміюся.

М. І. ДОНЕЦЬ
1883-1941

Полювання на актора

За дореволюційних часів комендант міста Києва полковник Медер щодня ходив по центральних вулицях і вишукував військових, до кого б можна було причепитися.

Коли почалася війна 1914 року, київські театри опинилися в скрутному становищі: багатьох артистів було мобілізовано. Доводилося шукати виконавців ролей серед тих, хто служив у київських військових частинах.
Відомий український співак Михайло Іванович Донець під час війни працював у військовому госпіталі фельдшером. Увечері виступав в опері. Якось Медер завітав сюди за куліси, побачив у вбиральні військовий одяг. Дізнавшись, що він належить Донцеві, Медер заборонив співакові виступати в театрі. Через кілька днів в афішах з'явилося нове ім'я - Михайло Донський. На цей раз військової форми комендант не знайшов у театрі і дав актору спокій.

О. Є. ФЕРСМАН
1883-1945

Щирий лист

Академік О. Ферсман дуже любив дітей. Для них він написав книжки: "Цікава геохімія", "Цікава мінералогія", "Мандрівка за каменем". Одного разу академік одержав коротеньку записочку.
Учень з міста Рубльовська, дізнавшись з урядового повідомлення про нагороду Ферсмана орденом Трудового Червоного Прапора в день його шістдесятиріччя, написав: "Дорогий Олександре Євгеновичу! Сьогодні мені дуже сумно, бо я дізнався, що ви старий".

О. І. БІЛЕЦЬКИЙ
1884-1961

Прийшла старість

Академік Олександр Іванович Білецький, якого з великою повагою вважають своїм учителем немало відомих літературознавців України, був не тільки видатним ученим, але й дуже дотепною людиною.
Його розум був гострий і світлий навіть тоді, коли хвороба надовго приковувала його до ліжка.
- Богомолець писав,- казав він,- що старість підходить непоміченою. Знаєте, коли я відчув, що постарів? Коли зрозумів, що мені вже не прочитати і не перечитати всіх тих книг, які мене дуже цікавлять!

Не дають померти

Якось хворого Білецького відвідав знайомий учитель. Розмова зайшла про книжку "В майстерні художника слова".
- Олександре Івановичу, давно вже час перевидати цю визначну вашу працю.
- Ця книга - одна з моїх найулюбленіших, але застаріла багато в чому. Треба переробляти. Написати другу частину. Вона цілком готова, тільки у мене в голові. Треба записати.
- А ви б продиктували стенографістці.
- Не можу. Звик сам писати, сам себе перевіряти по писаному. А часу нема. Все ті ж збори, доповіді, дисертації. Дні зникають, як блискавка. А тут ще хвороби підточують. Завтра доведеться виступати - нарада критиків, хочеться поговорити з молодими.
Він узяв склянку з ліками:
- Вірите, іноді виникає бажання вмерти й позбутися всякого клопоту. Так важко вгасати щодня, щохвилини. Натомився страшенно.
А другого дня він виступив гостро, темпераментно, дотепно.
Побачив у перерві знайомого, з якам учора розмовляв, сміючись, сказав:
- Бачите, видужав. Не дають ні хворіти, ні вмерти.

Далі