1978 р. в Музеї Красного Мистецтва м. Руан відбулась виставка на тему "Мазепа, варіації на романтичну тему".1 Навколо монументального полотна Луї Буланже ("страждання Мазепи", що належить до колекції Музею, нагромадився надзвичайно багатий, як на той час, матеріал, що свідчить про величезну популярність Мазепи в європейській літературі, образотворчому мистецтві та музиці. Протягом останніх десятиліть цю тему ще піднімали такі автори, як Збігнєв Рашевський2, Жозеф-Маркбейбе 3, Губерт Бабінський4, Христа Пєске (Christa Piske)5, та Юліан Машлянка6. Одначе багато питань, пов`язаних з дійсною і літературно-мистецькою історією Мазепи, вимагають нового розгляду й упорядкування, що дає нагоду замислитись над складними проблемами ідейних уявлень і позицій не лише періоду романтизму, але й часів значно пізніших.
У біографії Івана Мазепи два факти відіграли роль у тому, що він постійно є живою  постаттю, яка пробуджує зацікавленість і емоції. Перший -- то роман з чужою дружиною, що скінчився архіромантичною карою, виконаною зрадженим чоловіком. Другий -- то спроба повалення російської зверхності над Україною, зроблена за допомогою шведів, котра зазнала поразки внаслідок Полтавської битви 1709 р. Перший з тих фактів  належить до сфери легенди, яка надовго зачарувала західний романтизм, другий --  до сфери історії, що досі має дуже сильне і живе політичне забарвлення в Східній Європі. Прагнучи по можливості цілісно розглянути образ Мазепи в європейській культурі, ми маємо взяти до уваги обидва суперечливі аспекти.
Почнемо з подій, котрі стали підставою для міфів, про які розповіли незалежно один від одного троє мемуаристів: Ян Хризостом Пасек, Отвіновський (ймовірно Францішек) а також маркіз де Бонак (de Bonac), французький посол при дворі Станіслава Лєщинського. Отож у 60-х роках ХVII ст. (Пасек уточнює дату 1663 роком, в чому, одначе, нема певності), перебуваючи в своєму маєткові на Волині (за Отвіновським: у воєводстві Белзькім), ще молодий Мазепа (народився він, ймовірно, 1639 р.) уплутався в роман з дружиною сусіда (згідно з Пасеком --  Станіслава Фальбовського, чи Фалібовського, як відомо з іншого джерела --  віцеротмістра). Повідомлений про зраду Фалібовський впіймав Мазепу  й наказав його, його нагого, прив`язати до коня, якого погнано на бездоріжжя. Отвіновський додає, що винуватця було попередньо вихльостано, вимазано смолою й обсипано пір`ям. Кінь, що ніс Мазепу, дістався, за Пасеком, до його володіння, а за Отвіновським --  до якогось містечка під час ярмарку, збуджуючи зрозуміле здивування і страх. Обидва польські автори погоджуються, що компрометація Мазепи спричинила його виїзд на Україну, хоч, зрозуміло, жоден з них не стверджує, що заніс його туди кінь --  знаряддя помсти, яке стало пізніше одним з важливих елементів легенди. На завершення всієї історії Пасек згадує про майже таку само замислену кару, яка спіткала невірну дружину: "що вистраждано, тих обставин змальовувати тут не годиться, особливо острог, на те приготованих і навмисно тут десь біля колін прив`язаних".8
Понад сто років тому історик І. Каманін видобув з володимирських судових актів, що знаходяться в архіві у Києві, іншу версію романтичної пригоди Мазепи.9  Її героїнею була Гелена Загоровська (ур. Ковалевська), дружина Яна, володимирського земського судді, поза тим коханка князя Дмитра Вишневецького, а також якогось Убиша, званого Кемським. Мазепа нібито намагався змовитися з Оленою про влаштування засідки поміж селами Загорів і Ревушки на її чоловіка, але посланець з листом був перехоплений. Дослідження Каманіна має за собою авторитет документів (на жаль, не цитованих), а також чудово пов`язане з географічними реаліями околиць Володимира Волинського. Натомість не згадується ключовий момент покарання Мазепи -- прив`язування до коня. Важко з усією певністю вирішити, чи маємо тут справу з оригінальним слідом історії, описаної Пасеком, Отвіновським і де Бонаком, чи теж зокремим випадком. У тім другім випадкові мемуаристи, певно, дещо змішали обидва факти ( мотив перехоплення листа в Пасека). У кожному разі, викриття наміру вбивства Загоровського було для Мазепи цілком достатньою причиною для того, щоб заховатися серед козаків, що остаточно відбулось 1669 р.
Історія роману Мазепи і кари, якої він зазнав, мусила бути досить широко знаною в країні, особливо в останнє двадцятиліття життя гетьмана, коли його постать, з огляду на політичну роль, будила громадський інтерес. У 1731 р. вона стала доступною цілій Європі завдяки короткому повідомленню, що містилося в "Історії Карла ХІІ" Вольтера.10 Згідно з Рашевським, інформатором Вольтера, якщо йдеться про історію Мазепи, був де Бонак.11 Бабінський роль посередника приписує Пилипові Орликові. Для наших досліджень найважливішим є не джерело інформації, а сам факт публікації історії, що цікавить нас, у книжці загально читаного автора. У 1764 р. з`явився перший інспірований нею літературний твір, повість Андре Константа Дорвіля (Andre' Constant Dorville) "Мемуари Азема", ще протягом ХVІІІ ст. перекладена на німецьку, данську і російську мови.13
Цікаву новину приносить видана 1803 р. поема єзуїта з Полоцька Никодима Мусницького (або:Мусьницького) "Полтава"14. Змальовуючи постать та історію Мазепи, автор посилається, щоправда, на "Історію Росії". П`єра ... (де, якщо йдеться про історію, що нас цікавить, знаходимо тільки відомості, що майбутній гетьман був "ганебно вигнаний з Польщі"15), однак його версія славної пригоди містить подробиці (вимазування смолою і пір`ям), які не були раніше в друку, а співпадають з повідомленням Отвіновського.
Позицією великого героя європейського романтизму козацький гетьман завдячує поемі Байрона "Мазепа" (1819 р.). Існують здогади, що тема могла бути підказана Байронові Антонієм Мальчевським, коли обидва поети одночасно перебували у Венеції. Гіпотеза та, хоч приваблива і до певної міри спирається на традиції, не становить однак єдиного можливого витлумачення, бо Байрон у вступі до поеми цитує відповідний фрагмент твору Вольтера.
Слава Байрона спричинила просто лавинну реакцію, характерною рисою якої було взаємопроникнення натхнення літератури, театру, образотворчого мистецтва та музики. Вже протягом 20-х рр. ХІХ ст. особою Мазепи зацікавилися видатні представники романтичного напрямку у французькому малярстві: Теодор Жеріко (Theodore Gericault), Ежен Делакруа (Eugene Delacroix), Орас Верне (Horace Vernet) і Луї Буланже. Велика картина останнього, створена 1827 р., у свою чергу надихнула двох поетів: Віктора Гюго та Жюліуса де Рессегье (Jultusz de Resseguier) Твори Байрона і Гюго, напевно, спричинили перенесення обговорюваної теми до російської літератури (Киндрат Рилєєв, Олександр Пушкін). Своєрідною дискусією з Байроном (і з ...Пасеком) є також "Мазепа" Юліуша Словацького.
Перелік музичних творів, у котрих використано мотив Мазепи, нараховує 21 позицію, що  постали між 1837 і 1925 рр. з "Симфонічною поемою №6" Ференца Ліста та оперою Петра Чайковського на чолі.16 Синтез літературних, музичних і малярських засобів приносив специфічний тип видовища, яке поєднувало елементи мелодрами та цирку з дресированими кіньми. Байронівська історія Мазепи пристосовувалась багаторазово до цієї мети: (1825, 1857), Сполучених Штатах (1825), Англії (1823, 1831) та Італії (1838).17 В афішах вистав і в стилізації героя використовувались художні вирішення Жертко і Верне. Ті спектаклі започаткували наступне покоління іконографічних документів -- зображень конкретних акторів у ролі Мазепи. Така роль спіткала й англійського короля Вільгельма IV в карикатурі, що повторювала композицію..., де володаря несе кінь з написом "реформа", що перескакує струмок з написом "Революційний потік".18

За допомогу при зборі матеріалу до статті дякую п. Зофії Зджєховській з Польської Бібліотеки в Парижі, п… з Луврського Музею,  Наталії Асєєвій з Інституту ім. Рильського в Києві, п… в Парижі, п… з Парижа,  а також др… Томашові Глиглєвічу і др. Маркові Згурняку з Інституту Історії Мистецтва...

Перейдімо однак до дещо докладнішого обговорення художніх творів, що стосуються Мазепи. Охопити весь матеріал, дуже багатий і різноманітний щодо характеру, технік і художньої цінності було б практично нездійсненним завданням. Майже неможливо скласти повну бібліографію різномовних видань поеми Байрона, які, ймовірно, містять ілюстрації. Так само важку проблему складають численні звернення до теми Мазепи в мало дослідженій популярній графіці різних європейських країн. Натомість є можливість упорядкувати зразки, доступні з іконографічної точки зору, беручи за основу тексти Байрона, до якого майже всі вони звертаються безпосередньо чи опосередковано. Ось перелік ілюстрацій до історії Мазепи19.

1. Старий Мазепа оповідає свою історію Карлові ХІІ (VІ, 78-124): Ашій Деверіа (Achille Deveria) (літографія Булла, 1839); Юліуш Коссак (літографічна репродукція Сотен (Sotain), 1860)20. Як здається, версія Коссака постала не без обізнаності з композицією його французького попередника (Іл. 1, 2).
2. Мазепа освідчується в коханні перед Терезою (ІV, 275-281): Х. Ріхтер (Г. Ріхтер) (гравер R. Staines)21; А. Божан (A. Baugean), Ольє (Hollier)і Жаколен ((популярна літографія, бл. 1850)22. Цікавий контраст між пересолодженим ... Ріхтера і напівнародними формами французької літографії, в котрій робиться наївна спроба відтворити польські реалії. Ця остання повторює однаковий в основі мотив зі зміною другорядних подробиць і напрямків композиції (Іл. 3, 4).
3. Впіймання Мазепи (VІІІ, 325-339); Деверіа (як. № 1); Божан (як. № 2); Ольє (як №2); Кодоні (Codoni)(популярна паризька літографія)23; Коссак (як. № 1). Окремі композиції різняться поміж собою щодо особливостей у виборі відтворюваного моменту. Рисунок Коссака, з огляду на присутність коня, створює перехід до наступного епізоду (Іл. 5, 6).
4. Страждання Мазепи (Мазепу прив`язують до коня) (ІХ, 370-373): Луї Буланже (картина олією в музеї Красного Мистецтва в Руані, 1827; малювальником в Кунстхалле в Бремені та Національній Бібліотеці в Парижі; композиція з невеликими змінами повторюється в літографії Була, 1839); Тюржі (Turgis) (популярна літографія)24; Луї Гесне (Louis Guesnet) (картина в Луврі, бл. 1872). Картина Буланже являє собою найвидатніше досягнення цього митця і наймонументальніший малярський твір, присвячений Мазепі (Іл. 7, 8).
5. Погоня вовків за конем Мазепи (ХІІ, 491-499): Орасверне, олійний ескіз у Кунстхалле в Бремені, дві версії олійної картини, Авіньйон, музей Кальве (Calvet), всі 1826); Буланже (літографія Булла 1839, підготовчий рисунок з відсутністю вовків, Музей Віктора Гюго в Парижі); анонімна літографія (бл. 1830-1840)25; Божан, Жаколен (дуже наближається до № 2);  Ф. Вентцель (F. Wentzel) (популярна літографія)26; Максиміліан Гєримський (Maksymilian Gierymski)(рисунок знаний з дереворитної репродукції)27. Композиція Верне, багаторазово копійована і репродукована в графіці, становить найпопулярніше висвітлення теми Мазепи в образотворчому мистецтві. Відсутність вовків, як в рисунку Буланже, в скульптурній копії композиції Верне, що увінчує декоративний годинник, чи в картинах Вацлава Павлішака (Waclaw Pawliszak) (1885, Національний Музей у Варшаві) та Ульпіано Чека (Ulpiano Checa) (1900), перетворює ілюстрацію цього епізоду на синтетичне представлення історії Мазепи (Іл. 9, 11--16).
6. Переправа вплав через Дніпро (ХІV--ХV, 684--710): Теодор Жеріко (малюнок олією, приватне зібрання, а також літографія, виконана спільно з Еженом Ламі (Eugene Lami), 1823); Ежен Делакруа (картина олією, в Музеї Махмуд Халіл в Каїрі, 182428; наближена акварель в ateneumin Taidenmuseo в Хельсінкі); картину помилково приписували Орасу Верне (Париж, приватна колекція). Композиція Жеріко є найбільш раннім відомим прикладом підняття теми Мазепи в малярстві. Вона вплинула на дещо пізнішу роботу Делакруа та була репродукована на театральних афішах (Іл. 17, 18).
7. Мазепа і стадо диких коней (ХVІІ, 684--707):
Орас Верне (картина олією 1825), М. Гєримський (як № 5, а також ескіз). Композиція Верне, яка випереджає його ж роботу з вовками, з наступного року була кількаразово копійована (Дж. Ф. Геррінг (J. F. Herring), 1833, Лондон, Галерея Тейта; картина, ймовірно, помилково приписувана Олександрові Орловському, Полтавський музей29), також репродукована в графіці (Іл. 19, 20).
8. Смерть Мазепиного коня (ХVІІ, 710-715): Буланже (дві різні версії, літографовані К. Мотте (C. Motte), 1830 і Булла, 1839); Прудан Луї Лерей (Prudent Louis Leray) (картина в музеї Магнен в Діжоні; аналогічна літографія 1849); Еме-Ніколя Моро (Aime-Nikolas Morot) (фотогравюра, 1882); Юліуш Коссак (як № 1) (Іл. 21--23).
9.Козаки знаходять Мазепу (епізод лише опосередковано спирається на текст Байрона); Теодор Шассеріо (Theodore Chesseriaus) (картина олією  в Музеї
 образотворчого мистецтва в Страсбурзі, скарикатурована Берталлом (Bertall); Ежен Шарпантьє (Eugene Charpentier), літографія Лланта30; Максиміліан Гєримський (як в № 5); Анрі-Леопольд Леві (Henri-Leopold Levy) (репродукція в офорті Фламенга, 1875) (Іл. 24-26).
10. Мазепа в козацькій хаті (ХІХ--ХХ, особливо 840); Деверіа (літографія Булла, 1839) (Іл. 27).
11. Помста Мазепи (ХХ, 393-406); Божан, Ольє, Жаколен (дуже подібне до паризької популярної літографії, як в № 2) (Іл. 28).
Поза щойно описаним циклом ще також виступають зображення пари героїв -- самого Мазепи, як старого гетьмана (Боратинський, власне Еміль Юркевич, картина олією в Польській Бібліотеці в Парижі, та його літографічна репродукція за Сотеном, 1860), а також Терези (рис. Е. Водда, гравюра В. Моте, 1834) (Іл. 30).31

Перегляд матеріалу свідчить, що тема, яка нас цікавить, користувалась найбільшою популярністю у Франції. У двадцятих і тридцятих роках ХІХ ст. до неї охоче звертались видатні митці, після 1840 р. вона ввійшла до репертуару масово продукованої популярної "imagerie", а найпізніша відома її реалізація сягала порогу ХХ ст. У більшості випадків митці обирали мотив прив`язаного до коня нагого героя, втілений у різних вище перерахованих версіях. Поруч з певними, звичайно досить наївними спробами відтворення історичних реалій (Буланже, Деверіа, Гесне, Косса, Ольє та інші видавці популярної графіки), переважають позачасові образи пов`язаних спільною долею постатей людини і тварини. Часто доходило до ілюстрування цілої поеми (серії літографій Деверіа і Буланже у виданні Булла 1839 р. (6 позицій), серії Юліуша Коссака і Максиміліана Гєримського (по 3 позиції), численні серії популярних літографій (на загал по 4 позиції).
У рамках поданого зібрання творів найвищу художню вартість являють картини Жеріко, Делакруа, Верне і Буланже. Заслугою Жеріко було впровадження теми Мазепи до малярства. Невелика картина (Іл. 7), ноктюрн з переважанням різних відтінків блакитного кольору належить до найвиразніших його творів і надихнула, як загально прийнято вважати, Делакруа на його композицію (Іл. 8). Одначе найбільшу популярність викликала праця Ораса Верне у версії з вовками, що наздоганяють коня Мазепи (Іл. 9). Сучасна історія мистецтва вже не заперечує цінності малярської творчості довго нехтуваного митця. Успіх його композицій випливає перш за все із вдалого поєднання такої ж ефективної, якдещо поверхової малярської форми з надзвичайно вдалим іконографічним вирішенням. Мазепа і кінь, що несе його, відтинаються як динамічна ясна пляма, від тла таємничого краєвиду, сповненого ненажерливих звірів. Зображення галопуючого коня повторює традиційну іконографічну форму героїчного вчинку, застосовану тим самим митцем у "Смерті кн. Юзефа Понятовського"32. Розміщення нагого тіла Мазепи видає спорідненість з зображенням зв`язаного Прометея, особливо у версії Рубенса з 1613--1614 рр. (музей в Ольденбурзі)33 (Іл. 10). Важко красномовніше протиставити героя і похмурі сили зла, які його переслідують. Незалежно від пов`язання з конкретним епізодом поеми, композиція Верне становила синтез сукупності його сюжету і при тому досконалий відповідник славного байронівського опису галопу. Тієї універсальності не має вже, зрештою, знамените, полотно Луї Буланже (Іл. 7), котре теж не здобуло подібної популярності.
Беручись висвітлювати дуже специфічну тему, якою є історія Мазепи, окремі митці зазвичай приєднувались до вже існуючих її вирішень. Мало не весь пред`явлений комплекс зображень є внутрішньо пов`язаною сіттю запозичень з різним ступенем чіткості. Часом доходило до формальних зразків, що відповідали зовсім іншим темам. Приклад рубенсівського Прометея з`являється, як уже згадувалось, у знаменитій композиції Верне, але і в "Смерті мазепиного коня", літографованій Булла за рисунком Буланже (Іл. 21). У "Стражданнях Мазепи" (Іл. 7) виявляємо натомість відлуння фігур Діоскурів та їх численних барокових наслідувань. Джерела натхнення стають щоразу очевиднішими в міру опускання на все нижчі рівні мистецької цінності та майстерності. Картина Боратинського в Польській Бібліотеці в Парижі (Іл. 29) реалізує добре знаний у Польщі тип образу подоланого вождя, напевно, не без ознайомлення з "Портретом ген. Дембінського" пензля Генрика Родаковського. Наївні популярні літографії складаються власне з самих майже механічно набраних цитат. У таких композиціях, як "Впіймання Мазепи" і "Помста Мазепи" (Іл. 5, 28) використано схеми зображень мучеництва, а кінна постать Мазепи зі сцени "Помсти" становить кальку з образу Наполеона, що містить значно старший, певно, несвідомо використаний символічний мотив вільно відпущених віжок коня34.
Треба визнати, що Мазепа чудово підходив на роль романтичного героя. Його історія, заснована на екзотичних реаліях, містила сюжет нещасливого кохання і жорстокої кари. Нескінченний галоп коня (мотив, що сам по собі дуже впливав на романтичну уяву) є водночас знаряддям долі, яка готувала Мазепу до великих політичних звершень. Навіть остаточна поразка гетьмана приносить йому додатковий німб мучеництва. Зрештою, має значення і входження певного елементу еротичного збочення. Варто пригадати, що незабаром після середини ХІХ ст. значного успіху в цирковій ролі Мазепи здобула американська акторка Ада Менкен (Adah Menken)35. Вищезазначені мотиви забезпечували популярність Мазепи в широкої громадськості, жадібної до мелодрами, сенсації та екзотики, що чудово використовували театрально-циркові видовища.
Окрім того, поверхового, сприйняття постаті Мазепи, існує інше, значно глибше. Мазепа -- то бунтар. Байронівський "шляхетний злочинець"36, котрий в ім`я права кохання кинув виклик суспільному порядкові і зазнав за свій вчинок покарання. Любов до волі і поразка в боротьбі з силами зла виводять його на роль митця, Прометея, який поліг жертвою на вівтарі ідеалу37. Привнесений до поеми Байрона мотив хижих птахів, що кружляють над тілами Мазепи та його коня, а також прометейська стилізація постаті Мазепи в Ораса Верне і Буланже, певно, не є справою випадковою. (Варто зазначити, що Мазепа був поетом, зрозуміло, на бароково-"сарматський" спосіб38, про що Байрон і його послідовники не знали).
У романтичній уяві Заходу рішуче переважає Мазепа молодий над Мазепою старим, Мазепа -- нещасливий коханець над Мазепою -- нефортунним політиком. Натомість, зовсім інакше уявляється та пропорція в традиції трьох народів, безпосередньо пов`язаних з історією гетьмана: у традиції польській, українській і російській. В усіх трьох випадках історія любові та кари є тільки другорядним чи просто незручним (хоч і з різних причин) епізодом. Вражає убозство літературних, а особливо художніх опрацювань теми, яка нас цікавить. На перший план тут висувається політична роль гетьмана, оцінювана як у ХVIII, так і в ХІХ та ХХ століттях з позляду ставлення до державного зв`язку України з Росією. З того ж погляду, поглиблений аналіз образу Мазепи в культурах східноєвропейських народів виходить за межі компетенції та інтересу історика мистецтва. Нижчезазначені зауваження складають лише її обрис, головно, прагнення зрозуміти передумови відхилення байронівської легенди поляками, росіянами й українцями.
Найменше емоційних елементів містить польська точка зору. Мазепа не відіграв в історії Польщі значної ролі ані в позитивному, ані в негативному сенсі. (Польським народним героєм він міг би стати, коли б здійснив повернення Козаччини до Речі Посполитої, до чого він зобов`язався в 1708 р., що, однак, напевно, не було справжньою метою його політики). Постаттю гетьмана цікавилась, зрозуміло, польська історія політична і побутова39 (проте значною мірою з огляду на популярність "Мемуарів" Паска). Незважаючи на популярність Байрона, поему котрого було видано 1843 р. в перекладі Антонія Едварда Одиньця та 1806 р. в перекладі Міхала Ходжкі, романтичний міф Мазепи знайшов, одначе, в Польщі, радше, слабке відображення. Досі єдиними прикладами є вже згадана картина з музею в Полтаві, яка викликає сумніви щодо атрибутації40), скромний малюнок Боратинського, а ще -- пізні праці Коссака, Гєримського і Павлішака.
Причини того стану були, як видається, різноманітні. Польська традиція зберегла історію Мазепи у версії, відмінній від ідеалізованої стилізації Байрона. Про те, що була то традиція жива, незалежна від відносно пізно опублікованих мемуарних повідомлень, свідчить поема Мусьницького (1803), що містить відомості про смолу і пір`я, які осміюють Мазепу. Мемуари Пасека (І вид. 1836) і Отвіновського (І вид. 1838) множили подробиці стосовно тривіального тла випадку. Зраджений чоловік -- то не могутній і мстивий магнат, а бідняк, волинський сусід Мазепи. Героїня роману була не висублімованою і нещасливою дамою, а, найправдоподібніше, нудьгуючою провінційною пані.
Правдивість такого висвітлення підтвердили пізніші відкриття Каманіна, які надають пригодам Мазепи просто кримінального характеру незалежно від того, йдеться про один чи про два випадки. Один з багатьох коханців Олени Загоровської, який хоче вкоротити віку її чоловікові, становить постать, взяту прямо з історій, описаних у "Правому і лівому", і є рішучою протилежністю шляхетного байронівського героя.
Незалежно від цих в основі другорядних обставин, на схвалення не міг розраховувати сам роман з чужою дружиною. У старій Речі Посполитій подружня зрада не була злочином, переслідуваним за допомогою права, але зустрічала загальний осуд, а часом, особливо коли йшлося про представників нижчих суспільних прошарків, могла бути підставою до винесення квазі-судових кар41. Той моральний ригоризм, що послабився в часи Просвітництва, повернувся, принаймні зовнішньо, в період поділів*. Спокусник, який був упійманий на гарячому і на місці покараний чоловіком, отримував, на загальну думку, те, чого заслуговував. Мазепа, вимазаний смолою та пір`ям, прив`язаний наго обличчям до хвоста власного коня, перетворювався на постать, не тільки позбавлену будь-якого героїзму, але й просто комічну. Виразні сліди такого сприйняття його історії зберегли прислів`я "Мажеться, як Мазепа" та "Вимазаний, як Мазепа"42.
Навіть вільний від усіх описаних застережень, байронівський Мазепа, герой цілої романтичної Європи, не зміг би увійти до пантеону польського романтизму. Його драма була драмою особистою, а кара, якої він зазнав, не була присвячена вітчизні -- те, що вимагалось від польського героя. Щоб удостоїтись такого звання, коханець мусив би перетворитись на воїна і мученика, як у багатьох польських творах тієї епохи з "Дідами" [Міцкевича]** на чолі. Якщо навести приклад подібних міфічних уявлень, то аналогічні причини зумовили перевагу козацького мотиву над мотивами арабськими у творах, які прославляяють еміра Вацлава Жевуського43.
На героїзацію міг би розрахувати Мазепа старий, котрий узяв на себе безнадійну боротьбу за волю вітчизни, подібно до багатьох польських героїв, що зазнали поразки, але зберегли честь. У такім, однак, випадку молодеча природа, позначена тавром низького гріха і кари, що принижувала гідність, ставала зовсім не тим епізодом, який заслуговує на пам`ять. Польський шанувальник Мазепи, який намагався надати його постаті героїчного виміру, мусив обійти або глибоко зінтерпретувати події, що полонили Захід з Байроном на чолі.
Ту, власне, дорогу обрали троє представників польського романтизму, які ідентифікували себе з Україною як своєю меншою вітчизною і дуже критично оцінювали спадок шляхетської Речі Посполитої. У "Думі Мазепи" Юзефа Богдана Залєського (1824) на перший план висувається  гіркота героя, котрому довелося відчути приниженняя з погляду національного і громадянського. Повний брак мотиву кари. Скарга Мазепи на нещасливе кохання перегукується з народною скаргою Козака до Поляків:

Ми ж бо ляхам були вірні
Проти орд у кожній хвилі.
Поки гусари й панцирні
Підійшли, ми вже відбили.
І що ж маєм за це ми в зиску
Окрім злиднів і утиску?
(Переклад М. Кучеренко)

*Мається на увазі період 1795--1918 рр., коли Польща була під іноземним пануванням.
** Дзяди (Dziady) -- діди, предки. Так у Польші та Білорусі називають поминальний день 2 листопада (у Зах. Україні -- "діди"). Назву поеми А. Міцкевича "Dziady" в Україні перекладають по-рідкому, у т. ч. як "Поминки" (антологія польської поезії, т І, К, 1979), або залишають у польсько-білоруському звучанні "Дзяди" (YPE). Я хотів подати в українському варіанті. На ваш розсуд.
 
Юліуш Словацький створив дві драми, засновані на історії Мазепи: першу в 1834 р., яку сам потім знищив, а другу в 1839 р., і то був єдиний твір поета, поставлений за його життя на сцені. "Мазепа" Словацького становить своєрідне негативне відлуння поеми Байрона та дискусію з очорняючою героя розповіддю Пасека. Поет старався заснувати свою драму в історичних реаліях45, однак головну інтригу повів цілком довільно, згідно з визначеною собі тенденцією. Його герой, шляхетний, хоч дещо необачний, був утягнений в похмуру драму, в якій рушійними силами є боягузтво короля, злочинна любов Збігнєва та сліпа ненависть воєводи. Честь не дозволяє Мазепі розкрити всі обставини компрометуючих його вчинків, що наражає його на жорстоку помсту магната. Принизлива кара, одначе, вже ледве згадується, як погроза, що нависла над героєм. Словацький свідомо обійшов у своїй драмі сцену, що становила центральний пункт видовищ, які приносили успіх по всій Європі й Америці.
Найдалі в напрямі "виправлення" постаті Мазепи пішов Август Бєльовський. У 1864 р. він опублікував свій трактат, що спирався, за його власним твердженням, на матеріали, які "один з шановних земляків з далеких країн надіслав"46. Намаганням Бєловського стає відтворення політичних лаштунків молодечих пригод гетьмана. За його версією, Мазепа мав невчасним жартом образити Марію Казимиру Замойську та її шанувальника Яна Собєського, а опосередковано -- і королеву Марію Людвіку. Скандал з Пасеком, описаний у мемуарах останнього, був свідомою провокацією, розрахованою на скомпрометування Мазепи, за що Пасек був щедро винагороджений. Станіслав Фалібовський мав за дорученням Собєського стежити за Мазепою, котрий у свою чергу, за посередництвом його дружини вів політичне листування з Петром Ожгою, львівським підкоморієм, а вся справа вписана в історію боротьби двору з партією Любомирського. Не було жодного роману з Фалібовською. Жорстока кара, вчинена Мазепі, який надавав цінні послуги опозиції, була політичною та особистою помстою Собєського.
Теоретично не виключається, що Бєловський, історик і заслужений видавець історичних першоджерел, мав у своєму розпорядженні невідомі на сьогодні документи. Його розповідь містить відомості, котрі, будучи правдивими, становили б цінне доповнення до біографії Мазепи (повна дата й уточнення місця народження, назва волинського володіння Мазепи, родинний зв`язок Фалібовської з її нібито дядьком Ожгою). При докладнішому аналізі вся історія набирає, одначе, рис свідомої містифікації. Більшість відомостей, ключових для версії Бєловського, є або фальшивими, або їх не можна перевірити, очевидна також тенденційна інтерпретація тексту Пасека. Здається, отже, що все говорить про прив`язаність Бєльовського до слов`янофільських та українофільських ідеалів своєї молодості, ідеалів, поширюваних через львівський гурт молодих романтиків і широко висловлюваних в альманахах "Галичанин" і "Ziewonia". Цей підхід у поєднанні з суспільним радикалізмом вів Бєльовського однаково як до цінної праці перекладача "старожитніх поетичних пам`яток різних поколінь слов`янських", так і до заходів просто фальсифікаторських, прикладом чого є козацька стилізація зображення "українського співця" Антонія Мальчевського47.
Залєський, Словацький і Бєльовський прагнули, хоч і різними засобами, однієї й тієї ж мети. Приймаючи, може й дещо наївно, українську точку зору, вони старались представити Мазепу в якнайвигіднішому світлі, трактуючи його як борця за волю України. За їх розумінням, політика гетьмана була слушна, а молодість національного героя належало очистити від елементів, що плямували постатів. Польські українофіли були при тому так послідовні у своєму прагненні, що без вагання показали в рішуче негативному світлі польську сторону, яка брала участь в історії Мазепи.
Російська позиція однозначна. Мазепа -- то зрадник, проклятий церквою, засуджений через історію і -- за винятком Рилєєва -- через літературу. Постать Мазепи інтригувала притому в особливий спосіб російських письменників, що чудово передає авторський коментар Пушкіна до його Полтави:
Мазепа є однієї з найбільш гідних уваги постатей тієї епохи.
Деякі письменники (натяк на Рилєєва) бачили в ньому героя свободи, нового Хмельницького. Історія викриває його як людину, жадібну до влади, заскорузлу в облуді і злочинах, як такого, котрий кинув наклеп на свого добродія Самойловича, як вбивцю батька своєї нещасливої коханки [Марії Кочубей], як зрадника Петра перед його перемогою і клятвопорушника Карла після його поразки. Пам`ять про нього проклята церквою, заслуговує і на прокляття людей48.

Серед росіян ХІХ ст. відмінний погляд сформулював, як уже згадувалось, Кіндрат Рилєєв у своїй думі про "Петро Великий в Острогожську", а особливо в поемі "Войнаровський"49. Мазепа Рилєєва є постаттю шляхетною і трагічною. На зраду Петра, котрого високо цінував і на величезний ризик, пов`язаний з розпочатою грою він зважився для добра свого народу. На противагу літературі, російське мистецтво, наскільки вдалося з`ясувати, майже напевно не піднімало тему Мазепи. Єдині винятки -- то гравюри, що представляють фантастичні портрети гетьмана.
Оцінка Мазепи радянською наукою не відрізняється в принципі від поглядів ХVІІІ--ХІХ ст. Коротка замітка, присвячена йому БСЭ, змальовує його як "зрадника народу і Росії", не містить при тому згадки ані про його молодечі пригоди, ані про його європейську славу романтичного героя. Мазепа-політик заслонив, отже, знову Мазепу-коханця, як то подібно мало місце у згаданих вище польських українофілів. Передумови такого сприйняття, найправдоподібніше, повністю протилежні тим, якими керувалися Залєський, Словацький і Бєльовський. Як можна припускати, нагадування, що постать зрадника могла десь користуватись популярністю, визнане попросту за недоцільне.
Українські погляди щодо Мазепи розділились. Ті з представників, які наголошували на єднанні з Росією, не творили точки зору, відмінної від російської. УРЕ називає Мазепу "зрадником українського народу", сигналізуючи одночасно про інший погляд "буржуазних націоналістів". Та остання думка, вбачання в Мазепі представника українських національних інтересів народилась поступово протягом ХІХ ст. Спершу вона була сформульована в спосіб далекий, зрештою, від однозначності десь у 1815--1825  рр. в анонімному тексті історико-політичного характеру "Історії Русів", виданому 1846 р.50. Реабілітація Мазепи проявилась тут опосередковано через приписування йому патріотичної промови, що висловлювала сум за незалежністю української еліти козацького походження. У царській Росії виголошування думок такого роду зустрічало серйозні труднощі з боку цензури, котра все ж не перешкодила появі 1897 р. монографії Федора Уманця, який позитивно оцінював політичну роль гетьмана 51.
Подібні обмеження не нав`язувались у Галичині, де для молодого українського національного руху Мазепа став одним з головних героїв. Аргументів для позитивної оцінки його діяльності напрацював гурт львівських істориків, об`єднаних [цим] захисником українських державних інтересів, продовжувачем боротьби Богдана Хмельницького. У 1909 р. до 200-річчя смерті Мазепи львівське Товариство ім. Шевченка присвятило гетьманові, а також драматичній історії 1708--1709 рр. цілий том своїх "Записок"52. Подібним шляхом йшли українські політики й історики, які діяли в міжвоєнний період у Польщі та на еміґрації,  з Борисом Крупницьким на чолі. Найбільш значущою публікацією з того часу є двотомне зібрання присвячених Мазепі досліджень, що становлять 46 і 47 т. Праць Українського Наукового Інституту у Варшаві53. Поміщені в ньому тексти, як правило, оцінюють роль Мазепи дуже позитивно, одначе зберігають наукову поміркованість у похвалах і приносять багато цінного історичного матеріалу. Тоді ж і під час ІІ світової війни паралельно з`являються видавництва популяризаторського спрямування, що служать політичній пропаганді, а їх література вже належала не стільки до біографічного жанру, як до агіографічного (= ультрапатріотичного) 54. В українських публікаціях любовні історії Мазепи займають місце другорядне чи взагалі опускаються з тих самих причин, які довели до маніпуляцій Словацького і Бєловського. При цьому дуже характерно, що точка зору, яка перевтілила Мазепу в національного героя, реалізована була за допомогою історичних праць і пропагандистських текстів. Точні літературні опрацювання теми представлені слабо, а художніх творів, як здається, не існує зовсім55.

***
П`ятирічний період, що пройшов після написання першої версії даної статті55, приніс підтвердження її тез. Здобуття Україною суверенітету і далекосяжні зміни її політичної системи спричинили натомість піднесення постаті Мазепи як національного героя і речника незалежності від Росії. У майже всіх містах України вже є присвячені йому вулиці, він також зайняв важливе місце в широко розповсюджених наборах зображень українських гетьманів. Однак перш за все з`явилося справжнє море публікацій, які показували історію гетьмана і його політичні заслуги. Серед них є праці, написані в наш час, але найчастіше -- перевидання видань еміґраційних і навіть дореволюційних57. Усіх їх об`єднує намагання до звеличування Мазепи і тенденція до затінення бурхливих подій його молодості. Як видно з вищенаписаного огляду, сфери романтичної легенди і політичної історії у випадку з Мазепою взаємно виключається. Друга, удавано парадоксальна правильність -- це обернено пропорційний зв`язок, що проходить між роллю гетьмана в історії даного народу та числом пов`язаних з ним літературних і художніх творів. На Заході Мазепу трактували в ХІХ ст. і надалі трактують перш за все як постать легендарно-літературну і переважно цей погляд представляє постійно зростаючу літературу предмета. На сході Європи він становить реальну історичну постать, а якщо відіграє роль символу, то це символ актуального донині політичного становища.

Переклав Микола Кучеренко
 
 
 

Іл. 1. Ашій Деверіа, літогр. Булла, 1839, Мазепа і Карл ХІІ, фот. Національна Бібліотека в Парижі.
Іл. 2. Юліуш Коссак, літогр. Сотена, 1860, Мазепа в Карл ХІІ, фот. А. Женецький.
Іл. 3. Ch. Жаколен, Мазепа освідчується в коханні, фот. Польської Бібліотеки в Парижі.
Іл. 4. H. Ріхтер, грав. R. Staines, Мазепа і Тереза (Мазепа освідчується в коханні), фот. Музею Літератури у Варшаві.
Іл. 5. Ольє, Впіймання Мазепи, фот. Національна бібліотека у Варшаві.
Іл. 6. Юліуш Коссак, літогр. Сотен, Впіймання Мазепи, фот. А. Жепецький.
Іл. 7. Луї Буланже, Страждання Мазепи, 1827, р., Руан, Художній музей Красного Мистецтва, фот. Художнього музею Красного Мистецтва.
Іл. 8. Луї Гесне, Страждання Мазепи, бл. 1872, Париж, Лувр, фот. Лувр.
Іл. 9. Орас Верне, Мазепа з вовками, 1826, Авіньйон, Музей Кальве, фот. Музей Кальве.
Іл. 10. Пітер Paul [в УРЕ -- Пауел] Рубенс, Прометей, 1613--1614, Ольденбург, фот. Музей в Ольденбурзі.
Іл. 11. Англійська афіша кінного цирку, що представляв історію Мазепи, за Муйєсо репр. А. Жепецький.
Іл. 12. Годинник з фігуркою Мазепи, Вільк`є [Вількьє] Музей Віктора Гюго, за Муйєсо, репр. А. Жепецький.
Іл. 13. Луї Буланже, літогр. Була, 1839, Мазепа з вовками, фот. Національна бібліотека в Парижі.
Іл. 14. Мазепа з вовками, літографія, 1830--1840, фот. Національна Бібліотека у Варшаві.
Іл. 15. Максиміліан Гєримський, Мазепа з вовками, газетна репродукція рисунка, за Сигєтиньським репр. Жепецький.
Іл. 16. Вацлав Павлішак, Мазепа, 1885, Варшава, Національний музей, фот. Національний Музей у Варшаві.
Іл. 17. Теодор Жеріко, Мазепа (Переправа вплав через Дніпро), 1823, з приватного зібрання.
Іл. 18. Ежен Делакруа, Мазепа (Переправа вплав через Дніпро), 1824, Каїр, Музей Махмуд Халіл, за Джонсоном, репр. А. Жепецький.
Іл. 19. Орас Верне, Мазепа і стадо диких коней, 1825, знищений, за Муйєсо репр. А. Жепецький.
Іл. 20. Максиміліан Гєримський, Мазепа і стадо диких коней, газетна репродукція рисунка, за Сигєтиньським репр. А. Жепецький.
Іл. 21. Луї Буланже, Смерть Мазепиного коня, літографія, за Муйєсо репр. А. Жепецький.
Іл. 22. Прюдан Луї Лерей, Смерть Мазепиного коня, літографія, 1849, за Муйєсо репр. А. Жепецький.
Іл. 23. Юліуш Коссак, літогр. Сотен, 1860, Смерть Мазепиного коня, фот. А. Жепецький (пор. Коссак -- справжня помилка літографа).
Іл. 24. Максиміліан Гєримський, Козаки знаходять Мазепу, газетна репродукція рисунка, за Сигєтиньським репр. А. Жепецський.
Іл. 25. Теодор Шассеріо, Мазепа (Козаки знаходять Мазепу), Страсбург, Художній Музей, за Муйєсо репр. А. Жепецький.
Іл. 26. Берталі, карикатура на картину Шассеріо, за Муйєсо репр. А. Жепецький.
Іл. 27. Ашій Деверіа, Мазепа в козацькій хаті, літографія, 1839, фот. Національна Бібліотека в Парижі.
Іл. 28. Ольє [Гольє], Помста Мазепи, літографія, фот. Національна Бібліотека у Варшаві.
Іл. 29. Боратинський (власне Еміль Юркєвіч), Мазепа, Бібліотека Польська  в Парижі.
Іл. 30. Е. Вуд (Wood), літогр. В. Г. Моте (W. H. Mote), Тереза, фот. Національна бібліотека у Варшаві.
 
 

ПРИМІТКИ АВТОРА
* За допомогу при зборі матеріалу до статті дякую п. Зофії Зджєховській (Zofia Zdziechowska) з Польської бібліотеки в Парижі, п. Наталі Вуале (Nathalie Voile) з Луврського музею, п. Наталії Асєєвій з Інституту ім. Рильського в Києві, п. Жан-Клоду Буайє (Jean-Claude Boyer) з CNRS в Парижі, п. Наталі Маре (Nathalie Marest) з Парижу, а також док. хабілітов. [наук.] Томашові Глиглєвічу (Tomasz Glyglewich) і док. Маркові Згурняку (Marek Zgorniak) з Інституту Історії Мистецтва UJ.
1 J. P. Mouilleseaux, Mazeppa, variations sur un theme romantique, Rouen 1978.
2 Z. Raszwski, Mazepa, w: Prace o literaturze i teatrze ofiarowane Zygmuntowi
Szweykowskiemu, Wroclaw 1966, s. 435--453; Idem, Mazepa w malarstwie i tragedii Slowaсkiego, w: Romantyzm. Studia nad sztuka drugiej polowy wieku XVIII i wieku XIX. Warszawa 1967, s. 187--193.
3 J. M. Bailbe, Mazeppa et les artistes romanttyques, "Annales de la Faculte des Lettres d`Aix-en-Рrovense" 1966, t. XL, s. 13--40.
4 H. F. Babinsky, The Mazeppa Legend in European Romanticism, New York--London 1974.
5 C. Pieske, Lord Byrons Held Mazeppa. Wanderungen eines Bildmotives durch Trivialgraphik, "Kunst und Antiquitaten" 1979, nr IV, s. 59--69; Idem, Mazeppa. Exemple d`une illustration murale. "Gazette des Beaux-Arts" 1982, t. C, s. 85--86. Іконографію Мазепи в популярній графіці також коротко розглядає B. Farwell, French Popular Lithographic Imagery 1815--1870, t. I, Chicago-London 1981, s. 12--13.
6. J. Maslanka, Mazepa, w: Zyciorysy historyczne, literackie i legendarne, red. Z. Stefanowska i J. Tazbir, III, Warszawa 1992, s. 95--130.
7 Por. J. Ch. Pasek, Pamietniki, Warszawa 1987, s. 143--144; Otwinowski, Dzieje Polski pod pfnowaniem Augusta II od roku 1696--1728, Krakow 1849, s. 169; J. L. [d`Usson] de Bonac, Memoires de marquis..., "Revue d`Historie Diplomatique" 1889, s. 101--102.
8 J. Ch. Pasek, op. cit., s. 144.
9 И. Каманин. Мазепа и его "прекрасная Елена".-- "Киевская старина" 1886, с. 522--535.
10 Voltaire, Histoire de Charles XII Roi de Suede, Basle 1731.
11 Z. Raszewski, op. cit., s. 437.
12 H. F. Babinski, op. cit., s. 8.
13 A. Constant Dorville, Memoires d`Azema, contenant diverses anecdotes des regnes de Pierre le Grand Empereur de Russie et de l'Emperatrice Catherine son epouse, Amsterdam 1764; докладніше див. H. F. Babinski, op. cit., s. 9.
14 N. Musnicki SJ, Poltawa, poema epiczna, Polock 1803, s. 76.
15 P. Ch. Levesgue, Histosre de Russie, T. IV, Paris 1782, s. 232--236.
16 J. P. Monuilleseaux, op. cit., s. 22-23/
17 Див. перш за все H. F. Babinski, op. cit., s. 152--153/
18 Z. Raszewski, Slowacki i Mickiewicz wobec teatru romantycznego, "Pamietniki Teatralny", 1859, t. VIII, z. 1--3, c. 14--15, а також ілюстрації на вкладці.
19 Цифри в дужках  вказують пісню і рядок оригінального тексту поеми. При співставленні враховано тільки приклади, відомі авторові з аутопсії чи, принаймні, з репродукції. Опущено чисельні графічні повторення відомих композицій. Приклади, наведені без виноски, фігурують у Ж. П. Муйєсо (J. P. Mouilleseaux), op. cit.
20 Репр. в G. Byron, Mazepa, przel. M. Chodzko, Paryz [1860].
21 Ілюстрація видання The Byron Gallery..., репр. J. Maslanka, op. cit., s. 106.
22 C. Pieske, Lord Byrons..., s. 66; Lord Byron, red. D. Domini, Ravenna 1988, s. 70 (там само репродукція цілої серії Жаколена); J. Maslanka, op. cit., s. 102--105 (репродукція цілої серії Божана).
23 C. Pieske, op. cit., s. 67.
24 Ibidem, s. 63.
25 Не відзначена в літературі, у збірці Національної Бібліотеки у Варшаві, шифр. 22226.
26 C. Pieske, op. cit., s. 63.
27 Опубліковано в часописі "Deutscher Bilderbogen", Blatt 178, репр. між ін. в: А. Sygietynski, Album Maksa i Aleksandra Gierymskiego, Warszawa 1986, s. 20, 35, 36, а також в: Idem, Maksymilian Gierymski, Lwow--Warszawa 1906, s. 51--54.
28 Картину ідентифікував L. Johnson, "Mazeppa" in Giza: a Riddle Solved "The Burlington Magazine" 1983, t. CXXV, s. 491--492.
29 К. Г. Скалатський. Полтавський художній музей. Київ -- 1982. № 56.
30 C. Pieske, op. cit., s. 85.
31 Літографія за Боратинським являє собою ілюстрацію паризького видання Мазепи (порівняйте випадок 19), зображення Терези входить до складу серії Finden`s Byron Beauties, пор. C. Pieske, op. cit., s. 59.
32 Z. Zygulski jr, Zikonografii ks. Jozefa -- narodziny i wedrowka mitu bohatera, w: Ikonografia romantyczna, red. M. Poprzecka, Warszawa 1977, s. 251--283.
33 R. Oldenbourg, P. P. Rubens. Des Meisters Gemalde in 538 Abbildungen, Stuttgart-Berlin, b.d., s. 74.
34 Про значення цього мотиву в іконографії абсолютних володарів див. між інш. М. Моrkа, Portret konny cezarza Leopolda I w zbiorach polskich, "Biuletyn Historii Sztuki" 1981, t. XLIII, s. 10--20.
35 Z. Raszewski, Slowacki i Mickiewicz..., lok. cit. Там само репродукція зображення акторки в ролі Мазепи; C. Pieske, op. cit, s. 65; Гомосексуальні аспекти образу Мазепи в Байрона дослідив G. Almani, Erotismo equestre, w: Lord Byron, red. D. Domini, s. 77--80.
36 H. F. Babinski, op. cit., s. 32; P. L. Thorslev, The Byronic Hero: Types and Phototypes, Minneapolis 1962.
37 H. F. Babinski, op. cit., s. 50; W. Hoffmann, Das irdische Paradies, Munchen 1960, s. 216.
38 Пор. І. Мазепа, писання, Краків--Львів 1943.
39 Велику бібліографію склав В. Маєвський (W. Majewski) в Polskim Slowniku Biografichnym, t. XX, 1975, s. 298--299.
40 Порівняйте примітку 9.
41 Z. Kuchowicz, Milosc staropolska, Lodz 1982, s. 80--90, 197.
42 Nowa ksiega przyslow polskich, red. J. Krzyzanjwski, t. III, Warszawa 1970, s. 418.
43 J. K. Ostrowski, Waclaw Rzewuski w literaturze i sztuce. Prawda i legenda, w: Orient i orientalizm w sztuce, Warszawa 1986, s. 193--220.
44 J. B. Zaleski, Wybor poezji, Wroclaw 1985, s. 44.
45 Крім того свідомого переінакшення, Словацький намагався ввести до свого твору побільше історичного матеріалу разом з постаттю Пасека, яка з`являється епізодично, пор. Z. Raszewski, op. cit. s. 445--448.
46 A. B[ielowski], Jan Mazepa i jego listy, "Biblioteka Ossolinskich" 1864, t. IV, s. 150--172.
47 Пор. J. K. Ostrowski, Falszywe wizerunki Antoniego Malczewskiego, "Zeszyty Naukowe U.J., Prace z Historii Sztuki" 1981, t. XVI, s. 45--53.
48 A. Puszkin, Poltawa [1828] w: Idem, Dziela wybrane, t. II, Warszawa 1954, s. 305.
49 K. Rylejew, Dumy, tlum. L. Sieninski, Krakow 1885, Idem, Wojnarowski, Poznan 1861.
50 E. Borschak, La legende historique de l'Ukraine. Istorija Rusov, Paris 1949.
51 Ф. М. Уманец, Гетьман Мазепа, С-Петербург, 1897.
52 "Записки Наукового товариства ім. Шевченка" 1909, т. XCII; на тему української літератури предмету пор. М Дорошенко, Мазепа в історічній літературі і в житті в: Мазепа, Збірник т. I, "Праці Українського Інституту", т. XLVI, Варшава, 1938, с. 12 ( calosc 3--34).
53 Мазепа, Збірник т. I--II "Праці...", т. XLVI--XLVII, Варшава 1938--1939.
54 Порівняйте, наприклад, видання "Тризуб", (Париж, 1937, № 40--41).
55 Помітним винятком є тут популярні  у ХVІІІ і ХІХ ст. портрети гетьмана, характер і ступінь автентичності котрих вимагає особливого опрацювання.
56 Нинішній текст був представлений як реферат на науковій сесії "Польсько-українські мистецькі контакти, друга половина ХVІІІ -- початок ХХ ст." в Інституті Мистецтва ПАН у Варшаві в жовтні 1988.
57 Див. наприклад: Г. Хоткевич. Два гетьмани [1909--1917]. -- Київ, 1991; І. Борщак., Р. Мартел. Іван Мазепа [1933]. -- Київ, 1991; Є. Маланюк, Illustrissimus Dominus Mazepa (Ясновельможний пан Мазепа) -- тло і постать [1960], М. Андрусяк. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч [1939]. -- Київ, 1991; Мазепа -- людина і історичний діяч. -- Київ, 1991; Іван Мазепа, Художньо-документальна книжка, -- Київ, 1992.