Напис на мармуровій плиті, який зберігся практично повністю (за винятком частини прикінцевої фрази) — текст т. зв. "громадянської присяги херсонесців".
До наукового обігу пам'ятку ввів В. В. Латишев, котрий датував її кінцем IV — початком III ст. до н. е. Нагадаємо, що Херсонес був заснований у 20-х рр. V ст. до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської як колонія останньої; є підстави вважати, що вагому участь у заснуванні міста взяли й мешканці міста Делоса — під час Пелопонеської війни в 422–421 рр., коли їх було вигнано зі свого острова афінянами як союзників спартанців.
На час існування присяги Херсонес уже контролював значну частину західного узбережжя Тавриди; виникли й інші міста та укріплення: Керкінітида (на місці сучасної Євпаторії), Прекрасна гавань  тощо. А з рівнини, залюдненої скіфами, херсонесці скуповували хліб, частину якого експортували до Греції.В. В. Латишев вважав, що присяга складалася кожним херсонесцем при вступі до числа громадян. Натомість С. А. Жебельов обґрунтував погляд, що ця присяга — реакція владних структур на планований або здійснений (та невдало) заколот, у зв'язку з чим від громадян вимагалося підтвердити свою лояльність. Вчений вказував (згідно із запропонованою ним нумерацією "присяги"), що пп. 1–3 свідчать про внутрішні заворушення на землі Херсонеса, п. 8 — про зрадників, п. 9 — про заколот, а п. 10 — про заколот і зраду. Він зауважує: "Можна лише припустити, що прихильниками перевороту було вчинено змову (8, 9, 10), змову було розкрито, над змовниками було влаштовано суд, і їх було оголошено ворогами народу (8, 9)" (с. 922).
Документ цікавий з багатьох інших сторін: політичної (видно, що Херсонес був не просто колонією чи містом-державою, а державою зі значною територією, містами і укріпленнями), економічної (існування хлібної монополії, торгівля з метрополією та скіфами, міжетнічної (взаємини з автохтонними племенами) тощо.
Цікавими є релігійні погляди херсонесців: вони пошановують усіх грецьких богів — Зевса, Гею та Геліоса, але й просять опіки  в богині Діви. В останній дослідники вбачають культовий образ автохтонів краю — таврів, котра вже потім почала ототожнюватися з Артемідою. До речі, і посилання на зобов'язання охороняти загадковий "састер" (п. 6) вказує на первісне святилище Діви, яке, за висновком С. А. Жебельова, був на відстані 100 стадіїв (17,7 км) од Херсонеса на мисі Парфенія (тепер — Фіолент). Отже, це бог-ідол таврів, запозичений греками. Деміурги — вищі урядовці Херсонеса.

Текст перекладено за виданням: С. А. Жебелев. Херсонесская присяга // Изв. АН СССР. Отд. общ. наук. — 1935. — № 10. —С. 913–939.(1)

Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, Дівою, богами і богинями олімпійськими, героями, що володіють містом, територією та укріпленнями херсонесців.

(2) Я буду однодумним стосовно порятунку і свободи держави і громадян і не зраджу Херсонеса, Керкінітіди, Прекрасної гавані, ні інших укріплень, і решти території, якою херсонесці керують чи керували, [не видам] нічого нікого, ні елліну, ні варвару, а оберігатиму все це для херсонеського народу.

(3) Я не порушу демократичного ладу і не дозволю цього зробити нікому, хто зраджує чи порушує, і не приховаю цього, але доведу до відома міських деміургів.

(4) Я буду ворогом зловмиснику і зраднику або тому, хто схиляє до відпадіння Херсонес, чи Керкінітіду, чи Прекрасну гавань, чи укріплення і територію херсонесців.

(5) Я служитиму народові і радитиму йому найкраще і найсправедливіше для держави і громадян.

(6) Я оберігатиму для народу "састер" і не розголошуватиму нічого з потаємного ні елліну, ні варвару, що може завдати шкоди державі.

(7) Я не даватиму і не братиму дарунків на шкоду державі і громадянам.

(8) Я не замишлятиму ніякої несправедливої справи проти будь-кого з громадян-невідступників, і не дозволю цього нікому, і не приховаю, а доведу до відома і на суді подам голос згідно із законами.

(9) Я не чинитиму змови ні проти херсонеської громади, ані проти будь-кого з громадян, хто не оголошений ворогом народу; коли я ввійшов з кимось у змову чи пов'язаний якоюсь клятвою чи обітницею, то мені, який зламає це, і тому, що мені належить, нехай буде краще, а тому, хто дотримується цього — навпаки.

(10) Якщо я дізнаюсь про якусь змову, реальну чи плановану, я доведу про це до відома деміургів.

(11) Хліб, що звозять з рівнини, я не продаватиму й не вивозитиму з рівнини в будь-яке інше місце, а тільки в Херсонес.

(12) Зевсе, Геє, Геліосе, Діво, божества олімпійські! Носію всього цього нехай буде благо — мені самому і нащадками, і тому, що мені належить, а противнику нехай буде лихо — і йому самому, і нащадкам, і тому, що йому належить, і нехай ані земля, ні море не приносять йому плоду, нехай жінки не народжують легко...

Культ і, відповідно, храм Аполлона Дельфінія захоплював шанувальників зовсібіч, а поміж них — і людність з Північного Понту. Наведені три записи про пожертви до скарбниці Делоського храму Аполона (з великої кількості подібних текстів) стосуються дарів мешканців Херсонеса Таврійського і (останнє) — також і Боспору (Перисадова присвята). Перший з написів стосується 276 р. до н. е., другий — 269 р., третій — 235–234 рр. А взагалі  пожертв херсонеситів відомо значно більше (близько 20), причому вони тривають і після 234 р. до н. е., коли перелік жертводавців до храму в Делосі різко скоротився. Деякі дослідники в цій обставині вбачають особливі стосунки Херсонеса з Делосом, включно з припущенням, що останній був співзасновником (разом з Гераклеєю) цієї таврійської колонії еллінів.

Текст перекладено за виданням: Б. Н. Граков. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуострова и Малой Азии // Вестн. древней истории. — 1939. — № 3. —С. 258–259 (№ 25–27).

I
Також і те інше ми передали, що було присвячено за нашої влади... три срібніх фіали, котрі поставили херсонесити з Понту.
II
...фіалу херсонеситів, вага — 100 [драхм]; другу — херсонеситів, вага — 100 [драхм]; третю — херсонеситів, вага — 100 [драхм].
III
За архонта Сосімаха три фіали — посвячення херсонеситів, фіала — Перисадове посвячення.

Напис на східній стороні полігональної стіни з Дельф, міста Фокіди, що в Середній Греції; датується часом з 263 по 260 рр. до н. е. Містить адресатів, кому було даровано відповідні привілеї населенням Дельф. Серед пошанованих громадян різних міст (загалом зустрічається 15 етнічних найменувань) — представники Македонії, Фессалії, Фракії та ін.; далі наводимо лише ті, які стосуються понтійських міст — Херсонеса Таврійського (херсонеситів), Ольвії (борисфенітів), Пантикапея (боспоритів). Сам порядок розташування пошанованих, на думку Б. Н. Гракова, відповідає порядку доставки феорів у різні міста, що здійснювались одним кораблем за певним маршрутом.

Текст перекладено за виданням: Б. Н. Граков. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуострова и Малой Азии // Вестн. древней истории. — 1939. — № 3. —С. 247–248 (№ 12).

Дельфійці дарували... Сокріту, сину Кратона, херсонеситу, Діонісію, сину Діонісія, борисфеніту, Никію, сину Геракліда, буспориту..., самим і нащадкам, проксенію, промантіею, продикію, проедрію, недоторканність, право приймати феорів, свободу від усяких податків і все інше, що й іншим проксенам та благодійникам; за архонта Харіксена, при членах ради Хареті, Тимократі та Каліфані.
 

Напис датується 192 р. до н. е., і присвячений обміну посольствами між Дельфами та Херсонесом Таврійським у зв'язку з проведенням двома роками раніше (194 р.) Піфійських ігор. Народ Дельф, у відповідь на пошановне ставлення до своїх послів у Тавриді, зі свого боку надає привілеї Херсонесу: місту — промантію, а послам — проксенію. Самодостатнє значення має опис обряду жертвоприношення, здійснених херсонеситами у Дельфах — це викликало повагу з боку городян. Можна припустити також, що у самим іграх брали участь і таврійські атлети, що додає нових барв до проблеми розвитку спорту в давні часи.

Текст перекладено за виданням: Б. Н. Граков. Материалы по истории Скифии в греческих надписях Балканского полуострова и Малой Азии // Вестн. древней истории. — 1939. — № 3. — С. 248—249 (№ 13).

Боги. За архонта Клеодама, при членах ради Аміті, Теофрасті, Праксії ухвалено було містом дельфійців: оскільки феори, які були послані для сповіщення про Піфійські [ігри], повернулися і привезли псефізму від херсонеситів з Понту, згідно з чим вони були увільнені останніми від витрат і оточені в усьому ретельними турботами, й самі розповіли, згідно з написаним, звітуючи про те, яку прихильність мають ті до міста дельфійців в усьому і в громадських і в приватних справах, і [оскільки] тепер вони прислали Форміона і Геракліда, які вчинили богу жертвоприношення у сто голів, де першою жертвою був бик, і в дванадцять голів з першим биком Афіні, а м'ясо корів розділили громадянам, і самі [посли] провели своє перебування [тут] цілком згідно зі своєю гідністю [відповідно до гідності тих], хто їх послав — нехай буде вирішено народом дельфійців уславити місто херсонесців з Понту та їх посланців за їхню прихильність і добродуміє до бога і міста дельфійців, дати місту херсонесців промантію і послам Форміону і Геракліду проксенію, архонтам, які перебувають при владі, написати цю постанову в храмі Аполлона, [а] скарбникам Харіксену та Діодору надати Форміону та Геракліду, які перебувають [тут], дарунки гостинності.

Частково збережений напис на мармуровій плиті, який датовано початком (першої чверті) II ст. до н. е. Наукове прочитання напису належить В. В. Латишеву.Текст містить виклад договору про "дружбу" між понтійським царем Фарнаком I (190–169 рр. до н. е.), з одного боку, і Херсонесом Таврійським — з другого. Договір, за посередництвом Риму, було укладено 179 р. по закінченні війни в Малій Азії між Понтійським царством і коаліцією царів Пергама, Віфинії та Каппадокії (В. Ф. Гайдукевич). Під час цієї війни Фарнак I впритул наблизився до Гераклеї, що в Малій Азії — метрополії Херсонеса, що мало небажані наслідки і для останнього. У цьому зв'язку Рим, завбачуючи своєрідні імперські амбіції понтійського царя, фактично змушував його до мирних переговорів, обмежуючи його експансіоністські задуми. Як вважає В. Ф. Гайдукевич, до укладання мирного договору з Фарнаком I був залучений і сарматський цар Гатал, що свідчить про його союзницькі взаємини з Херсонесом. А отже, договір з Фарнаком I торкається всього панпонтійського обширу і має поважне міжнародне значення.З тексту договору зрозуміло, що Фарнак I бере на себе зобов'язання першим не нападати на Херсонес, як і надавати йому допомогу проти варварів (таврійських скіфів) — гарантом того є римське посередництво. Фактично цей договір був визначним успіхом херсонеської дипломатії, оскільки засвідчував осердьове значення Херсонеса не лише в регіоні, але і в загальноеллінських справах, давав йому союзницькі гарантії проти можливої експансії, причому без якихось особливих поступок зі свого боку.У тексті згадуються два календарі: місяць гераклій (дельфійського календаря) і місяць даїсій (македонського) — відповідають сучасному червню; понтійська ера, 157 рік якої згадується, ймовірно, ведеться від часу смерті понтійського царя Мітридата I, тобто 336 р. до н. е.

Текст подається за виданням: Хрестоматія з історії Стародавнього Сходу (за ред. В. В. Струве). Т. II. Греція і Еллінізм. — К.: Рад. школа, 1954. — 323 с. (документ № 170)

....Але сприятимемо охороні його царства в міру можливості, поки він буде вірний дружбі з нами і додержуватиме дружби з римлянами, нічого не роблячи проти них. Тим з нас, хто додержує клятви, хай буде благо, а порушникам протилежне. Клятва ця вчинена місяця гераклія в п'ятнадцятий день, за царя Аполлодора, сина Герогіта, секретаря Геродота, сина Геродота. Клятва, якою поклявся цар Фарнак, коли прибули до нього посли Матрій і Гераклій: "Клянусь Зевсом, Геєю, Геліосом, всіма богами олімпійськими і богинями; я назавжди буду другом херсонесцям, і якщо сусідні варвари підуть походом на Херсонес або на підвладну херсонесцям країну, чи будуть кривдити херсонесців, і вони покличуть мене, допомагатиму їм, як дозволить мені час, і не замислю лихого проти херсонесців ні в якому разі, і не піду походом на Херсонес, і не підніму зброї проти херсонесців, і не вчиню проти херсонесців нічого такого, що могло б пошкодити народові херсонеському, але сприятиму охороні його демократії в міру можливості, поки вони будуть вірними дружбі зі мною і якщо поклянуться тією ж самою клятвою, і додержуватимуть дружби з римлянами і нічого не робитимуть проти них. Тому хто додержує клятви, хай буде благо, а порушникові — протилежне.
Клятва ця вчинена в сто п'ятдесят сьомому році, місяця даїсія, як цар Фарнак лічить.

Пам'ятка з Херсонеса (територія нинішнього Севастополя) — пошанувальна статуя з написом на мармуровому п'єдесталі на честь Діофанта, полководця понтійського царя Мітридата VI Євпатора,— описує надзвичайно важливі події на теренах взаємин скіфського та еллінського світів наприкінці II ст. до н. е. на теренах Північного Причорномор'я. Особливо глибоке прочитання та коментарі до цієї пам'ятки належать С. А. Жебельову.Об'єктивне тлумачення змісту напису потребує насамперед звернення до культурно-історичного контексту тодішнього життя. А воно прикметне ось чим: у II ст. до н. е., поряд з потужними грецькими містами-державами (Херсонесом, Боспором, Феодосією, Ольвією та ін.) в континентальному (степовому) Криму та пониззі Дніпра формується, багато в чому за еллінськими зразками, потужне скіфське царство. Зусиллями царів Скилура та його наступника—старшого сина Палака, воно поступово ширилося, стаючи домінантною силою в регіоні; у васальну залежність від нього потрапило багато з грецьких колоній, інші ще чинили слабкий опір. Особливо міць Скіфського царства зросла, коли вони вступили в союз із "сарматським" племенем роксоланів,—"ревксіналів" у тексті,— котрі мешкали біля північно-східного берега Азовського моря. Скіфи розбудували низку власних міст, облаштували столицю — Неаполь чи, як припускав С. А. Жебельов, просто Новгород. У зв'язку з цим стається низка подій, тією чи іншою мірою зафіксованих декретом, які мали чималий вплив на подальшу історію не лише Північного Причорномор'я, а й всього греко-римського світу.Насамперед боспорський цар Перисад V (125–109 рр.), відчуваючи хисткість своїх позицій, відмовляється від свого правління на користь понтійського царя Мітридата VI Євпатора. Херсонесці також звертаються по збройну допомогу до останнього, спираючись ще на договір 179 р. з царем Фарнаком, і отримують її. Саме під зверхництвом Діофанта були відкинуті скіфо-роксоланські війська від Херсонеса та значної частини узбережжя Чорного моря взагалі, саме Діофант істотно посприяв "мирній" передачі влади від Перисада до Мітридата.Саме в цей час сталася також по своєму унікальна подія—скіфське повстання в самому Пантікапеї під проводом Савмака. Скіфи забили царя Перисада V і натомість владу перейняв Савмак (108–107 р. до н. е.). Понтійці мусили споряджати вже третю експедицію під проводом Діофанта, який придушив повстання, а самого Савмака відправив у столицю понтійського царства Синопу до царя Мітридата.
Ким був цей Савмак? Історики висували найрізноманітніші припущення: спадкоємець царя Скилура, прийомний син Перисада, скіфський спадкоємець Перисада, вихованець Перисада царської скіфської крові, навіть — ставленик Мітридата VI Євпатора... С. А. Жебельов обґрунтував тезу про те, що Савмак був годованцем Перисада і спирався на численну, почасти еллінізовану, скіфську спільноту в столиці Боспору. Це повстання відрізнялось від інших тогочасних заворушень (Евна на Сицилії, Арістоніка в Малій Азії, Спартака в Римі та ін.), які мали соціально-становий характер (раби різноплемінного походження), тим, що воно було етнічним і переможним (хай і тимчасовим). Честь з'ясування всіх цих обставин належить С. А. Жебельову.

Текст наводимо за Хрестоматією з історії Стародавнього Сходу (за ред. В. В. Струве). Т. II. Греція і Еллінізм. — К.: Рад. школа, 1954. — С. 312–315. Переклад звірено (з незначними виправленнями) за виданням: С. А. Жебелев. Последний Перисад и скифское восстание на Боспоре // С. А. Жебелев. Северное Причерноморье. — М.-Л.: Изд. АН СССР. — 1953. — С. 82–115.

...[херсонесці] запропонували: оскільки Діофант, син Асклепіодора-сінопця, будучи нашим другом і благодійником, а з боку царя Мітридата Євпатора користуючись довір'ям і шаною не менш від усякого іншого, постійно є причиною добра для кожного з нас, прихиляючи царя до найпрекрасніших і найславніших діянь; а будучи запрошений ним і взявши на себе [ведення] війни із скіфами, він, прибувши в наше місто, відважно переправився з усім військом на той бік; коли скіфський цар Палак зненацька напав [на нього] з великим полчищем, він, мимоволі прийнявши битву, змусив тікати скіфів, що вважалися непереможними, і [таким чином] зробив те, що цар Мітридат Євпатор перший поставив над ними трофей; підкоривши собі навколишніх таврів і заснувавши [там] місто, він вирушив у боспорські місцевості і, вчинивши за короткий час багато важливих подвигів, знов повернувся в наші місця і, взявши з собою громадян квітучого віку, ввійшов усередину Скіфії; а коли скіфи здали йому царські фортеці Хабеї і Неаполь, вийшло те, що майже всі стали підвладними царю Мітридату Євпатору; за це вдячний народ вшанував його належними почестями, як звільнений уже від панування варварів. А коли скіфи виявили природжене їм віроломство, відпали від царя і змінили стан справ, і коли цар Мітридат Євпатор з цієї причини знову вислав з військом Діофанта, хоч уже наближалась зима, Діофант із своїми воїнами і найсильнішими з громадян рушив проти самих фортець скіфів, але, затриманий негодою, повернув у приморські місцевості і захопив Керкінітіду і Стіни і почав облогу жителів Прекрасної гавані; а коли Палак, гадаючи, що час йому сприяє, зібрав усіх своїх і, крім того, залучив на свій бік народ ревксіналів, постійна покровителька херсонесців Діва, і тоді допомагаючи Діофанту, через дива, що трапилися в храмі, провістила діяння, яке мало статися, і надихнула сміливістю і відвагою все військо; коли Діофант зробив розумну диспозицію, прийшла для царя Мітридата Євпатора перемога славна і вікопомна на всі часи: бо з піхоти ніхто не врятувався, а з вершників втекло [лише] небагато. Не гаючи [потім] ні хвилини, [Діофант] з військом, пішовши на початку весни на Хабеї і Неаполь з усім важким... тікати, а інших скіфів примусив радитися про своє становище. Вирушивши в боспорські місцевості, він влаштував тамтешні справи дуже добре і корисно для царя Мітридата Євпатора; а коли скіфи з Савмаком на чолі підняли повстання і вбили того, хто вигодував їх [тобто скіфів.— В. К.], боспорського царя Перисада, а проти Діофанта уклали змову, він врятувався від небезпеки, сів на відправлений за ним громадянами корабель і прибув [до нас], він упросив громадян, і, маючи щиру допомогу [з боку] царя Мітридата Євпатора, що послав його, на початку весни прибув з сухопутним і морським військом, а крім того, взяв і добірних громадян на трьох суднах і вирушив з нашого міста: здобув Феодосію і Пантікапей, призвідців повстання покарав, а Савмака, вбивцю царя Перисада, захопив у свої руки і вислав у царство Мітридата і [таким чином] відновив владу царя Мітридата Євпатора. Крім того, він, допомагаючи посольствам, які відправляє народ, в усьому корисному херсонесцям, виявляє прихильність і щирість. Отже, щоб і народ склав достойну подяку своїм благодійникам, хай постановить рада і народ увінчати Діофанта, сина Асклепіодора, золотим вінцем у свято Парфеній під час процесії, причому симнамони зроблять [таке] оголошення: "Народ увінчує Діофанта, сина Асклепіодора-сінопця, за його доблесть і прихильність до себе; поставити також його мідну статую в повному озброєнні на акрополі біля олтарів Діви і Херсонеса; про це подбати вищезазначеним службовим особам, щоб було зроблено якомога швидше і краще; вирізьбити і постанову на п'єдесталі статуї, а потрібні на це кошти мають видати скарбники священних сум. Так ухвалила рада і народ місяця діонісія дев'ятнадцятого дня за царя Агела, сина Лагоріна, за голови есимнетів, Мінія, сина Гераклія, за секретаря Дамасікла, сина Афінея.

Напис на мармуровій плиті, знайдений 1904 р. на терені Херсонеса Таврійського К. К. Косцюшко-Валюжиничем, розшифрований та опублікований 1905 р. В. В. Латишевим. На плиті вирізьблено подячний вірш (гімн) за перемогу на іграх, яку здобув гімнасіарх Димотель. Присвячено цей гімн Гермесові (як свідчить текст пам'ятки) — покровителю ігор, палестр та гімнасій. "Славне місто Дора" — так називали тоді Херсонес через його походження.Важко сказати, в яких іграх переміг Димотель. Очевидно, що не в місцевих, оскільки останній рядок ("порятуй це місто") фактично ототожнює і самого дарувальника, і його батьківщину. Тобто ігри були за межами Херсонеса. Найімовірніше, мова йде про всееллінські змагання на кшталт олімпійських ігор. Факт участі та перемоги в них атлета з далекої Тавриди прикметний як тісними взаєминами міст еллінського світу, так і високим розвитком спорту в Криму. Принаймні Димотель може вважатися першим олімпійським чемпіоном з теренів України.

Текст перекладено за виданням: В. В. Латышев. Понтика. — СПб: Тип. Имп. АН. — 1909. — С. 311–313.

І...[вісника безсмертних і] володаря земних, Бо сам він має ключі життя смертних. Тому його кличуть багатокорисним, а інші — зичливцем, Що дарує багатство, давцем добра і мудрості. Прийди милостивим до усіх тих, які залюднюють славне місто Дора, Котрі ніколи не забувають блаженних богів.Син Феофіла, гімнасіарх Димотель поставив цей переможний дарунок.Порятуй же належно це місто!

Цей напис знайдено в Тудері (Італія); він являє собою епітафію на честь Тіберія Плавтія Сільвана Еліана, римського військового та політичного діяча, легата провінції Мезія за часів правління імператора Нерона (54—68 рр. н. е.), консула за часів правління імператора Веспасіана (69—79 рр.), який обіймав ще чимало інших поважних посад (їх перераховано в епітафії). Попри свою лаконічність, пам'ятка надзвичайно насичена фактами, які стосуються тодішнього Північного Причорномор'я.Так, згадується, що він "примусив скіфського царя зняти облогу з Херсонеса". Справді, в I ст. н. е. останній переживає не кращі часи: залежність від Боспору, спроба здобути автономію від Риму (клопотання посла херсонесців Гая Юлія Феогена сина Сатира перед Юлієм Цезарем у 46 р.), постійний тиск з боку степових скіфів. Стратегічні інтереси Риму потребували оборони цих важливих рубежів імперії, а тому, коли скіфи в черговий раз впритул підійшли до Херсонеса, з Мезії на кораблях було послане римське військо під проводом Плавтія Сільвана, яке змусило скіфів відступити. Ось як реконструює тодішню ситуацію відомий антикознавець В. Ф. Гайдукевич:"Військова операція Плавтія Сільвана була пов'язана з назрілим у Римі планом оволодіння Північним Причорномор'ям і створенням там римської провінції. Для здійснення цього плану, по завершенні військового походу Плавтія Сільвана, імператор Нерон наказав розквартирувати в Криму загони військ. Римські загони були розміщені в береговій смузі Північного Причорномор'я і на узбережжі Кавказу. Загальна чисельність солдатів складала 3 тисячі. Крім того, для охорони морських шляхів сполучення найважливіші гавані було взято спеціально відрядженою ескадрою равеннського флоту, для якої гавань Херсонеса стала головною базою. З метою посилення стратегічних позицій римських загонів, що були в Криму, за Нерона чи Веспасіана на місці таврійського укріплення було збудовано фортецю Харакс (тепер мис Ай-Тодор)" (Гайдукевич В. Ф. История античных городов Северного Причерноморья. — С. 89—91).У зв'язку з діяннями Плавтія Сільвана згадуються й інші важливі речі. Так, він перевів у межі імперії понад сто тисяч (з сім'ями) задунайських жителів, тобто десь півмільйона людності. Він розбив сарматів, але підтримував союзницькі (принаймні — дружні) стосунки з бастарнами та роксоланами. Очевидно також, що римські війська під його керівництвом не лише оборонили Херсонес від скіфів, але й налагодили з останніми певні стосунки, про що свідчить його вказівка про зусилля щодо вивозу хліба з Криму, виробниками якого значною мірою було автохтонне населення краю. Той факт, що епітафія згадує як самодостатні етноси сарматів, скіфів, бастарнів та роксоланів, засвідчує нетотожність відповідних спільнот та складну етнополітичну картину в тодішній Україні.

Текст подається за виданням: Хрестоматія з історії Стародавнього Сходу (за ред. В. В. Струве). Т. III. Рим. — К.: Рад. школа, 1955. — 250 с. (№ 90).

Тіберію Плавтію синові Марка Сільвану Еліану, понтифіку, члену колегії августалів, дуумвіру по карбуванню монети, квестору Тіберія Цезаря, легату V македонського легіону в Германії, претору міста, легату й супутнику Клавдія Цезаря в Британії, консулу, проконсулу Азії, пропретору Мезії, куди він перевів як данників понад сто тисяч задунайських жителів з їх жінками, дітьми, вождями і царями. Він придушив заворушення, що почалось серед сарматів, хоч більшу частину війська він відіслав в експедицію у Арменію. Раніше невідомих або ворожих римському народові царів, на тому узбережжі, яке він охороняв, він примусив надалі поклонятися римським прапорам. Царям бастарнів і роксоланів він надіслав синів їх братів-даків, забраних у полон або вирваних з рук ворогів; від деяких з них він прийняв заложників, чим зміцнив і продовжив мир у провінції. Він також примусив скіфського царя зняти облогу з Херсонеса, який знаходиться за Борисфеном. Він перший з цієї провінції полегшив постачання хліба римському народові, [доставивши] велику кількість пшениці. Посланого легатом в Іспанію і потім призначеного префектом міста, сенат вшанував його тріумфальними відзнаками з ініціативи імператора Цезаря Веспасіана; слова з його промови наведені далі: він так управляв Мезією, що не повинен був би відрізнятися від мене, його почесні тріумфальні відзнаки хіба що в тому, що вони повинні бути ширші, як це за звичаєм належить для префекта міста. Імператор Цезар Август Веспасіан зробив його вдруге консулом, коли він займав посаду префекта міста.