Пам’яті екіпажу ескадреного міноносця «Завидний»,
який першим підняв Український національний прапор над Чорним морем,
присвячую, -
автор.

«… бо все гине, -
Слава не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти».
Тарас Шевченко

Лиш Слави своєї будьте синами і богів своїх!
Станьте, як леви, один за одного і держіться Книг своїх!
… А ті вас ведуть у всі дні до звитяг і геройства многого!
Ратна пісня. «Велесова книга»

Хто контролює минуле -
той контролює сучасне;
хто контролює сучасне -
той володіє майбутнім.
Джордж Орвелл

Мирослав МАМЧАК
Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)
Мартиролог офіцерів і урядовців Державного флоту України

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

9. Флот Української Держави у Миколаєві

Увійшовши в березні 1918 року до Миколаєва і вигнавши звідти більшовиків, німці захопили порт і верфі та оголосили їх інтернованими. Миколаїв у ті часи представляв собою потужний суднобудівний центр. На верфях суднобудівних заводів «Руссуд» і «Наваль» у різній готовності знаходилися лінійний корабель «Демократія» (перейменований згодом на «Соборна Україна»), 4 крейсери: «Адмірал Нахімов», «Адмірал Істомін», «Адмірал Лазарєв», «Адмірал Корнілов», 12 ескадрених міноносців, 8 підводних човнів, 1 плавучий док, плавуча база підводних човнів «Ельбрус», канонірський човен, танкер «Баку», 12 невеликих десантних барж типу «Боліндер». Останні були майже у добудованому стані, тому могли бути швидко пристосованими до морських транспортних перевезень, чим найбільше зацікавили німецьке командування.
Коли німецькі і українські війська звільнили Миколаїв від більшовиків, через революційний безлад робота на суднобудівних заводах вже була припинена. Зруйновані заводи стояли, місцева влада відновити їхню діяльність не спромоглася і 20 березня 1918 року оголосила про закриття кораблебудівних заводів.
Зупинка роботи заводів і безробіття поновили вплив більшовицьких організацій на маси робітників, особливо заводу «Руссуд». Закриття заводів викликало їх загальне невдоволення, яке вилилося у більшовицьке повстання 22 березня 1918 року. Його центром стали райони заводу «Руссуд» і Слобідки. Розрахунок більшовиків на загальну робітничу підтримку та підтримку моряків провалився. На четвертий день німецькі і українські війська повністю оволоділи ситуацією, але внаслідок бойових дій інфраструктура заводів і міста зазнала значних додаткових руйнувань. У ситуації безладу та неспроможності місцевої влади забезпечити порядок у місті та функціонування його підприємств, командувач німецькими військами у Миколаєві генерал-майор Моргенштерн-Дерінг оголосив про перехід миколаївських суднобудівних заводів у тимчасове підпорядкування і охорону німецької військової влади та видав розпорядження: «…Всякого роду страйки на діючих в даний час підприємствах забороняються. Учасники страйків чи ті, які закликають інших до здійснення страйків чи прийняття участі в страйках, будуть каратися тюремним заточенням до двох років або штрафом до 7500 рублів…».
Ситуація на суднобудівних заводах і в місті почала нормалізуватися. Але дії німецького командування по підпорядкуванню заводів і всіх суден в Миколаєві викликали рішучий протест як у Миколаєві, так і у Києві. Для вивчення ситуації з суднобудівництвом до Миколаєва прибув начальник кораблебудівного відділу Морського міністерства військовий інженер капітан 2 рангу Микола Неклієвич. Ознайомившись з станом справ в Миколаєві, він зробив ґрунтовну доповідь Морському міністру про нагальну необхідність підпорядкування суднобудівних заводів уряду України, проблеми фінансування та добудови кораблів. Гетьман на дії німецького командування заявив протест німецькому верховному командуванню. Німецьке командування вирішило уникнути конфлікту з гетьманом і в кінці травня повернули порт, верфі і всі кораблі у власність Української держави.
Налагодженням порядку і роботи суднобудівних заводів у Миколаєві і Херсоні став опікуватися капітан 2 рангу Неклієвич. За його планами до Миколаєва мали прибуксирувати з Севастополя для відновлювальних робіт корпус лінкора «Імператриця Марія». Ним було підготовлено необхідні обґрунтування для ухвали Ради міністрів і для затвердження гетьманом Закону «Про перетворення колишнього відділу Балтійського корабельно-будівельного і механічного заводу у м. Миколаєві, на Херсонщині, в самостійний казенний завод Української держави». Коли це підприємство набуло самостійного статусу, військовий і торговий флоти України придбали необхідну для них кораблебудівну і ремонтну базу.
Як уже зазначалося, 19 вересня 1918 року між урядами Німеччини і України в Берліні було підписано угоду про відновлення роботи суднобудівних заводів в Україні при допомозі німецької корабельні «Блом і Фосс». Угода була дійсна на час перебування німецьких військ в Україні і передбачала фінансування та забезпечення українських заводів німецькою стороною. Головним замовником виступали німці, а українська сторона могла розміщувати на заводах лише замовлення, угода про які була укладена раніше цього договору. Німці вирішили у першу чергу добудувати кораблі, які вже стояли на стапелях. Морське міністерство України воліло їх добудувати самотужки для потреб національного флоту. Тож відмова України передати замовлення на ці кораблі німецькій корабельні «Блом і Фосс» завершила українсько-німецьку співпрацю в області кораблебудівництва. А майже одночасна зміна урядів в Україні і Німеччині остаточно анулювала раніше укладений договір.

До змісту Мирослав МАМЧАК Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)