Пам’яті екіпажу ескадреного міноносця «Завидний»,
який першим підняв Український національний прапор над Чорним морем,
присвячую, -
автор.

«… бо все гине, -
Слава не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти».
Тарас Шевченко

Лиш Слави своєї будьте синами і богів своїх!
Станьте, як леви, один за одного і держіться Книг своїх!
… А ті вас ведуть у всі дні до звитяг і геройства многого!
Ратна пісня. «Велесова книга»

Хто контролює минуле -
той контролює сучасне;
хто контролює сучасне -
той володіє майбутнім.
Джордж Орвелл

Мирослав МАМЧАК
Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)
Мартиролог офіцерів і урядовців Державного флоту України

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

8. Флот Української Держави в Одесі

В часи Гетьманської держави військово-політична ситуація в Одесі була зовсім відмінною від Севастополя. При наступі українських і австро-німецьких військ більшовики панічно повтікали з міста, і в Одесі стало налагоджуватися мирне життя. Місто зайняли австро-угорські війська, яких питання флоту особливо не цікавило. Одеса і її порт не були пов’язані міждержавними договорами, тому місто після його звільнення від більшовиків стало справжньою флотською столицею Української держави, хоча такою спершу не планувалася.
З установленням в Одесі гетьманської влади Морське міністерство взялося відновлювати район охорони Північно-Західного регіону Чорного моря, начальником якого ще 27 березня 1918 року наказом по Андрій Покровський  воєнному відомству УНР був призначений командир порту Миколаєва, колишній начальник штабу Чорноморського флоту віце-адмірал Андрій Покровський.
Після гетьманського перевороту у Києві Покровський запросив гетьмана Павла Скоропадського про своє подальше перебування на службі та поцікавився «його політичним кредо». Гетьман у відповідь видозмінив посаду Покровського на Головного командира портів Чорного і Азовського морів і залишив його на посаді. На Пасху 1918 року гетьман присвоїв Андрію Покровському військове звання «адмірал», хоча Покровський, як згодом сам признавався в еміграції, рахувався лише з «чинами Царскаго производства» і продовжував в еміграції «себя именовать вице-адмиралом».
День створення району охорони Північно-Західного регіону Чорного моря вповні заслуговує на його відзначення як День заснування Західного району Військово-Морських Сил України, створення якого в Одесі відбулося у 1994 році і нині перетворене в Західну військово-морську базу ВМС ЗС України.
Австро-угорські війська, опанувавши Одесою, спершу теж інтернували всі тамтешні кораблі і судна та підняли на них свої прапори. Та все ж гетьману і адміралу А. Покровському у травні 1918 року вдалося домовився з головнокомандувачем німецьких військ фельдмаршалом Ейхгорном і австро-угорським командуванням про повернення Україні всіх кораблів і суден Дунайської флотилії – на відміну від севастопольських, дунайські моряки умов Брестського договору не порушували. Таким чином, протягом травня місяця Австро-Угорщиною було повернуто Україні два, хоч і не нові, але в артилерійському відношенні потужні 32-річні канонерські човни «Кубанець» і «Донець», (на їхньому озброєнні знаходилися дві гармати 152 мм, одна 120 мм, одна 47 мм і кулемет), 20 тральщиків, 4 баржі типу «Боліндер», кілька десятків пароходів, буксирів, барж, транспортів і допоміжних суден.
Влітку 1918 року Одеса стала повноцінним бойовим військовим організмом Українського флоту. Враховуючи складність ситуації з флотом у Севастополі, Морське міністерство направило свої зусилля на наведення порядку і зміцнення сил флоту в Одесі. В першу чергу були вирішені організаційні і фінансові питання з Одеським суднобудівним заводом Ревенського, який незабаром відновив виробництво броньових катерів. Цими катерами поповнили Дунайську флотилію. За розпорядженням гетьмана п’ять таких катерів, про що згадував віце-адмірал Д. Ненюков, було виготовлено на замовлення і продано Війську Донському.
Новий етап розвитку Одеського району пов'язаний зі створенням 6 липня 1918 року одеської бригади тральщиків з завданням розчистити Одеський і Буго-Дніпровський морські регіони від мінних полів та забезпечити безпеку судноплавства українського торговельного флоту. В наказі командира бригади капітана 1 рангу Олександра Гадда №350 від 6.07.1918 р. визначалися (подаємо мовою оригіналу):
«Приказ Начальника Бригады Траления. Рейд Одесский.
6 июля 1918 г. №350.
При сем объявляю список тральщиков, с распределением их по дивизионам и список офицеров, состоящих в штабах этих дивизионов.
При штабе бригады:
Канонерская лодка «Кубанец»; Канонерская лодка «Донец»; Пароход «Граф Платов»; Катер «Этор»; Баржа № 27; Баржа № 606; Баржа «Ольга»; Баржа «Нина».
1-й дивизион тральщиков:
Тральщик «Мэри»; Тральщик «Димитрий Герой»;
Тральщик «Роза»;
Тральщик «Петр»; Тральщик «Смелый»; Тральщик «Тесть».
2-й дивизион тральщиков (бывший 5-й дивизион):
Пароход «Васильев»; Пароход «Граф Игнатьев»; Тральщик «Доброволец»; Тральщик «Альбатрос»; Тральщик «Алкивиадис»;
Тральщик «Амвросия».
3-й дивизион тральщиков (бывший 8-й дивизион):
Посыльное судно «Салгир»; Тральщик «Виктория»; Тральщик «Анатра»; Тральщик «Анна»; Тральщик «Первенец»; Тральщик «Перикл».
Суда, стоящие под австрийским флагом:
Тральщик «Аспазия» в Херсоне; Пароход «Брусилов» в Одессе;
Пароход «Сулин» в Одессе.
На призовом суде в Констанце:
Тральщик «Ольга» №352.
Список господ офицеров.
2-й дивизион:
Начальник дивизиона лейтенант Криницкий; Флаг-офицер мичман Мандрыка; Минный офицер мичман Успенский; Врач дивизиона Коллежский Советник Кременцов; Инженер-механик дивизиона мичман Горбов;
3-й дивизион:
Начальник дивизиона старший лейтенант Благовещенский; Флаг-офицер мичман Ершов; Минный офицер лейтенант Богданович; Инженер-механик лейтенант Муромцев; Ревизор подпоручик Калин; Врач дивизиона Коллежский Советник Дорошевский;
Капитан 1-го ранга Гадд.
                   Верно: Старший флаг-офицер Оперативной    
                  части Штаба Глапора мичман Михайловский».

Одеська бригада тралення з трьох дивізіонів під українськими прапорами і командуванням капітана 1 рангу Олександра Гадда успішно провела тралення Одеського рейду і Буго-Дніпровського лиману, чим забезпечила торгове мореплавство України. Німецький воєнно-морський аташе в Україні віце-адмірал Альберт Гопман залишив спогади про роботу цієї української бригади: «Сформований Україною дивізіон тралення розчистив мінове загородження поблизу Цареградська. Тепер він працює над розташованим на схід від Одеси великим мінним полем. Робота дивізіону страждала від того, що команди не отримували жалування і відмовлялися виходити на службу. Я поставив це питання перед морським міністром України, обіцяна допомога. За виключенням цього робота українського дивізіону виглядає добре. На жаль, в Одесі австрійці створили дивізіону зайві труднощі при формуванні».
Зусиллями українських моряків старі мінні поля, виставлені ще в часи Світової війни, перестали існувати і навігаційна комісія змогла налагодити торговельні перевозки з Одеси до Варни, Констанци, Стамбула, Поті і Батума.
Після завершення тралення деякі з тральщиків, переобладнані з мобілізованих пароходів, були роззброєні, демобілізовані і повернуті власникам. Канонірський човен «Кубанець» був переведений як навчальне судно до гардемаринського відділу морського міністерства, ставши таким чином першим навчальним кораблем Українського флоту. З 1 жовтня ним командував капітан 2 рангу Олександр Кисловський. 17 вересня 1918 року наказом в. о. Морського міністра М. Максимова «Кубанець» був перейменований на «Запорожець». Це перейменування стало першим в історії Українського флоту і на знак цього навіть була вибита пам’ятна відзнака з слідкуючою композицією: являла собою «якір з накладеним на ньому рятувальним кругом, на якому з однієї сторони був викарбуваний напис «Запорожець», а з іншої – «Україна понад усе!» і дата: «17.IX.1918».
На початку жовтня 1918 року адмірал А. Покровський офіційно повідомив Морського міністра, що у Одеській бригаді підняті нового зразка військово-морські прапори, затверджені гетьманом. До того часу всі кораблі в Одесі стояли під національними прапорами. За різними повідомленнями, в час приходу кораблів Антанти в Одесі стояли лише тральщики, однак ряд колишніх морських офіцерів у своїх спогадах стверджують, що на той час в Одесі стояв ще й дивізіон підводних човнів.
Влітку 1919 року весь південь України було зайнято силами Добровольчої армії. За наказом білогвардійського командування до Одеси було переведено з Миколаєва легкий крейсер-новобудову «Гетьман Богдан Хмельницький», який хоч і був у стані ще не завершеного будівництва, але вже мав випробувані машини і міг самостійно виходити в море. На початку 1920 року Врангель розпорядився крейсер передислокувати з Одеси до Севастополя. Екіпаж крейсера, який складався з моряків-українців, передбачав, що під тиском більшовиків Добровольчій армії прийдеться емігрувати з Криму в еміграцію і залишати свою Батьківщину не бажав, тому навмисне посадив крейсер на мілину. Цей перехід морем крейсера «Гетьман Богдан Хмельницький» з Одеси до Севастополя можна вважати останньою операцією Українського державного флоту в Чорному морі.
В часи радянської влади крейсер був піднятий з мілини, і після ремонту і добудови був включений до складу Чорноморського флоту під новою назвою - «Червона Україна».

До змісту Мирослав МАМЧАК Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)