Пам’яті екіпажу ескадреного міноносця «Завидний»,
який першим підняв Український національний прапор над Чорним морем,
присвячую, -
автор.

«… бо все гине, -
Слава не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти».
Тарас Шевченко

Лиш Слави своєї будьте синами і богів своїх!
Станьте, як леви, один за одного і держіться Книг своїх!
… А ті вас ведуть у всі дні до звитяг і геройства многого!
Ратна пісня. «Велесова книга»

Хто контролює минуле -
той контролює сучасне;
хто контролює сучасне -
той володіє майбутнім.
Джордж Орвелл

Мирослав МАМЧАК
Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)
Мартиролог офіцерів і урядовців Державного флоту України

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

5. Німецька політика стосовно Криму і флоту

Не зважаючи на підписаний з Центральною Радою договір про надання їй допомоги у боротьбі з більшовицькою агресією з Росії, німецьке командування мало власну політику і наміри стосовно Криму і Чорноморського флоту. Коли німецькі війська за спиною запорожців підійшли до Криму, німецький посол в Україні барон Альфред фон Мумм у листі до Центральної Ради відразу поставив питання Чорноморського флоту.  Справа з листом німецького посла слухалася на засіданні Ради Народних Міністрів УНР 19 квітня 1918 року. За підсумками обговорення Рада міністрів доручила голові уряду і міністру закордонних справ відповісти барону Мумму, що законом УНР Чорноморський флот оголошений флотом української держави і уряд України просить допомоги у німецьких військ звільнити кораблі від злочинних більшовицьких елементів, які їх захопили, і привести до послуху Українського уряду. Окремо наголошувалося, що Український флот проти німецьких військ не виступає, а ті кораблі, що знаходилися під командою злочинних елементів і виступають проти «германських військових сил, вважаються морським призом».
Барон фон Мумм На цьому засіданні було вирішено попередити телеграмою командування Чорноморського флоту, що флот не повинен «боротися з германськими військовими силами» і довести урядову позицію до командування флоту. Наступного дня, 20 квітня 1918 року, голова уряду УНР Всеволод Голубович надіслав на ім’я барона фон Мумма урядову заяву: «Весь Чорноморський флот належить Українській Народній Республіці. Правда, деякі його частини перебувають поки що в руках банд, проти яких за допомогою ваших славних вояків ми ведемо боротьбу і надіємося скоро довести її до кінця. Виходячи з цього штадтпункта, я прошу Вас, Пане После, не змушуйте себе до надмірних заходів у боротьбі з бандами, які безсовісно захопили наші судна. Я прошу далі повідомити відповідні Ваші власті, що всі без виїмку кораблі Чорноморського флоту належать Українській Народній Республіці, не вважаючи на вчинки банд, які їх захопили, а через те ні в якому випадку не мають бути трактовані як приз».
Зробивши заяву стосовно свого права на Чорноморський флот, Центральна Рада, однак, не заявила про таке ж право на території і порти, в яких цей флот базується. А флот без берегової інфраструктури, як відомо, існувати не може.
Німеччина, ступивши на територію Криму, повністю використала в своїх інтересах політичні і дипломатичні промахи українського уряду, політичний безлад на півострові і повела відносно Криму власну політику. Якщо 25 березня 1918 року міністр закордонних справ Імператорського німецького уряду Буже повідомляв в Москву, що відносить Крим до України, то вже 29 березня 1918 року німецький уряд, керуючись III Універсалом Центральної Ради та Брестським договором, змінив свою позицію і повідомляв Москву, що не відносить Крим до території України і надасть йому «право на самовизначення».
І таке «право» півострову надав. Опанувавши кримським півостровом, німецьке командування, по-суті, пішло шляхом більшовиків, і в кінці червня 1918 року організувало проголошення в Криму краєвого кримського уряду на чолі з литовським татарином, колишнім царським генералом Сулькевичем. Увійшовши до Криму, німці, як і напередодні більшовики, прагненнями мешканців кримського півострова не переймалися. То ж, прибираючи Крим до рук, вони розпустили установлені напередодні органи влади УНР. Проголошений кримський прем’єр негайно заявив про незалежність Криму і… про підпорядкування йому Чорноморського флоту.
Непослух командування Чорноморського флоту уряду УНР дав підстави німецькому командуванню у своїх відношеннях з Україною, опираючись на факт відмови УНР від Криму в час підписання Брестського договору, змусити українське військо вийти з Криму, вважати Чорноморський флот не українським, наступати на Севастополь самостійно і оголосити весь бунтівний флот своїм «військовим призом», Мацей Сулькевич       тобто захопленим під час військової операції.
Німцям для забезпечення своєї армії потрібний був послушний Крим, а Чорноморським флотом малося на меті зміцнити німецьку військово-морську могутність в Чорноморсько-Середземноморському регіоні та використати його транспортні засоби для організації морського забезпечення свого Східного фронту. І вони таки намагалися влітку 1918 року в обмін на повернення кораблів Україні провести «демонстраційний» похід Українського флоту в Середземне море під командуванням адмірала А. Покровського. Гетьман Скоропадський від такої акції відмовився, бо розумів, що в такому випадку говорити про нейтральний статус України у війні вже би не доводилося. Цей похід у Європі розцінили б не інакше як виступ України союзником Німеччини у її протистоянні з Антантою.
Як союзники України, німці захопити флот не могли. Але контр-адмірал М. Саблін, грубо порушивши нейтралітет флоту у діях, подарував німцям чудову нагоду створити у Севастополі з українських кораблів свій флот і цим зміцнити свої військово-морські потуги у протистоянні з Антантою. Маючи Туреччину за ненадійного союзника, німці боялися прориву у Чорне море флоту Антанти і висадки його десанту на українському узбережжі. То ж, увійшовши до Севастополя, вони одразу почали створювати під своїм прапором так званий «українсько-німецький» флот.
За попередньою домовленістю, справу з поверненням захоплених німцями кораблів ЧФ мав вирішувати призовий суд, створення якого німці відтягували, і він так і не був створений. У відношенні до Чорноморського флоту командувач німецькими військами в Криму генерал фон Кош оголосив його інтернованим до кінця Світової війни, а за основу взаємовідносин з українським військовим відомством взяв діючий «Тимчасовий закон про флот», який з Чорноморського флоту мало що оставляв для флоту України. Німці вимоги цього закону виконали: передали Україні два старих броненосці та не перечили створенню в Одесі «флотилії» - бригади тральщиків. За спогадами Д. Донцова, німці повели політику відносно Українського флоту в тому розумінні, що потужний флот Українській Державі взагалі-то й не потрібний – їй знадобиться лише «флот берегової оборони». Виходило, німцям у Чорному морі потужний флот був необхідний, а Україні – ні!
За спогадами Донцова, йому про це весело повідомив сам гетьман України Павло Скоропадський – «з флотом у нас все добре!», якому,  судячи  по  його  настрою,    німецька   ідея             
Фельдмаршал Ейхгорн    подобалася.
Аналізуючи ситуацію з флотським будівництвом тих часів, слід зауважити, що ідея «флоту берегової оборони» виникла не в самих українців. Спершу її запропонували «фахівці» з колишнього російського флоту, які наводнили морське відомство УНР, і навіть зуміли провести цю ідею відповідним законом УНР, а затим її уже почали обґрунтовувати німці. Перші, зважаючи на успіхи і  популярність серед українського народу влади УНР, вбачали можливість реставрації російського флоту в бухтах України, щоб згодом його привести під прапор «его императорского величества». Німецьке командування ж просто використовувало нагоду коштом України уникнути поразки у війні і зміцнити свою слабку ланку – відсутність достатніх сил в чорноморсько-середземноморському театрі бойових дій.
Отже, сучасна ідея українського «флотішки», відсутності загроз Україні в Чорному морі не нова, вона створена і бере свій початок з далекого вже 1918 року.

До змісту Мирослав МАМЧАК Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)