Пам’яті екіпажу ескадреного міноносця «Завидний»,
який першим підняв Український національний прапор над Чорним морем,
присвячую, -
автор.

«… бо все гине, -
Слава не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти».
Тарас Шевченко

Лиш Слави своєї будьте синами і богів своїх!
Станьте, як леви, один за одного і держіться Книг своїх!
… А ті вас ведуть у всі дні до звитяг і геройства многого!
Ратна пісня. «Велесова книга»

Хто контролює минуле -
той контролює сучасне;
хто контролює сучасне -
той володіє майбутнім.
Джордж Орвелл

Мирослав МАМЧАК
Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)
Мартиролог офіцерів і урядовців Державного флоту України

ІСТОРИЧНИЙ НАРИС

3. Відновлення Державного флоту України в Одесі

9 лютого 1918 року у білоруському Бресті між Україною і Центральними державами (Німеччиною, Туреччиною, Австро-Угорщиною і Болгарією) був укладений мирний договір. Відповідно до умов договору, війська Німеччини і Австро-Угорщини в обмін на продовольство зобов’язалися надати УНР допомогу у боротьбі з більшовицькою Росією. Однак Крим остався поза договором, і це у подальшому дало підстави німецькому командуванню вести власну політику стосовно Криму, в основу якої була поставлена теза, що Крим має самовизначитися після завершення Світової війни. Брестський договір визначав, що Чорноморський флот (і це визнавалося урядом РСФСР) мав до завершення війни перебувати нейтральним, однак договір не визначав, яка країна мала його утримувати. Недовершеність цього дипломатичного акту давала право відразу претендувати на Крим Україні, Росії, самому Криму і… німцям.
У військовому відомстві УНР, однак, з цього приводу мали окрему думку: в інтерв’ю турецькій газеті «Османський Ллойд» представник морського відомства віце-адмірал Олександр Хоменко заявив, що Крим належить до української держави. Таким чином виразно Олександр Жуковськийпозначилася відсутність єдності в українському уряді по кримському питанні. Після завершення переговорів з четвертним союзом у Бресті в.о. Морського міністра полковник О. Жуковський звернувся з відозвою до моряків-чорноморців: «Війна скінчилася, настав час приступить до будування життя на демократичних началах...,  і ліквідувати той розлад і безладдя, які принесла держава... під більшовицькими прапорами. ...Народне міністерство морських справ закликає до громадянського почуття всіх чорноморців..., пропонуємо повернутися на свої місця і приступити до роботи на користь рідного краю...». Однак і відозва до моряків і прийняті морські закони мали декларативний характер, оскільки флот і порти на чорноморському узбережжі контролювалися російськими більшовиками.
Заключивши військовий союз, тепер вже союзні українські і німецько-австрійські війська повели наступ на більшовиків. 13 березня 1918 року вони звільнили Одесу, 17 березня – Миколаїв, а 21 березня – Херсон.
Ситуацію в Миколаєві і Одесі напередодні їхнього звільнення від більшовиків наглядно висвітлюють матеріали засідань Центрофлоту і севастопольської Ради воєнних і робітничих депутатів (РВРД). Підхід до Одеси і Миколаєва німецько-австрійських і українських військ серед більшовицьких революціонерів, на відміну від місцевих мешканців, викликав справжню паніку.
В той період в Одесі на кораблях більшовицької ескадри, що прибула з Севастополя, знаходилися голова Центрофлоту Кнорус, голова Військово-революційного комітету Ю. Гавен та голова севастопольської Ради М. Пожаров. Знаходився з ними і голова Української громади Терещенко. 15.03.1918 року Пожаров доповідав на засіданні Ради, що «…рабочие Одессы не принимали никаких мер для защиты. Они спорили между собой, под чьим игом им лучше жить: под игом немцев, гайдамаков или румын. …В неко(то)рых заводах выносились резолюции с требованием удаления большевиков… Когда мы, представители Черного моря, заявили, что если не будут приняты решительные меры к защите Одессы, то Одесса будет разрушена, тогда начались формироваться дружины. Было сформировано тысяч пять рабочих, но эти рабочие… когда шли для отражения врага, то от одного выстрела разбегались. Вот такое сопротивление оказывали эти рабочие. Видя такое положение, мы не могли ничего предпринять, как только то, чтобы увести свои незначительные отряды, дабы не подвергнуть их поражению с двух сторон, так как одесситы были настроены враждебно против наших отрядов…».
За такі «пробуржуазні» настрої більшовики вирішили Одесу покарати. Колишній царський підполковник Михайло Муравйов як командувач російського окупаційного корпусу, який пробивався до Одеси, наказав Центрофлоту обстрілювати Одесу з моря гарматами головного калібру лінкорів «Ростислав», «Три святителя» і «Синоп». Однак під час підготовки до стрільб на лінкорі «Ростислав» стався вибух і пожар, внаслідок яких загинуло декілька матросів. Після цього на ньому розпочалася паніка, грабіж майна і просто втеча з нього. Паніка перекинулася на інші кораблі, і Центрофлот скоріше повернув їх до Севастополя. Це і врятувало Одесу від розгрому. 16 березня 1918 року Центрофлот отримав грізну телеграму розлюченого «Главкоюза і Наштаверха» М. Муравйова: «Эскадра, стоящая на Одесском рейде, не выполнила моего боевого приказа, по-видимому, поддавшись общей панике, мотивируя невозможностью действий техническими соображениями, которые для специалистов казались смешными. Я настойчиво требую отдать распоряжение эскадре защищать и охранять побережье от Одессы до Очакова, содействуя сухопутным войскам. Отряд матросов, присланный вами, после первого же боя, под предлогом похорон товарищей, самовольно покинул фронт… Матросы из Николаевского порта тоже разбежались. Это ужас».
Народний комісар Чорноморського флоту В. Спіро на надзвичайному засіданні Центрофлоту і севастопольської Ради 20.03.1918 року з цього приводу говорив: «…Наша беда в том, что немцы идут победным маршем. Одесса взята 150 немцами, приехавшими на мотоциклетках, Николаев взят 4 немцами… Меня спрашивают, …почему не была разбита Одесса, когда вошли туда немцы. На это я отвечу: …товарищи с «Ростислава» хотя и постановили разгромить Одессу, если она не будет защищаться, но не привели своего решения в исполнение. Одесский совет вел себя не очень храбро… Чем был поврежден «Ростислав»(?) Я думаю, что это не одна измена, но и вино, принесенное на корабль, которое хуже измены… Матросы (19)14 года (призыва), уехавшие отсюда (в Україну – авт.) с винтовками, были почти поголовно вырезаны…».
Ситуація, подібна до одеської, продовжилася і при підході німців до Миколаєва. На засіданні Центрофлоту 18.03.1918 р. член Центрофлоту Вальков «…указал на полную неспособность защищаться Очакова и Николаева ввиду полной царящей там разрухи». Того ж дня воєнно-політична частина ЧФ прийняла телеграму з Миколаєва від 17.03.1918 р.: «…Советская власть выехала, забрав с собой все ценности, а также 20 миллионов денег, оставив население без таковых. Войска советские отступили. Сегодня утром вступили в город через Варваровский мост германо-австрийские войска».
Втікаючи від союзних військ, більшовики вивели з Одеси до Севастополя крейсер «Пам'ять Меркурія», міноносець «Завидний», «Зоркий», канонірський човен Дунайської флотилії «Терець», 4 бронекатери та ряд транспортних суден.
Після втечі більшовиків до Севастополя в одеській Практичній гавані залишилося 20 тральщиків і транспортів, канонірські човни «Донець» і «Кубанець», кілька бронекатерів, 11 озброєних барж типу «Боліндер», 6 простих барж. Ці кораблі і судна стали базою для відновлення флоту УНР. 22 квітня 1918 року в Одесі з 20 гідропланів створюється 1-й Гідроавіаційний дивізіон флоту УНР, якого можна вважати першим українським морським авіапідрозділом.
Однак, не зважаючи на складність будівництва національного флоту, урядом УНР робиться ще одна військово-політична помилка: 13 березня 1918 року військове і морське відомства об’єднуються у єдине військове міністерство. Обов’язки морського міністра перебрав на себе військовий міністр УНР полковник Олександр Жуковський.
Проголошуючи IV Універсал, Центральна Рада не заявила про належність Криму до території країни, не оговорила це територіальне питання і у Бресті на переговорах з Четверним союзом і РСФСР. Організація флоту була юридично можливою лише в Одесі. Тому, виходячи з ситуації, для організації оборони з морських направлень військове міністерство 27 березня 1918 року створює Район охорони Південно-Західної частини Чорного моря з штабом в Одесі, Транспортну і Дунайську флотилії, які разом склали флот УНР. Начальником району і одночасно командувачем цього флоту того ж числа призначається начальник військового порту в Миколаєві, колишній начальник штабу ЧФ віце-адмірал Андрій Покровський. Транспортну флотилію очолив капітан 1 рангу Степанов, а Дунайську – капітан 2 рангу Хомотиян. Комендантом Одеського порту призначено капітана 2 рангу Озерова, а старшим морським начальником в Одесі і начальником відділу морських перевезень – контр-адмірала Володимира Шрамченка.
24 квітня 1918 року начальник Району охорони Південно-Західної частини Чорного моря віце-адмірал А. Покровський був призначений Головним командиром портів Чорного і Азовського морів Українського державного флоту з штабом в Одесі. Однак відновлений флот УНР, крім кількох виходів тральщиків в море для прийому захоплених німецькими підводними човнами більшовицьких пароплавів-призів, у подальших боях за звільнення чорноморського узбережжя від більшовиків участі не брав. Слід відзначити, що і командувач флоту УНР віце-адмірал А. Покровський цього і не прагнув.
Відірваний від основних сил флоту, які базувалися в Севастополі, одеський штаб флоту Андрій Покровський    УНР фактично не впливав на ситуацію і стан справ в головній базі Чорноморського флоту - Севастополі. Це були наслідки політичної помилки Центральної Ради, яка, сліпо слідкуючи гаслу права територій на самовизначення, позбавила Чорноморський флот впливу державної влади, віддавши його під вплив політичних партій.   
1 березня 1918 року, після запеклого бою під Ірпенем, Запорожський корпус Петра Болбочана, підтриманий німцями, увійшов до Києва. «З величезним ентузіазмом зустрічало їх населення Києва. Люди плакали, дивлячись на запорожців, …бо за три тижні окупації української столиці большевики справили в ньому криваву різанину, якої місто не бачило з часів Андрія Боголюбського...».

До змісту Мирослав МАМЧАК Чорноморський флот у боротьбі за незалежність України (1917 – 1921 рр.)