15.  МАРТИРОЛОГ
офіцерів та урядовців Українського Державного флоту
(1917-1921рр.)

                Історію творять люди. Але їхні імена не завжди залишаються на скрижалях самої історії. Прикладом подібного може служити історія вітчизняного флоту періоду національно-визвольної революції 1917-1921 років. Як не прикро визнавати, але відсутність відомостей про людей, які на зорі XX століття відроджували наш національний флот, які на морі і на суші героїчно боролись за волю і свободу українського народу та за державну незалежність, і сьогодні створює проблему на шляху військово-морського будівництва в сучасній Україні. Нас і сьогодні переконують, що у минулі часи в Україні ніколи власного флоту не було, що серед нас не було ніколи і справжніх військових моряків, нас знову підводять до висновку, що Україні для свого захисту з моря військового флоту не потрібно, що для цього достатньо наявності в українських портах флоту сусідньої держави.
Та настав час розвіювати численні міфологеми радянської історіографії та пропаганду наших сучасних недоброзичливців навколо флотського питання і відновити історичну правду про своїх, викинутих чужою силою з рідних портів, українських моряків, абсолютна більшість яких і за кордоном залишалися великими українцями, щиро любили свій народ і свій край, багато зробили для популяризації українства в зарубіжних країнах, зберегли неоціненні історичні пам’ятки та документи тієї епохи.
У 1989 році в далекій Америці помер останній український військовий моряк УНР старший лейтенант Василь Пилишенко і свідків тих подій вже не залишилося. То ж зараз можемо лише опиратися на нечисленні і розкидані світом спогади очевидців і учасників тих подій. На щастя, в еміграційних українських виданнях публікувалися спогади і оповідання окремих учасників і свідків подій у Севастополі, в Криму, Одесі і Миколаєві, але по флотській темі їх надзвичайно мало, і окремого списку морських офіцерів, будівничих українського військового флоту, до сих пір не складено. Сьогодні, вибираючи з цих спогадів прізвища українців-моряків, ми робимо чи не першу скромну спробу об’єднати їх, розкиданих долею по всіх континентах світу, в єдиний мартиролог морських офіцерів України і повернути ці імена історії Військово-морських сил Збройних Сил України. На їхніх ратних подвигах, відданості народу і звитязі мають виховуватися сучасні захисники Батьківщини.
На жаль, ми ще досить мало знаємо про наших морських попередників, про тих, хто на початку XX ст. боровся за Український флот і зі зброєю в руках захищав незалежність нашої країни та боровся за українське Чорне море. В радянські часи їх імена з історії флоту були викреслені, а документи якщо не знищені, то заховані в спецхрани й у більшості випадків вивезені за межі України. А самих українських морських офіцерів, хто не відбув в еміграцію, знищила кривава рука червоних окупантів як «ворогів народу».
Приведений нижче список морських офіцерів минулої епохи є далеко не повним, це лише початок великої дослідницької роботи зі встановлення історичного зв’язку з попередніми поколіннями українських моряків на шляху повернення нашої історичної правди. Ґрунтовна робота по встановленню імен офіцерів флоту УНР і Української Держави ще попереду, але на сьогодні складений мартиролог відповідає нашим знанням історичного минулого. Автор має надію, що до цієї непростої роботи приєднається багато дослідників нашої морської минувшини і відкриють широкому читачеві біографії тих, хто насправді складає гордість морської історії України, і цим лише прислужаться не лише відродженню історичної справедливості, а й справі ствердження України як морської держави.
Слід зважати, що військовим морякам-українцям Чорноморського флоту доводилося діяти при надзвичайно складних військово-політичних зовнішніх і внутрішніх умовах, відроджувати національний флот в час незавершеної Світової війни, розвалу світових імперій, загальної розрухи і політичної кризи. То ж бойові офіцери не завжди могли розібратися в політичних програмах і платформах численних партій, не завжди швидкоплинна зміна військово-політичної ситуації давала їм час на прийняття виважених рішень у відповідності до свого світогляду. У багатьох випадках остаточні рішення приймалися під тиском безвихідних обставин. Більшість офіцерів флоту, виховані флотською школою та консервативними традиціями імперського флоту не завжди могли швидко змінити власний світогляд на вимоги часу національно-визвольної боротьби українського народу і у багатьох випадках йшли на службу Українській Державі не по волі своїх національних почуттів, а за збігом обставин і плином тодішніх подій.
Першим морським офіцерам і адміралам УНР і Української Держави довелося служити і будувати флот України в часи жорстокого військового і політичного шторму в Чорному морі. Не всі з них втрималися українського берега в цьому штормі, але кожний з них вніс свій вклад у відродження морської традиції українського народу, без якої було би неможливим створити сучасні Військово-Морські Сили України. То ж хай цей, перший, мартиролог буде первинною цеглиною в некрополь пам’яті славних морських лицарів України, продовжувати справу яких історія визначила нашому поколінню.

1. Акимів (Акимов) Євграф Миколайович (р.н. – р.с. не від.), капітан 2 рангу, учасник 1-ї Світової війни, комісар Центральної Ради УНР на Чорноморському флоті в 1917 р., комісар Директорії УНР в Морському міністерстві в 1919-20 рр., подальша доля не відома.
2. Антонович Дмитро Володимирович (02.11.1877 – 1945), видатний державний і політичний діяч, вчений-історик і філолог, товариш (заступник) Голови Центральної ради УНР, організатор Морського міністерства УНР, перший Генеральний секретар морських справ, а затим міністр Морських справ УНР (23.12.1917 – 14.03.1918), з 1920 р. в еміграції у Відні, став одним з організаторів Українського вільного університету і членом оргкомітету Всеукраїнського Національного Конгресу, у Празі являвся директором музею Визвольної боротьби в Україні та головою історико-філологічного товариства, помер і похований у Празі.
3. Афанасіїв Володимир Юрійович (р.н. – р.с. не відом.), старший лейтенант, до 1917 р. командир роти юнкерів у Петрограді, з кінця 1917 р. на українській службі, начальник Гардемаринського відділу навчальної частини Головного морського штабу в жовтні 1918 р., подальша доля не відома.
4. Барнів Борис (р.н. – р.с. не відом.), мічман, воював в 1921 р. у складі Збірного (морського) куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР, подальша доля не відома.
5. Бачманов Михайло Петрович (? – 31.01.1972), капітан 1 рангу, учасник Цусімської битви з японським флотом в 1905 р. та 1-ї Світової війни, військово-морський аташе в Румунії, на еміграції поселився в Австрії, помер в м. Еннс.
6. Білинський Михайло Іванович (17.11.1882 - 21.11.1921), контр-адмірал, брав участь у 1-й Світовій війні на Балтійському флоті, прибув в Україну 20.12.1917 р., з 26.12.1917 р. – директор контрольного департаменту секретаріату Морських справ, з 28.04.1918 р. – начальник головної військово-морської господарчої управи Морського міністерства УНР, у травні-жовтні 1918 р. входив до складу делегації, яка вела переговори з РРФСР про умови мирного договору, морський міністр УНР (26.12.1918 – 09.04.1919), весною 1919 р. – командир дивізії морської піхоти і учасник 1-го Зимового походу Дієвої Армії УНР, 12.06.1919 р. заарештований С. Петлюрою у справі П. Болбочана, звільнений з під арешту 9.07.1919 р., з 10.10.1919 р. – начальник Морського Генерального штабу, з травня 1920 р. – міністр внутрішніх справ УНР, з 18.10.1920 р. – радник міністерства народного господарювання, в еміграції - член Ради Республіки у Тарнові, розглядався прем’єром уряду УНР в екзилі, восени 1921 р.- учасник Другого Зимового походу Української Повстанської армії, під час якого в бою з червоноармійцями Г.Котовського в с. Малі Миньки під Базаром загинув. Похований в с. Малі Миньки.
7. Богацький Михайло (р.н. – р.с. не відом), мічман Головної військово-морської Управи в 1919 році. Інтернований в Польщі, подальша доля не відома.
8. Богданович (р.н. – р.с. не від.), лейтенант, мінний офіцер дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків, в 1918 р. розміновував мінні поля під Одесою і в Буго-Дніпровському регіоні, подальша доля не відома.
9. Богомолець Вадим Михайлович (22.10.1878 – 19.04.1936), в роки 1-ї Світової війни підполковник, прокурор і начальник судового управління Чорноморського флоту, в 1917 році член Українського військового комітету ЧФ, керівник агітаційно-пропагандистської секції Ради Української Чорноморської громади і активний організатор українізації флоту, в 1918 р. генерал-хорунжий судової управи, голова військово-морського суду флоту УНР, військово-морський аташе УНР в Румунії в 1919 р., в еміграції з кінця 1920 р. в Стамбулі, затим у Парижі, редактор журналу «Libre Ukraine», помер і похований у Парижі.
10. Благовєщенський (р.н. – р.с. не від.), старший лейтенант, командир дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави, після 1918 р. подальша доля не відома.
11. Будолатті Михайло (р.н. – р.с. не відом.), ранговий збірного куреня морської піхоти Збірного полку Дієвої армії УНР в 1919 році. Інтернований в Польщі, подальша доля не відома.
12. Бурлєй Сергій Іванович (15.01.1861 – 11.1920), контр-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, в 1912-13 рр. командир Керченського порту, 1913-1917 рр. – градоначальник Севастополя, в 1915 р. – адмірал особливих доручень командувача ЧФ, в 1917 р. прихильник українізації флоту, в 1918 р. на службі в штабі Українського флоту, брав участь в українізації ЧФ, з червня 1918 р. – командир Українсько-кримської флотилії, морський міністр кримського уряду Сулькевича, в 1920 році — викладач наук при Дирекції маяків, відмовився від евакуації, в листопаді 1920 р. заарештований більшовиками і помер під тортурами ЧК у севастопольській тюрьмі. Могила не віднайдена.
13. Веселкін Михайло Михайлович (13.11.1871 – 12.1918.), контр-адмірал, генерал-губернатор Севастополя, в березні 1917 р. на вимогу матроських мас командувачем ЧФ віце-адміралом О.Колчаком був відсторонений від посади, воєнно-морський аташе Української Держави в Болгарії у 1918 р, після падіння гетьманату переїхав до Петрограду, де був арештований і у грудні 1918 р. розстріляний ЧК як заложник.
14. Величко Костянтин Петрович (р.н. – р.с. не від.), прапорщик, делегат до Установчих зборів від Чорноморського флоту в 1917 р., член Центральної Ради, голова Севастопольської ради воєнних і робітничих депутатів в 1917 р., член Української Генерального військового комітету в 1917 р., голова Українського Чорноморського військового комітету у 1918 р., подальша доля не відома.
15. Ворожейкін Сергій Миколайович (? – 27.03.1939), контр-адмірал, в 1918 р. начальник штабу Головного командира портів Чорного і Азовського морів Української держави, в 1919 р. перейшов до білогвардійців, в жовтні 1919 р. директор Морського кадетського корпусу в Севастополі. В 1935р. віце-адмірал еміграційного російського імператорського флоту в Бізерті, помер у Бізерті.
16. Верщинський Іван (р.н. – р.с. не від.),  лейтенант, офіцер Головної військово-морської Управи в 1919 р. Подальша доля не відома.
17. Гайдай (р.н. – р.с. не від.), флотський інженер, відряджений Центрофлотом з Севастополя до Моргенради УНР 28.12.1917 р. Подальша доля не відома.
18. Гадд Олександр Оттович (? – 26.12.1960), один з перших російських підводників, учасник російсько-японської і 1-ї Світової воєн, контр адмірал, в 1918 р. командир бригади кораблів флоту Української Держави в Одесі, розмінував мінні поля в морських районах Одеси і Буго-Дніпровського лиману, в листопаді 1918 р. віце-міністр Морського міністерства Української Держави, після падіння гетьманату був звільнений в запас і емігрував до Фінляндії, помер в Гельсінгфорсі.
19. Гелів (? – 1920), севастопольський лікар, активіст Української громади, як повстанець загинув у бою з військами ЧК.
20. Гемпель Омелян Олександрович (1892 - ?), підполковник, командир 1-го Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР, в 1920 р. начальник зв’язку (телеграфної чоти) штабу 1-ї Запорожської дивізії Дієвої Армії УНР, подальша доля не відома.
21. Горбов (р.н. – р.с. не від.), інженер-механік дивізіону тральщиків в Одесі в 1918 р., приймав участь в розмінування Одеської і Буго-Дніпровської заток в 1918 р. Подальша доля не відома.
22. Дашкевич-Горбацький Володислав Володиславович (16.08.1879 – 07.05.1952), генеральний хорунжий, учасник 1-ї Світової війни, начальник штабу 50, 68 піхотних дивізій, 36 піхотного корпусу, в Україні з початку 1918 р., фактичний керівник перевороту Гетьмана Скоропадського 29.04.1918 р., начальник Штабу Ясновельможного Пана Гетьмана, з 27.06.1918 р. – генеральний старшина для доручень Гетьмана, з жовтня 1918 р. голова надзвичайної місії Української Держави в Румунії. Після падіння гетьманату з Одеси відбув до Туреччини, але отримав відмову від Денікіна за співпрацю з Гетьманом. З осені 1919 р. – у адмірала Колчака, командувач Північної групи військ, учасник Сибірського Льодового походу, з 1922 р. – в еміграції в Німеччині. В 1945 р. інтернований і засуджений в СРСР, помер в Інтинському каторжному таборі, похований в с. Азень Республіки Комі.
23. Дашкевич-Горбацький Микола Володиславович, (01.05.1873 – ?), капітан 2 рангу Морського міністерства УНР, на службі в Українській Державі з 1918 р. - начальник відділу морської піхоти Головного Морського штабу Морського міністерства, з серпня - офіцер для особливих доручень Воєнного міністерства, з жовтня 1918 р. - військово-морський аташе у Австрії. Після падіння гетьманату 18.07.1920 через Болгарію прибув до Севастополя і був  призначений начальником відділу - інспектором Морського Корпусу. 30.10.1920 р. відбув в еміграцію на дредноуті «Генерал Алексєєв» («Воля»). З 1920 р. з дружиною проживав у Хорватії як біженець, де досить бідував.
24. Дежур Юрій (р.н. – р.с. не від.), комісар Центральної Ради УНР на Чорноморському флоті по виборах до Установчих зборів УНР, голова Чорноморської окружної виборчої комісії в грудні 1917- січні 1918 рр. Подальша доля не відома.
25. Дем’яненко Йосип (р.н. – р.с. не від.), моряк-підводник Чорноморського флоту, учасник 1-ї Світової війни, керівник Українського гуртка 4-го підводного дивізіону і Школи підводного плавання у Балаклаві в 1917 р. Подальша доля не відома.
26. Дерев’янко (р.н. – р.с. не від.), голова судового комітету крейсера «Пам'ять Меркурія» в 1918 р., учасник Світової війни. Подальша доля не відома.
27. Дорошевський (р.н. - р.с. не від.), колезький радник, лікар дивізіону тральщиків в Одесі в 1918 р., подальша доля не відома.
28. Дмитрієв Михайло Олексійович (? – 18.02.1965), капітан 1 рангу, в 1918 р. - командир флотилії флоту Української Держави в Азовському морі, перейшов в січні 1919 р. до Добрармії, евакуювався з флотом з Севастополя до Бізерти, затим емігрував у Францію. Помер і похований у Парижі.
29. Дроздовський (р.н. – р.с. не від.), генерал, в 1918 р. – військово-морський аташе у Чехословаччині, подальша доля не відома.
30. Дяченко Вадим (р.н. – р.с. не від.), мічман, командир крейсера «Пам'ять Меркурія» флоту УНР в 1917-1918 рр., учасник боїв з більшовиками в Одесі, після захоплення крейсера більшовиками в січні 1919 р. – член Моргенради УНР, подальша доля не відома.
31. Єрмак (Єрмаков) Мстислав Петрович (? – 26.07.1960), генерал-майор флоту Української Держави, командир Дунайської флотилії флоту Української Держави, перейшов до білогвардійців. В листопаді 1920 р. «за особые отличия по службе» бароном Врангелем підвищений до генерал-лейтенанта, помер і похований у Парижі.
32. Єршов (р.н. – р.с. не від.), мічман, флаг-офіцер дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави, приймав участь в розмінування Одеської і Буго-Дніпровської заток у 1918 р., подальша доля не відома.
33. Євдокимов Сергій Володимирович (? – 22.04.1960), контр-адмірал, заступник начальника (молодший флагман) Генерального морського штабу в 1918 р., емігрував до США, помер у Нью-Йорку.
34. Єфремов Михайло Васильович (? – 10.10.1943), капітан 1 рангу, начальник Головного морського штабу, після поразки УНР емігрував до США, помер у Нью-Йорку.
35. Жуковський Олександр Тимофійович (22.11.1884 - 1925), підполковник, в.о. Морського міністра Української Держави (14.03. – 29.04.1918), з 15.12.1918 р. – начальник Окремого корпусу кордонної охорони, з березня 1920 р. – посол і військовий аташе УНР в Чехословаччині та голова всіх посольств УНР за кордоном. З 16.03.1920 р. – ревізор закордонних місій УНР. Емігрував до Відня (Австрія) звідки в 1922 р. повернувся до УРСР, де за нез’ясованих обставин помер.
36. Жуковський (р.н. – р.с. не від.), мічман, вахтовий офіцер есмінця «Завидний», після захоплення корабля більшовиками в січні 1918 р. у Одесі доля не відома.
37. Зарудний О. (р.н. – р.с. не від.), капітан 1 рангу, учасник Цусімської битви з японським флотом, командир лінкора «Синоп», відряджений до Моргенради 28.12.1917 р.,займав посади в Морському міністерстві, у жовтні 1918 р. призначений воєнно-морським аташе Української Держави в Туреччині, остався в еміграції, подальша доля не відома.
38. Злобін Микола Миколайович (14.08.1874 - 1933), капітан 1 рангу, в 1907-1909 рр. командир міноносців «Живучий» і «Свірєпий», в 1912-17 рр. – командир канонірського човна «Вьюга». З 1918 р. на службі в Українській Державі, товариш морського міністра, Морський міністр УНР 20.04.-16.09.1919 р., затим начальник військово-морської управи Військового міністерства. 6.09.1921 р., інтернований в Польщі, після звільнений з Армії УНР емігрував.
39. Ісаєвич Іларіон (р.н. – р.с. не від.), полковник морської піхоти з 24.10.1918 р., в 1919 р - .комендант 1-го Гуцульського полку морської піхоти УНР, подальша доля не відома.
40. Ілютович Олександр Володимирович (? – 26.04.1934), капітан 1 рангу, інженер-механік, голова комісії з питань Мозирської (Пінської) флотилії. В 1919 р. перейшов на службу до польського флоту і командував Пінською флотилією ВМС Польщі, помер у Пінську.
41.Ілютович-Яхновський, (р.н. – р.с. не від.), лейтенант флоту УНР, член місії Військового міністерства УНР до Грузії в квітні і в травні 1920 р. до Севастополя для переговорів з Денікіним. Подальша доля не відома.
42. Іванів, (р.н. – р.с. не від.), поручик адміралтейства у Севастополі, 11-16 травня 1920 р. забезпечував місію Військового міністерства УНР до Севастополя і переговори з Денікіним. Родом з Балти, штурман торгового флоту. Подальша доля не відома.
43. Калін (р.н. – р.с. не від.), підпоручик, ревізор штабу Одеської бригади тральщиків флоту Української держави, подальша доля не відома.
44. Кісілів Іван (р.н. – р.с. не відом.), мічман куреня морської піхоти Дієвої армії УНР в 1919-1920 рр. Подальша доля не відома.
45.Келлер Павло Федорович (21.05.1883 – 17.06.1980), капітан 1 рангу, граф, командир есмінця «Пилкий», в 1918 р. начальник оперативного відділу штабу флоту Української Держави, з падінням Гетьманату перейшов до ЧФ ЗС Півдня Росії, емігрував до Румунії, з 1936 р. – полковник ЗС Румунії, в 1945 році арештований СМЕРШем і вивезений до СРСР, до середини 1950-х знаходився в сталінських таборах, після звільнення виїхав до Німеччини. Помер і похований у Ойтині, ФРН.
46. Кисловський Олександр Дмитрович (р.н. – 1923), капітан 2 рангу, командир навчального канонерського човна «Запорожець», відбув в еміграцію з денікінцями, помер у Стамбулі.
47. Кириченко (р.н. – р.с. не від.), в 1918-1920 рр. активіст Української громади і українського військового комітету в Севастополі, емігрував з врангелівським військом, оселився в Югославії, приймав участь у емігрантському русі.
48. Коваленко Олександр Петрович (1875 – 1963), капітан, флотський інженер-механік, учасник повстання на броненосці «Потьомкін» в 1905 р., після якого емігрував у Швейцарію. Повернувся в Україну в 1917 році, військовий інженер, директор інженерно-механічного відділу Генерального морського штабу УНР, віце-морський міністр УНР, з 1919 р. – в дипломатичній місії в Женеві, затим консул в Парижі, в 1920 р. брав участь в роботі Асамблеї Ліги націй. В еміграції відомий вчений, професор-інженер, декан, почесний доктор наук, автор ґрунтовних підручників українською мовою з вищої математики, аналітичної геометрії, прикладної механіки та інших точних і технічних наук, а так же спогадів, викладач технічних дисциплін в Українській господарській академії в Подєбрадах (Чехія), уклав ряд технічних словників українською мовою, помер і похований у Женеві.
49. Костяченко Л. (р.н. – р.с. не від.), прапорщик флоту, в 1919-20 рр. командир бронепоїзда «Чорноморець» дивізії морської піхоти Дієвої армії УНР. Подальша доля не відома.
50. Кошельний (р.н. – р.с. не відом.), матрос, член Одеської Морської Ради і товариства «Українська хата» в 1917 р., організатор загальноміських заходів по підтримці УНР, представник Одеської Морської Ради у Генеральному військовому комітеті в 1917 р., подальша доля не відома.  
51. Клочковський В’ячеслав Євгенович (16.02.1873 – 05.01.1930), контр-адмірал УНР і Польщі, організатор Підводних сил Чорноморського флоту, учасник Цусімської битви під час російсько-японської війни і 1-ї Світової війни, командир підводної дивізії, представник гетьмана України в Криму, командувач флотом у Севастополі та морськими силами Української Держави в 1918 р., головний командир портів Чорного і Азовського морів Української держави в 1918 р., після падіння гетьманату перейшов до білогвардійців, в 1919 р. – начальник Північного порту у Севастополі, в кінці 1919 р. перейшов на польську службу – заступник командувача польського флоту, повноважний військовий аташе Польщі в Англії, радник посла у Франції, бригадний генерал і командир дивізії Війська Польського, помер і похований у Варшаві.
52. Кликов Олександр Михайлович (? – 07.01.1951), контр-адмірал, член Центрофлоту, член комісії Морського міністерства по реформуванню флоту Української Держави, після падіння гетьманату був звільнений з служби і перейшов до білогвардійців, згодом емігрував до США, помер у Сіетлі, Вашингтон.
53. Крєменцов (р.н. – р.с. не від.), колезький радник, дивізіонний лікар дивізіону тральщиків в Одесі у 1918 році, на українській службі за контрактом, подальша доля з 1918 р. не відома.
54. Кривицький (р.н. – р.с. не від.), лейтенант, командир дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави в 1918 р., подальша доля не відома.
55. Лазаревський Борис (р.н. – р.с. не від.), оберавдит флоту, сотник, член Чорноморського Українського військового комітету в 1917 р.
56. Лащенко В’ячеслав Митрофанович (р.н. – р.с. не від.), директор жіночої гімназії у Севастополі, організатор і голова в 1917-18 рр. українського просвітницького товариства «Кобзар», затим Української громади у Севастополі, яке спричинило рух по українізації флоту.
57. Лихонос Іван (р.н. – р.с. не від.), ранговий флоту, скарбник Української Чорноморської громади в 1917 р., після 1918 р. доля не відома.
58. Литвиненко Володимир, мічман, офіцер Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР в 1920 р., подальша доля не відома.
59. Лівен Карл (р.н. – р.с. не від.), капітан 1 рангу, князь, представник Української Держави і Морського міністерства в українсько-німецькій технічно-навігаційній комісії (Nateko) і одночасно командир ескадреного міноносця «Звонкій» т.з. українсько-німецького флоту у Севастополі у 1918 р., після приходу до влади Директорії УНР був звільнений з служби і перейшов до білого флоту, білоемігрант.
60. Левчук (р.н. – р.с. не від.), мічман, відряджений на початку 1918 р. з Севастополя до Моргенради для організації радіотелеграфного вузла зв’язку Моргенради, подальша доля не відома.
61. Леванда Дмитро Дмитрович (17.04.1884 – 10.08.1931), капітан 2 рангу, в 1917-1918 рр. флаг-капітан штабу білогвардійської  флотилії Північно-Льодовитого океану. В 1920 році повернувся на Батьківщину і перейшов  на службу до УНР, очолював відділ Головного морського штабу, затим ад’ютант (він же секретар) Головної військово-морської Управи Військового міністерства УНР. Після поразки УНР емігрував до Литви, затим до Польщі, де і помер.
62. Леонтович Іван Миколайович (р.н. – р.с. не від.), активний член Української громади Севастополя у 1917 р. Найімовірніше загинув під час більшовицької різні в Севастополі у лютому 1918 р.
63. Лотоцький Володимир (р.н. – р.с. не від.), український військово-морський і державний діяч, голова Морської Генеральної ради у 1917 р., організатор Генерального  Морського секретарства Центральної Ради, в 1919 р. – керуючий справами Директорії УНР, подальша доля не відома.
64. Любицький (р.н. – р.с. не від.), товариш (заступник) завідувача морським відділом при Військовому міністерстві УНР восени 1917 р., один з активних організаторів Морського міністерства УНР. Подальша доля не відома.
65. Любич-Могильницький (р.н. не від. - 1919), колишній матрос Австро-Угорського флоту, учасник 1-ї Світової війни, родом з Галичини, ординарець морського міністра, молодший адміністративний старшина 1-го Гуцульського полку морської піхоти, загинув під м. Фельштином, нині м. Гвардійське Хмельницької обл.
66. Максимов Микола Лаврентійович (25.10.1880 - 15.11.1961), контр-адмірал, учасник оборони Порт-Артура в 1905 році і 1-ї Світової війни, начальник Генерального морського штабу флоту УНР, товариш військового міністра з 05.05.1918 р. і Морський міністр Української Держави з 24.10. по 14.11.1918 р., затим до 14.12.1918 р. - товариш (заступник) Морського міністра зі штабом в Одесі. Після падіння гетьманату був звільнений з служби і перейшов до білогвардійців Врангеля, разом з якими емігрував до Алжиру. 20.04.1930 р. призначений головою білоемігрантської групи Військово-морського союзу в Алжирі. Помер у Франції, похований у Ніцці.
67. Мандрика Кость (р.н. – р.с. не відом.), капітан 3 рагу, командир полку морської піхоти , згодом начальник відділу Головної військово-морської Управи Військового міністерства УНР, подальша доля не відома.
68. Мандрика Михайло Іванович (? – 14.02.1965), мічман, флаг-офіцер дивізіону тральщиків флоту УНР в Одесі, розміновував мінні морські поля в Чорному морі в 1918 р. Після падіння гетьманату у січні 1919 р. перейшов до флоту Збройних сил Півдня Росії. У тому ж місяці підвищений Врангелем до лейтенанта, евакуювався у1920 р. разом з білим флотом з Одеси, жив у Франції, в м. Антіб, де помер і похований.
69. Містников Микола (р.н. – р.с. не відом.), капітан 2 рангу, учасник 1-ї Світової війни, обіймав різні посади у Морському міністерстві, 19.04.1918 р. військовим міністром О .Жуковським призначений комендантом Севастополя і начальником оборони кримського узбережжя, однак із-за непоступливої позиції німецького командування з Криму змушений був повернутися і на посаду не вступив, подальша доля не відома.
70. Михайлик Михайло (р.н. – р.с. не відом.), поручик авіації флоту, в 1917-1918 рр. член Ради Української Чорноморської громади, організатор українізації Чорноморського флоту, після падіння УНР опинився в еміграції, подальша доля не відома.
71. Михайлов Всеволод Володимирович (? – 1944), мічман, флаг-офіцер штабу дивізіону Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави в 1918 р., емігрував і жив у США, помер і похоронений у Сіетлі.
72. Муромцев Петро Харлампович (? – 16.07.1924), мічман, інженер-механік дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави в 1918 р., у січні 1919 р. перейшов на службу до білого флоту, 28.03.1920 р. підвищений ген. Врангелем до лейтенанта,  на еміграції проживав в Парижі, за іншими даними – у м. Брод в Югославії.
73. Неклієвич Микола Корнелійович (1888 – після 1938), капітан 2 рангу , в 1917 р. очолював військову секцію  Ради Української Чорноморської громади, у 1918 році начальник відділу кораблебудування Головної військово-морської технічної управи Морського міністерства Української Держави. З січня 1919 р. у білих – інженер-механік крейсера «Кагул» флоту Збройних Сил Півдня Росії. У січні-лютому 1920 р. повернувся у розпорядження командувача флотом УНР. У 1920 р. знову повернувся до Севастополя і служив рульовим на шхуні «Орлик» врангелівської армії. У 1921 р. приїхав до Польщі і вступив у розпорядження Морської управи Військового міністерства УНР. Автор спогадів про український Чорноморський флот, з 1924 р. жив у Франції де і помер.
74. Ненюков Дмитро Всеволодович (18.01.1869 – 05.07.1929), віце-адмірал, учасник російсько-японської війни і оборони Порт-Артура в 1905 р., учасник 1-ї Світової війни. Начальник військово-морського управління у Ставці Верховного Головнокомандувача в 1914 р., командувач Дунайської флотилії в 1917 р., віце-міністр Морського міністерства Української Держави. З грудня 1918 р. командир Одеської вмб і одеського центру Добрармії при Антанті, командувач Чорноморським флотом ЗСПР генерала Денікіна з 20.02.1919 до 08.02.1920 р. і командувач ЧФ Добрармії Врангеля з 28.08.1920 р. Забезпечив евакуацію Білої армії з Криму 2-5.11.1920 р. Емігрував з Білою армією, в еміграції оселився під Бєлградом (Сербія), де і помер.
75. Нємітц Олександр Васильович (26.07.1879 – 01.10.1967), віце-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, в 1914-15 рр. – у ставці Верховного Головнокомандувача Російської армії, в 1916 р. – командир дивізіону есмінців ЧФ, в 1917 р. – командир Мінної дивізії, з серпня 1917 р. – командувач Чорноморським флотом з присвоєнням звання «контр-адмірал», після проголошення УНР визнав її владу над флотом, за що був усунутий з посади, в 1919 р. перейшов до більшовиків, начштабу 12 Червоної армії Українського фронту, лютий 1920 – грудень 1921 р. – командувач Морськими силами РСФСР і одночасно управділами Наркомату морських справ, з 1924 р. – викладач у військово-морській академії СРСР, професор, завідувач кафедри стратегії і тактики, з 1941 р. – віце-адмірал. Помер у Ялті.
76. Нестреляй (р.н. – р.с. не від.), восени 1917 р.– голова Чорноморського українського військового комітету, комісар УНР при командувачі Чорноморського флоту, подальша доля не відома.
77. Никогда Гаврило (р.н. – р.с. не відом.), полковник морської піхоти, командир 1-го Гуцульського полку морської піхоти УНР у 1919 р., подальша доля не відома;
78. Овод Семен Петрович (р.н. – р.с. не відом.), капітан 2 рангу, в. о. Морського міністра УНР в квітні 1918 р., віце-морський міністр, начальник Головного морського штабу, після падіння УНР подальша доля не відома.

79. Омельянович Володимир Степанович (02.05.1866 - ?), полковник, влітку 1920 р. – начальник управління постачання Морського флоту Військового міністерства УНР, з 8.11.1920 р. – начальник постачання Технічних військ Армії УНР. Подальша доля не відома.

80. Озеров (р.н. – р.с. не від.), капітан 1 рангу, з квітня 1918 р. комендант Одеського військового порту, в 1919 р. перейшов до білогвардійців, білоемігрант.
81. Окуневський Ярослав Іполитович (05.03.1860 – 24.10.1929), контр-адмірал медичної служби флоту Австро-Угорської імперії, начальник Санітарної служби головного штабу ВМФ Австро-Угорської імперії, створив положення, проект і збудував перший в Європі військово-морський госпіталь у м. Пулі (Хорватія), учасник 1-ї Світової війни, начальник санітарної управи УГА і керівник медичної місії УНР у Відні, надавав матеріальну і організаційну допомогу у створенні дивізії морської піхоти УНР на території ЗУНР, помер і похоронений у м. Городенка Івано-Франківської обл.
82. Остроградський-Апостол Михайло Михайлович (1870 - 30.10.1923), контр-адмірал, командир канонірського човна, крейсера і бригади лінійних кораблів в роки 1-ї Світової війни, комендант Севастопольської фортеці у 1917 р., командувач флоту УНР у Севастополі, представник гетьмана України в Криму в1918 р., голова комісії Української Держави  на переговорах з німцями по поверненню Чорноморського флоту та голова Української громади в Одесі у 1918 р., заступник Морського міністра УНР в 1919 р., з 17.04.1920 р. - Головний начальник Чорноморського флоту УНР, військово-морський представник УНР в штабі Антанти в Ясах, (Румунія) у 1920 р., помер і похоронений у Бухаресті.
83. Остроградський Борис (р.н. – р.с. не від.), мічман флоту УНР, офіцер штабу Дніпровської флотилії УНР у 1920 р., в 1920 р. направлений контр-адміралом М.Остроградським-Апостолом до Румунії в місію УНР до Антанти, подальша доля не відома.
84. Осканів Яків (р.н. – р.с. не від.), мічман флоту УНР, управлінець Військово-морської управи Військового міністерства в 1920 р. Подальша доля не відома.
85. Опанасенко (р.н. – р.с. не від.), лейтенант, в 1918 р. командир дивізіону тральщиків Одеської бригади тральщиків флоту Української Держави, подальша доля не відома.
86. Пилипенко (р.н. – р.с. не від.), мічман, командир ескадреного міноносця «Завидний» в 1917-1918 рр., після захоплення корабля більшовиками доля не відома.
87. Поплавський (р.н. – р.с. не від.), уповноважений комісар Центральної Ради в Одесі, подальша доля не відома.
88. Погорецький (р.н. – р.с. не від.), капітан 2 рангу, командир підводного човна «Тюлень» флоту Української Держави в 1918 р., подальша доля не відома.
89. Постриганов Юрій (р.н. – р.с. не від.), капітан 1 рангу, займав різні посади в Генеральному морському штабі флоту Української Держави у 1918 р., подальша доля не відома.
90. Патон-де-Верайон Петро Іванович (? – 07.09.1941), контр-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, член комісії Морського міністерства по реформуванню флоту Української Держави, офіцер штабу флоту УНР в 1918 р., після падіння гетьманату перейшов до білогвардійців, помер у Франції.
91. Пащенко М. (р.н. – р.с. не відом.), матрос Чорноморського флоту, учасник 1-ї Світової війни, організатор українізації на Чорноморськім флоті, з квітня 1917 р. – заступник голови Української Чорноморської громади, доля після 1918 р. не відома, найбільш вірогідно загинув під час більшовицьких репресій у Севастополі взимку 1918 р.
92. Петренко Іван (р.н. – р.с. не від.), поручик 1-го Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР, з 1920 р. – в еміграції, автор спогадів про бойову діяльність полку.
93. Перебаскін Борис, капітан 2 рангу, начальник відділу мінних загороджень і тралів Військово-морської управи Військового міністерства УНР в 1919 р. Подальша доля не відома.
94. Письменний Степан Дмитрович (? - 1940), військово-політичний діяч УНР, матрос Балтійського флоту, учасник 1-ї Світової війни, член і секретар Українського Генерального Військового комітету, з лютого 1918 р. – секретар Військового міністерства УНР, 02.07.1918 р. звільнений з військової служби, з 25.12.1918 р. – начальник канцелярії головного управління Генерального штабу УНР, в 1919-1921 рр. - скарбник Військового міністерства УНР. З 1922 р. жив в еміграції в Рівному (Польща). Після окупації Рівного радянськими військами в 1939 році був схоплений НКВС і у 1940 році розстріляний у концтаборі в Старобільську під Харковом.
95. Пилькевич Олександр Меркурійович (02.05.1877 – 15.10.1922), генерал-хорунжий армії УНР, в роки 1-ї Світової війни офіцер 8-ї Повітроплавної роти у Севастополі, активіст Українського Чорноморського військового комітету від якого був обраний делегатом на 1-й Всеукраїнський військовий з’їзд 20.05.1917 р. З кінця липня 1917 р. – представник Українського Генерального Військового комітету при Головному штабі Російської армії в Петрограді, з осені консул Української Держави у Москві. З 16.05.1919 р. – командир 12-го Немирівського полку Дієвої армії УНР, в 1920 р. – командувач Окремого корпусу прикордонної охорони. Помер у польському таборі для інтернованих Щепіорно, похований у Калішу.
96. Пилишенко Василь (1890-1989), старший лейтенант Чорноморського флоту, учасник 1-ї Світової війни, голова Української Військово-морської ради Одеської округи в 1917 р., учасник революційного руху і січневих 1918 р. боїв з більшовиками в Одесі, помер в еміграції в США.
97. Покровський Андрій Георгійович (1862 – 1944), адмірал УНР, у роки 1-ї Світової війни командир бригади лінійних кораблів Чорноморського флоту, начальник штабу флоту в 1915-1916 рр. (з перервою), в 1917 р. – начальник Миколаївського військового порту, з проголошенням УНР - начальник Району охорони південно-західної частини  Чорного моря зі штабом в Одесі. У травні 1918 р. очолював комісію Морського міністерства по реформуванні Українського державного Флоту, у 1918р. - Головний командир портів Чорного і Азовського морів, з 14.11. до 15.12.1918 р. - Морський міністр Української Держави. Після падіння гетьманату був арештований, після звільнення з тюрми на підписку про невиїзд від військової діяльності відійшов, в кінці 1919 р. емігрував до Болгарії. З 1924 р. - у Бельгії, де працював машиністом тепловоза. З 1931 року проживав у Єгипті. Помер і похований у Каїрі.
98. Поплавський (р.н. – р.с. не від.), уповноважений комісар Моргенради УНР в Одесі в 1917-1918 рр. Подальша доля не відома.
99. Постріганєв Лев Юрійович (? – 01.09.1952), капітан 1 рангу, учасник 1-ї Світової війни, обіймав різні посади у Морському міністерстві УНР і Української Держави, з 10.11.1918 р. до 01.10.1919 р. начальник Генерального морського штабу, після скасування Морського відомства – на еміграції. Помер у Парижі.
100. Протасов Микола Іванович (? – 20.04.1957), контр-адмірал, начальник Генерального морського штабу за гетьманату у 1918 р. Після антигетьманського повстання був звільнений зі служби і перейшов до білогвардійців. Білоемігрант, помер у Ніцці.
101. Пчєльніков Андрій Андрійович (1880-1935), капітан 1 рангу, начальник Головного морського штабу в 1918, 1919-1920 рр. З наступом Добровольчої армії перейшов до лав Збройних Сил Півдня Росії. Білоемігрант, мешкав у Любляні (Словенія), де і помер.
102. Раць (р.н. – р.с. не від.), секретар Морської Генеральної Ради УНР в 1917 і на початку 1818 р. Подальша доля не відома.
103. Римський-Корсаков Михайло Михайлович (25.02.1872 – 14.02.1950), контр-адмірал, учасник оборони Порт-Артура, учасник 1-ї Світової війни, начальник Батумського загону кораблів ЧФ, згодом – Північно-Західного загону ЧФ, начальник Миколаївського військового порту в 1918 р., після падіння гетьманату у січні 1919 р. перейшов до білогвардійців, евакуювався з Феодосії до Стамбула з Білою армією в 1920 р., жив і помер в Копенгагені, похований на цвинтарі о. Амогер.
104. Рибко (р.н. – р.с. не від.), голова Чорноморської окружної комісії по виборах до Установчих зборів УНР на початку 1918 р.
105. Романченко (р.н. – р.с. не від.), голова судового комітету крейсера  «Пам'ять Меркурія» в 1917 р. Подальша доля не відома.
106. Саблін Михайло Павлович (17.07.1869 – 17.10.1920), віце-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, начальник мінної бригади, командир бригади лінійних кораблів, начальник штабу флоту, командувач Чорноморського флоту з 25.12.1917 – 29.04.1918 рр. (з перервами), член Центрофлоту у 1917-18 рр., завідувач його військово-технічним відділом. В квітні 1918 року обраний командувачем ЧФ. 29.04.1918 р. підпорядкував Чорноморський флот владі УНР але змінив думку і того ж дня вночі вивів головну ескадру до Новоросійська. За відмову топити там кораблі був арештований більшовиками у Москві. Після втечі з тюрми емігрував до Англії, звідки повернувся в Крим до білого руху. З 25.03.до 20.08.1919 р. у Денікіна і з 19.04.1920 р. – у Врангеля командувач ЧФ Збройних Сил Півдня Росії. Помер від важкої хвороби, похований у Севастополі.
107. Савченко-Більський Володимир Олександрович (14.07.1867 – 21.09.1955), генерал-хорунжий флоту УНР, заступник Морського міністра. Учасник 1-ї Світової війни. В 1917 р. командир флотського екіпажу у Севастополі, якого українізував, активний діяч українського національного руху в Севастополі і на флоті, з 23.12.1917 р. – директор канцелярії Морського секретарства Центральної Ради УНР, 19.04.1920 р. – начальник морського Генерального штабу УНР, згодом начальник військово-морської управи. З 1921 р. в еміграції у Польщі, а затим в Німеччині. В 1943 р. був одним з ініціаторів створення у складі вермахту Українського визвольного війська. З 1945 р. в еміграції у Франції, помер і похований у м. Абодант.
108. Свірський Юрій Володимирович (05.04.1882 – 12.06.1959), контр-адмірал, начальник Головного морського штабу Українського флоту, в 1918 р. – представник Морського міністерства Української Держави в Берліні. З 10 жовтня 1918 р. заступник міністра Морських справ. Після антигетьманського перевороту переїздить до Польщі і з 1919 р. на службі в збройних силах Польщі у званні командир І рангу. З 1920 р.- заступник начальника морських справ військового міністерства і командувача Морського побережжя. В 1922 р. призначений Першим командувачем військово-морського флоту Польської Республіки. У 1925—1939 рр. обіймав посаду начальника Військово-морського управління в міністерстві з військових питань у Варшаві. З початком Другої Світової війни  разом з міністерством військових справ емігрує до Франції, а згодом — до Великобританії. Разом з міністром оборони Владиславом Сікорським від імені Польщі підписує польсько-британську угоду. Був членом польського уряду у екзилі. З 1941 р. — віце-адмірал. Після «звільнення» Польщі військами СРСР емігрував до Франції, жив у Парижі. У 1946 р. виїхав до Великої Британії. Помер у Лондоні, похований на цвинтарі в Бромптоні.
109. Свідерський Микола (24.06.1869 - ?), полковник, член Центральної Ради УНР, комісар військового міністерства УНР на Анатолійському узбережжі (Кавказькому фронті), забезпечував демобілізацію українців Кавказького фронту з війни і повернення в Україну через Феодосію, Ялту і Севастополь. З 01.06.1918 р. – помічник начальника управи персонального складу Генерального штабу Української Держави. Подальша доля не відома.
110. Сербін Хведір (р.н. – р.с. не відом.), мічман, на 9.04.1921 р. у складі Збірного (морського) куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР, інтернований в Польщі. Подальша доля не відома.
111. Сич Петро (? - 1920), отаман, командир полку Дієвої армії УНР, один з керівників антигетьманського повстання, очолив Повстанську селянську армію Лівобережжя в Лубнах, з квітня по вересень 1919 р. командир 1-го Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР, з 06.12.1919 р. останній командир збірної сотні морської піхоти у складі Збірного пішого полку Київської дивізії Дієвої армії УНР. У січні 1920 р. захворів на тиф і, хворий, разом з братом намагався дістатися Полтавщини. По дорозі був захоплений більшовиками і розстріляний без суду.
112. Сич Ілько (? - 1920), хорунжий  збірної сотні Гуцульського полку морської піхоти флоту УНР, колишній старшина 1-ї Козацько-стрілецької (Сірожупанної) дивізії, молодший брат Петра Сича. Захоплений і розстріляний більшовиками при намаганні доставити хворого брата на лікування в рідні околиці на Полтавщину.
113. Сіндерсен (р.н. – р.с. не від.), корабельний інженер, в 1918 р. – на українській службі за контрактом, керівник інженерно-технічних робіт по піднятті з дна бухти в Севастополі затонулого в 1916 році лінкора «Імператриця Марія», після 1918 р. доля не відома. Можливо припустити, що був розстріляний більшовиками в 1919 р. в числі 160 робітників і механіків, які працювали в судових майстернях під час німецької окупації Севастополя в 1918 р.
114. Сліпченко (р.н. – р.с. не відомі), військовий льотчик, пілот флотської авіації з Качі, член Ради Української Чорноморської громади, доля після 1918 р. не відома.
115. Сокальчук Микола (р.н. – р.с. не від.),  лейтенант, офіцер Головної військово-морської управи Військового міністерства УНР, інтернований в Польщі. Подальша доля не відома.
116. Сотник Данило (р.н. – р.с. не від.), комісар Центральної ради УНР на Чорноморському флот в 1918 році, подальша доля не відома.
117. Степанов (Володимир - ?) (р.н. – р.с. не відом.), контр-адмірал, командувач Транспортною флотилією Чорноморського флоту в 1917-1918 рр. Емігрував з білим Чорноморським флотом. Подальша доля не відома;
118. Степанов Олександр (1884 – 1947), генерал-хорунжий флоту УНР,  в роки 1-ї Світової війни полковник Генерального штабу, з 3.01.1919 р. по 26.04.1919 р. - начальник Головного морського штабу УНР, помер в еміграції.
119. Стовбун (р.н. – р.с. не від.), секретар Чорноморської окружної комісії по виборах до Установчих зборів УНР на початку 1918 р. Подальша доля не відома.
120. Сухоцький Іван Іванович (21.06.1876 – 13.09.1922), підполковник армії УНР, в роки 1-ї Світової війни служив у Севастопольській фортечній артилерії, член Українського Чорноморського військового комітету, з 6.06.1918 р. до листопада 1918 р.– командир 2-ї батареї Коша морської оборони Армії Української Держави, в 1920 р. інтернований в таборі Ланцут, з 12.08.1920 р. старшина для доручень артилерійської управи Військового міністерства УНР. Помер в Щепіорно.
121. Терещенко (р.н. – р.с. не від.), голова Української громади в Севастополі в 1917-18 рр., подальша доля не відома.  
122. Успенський Михайло Михайлович(? – 27.03.1972), мічман, дивізіонний мінний офіцер Одеської бригади тральщиків в 1918 році, приймав участь у розміновуванні Одеської і Буго-Дніпровської заток, перейшов на службу до білого флоту, 19.01.1919 р. підвищений ген. Врангелем до лейтенанта, в 1920 р. евакуювався до Стамбула, в еміграції поселився в Бостоні, США.
123. Удовиченко Олександр Іванович (20.02.1887 – 19.04.1975), генерал-хорунжий УНР (генерал-полковник в еміграції), учасник 1-ї Світової війни – воював на Кавказі, як голова Української ради 3-го Кавказького корпусу делегат I і II-го Всеукраїнських військових з’їздів від Кавказького фронту, з січня 1918 р. - начальник штабу, командир 3-го Гайдамацького полку, з березня до середини червня 1919 р. - начальник штабу і командир дивізії морської піхоти флоту УНР, з 17.06.1919 р. - командир 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У жовтні 1919 р. хворим на тиф був полонений білогвардійцями і вивезений до Одеси, звідки зумів вибратися і 29.05.1920 р. очолив 3-ю Залізну дивізію Дієвої армії УНР, з 5.10.1920 – генерал-полковник, з 1921 – член Вищої військової ради УНР. 3 1925 р. на еміграції у Франції, працював робітником на шахті, голова комбатанської організації у Франції, помер і похоронений на хуторі Ля Парк Мантенан під Парижем.
124. Фабрицький Семен Семенович (14.02.1874 – 03.02.1941), контр-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, начальник берегової оборони південно-західного району Української Держави з 1.08.1918 р. до 14.12.1918 р. з штабом в Одесі, після падіння гетьманату був звільнений з служби і перейшов на Дон, з 31.01.1919 р. - командувач Донської флотилії Збройних сил Півдня Росії, з 10.01.1920 р. – начальник штабу річних сил ЗС Півдня Росії, в листопаді 1920 р. емігрував спершу в Стамбул, затим в Бельгію, де являвся головою союзу російських морських офіцерів Бельгії. Помер у Брюсселі.  
125. Фролов Сергій Іванович (р.н. – р.с. не відом.), контр-адмірал, до 1917 р. – начальник Окремих гардемаринських класів Імператорського флоту у Петербурзі, в 1918 р. перейшов на українську службу і був призначений начальником Миколаївської Гардемаринської школи яку так і не створив. З захопленням Миколаєва Антантою перейшов до білого Чорноморського флоту Збройних сил Півдня Росії, білоемігрант, доля на еміграції не відома.
126. Чернелівський-Сокол Микола Іванович (27.08.1881 – 26.11.1936), контр-адмірал, учасник бою крейсера «Варяг» з японською ескадрою в 1905 р. З квітня 1914 р. – на ЧФ, старший офіцер крейсера «Кагул». В роки  1-ї Світової війни начальник загону по боротьбі з ПЧ, в 1917 – начальник Чорноморської Повітряної дивізії. З травня 1918 р. - начальник штабу Українського Державного флоту у Севастополі, після падіння гетьманату - начальник штабу флоту Збройних сил Півдня Росії (Денікіна), в березні 1919 р. з Одеси відбув в Сибір до Колчака, в 1920 р. – командувач Сибірської флотилії, з 1921 р. в еміграції в Китаї, помер і похоронений в Тяньцзіні.
127. Черниш (р.н. – р.с. не від.), один з найбільших діячів українського руху в Севастополі, восени 1920 р. у Севастополі вів переговори з представниками уряду Директорії УНР. Подальша доля не відома.
128. Чибис Юрко, ранговий Збірного куреня морської піхоти 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР в квітні 1921 р. Подальша доля не відома.
129. Шейко (р.н. – р.с. не від.), матрос, заступник голови українського військового судового комітету крейсера «Пам'ять Меркурія». Подальша доля не відома.
130. Шелестун Євген Миколайович (р.н. – р.с. не від.), матрос, учасник 1-ї Світової війни, лівий есер, голова судового комітету дредноута «Воля» у 1917 р., в 1917 р. голова Центрофлоту, голова Української ради воєнних і робітничих депутатів у Севастополі у 1918 р., подальша доля не відома.  
131. Щербак Микола (р.н. – р.с. не від.), учасник 1-ї Світової війни, лейтенант, на 9.04.1921 р. командир сотні Збірного (морського) куреня 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР, після поразки УНР подальша доля не відома.
132. Шпортько (р.н. – р.с. не від.), голова Севастопольської Української ради воєнних і робітничих депутатів в 1917-1918 рр.
133. Штепа Павло, (29.08.1897-02.03.1980), народився в станиці Нова Дмитрівка на Кубані, старшина Чорноморського флоту і активний організатор його українізації в 1918 р., у 1919-20 рр. році воював у складі дивізії морської піхоти УНР, після падіння УНР в еміграції, спершу в Подєбрадах в Чехословаччині, де закінчив Господарчу академію та захистив вчену ступінь доктора наук. Став одним з організаторів УВО, затим член проводу ОУН. У 1927 р. за завданням ОУН емігрував до Канади, де став відомим письменником і громадсько-політичним діячем та «духовним батьком» націоналістичної еміграції. Письменник і публіцист. Помер і похований в Торонто.
134. Шрамченко Володимир Миколайович (1878 – 1945), контр-адмірал, начальник відділу перевозок Чорного моря флоту Української держави, з падінням гетьманату був звільнений з служби і подався до Денікіна, в 1919 р. командував Російською флотилією у Стамбулі. Врангелем підвищений до віце-адмірала, білоемігрант, помер у Франції.
135. Шрамченко Лев (р.н. – р.с. не відом.), капітан 2 рангу, начальник матроського відділу Головного штабу Морського міністерства в 1918-1919 рр. Подальша доля не відома.
136. Шрамченко Святослав Олександрович (03.05.1893 – 24.06.1958), капітан-лейтенант (контр-адмірал Директорії УНР?), в 1917 р. член військово-революційного штабу Балтійського флоту, в 1917 р. на Чорноморському флоті член Центрофлоту; ад’ютант, товариш і в.о. Морського міністра УНР, начальник відділу Головного морського штабу,  заступник начальника Військово-морської управи Військового міністерства УНР. Один з організаторів Гардемаринської школи флоту УНР та Другого Зимового походу армії УНР в 1921 р. Член урядової делегації УНР на переговорах з Польщею про військову допомогу в 1920 р. На еміграції з 1921 р. у Польщі. В 1941-1944 рр. голова Українського допомогового комітету в Холмі, добивався звільнення українців з німецького полону, активний провідник українських громад за кордоном, історик флоту УНР і відомий філателіст. З 1944 р. мешкав у Західній Німеччині, з 1950 р. - у США. Помер у Філадельфії.
137. Шредер Вацлав Донатович (р.н. – р.с. не від.), головний лікар Севастопольського шпиталю і санітарний інспектор севастопольського порту, на службі флоту Української Держави з 27.05.1918 р. Звільнений у відставку за станом здоров’я 29.09.1918 р., подальша доля не відома.
138. Хоменко Олександр Олександрович (25.031867 – 12.11.1939), віце-адмірал, учасник 1-ї Світової війни, командир Транспортної флотилії Чорноморського флоту з штабом у Одесі, 8.08.1917 р. загальноматроський мітинг в Одесі вимусив подати у відставку з посади командира Транспортної флотилії і припинити планування операції на Босфор, в 1918 р. голова демобілізаційної комісії Морського міністерства Української Держави, в січні 1919 р. перейшов до білогвардійців, білоемігрант, помер у Швейцарії.
139. Хомотиян (р.н. – р.с. не відом.), капітан 2 рангу, з березня 1918 р. – командувач Дунайською флотилією флоту Української Держави, подальша доля не відома.
140. Христич Яким (09.09.1884 – 27.03.1971), мічман, під час 1-ї Світової війни служив в частинах берегової оборони  Севастопольської фортеці, співзасновник Українського морського клубу у Севастополі, командир севастопольського матроського загону, який у листопаді 1917 року вирушив на захист Центральної Ради УНР до Києва, учасник оборони Києва від більшовицьких військ Муравйова. У 1918 р. – комісар Центральної Ради в Криму, державний інспектор продовольчих і земельних справ, в 1920 р. – комісар Могилів-Подільського повіту, в 1920 р. – у штаті Військово-морської управи Військового міністерства УНР.  З липня 1921 р. проживав у Коломиї на Прикарпатті, редагував часопис «Воля Покуття», був підпільником ОУН. В 1944 р. емігрує до ФРН, з 1962 р. – до США. Автор спогадів про флот УНР, помер і похований в Чикаго.
141. Царенко Євген Володимирович (? – 22.09.1919), полковник, учасник 1-ї Світової війни, в 1918 році командир 1-го Чорноморського полку Дієвої армії УНР, 18.08.1919 р. в бою з більшовиками був важко поранений, помер від рани у Житомирі.
142. Ющенко (р.н. – р.с. не від.), заступник голови Севастопольської ради воєнних і робітничих депутатів у 1918 р., подальша доля не відома.

143. Ястржембський (р.н. – р.с. не від.), полковник, начальник відділу морської піхоти УНР в 1918 р., подальша доля не відома.