Тарас Шевченко

Сторожовий корабель
   «СКР-112»

Сторожовий корабель СКР-112 першим серед кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР проніс Державний прапор України Чорним морем і, не зважаючи на збройну протидію, став першим бойовим кораблем сучасних Військово-Морських Сил України. Він став не лише першим кораблем і легендою вітчизняного флоту, але й героєм боротьби за відродження Українського флоту у Чорному морі.
Акція підняття державного прапору України на кораблі, відкрите повстання проти національного переслідування структурами колишньої флотської колоніальної комуністичної влади, відкритий опір насиллю і, без сумніву, героїчний перехід із озера Донузлав до порту Одеса явилися проявом апогею драматичних військово-політичних подій, пов’язаних з агонією військової системи колишнього СРСР і відродження на їхній базі Військово-Морських Сил незалежної України. Екіпаж СКР-112, не відаючи про події минулого морської історії України,  повторив подвиг 1917 року есмінця «Завидний» і цим об’єднав історичний процес розвитку України як морської держави, довівши його поступовий природний характер.
Сміливий і відважний перехід СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка з Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній політичний «дев’ятий» вал, викликав світову інформаційну сенсацію, а сам корабель був охрещений «Потьомкіним» українського флоту – про перехід до Одесиу грудні 1917 року під Державним прапором України есмінця «Завидний» і крейсера «Па’мять Меркурія» у суспільстві ще не відали.
Сторожовий корабель третього рангу «СКР-112» проекту 159А був закладений 26 квітня 1967 року на стапелі Прибалтійського суднобудівельного заводу «Янтар» у Калінінграді під заводським номером 191 і спущений на воду 15 серпня того ж року. Після завершення добудови на воді і проходження заводських випробовувань він 12 січня 1968 року був зарахований до реєстру кораблів ВМФ, а 30 травня 1968 року включений до кампанії Балтійського флоту. 11 червня 1968 року був зарахований до Військово-морської бази Балтійського флоту з базуванням на порт Балтійськ. Корабель мав довжину 82,3 м, ширину – 9,2 м, осадку– 2,85 м. Водотонажність корабля була рівною 1077 тоннам. Екіпаж за штатом мирного часу досягав 96 чоловік, в їхньому числі 8 офіцерів, 6 мічманів, 27 старшин і 55 матросів. Конструктивно СКР-112 був типовим зразком радянської конструкторської думки і виявився досить вдалим і озброєним кораблем свого часу. Корпус розділявся на дев’ять відсіків, рубка мала протикульне і протиосколкове бронювання в 15 мм. Мореплавність сторожовика була достатньо висока і складала 7 балів.
Слід сказати, що ще у 1950-1960-х роках у ВМФ СРСР для заміни застарілих паросилових сторожових кораблів проекту 50 велись активні дослідження з розробки нового покоління невеликих, проте потужних морських протичовнових і сторожових кораблів. Підсумком цієї роботи став проект 159, модернізований в 1960-ті роки в проект 159А. Характерною особливістю їхньої енергетичної установки було цікаве конструкторське рішення по застосуванню комбінованої газотурбінної головної енергетичної установки (ГЕУ), в якій головні дизелі працювали на середній вал, а головні турбінні установки – на бортові. Потужність енергосилової установки складала 36000 к.с., і корабель міг розвивати швидкість до 33 вузлів. Дальність плавання економічним ходом при швидкості 14 вузлів під дизелем досягала 3100 миль, а під турбінами на повному ходу – 315 миль. Запас палива складав 173 т, а автономність плавання склдала 10 діб.
Сторожовик був озброєний двома артилерійськими універсальними установками АК-729 з двома спареними 76-мм гарматами з боєкомплектом в 1400 снарядів, розміщеними в носовій і кормовій частинах корпусу. Протичовнове озброєння корабля було представлене двома дванадцятиствольними реактивними бомбометними установками РБУ-6000 з боєкомплектомі 120 реактивних глибинних бомб. Два п'ятитрубних 406-мм торпедних апарати ПТА-40-159 несли десять протичовнових торпед СЕТ-40. На палубу сторожовик міг прийняти 22 міни різних типів, на щоглі корабля розміщувалась РЛС виявлення надводних і повітряних цілей типу «Фут-Н», РЛС пізнавання «Бізань-4б». Гідроакустика сторожовика була представлена відносно слабкими сонарами типів «Вичєгда» і ГАС кругового огляду «Титан». Антена ГАС розміщувалася під кілем корабля в титановому обтікачу, що було першим у ВМФ досвідом застосування титану в кораблебудуванні. 
21 вересня 1968 року СКР-112 був переданий Чорноморському флоту, і восени того ж року здійснив перехід навколо Європи з Балтійська до Севастополя. У Севастополі він був включений до складу бригади охорони водного району і, поряд з бойовим чергуванням з охорони головної бази флоту, виконував завдання бойової служби в Середземному морі. З 30 серпня 1969 року по 31 січня 1970 року під час бойової служби надавав збройну допомогу ВМС Єгипту. 
Зі створенням нової на Чорноморському флоті Кримської військово-морської бази СКР-112 у 1975 році увійшов до складу кораблів 17-ї бригади охорони водного району (овр) з базуванням на озеро Донузлав. Для розміщення нової бази в пустинному до того озері на його узбережжі був спеціально збудований портовий комплекс і селище Новоозерне. З липня 1972 року по червень 1975 року сторожовим кораблем СКР-112 командував капітан-лейтенант Борис Кожин, майбутній перший командувач ВМС України. Під його командуванням СКР-112 пять разів у Середземному морі виконував завдання бойової служби тривалістю по шість місяців кожний з виходом корабля в Антлантичний океан.
З 27 травня 1980 року по 10 лютого 1981 року СКР-112 пройшов середній ремонт на Севморзаводі ім. С. Орджонікідзе у Севастополі. Перебуваючи у складі 17-ї бригади кораблів охорони водного району, СКР-112 постійно відзначався у бригаді й базі як один з кращих кораблів з багатьох видів бойової підготовки, продовжував регулярно і успішно виконувати завдання бойової служби та бойових чергувань по флоту в Середєемному і Чорному морях. У 1989 році командиром СКР-112 був призначений капітан-лейтенант Сергій Настенко.
З розвалом Радянського Союзу і проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року на Чорноморському флоті військова служба почала штучно політизуватися, направлятися колишнім командуванням ВМФ СРСР в русло відвертої антиукраїнської діяльності. В руслі тодішньої російської політики політизацією флотського життя, а з ним і територій його базування, командування флотом намагалося якщо не втягнути Україну під покров СНД, то, принаймні, за допомогою створеної флотської проблеми і Чорноморського флоту залишити в кордонах Росії якщо не Крим, то бодай Севастополь. 
Незважаючи на Дагомиську угоду Президентів України і Росії 1992 року, на кораблях і в частинах флоту посилився тиск командування флотом на тих військовослужбовців і військові колективи, які присягнули на вірність українському народові. Такі дії відверто підтримувала кримська влада та багато-хто з київських урядовців. Складалася парадоксальна ситуація: за патріотизм до своєї країни і вірність своєму народу у ній же жорстко переслідувалися ті військові, хто дав клятву її обороняти, і переслідувалися людьми, по-суті, зайшлими, чужими Україні. Ці люди займали в Україні, а надто у Севастополі і в Криму, керівні посади, хоча являлися відвертими колаборантами і зрадниками українського народу. В українських моряків не вистачало терпіння, щоб винести всі приниження і утиски з боку у першу чергу командування Чорноморського флоту і місцевої влади, дії яких були синхронними. Не витримуючи щоденного психологічного натиску, моряки-чорноморці, які присягнули на вірність українському народу, в буквальному значенні втікали з кораблів ЧФ і зверталися за допомогою до орггрупи ВМС України.
Особливої гостроти набрали події у Кримській військово-морській базі по відношенню до особового складу 17-ї бригади кораблів овр. СКР-112  одним з перших визначився у тій ситуації, був чи не головним ініціатором складання присяги українському народу. Вранці у неділю 26 січня 1992 року екіпаж СКР-112 під керівництвом капітан-лейтенанта Сергія Настенка урочисто склав присягу на вірність народу України. Саме з опорою на цей екіпаж абсолютна більшість екіпажів кораблів  17-ї бригади кораблів овр того ж дня урочисто присягнула на вірність народу України, ставши першим з’єднанням Чорноморського флоту, яке майже повним складом присягнуло Україні. Для командування ЧФ, як і в цілому для командування ВМФ колишнього СРСР бригада зламала план підпорядкування флоту СНД, під вивіскою якого вбачалося зберегти флот в бухтах України для ВМФ Росії.
Тому командування флоту і Кримської бази з особливим прискіпливістю стало відносилося до командира СКР-112 і його екіпажу. Розгром бригади і дивізіону розпочали з їх командування. Слідом за арештом і усуненням від посади командира бригади капітана 2 рангу Юрія Шалита у лютому місяці, 13 червня 1992 року усувають з посади і начальника штабу бригади капітана 2 рангу Миколу Жибарєва, за ним – заступника командира бригади капітана 2 рангу Юрія Тарабукіна, помічника командира дивізіону по роботі з особовим складом капітан-лейтенанта Василя Горобця, начальника берегової бази майора В’ячеслава Устименка. Офіцерів бригади, які присягнули Україні, як неблагонадійних командування стало виключати зі списків на отримання житла, заборонили їхнім сім’ям поселятися у військовий гуртожиток, позбавляли чергових звань, а їхніх дітей – місць у дитсадках. Хотіли України – хай терплять цю «нєзалєжность»! – досить часто лунало на різноманітних нарадах україноненависників.
На кораблі бригади заборонили доставку української преси, у першу чергу газет Міноборони України «Народна армія» і «Флот України». Матросам і старшинам строкової служби заборонили видавати обмундирування, протести прокурора Донузлавського гарнізону на антизаконні дії новопризначеним командиром бази контр-адміралом О. Цубіним просто ігнорувалися. Все це виявилося останніми краплинами, що переповнили чашу терпіння українських моряків, бо тих, хто присягнув Україні, зводили до положення другосортних людей в їхній державі.
Що стосується СКР-112, то засоби впливу на нього підбиралися дбайливо і всебічно. Навіть не зважаючи на те, що склавши присягу народу України, СКР-112 за підсумками навчального періоду став єдиним кораблем у бригаді, який отримав оцінку «добре» і був оголошеним кращим кораблем з’єднання. Він же був визнаний кращим кораблем по протичовновій, протиповітряній і протидиверсійній підготовці. Кращими в дивізіоні були його аварійно-рятувальна група і аварійна партія. Корабель більше всіх кораблів бригади ніс бойове чергування по флоту. І ось за таку службу від його командира капітан-лейтенанта Сергія Настенка стали вимагати рапорту на дострокове звільнення в запас. Причиною стали його відданість своїй Батьківщині – державі Україна. Коли за складання присяги на вірність народу України звільнення у запас було запропоноване і офіцерам штабу та командирам інших кораблів, терпіння в українських моряків увірвалося – юридичного захисту не існувало, дії оборонного відомства України були млявими й не відповідали ситуації. 
13 липня 1992 року начальник штабу бригади капітан 2 рангу Микола Жибарєв доповів начальнику штабу оргрупи ВМС України, своєму колишньому комбригу капітану 2 рангу Юрію Шалиту, що новопризначений командир бригади капітан 2 рангу П. Калашніков без оголошення наказу оголосив про усунення його з посади начальника штабу бригади, заборонив знаходитися на території з`єднання, а також про підготовку розправи з офіцерами В. Устименком, В. Горобцем, В. Зарембою, С. Настенком, Ю. Воробйовим, Ю. Петровим, у першу чергу над командирами кораблів та офіцерами штабу бригади після дня ВМФ.

Розправи проводилися без будь якого впливу на ситуацію в бригаді з сторони керівництва Міністерства оборони України. Юрій Шалит доповів про ситуацію в Міністерство оборони України. До Севастополя прибув виконувач обов’язки начальника головного управління ВМС Міністерства оборони України капітан 3 рангу Ігор Тенюх. Разом з ним виконувач обов’язки начальника штабу орггрупи ВМС Юрій Шалит прибув до селища Новоозерне. З командуванням Кримської вмб розмови не вийшло. Зустрілися з Настенком і Жибарєвим, обговорили ситуацію. Ігор Тенюх запропонував кораблям бригади, екіпажі яких ще у січні місяці склали українську присягу, на знак протесту проти дій командування бази і флоту підняти на кораблях Державні прапори України і офіційно вийти з підпорядкування командування ЧФ і перейти в підпорядкування ВМС України. Кораблі пропонувалося не покидати і у разі протидії, під Державними прапорами України вийти до Одеси. Настенко  з Жибарєвим запропонували використати для цього вихід кораблів на тренування до Дня ВМС, яке було сплановане на 21 липня.
Ігор Тенюх і Юрій Шалит з такими пропозиціями погодилися. 20 липня для остаточного обговорення і контролю ситуації Юрій Шалит направив в селище Новоозерне офіцера орггрупи ВМС, автора цих рядків. Нарада відбулася на квартирі М. Жибарєва ввечері 20 липня. На ній були присутні капітан-лейтенанти В. Заремба, капітан 3 рангу К. Хачатуров і мічман Леонід Палій. Настенко був відсутній, проте з ним план дій був узгоджений. Було вирішено, що вранці знімаються з якорів і вийдуть в море, а затим до Одеси, СКР-112 (командир – С. Настенко), МПК-93 (командир – В.Заремба) і катер звязку КСВ (командир мічман В. Палій).
Вранці першим знявся з швартових і якорів СКР-112. На його борту були присутні начальник штабу бригади капітан 2 рангу М. Жибарєв, офіцер штабу бригади капітан 3 рангу С. Шитіков, заступник командира дивізіону капітан-лейтенант В. Горобець і прибулий на борт старший тренування начальник штабу 307-го дивізіону капутан 3 рангу С. Сємьонов. Коли корабель знявся з якоря і швартових, капітан 2 рангу Микола Жибарєв о 8.15 оголосив по кораблю, що являється старшим на кораблі і поставив завдання командиру корабля підняти на гафелі Державний прапор України та вийти на зовнішній рейд. О 8.30 ранку капітан 3 рангу С. Семьонов зробив спробу змістити командира корабля і вступити в управління кораблем, але був рішуче відсторонений командиром і офіцерами штабу бригади й відправлений «на відпочинок» в каюту. О 8.56 Державний прапор України на гафель корабля підняв командир відділення сигнальщиків старшина 2 статті Анатолій Палашов, призваний з Ялти. Командир корабля оголосив по корабельній радіотрансляційній мережі про підняття Державного прапору України та, що корабель виходить на зовнішній рейд і і направляється до порту Одеса. «Коли ми побачили на щоглі Державний прапор України і почули заяву командира корабля, що йдемо до Одеси, - розповідав згодом матрос Олександр Шохов, - в екіпажі піднявся настрій. Ми були раді. Це був час нашої перевірки на державність, і ми його чекали. Сумніву в нашій правоті і діях нашого командира ні у кого не виникало. І ми за наказом командира йшли вперед, за заданим курсом».
Як згодом вияснилося, командуванню дивізіону і бригади вранці 21 липня стало відомо про намір групи кораблів взяти курс до Одеси. За свою помилку поплатився командир МПК – 93 В. Заремба – він повідомив одному з корабельних офіцерів, який не складав присяги на вірність українському народу, що корабель піде до Одеси, і порадив тому зійти на берег. Офіцер доповів про вихід кораблів до Одеси командиру дивізіона, тому командування бази отримало змогу розправилось з командиром МПК-93 і з командою катера зв’язку перед їх зняттям з якоря і швартових. Командир бази контр-адмірал О. Цубін негайно доповів в штаб флоту: «Докладываю: 21 июля с.г. в 8 часов 56 минут командир сторожевого корабля Крымской военно-морской базы СКР-112 капитан-лейтенант Настенко под руководством бывшего начальника штаба бригады капитана 2 ранга Жибарева, вместо выполнения мероприятия по плану тренировки празднования Дня ВМФ, самовольно вышел из района базирования, поднял флаг Украины и, не отвечая на запросы и приказания штаба флота, убыл в порт Одессу».
Проте, це була не вся правда, бо С. Настенко, вийшовши у відкрите море, сповістив по зв’язку оперативного чергового Кримської бази: «Корабель підняв Державний прапор України і прямує в порт Одеса. Пришліть на борт представників Міністерства оборони України і ВМС України». Та командування флоту прийняло рішення силою повернути корабель в базу і переслідування СКР-112 було організоване досить оперативно. Вийшовши з озера Донузлав на зовнішній рейд, СКР-112 відразу запримітив погоню своїх вчорашніх бойових побратимів. Вихід з озера в море сторожовику відкрив начальник рейдового поста старший мічман Леонід Палій, який наказав черговому буксиру РБ-308 розвести бонові ворота, чим виконав розпорядження капітана 2 рангу Миколи Жибарєва.
Першим у погоні за СКР-112 до бонових воріт підійшов малий десантний корабель на повітряній подушці МДК-184 типу «Джейран», за ним слідом йшов малий протичовновий корабель МПК-93. При їх підході Леонід Палій наказав буксиру закрити бонові ворота. При цьому командир МДК-184, вважаючи МПК-93 єдиним в діях з СКР-112, перегородив своїм корпусом вихід з озера, чим заблокував МПК-93 вихід з озера у відкрите море. Розбиралися без малого пів години, бо буксир з цивільним екіпажем ворота не відкривав. Ворота відкрили лише після усунення з рейдового поста старшого мічмана Леоніда Палія.
Тим часом СКР-112 вже був у відкритому морі і ліг на курс до Одеси. Події починали набирати калейдоскопічного і небезпечного характеру. О 9.25 начальник штабу ЧФ віце-адмірал Г. Гурінов віддав наказ підняти у повітря два гідролітаки БЕ-12 «для контролю за діями СКР-112 і встановленням з ним звязку». О 10 годині на зв'язок з начальником штабу ЧФ вийшов командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин, який запропонував: «Если есть воля людей, то пусть корабль идет в Одессу». Однак начальник штабу ЧФ заявив у відповідь, що при необхідності він застосує проти корабля зброю.
СКР-112 йшов 20-вузловим ходом. У цей час кораблі погоні вийшли у відкрите море і, наздогнвши СКР-112, намагались з корми взяти його у лещата, створюючи передумови навігаційної аварії. При цьому начальник штабу Кримської вмб капітан 1 рангу Є. Орлов і командир дивізіону капітан 3 рангу О. Долгов по радіозв’язку постійно погрожували Сергію Настенку примінити по ньому зброю на враження, а якщо стане на зворотній курс і повернеться в базу – обіцяли надати можливість перевестись до іншого місця служби. Та СКР-112, вміло маневруючи на швидкості, гордо йшов під Державним прапором України. Тут слід відзначити й дії заступника командира корабля по роботі з особовим складом старшого лейтенанта Дмитра Деренського, який ніс вахту вахтового офіцера, а після вахти знаходився серед моряків екіпажу, своїм словом і своїми діями забезпечував моральну стійкість екіпажу корабля.
Реакція на вихід СКР-112 командування Чорноморського флоту на чолі з адміралом І. Касатоновим була передбачливою і, як завжди, антиукраїнською. Буквально через годину після виходу корабля в море відбулася його термінова прес-конференція. Як і очікувалося, адмірал назвав підйом Державного прапора України на кораблі «воровским, убегая от преследования», факт виходу в море – походом «за должностями и звездами в Минобороны», а перехід СКР-112 під Державним прапором – злочином. Далі прозвучала заява для представників ЗМІ, де Міноборони України звинувачувалося в односторонніх діях, внаслідок яких становище на підлеглому йому флоті продовжує бути вибухонебезпечним. На його думку, орггрупа ВМС України перейшла до практики вихоплення кораблів з бойового складу флоту, приведення їх до присяги, захоплення бойової техніки та пунктів управління.
Командувач Чорноморським флотом та залежна від нього яничарська преса аж зі шкіри лізли, щоби скласти в усьому світі громадську думку про СКР-112 як про корабель, що порушив усі норми і правила мореплавства, став справжнім терористом у Чорному морі та створювали імідж проведення в такий спосіб протиправної акції міждержавного рівня. Посипалися протести і заяви створених при ЧФ громадських організацій, активізувалися прес-конференції, на яких за старим сценарієм звинувачувалося керівництво Міністерства оборони і ВМС України. Оргрупа ВМС виставлялася «гніздом піратства і злочинності».
Тим часом у морі з радіообміну між кораблями погоні на СКР-112 зрозуміли, що начальник штабу дивізіону кораблів на повітряній подушці (КПП) капітан 3 рангу С. Трушев, який знаходився на МДК-184, таки отримав наказ на застосування зброї. Одразу ж по курсу і над СКР-112 було зроблено 4 бойові черги з артустановки АК-230, які лягали перед носом корабля. Розстрілявши набої, Трушев вийшов на радіозв’язок з М. Жибарєвим: «Получил приказ всеми способами остановить корабль и вернуть СКР-112 на базу». У відповідь отримав тверде: «Іду під Державним прапором України в її територіальних водах і прямую в український порт Одеса. На провокації відповідати не буду, але готовий себе захищати». У цей час два літаки БЕ-12 на бриючій висоті вийшли на курси торпедної атаки корабля… На реї корабельної щогли СКР-112 підняли сигнал про готовність корабля до бою.
О 10.25 наперехват двом гідролітакам ЧФ БЕ-12 з аеродрому Одеси стартував український винищувач СУ-27 та вийшли два прикордонні кораблі. Близько полудня на траверзі Тарханкутського маяка у МДК-184 почало закінчувалося паливо. У зв’язку з його лімітом часу плавання командний пункт ЧФ дав йому наказ провести таран СКР-112. «Джейран» розпочав небезпечне маневрування, наближаючись на 10-15 метрів до борту непопокірного сторожовика, але Сергій Настенко вмілим маневруванням щасливо уникнув зіткнення – таран не вдався.
Під мисом Тарханкут СКР-112 догнав прикордонний сторожовик морського погранзагону України з Севастополя, але йшов стороною, не вмішуючись в ситуацію і практичної допомоги СКР-112 не надавав. Десь о 13 годині через нестаток топлива МДК-184 вимушений був повернутися в базу. На його заміну командування ЧФ з 30-ї дивізії ЧФ направило сторожовий корабель «Разітельний», а з порту Чорноморськ – ракетний катер РК-260 зі старшим на борту командиром дивізіону капітаном 3 рангу В. Захаровим, який теж отримав наказ будь-якою ціною зупинити Настенка з Жибарєвим.
Підняті у повітря два протичовнових літаки БЕ-12 морської авіації флоту отримали наказ з КП ЧФ провести з повітря торпедні атаки на корабель. Однак, передбачаючи відкриту провокацію, командир ланки гідролітаків запросив повторити команду при включеному магнітофоні – більше таких команд з КП флоту на борт літака не поступало. В подальшому літаки просто пролітали над кораблем, підсилюючи лише психологічну складову ситуації.
           На думку командира СКР-112, найскладнішим був момент, коли в районі 17.00 їх догнали СКР «Разітєльний» і ракетний катер РК-260. Користуючись значно більшою швидкістю свого ходу, ракетний катер по курсу СКР-112 почав з дистанції 100 метрів скидати в море десятки метрів швартових маючи надію, що гвинти українського сторожовика захоплять канати, накрутять на вали і таким чином він вимушений буде зупинитися. Та вмілим маневруванням С. Настенко такої радості переслідувачам з СНД не надавав. Тоді РК-260 почав загрожувати черговим тараном. Побачивши спробу РК йти на таран, капітан 2 рангу М. Жибарєв змушений був оголосити бойову тривогу і віддати наказ: «Боєзапас тримати в готовності до подачі на гармати». Угледівши поворот артилерійських башт СКР-112, РК-260 відійшов від гріха подальше.
Тоді, щоб зупинити СКР-112, командиру «Разітєльного» був виданий наказ взяти його на абордаж. Спершу він перепутав СКР-112 з МПК-93 і пішов на останнього. Коли порузумілися, вже три кораблі разом взяли курс на СКР-112 та організовувати йому «тиски», намагаючись стиснути його бортами і таким чином зупинити. Під час наближення до СКР-112 у МПК-93 «раптово» вийшли з ладу рулі, і він, циркулюючи, став навалюватися на «Разительный», пройшовши за декілька метрів від нього  вздовж корми, випадково його не протаранивши – на рулях несли вахту матроси з українською присягою. 
Після цього МПК-93 остаточно відстав. Ракетний катер, який не зумів виконати завдання адмірала Касатонова, з командного пункту флоту повернули назад. А СКР «Разітєльний», приспустивши правий якір і вишикувавши на баці десантну групу, розпочав небезпечне зближення з СКР-112 з кормових курсових кутів лівого борту з метою провести навал, якорем зачепити СКР-112 і в цей час висадити на нього групу захоплення або бодай протаранити його. Однак командир СКР-112 вмілими маневрами позбавив і «Разітєльний» такої можливості.
При таких діях і маневрах конфлікт в морі доходив свого логічного завершення. О 13.40 з Одеси на підтримку СКР-112 вийшло два прикордонних сторожовика: ПСКР-632 і ПСКР-626 типу «Гриф», втім, вони теж йшли курсом осторонь, не прикриваючи сторожовика і не вмішуючись у конфлікт. Однак винищувач СУ-27 забезпечив чисте небо над сторожовиком, з його появою і маневром в небі БЕ-12 поспішили на свій аеродром в селище Мирний. Тай сили погоні почали рідіти – ще за мисом Тарханкут «зламався» МПК-93, знизив хід і почав відставати – матроси з українською присягою так і не дозволили продовжити погоню за українським кораблем під їхнім рідним прапором. МПК-93, РК-260 і десантний корабель на повітряній подушці МДК-184 теж змушені були повернутися в базу.
У такій обстановці постійного переслідування СКР-112 таки дістався Одеського рейду. На невеликій відстані від нього йшов СКР «Разітєльний». На підході до зовнішнього рейду старший на борту «Разітєльного» начальник штабу 11-ї бригади протичовнових кораблів капітан 1 рангу О. Сілін запропонував командиру СКР-112 переговори. Микола Жибарєв вирішив піти на переговори особисто, залишивши командира корабля на борту, але виставив тверду умову, щоби між кораблями підтримувалася дистанція не менше 2 кабельтових. З Сергієм Настенком домовилися, що у випадку його арешту на «Разітєльнім», С. Настенко через тридцять хвилин самостійно поведе корабель до Одеси.
На шлюпці, присланій з «Разітєльного», М. Жибарєв, забравши з собою С. Сємьонова, направився на переговори. Про перебування на «Разітєльном» розказував сам Микола Жибарєв: «На кораблі мене зустрів старший помічник командира корабля і провів до О. Сіліна в каюту флагмана. За чаєм я йому пояснив становище і нашу позицію. У цей час особовий склад 11-ї бригади ЧФ теж готувався присягнути Україні, тому від О. Сіліна не відчув ворожого ставлення. Навпаки, знайшов повне порозуміння. Мені упало в очі, що моряки на кораблі чимось пригнічені, ймовірно, неприємною місією, яку їм довелося виконувати. Олександр Сілін мені сказав, що у нього на зв’язку знаходиться представник ВМС України капітан 1 рангу Євген Лупаков з командного пункту Чорноморського флоту. Якщо хочу, можу з ним вийти на зв’язок. Я відповів, що на зв’язок з ним виходити не буду, бо можу помилитися стосовноно голосу, тому готовий розмовляти з контр-адміралом Б. Кожиним або капітаном 2 рангу Ю. Шалитом. Силін погодився. Він показав мені телеграми від віце-адмірала В. Ларіонова і народного депутата О. Тарасенка, текст яких мене переконав, що наші дії обидві сторони не виправдовують. Я залишився непохитним: йти вперед, не змінюючи курсу. По апаратурі БПЧ ЗАС отримав телеграму від Б. Кожина: «Доложите о Ваших намерениях и действиях!» Моя відповідь: «Следую рейд Одесса. По прибытии жду представителя МО Украины». Зв’язався з капітан-лейтенантом С. Настенком і наказав зберігати спокій і без мене не йти. Отримав по радіо від Бориса Кожина: «Следовать на рейд Одессы. Встать на якорь! Ждать представителя МО Украины». Сілін прочитав радіограму, на морській мапі визначив точки якірної стоянки для СКР-112. Згодом і Сілін, і вся команда СКР «Разітельний» дружно мене провели. Прибувши на СКР-112, показав Настенку широту і довготу якірної стоянки, на що він відповів, що вважає за доцільне на зовнішньому рейді на ніч не залишатися, а зайти до внутрішньої гавані порту. Морські прикордонники перешкоджати не будуть».

Отже, народному депутату О. Тарасенку виклик старій системі СКР-112 не сподобався, порушив його депутатський спокій – про спокій на флоті і в Україні депутату не думалося. Та у цей час у конфлікт вмішався міністр оборони України Костянтин Морозов і командувач Одеським військовим округом генерал-лейтенант Віталій Радецький. Реакція Радецького на агресивні дії Касатонова була надзвичайно різкою. Касатонов спробував погрожувати генералу направленням до Одеси цілої ескадри кораблів. Та заява Радецького викинути адмірала з його флотом на середину Чорного моря значно остудила агресивні антиукраїнські амбіції командувача ЧФ і він вимушений був змиритися з ситуацією.
На Одеському рейді СКР-112 зустрів на катері начальник гідрографічного району і старший морський начальник в Одесі капітан 2 рангу О. Нерубаський. Виконуючи вказівки штабу ЧФ він спершу пригрозив не допустити швартування корабля в порту. Однак, щоб «грізний» одеський начальник не мішався, М. Жибарєв його акуратно «повернув» на катер, яким той прибув на борт. У той же час прикордонник перервав спробу закрити вхід до Одеси гідрографічному катеру одеського гідрорайону.
О 18.50 21 липня 1992 року СКР-112 прибув до порту Одеса. Успішно завершивши важкий і небезпечний перехід, сторожовик ошвартувався біля причалу Потапівського молу – місця базування прикордонних кораблів 18-ї окремої бригади ПСКР Прикордонної служби України. Позаду лишилися більше восьми годин переслідування, війна нервів, напружених змагань у бойовій майстерності, умінню маневрувати, в морській практиці одного корабля проти чотирьох. І СКР-112 вийшов переможцем. Він кинув у вічі своїм переслідувачам виклик, і цей виклик став пересторогою всім тим, хто намагався диктувати українцям свою волю і свої умови. Курс СКР-112 до Одеси прокреслив курс молодих ВМС в морське майбутнє, в широке море, засвідчив незворотність процесу військово-морського будівництва в Україні.
Ввечері втомлений, але не переможений, сторожовик вітали з прибуттям і зустрічали більше тисячі одеситів, представники місцевих органів влади, різних партій і громадських організацій. Заступник командира корабля по роботі з особовим складом старший лейтенант Дмитро Деренський не встигав приймати і проводжати журналістів українських і зарубіжних ЗМІ та представників одеської громадськості. Вітали квітами, несли матросам гостинці, фрукти і овочі. Але було немало й таких, які шукали продовження конфронтації, у першу чергу представники російської преси. «До мене підійшов кореспондент телекомпанії «Останкіно», - розказував головний корабельний старшина Аяз Алієв, виконуючий обов’язки командира БЧ-3, - і пропонує наодинці, як земляку, розказати як мене націоналісти під снаряди ставили, хотіли вбити». І таких спроб було чимало. Перед постановкою на швартові радисти доповіли командиру, що щойно по радіо прийшло повідомлення про СКР-112, який підняв Державний прапор України і, подібно до повсталого «Потьомкіна», йде до порту Одеса, а сили ЧФ вживають заходи для його затримання і повернення назад. СКР-112 у своїх діях випережав масову інформацію!
О 21 годині 30 хвилин на корабель прибули командувач ВМС України контр-адмірал Борис Кожин, начальник штабу орггрупи ВМС капітан 2 рангу Юрій Шалит, командир Кримської вмб ЧФ контр-адмірал О. Цубін, офіцери штабу ЧФ капітани 1 рангу Александров і Кучін, від Севастопольської міської держадміністрації – контр-адмірал запасу М. М’ясоєдов. Пізніше на корабель прибули командувач ОдВО генерал-лейтенант Віталій Радецький з групою офіцерів і представник Президента України в Одеській області В. Ільїн.
Група адміралів і офіцерів Чорноморського флоту спершу пробувала відчувати себе в Одесі як вдома і, за словами М. Жибарєва, насамперед пред’явила вимоги про те, що корабель належить ЧФ, а не ОдВО, тому не просить, а наказує зняти корабель з якоря і швартових і вивести на зовнішній рейд. Микола Жибарєв відмовився виконувати подібні розпорядження і доповів командувачу ВМС контр-адміралу Борису Кожину, що корабель в море не вийде, а особовий склад стомився і потребує необхідного відпочинку. Борис Кожин розпорядився: все залишити до ранку як є і нічиїх команд, крім його, не виконувати. Контр-адмірал О. Цубін запитав командира корабля С. Настенка, чиї накази буде виконувати: його чи командування ВМС України. І отримав тверду відповідь: тільки ВМС України! А затим чорноморським адміралам була поставлена вимога покинути корабель. 
Ось тоді з чорноморських офіцерів й злетіла пиха, і вони вже не вимагали, а просили дозволу переночувати на кораблі. Сергій Настенко погодився за умови, що вони не вестимуть ніякої агітації. Зранку контр-адмірал О. Цубін запропонував С. Настенку вишикувати екіпаж корабля, але останній відмовився. Адмірал знітився і зрозумів, що йому на українському кораблі робити більше нічого. В кінці дня 22 липня, побачивши безглуздість свого перебування на СКР-112, чорноморські офіцери покинули корабель з тим, з чим і прийшли. Сам же «винуватець урочистостей» продовжив стояти в Одесі. 25 червня 1992 року на зборах особового складу екіпажу СКР-112 було прийняте звернення до міністра оборони України з проханням присвоїти кораблю назву «Отаман Семен Білий». Цим моряки хотіли увічнити пам'ять кошового отамана Козацької Чорноморської флотилії, кораблі якої звільнили Одесу, Очаків і Ізмаїл від турецького панування, і який у 1873 році першим в історії Чорноморського флоту особисто привів новозбудовані бойові кораблі з Херсона до Севастополя. Але звернення моряків залишилось без відповіді Міністерства оборони України…
Командування ОдВО одразу ж після ошвартування СКР-112 для забезпечення його надійної охорони з берега надіслало взвод національних гвардійців з 15 чоловік, на пірсі біля корабля була розвернута радіостанція, встановлено телефон із комутатором на кораблі.
Через деякий час контр-адмірал Б. Кожин, давши вказівки і рекомендації, зі своєю групою теж зійшов з корабля. У місті він дав інтерв’ю для засобів масової інформації, в якому підкреслив, що треба правильно розуміти волевиявлення екіпажу корабля, а міське керівництво попросив надати морякам СКР-112 всебічну моральну і матеріальну допомогу. Контр-адмірал Кожин відверто визнав, що перехід СКР-112 є криком душі людей, які в числі перших чесно і щиро присягнули Україні, а у відповідь зазнали лише приниження та морально-психологічного тиску у рідній країні, знаходилися на рідній землі у безправному становищі. 
У день переходу корабля до Одеси було оприлюднено наказ міністра оборони України № 144 від 20.08.1992 року «Про включення сторожового корабля СКР-112 17-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської Військово-морської бази Чорноморського флоту до складу Військово-Морських Сил України». Тому кораблі і авіація Чорноморського флоту переслідували у морі вже не бунтівний корабель ЧФ, а корабель флоту українського, і силою зброї протидіяли його відродженню у Чорному морі.
Включений до складу ВМС України СКР-112 став першим бойовим кораблем Військово-Морських Сил України, з нього почалося формування 1-ї бригади надводних кораблів вітчизняного флотуУкраїни.
Однак, незважаючи на включення корабля до складу ВМС України, навколо нього продовжували нагнітати політичну істерію. Адмірал Касатонов став погрожувати самостійним формуванням російського флоту у бухтах України. З цього приводу газета «Народна Армія» 24.07.92 р. опублікувала заяву міністра оборони України генерал-полковника Костянтина Морозова з приводу становища, що склалося на Чорноморському флоті: «Як стало відомо, 21 липня сторожовий корабель Чорноморського флоту СКР-112, згідно з рішенням екіпажу, перейшов з Кримської Військово-морської бази до порту Одеса. При виході в море екіпаж підняв Державний прапор України. На кораблі знаходились начальник штабу 17-ї бригади кораблів охорони водного району та офіцер штабу бригади. Протягом восьмигодинного переходу корабель переслідували направлені з командного пункту флоту кораблі з метою примусити його повернутися. Застосовувалося все: стрільба з артилерійської установки в повітря та по курсу корабля, небезпечне маневрування зі зближенням з метою навалу і нанесення пошкоджень, спроби висадження на корабель групи захоплення.
Сторожовому кораблю вдалося все ж таки прибути до порту Одеса і о 18 год. 50 хв. пришвартуватися біля пірса бригади прикордонних кораблів України. Як заявив командир корабля капітан-лейтенант С. Настенко, причиною, що примусила екіпаж до несанкціонованих дій, були неправомірні дії командування Чорноморського флоту в умовах відсутності рішень щодо флоту на рівні державних комісій. З цього приводу Міністерство оборони України змушене заявити рішучий протест командуванню Чорноморського флоту і поставити вимогу негайно припинити протиправні дії проти громадян України, які проходять військову службу у своїй державі. …На флоті служать люди, більшість з яких є громадянами України, які мають конституційне право служити своєму народові та захищати землю своїх батьків. Флот базується у водах України, забезпечується державою та фінансується з її бюджету.
Виходячи з цього, Україна розглядає питання про флот на підставі постанов Верховної Ради про цілісність, неподільність та недоторканість її території, законодавства України про державну власність, виходячи з інтересів обороноздатності країни. Для розвитку Дагомиської угоди між Україною та Російською Федерацією державна делегація України на переговорах з питань Чорноморського флоту запропонувала головні напрямки їх рішення, які привели б до окремого базування флотів України і Росії на її територіях.
Незважаючи на правову основу розгляду Україною саме таких напрямків, російська сторона заявляє свої претензії на частину Чорноморського флоту, включаючи інфраструктуру, і, не погоджуючись на роздільне базування сил, заводить переговори у глухий кут. У цих умовах серед особового складу флоту зростає незадоволення ходом переговорів, з’являються сумніви щодо можливості вирішити питання політичним шляхом. Збільшується кількість випадків самовизначення офіцерів, екіпажів кораблів, частин. З особовим складом, що присягнув Україні, чинять розправи, на землі їхніх батьків грубо порушуються їхні права та свободи, гарантовані Конституцією і законами держави. На знак протесту та керуючись бажанням привернути увагу до своїх питань, проявляють непослух екіпажі кораблів. Це веде до нарощення протиправних дій з боку командування Чорноморського флоту. У своїй телеграмі адмірал І. Касатонов попереджує про готовність і надалі вживати рішучі заходи та про можливість рівнозначних дій екіпажів з протилежними політичними цілями.Склалося становище явного протистояння з великою вірогідністю виникнення конфліктів із застосуванням зброї. Назріла гостра необхідність переглянути свої позиції людям, що причетні до питання про Чорноморський флот, переглянути з точки зору особистої відповідальності за нагнітання обстановки і можливих негативних наслідків. Розглядаючи статус незалежної держави України як тимчасовий, у зв’язку, мовляв, з помилками її керівництва, ті, хто примушує особовий склад зберігати міфічну єдність флоту на чужій землі, роблять офіцерів, мічманів, старшин та матросів заручниками своїх політичних амбіцій, позбавляють їх елементарних прав, примушують піднімати руку один на одного. Виношуючи ідею реваншу за так звані помилки, внаслідок яких Україна створює структури своїх Збройних Сил, роблячи ставку на силу, помилку допускають ті, хто не поважає прав іншої держави, завдає політичної шкоди своїй країні.
Ми не за флот тримаємося, ми відстоюємо цілісність нашої держави. Позиція України справедлива. В цьому давно розібралися наші військовослужбовці, люди в країні та за її межами. Ми не претендуємо на те, що знаходиться за межами нашої держави, поважаючи право інших держав на свою власність. Ми не можемо дарма віддавати те, у що вкладена праця мільйонів наших громадян, що давно заслужили покращення свого життя. Ми зобов’язані виходити з необхідності створювати свою оборону на землі, в повітрі і на морі. Для цього потрібна надійна армія, яка складається з громадян нашої держави, служить своєму народові, захищає свою Батьківщину. Ми не входимо у військові блоки, не розміщуємо свої війська на територіях інших держав. І на нашій території не повинно бути військ, підлеглих іншим державам. І вирішимо це шляхом переговорів. Ми готові на компроміси, готові проявити добру волю, але ділити Україну — ніколи! Вона неподільна і недоторкана!».
Події, пов’язані з СКР-112, вийшли на міждержавний рівень. 29 липня 1992 року МЗС Росії направило МЗС України ноту такого змісту: «21 июля 1992 года в результате грубого попрания воинской дисциплины и неправомерных действий командования сторожевого корабля СКР-112, поднявшего Государственный флаг Украины, был совершен угон этого корабля с базы Черноморского флота на озере Донузлав. Командир корабля не подчинился требованиям командования Черноморского флота о возвращении корабля на место постоянного базирования и осуществил переход в порт Одесса. Обращает на себя внимание, что высокопоставленные представители Вооруженных Сил Украины отказались сотрудничать с командованием Черноморского флота в пресечении и скорейшем урегулировании этого инцидента. Все это, равно как и факт нахождения корабля в сложившихся обстоятельствах в порту Одесса, вносит дестабилизирующий элемент в обстановку на Черноморском флоте и создает сложности в деле стабилизации Дагомысских соглашений между Российской Федерацией и Украиной о дальнейшем развитии межгосударственных отношений от 28 июня 1992 года в части, касающейся Черноморского флота. Министерство иностранных дел Российской Федерации выражает озабоченность в связи с вышеизложенным и полагает, что интересам достижения общей поставленной Украиной и Россией цели – решения проблем Черноморского флота путем переговоров – отвечало бы возвращение украинского корабля в состав Черноморского флота с проведением тщательного расследования по факту угона СКР-112».

Перехід СКР-112 до Одеси проявив світу суть флотської проблеми та розкрив істинні наміри тих, хто денно і нощно клявся у слов’янському братерстві. Події навколо СКР-112 заставили керівників України і Росії, світову громадськість прискіпливіше подивитися на факти, які супроводжували флотську проблему та на сам процес флотського будівництва в Україні. Через два дні після переходу бойового корабля у Севастополі зустрілися парламентські делегації Росії та України. Присутніх на прес-конференції особливо цікавила позиція І. Касатонова. Ось найсуттєвіше із адміральської анафеми Україні: «Міноборони України і Служба Базпеки перейшли на поодиноке вербування кораблів», «це інспірована операція», «втеча корабля… результат того, що приймається українська присяга», «таємна війна проти Чорноморського флоту» та ін.
Одразу ж після прибуття СКР-112 до Одеси проти нього була розвернута справжня інформаційна війна. Флотські і міські журналісти А. Лоскутов, С. Должіков, Є. Юрздіцкая та інші «акули пера», сам адмірал Касатанов на спеціальних прес-конференціях 22 липня і 4 вересня, у зверненні до генерального прокурора України і т.і. екіпаж СКР-112 відверто звинувачувався у зраді, наводилися видумані брехливі факти, які зневажали честь і гідність корабельних офіцерів і матросів, їхню людську гідність. З цього приводу 15 вересня 1992 року екіпаж сторожовика звернувся до особового складу Чорноморського флоту та журналістів флотської газети «Флаг Родины» зі спеціальним зверненням, в якому закликав моряків не вірити брехливим повідомленням преси ЧФ, які підривають дружбу і товариські стосунки між моряками ЧФ і ВМС, принижують авторитет флоту і флотської газети, служать антиукраїнським силам.
«Касатонівцям» так і не вдалося очорнити героїчний вчинок українських моряків в очах представників світової громадськості. Поодинокі люди, колективи та представники різних громадських організацій всебічно підтримували моряків СКР-112. Про це свідчить наявність багатьох листів і подяки, які надходили як на корабель, так і до штабу ВМС України. Наприклад, мешканканка міста Севастополя Бондаренко писала у ті дні командувачу ВМС Борису Кожину: «Підтримую дії екіпажу СКР-112. Це приклад для всіх, як треба любити свою Вітчизну. Ті, хто вболіває за флот України і за свою Вітчизну, усі з Вами, адмірал Кожин!»
Перехід СКР-112 до Одеси прискорив і зустріч президентів Росії і України – Бориса Єльцина і Леоніда Кравчука – і заставив їх особисто взятися за вирішення флотської проблеми, ними ж і створеної. За підсумками цієї зустрічі в Ялті 3 серпня 1992 року була підписана угода «Про принципи формування ВМС України і ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР».
15 грудня 1992 року СКР-112 вийшов з Одеси і в умовах повного ефірного радіомовчання радіотехнічних постів спостереження і вузлів зв’язку ЧФ у 5-бальний шторм успішно здійснив  перехід морем до Севастопольської бази і 17 грудня благополучно ошвартувався біля Куріної пристані, яка стала місцем його постійного базування. Наказом командувача ВМС України контр-адмірала Бориса Кожина від 25 грудня 1992 року № 90 СКР-112 був включений до складу ВМС України і поставлений на всі види забезпечення. Разом з КУ «Славутич» він увійшов до складу 1-ї бригади надводних кораблів ВМС України, отримавши бортовий номер вже української військово-морської кваліфікації – U102.
Корабель у Севастополі урочисто зустрічали представники української громади, товариства «Просвіта» та офіцери штабу ВМС України. Прибувши до місця постійної дислокації, СКР-112 розпочав планову бойову підготовку і з лютого 1993 року почав нести бойове чергування по охороні морських інтересів України. Другого лютого 1993 року сторожовик змінив бортовий номер на U200. З прибуттям до Севастополя Сергій Настенко незабаром був призначений командиром флагмана українського  флоту сторожового корабля «Гетьман Сагайдачний», збудованого на Керченському суднобудівному заводі.
Час брав своє. СКР - 112 ще в часи його знаходження у складі Чорноморського флоту назрів середній ремонт, терміни якого давно пройшли і більше їх продовжувати було неможливо. Перехід з Одеси до Севастополя виявився останнім його морським походом. Оскільки коштів на відновлювальний ремонт у молодих Військово-Морських Сил України не було, СКР-112 в ремонт поставленим бути не міг і у море більше не виходив. В липні 1994 року корабель знову змінив бортовий номер на U132. За іронією долі, у 1997 році цей же бортовий номер отримав і фрегат «Севастополь», який раніше йменувався «Разітельним» і був переданий Військово-Морським Силам України при розподілі Чорноморського флоту. Так доля знов поєднала на час переслідувача і того, кого він переслідував. Коштів на ремонт у ВМС не поступали, і так три роки СКР-112 стояв біля Куриної пристані без права виходу в море. І там, біля цієї пристан,і розпочалася і завершилася остання гучна історія навколо імені СКР-112.
На початку 90-х років корабель безнадійно очікував капітального ремонту і модернізаційних робіт. Врешті, стояв приреченим СКР-112 на швартових і якорях не тому, що застарів чи у ВМС не було коштів на його ремонт – їх спеціально після відставки Констянтина Морозова Міністерство оборони не виділяло! Тепер шукали причини відсторонення від посади командувача ВМС віце-адмірала Володимира Безкоровайного, і переноси міжремонтних термінів СКР-112 якраз підходили під таку вагому причину. Врешті, наявність цього корабля у ВМС і його стоянка саме у Севастополі багато кому не подобалося, і не лише у Севастополі. Згадайте телеграми народних депутатів, окрики окремих високих чиновників в адрес СКР-112 і ВМС України в 1992-93 роках і стане ясність їхньої хуторянської позиції – не було б ВМС, не було б у них проблем. Як наслідок цієї політики, ніхто з екіпажу СКР-112 не був представлений до нагород. Серед політичного бомонду Києва, у великій мірі навіть демократичного, побутувало враження, що наявність нескореного сторожовика у Севастополі не дозволяє їм з Російською Федерацією успішно вирішувати проблему розподілу Чорноморського флоту та підриває «братство» і «російсько-українську дружбу». До штабу ВМС почали приходити обґрунтування недоцільності ремонту СКР-112, окремі фахівці і в штабі ВМС, особливо в управліннях оперативному і бойової підготовки, радо з цим погоджувалися – знімалося багато проблем, пов’язаних з ремонтом і експлуатацією сторожовика.
В 1995 році в Міністерстві оборони України прийшли до думки поступити з гордим і відданим Україні СКР-112 так, як більшовики свого часу поступили з «непереможною територією революції 1905 року» – повсталим броненосцем «Князь Потьомкін-Таврічєскій»: розібрати на брухт. Зі сторони міністра оборони України Валерія Шмарова та головних управлінь оборонного відомства почався відкритий тиск на командування ВМС України позбутися і списати корабель, наявність якого у Севастополі піднімала кровяний тиск у московських україноненависників. Враховуючи технічний стан СКР-112, відсутність коштів на його утримання та ремонт і наполегливі пропозиції Міністерства оборони України, командуванням ВМС, хоч і з важким серцем, таки прийняло рішення про виведення його з бойової лінії флоту і доручило останньому командиру СКР-112 капітану 3 рангу Жуку підготувати документи на списання корабля.
У цей же час у Севастополі багато громадських організацій хотіли бачити СКР-112 в якості музею Військово-Морських Сил України. Зважаючи, що пропозиції утилізації корабля перемагають громадську думку, у Севастополі був навіть створений «Комітет захисту сторожового корабля СКР-112», до якого долучилися представники громадських організацій з багатьох областей України.
На початку серпня 1996 року в українських газетах, по радіо і телебаченню було оголошене звернення «Комітету захисту сторожового корабля СКР-112», до вищих посадових осіб держави з проханням не допустити знищення корабля. «Ми, представники громадських організацій і демократичних партій міста Севастополя, - говорилося в ньому, - глибоко стурбовані тим, що СКР-112, військовий корабель, який першим підняв український прапор, сьогодні проданий комерційним структурам і має бути порізаним на металобрухт. Практично, на металобрухт відправляють нашу історію. Просимо вас не допустити цього святотатства. Ціна металу в сотні тисяч разів нижча за ціну нашого духу. Тому просимо вас дати розпорядження про скасування рішення щодо продажу СКР-112. Цьому кораблеві місце в музеї Військово-Морських Сил України. СКР-112 — це не металобрухт, це наша святиня. Її знищення — це знищення нашого майбутнього. Просимо вас не допустити цього».
Підписали:
Голова «Комітету захисту сторожового корабля СКР-112» Клавдія Трубникова.
Голова Севастопольської «Просвіти» Микола Гук.
Голова Севастопольського КУНу Олександр Кравчук.
Голова Севастопольського відділення товариства «Україна» Петро Марчук.
Голова Севастопольської організації НРУ Олександр Подольний.
Голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак.
Поступало багато пропозицій і з інших приморських міст. Наприклад, запорожці досить активно добивалися визначити місцем його «вічної стоянки» Дніпровську набережну в місті Запоріжжі, де на його базі бажали створити діючий військово-морський музей, який служив би справі військово-патріотичного виховання молоді. Запевняли, що є бажаючі меценати взятися за цю справу. Подібні пропозиції поступали з Миколаєва і Одеси, особливо наполягала одеська громадскість, вважаючи СКР-112 своїм героєм.
Та перемогла позиція нового міністра оборони України генерала Олександра Кузьмука – восени 1996 року СКР-112 реалізували комерційній фірмі на брухт. Пірс на Чорній річці став останньою пристанню легенди українського флоту, там його швидко розібрали на брухт. Так безглуздо було втрачено корабель-історію, живу морську історію сучасних Військово-Морських Сил України, її військово-морську реліквію. А в 1997 році, мовби на посміх українським морякам та й всім українцям, замість СКР-112 у складі ВМС України опинився його переслідувач – СКР …«Разітєльний», переданий по розподілу Чорноморського флоту. І командувач ВМС контр-адмірал М. Єжель з задоволенням його прийняв до складу ВМС, а через кілька років його вже як фрегат «Севастополь» теж з не меншим задоволенням продали на металобрухт.
Противники відродження флоту України відверто раділи з розправи і знищення у Севастополі українського героя-корабля руками самих українських моряків. Різноманітні проросійські організації, що почали пишним цвітом квітнути у Севастополі, разом з чорноморськими адміралами на міських і громадських заходах почали глумитися і глузувати з малоросійства українських чиновників від оборони, їхнього показового хуторянського нерозуміння історичної складової бойової готовності флоту. Вже через кілька місяців після знищення першого українського бойового корабля командувач ЧФ адмірал Е. Балтін злорадно кривлявся в телеефірі загальноросійських каналів і вся Європа дивилася і дивувалася: «Де СКР-112, ота «Аврора» українського флоту? Вони її знищили своїми руками. Їм не можна передавати флот, бо вони (українці – М.М.) поступлять з ним так, як і зі своїм СКР-112 – все продадуть на метал!».
Та історичну правду порізати як метал корабля неможливо. Неможливо приховати непростий шлях відродження національного флоту та правду про те, хто і як прокладав йому перші курси в море.
Врешті, історія з СКР-112 є яскравим свідченням того, що і у незалежній Україні ще існують впливові сили, які своїм завданням ставлять знищення нашої національної пам'яті, історичних традицій в армії і на флоті. Та нам, незважаючи на протидію, слід наполегливо берегти і плекати свої духовні святині. Бо не хлібом єдиним живе людина і не економічне становище України визначає ступінь патріотизму і відданості своєму народові. Лише вітчизняні приклади мужності, патріотизму і вірності військовому обов’язку перед своєю країною і народом незаперечно формують духовну складову воїна, без якої обороноздатність країни забезпечити неможливо.
Екіпаж СКР-112 у надзвичайно складній військово-політичній ситуації в Криму виразно проявив свою національну свідомість, любов і відданість рідному народу, сміливо і професійно прокреслив курс в море молодому флоту України, поборов спробу силової протидії відродженню національного флоту нашої держави, продовжив і переніс традиції старших поколінь українських  моряків у день сьогоднішній.

Через десятиліття, повторивши подвиг крейсера «Пам'ять Меркурія» та ескадреного міноносця «Завидний», СКР-112 об’єднав воєдино наше історичне флотське минуле з сучасним періодом військово-морського будівництва. СКР-112 не просто здійснив перехід з доби Радянського Союзу в добу незалежної України. Він продемонстрував усьому світу реальний початок практичної роботи по відродженню національного військового флоту Збройних Сил України, в які рішуче заклав відданість народу, звитягу, мужність, професіоналізм і відвагу, віднайдену ним на старих козацьких румбах Чорного моря.