Анатолій ДАНІЛОВ
Український флот: біля джерел відродження

Відродження флоту почалося

Хроніка тижня
(5—11 квітня 1992 року)

На мою думку, цей тиждень увійшов в історію як найважливіший і, мабуть, найрішучіший у діях Президента, Верховної Ради і Кабінету міністрів України.
Варто розповісти в деталях про те, що діялося в Києві, Севастополі, на Чорноморському флоті та в Криму в ті дні.
Події змінювалися з калейдоскопічною швидкістю, нерідко заперечуючи одна одну. Вони потребували блискавичного осмислення і такої ж миттєвої, але витриманої реакції. Від нас вимагали далекоглядності і узгодження дій. Не останньою в перебігу подій, явищ була й дипломатія у найглибшому розумінні цього слова.

5 квітня

Зранку під керівництвом Президента України відбулося засідання Ради національної безпеки України. Його підсумком стало підписання Президентом України Леонідом Кравчуком Указу «Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних Сил України». Це історичний документ, який, нарешті, дав офіційну підставу для початку відродження і будівництва Військово-Морських Сил України. Ось його текст.

З метою виконання закону України «Про Збройні Сили України» і постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування в Україні», а також у зв’язку з втручанням керівництва Російської Федерації й Головного командування ОЗС держав Співдружності у внутрішні справи України і загостренням внаслідок цього соціально-політичної обстановки у військах, які розташовані на території України і які не ввійшли до складу Збройних Сил України, відсутністю належного управління військами постановляю:
1. Підпорядкувати Міністерству оборони України всі військові формування, дислоковані на території України і які не вказані у статті 1 Указу Президента України від 12 грудня 1991 року «Про Збройні Сили України».
Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, на період до їх повного розукомплектування передати в оперативне підпорядкування Командувачу Стратегічними Силами держав Співдружності для забезпечення єдиного контролю над ядерною зброєю, порядок здійснення якого регулюється спеціальною угодою.
2. Сформувати Військово-Морські Сили України на базі сил Чорноморського флоту, дислокованих на території України.
Міністерству оборони України приступити до формування органів управління Військово-Морськими Силами України, погодивши з Головнокомандувачем ОЗС держав Співдружності перелік кораблів і частин Чорноморського флоту, які тимчасово передаються в оперативне підпорядкування командуванню Стратегічних Сил держав Співдружності.
3. Міністру оборони України організувати безпосереднє (для Стратегічних Сил — адміністративне) управління всіма військами, дислокованими на території України, забезпечити їх постійну бойову готовність і підтримку військової дисципліни.
4. Указ довести до усіх військових частин, установ та оголосити всьому особовому складу.
5. Указ набуває чинності з дня його підписання.
Президент України Л.Кравчук.
м. Київ. 5 квітня 1992 року.

У цей день на майдані ім. Нахімова з ініціативи Севастопольського відділення РРК відбувся мітинг, присвячений референдуму в Криму. Повну підтримку серед мітингуючих дістала заява Президента Російської Федерації Б.Єльцина про те, що Чорноморський флот перейде під юрисдикцію Росії у випадку, якщо хто-небудь (читай: Україна) захоче його приватизувати.
Стало відомо, що в Севастополі зібрано близько 60 тисяч підписів на підтримку референдуму, і ця цифра виходила на друге місце після Сімферополя. Вона була більшою, ніж очікувалося. Мітинг дуже підбадьорив протиукраїнські сили Севастополя. У цей день і в Сімферополі відбувся мітинг, який організував Республіканський Рух Криму у зв’язку із завершенням збору підписів за проведення референдуму. Учасники мітингу висунули вимоги, щоб Верховна Рада Криму в найближчий час визначила дату проведення референдуму.
Про це складне й загрозливе для Української держави становище яскраво пише історик Б. Якимович:
У цей час за допомогою величезних таємних ін’єкцій активізувалася п’ята колона в Криму. Антиукраїнська агітація набрала загрозливих масштабів. Користуючись безкарністю за антидержавну діяльність, так зване «Республиканское движение Крыма» розпочало збір підписів за проведення референдуму про незалежність, хоч 1 грудня 1991 року більшість населення півострова підтвердила Акт про суверенітет України. В цю діяльність втягується керівництво Верховної Ради Криму. Безліч разів повторювалася алогічна теза, що всі флоти створила Росія, що вони належать їй. Під це підводилися «залізні історичні докази» — на Чорному морі воювала Катерина ІІ.
«Оновлена, демократична» газета «Правда» писала, що «все флоты Отечества на всех морях испокон веков были российскими. Так уже сложилось». А далі наводилася й відома історична побрехенька: «Не гетманы, не короли спускали на воды эскадры и флотилии, а правители России...».
Та це й не дивно: імперські ідеологи давно вже доточили до історії Московщини історію Київської Русі, присвоїли собі історичну назву нашої держави, повторюють казочку про «спільну колиску трьох братів-народів». Тож ігнорування того факту, що Московщина змогла вийти до Чорного моря аж у ХVІІІ столітті, перед тим підкоривши Україну, є в традиціях імперської історіографії та публіцистики.
Треба підкреслити, що в Криму почався потужний рух і за зміцнення української державності. Саме під такими гаслами 5 квітня в місті Красноперекопську пройшов загальноукраїнський форум демократичних організацій. У ньому взяли участь всі партії і рухи півострова, які протистояли антидержавній діяльності РРК. Форум проходив під девізом: «Крим — у складі України». Учасники мітингу одностайно прийняли резолюцію, в якій значилося, що проведення референдуму за вихід Криму із складу України — це перший крок до громадянської війни. Вони підтримали рішення депутатів Євпаторійської, Красноперекопської і Чорноморської міських Рад про те, що якщо референдум відбудеться і виборці проголосують за незалежний Крим, то ці регіони залишаються у складі України. Їх підтримали мешканці Первомайського і Совєтського районів.
У випадку проголошення незалежності Криму ці райони мали намір відійти до Херсонської області або створити Таврійсько-Кримську область у складі України.
Це була міцна підтримка і севастопольцям, і морякам-чорноморцям, які відстоювали незалежність України.

6 квітня

Як стало відомо, у цей день відбулося засідання Президії Верховної Ради України, на якому розглядалося становище в Криму і навколо Чорноморського флоту. На засіданні Президії була прийнята заява до Верховної Ради Російської Федерації, населення Криму та військовослужбовців Чорноморського флоту.

В останній час політичні й державні діячі Російської Федерації, командування ВМФ ОЗС СНД роблять спроби загострити і тим самим дестабілізувати обстановку навколо Чорноморського флоту. Лунають неприємні погрози взяти під юрисдикцію Російської Федерації весь Чорноморський флот. Особливе незадоволення у громадськості України викликала поїздка 3—4 квітня до м.Севастополя віце-президента Російської Федерації О.Руцького, виголошені ним заяви як по відношенню до флоту, так і подальшої долі Криму, які розцінюються нами як спроба прямого втручання у внутрішні справи незалежної держави.
Командувач ВМФ СНД та його заступники здійснюють візити, шлють на ЧФ телеграми і звернення, в яких перевищують свої службові повноваження, дають політичну й правову оцінку дій не тільки керівництва Міністерства оборони України, а й вищих законодавчих і виконавчих органів України, що є неприпустимим.
Командування Чорноморського флоту на чолі з І.В.Касатоновим нахабно ігнорує Конституцію і закони України, проводить відверту протиукраїнську пропаганду серед військовослужбовців, розпалює міжнаціональну ворожнечу.
Україна, будуючи власні Збройні Сили на чіткій правовій основі, не раз висловлювала свою позицію відносно Чорноморського флоту на зустрічах керівників держав, переговорах з Міністерством оборони колишнього Союзу РСР. Україна зробила значний внесок у будівництво Балтійського, Північного, Тихоокеанського і Чорноморського флотів колишнього СРСР. Маючи право на свою частку від усього ВМФ колишнього СРСР, Україна претендує лише на ту частину Чорноморського флоту, яка приписана в її портах, що є значно менше внеску України у будівництво Військово-Морських Сил колишнього Союзу.
Україна буде послідовно зміцнювати свою державність, наполегливо будувати власні Збройні Сили, в тому числі Військово-Морський флот.
Українська держава гарантує соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Президія Верховної Ради пропонує Президенту України як Головнокомандувачу Збройними Силами України, керуючись постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року «Про військові формування в Україні», законами та іншими законодавчими актами України, невідкладно вжити необхідні заходи щодо створення Військово-Морських Сил України.
Президія Верховної Ради України звертається до населення Криму, військовослужбовців Чорноморського флоту зберігати спокій і не піддаватися впливу провокаційних заяв з боку командування ВМФ СНД і окремих керівників Російської Федерації.
Президія Верховної Ради України звертається до Верховної Ради Російської Федерації із закликом підтримати наші наміри, нормалізувати становище, яке склалося навколо Чорноморського флоту.
Голова Верховної Ради України
І. Плющ.
м. Київ. 6 квітня 1992 року.

На засіданні Президії було також вирішено направити до Криму офіційну делегацію: до Сімферополя — на чолі з першим віце-прем’єр-міністром Костянтином Масиком, а до Севастополя — з першим заступником Голови Верховної Ради України Василем Дурдинцем.
Увечері до Сімферополя з Києва прибула повноважна делегація Верховної Ради, Кабінету міністрів і Міністерства оборони України.
В аеропорту керівники делегацій К.Масик і В.Дурдинець мали розмову з Головою Верховної Ради Криму Миколою Багровим, під час якої він був ознайомлений з Указом Президента України від 5 квітня і Заявою Президії Верховної Ради України від 6 квітня 1992 року.
Потім делегація на чолі з В.Дурдинцем відбула до Севастополя, а К.Масик залишився з своєю групою працювати у Сімферополі.
Близько 23-ї години решта членів делегації на чолі з Василем Дурдинцем прибула до Балаклави в бригаду морських прикордонників, якою командував капітан 1 рангу І.Алфер’єв. Там їх зустрів представник Президента України в Севастополі І.Єрмаков. Делегацію на ніч розташували в готелі «Україна». Для її охорони І.Єрмаков розпорядився виставити міліцейський пост.
Декілька гостей з Києва поїхали до профілакторію на Бельбек у розташування авіаполку військ ППО.
Звичайно, про приїзд офіційної делегації із столиці України командування ЧФ було проінформовано у цей же день, а тому за ніч воно і підготувало відповідну зустріч.
У цей день поїздом із Києва повернулася севастопольська делегація, яка брала участь у роботі 3-го з’їзду Спілки офіцерів України. Ще дорогою вони вирішили знайти приміщення для майбутнього штабу ВМС України. Зупинилися на військовому містечку колишнього штабу дивізії ППО, яке тоді було вільне, за винятком кількох кімнат, де розташувалось управління Ялтинської квартирно-експлуатаційної частини.
Капітан 1 рангу Євген Лупаков з групою офіцерів приїхали на вулицю 4-та Бастіонна, 5. Лупаков пред’явив свій мандат представника Міністерства оборони України. На його прохання без перешкод на 2-му поверсі будинку виділили дві кімнати, які стали штаб-квартирою Севастопольської організації Спілки офіцерів України (СОУ).
Солдати, призвані з України, які чергували на телефонній станції, розташованій на території військового містечка, встановили зв’язок. Через декілька годин з’явився службовий зв’язок ЧФ «Рябина» і місцевий телефон. Як для початку, не так уже й погано. Наші хлопці розпочали чергування в приміщенні Севастопольської організації СОУ звечора, 6 квітня. Перші чергові: капітани 3 рангу Г.Ситников, В.Ященко, О.Клюєв.
У цей же день, ввечері, Євген Лупаков зателефонував до головних з’єднань ЧФ, щоб бажаючі військовослужбовці приходили служити до ВМС України. Декілька разів пробували відімкнути службовий телефон флоту.
6 квітня у Москві розпочав роботу 4-й з’їзд народних депутатів Росії. На ньому з незапланованою промовою виступив Головком ОЗС СНД маршал авіації Є.Шапошников, в якій він вперше офіційно визнав неможливість подальшого збереження єдиних Збройних Сил СНД і підтримав ідею створення російської армії.
Оплески викликав зачитаний Шапошниковим проект президентського указу про переведення Чорноморського флоту під юрисдикцію Росії з підпорядкуванням його Головнокомандувачу ОЗС СНД.
Ввечері цього дня я отримав інформацію, що в ніч з 5 на 6 квітня малий протичовновий корабель (МПК)-116 Донузлавської бригади ОВРа під командуванням помічника командира старшого лейтенанта О.Комісарова самовільно покинув розташування 17-ї бригади (пункт постійного базування) і прибув до головної бази Севастополя.
Зрозуміло, що навколо цього дуже небезпечного для життя екіпажу вчинку розпочалися різні спекуляції. Як і очікувалося, проросійські засоби масової інформації, командування флоту, газета «Флаг Родины» обґрунтували вчинок Комісарова як «крик душі», начебто поставленого в рамки жорстокого морального тиску.
Але про який тиск можна було вести мову, якщо 17-ю бригадою кораблів командував капітан 2 рангу П.Калашников, налаштований проти України? Це була вже відверта «гра на публіку».

7 квітня

У цей день зранку державна делегація України під керівництвом першого заступника Голови Верховної Ради України В.Дурдинця прибула до будинку представника Президента України в місті Севастополі. У її складі були народні депутати Верховної Ради України: Д.Павличко, М.Спис, Голова СБУ Є.Марчук, міністр внутрішніх справ України А.Василишин, командувач прикордонними військами України генерал-полковник В.Губенко, перший заступник міністра оборони України генерал-лейтенант І.Біжан, виконуючий обов’язки начальника Головного штабу ЗС України генерал-лейтенант Г.Живиця, командувач військами ППО України генерал-лейтенант М.Лопатін, начальник інженерних військ ЗС України генерал-майор В.Безродний, начальник Управління кадрів МО України генерал-майор О.Ігнатенко, начальник Управління служби військ та режиму генерал-майор В.Васильєв, голова Комітету сприяння створенню ВМС України генерал-лейтенант В.Хрустицький, начальник 8-го відділу ГШ ЗС України полковник С.Волинець, старший експерт-консультант у МО України з питань флоту капітан 1 рангу А.Каталов, виконуючий обов’язки начальника військово-морського Управління Головного штабу ЗС України капітан 3 рангу І.Тенюх, старші офіцери цього Управління — капітан 1 рангу В.Польовий, полковник В.Желобенко і майор В.Холодюк, представники засобів масової інформації.
Як відомо, у всьому цивілізованому світі гостей зустрічають квітами або, бодай, усмішками. Киян у Севастополі «привітали» бетеери і морські піхотинці ЧФ.
Це була «гостинна» зустріч!
З 9 до 10 години ранку Василь Дурдинець і члени делегації проводили нараду в кабінеті представника Президента України у Севастополі Івана Єрмакова. Пам’ятаю, як усі присутні в приймальні І.Єрмакова читали матеріал зустрічі помічника Президента України з військових питань Б.Шарикова з журналістами, який був надрукований у місцевій газеті «Слава Севастополя» за 7 квітня під назвою: «Украина не будет довольствоваться тем уровнем флота, который позволят взять адмиралы».
О десятій годині в будинок місцевої державної адміністрації прибули члени Військової Ради ЧФ на чолі з командувачем адміралом Ігорем Касатоновим.
Через декілька хвилин у Малому залі відбулася зустріч української делегації та членів Військової Ради Чорноморського флоту. Я був присутній на ній. Уже на початку розмови відчувалося напруження, психологічний тиск, за вікнами лунали вигуки, галас ринкової юрби. Це були члени РРК. Таким способом вони підтримували адмірала І.Касатонова. Що ж! Хто на що здатний!
Василь Дурдинець розповів про головну мету приїзду делегації Верховної Ради та Міністерства оборони України до Севастополя, довів зміст Указу Президента України від 5 квітня, а також Заяви Президії Верховної Ради України від 6 квітня 1992 року, попросив командування ЧФ з повагою сприйняти ці важливі документи Української держави, проявити здоровий глузд.
Але командувач Чорноморським флотом адмірал І.Касатонов зразу ж дав зрозуміти, що він і Військова Рада ЧФ не сприймають точки зору української сторони. У різкій формі Касатонов оприлюднив заяву Військової Ради Чорноморського флоту, в якій йшлося про те, що вона не уповноважена вести будь-які переговори про розподіл чи передачу частини флоту. Він підкреслив, що ця заява направлена головам усіх держав Співдружності.
Подаю текст заяви, щоб читачі змогли зрозуміти вихідні умови переговорів про Чорноморський флот.

Заявление Военного Совета ЧФ
В связи с Указом Президента Украины от 6 апреля 1992 года (фактично 5 квітня) о формировании ВМС Украины на базе ЧФ Военный Совет Черноморского флота заявляет:
1. Судьба Черноморского флота должна быть решена в соответствии с договоренностью, достигнутой в Минске 30 декабря 1991 года главами СНГ.
2. Военный Совет флота не уполномочен вести какие-либо переговоры о разделе или передаче части флота.
3. Черноморский флот в течение трех месяцев с начала ведения переговоров о его судьбе сохранил боеготовность, единство и верность воинскому долгу.
4. Вмешательство в повседневную деятельность флота, решение о создании параллельных структур может подорвать его управление и привести к действиям, дестабилизирующим обстановку в регионе.
5. Обращаемся к главам государств СНГ незамедлительно решить политическими, цивилизованными методами судьбу Черноморского флота.
6. Любые односторонние действия ведут к обострению отношений внутри воинских коллективов кораблей и частей, подрывают устои воинской службы.
Також подаю текст звернення Військової Ради Чорноморського флоту до голів держав Співдружності.
В связи с последними заявлениями президентов России и Украины обстановка вокруг ЧФ и его дальнейшей судьбы резко обострилась.
6 апреля 1992 г. через средства массовой информации передан Указ Президента Украины Л.Кравчука с требованиями:
— подчинить Министерству обороны Украины все воинские части, дислоцированные на территории Украины, за исключением войск стратегических сил СНГ, которые подчинены ГК ОВС СНГ до их полного реформирования;
— на базе сил ЧФ создать ВМС Украины, сформировать органы управления для организации боевой подготовки и поддержания необходимого уровня боевой готовности;
— организовать оперативное и административное управление всеми воинскими частями, расположенными на Украине и не перечисленными в указах от 24 августа и 12 декабря 1991 года.
Командование, Военный Совет Черноморского флота не уполномочены вести какие-либо переговоры по разделу или переподчинению флота.
В то же время односторонние меры, предпринимаемые представителями высшего руководства Министерства обороны Украины, подталкивают командование и Военный Совет ЧФ к действиям, не предусмотренным Минскими соглашениями по военным вопросам и не входящими в компетенцию органов военного управления.
Военный Совет заявляет :
1. Черноморский флот в течение трех месяцев с начала ведения переговоров о его судьбе сохранил боеготовность, единство и верность воинскому долгу.
2. Любые односторонние действия ведут к обострению отношений внутри воинских коллективов, подрывают устои воинской службы. Вмешательство в повседневную деятельность флота, решение о создании параллельных структур может подорвать его управление и привести к дестабилизации обстановки в регионе.
3. Обращаемся к главам государств СНГ незамедлительно решить политическими, цивилизованными методами судьбу Черноморского флота.

Як видно із заяви і звернення, командування ЧФ не припускало ні найменшої можливості для створення ВМС України, тим більше на базі Чорноморського флоту.
Об 11 годині 45 хвилин у Будинку міської ради була запланована зустріч українських парламентаріїв і представників Міністерства оборони з народними депутатами Севастопольської міськради і журналістами.
Делегація запізнювалась. Перед делегатами розпочав виступ представник Президента України у Севастополі І.Єрмаков. (Мені теж довелось бути у залі, тому добре пам’ятаю ті події.) Він наголосив на тому, що становище в місті ускладнюється дуже швидко і стає не таким, як би нам бажалося. Візит Руцького до Севастополя схвилював людей. Необхідно повернути місту спокій. Ніхто не претендує на монополію слави Севастополя.
У цей момент до залу ввійшли В.Дурдинець і члени делегації. Василь Васильович, попросивши вибачення за спізнення, ознайомив присутніх з текстами заяви Президії Верховної Ради України і указу Президента. Наголосив, що державна делегація України розглядає питання про ЧФ у сукупності з питаннями Криму і Севастополя.
Перший заступник Голови Верховної Ради України висловив сподівання на підтримку народними депутатами усіх рівнів міста Севастополя. Підкреслив, що буде важко, бо попереду референдум.
Ґрунтовно і доказово зупинився на умовах і причинах появи Указу Президента України від 5 квітня 1992 року, підкресливши, що цей державний документ спрямований не на розподіл, а на відродження і створення. В.Дурдинець звернувся до представників депутатського корпусу із закликом піти в робітничі та військові колективи із роз’ясненням цих документів, а також завдань, які ставить керівництво України щодо будівництва власних Збройних Сил, правових актів про соціальний захист військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Після виступу В.Дурдинець відповів на численні запитання народних депутатів і журналістів, які висловили своє ставлення до становища на ЧФ і у Севастополі.
1. Чи планує Президент України зустрітися з Президентом Росії з метою політичного вирішення долі флоту?
2. Чи вичерпали парламенти обох держав усі свої можливості щодо стабілізації обстановки на флоті, в Севастополі і в Криму?
3. Чи спрогнозовані долі людей, севастопольців і моряків-чорноморців, якщо за підсумками референдуму Крим стане незалежним?
Ці та інші запитання з’ясували, що багато хто з присутніх у залі не погодився із фактом прибуття офіційної української делегації до Севастополя, мовляв, це призведе до втягування в цей небезпечний процес моряків та населення міста.
Тому, на їхню думку, єдиний вихід із становища, яке склалося, це політичне вирішення питання про Чорноморський флот.
У той же день, 7 квітня, члени української делегації зустрілися з військовими моряками флоту та робітниками трудових колективів міста (Севастопольський морський завод, «Атлантика», «Мусон»).
Було доведено до моряків-чорноморців і севастопольців указ Президента України та звернення Верховної Ради України, інші нормативні акти, вивчалася обстановка на місцях.
В.Дурдинець, В.Губенко, Є.Марчук зустрілися з особовим складом дивізії надводних кораблів. Їх супроводжував адмірал І.Касатонов, представники Севастопольського телебачення.
Зустрілися члени української делегації і з особовим складом бригади охорони водного району, бригади морської піхоти, бригади ракетних катерів.
Різні думки, судження, висновки викликали бесіди з людьми. Були і відверто провокаційні запитання:
— Зачем вы ездите по частям и вносите смуту?
— Какой будет реакция Кравчука, если Военный Совет не выполнит его указ?
— Каждый военнослужащий уже клялся на верность народу, зачем же присягать дважды?
Але в цілому особисте спілкування членів української парламентської делегації сприяло доведенню до військових і цивільного населення позиції українського керівництва стосовно подальшої долі Чорноморського флоту, створення на його базі, яка дислокується на території України, національних Військово-Морських Сил.
Незважаючи на те, що перший день перебування делегації українського парламенту і Міністерства оборони України у Севастополі був не дуже плідним щодо позитивних наслідків переговорів з командуванням Чорноморського флоту, на моє глибоке переконання, його треба вважати історичним.
Головний доказ полягає в тому, що саме 7 квітня 1992 року був призначений на посаду перший командувач Військово-Морськими Силами України. Ним став контр-адмірал Борис Кожин. Тому 7 квітня 1992 року і де-юре, і де-факто ввійшло в історію нашої держави як день початку відродження національного флоту.
У засобах масової інформації не тільки у ті дні, а й після плодилося багато вигадок і дурниць від командування і прес-центру Чорноморського флоту.
Коли стало зрозуміло, що делегація з Києва має серйозні і конкретні наміри щодо виконання Указу Президента України, у багатьох виникла думка, а хто ж буде першим командувачем ВМС України? Називали прізвища контр-адміралів Кравченка, Риженка, Манченка, віце-адмірала в запасі Клітного.
Сама історія, очевидно, зробила ставку на те, щоб високопатріотичний, компетентний і авторитетний адмірал самосвідомо, без будь-яких вагань впевнено вирішив взяти на себе найбільшу відповідальність за сучасне й майбутнє флоту України.
І такою людиною, на думку багатьох, міг би стати командир Кримської військово-морської бази ЧФ контр-адмірал Кожин Борис Борисович.
7 квітня він перебував у своєму штабі, в Новоозерному, що за 150 кілометрів від Севастополя.
Як же його попередити і викликати до Севастополя на бесіду з В.Дурдинцем та іншими членами делегації?
Зранку до мене звернувся капітан 3 рангу Ігор Тенюх — з проханням допомогти вийти на зв’язок з контр-адміралом Б.Кожиним (до речі, І.Тенюх — мій давній знайомий, а також колега по депутатству у Севастопольській міськраді).
Становище було складним: де знайти найближчий і найнадійніший службовий телефон?
Зв’язком міг бути телефон у Будинку офіцерів флоту. Туди й пішли. По дорозі знову зіткнулися з волаючими прихильниками РРК, які вже несвідомо тлумачили одне й те ж: «Севастополь — Черноморский флот — Россия!», «Киевские дядьки, вон из Севастополя!» В очі кинулося гасло: «ВМС Украины! Уезжайте на ХЕРсонскую землю!»
Через декілька хвилин ми вже телефонували до Новоозерного. Розмовляв я. Телефоністка відповіла, що контр-адмірал не відповідає. Попросив з’єднати з оперативним черговим (як потім з’ясувалось, ним був капітан 2 рангу Валентин Сутула. Пізніше ми не раз з ним про це згадували).
Він відповів, що контр-адмірал Кожин зараз до телефону підійти не може. Я наполягав, мотивуючи важливістю приватного повідомлення.
В.Сутула попросив зачекати (це робило йому честь, оскільки у таких випадках оперативні чергові відмовлялися від подальшої розмови).
Трубка мовчала. Телефоністка намагалася нас роз’єднати... Нарешті пролунав голос: «У аппарата Кожин». Я передав трубку І.Тенюху, який попросив Бориса Борисовича приїхати на Головну базу флоту.
Б.Кожин відповів, що виїхати не може через відсутність автотранспорту. Ми зрозуміли, що на Кримській ВМБ відбуваються якісь непередбачені події і командувач ЧФ заборонив будь-який виїзд, що згодом підтвердилося.
Тенюх пообіцяв особисто привезти Бориса Борисовича до Севастополя. Кожин погодився. Допоміг генерал-лейтенант Г.Живиця, надавши автомобіль, закріплений за ним. За кермом у той момент був прапорщик Михайло Цурук у цивільному одязі із зенітно-ракетної бригади.
Поки І.Тенюх розшукував автомобіль, я знову повернувся до Будинку державної адміністрації, де у приймальні І.Єрмакова почув від присутніх, що щойно по радіо передали указ Бориса Єльцина про повний перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію Російської Федерації з підпорядкуванням його Головнокомандувачу Об’єднаними Збройними Силами СНД. Ось його зміст.

В целях поддержания устойчивого управления Черноморским флотом и его боеготовности, обеспечения социальной защиты военнослужащих и их семей, отдавая должное его историческим традициям и в связи с неопределенностью статуса флота ПОСТАНОВЛЯЮ:
1. Перевести Черноморский флот под юрисдикцию Российской Федерации с подчинением его Главкому ОВС СНГ.
2. Установить, что финансирование деятельности Черноморского флота осуществляется за счет бюджета Российской Федерации.
Правительству Российской Федерации предусмотреть меры по обеспечению социальной защиты личного состава Черноморского флота.
3. Министерству иностранных дел Российской Федерации совместно с Министерством обороны Российской Федерации немедленно приступить к переговорам с Украиной с целью определения условий базирования кораблей и судов Черноморского флота в портах Украины и передачи в состав Вооруженных Сил Украины.
Поднять на кораблях и судах Черноморского флота исторический Андреевский флаг и вымпелы.
4. Боевую службу кораблей Черноморского флота нести в строгом соответствии с приказами Главнокомандующего ОВС СНГ.

Так виникло патове становище. Хто і як буде виконувати укази президентів України і Росії щодо Чорноморського флоту?
У цей час до приймальні ввійшов В.Дурдинець. Я по військовому йому відрекомендувався. Ми познайомились.
Я запитав, як тепер нам діяти? Вразило те, що Василь Васильович був спокійний і розсудливий. Він відповів: «Щойно відбулася моя розмова з Леонідом Кравчуком. Президент передав, що ми нічого не порушуємо, а діємо законно, згідно з нормами міжнародного права і законами України».
Я доповів Василю Васильовичу про телефонну розмову. В.Дурдинець подякував за повідомлення і попросив доповісти про приїзд Кожина.
Згодом В.Дурдинець і члени делегації поїхали до військових та робітничих колективів ЧФ і Севастополя.
Також у той момент на мене велике враження справив Євген Марчук, Голова служби безпеки України. Коли виникла патова ситуація, з виходом указу Президента Росії щодо Чорноморського флоту, Євген Кирилович, зрозуміло, опинився в центрі уваги. Мені пощастило за ті декілька днів побачити особисту поведінку і почути думки мудрого, виваженого і далекоглядного політика. В ньому органічно поєднувалися щирий патріотизм з державним підходом до проблем розвитку Збройних Сил України і військового флоту зокрема. Є.Марчук говорив коротко, але дуже влучно, з великою відповідальністю, начебто забивав цвяхи. Скажу відверто: Василь Дурдинець з Євгеном Марчуком були цементуючою силою української делегації в той скрутний і доленосний час.
Про подальші події хай розповість контр-адмірал Борис Кожин.

7 квітня 1992 року о 13 годині я йшов додому обідати. На подвір’ї біля будинку стояла чорна «Волга». Капітан 3 рангу Ігор Тенюх (мій колишній підлеглий), виглянувши з автомобіля, сказав, що треба негайно їхати до Севастополя, там перебуває державна делегація на чолі з першим заступником Голови Верховної Ради України В.Дурдинцем. Вона уповноважена розпочати створення ВМС України. Я відповів, що мені знадобиться хвилин 20, щоб переодягнутися (у моряків такий звичай: коли йдуть, як на смерть, то одягають найкращу форму). Переді мною стояла дилема: чи залишитися на старій посаді, де значно спокійніше, чи з відкритим забралом йти в невідоме? Це був найскладніший психологічний момент.
Я росіянин, але моя душа не сприймала проявів шовінізму, який все більше поглинав Чорноморський флот, особливо його командування.
Розумів, що стою перед непростим вибором.
З Україною я кровно зв’язаний, з дитинства живучи на Волині. І я вибрав Україну. Лише з нею!

У автомобілі Ігор Тенюх докладніше розповів про становище в Севастополі. Порадив підготуватися до бесіди з Василем Дурдинцем та командуванням Міністерства оборони України. Усі необхідні документи про створення ВМС України Президентом підписані. Приїхавши до адміністрації представника Президента у Севастополі, Тенюх уточнив місце перебування керівництва. Всі були ще на кораблях і в частинах флоту, на підприємствах міста.
Ми поїхали у 41-шу бригаду ракетних катерів, де з особовим складом зустрічався виконуючий обов’язки начальника Головного штабу ЗС України генерал-лейтенант Георгій Живиця. На КПП бригади сказали, що український генерал виступає перед моряками в клубі частини. Під’їхали до клубу. Ігор Тенюх пішов доповісти Г.Живиці, а я залишився в автомобілі.
Тепер є потреба, щоб не переривати логіки подій, надати слово капітану 3 рангу І.Тенюху.
Коли я зайшов до клубу, за трибуною виступав Г.Живиця. Я кивнув йому головою, що, мовляв, усе в порядку.
Живиця зазнавав шаленого тиску і відчував неприязнь залу. Присутні провокували запитаннями. Відчувалася підступна рука апарату помічника командувача ЧФ із роботи з особовим складом. Сам контр-адмірал О.Пєнкін перебував у залі.
Я став перед столом президії з метою допомагати Г.Живиці. У цей момент хтось побачив на моїй кокарді тризуб. Відразу ж запитали Живицю, чи вже офіційно затверджена кокарда морського офіцера? Він відповів, що це справа часу. Потім я попросив дати мені слово.
Розповів про становище навколо Чорноморського флоту. Звернув увагу на загальновідомий факт: Україна, як велика морська держава, має право і повинна мати свій військовий флот. Спочатку зал мене сприймав (я вже був у цій бригаді з генерал-лейтенантом Б.Шариковим, спілкувався з багатьма офіцерами і мічманами, мене тут знали). Потім посипалися звинувачення в тому, що Україна в односторонньому порядку приватизовує флот, а він історично російський тощо. Тон задавав командир бригади капітан 1 рангу Ю.Костирко (до речі, ми з ним були депутатами Севастопольської міської Ради, добре знали один одного, але тут виникло ідейне зіткнення, яке потім переросло навіть у фізичне).
Коли з Г.Живицею виходили з клубу, в коридорі зіткнувся з Ю.Костирком, який не придумав нічого кращого, як штовхнути мене животом. Я йому сказав: «Юрію Петровичу! Це не солідно, ви ж командир бригади». Так ми з ним попрощалися .
Знову націлюю увагу читачів на розповідь контр-адмірала Б.Кожина:

Коли в автомобіль сіли Г.Живиця і І.Тенюх, то разом поїхали до адміністрації представника Президента. Було десь близько 19 години. Зайшли до кабінету Івана Єрмакова. Доповів В.Дурдинцю про своє прибуття. В кабінеті було чимало людей: І.Єрмаков, І.Біжан,Є.Марчук, Д.Павличко, О.Ігнатенко і ще декілька чоловік. Мене засипали запитаннями. Всі вони торкалися мого бачення будівництва Військово-Морських Сил України.
Потім В.Дурдинець сказав: «Досить мучити нашого контр-адмірала» і запросив мене до кімнати відпочинку. Удвох ми продовжили бесіду. Василь Васильович став більш детально розпитувати мене: звідки родом, хто батьки, яка в мене освіта, де і на яких посадах проходив службу, яке ставлення до складання військової присяги на вірність народу України, як ставлюсь до подій у Кримській базі, на Чорноморському флоті і до національних інтересів України, як я розцінюю діяльність Міністерства оборони України щодо створення Збройних Сил. У кінці розмови запитав, чи згоден я стати командувачем ВМС України. Лише тоді я зрозумів: нормального вступу на посаду у командувача ВМС не буде. Флот України відроджуватиметься і створюватиметься в надзвичайних умовах. Я погодився. В.Дурдинець сказав, що наш флот відроджується не на голому місці. Вже офіційно діє Севастопольська організація Спілки офіцерів України, багато кораблів, частин і з’єднань флоту склали присягу Україні. На нашому боці міжнародна спільнота, закони України, велике бажання українського народу мати незалежність, тому ми переможемо. На указі Президента поставив свій підпис і сказав: «Ходімо, доповімо Л.Кравчуку про вашу згоду на призначення командувачем Військово-Морськими Силами України».
Коли повернулися до кабінету, Василь Дурдинець і Іван Єрмаков зателефонували Президенту про мою згоду. Потім В.Дурдинець прочитав його указ і щиро мене привітав від імені Голови держави і міністра оборони України з призначенням на посаду першого командувача Військово-Морськими Силами України. Усі присутні мене також тепло поздоровили. Пролунали оплески.
І тут почалося! До кабінету намагалася зайти велика група журналістів, які в приймальні чекали надзвичайних повідомлень. До них вийшов Василь Васильович і сказав, що прес-конференція з першим командувачем українським флотом контр-адміралом Борисом Борисовичем Кожиним відбудеться завтра, о 9-й годині ранку в кабінеті Едгара Костоломова — першого заступника І.Єрмакова.
Щоб ретельно підготуватися до своєї першої прес-конференції на новій і дуже відповідальній посаді командувача ВМС, разом з генерал-лейтенантами І.Біжаном і Г.Живицею пішли до кабінету першого заступника голови Севастопольського міськвиконкому Е.Костоломова, обговорили і узгодили основні погляди, які було необхідно оголосити засобам масової інформації.
Після цього я пішов до штабу Чорноморського флоту. Спочатку зайшов до кабінету заступника командувача ЧФ з бойової підготовки віце-адмірала О.Фролова, мого колишнього командира Кримської ВМБ. У нього знаходився колишній командувач Чорноморським флотом адмірал О.Калінін. Привітався з ними і сказав віце-адміралу О.Фролову: «Александр Иванович! Можете поздравить меня с назначением на должность командующего ВМС Украины». Він мав майже ошелешений вигляд. Усі мовчали. Побачив, що розмова не відбудеться, попрощався.
Подався до адмірала І.Касатонова. Коли ввійшов до кабінету, побачив багато людей. Відбувалося засідання, на якому були присутні командири основних з’єднань флоту, а також декілька керівників шовіністичних організацій міста. Мова йшла про заходи, які необхідно вжити командному складу Чорноморського флоту, щоб він не став українським.
Виступав адмірал І.Касатонов. Я трохи послухав, а потім зрозумів: мені тут робити нічого. Моя посада вища, ніж у Касатонова, то навіщо мені чекати, коли закінчиться ганебна для моїх переконань і почуттів розмова?
Пішов зі штабу ЧФ. Коли підходив до воріт КПП, через відкриті вікна почув командний голос оперативної служби флоту. Здогадався, що віце-адмірал Фролов вирішив організувати моє затримання. Але команда до вартової служби КПП штабу ще не дійшла, і я без перешкод вийшов на вулицю, поїхав додому, щоб відпочити, ще раз все проаналізувати, спланувати наступний день, який обіцяв бути не менш важливим, ніж сьогоднішній.

Такі хвилюючі спогади контр-адмірала Бориса Кожина про призначення його на посаду командувача ВМС України.
У моїй пам’яті залишилось, що Б.Кожин вийшов у приймальню у бадьорому настрої, але на обличчі була помітна напруга, що було проявом великої відповідальності. Побачивши мене, він промовив: «Товарищ капитан 1 ранга, назначаю Вас своим помощником, нет, заместителем по социально-психологической работе с личным составом!» Я запитав:
— Товарищ контр-адмирал, а кем Вы являетесь?
— Указом Президента Украины я назначен командующим ВМС Украины.
— Есть, товарищ командующий!
Потім ми відійшли в сторону, і Борис Борисович доручив мені продумати кандидатуру на посаду начальника штабу ВМС і почати добирати офіцерів до органів Соціально-психологічної служби, а також бути готовим завтра зранку до розмови з В.Дурдинцем, І.Біжаном і Г.Живицею.
Їхав додому, на душі було радісно: нарешті знайшовся той адмірал, з появою якого в мене і багатьох інших військовослужбовців закінчиться службова невизначеність. Ясна річ, вдома теж зраділи.
У свідомості раз у раз виникав текст Указу Президента України: «Про командувача Військово-Морськими Силами України:

1. Призначити контр-адмірала Кожина Бориса Борисовича командувачем ВМС України.
2. Указ набуває чинності з дня його підписання.
6 квітня 1992 року».

Необхідно зазначити: контр-адмірал Б.Кожин призначений командувачем ВМС України 7 квітня 1992 року, а фактично Указ Президента України підписаний 6 квітня.
У цей день зранку до військового містечка на вул. 4-й Бастіонній, 5 прийшло шість військових машин з технікою зв’язку із Сімферополя, із 32-го армійського корпусу, який підпорядковувався МО України. Через три години було встановлено космічний зв’язок з Києвом.
Про цікавий факт розповідав капітан 1 рангу Є.Лупаков, який знаходився там.
Незадовго до обіду до нас прийшов майор Г.Варицький і сказав, що приніс з собою Український прапор. Я дав команду знайти древко. Потім сказав Варицькому: «За флотським законом так: ти приніс прапор, ти його і підніми на центральному будинку, де тимчасово розміщена штаб-квартира СОУ». Через декілька хвилин Геннадій Варицький виконав це почесне завдання. Для всіх, хто бачив підняття Прапору України, це був урочистий момент, під час якого у багатьох на очах з’явилися сльози.
Увечері до нас приїздили генерал-лейтенант Г.Живиця і генерал-майор Д.Рудковський, які доповідали міністру оборони України генерал-полковнику К.Морозову про підсумки проведених переговорів.

8 квітня

Вранці я приїхав до Будинку місцевої держадміністрації. Стало відомо, що в 37-й бригаді аварійно-рятувальних суден ЧФ, де командиром капітан 1 рангу Д.Гагін, о 8-й годині ранку на деяких кораблях піднято Андріївські прапори. До мене також дійшла звістка, що згідно з указом Президента Росії на всіх кораблях і суднах Чорноморського флоту готувалися підняти російський військово-морський Андріївський прапор.
У приміщенні міської Ради народних депутатів Борис Кожин представив мене В.Дурдинцю як свого заступника із соціально-психологічної роботи. Він разом із І.Біжаном і Г.Живицею мені конкретно порадили, що робити, і висловили надію, що покладені на мене обов’язки виконаю з честю. Я запевнив їх у цьому.
О 9-й годині ранку в кабінеті першого заступника голови місцевої держадміністрації Е.Костоломова перший командувач Військово-Морськими Силами України контр-адмірал Борис Кожин провів своє перше інтерв’ю з кореспондентом Севастопольського телебачення Ларисою Кужановою, яке незабаром транслювалося по місту.
Разом з Б.Кожиним були І.Біжан, Г.Живиця і Є.Марчук. Борис Борисович розповів про своє дитинство, навчання, військову службу. Зупинився на головних напрямках будівництва Військово-Морських Сил України. Це була перша його поява на телеекрані як командувача Військово-Морськими Силами України, і він, звичайно, хвилювався, але тримався дуже впевнено, змістовно відповідав на запитання. Всіх, хто дивився це телеінтерв’ю, зацікавило те, що командувач ВМС України, як він підкреслив, буде прагнути до того, щоб служба в Українському флоті була радістю. Борис Борисович також надіється на добрі стосунки з командувачем ЧФ адміралом Ігорем Володимировичем Касатоновим.
Поки Борис Кожин давав інтерв’ю, я склав план роботи на тиждень і почав телефонувати знайомим офіцерам. Нам потрібен був начальник штабу ВМС України, а також офіцери органів Соціально-психологічної служби. Розмови були відвертими і конкретними.
На жаль, декілька командирів з’єднань, з якими я був добре знайомий, відмовилися з різних причин дати згоду на посаду начальника штабу ВМС України. Відповідали: «Ми не проти створення ВМС України, але самі ще остаточно не вирішили». У декого був страх за своїх дітей, хтось згадував присягу колишньому Союзу і таке інше.
Одним словом, бажаючого стати першим начальником штабу ВМС України поки що не знайшов. Мабуть, погано шукав. До речі, капітана 2 рангу Юрія Шалита командувач планував на посаду начальника Управління кадрів ВМС України.
Здобутком було те, що за перші дні зміг знайти лише офіцерів для органів Соціально-психологічної служби.
Перед обідом стало відомо: на Чорноморський флот до Севастополя має прибути командувач ВМФ СНД адмірал флоту В.Чернавін. Він повинен був очолити російську комісію для переговорів з українською делегацією щодо створення ВМС України на базі Чорноморського флоту.
Через деякий час отримав важливе повідомлення про складання присяги 7 квітня офіцерами штабу Кримської ВМБ. Присягнув 31 військовослужбовець, що становило понад 50 відсотків офіцерів і мічманів штабу бази.
О 2-й годині ночі за наказом командувача ЧФ адмірала І.Касатонова командира Кримської військово-морської бази контр-адмірала Б.Кожина від посади було усунено.
Як стало відомо, в ніч на 8 квітня в населений пункт Новоозерне була введена бойова техніка: 4 бронетранспортери і 2 озброєні взводи 361-го Євпаторійського полку 126-ї дивізії берегової оборони ЧФ. Охорона штабу із числа матросів і старшин строкової служби, які були призвані майже стовідсотково з України і підтримували рішення офіцерів і мічманів штабу Кримської ВМБ щодо складання присяги Україні, була замінена черговим підрозділом 39-ї дивізії морських десантних сил на чолі з командиром дивізії контр-адміралом М.Михальченком.
Зранку 8 квітня на КПП штабу бази заступив озброєний наряд 361-го полку із Євпаторії. При цьому робітники і службовці, а також офіцери і мічмани, які не склали присяги Україні, але й не підтримували позиції командування ЧФ, на робочі місця теж не допускалися.
Цікаво про ці події розповідає колишній начальник оргмобвідділу, заступник начальника штабу Кримської ВМБ капітан 2 рангу Владас Трумпікас:
7 квітня о 10-й ранку під виглядом проведення гуманітарної підготовки розпочалися чергові офіцерські збори. За годину до цього ми зібралися в кабінеті капітана 3 рангу М.Мамчака, де хотіли запропонувати обговорення листа командувача Кримською ВМБ контр-адмірала Бориса Кожина до офіцерського складу штабу бази. На зустрічі були офіцери: капітани 2 рангу Є.Корнілов, С.Бонь, О.Ніколаєв, капітани 3 рангу М.Мамчак і М.Кот. Нам було відомо, що допомагали готувати листа Б.Кожину офіцери з апарату помічника командира Кримської ВМБ підполковник С.Тюкін і капітан 3 рангу В.Палій.
Офіцерські збори відкрив капітан 1 рангу В.Герберт, заступник начальника штабу бази, який прочитав лист Б.Кожина. Від М.Мамчака надійшла пропозиція запросити на збори командира Кримської ВМБ, щоб узгодити з ним усі моменти. Але його в штабі не знайшли (він з капітаном 3 рангу І.Тенюхом негайно відбув до Севастополя). Потім капітан 2 рангу Є.Корнілов, начальник відділу протичовнової оборони, оголосив о 17-й годині про складання присяги на вірність народу України. Запропонував цей ритуал здійснити капітану 3 рангу М.Мамчаку, який уже присягнув Україні. Усі погодилися. Після від’їзду контр-адмірала Б.Кожина до Севастополя о 17-й годині у конференц-залі штабу Кримської ВМБ розпочалися офіцерські збори. Надійшло повідомлення, що й Б.Єльцин видав указ про взяття Чорноморського флоту під юрисдикцію Російської Федерації.
Я заявив, що в Росію не піду. Мене багато хто підтримав. Хоча було дуже прикро те, що ми не знали про приїзд української делегації на чолі з В.Дурдинцем до Севастополя.
Розпочали складання присяги, яку організував і провів помічник начальника тилу із роботи з особовим складом капітан 3 рангу Мирослав Мамчак. Він приніс з собою Державний прапор України. Присягнув 31 військовослужбовець.
Як потім розповідав Мирослав, до глибокої ночі дзвонили йому офіцери і мічмани 39-ї дивізії морських десантних сил, 112-ї бригади розвідувальних кораблів і 3-ї бригади суден спеціального призначення, які дислокувалися в Донузлавському гарнізоні, бажаючи присягнути Україні.
Близько другої години ночі будить мене жінка, — згадує М.Мамчак, — каже, що під нашим вікном стоїть танк. Хотів зателефонувати черговому штабу Кримської бази, але апарат відімкнули.
Сказав дружині, що офіцери штабу бази склали присягу Україні, тепер, мабуть, нас усіх поведуть на Колиму. Вона в плач. Заспокоїв.
Уранці 8 квітня мене і багатьох інших офіцерів та мічманів на службу в штаб не пустили.
З дозволу начальника штабу Кримської ВМБ капітана 1 рангу О.Цубіна пройшли лише ті, хто був конче необхідний для підтримання оперативного режиму.
В.Трумпікас запропонував піти або у Будинок офіцерів, або до селищної Ради. О 9 годині 30 хвилин близько 70 осіб зібрались у Будинку офіцерів. У залі був присутній помічник командира Кримської ВМБ із роботи з особовим складом капітан 2 рангу О.Шихов.
Передаємо слово капітану 2 рангу В.Трумпікасу: «Відкрив збори капітан 3 рангу М.Мамчак. У цей момент надійшло повідомлення від начальника Будинку офіцерів капітана 3 рангу Олександра Лісовського про те, що телефонував командувач флотом І.Касатонов і поставив вимогу: «Якщо через 15 хвилин ми не звільнимо Будинок офіцерів, він дасть команду блокувати нас морською піхотою...».
Після цього я подумав: добре, що зранку ми відправили до Євпаторії заступника начальника штабу 17-ї бригади, голову організації СОУ капітана 2 рангу Сергія Шатнього для того, щоб зателефонував до МО України і розповів про дійсну обстановку в Новоозерному.
На зборах виступив я і запропонував утриматися від будь-яких дій, не піддаватися на провокації через відсутність об’єктивних повідомлень про події на флоті.
Потім ми рушили до селищної Ради, куди якраз приїхав голова Євпаторійської місцевої Ради народних депутатів Андрій Даниленко.
Складання присяги продовжувалося. Але у приміщенні селищної Ради не було Державного прапора України.
Мирослав Мамчак попросив жінок Будинку офіцерів негайно його пошити. Через годину ми вже мали Державний прапор України.
Після цього по Новоозерному розлетілася чутка, що Мамчак шиє прапори, щоб підняти їх на всіх кораблях в Донузлаві.
Прибіг до нас капітан 2 рангу О.Шихов. Але коли дізнався, що пошито всього один прапор, заспокоївся. Україні присягнув ще 41 військовослужбовець, серед них — представники штабу Кримської ВМБ, 39-ї дивізії морських десантних сил, 112-ї бригади розвідувальних кораблів.
З цієї нагоди А.Даниленко повідомив, що о четвертій годині ранку йому зателефонував командир 361-го полку у Євпаторії і доповів, що надійшов наказ взяти під збройний захист танками не тільки штаб бази в Донузлаві, а й місцеву Раду в Євпаторії. Даниленко його ледве відмовив, щоб не перелякати людей.
Згодом приїхав генерал-майор В.Васильєв, начальник Управління служби військ та режиму Головного штабу ЗС України, член парламентської делегації, яка прибула до Севастополя.
Вони нас заспокоїли, розповіли про становище. Потім генерал-майор В.Васильєв зустрівся з начальником штабу бази капітаном 1 рангу О.Цубіним. Капітан 3 рангу М.Мамчак віддав В.Васильєву списки 72 осіб, які присягнули Україні.
9 квітня їх пропустили в штаб. Відбулася бесіда з Цубіним, який сказав, що підтримує мою виважену позицію стосовно того, щоб не нагнітати обстановки. Я відповів йому, що найближчим часом звідси піду.
10 квітня капітан 1 рангу Цубін повідомив мене, що є список тих людей, кого запрошують до орггрупи ВМС України. Я сказав, що дав згоду там служити, тому їду до Севастополя. На тому ми з ним розпрощалися».
Все ж повернемось до подій 8 квітня. З прибуттям делегації із Москви на чолі з адміралом флоту В.Чернавіним у Малому залі місцевої Ради разпочалися переговори між українською і російською сторонами. Нашу делегацію, як і вчора, очолював перший заступник Голови Верховної Ради України Василь Дурдинець, російську — командувач ВМФ СНД адмірал флоту Володимир Чернавін. Представник Президента України в Севастополі Іван Єрмаков виголосив вступне слово, в якому висловився за конструктивні переговори. Брав участь у переговорах і командувач ВМС України контр-адмірал Борис Кожин.
Під час непростих, інколи дуже суперечливих переговорів сторони обмінялися думками щодо основних підходів до створення ВМС України. В.Дурдинець заявив, що Україна не може погодитися з відомим указом Президента Російської Федерації Б.Єльцина, розцінює його як грубе порушення суверенітету Української держави.
Було вирішено не піднімати Андріївські прапори на кораблях ЧФ, як планувалося раніше. Розглянуто питання про створення умов для роботи командувача ВМС України контр-адмірала Б.Кожина, а також про звільнення його з посади командира Кримської ВМБ. На цьому переговори були завершені, хоча нерозв’язаних питань залишилось безліч.
Під вечір ми з капітаном 3 рангу І.Тенюхом отримали ще одне повідомлення про події вже в 17-й бригаді кораблів Кримської ВМБ. Озброєний наряд 361-го полку з Євпаторії взяв під охорону штаб бригади. Озброївся також капітан 2 рангу Петро Калашников, новий командир бригади, призначений замість капітана 2 рангу Юрія Шалита. Як розповідали очевидці, Калашников заявив:
«Я вооружился, так как не уверен за свою безопасность».
В озеро Донузлав введено 4 кораблі: два малих протичовнових, які прибули із Севастополя із особовим складом близько 100 осіб на кожному, і два ракетних катери із с.Чорноморського — близько 40 чоловік на борту. Кораблі і катери блокували кораблі бригади, особовий склад яких присягнув Україні.
Добрим внеском в успішні наслідки цього дня треба вважати появу серед пікетуючих членів РРК двох синьо-жовтих прапорів України, які підняли члени організацій українського спрямування Севастополя. Це була вагома моральна підтримка для тих, хто відстоював інтереси України на переговорах.
А у Києві продовжувала свою роботу 7-ма сесія Верховної Ради України, яка розглянула військові питання. Було оголошено Указ Президента про призначення командувачем ВМС України контр-адмірала Бориса Кожина.

9 квітня

Зранку в одному із кабінетів міської Ради я був присутній на організаційній нараді, яку проводив начальник Управління кадрів МО України генерал-майор Олександр Ігнатенко. У ній брали участь контр-адмірал Борис Кожин, капітан 1 рангу Валентин Польовий, капітан 3 рангу Ігор Тенюх і колишній начальник штабу ЧФ віце-адмірал Микола Клітний.
Мені дуже сподобались міркування генерал-майора Олександра Ігнатенка, що торкалися нашої конкретної діяльності як із тактичних, так і з стратегічних питань відродження Українського флоту. Головні моменти, на яких зупинився начальник Управління кадрів Міністерства оборони України, були такі.
Перш за все командуванню ВМС України, офіцерам і мічманам, які присягнули Україні, треба психологічно відчувати себе господарями на своїй землі. На нашу долю випав складний час створення ВМС України, але ми ввійдемо в її історію як першопрохідці. Треба вже зараз чітко визначитися в організаційно-штатній будові, які сили вкрай потрібні для формування нашого флоту. Варто якомога швидше підготувати свої пропозиції і надіслати до Управління кадрів і Головного штабу МО України.
У своєму виступі О.Ігнатенко визначив вузлові питання, які торкалися певною мірою мене як виконуючого обов’язки заступника командувача ВМС — начальника Соціально-психологічної служби. Він особливо підкреслював, що у роботі мені треба мати постійний зв’язок з виконкомом Севастопольської організації Спілки офіцерів України. Разом з ним розібратися, хто на ЧФ присягнув Україні, продумати і впровадити систему соціального і морального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Для цього, продовжив промовець, варто активніше залучати пресу, радіо і телебачення, всіх, кому не байдужа доля України і її флоту. Необхідно зібрати всіх офіцерів, незаконно звільнених з посад на Чорноморському флоті, порадити їм написати рапорти про зарахування до лав Збройних Сил України. Потім кожному з них знайти місце на флоті України. На закінчення О.Ігнатенко сказав: «Треба організувати роботу з випускниками ВВМУЗів та академій, щоб вони вступили до органів Українського флоту».
Після цього конкретного виступу слово взяли В.Польовий, І.Тенюх, М.Клітний і висловили свої погляди на вищезазначені положення промови генерала О.Ігнатенка. Командувач і я теж внесли свої пропозиції.
Потім з контр-адміралом Борисом Кожиним зайнялися суто конкретною роботою: вирішили побувати в будинку, де пропонувалося розташувати майбутній штаб ВМС України. До цього вже знали, що за допомогою представників Міністерства оборони України, а також за ініціативою керівництва Севастопольської організації СОУ капітана 3 рангу О.Пляшечникова, капітана 1 рангу Є.Лупакова, майора В.Рожманова вибір упав на колишній штаб дивізії ППО, який містився в окремому військовому містечку на вулиці 4-й Бастіонній, 5. Біля воріт КПП збиралися пікетувальники — члени РРК (і сюди їх лукавий приніс!).
Заїхали на територію містечка. Біля головного будинку побачили декілька розгорнутих машин зв’язку, зустрілися з начальниками управлінь МО України. Познайомилися з начальником Управління зв’язку Головного штабу ЗС України генерал-майором В.Самойленком, заступником начальника Управління озброєння генерал-майором В.Цимбалюком, іншими офіцерами МО України.
Незабаром командувачу Б.Кожину доповів капітан 1 рангу Є.Лупаков: «Пане командувачу Військово-Морськими Силами України! Офіцери організаційної групи ВМС України вишикувані!» Це повідомлення дуже схвилювало та потішило і командувача ВМС, і всіх присутніх генералів та офіцерів.
Борис Кожин тепло привітався з кожним офіцером — членом СОУ. Вказав на знаменну подію в їхньому житті — початком служби в організаційній групі Українського флоту.
Із задоволенням називаю цих офіцерів: капітана 1 рангу Є.Лупакова, полковників В.Індила, Г.Гордієвського, капітана 2 рангу В.Шишова, капітанів 3 рангу О.Пляшечникова, О.Клюєва, В.Ященка, В.Махна, Г.Ситникова, майорів В.Рожманова, Г.Варицького, капітан-лейтенанта В.Петренка, старших лейтенантів М.Рудя, В.Онопрієнка, В.Щеголькова.
Потім капітан 1 рангу Є.Лупаков доповів командувачу про встановлену систему оперативного чергування, про види зв’язку із Міністерством оборони України і по місту Севастополю. Після цього почалось ознайомлення із приміщеннями для роботи офіцерів орггрупи. Запропонували командувачу ВМС України декілька кімнат для його кабінету.
Все начебто добре, але на душі чомусь було важко, щось заважало погодитись з тим, щоб на цьому місці розташувати орган Управління ВМС України.
Про свої переживання і коливання сказав Б.Кожину. Він погодився.
У цей момент до нас підійшов генерал-майор Дмитро Рудковський, заступник міністра оборони України з будівництва і розквартирування військ. Побачивши наше незадоволення, він промовив: «Борисе Борисовичу! Я хочу зробити Військово-Морським Силам України дуже гарний подарунок. Можу запропонувати вам чудове приміщення для орггрупи і майбутнього штабу ВМС України. Кращого ніде в Севастополі не знайдете». Командувач і я зразу ж з цією пропозицією погодилися.
Під’їхали до КПП школи прапорщиків військових будівельників. Черговий доповів, що на території частини перебувають генерали І.Біжан, Г.Живиця.
Доповідав їм про історію школи прапорщиків, показував службові, житлові та господарчі приміщення, учбово-матеріальну базу начальник школи полковник Анатолій Вельський.
Д.Рудковський мав рацію: всі приміщення були чудовими, відповідали всім статутним вимогам.
Борис Кожин, подякувавши Д.Рудковському за щедру допомогу, запропонував першому заступнику міністра оборони України генерал-лейтенанту І.Біжану затвердити школу прапорщиків військових будівельників як місце розташування організаційної групи ВМС України.
І.Біжан з цим погодився і порекомендував командувачу ВМС розглянути кандидатуру полковника А.Вельського на посаду заступника начальника тилу ВМС України.
Огляд території школи прапорщиків справив на всіх дуже приємне враження. Скрізь був статутний порядок,чистота, відчувався зразковий військовий шик.
Усі були здивовані тим, що військову честь один одному віддавали навіть рядові курсанти і до того ж стройовим кроком. Відверто кажучи, таке диво (хоча ця вимога міститься в статуті) багато хто з військових бачив уперше. Не кажу вже про те, що на території частини гордо ходили гарні павичі. Все було начебто у казці...
Як стало відомо, під вечір президенти Л.Кравчук і Б.Єльцин зупинили дію деяких статей своїх указів.
І.Біжан відлітав до Києва з В.Дурдинцем, а Г.Живиця залишився на декілька днів, щоб допомогти нам на початковому етапі формування орггрупи ВМС України.
А у цей час більша частина офіцерів Севастопольської організації СОУ передислокувалася з вул. 4-ї Бастіонної, 5 до школи прапорщиків на вул. Соловйова, 1. Декілька офіцерів на чолі з Євгеном Лупаковим залишились під Українським прапором на старому місці, щоб збити з пантелику членів РРК і дати нам можливість спокійно влаштуватися на новому місці.
Члени РРК намагалися штурмувати приміщення на 4-й Бастіонній, 5, де, на їх думку, був штаб ВМС України (до чого знахабнів імперський шовінізм: втручався навіть у справи військових). Довелося командиру зенітно-ракетної бригади підполковнику О.Мільченку виділяти по 10 солдатів із офіцером для охорони військового містечка. Наступного дня всі спільчани перейшли на нове місце, влились в орггрупу, з собою принесли Державний прапор України, який підняли над центральним входом, де мешкала орггрупа ВМС.
До речі, на фоні Прапора були зроблені представниками мас-медіа різних країн світу знімки, що стали історичними.
У цей же день у Будинку Верховної Ради Криму проходила прес-конференція. На запитання відповідали перший заступник Голови Верховної Ради України В.Дурдинець, перший віце-прем’єр міністр Кабінету міністрів України К.Масик, Голова Верховної Ради Криму М.Багров, командувач ЧФ адмірал І.Касатонов. Але про головні підсумки цієї прес-конференції стало відомо пізніше.
Про те, з якою ненавистю зустріли перші паростки волевиявлення української свідомості на Чорноморському флоті у головному штабі ВМФ у Москві, розповів офіцер 8-го відділу штабу ЧФ капітан 2 рангу Леонід Третяк:

«Коли в Москві стало відомо про складання присяги Україні офіцерами штабу Кримської ВМБ 7 квітня, до нас подзвонив начальник 8-го Управління ГШ генерал-лейтенант Земляніцин. З ним розмовляв помічник начальника 8-го відділу штабу флоту капітан 2 рангу Олександр Остащенко. На запитання московського начальника, хто поїхав розбиратися до штабу бази у Новоозерне, О.Остащенко відповів: «Начальник дежурной смены поста специальной связи командного пункта штаба ЧФ, по национальности украинец». Почувши це, генерал-лейтенант Земляніцин запитав: «А разве, кроме хохлов, русского не нашлось?» «А я тоже украинец», — відповів О.Остащенко. На другому кінці кинули трубку».

У цей же день до нас дійшло дуже хвилююче повідомлення про те, що І.Касатонов позавчора, 7 квітня, звернувся до командувача ВМФ СНД адмірала флоту Чернавіна з проханням отримати дозвіл на застосування зброї.
Отримав відповідь: «Разрешаю при необходимости!» Як пізніше з’ясувалося, зміст повідомлення підтвердився.
І це під час переговорів, які на підставі діючих норм міжнародного права ініціювала українська сторона.

10 квітня

День, як і всі попередні, був дуже насичений. Перш за все стали відомі підсумки прес-конференції, яка відбулася в Сімферополі. Вона транслювалася по телебаченню і радіо. Для мене це був конкретний інформаційний матеріал, який необхідно було обговорити з членами організаційної групи.
У вступному слові В.Дурдинець наголосив, що питання про Чорноморський флот у даний момент є дуже складним і відповідальним, від його розв’язання залежатиме доля не тільки Чорноморського флоту, Криму, а й народів України та Росії.
Між президентами України і Росії досягнута домовленість про ЧФ. Вона обговорюватиметься на міждержавному рівні повноважними делегаціями України та Росії. І на час роботи делегацій Україною прийнято рішення зупинити дію 2-го пункту Указу Президента України, де йдеться про будівництво ВМС України.
В.Дурдинець ще раз підкреслив, що Україна виходить із домовленостей, підписаних у Мінську наприкінці 1991 року, вона претендує лише на ті сили флоту, які розташовані на її території. Василь Васильович висловив занепокоєння, яке було наслідком указу Президента Росії Б. Єльцина і наказу Головнокомандувача Об’єднаними Збройними Силами Співдружності Незалежних Держав Є.Шапошникова, що з’явилися в той же день.
З цього приводу зроблена відповідна заява МЗС України.
Делегація Верховної Ради побувала у шести військових частинах ЧФ, на радіозаводі, в об’єднанні «Атлантика», де відбулися плідні зустрічі з моряками-чорноморцями і представниками робітничих колективів.
Вирішено економічні питання, у тому числі про постачання палива для сільського господарства Криму.
На прес-конференції В.Дурдинця запитали і про начебто прибулих до Сімферополя київських омонівців із народним депутатом Верховної Ради Степаном Хмарою. Як відповів В.Дурдинець, ці плітки спровокувало командування Чорноморського флоту, тому він заявив протест, і І.Касатонов вибачився.
Василь Васильович підтвердив, що С.Хмара, дійсно, прилітав до Сімферополя разом з делегацією. Але, враховуючи, що він не був її офіційним членом, ще в аеропорту домовилися, що він повернеться до Києва.
Було запитання і про те, чи існує концепція використання тієї частини ВМС України, на яку вона претендує, і чи будуть інтереси у ВМСУ за межами Чорного моря?
«Жодних інтересів за кордонами Чорного моря ВМС України мати не будуть, — відповів В.Дурдинець. — Концепція їх використання — складова частина військової доктрини України. Військово-Морські Сили будуть займатися виключно охороною південних рубежів».
На прес-конференції виступив і командувач ЧФ І.Касатонов. Він оголосив заяву Військової Ради флоту у зв’язку з обстановкою, яка склалася. Також сказав, що доля Чорноморського флоту повинна вирішуватися на державному рівні, а військові не уповноважені розв’язувати питання про розподіл флоту. Особливий інтерес у присутніх викликала відповідь адмірала І.Касатонова на запитання про те, чи радилася з ним до цього українська сторона щодо кандидатури контр-адмірала Б.Кожина. Як з’ясувалося, це для командувача ЧФ було несподіванкою, про яку він дізнався після приїзду делегації.
Надійшло друге важливе повідомлення : 9 квітня склала присягу на вірність народу України військова частина на о.Майському, що біля м.Очакова (командир капітан 1 рангу Анатолій Карпенко). Це відбулося не підпільно, а в урочистій обстановці на плацу, в присутності представників влади, з виносом Державного прапора.
Присягнуло Україні 90 відсотків офіцерського складу. Це була дуже суттєва подія, свого роду допінг для успішного створення Українського флоту, адже йшлося про військову частину, де вишкіл був на рівні вищих світових стандартів, де бойова підготовка особового складу фактично була бойовою. Це були дійсно професійні вояки. Військовослужбовці цієї частини мали великий авторитет на флоті.
І це не просто слова. Під час служби матрос цієї частини повинен був оволодіти вісімнадцятьма спеціальностями, інакше у бойовій обстановці він не зможе виконати поставлене завдання.
Як пізніше писала газета «Красная Звезда», капітан 1 рангу А.Карпенко мало не зірвав переговори, які тоді проходили між Росією і Україною в Криму. І в той же час підкреслила, що це була єдина частина, яка дотримувалась усіх ритуалів під час церемонії складання військової присяги на вірність народу України.
Із засобів масової інформації і від керівництва Міністерства оборони України стало відомо, що у цей день прийняті Заява Верховної Ради України, а також Постанова Президії «Про неправомірність дій керівництва Об’єднаних Збройних Сил СНД».

Заява Верховної Ради України

Верховна Рада України глибоко стурбована останніми виступами і діями деяких керівників Росії по відношенню до України , її державного суверенітету. Особливу занепокоєність викликали висловлювання віце-президента Росії О.Руцького, який, знаходячись на нашій землі, закликав до виходу Криму із складу України, поставив під сумнів її територіальну цілісність і недоторканість кордонів.
Майже одночасно Президент Росії Б.Єльцин підписав «Указ про перехід під юрисдикцію Російської Федерації всього Чорноморського флоту», тобто в тій його частині, котра дислокується в Україні і згідно з Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року знаходиться під юрисдикцією Української держави.
Нас не можуть не турбувати вищезгадані дії, оскільки вони об’єктивно спрямовані на розвал добросусідських україно-російських відносин, дестабілізацію становища в Україні, де зберігається політичний і національний спокій.
Якщо б Україна стала на такий шлях, вона, у свою чергу, могла б заявити про своє право на частину Балтійського, Північного, Тихоокеанського флотів і Каспійської флотилії, а також висунути претензії по відношенню до населених українцями суміжних з Україною територій.
Ще раз заявляємо, що Україна не має ні до кого територіальних претензій, але і не сприймає їх на свою адресу.
Україна згідно з домовленостями у межах СНД будує власні збройні сили, у тому числі і військово-морські. Маючи право на наслідування своєї частини від усього Військово-Морського флоту колишнього СРСР, вона претендує лише на частину Чорноморського флоту, приписану до її портів, а це значно менше внеску України в розбудову військово-морських сил колишнього СРСР.
Загострення відносин між Україною і Росією відволікає зусилля народів від побудови демократичного, цивілізованого суспільства, здійснення соціальних і економічних реформ, спрямованих на забезпечення добробуту громадян України і Росії.
Верховна Рада України виходить з того, що безсумнівним пріоритетом зовнішньої політики Української держави є дружні відносини з Росією згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права, зокрема, невтручання у внутрішні справи, територіальна цілісність, недоторканість кордонів, рішення спірних питань ненасильницькими політичними засобами, забезпечення прав людини.
У наших загальних інтересах вирішувати проблеми , які виникають в україно-російських відносинах у дусі співробітництва, довіри і добросусідства.

Постанова
Президії Верховної Ради України
про неправомірність дій керівництва Об’єднаних Збройних Сил СНД

Президія Верховної Ради України підкреслює, що, ігноруючи Указ Президента України від 5 квітня ц.р. «Про створення Військово-Морських Сил України», мінські домовленості від 30 грудня минулого року, керівництво ОЗС СНД грубо втрутилось у внутрішні справи суверенної держави, почало неправомірні дії по відношенню до Чорноморського флоту, який знаходиться на території України, і військовослужбовців, що присягнули на вірність Україні.
Про це свідчить наказ Головнокомандувача ОЗС СНД Шапошникова Є.І. з метою виконання Указу Президента Російської Федерації від 7 квітня ц.р. «Про перевід під юрисдикцію Російської Федерації Чорноморського Флоту», у якому він дав прямі вказівки щодо практичної реалізації цього Указу.
Такі безвідповідальні і неправомірні акції, неповага законних прав України, як морської держави, мати свої Військово-Морські Сили, небажання цивільними методами вирішувати назрілі проблеми все більше переконують, що Шапошников Є. І. своїми практичними діями створює конфліктне становище, мотивуючи інтересами всіх країн-учасниць СНД.
Виходячи з цього, Президія Верховної Ради України постановляє:
1. Засудити як протиправні, спрямовані на недоторканість суверенітету України, на пряме і безцеремонне втручання у її внутрішні справи, дії Головнокомандувача ОЗС СНД Шапошникова Є. І. по відношенню до Чорноморського флоту.
2. Запропонувати Президенту України Кравчуку Л.М. виразити недовіру Шапошникову Є.І. і звернутися до голів держав СНД про його невідповідність посаді Головнокомандувача ОЗС СНД.
Голова Верховної Ради України
І.Плющ.
м.Київ.
9 квітня 1992 року

Навколо цих важливих державних документів офіцери організаційної групи ВМС розгорнули широку роз’яснювальну роботу серед особового складу ЧФ і населення міста Севастополя.
Тим більше, знову, як і раніше, подібні документи Верховної Ради України у місцевих газетах не друкувалися.
Переважали голе політиканство, нахабна неповага до Української держави.
Зранку я отримав інформацію, що о 10-й годині у Малому залі міської Ради Севастополя відбудеться зустріч Голови Верховної Ради Криму Миколи Багрова з військовими депутатами від міста Севастополя і членами комісії Верховної Ради Криму з військових питань.
У залі також був присутній представник Президента України у Севастополі І.Єрмаков і командувач ЧФ адмірал І.Касатонов.
Зразу ж у мене виникло запитання , а чому не запросили і нашого командувача? М.Багров розвів руками.
Заговорив тут і Касатонов: «Как же может здесь быть товарищ Кожин, если его нет нигде в городе, я его с утра разыскать не могу». Я не витримав і сказав, що все це чиста брехня, бо десять хвилин перед цим бачився з Кожиним. Він зараз у будинку орггрупи ВМС України. Настала тиша. Дехто опустив очі. М.Багров попросив мене зателефонувати Б.Кожину і запросити на зустріч, що я негайно і зробив.
Далі М.Багров розповів, що вчора розмовляв з Л.Кравчуком, який доручив оперативно вирішити, хто від Криму буде уповноважений брати участь у переговорах України і Росії про Чорноморський флот.
Члени Президії Верховної Ради Криму назвали кандидатуру Багрова. Але, на його думку, у нього є громадянська позиція, тому вирішив поспілкуватися з військовими депутатами, щоб остаточно визначити свою точку зору.
Потім М.Багров сказав, що він не пацифіст, та й у світі не так уже спокійно. І це нам, кримчанам, необхідно усвідомлювати. Закінчив своє вступне слово такими словами: «Черноморский флот — это флот СНГ. Надо поручить поднять на кораблях флота российский флаг и лично для меня вопросов нет».
До залу ввійшли і сіли до столу генерал-лейтенант Г.Живиця з контр-адміралом Б.Кожиним.
Слово взяв адмірал І.Касатонов. На його думку, Чорноморський флот — це оперативно-стратегічне об’єднання. Але йде тенденція принизити флот. Найближчим часом він буде під одним прапором (зрозуміло: російським). Потім залякував тим, що турецька армія і флот озброюються,тому питання поділу Чорноморського флоту зараз навіть не повинно стояти. Він погодився з тим, що ВМС України будуть існувати. Але є дійсні органи флоту СНД. Підкреслив, що газета «Известия» за 10 квітня ц.р. назвала таку цифру: Чорноморський флот коштує 15 млрд. карбованців, тому це не іграшка. На закінчення виступу Касатонов запитав: «Заморозить проблему ЧФ на 1—2 года — тяжело. Почему нам отсюда уходить? Я хлебнул свое на Севере и уезжать отсюда не хочу».
Багров, продовжуючи вести засідання, запитав Живицю, про що з офіцерами флоту домовились на двохраундових переговорах українська і російська делегації? Живиця відповів, що делегація Верховної Ради України мала всі повноваження, а друга сторона не мала і згаяла час. Проте, заявив генерал Георгій Живиця, українські ВМС будуть створюватися на базі сил Чорноморського флоту, які знаходяться на території України, незважаючи на зупинення пункту 2-го указу Президента України.
Наша держава визначить, яка частина з них відійде до стратегічних сил. Таку ж принципову позицію зайняв і контр-адмірал Борис Кожин.
Далі розмова набула дискусійного характеру. Капітан 1 рангу І.Алфер’єв запропонував для уникнення конфронтацій між особовим складом двох флотів підготувати звернення двох командувачів до військовослужбовців, які повинні виявити витримку до прийняття політичного рішення щодо Чорноморського флоту.
А капітан 1 рангу С.Маслов сказав: «Треба продумати розподіл функцій між двома флотами. Формування нових структур ВМС України проводити за згодою командування ЧФ».
Капітан 1 рангу О.Крамаренко запитав: «Чи буде Чорноморський флот боєздатний з 1995 року, після закінчення мораторію? Вважаю, що ні».
Голова комісії ВР Криму з військових питань полковник В.Соловйов поцікавився, як врахувати інтереси громадян Криму? Г.Живиця відповів: «Генерал-майор Д.Рудковський привіз 100 млн.крб. на будівництво житла військовим у Криму».
Підполковник Б.Васильєв вніс пропозицію: чітко визначити цивілізовані підходи до складання присяги. Між тим, хто вже присягнув, то слід узгодити механізм переводу офіцерів до лав Збройних Сил України. Г.Живиця відповів: «Такий підхід напрацьовано і відповідну угоду підписано між керівництвом Збройних Сил України і Росії».
Засідання тривало з перервами.
Був момент, коли М.Багров відлучився для телефонної розмови з Президентом України. Через декілька хвилин після її закінчення він повідомив: «Президент сказал, что завтра встречи делегаций Украины и России не будет. Когда последняя сформирует свою делегацию, тогда и выйдет на связь».
Місце зустрічі буде начебто в Києві. Очолюватиме делегацію України перший заступник Голови Верховної Ради України В.Дурдинець. У її складі міністр закордонних справ України А.Зленко і ще 7—8 чоловік. Перехідний період планується на 2 роки. Л.Кравчук готовий до зустрічі з Б.Єльциним для розв’язання питання про Чорноморський флот.
Після цього повідомлення дискусія продовжувалася.
Капітан 3 рангу В.Махно запитав: «Чому цивільні в нашому місті піднімають прапор своєї Української держави таємно?» Заявив, що не може служити поруч з контр-адміралом Халіуліним (заступник командувача ЧФ із озброєння і судоремонту), який виступає за розчленування Української держави.
Були пропозиції і щодо розроблення системи контрактів з офіцерами на 2—3 роки, за якими вони будуть служити без присяги.
Полковник у запасі О.Костенецький сказав, що розділити ЧФ — це всіх розірвати. Чорноморський флот — це флот усього СРСР. Не тільки Україна — господар землі. Необхідно мораторій на розподіл ЧФ. А потім референдум в Криму ще покаже, як розгортатимуться події далі.
Думка капітана 1 рангу П.Чабаненка була така. Якщо застосовувати мораторій на прийняття рішення, то це біда. Необхідно врахувати інерцію мислення. А тому варто дати право кожному військовослужбовцю самому вирішити свою подальшу долю.
На мій погляд, це глибока і слушна думка, яка прямо торкалась патріотичних почуттів людей, котрі зробили свій доленосний вибір бути з Україною.
На завершення зустрічі виступив М.Багров. Він узагальнено висловив свої погляди, з якими після обговорення на засіданні Президії чи сесії Верховної Ради Криму виступить на переговорах між Росією і Україною.
Шановні читачі, оцініть ви, будь ласка, його позицію, а саме: «На переговорах позицію України я підтримувати не буду. Хоча і Україна, і Росія повинні мати свій флот. Вважаю, що Крим, Севастополь і Чорноморський флот — одне ціле, і нагнітання обстановки тут неприпустимо, бо може бути гірше, ніж у Карабасі.
На перехідний період необхідно зберегти те становище, яке є зараз, тобто прийняти мораторій на 1—2 роки щодо розподілу Чорноморського флоту. Існує єдиний морський простір, і ділити його за національними ознаками не можна. Севастополь не може бути головною базою двох флотів. Росія — це правонаступниця Союзу. Але у Києві не досягнуто домовленості про розподіл майна. Нам доводиться маневрувати, і ми це змушені робити в інтересах народу, а не окремих осіб».
З місця пролунала репліка І.Єрмакова: «Мораторий не поможет, а решение должно состояться».
Так і закінчилася ця зустріч.
Вразило те, що нас з Б.Кожиним нібито ніхто і не помічав. Почувши про офіційну позицію керівництва Криму, Севастополя і командування Чорноморського флоту, ми з Борисом Борисовичем чітко усвідомили, що нам розраховувати на теплий прийом, мабуть, не доведеться, тому необхідно триматися.
Пізніше до мене підійшов помічник командувача ЧФ з роботи із особовим складом контр-адмірал О.Пєнкін і висловив надію, що ми ворогами не станемо і один в одного стріляти не будемо. Я з цим погодився за умови, якщо будемо твердо дотримуватися норм міжнародного права, здорового глузду, поважати закони України і один одного.
Якою б важкою для нас не була перша офіційна зустріч з керівництвом Криму, Севастополя і командуванням ЧФ, через декілька годин повинна була відбутися розширена прес-конференція командувача ВМС України Б.Кожина з журналістами ближнього і дальнього зарубіжжя. Поїхали у військове містечко, де зручно розташувалася організаційна група ВМС України на території школи прапорщиків військових будівельників. Для орггрупи штабу ВМС було обрано один триповерховий будинок, звичайний учбовий корпус, що не був облаштований для потреб штабу. Вже пізніше навчальні кабінети переобладнали під службові, а поки що туди занесли звичайні учнівські столи та стільці, встановили комутаторний зв’язок.
Від офіцерів дізналися, що сьогодні декілька кореспондентів намагалися пройти на територію частини, а також надійшло повідомлення про те, що і тут члени РРК планують нас пікетувати (дійсно, де не посади, вродить. Вродить і там, де не посадиш). З тим ми й поїхали на прес-конференцію.
Коли ми з Борисом Кожиним ввійшли до залу, багато хто з присутніх журналістів зааплодував. Маленький, але приємний факт: нас чекали. Це, звичайно, підняло настрій командувачу ВМС контр-адміралу Б.Кожину. І мені трохи відлягло від серця. Як не хвилюватися, коли це була перша розширена прес-конференція нашого командувача Військово-Морськими Силами України контр-адмірала Бориса Кожина. Він запропонував мені сісти з ним поруч, щоб при потребі йому допомогти. Про це Борис Кожин оголосив журналістам, заодно і мене представив як свого заступника.
Зал був переповнений. Навколо нас поставили мікрофони, націлили відеокамери. Мабуть, дехто з «лицарів» пера і ефіру грали більше на публіку, коли задавали некоректні запитання. Тільки так можна розцінити запитання кореспондента газети «Свободный Крым» О.Спахова: «Какими силами командуете?»; кореспондента газети «Слава Севастополя» Є.Юрздицької: «Наказали ли Вы капитана 2 ранга Шалыта за прием украинской присяги соединением?»; офіцера прес-центру ЧФ капітана 3 рангу А.Грачова: «Поддерживаете ли Вы идею объединенного российско-украинского флота по типу НАТО?» тощо.
Це були провокаційні запитання, розраховані на недосвідченість тих, хто проводив прес-конференцію. Але, на мій погляд, ми трималися гідно і впевнено.
Командувачу ВМС України Борису Кожину було задано близько 50 запитань. Зупинюся на головних моментах прес-конференції. Зарубіжних і вітчизняних кореспондентів цікавило майже все, починаючи з дати народження і закінчуючи політичними і військовими поглядами Бориса Борисовича.

«Я росіянин, — почав розповідь про себе Б.Кожин. — У 1961 році переїхав до Луцька, на Волині одружився.
Про Луцьк у мене багато приємних спогадів. Там працював на авіаційному заводі, в інструментальній майстерні.
Після закінчення у 1968 році ВВМУ імені Фрунзе у Ленінграді прибув на Чорноморський флот. Згодом закінчив Військово-Морську академію. Не раз бував у дальніх походах у Середземному морі і Атлантиці, ніс бойове чергування.
П’ять років командував кораблем, очолював штаб, з’єднання кораблів охорони водного району.
Колектив, де проходив службу, сім разів відзначався як кращий у наказах Головнокомандувача ВМФ.
У 1986 році мене призначили начальником штабу Кримської Військово-Морської бази, потім згідно з поданням адмірала І.Касатонова — командиром цієї бази.
До служби наполегливо займався велоспортом. У свій час був чемпіоном Волині, а у 1963 році став срібним призером Спартакіади народів СРСР. Сьогодні не до велосипеда. Але щоранку пробігаю 5 кілометрів.
А зараз хочу зупинитися на діяльності ВМС України. Наш флот будуватиметься, виходячи з миролюбної політики нашої держави, її оборонної, без’ядерної військової доктрини.
Флот на Чорному морі у сучасних масштабах, на мою думку, Україні не потрібен. Поки рано говорити про кількість особового складу ВМС, бойових і допоміжних кораблів і суден. Тут необхідні як політичні, так і військові розрахунки».
Журналісти цікавилися, скільки моряків-чорноморців присягнули на вірність народові України.
«Подібним підрахунком ніхто поки що не займався, — такою була відповідь командувача ВМСУ. — Проте в одному із з’єднань присягнуло до 80 відсотків офіцерів і мічманів і понад 60 відсотків матросів і старшин. Цифри, як бачите, показові. Як командувача ВМС мене особисто турбує, продовжував Б.Кожин, яким чином проходитиме підпорядкування сил і засобів Чорноморського флоту під моє командування. Це не може не позначитися негативно на боєздатності флоту, морально-психологічному кліматі у військових колективах».
Відповідаючи на запитання кореспондента журналу «Таймс» про взаємостосунки із командувачем ЧФ, який офіційно проти ВМС України, Борис Кожин сказав, що з адміралом Ігорем Касатоновим вони довго працювали. Коли обидва були командирами з’єднань, тоді встановилися звичайні, ділові стосунки. Тому, висловив надію Борис Борисович, вони і зараз не погіршаться.
Багатьох журналістів із США, Іспанії, Великобританії цікавило, чи не приведе створення ВМС до конфлікту між Україною і Росією? Отримали таку відповідь:
«Що стосується командування Українського флоту, то воно діятиме на підставі норм міжнародного права, законів України, на принципах здорового глузду, взаємоповаги між людьми».
Коли кореспондент газети «Комсомольская правда» Якушев запитав, як же могли офіцери складати присягу Україні у штабі ВМС України на вулиці 4-та Бастіонна, 5, якщо там знаходилося гестапо (я подумав: як своєчасно ми відчули, що там нам не можна бути, хоча ніхто там присяги не складав). Але дивує, що за часів колишнього СРСР, коли в цьому будинку знаходився штаб однієї із дивізій ППО, ніхто про це навіть не згадував. А зараз, бачите, цікавляться фашистським минулим.
На закінчення прес-конференції Борис Кожин сказав, що добре знає специфіку Чорноморського флоту і театр бойових дій. За бортом залишилось багато походів у Середземне море і Атлантику. Тому він, як командувач ВМС, все зробить, щоб служба в Українському флоті була, дійсно, на радість.
Розмова виявилася довгою, але і після неї журналісти утримували командувача ВМС своїми нескінченними запитаннями.
Телебачення просило сфотографувати Кожина в його кабінеті. І хоча він щиро відповідав, що кабінету ще не має, журналісти наполягали.
Тоді я, жартуючи, запропонував командувачу піти до кабінету міськради, в якому він знаходився під час нещодавніх переговорів про Чорноморський флот. Борис Борисович підхопив цю ідею.
Через декілька хвилин, щоб задовольнити прохання журналістів, командувача ВМС України сфотографували в одному із приміщень міськради нібито за робочим столом у своєму кабінеті. Так закінчилася перша прес-конференція командувача Військово-Морськими Силами України контр-адмірала Бориса Кожина.
Ось як про це згадує сам Борис Кожин в інтерв’ю газеті «Сегодня» за 20 листопада 1998 року.

«Указом Президента України від 6 квітня 1992 року я був призначений командувачем ВМС. Власне, тоді не було ні самих ВМС, ні мого кабінету, ні місця, де можна було б в урочистій обстановці складати присягу народу України. Через одну просту причину: у той час ВМС складались з одного командувача, тобто — мене.
Пам’ятаю, як після моєї прес-конференції до мене підійшов один французький журналіст і попросив сказати декілька слів для ТБ в моєму власному кабінеті. Це була перша прес-конференція в моєму житті, на якій були присутні більше п’ятдесяти акредитованих в Україні представників ЗМІ. Я дуже хвилювався — бо як людина військова, через мою посаду, завжди був закритий для преси, а тут таке ...
І ось я шепочу капітану 1 рангу Анатолію Данілову: «Толя, виручай. Візьми ключ від будь-якого кабінету!» Через декілька хвилин він приніс мені ключ і тихенько говорить: «Другий поверх, треті двері ліворуч». Розмовляючи з журналістами, ми піднімаємося на другий поверх. А я рахую двері — перші, другі ... Зупиняюсь перед «своїм» кабінетом і завмираю: там два англійських замки, а ключ — то в мене один! А камера в цей час уже зніма входження новоспеченого командувача в «його» кабінет. І я розумію, що будь-яке вагання і возня з замком може бути інтерпретована по-всякому. Ну, думаю, кінець. Потім збагнув: ага, один замок, ймовірно, старий. Миттєво визначив, який. Одним словом, двері відкрив легко. Заходимо в кабінет, я вже було дихнув із полегшенням, коли, дивлюсь, а у мене на всю стіну Ілліч красується. Довелося пожартувати: мовляв, не встиг дати команду цю атрибутику змінити».
Настав вечір, і треба було підвести підсумки дня, підготувати першу доповідь для Києва. Знову поїхали до місця розташування орггрупи ВМС, де отримали повідомлення про те, що сьогодні командувач ЧФ адмірал І.Касатонов з командного пункту флоту по системі оперативного зв’язку «Платан» сповістив командирів з’єднань і частин Чорноморського флоту, що дії указів президентів Росії і України щодо ЧФ зупинені, і проінформував особовий склад про наслідки переговорів делегацій на чолі з В.Дурдинцем і адміралом флоту В.Чернавіним. Наголосив, що доля Чорноморського флоту буде вирішуватися державними комісіями України та Росії.
Щодо створення ВМС України І.Касатонов сказав:
«Мы не оспариваем право Украины на свой флот». Повідомив також, що згідно з Указом Президента України контр-адмірал Б.Кожин став командувачем ВМСУ, підкреслив, що не виключає у майбутньому їхню взаємодію. Але сьогодні стосунки будуть визначатися «табелем о рангах». Таким чином, дав зрозуміти, хто є хто. Між іншим, «табель о рангах» був не на користь І.Касатонова, бо за своєю посадою командувач ВМС України (а це вид Збройних Сил) контр-адмірал Борис Кожин був вище командувача ЧФ (частина виду) адмірала Ігоря Касатонова.
День закінчився першою доповіддю Б.Кожина міністру оборони України К.Морозову. Зміст її полягав у тому, що він відповідно до указу Президента України обійняв посаду командувача ВМС України і приступив до формування організаційної групи Управління ВМС України. Затверджений тимчасовий орган орггрупи — 60 осіб. У даний час працює 16. Визначено тимчасове місцеперебування майбутнього штабу. Фонди є. Встановлено прямий зв’язок із ГШ ЗС України, цілодобове чергування офіцерів на командному пункті орггрупи. Також доповів про плани на наступний тиждень.
Треба сказати, люди пішли до нас, зазначив Б.Кожин, майже відразу ж, коли дізналися про місце розташування орггрупи ВМС України.
Під вечір з повідомлень засобів масової інформації нам стало відомо, що Президент України Л.Кравчук сьогодні, 10 квітня, видав Указ «Про склад та обов’язки делегації України на переговорах із Російською Федерацією»:

1. Затвердити склад державної делегації України для переговорів з делегацією Російської Федерації щодо питання про розподіл Чорноморського флоту.
2. На час роботи державних делегацій України і Російської Федерації щодо питання про розподіл Чорноморського флоту призупинити дію статті 2-ї Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо будівництва Збройних Сил України» від 5 квітня 1992 року в частині, що стосується Чорноморського флоту.
3. Указ вступає в дію з дня його підписання».

Таким чином, також зупинялося введення в дію і Директиви міністра оборони України №8 від 8 квітня 1992 року «Про формування Військово-Морських Сил України».
День завершився ще однією приємною звісткою. Пізно ввечері по Українському телебаченню транслювався урочистий ритуал складання присяги на вірність народу України особовим складом Центру бойового застосування корабельної авіації у м.Саки. І це, незважаючи на перебування у авіаційному Центрі заступника командувача авіацією ВМФ генерал-майора Рогова, який агітував офіцерів і прапорщиків проти складання присяги Україні і всіляко психологічно тиснув на військовослужбовців. До присяги авіаторів на вірність народу України привів командир Центру полковник авіації Віктор Безногих. Йому допомагали помічник із роботи з особовим складом полковник авіації О. Отраднов, а також голова Сакської організації Спілки офіцерів України полковник авіації В.Вакуленко, найбільш свідомі офіцери-керівники: полковник О.Артем’єв, підполковники М.Валько, Р.Бульо, майори Ю.Карих, М.Ребров, В.Чернуха та інші.
Як пізніше розповідав В.Безногих, у Центрі були навіть такі офіцери та прапорщики, котрі після оформлення всіх юридичних моментів продовжували службу до звільнення в запас без військової присяги.
Незабаром було розроблено оргпитання, структуру, бойовий склад і завдання морської авіаційної групи ( МАГ) ВМС України. Уся ця робота проходила під безпосереднім керівництвом командувача ВМС контр-адмірала Бориса Кожина.
Таким чином, день 10 квітня 1992 року можна вважати Днем народження авіації Військово-Морських Сил України.
Наказом міністра оборони України Центр бойового застосування корабельної авіації у Саках був зарахований до складу Збройних Сил України.

11 квітня

Зранку до орггрупи надійшло повідомлення, що 9 квітня близько 70 відсотків офіцерів і 100 відсотків інших категорій військовослужбовців частини спеціального призначення Розвідуправління Чорноморського флоту, розташованої у Миколаївській області, склали присягу на вірність народу України. До присяги військових привів начальник Управління СБУ по Миколаївській області полковник В.Трохименко. Це була приємна подія, адже хвиля складання присяги Україні перехльоснула за межі Криму.
Та хіба можна перешкодити свідомому волевиявленню людей?
Ми знали, що сьогодні командувач ЧФ І. Касатонов у Севастопольській міськраді проводить прес-конференцію. Всім була добре відома його позиція щодо ВМС України. Але що Касатонов виступить справжнім позером, не чекали.
Дивна річ, як можна говорити: «Приветствую создание флота Украины!», — повторюючи при цьому, що ділити Чорноморський флот за сучасних умов ніяк не можна. Його точка зору систематично проявлялася і у діях щодо тих, хто присягнув на вірність народу України, — звільнення з посад.
Адмірал І.Касатонов заявив:
«До политического решения вопроса о судьбе ЧФ прием присяги не правомочен. Но некоторые люди желают бежать впереди паровоза. Это недопустимо. Когда будут созданы ВМС Украины, тогда и следует их личному составу принимать украинскую присягу, и сделать это надо в торжественной обстановке, с соблюдением всех воинских ритуалов, а не подпольно».
Це було б за ритуалом, якби у «великого сусіда» не було імперсько-шовіністичних амбіцій. Відповідаючи на запитання про взаємовідносини із командувачем ВМС, адмірал І.Касатонов сказав, що готовий до співпраці, бо, за його словами, становищу Б.Кожина не позаздриш. Який «співчутливий» та «жалісливий»!
11 квітня з редакції газети «Народна Армія» сповістили про те, що в їхній газеті з’явилася високопатріотична і злободенна заява фракції Народного Руху у Верховній Раді України з приводу захисту державної незалежності України.
«Події останніх днів, — зазначалося в заяві фракції Народного Руху, — вояжі до Криму, а потім і до Придністров’я віце-президента Росії Руцького, адмірала Капітанця, генерала Громова, неодноразові заяви Б.Єльцина про намір підпорядкувати Чорноморський флот Росії і безпідставний Указ про таке підпорядкування, грубе втручання зазначених осіб у внутрішні справи України, розпалювання міжнаціональної напруженості, посягання на територіальну цілісність України, засвідчують про ескалацію напруженості і новий виток агресивних дій російського керівництва щодо України і Молдови.
З огляду на це фракція депутатів Руху відмічає нерішучість уряду України, Президента у проведенні цілеспрямованої військової політики щодо захисту державних інтересів України.
Ганебний факт надання дозволу віце-президенту Руцькому на посадку його літака в Криму без попереднього узгодження його поїздки з керівництвом України, нерішучість керівника делегації Верховної Ради України по Криму В.Дурдинця, який був зобов’язаний забезпечити прийняття Чорноморського флоту під юрисдикцію України, ненаполегливість Президента Л.Кравчука в справі зміщення з посади адмірала Касатонова призвели до різкого загострення протистояння з Росією і може призвести до критичного для України розвитку подій.
Фракція Руху у Верховній Раді вимагає:
— МЗС України звернутися до ООН з проханням розглянути питання про агресивні дії Росії стосовно України в Раді Безпеки ООН;
— негайно оголосити адмірала Касатонова персоною нон-грата і видворити його за межі України;
— провести розслідування і дати належну оцінку посадовим особам, які допустили неузгоджену поїздку Руцького до Криму.
Звертаємося до військових моряків ЧФ із закликом підтримати і виконати Указ Президента України та постанову Президії Верховної Ради «Про створення ВМС України».
Проте зовсім іншою була позиція кримських парламентаріїв, які у ці дні звернулися із закликом до народів, голів парламентів СНД. У ньому йшлося про те, що напруженість навколо питання про півострів і Чорноморський флот, які досягли критичного рівня, створює дійсну загрозу процесу становлення державності молодої Республіки Крим. Спроби політичного розподілу Криму і флоту без урахування поглядів та інтересів народів Республіки підсилюють настрої самостійно вирішувати свою долю.
Такою була політична мозаїка цього тижня.
На мою думку, період з 5 по 11 квітня 1992 року все-таки мав позитивні наслідки для України. Лише треба було бути більш рішучим і наполегливим нашому державному керівництву. Бо, як говорив видатний український філософ Г.Сковорода: «З усіх утрат втрата часу найтяжча».
Незважаючи на шовіністичні зазіхання Росії, Україна відстояла свої позиції гнучкими дипломатичними заходами.
Указ Президента, Заява Верховної Ради України про становище навколо ЧФ дали рішучий поштовх відродженню нашого флоту, вдихнули надію людям, які пов’язали свою долю з нашою Батьківщиною — Україною.

Далі

До змісту Анатолій ДАНІЛОВ Український флот: біля джерел відродження