Анатолій ДАНІЛОВ
Український флот: біля джерел відродження

А ми йдемо, не змінюючи курсу!..

У липні на флоті стало жарко і в прямому, і переносному значенні. Незважаючи на Дагомиську угоду, на кораблях і в частинах посилився тиск на тих, хто присягнув Україні. У моряків не вистачало терпіння, щоб винести всі приниження і утиски з боку керівництва Чорноморського флоту. Не витримуючи щоденного психологічного натиску, моряки-чорноморці, які присягнули Україні, в буквальному значенні слова тікали з кораблів і зверталися по допомогу до орггрупи ВМС України.
Апофеозом, який увінчав нездорове становище на Чорноморському флоті, став відчайдушний рейд із Криму до Одеси сторожового корабля СКР-112 під командуванням капітан-лейтенанта Сергія Настенка. Важлива роль у цьому належить і помічнику із роботи з особовим складом лейтенанту Дмитру Деренському.
У дні, які передували цьому, були усунуті з посади начальник штабу 17-ї бригади кораблів ОВРа капітан 2 рангу Микола Жибарєв, заступник командира бригади капітан 2 рангу Юрій Тарабукін, помічник командира дивізіону із роботи з особовим складом капітан-лейтенант Василь Горобець.
Від Сергія Настенка неодноразово вимагали подати рапорт на звільнення в запас. Причина вже відома: складання присяги на вірність народу України.
Частині офіцерів, які присягнули Україні, безпідставно не присвоювались наступні військові звання. Виключали неблагонадійних зі списків на отримання житла. Все це виявилося останніми краплинами, які переповнили чашу терпіння.
Шановний читач пам’ятає, як зі скупих, але чітких записів із вахтового журналу сторожового корабля СКР-112 розпочалася ця книга. Несподіваний і відважний перехід сторожовика до Одеси підняв на Чорноморському флоті справжній «дев’ятий вал». Він, дійсно, став «Потьомкіним» Українського флоту.
Командування Чорноморського флоту аж із шкіри лізло, щоб скласти про нього громадську думку у всьому світі як про корабель, що порушив усі норми і правила і став справжнім терористом.
Посипалися протести, заяви, активізувалися прес-конференції командувача ЧФ адмірала Касатонова, на яких за старим сценарієм звинувачувалося керівництво Міністерства оборони і ВМС України.
Після такої шаленої протиукраїнської ідеологічної зливи у декого могло скластися враження про начебто нову заздалегідь заплановану протиправну акцію державного рівня.
Щоб поставити всі крапки над «і», наголошую: якщо б цей захід нами готувався раніше, то я, мабуть, не опинився б у відрядженні, а був би, як і завжди, з Борисом Кожиним поруч. Можна було б навести і ще немало фактів, які свідчили б про наше невтручання.
Але у командування ЧФ був свій принцип: міряти всіх на свій аршин, тому і звинувачувало нас у всіх гріхах.
Вважаю за доцільне детальніше розповісти про цю надзвичайну подію, яка з самого початку дістала необ’єктивне тлумачення. На мою думку, краще її передати словами головного учасника і організатора, начальника штабу бригади капітана 2 рангу Миколи Жибарєва:
13 липня я вийшов з відпустки і доповів про це капітану 2 рангу П.Калашникову, якого ніколи комбригом не називав. Він зразу ж заявив, що мене усунено від посади начальника штабу з’єднання і що можу займатись чим хочу, не виходячи на службу.
Незабаром до мене звернулись мої підлеглі офіцери В.Устименко, В.Горобець, В.Заремба, С.Настенко і в один голос запитували:
— Пане Миколо! Що тепер будемо робити? Тебе «схарчили», а нам куди?
Вирішили, що треба здійснити незвичайний вчинок, який би прикував увагу до 17-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ, бо бачили пасивність керівництва Міністерства оборони України. У цьому становищі, на думку багатьох офіцерів, якщо не вжити рішучих заходів, то нас переб’ють, як перепілок.
І тоді з’явилася пропозиція: зробити те, що півроку тому здійснив старший лейтенант Комісаров, який, нагадую шановним читачам, як помічник командира корабля капітана 3 рангу К.Хачатурова (знаходився на відпочинку вдома), вночі оголосив екіпажу, що надійшла вказівка про те, щоб корабель заступив у бойове чергування на флоті і негайно йшов до Севастополя. За такою легендою здійснив перехід до Головної бази ЧФ — Севастополя. Принагідно: особовий склад малого протичовнового корабля МПК-116 теж присягнув Україні. Після цього старший лейтенант Комісаров став майже національним героєм, а військовослужбовців, які присягнули на вірність Україні, розкидали по інших кораблях.
Ми вирішили вчинити інакше: піти не вночі, а вдень з гордо піднятим Державним прапором України.
Вранці 21 липня я прибув на корабель СКР-112, який стояв на 2-му майданчику. Зі мною були флагманський мінер бригади капітан 3 рангу О.Шитиков і помічник командира дивізіону капітан-лейтенант В.Горобець.
Зустрілися з офіцерами і мічманами корабля, обговорили можливість підіймання на кораблі Українського прапора і переходу до одного з портів України. Врахували те, що весь особовий склад ще у січні 1992 року присягнув народу України. Я отримав одностайну підтримку і від кожного командира бойової частини, і від особового складу корабля.
О 8 годині 15 хвилин на борт СКР-112 прибув начальник штабу 307-го дивізіону капітан 3 рангу С.Семенов, який був старшим на тренуванні (саме на цей день була запланована участь СКР-112 у підготовці до святкування Дня ВМФ).
Корабель отримав дозвіл іти на тренування до штабу Кримської ВМБ (а це трохи далі від моря, якщо йти озером Донузлав).
Коли корабель знявся з якоря і швартових, я піднявся на ходовий мостик і оголосив: «Начальнику штабу 307-го дивізіону капітану 3 рангу Семенову і командиру корабля капітан-лейтенанту Настенку. Як старший на посаді і за військовим званням, приймаю управління кораблем на себе. Ставлю завдання командиру корабля: йти на зовнішній рейд» (тобто на вихід з озера Донузлав у море).
Сторожовик ліг на курс із бази.
Я почув, як спостерігач з рейдового посту доповів оперативному черговому Кримської ВМБ, що СКР-112 ліг на треті створи на вихід з озера. Поступив запит із КП Кримської ВМБ: «Куда идете? Доложите Ваши действия». Відповідь дали за моєю командою: «Следуем на внешний рейд». Надійшла команда: «Вам возвратиться на 2-ю площадку». Я відповів: «Следую в Севастополь».
У цей час екіпаж завершив свої дії згідно з учбовою тривогою і знаходився на своїх містах. Я відчував, що моряки глибоко розуміли наші наміри, тому і їхні дії сповнювалися винятковою серйозністю при виконанні службових обов’язків.
При підході до першого причалу, що на виході з озера, побачили, як готуються до зняття буксир і корабель 112-ї бригади розвідувальних кораблів ЧФ, щоб не дати СКР-112 вийти із озера.
Паралельно з цим ми прослуховували всі радіопереговори ОЧ (оперативного чергового) бази і кораблів про те, як швидко вони готуються в погоню за СКР-112.

Коли вийшли з озера Донузлав у Чорне море, я вже знав, що малий десантний корабель на повітряній подушці (МДК-184) і малий протичовновий корабель (МПК-93) йдуть за нами.
Ще знаходячись в озері, командир корабля С.Настенко запросив у мене дозвіл на підіймання Українського прапора.
Я віддав команду і оголосив про це по трансляції, що корабель йде до порту Одеса. Прапор підняв командир відділення сигнальників старшина 2 статті Анатолій Палашов.
Після виходу з озера повернули праворуч в напрямку мису Тарханкут, маючи хід 20 вузлів. Я дав команду вийти на зв’язок з оперативним черговим Кримської бази і сповістити: «Корабль поднял Государственный флаг Украины и следует в порт Одесса. Пришлите на борт представителей Министерства обороны Украины и ВМС Украины».
У кормі побачили два кораблі: першим з озера в море вискочив МДК-184, обігнавши в озері МПК-93. Подумавши, що він виходить, МДК-184 почав йому перешкоджати вийти з озера. Розбиралися хвилин 15. Це було нам на руку. А зрозумівши, обидва погналися за нами. Через годину вони нас наздогнали і почали нам заважати, небезпечно маневруючи. За мисом Тарханкут МПК-93 зламався, знизив хід і почав відставати.
У цей час із радіообміну я зрозумів, що начальник штабу дивізіону капітан 3 рангу С.Тушев, який знаходився на МДК-184, отримав наказ при необхідності застосувати зброю. Але треба віддати йому належне, він оцінив становище і наслідки своїх дій, тому віддав наказ вести вогонь із артилерійської установки АК-230 не по кораблю, а попереду нього. Було зроблено 3—4 черги прямо по курсу на дистанції 2 кбт.
Через декілька хвилин Тушев вийшов зі мною на зв’язок: «Получил приказ всеми способами остановить корабль и вернуть его в базу.
Дав йому відповідь: «Я иду под Государственным флагом Украины в ее территориальных водах и следую в украинский порт Одесса. На провокации отвечать не буду, но готов себя защищать».
У МДК-184 закінчувалося пальне, тому з КП Чорноморського флоту отримав наказ: «Идти на таран!».
Враховуючи те, що МДК йшов на відстані всього 15 метрів від СКР-112 і на нас навіть летіли бризки води, це було великою загрозою для нашого корабля, тому СКР-112 доводилося раз за разом змінювати курс, щоб уникнути зіткнення.
Через годину після проходження Тарханкутського маяка на МДК-184 закінчилося пальне, про що С.Тушев доповів ОЧ ЧФ і отримав дозвіл на повернення.
За Тарханкутом підійшов прикордонний катер України і супроводжував нас до Одеси, але поводився занадто пасивно, так що не можна було це назвати моральною підтримкою.
У повітря було піднято два літаки ЧФ Б-12. З флотського командного пункту їм поступила команда імітувати торпедну атаку на СКР-112.
Мабуть, відчувши провокацію, командир ланки літаків попросив повторити команду при включеному магнітофоні. Повторної команди не надійшло.
Із подальших радіорозмов зрозуміли, що командування ЧФ кинуло навздогін нам нові сили. Із Чорноморського напереріз нам вийшов ракетний катер, а із Севастополя на всіх парах за нами погнався сторожовий корабель «Разительный» (у липні 1997 року його передано ВМС України).
Через 30 хвилин я побачив праворуч по борту ракетний катер, на якому знаходився командир дивізіону капітан 3 рангу В.Захаров. Він також намагався небезпечно маневрувати, щоб повернути СКР-112 назад.
Я дав команду зіграти на кораблі бойову тривогу. На бойові пости сторожовика полетіла команда: «Боезапас держать в готовности к подаче на орудия».
На дистанції 100 метрів ракетний катер почав кидати швартівні кінці, щоб ми його намотали на свої гвинти. Це змушувало нас постійно змінювати хід і курс корабля.
Близько 17-ї години до нас наблизився СКР «Разительный», який теж все переплутав і пішов до МПК -93, що, трохи відставши від нас, йшов повільніше. Це знову нам трохи допомогло.
Коли розібрались, то «Разительный» і МПК-93 взяли курс на СКР-112, щоб трьома кораблями (додатково ракетний катер) взяти нас у лещата і зупинити.
Під час наближення у МПК-93 вийшов із ладу кермовий прилад, і він пройшов декілька метрів від СКР «Разительный» вздовж корми, випадково його не протаранивши. Після цього МПК-93 остаточно відстав.
Ракетний катер теж за командою повернув назад.
У цей час СКР «Разительный», приспустивши правий якір, розпочав небезпечне зближення з СКР-112 з кормових курсових кутів лівого борту з метою провести навал, якорем зачепити наш корабель і висадити на нього групу захоплення.
Згодом надійшла допомога із Одеського військового округу. У повітря було піднято винищувач СУ-27.
Як з’ясувалося, на СКР «Разительный» старшим був начальник штабу 11-ї бригади протичовнових кораблів капітан 1 рангу О.Силін.
Ми постійно маневрували, бо до Одеси було ще десь з півтори години ходу.
О.Силін вийшов на зв’язок з нашим кораблем і запросив до апарата старшого на борту. Я підійшов.
Він попросив мене розпочати переговори. Для цього треба було зупинитися, щоб прибути на корабель. Але ми йшли незворотним курсом.
Згодом прийняв рішення: піти на «Разительный» самому. З командиром СКР-112 С.Настенком домовились, якщо через 30 хвилин не повернуся або не вийду на зв’язок на УКХ (ультракоротких хвилях), йому продовжити рухатися до Одеси самостійно. З моєю пропозицією О.Силін погодився. Застопорили хід. Я передав О.Силіну, щоб він не наближався до СКР-112 ближче, ніж на два кабельтових. Із «Разительного» вислали за мною шестивесловий ял. Піднявся на шлюпку по забортному трапу і через декілька хвилин підійшов до СКР «Разительный».
На кораблі мене зустрів старший помічник командира корабля і провів до О.Силіна в каюту флагмана. За чаєм я йому пояснив становище і нашу позицію.
У цей час особовий склад 11-ї бригади ЧФ готувався присягнути Україні, тому від О.Силіна не відчув ворожого ставлення. Навпаки, знайшов повне порозуміння.
Мені упало в очі, що моряки на кораблі чимось пригнічені, ймовірно, неприємну місію довелося їм виконувати.
Олександр Силін мені сказав, що на зв’язку у нього КП Чорноморського флоту, на якому знаходиться представник ВМС України капітан 1 рангу Євген Лупаков. Якщо хочу, можу з ним вийти на зв’язок.
Я відповів, що на зв’язок виходити не буду, бо можу помилитися відносно голосу, тому готовий розмовляти з контр-адміралом Б.Кожиним або капітаном 2 рангу Ю.Шалитом. О.Силін погодився. Він показав мені телеграми від віце-адмірала В.Ларіонова і народного депутата О.Тарасенка, тон яких мене переконав, що наші дії обидві сторони не виправдовують.
Я залишився непохитним: «Йти вперед не змінюючи курсу».
По апаратурі БПЧ ЗАС отримав телеграму від Б.Кожина: «Доложите о Ваших намерениях и действиях!»
Моя відповідь: «Следую рейд Одесса. По прибытии жду представителя МО Украины».
Зв’язався з капітан-лейтенантом С.Настенком і наказав зберігати спокій і без мене не йти.
Отримав по радіо від Б.Кожина: «Следовать на рейд Одессы. Встать на якорь! Ждать представителя МО Украины».
О.Силін прочитав радіограму, на морській мапі визначив точки якірної стоянки для СКР-112.
Згодом і О.Силін, і вся команда СКР «Разительный» дружно мене провели.
Прибувши на СКР-112, показав С.Настенку широту і довготу якірної стоянки, на що він відповів, що вважає за доцільне на зовнішньому рейді на ніч не залишатися, а зайти до внутрішньої гавані порту. Морські прикордонники перешкоджати не будуть.
Близько 19-ї години зайшли до внутрішньої гавані порту Одеса, пришвартувалися біля потапівського молу на території 18-ї бригади прикордонних кораблів.
Перед постановкою на швартові радисти доповіли, що щойно по радіо прийшло сповіщення про СКР-112, який підняв Державний прапор України і подібно до повсталого «Потьомкіна» йде до порту Одеса. Сили ЧФ вживають заходи для його затримання і повернення назад.
Коли пришвартувалися на причалі, нас щиро зустріли мешканці Одеси з квітами і яблуками.
О 21-й годині 30 хвилин на корабель прибули командувач ВМС України контр-адмірал Б.Кожин, капітан 2 рангу Ю.Шалит, командир Кримської ВМБ контр-адмірал О.Цубін, офіцери штабу ЧФ капітани 1 рангу Александров і Кучин, від Севастопольської міської держадміністрації М.М’ясоєдов.
Пізніше на корабель прибули командувач ОдВО генерал-лейтенант В.Радецький з групою офіцерів і представник Президента України в Одеській області В.Ільїн.
Вирішили посилити охорону корабля.
Делегація від Чорноморського флоту пред’явила вимоги про те, що корабель належить ЧФ, а не ОдВО, тому наказує знятися з якоря і швартових, стати кораблю на зовнішньому рейді.
Я доповів контр-адміралу Б.Кожину, що вийти в море не готові, бо особовий склад стомився і потребує необхідного відпочинку.
Б.Кожин розпорядився: все залишити до ранку і більше ніякі команди не виконувати.
Контр-адмірал О.Цубін командира корабля С.Настенка запитав: «Чьи будете выполнять приказания: мои или командования ВМС Украины?» — Отримав відповідь: «Только ВМС Украины!»
Для надійної охорони корабля командування ОдВО надіслало взвод національних гвардійців (15 чоловік). А на пірсі біля корабля була поставлена машина зв’язку, і на СКР-112 встановлено телефон із комутатором.
Офіцери ЧФ попросили дозволу переночувати на кораблі. Погодилися за умови — не вести ніякої агітації.
Зранку контр-адмірал О.Цубін запропонував С.Настенку вишикувати екіпаж корабля, але останній відмовився.
М.М’ясоєдов розпитував про те, що спонукало нас відважитися на перехід до Одеси. Йому пояснили: затягування переговорного процесу про практичне вирішення питання про ЧФ змусило людей самим шукати й приймати рішення. Він погодився і нас морально підтримав.
22 липня, побачивши безглуздість свого перебування на СКР-112, чорноморські офіцери покинули корабель.
Через деякий час контр-адмірал Б.Кожин, давши вказівки і рекомендації, зі своєю групою теж зійшов з корабля. Ми взнали, що в Одесі він дав інтерв’ю для засобів масової інформації, в якому підкреслив, що треба правильно розуміти волевияв екіпажу корабля, а міське керівництво попросив надати морякам СКР-112 всебічну моральну і матеріальну допомогу.
Незабаром СКР-112 було включено до складу ВМС за наказом МО України.
Це була змістовна, послідовна і логічна розповідь очевидця і організатора історичного переходу капітана 2 рангу М.Жибарєва.
А зараз я хочу шановних читачів ознайомити із враженнями письменника С.Колесника, якому пощастило бути поруч з Борисом Кожиним у хвилини, коли надійшло повідомлення про несподіваний перехід СКР-112.
Коли у липні 1992 року сторожовий корабель (СКР-112) покинув базу в Донузлаві, підняв Український прапор і вийшов у відкрите море, з касатонівського штабу подзвонили до орггрупи ВМС України. Крім Кожина і мене, в кабінеті нікого не було. Отже, я мав нагоду спостерігати за адміралом в екстремальній, як модно нині писати, ситуації. Звістка для Бориса Борисовича, мов серед ясного неба грім! Він ледь зблід, поклав телефонну трубку і замислився:
— Зараз закрутяться гвинти... Ох і пожене хвилю! Звинуватять нас у грішному і праведному.
— Чому екіпаж не подав звістки про свої наміри? — запитую.
— Видно, хлопці побоялися задум розсекретити... — здогадується контр-адмірал. — А якби дали знати, чим би я допоміг?
Корабель капітан-лейтенанта Сергія Настенка проривався не в Босфор чи Дарданелли. Він одчалив з українського порту, йшов водами України, тримаючи курс до іншої пристані нашої держави. От і вся «злочинна акція», як потім охрестять похід касатонівці. А за «втікачем» спорядили погоню, стрілянину над морем розколихали, налітали, як ті гицелі, щоб на абордаж зачепити. Доблесне воїнство діяло за законами морського розбою. Неважко уявити, яких би тортур зазнала команда сторожовика, аби той бандитський абордаж удався. Так само страшно, якби до рук піратів потрапити.
Касатонов шалів, давав десятки розгніваних інтерв’ю: повернути сторожовика у Севастополь! Його дружно підтримували московські газети, Останкіно підпряглося, підвищували голос офіційні чини. Обурення наростало — справжній штормовий шквал.
А згадаймо дії Росії, коли група повітряних розбійників викрала літаки, що входили до Старокостянтинівської авіадивізії, і перегнала їх під Москву. Цікаво послухати розповідь генерала Миколи Мораховця, який командував тоді 149-ю авіадивізією Північної групи військ.
Як нам стало відомо, в Москві дуже радо зустрічали повітряних піратів, влаштували бенкет. Сам маршал Шапошников пив з ними на радощах шампанське. Потім усіх «преміював» службою в Польщі та позачерговим присвоєнням військових звань.
Коли ці «герої» прибули в нашу 4-ту армію, офіцери різних національностей їх зустріли насторожено, презирливо назвали «гекачепістами». Відбулися офіцерські збори, на яких командарм недвозначно сказав новоприбулим: «Ви не офіцери, ви злочинці. Вас розіграли як карту, а потім викинуть і забудуть».
Обструкція, застосована до викрадачів, панувала у всіх частинах. Це, зрозуміло, їм не сподобалось, і вони поскаржилися своїм московським покровителям. Головком ВПС СНД Дейнекін терміново направив у Польщу чотирьох генерал-лейтенантів, щоб ті переконали льотчиків армії, що повітряні пірати проявили виняткову «доблесть». Московські генерали напосілися на командарма, змушували його підписати документ на позачергове присвоєння звання полковникові Криштоні — викрадачеві полкового прапора. Той відмовився це робити. Тоді прилетів сам Дейнекін. Були зміщені з посад командарм, два його заступники і я, як командир дивізії. У приватній розмові Головком ВПС сказав, що генерали зміщені з посад «за проукраїнські настрої».
Як бачимо, і в діях цього начальника простежується «гаряча любов» до України.
Через два дні після переходу бойового корабля у Севастополі зустрілися парламентські делегації Росії та України. Присутніх на прес-конференції особливо цікавила позиція І.Касатонова. Ось найсуттєвіше із адміральської анафеми Україні : «Міноборони України і Служба безпеки перейшли на поодиноке вербування кораблів», «це інспірована операція», «втеча корабля... результат того, що приймається українська присяга», «таємна війна проти Чорноморського флоту», «дії емісарів», «підступи екстремістів...».
...І все-таки чому тікають кораблі? У Севастополі, в цьому «городе русской славы», міститься штаб ЧФ під орудою войовничого адмірала та орггрупа ВМС України. Касатонівці розкошують у добротних особняках, а група Кожина по-сирітському притулилася у школі прапорщиків. Приймаки у рідній хаті. Школа нагадує Смольний сімнадцятого року, знаний із кінофільмів. Кожного Божого дня добираються сюди офіцери та мічмани, списані з касатонівського флоту за присягу Україні. Молотарка крутиться безперебійно, кара за «українство» настигає, як блискавка.
Тікають матроси з кораблів, як колись невільники із галер турецьких. Тікають від мордобою, від катувань. На Чорноморському флоті великий «беспредел» твориться.
Як і очікувалося, І.Касатонов назвав перехід СКР-112 злочином. Уже 21 липня він виступив із заявою для представників засобів масової інформації, де звинуватив Міноборони України, через односторонні дії якого становище на флоті продовжує бути вибухонебезпечним. На його думку, орггрупа ВМС України перейшла до практики вихоплення кораблів із бойового складу флоту, приведення його до присяги, захоплення бойової техніки та пунктів управління.
Як наголосив І.Касатонов, остання акція з відгоном сторожового корабля викликала різко негативне ставлення флоту. Подібні дії української сторони, зауважив командувач ЧФ, можуть потягнути за собою практичне здійснення рішення Координаційної Ради офіцерських зібрань ЧФ про самостійне формування російського флоту.
Потім із заявою виступила Військова Рада Чорноморського флоту, в якій було наголошено на тому, що командування ЧФ всіма наданими йому законом засобами не допустить розподілу флоту в односторонньому порядку до прийняття остаточного політичного рішення стосовно його долі і залишає за собою право вжити відповідні заходи для запобігання різного роду провокаціям.
Наприкінці у штабі ЧФ відбулась прес-конференція, на якій адмірал Касатонов відповів на запитання журналістів про відгін СКР-112 Кримської ВМБ до Одеси.
І.Касатонов визнав, що МДК зробив попереджувальну чергу із артустановки. Він заявив протест першому заступнику голови ВР України В.Дурдинцю, який очолював українську державну делегацію на переговорах про флот, а також міністру оборони України генерал-полковнику К.Морозову. Особливо підкреслив, що самовільна передача корабля до складу ВМС України — це акція політичного характеру.
У будинку місцевої державної адміністрації Севастополя відбулася чотиригодинна зустріч керівників делегацій на переговорах про Чорноморський флот — Ю.Ярова і В.Дурдинця.
У розмові, в якій обговорювалися питання здійснення Дагомиських домовленостей про Чорноморський флот, взяли участь офіцери орггрупи ВМС України, члени Військової Ради ЧФ, голова Верховної Ради Криму М.Багров, представник Президента України в Севастополі І.Єрмаков, голова Севастопольської міськради В.Семенов, інші офіційні особи.
Особливість зустрічі полягала в тому, що вперше представники місцевої влади спробували якось вплинути на учасників переговорів про долю Чорноморського флоту.
За «круглим столом», який відбувся ввечері того ж дня в конференц-залі міськради, адмірал Касатонов і контр-адмірал Б.Кожин висловили своє ставлення до недозволеного переходу сторожового корабля СКР-112 із Кримської ВМБ до Одеси. Це гнітило обстановку в залі. Заспокоїла всіх заява В.Дурдинця про те, що Генеральному прокурору України доручено провести розслідування даного інциденту.
Багатьом присутнім на прес-конференції прийшлись до вподоби міркування контр-адмірала Б.Кожина про те, що якщо подивитися не на формальний бік справи, а врахувати причини більш глибокого характеру, то цей перехід є криком душі людей, які в числі перших присягнули Україні, а зазнали лише приниження та морально-психологічного тиску, знаходячись у безправному становищі.
29 липня 1992 року МЗС Росії направило МЗС України ноту такого змісту:
21 июля 1992 года в результате грубого попрания воинской дисциплины и неправомерных действий командования сторожевого корабля СКР-112, поднявшего Государственный флаг Украины, был совершен угон этого корабля с базы Черноморского флота на озере Донузлав. Командир корабля не подчинился требованиям командования Черноморского флота о возвращении корабля на место постоянного базирования и осуществил переход в порт Одесса.
Обращает на себя внимание, что высокопоставленные представители Вооруженных Сил Украины отказались сотрудничать с командованием Черноморского флота в пресечении и скорейшем урегулировании этого инцидента.
Все это, равно как и факт нахождения корабля в сложившихся обстоятельствах в порту Одесса, вносит дестабилизирующий элемент в обстановку на Черноморском флоте и создает сложности в деле стабилизации Дагомысских соглашений между Российской Федерацией и Украиной о дальнейшем развитии межгосударственных отношений от 28 июня 1992 года в части, касающейся Черноморского флота.

Министерство иностранных дел Российской Федерации выражает озабоченность в связи с вышеизложенным и полагает, что интересам достижения общей поставленной Украиной и Россией цели — решения проблем Черноморского флота путем переговоров — отвечало бы возвращение украинского корабля в состав Черноморского флота с проведением тщательного расследования по факту угона СКР-112.
Таким чином, події, пов’язані з екіпажем СКР-112, виплеснулися на міждержавний рівень. Прикро було те, що навіть вищі московські чиновники не хотіли зрозуміти рух душі моряків сторожовика, а згущували навколо нього політичний туман.
Треба підкреслити : перехід цього легендарного корабля, якого по свіжих слідах охрестили «Авророю» і «Прометеєм» Українського флоту, для командувача ВМС контр-адмірала Бориса Кожина мав особливе значення, бо у молоді офіцерські роки він служив на сторожовому кораблі СКР-112 майже п’ять років, був його командиром, борознив простори Середземного моря й Атлантичного океану. Тому, напевно, кожний читач зможе зрозуміти ту душевну радість і наснагу, які отримав Борис Борисович і як людина, і як перший командувач Військово-Морськими Силами України, до складу яких першим увійшов корабель його офіцерської юності — сторожовий корабель СКР-112.
Дійсно, знаменно: першим кораблем відроджуваного Українського флоту став сторожовик, на якому перший командувач ВМС України був у свій час командиром. Це — поклик долі.
Якось так вийшло, що знову ж, коли вище політичне керівництво обох держав не могло вирішити питання про флот і люди залишалися незахищеними, на допомогу приходило Міністерство оборони України.
Скажу так, як не раз переконувався: якби ще й наш міністр оборони генерал-полковник Костянтин Петрович Морозов занадто «дипломатничал» або «деликатничал», справа відродження Українського флоту була б не тільки значно складнішою, а й, може, безнадійною.
Проте і рішучі кроки, відверто кажучи, були не завжди своєчасними і конкретними.
І дуже добре, що саме в апогей протиукраїнської напруги навколо переходу СКР-112 військове керівництво Української держави виявилося спроможним зайняти ясну і тверду позицію, яка не стала фарватером курсу державної машини Росії, що розпалася.
Саме ця позиція чітко простежується в заяві міністра оборони України генерал-полковника К.Морозова з приводу становища, що склалося на Чорноморському флоті. Про це писали газети «Народна Армія» (24.07.92 р.) і «Флот України» (7.08.92 р.).
Як стало відомо, 21 липня сторожовий корабель Чорноморського флоту СКР-112 згідно з рішенням екіпажу перейшов із Кримської військово-морської бази до порту Одеса. При виході в море екіпаж підняв Державний прапор України. На кораблі знаходились начальник штабу 17-ї бригади кораблів охорони водного району та офіцер штабу бригади.
Протягом восьмигодинного переходу корабель переслідували направлені з командного пункту флоту кораблі з метою примусити його повернутися.
Застосовувалося все: стрільба із артилерійської установки в повітря та по курсу корабля, небезпечне маневрування із зближенням з метою навалу і нанесення пошкоджень, спроби висадження на корабель групи захоплення.
Сторожовому кораблю вдалося все ж таки прибути до порту Одеса і о 18 год. 50 хв. пришвартуватися біля пірса бригади прикордонних кораблів України.
Як заявив командир корабля капітан-лейтенант С.Настенко, причиною, що примусила екіпаж до несанкціонованих дій, були неправомірні дії командування Чорноморського флоту в умовах відсутності рішень щодо флоту на рівні державних комісій.
З цього приводу Міністерство оборони України змушене заявити рішучий протест командуванню Чорноморського флоту і поставити вимогу негайно припинити протиправні дії проти громадян України, які проходять військову службу у своїй державі.
Україна послідовно, на законних підставах будує власні Збройні Сили на рідній землі.
... Права та свободи особового складу, що проходять службу у з’єднаннях та частинах стратегічних сил, гарантуються Конституцією та законами України.
Такі ж принципові підходи Україна має і до рішення так званого питання про Чорноморський флот.
На флоті служать люди, більшість з яких є громадянами України, які мають конституційне право служити своєму народові та захищати землю своїх батьків.
Флот базується у водах України, забезпечується державою та фінансується з її бюджету.
Виходячи з цього, Україна розглядає питання про флот на підставі постанов Верховної Ради про цілісність, неподільність та недоторканість її території, законодавства України про державну власність, виходячи з інтересів обороноздатності країни.
Для розвитку Дагомиської угоди між Україною та Російською Федерацією державна делегація України на переговорах з питань Чорноморського флоту запропонувала головні напрямки їх рішення, які привели б до окремого базування флотів України і Росії на її територіях.
Незважаючи на правову основу розгляду Україною саме таких напрямків, російська сторона заявляє свої претензії на частину Чорноморського флоту, включаючи інфраструктуру, і, не погоджуючись на роздільне базування сил, заводить переговори у глухий кут.
У цих умовах серед особового складу флоту зростає незадоволення ходом переговорів, з’являються сумніви щодо можливості вирішити питання політичним шляхом. Збільшується кількість випадків самовизначення офіцерів, екіпажів кораблів, частин. З особовим складом, що присягнув Україні, чинять розправи, на землі їхніх батьків грубо порушуються їх права та свободи, гарантовані Конституцією і законами держави. На знак протесту та керуючись бажанням привернути увагу до своїх питань, проявляють непослух екіпажі кораблів. Це веде до нарощення протиправних дій з боку командування Чорноморського флоту.
У своїй телеграмі адмірал І.Касатонов попереджує про готовність і надалі вживати рішучі заходи та про можливість рівнозначних дій екіпажів з протилежними політичними цілями.
Склалося становище явного протистояння з великою вірогідністю виникнення конфліктів із застосуванням зброї.
Назріла гостра необхідність переглянути свої позиції людям, що причетні до питання про Чорноморський флот, переглянути з точки зору особистої відповідальності за нагнітання обстановки і можливих негативних наслідків. Розглядаючи статус незалежної держави України, як тимчасовий, у зв’язку, мовляв, з помилками її керівництва, ті, хто примушує особовий склад зберігати міфічну єдність флоту на чужій землі, роблять офіцерів, мічманів, старшин та матросів заручниками своїх політичних амбіцій, позбавляють їх елементарних прав, примушують піднімати руку один на одного.
Виношуючи ідею реваншу за так звані помилки, внаслідок яких Україна створює структури своїх Збройних Сил, роблячи ставку на силу, помилку допускають ті, хто не поважає прав іншої держави, завдає політичної шкоди своїй країні.
Ми не за флот тримаємося, ми відстоюємо цілісність нашої держави.
Позиція України справедлива. В цьому давно розібралися наші військовослужбовці, люди в країні та за її межами.
Ми не претендуємо на те, що знаходиться за межами нашої держави, поважаючи право інших держав на свою власність.
Ми не можемо дарма віддавати те, у що вкладена праця мільйонів наших громадян, що давно заслужили покращення свого життя. Ми зобов’язані виходити з необхідності створювати свою оборону на землі, в повітрі і на морі. Для цього потрібна надійна армія, яка складається з громадян нашої держави, служить своєму народові, захищає свою Батьківщину.
Ми не входимо у військові блоки, не розміщуємо свої війська на територіях інших держав. І на нашій території не повинно бути військ, підлеглих іншим державам. І вирішимо це шляхом переговорів.
Ми готові на компроміси, готові проявити добру волю, але ділити Україну — ніколи! Вона неподільна і недоторкана!
Вважаю коментарі зайвими.
Заслуговує на увагу читачів і повідомлення прес-служби Прикордонних військ нашої країни, яке друкувалося в газеті «Флот України» («Сфабрикованная «сенсация»», 7 серпня 1992 року). Викладаю мовою оригіналу.

На пресс-конференции в штабе ЧФ 22 июля с.г. командующий флотом адмирал И.Касатонов заявил, что пограничные войска Украины заранее были поставлены в известность о предстоящей операции-провокации с СКР-112, совершившим 21 июля несанкционированный выход из Донузлава и переход в Одессу.
Подобные заявления есть не что иное, как явная ложь и попытка ввести в заблуждение общественность, представив Пограничные войска «врагом» флота. Сфабрикованная так называемая «сенсация» не имеет ничего общего с действительностью.
О факте самовольного выхода СКР-112 из порта Донузлава командованию Пограничных войск Украины стало известно от Оперативной службы ЧФ в 9 часов 35 минут. Председатель Государственного Комитета по делам охраны государственной границы Украины, командующий Пограничными войсками Украины генерал-полковник В.Губенко сразу же инициативно связался с командованием ЧФ для выяснения создавшейся ситуации. Вышедший на связь начальник штаба ЧФ вице-адмирал Г.Гуринов попросил пограничников оказать содействие в установлении местонахождения СКР-112 и выяснения цели его выхода в море.
Пограничные войска Украины оперативно откликнулись на просьбу командующего ЧФ. И, как обычно, при осложнении обстановки на границе стали действовать согласно требованиям Закона о Пограничных войсках Украины и служебным инструкциям. Немедленно по боевой тревоге были приведены в готовность три пограничных сторожевых катера, однако, вопреки здравому смыслу, в 10 часов 10 минут наши морские соединения были отключены от единой системы громкоговорящей связи постов берегового наблюдения флота. А через 40 минут — и от телефонной связи через коммутатор штаба ЧФ. В таких условиях при неясности обстановки было принято решение направить на поиск СКР-112 пограничные сторожевые катера из Одессы и Балаклавы.
В 13.40 в 54 милях к северо-западу от мыса Тарханкут пограничниками был обнаружен СКР-112 под Государственным флагом Украины и три корабля ЧФ, преследующие его. Попытки наших катеров вызвать СКР-112 на связь по УКВ и зрительными средствами к успеху не привели. Только подойдя на голосовую связь, в 14.00 удалось уточнить у командира СКР-112, что он следует в порт Одесса.
В 19.00 СКР-112 ошвартовался в порту. Выводы о том, что использование «угонщиками» при ведении переговоров с кораблями пограничной охраны заранее заготовленного «документа по связи», сделанные в протесте адмирала И.Касатонова, создают впечатление, что командование ЧФ пытается переложить ответственность за несанкционированный выход боевого корабля СКР-112 с себя на других.

Щоб оперативно розібратися в обстановці, вияснити морально-психологічний настрій особового складу корабля, до Одеси негайно відбув капітан 3 рангу М.Мамчак, кореспондент газети «Флот України».
Про свої враження він доповів командувачу ВМС, мені, а також написав статтю в газету «Флот України». Добре пам’ятаю: доповідь його була оптимістичною. Він назвав перехід сторожового корабля СКР-112 із Кримської бази до Одеси світовою сенсацією.
Мені сподобалось те, що Мирослав Андрійович поставив перед собою завдання розібратися в мотивах, які спонукали екіпаж до такого кроку.
Ось його лаконічні висновки.

Провівши бесіди практично з усіма членами екіпажу, можу погодитися тільки з тим, що, дійсно, провокації були. Але тільки з боку шовіністично налаштованого командування бригади і Кримської ВМБ. До екіпажу СКР-112, який склав присягу народу України ще 26 січня, заходи впливу продумувались ретельно і всебічно. Не цурались і приниження людської гідності. А терпець у людей небезмежний. Тому і пішли на несанкціонований перехід із бази, знаючи про розправу, яка готувалася.
Адмірал І.Касатонов на прес-конференції підкреслював, що відгін і самозахоплення здійснили офіцери, які дискредитували себе на службі. І в Одесу «ушли за звездами и наградами, на которые так щедро Министерство обороны Украины».
Задамо запитання: чи об’єктивне це твердження?
За підсумками зимового періоду навчання лише СКР-112 в бригаді отримав оцінку «добре», його оголошено передовим кораблем з’єднання. У підсумковому наказі зазначено, що із протичовнової, протиповітряної, протидиверсійної підготовки кращий теж він, відзначені аварійно-рятувальна служба і аварійні партії.
Більше за всіх бойове чергування на флоті ніс СКР-112.
І за таку службу від «нерадивого» командира корабля капітан-лейтенанта Сергія Настенка вимагали подати рапорт на звільнення в запас.
Подібні ультиматуми отримав ще ряд офіцерів, які на своїх кораблях стали «персоною нон грата».
Саме таке образливе, зневажливе ставлення до людей, які на законній підставі, за покликом свого серця присягнули Україні, призвело до безпрецедентного виклику екіпажа СКР-112.
Через декілька днів, 25 липня, члени екіпажу СКР-112, які добровільно склали військову присягу на вірність народу України і котрі стали під юрисдикцію Української держави, звернулись до міністра оборони з проханням розглянути питання про перейменування корабля і присвоєння йому імені отамана Козацької Чорноморської флотилії Семена Білого.
Як відомо, Семен Білий прославився в морських баталіях за вихід Росії і України до Чорного моря. Під його керівництвом у 1783 році кораблі Дніпровської флотилії ввійшли до Севастопольської бухти і склали основне ядро Чорноморського флоту, який формувався. На думку моряків СКР-112, Семен Білий, дійсно, має право бути одним із тих, хто брав безпосередню участь у створенні Чорноморського флоту, порту, фортеці і міста Севастополя. Але ім’я його незаслужено забуто!
Відверто кажучи, не знаю, чому командування ВМС України не поставилося належним чином до цієї цікавої пропозиції екіпажу СКР-112. Дуже жаль, бо зв’язок історичних подій порушений, що не є корисним для патріотичного виховання громадян на прикладах героїчного минулого.
Проте більшість населення гаряче підтримала дії особового складу СКР-112. До речі, мало хто у той момент своєчасно оцінив ставлення людей до «мятежного» сторожовика. А між іншим, у ті ж самі години, коли в Севастопольській бухті проходив парад імперського Чорноморського флоту, екіпаж СКР-112 в Одесі приймав на своєму борту численних гостей і, зокрема, представників Одеської «Південної громади», обласної організації «Просвіта».
Командир корабля С.Настенко запросив гостей до кают-компанії, де щиро подякував одеситам за подаровані книги з історії України, портрет першого Президента Михайла Грушевського, Український прапор та кілька кошиків свіжих фруктів, запросив їх попробувати флотського борщу.
Для одного з гостей, директора одеського підприємства «Контакт» Володимира Гарбарчука, морського офіцера запасу, на борту СКР-112 було організовано урочисте складання присяги на вірність народу України.
Тут же домовились, що подібні задушевні зустрічі відбуватимуться щотижня, у визначений час для моряків читатимуть лекції з історії України викладач університету, голова «Південної громади» Володимир Чумаченко та письменник-краєзнавець Олег Олійників, теж військовий моряк запасу. До речі, вперше в історії Українського флоту екіпаж СКР-112 ознайомився з публікацією в газеті «За вільну Україну».
Шановні читачі, вважаю, мене правильно зрозуміють, якщо я відійду від хронологічного викладу матеріалу. На мій погляд, варто поставити крапки над «і», коли мова йде про подальшу долю СКР-112.
У середині серпня 1992 року група офіцерів ОГ ВМС України під моїм керівництвом в Одесі вивчала стан справ на сторожовому кораблі СКР-112. Пам’ятаю: ми дві доби ночували на кораблі, я провів індивідуальні бесіди з усіма військовослужбовцями корабля. І прийшов до висновку: незважаючи на те, що корабель знаходився на відстої і мав дещо поламану матеріальну частину, настрій людей був чудовим. Моряки гордились тим, що свій намір перейти на службу до ВМС України вони здійснили першими на Чорноморському флоті.
І цю радість не змогла затьмарити навіть трагічна смерть штурмана корабля старшого лейтенанта П.Канюкова.
Нас касатонівці не раз звинувачували в тому, що ми зробили СКР-112 своїм пропагандистським «прапором». Дозволю собі з цим не погодитися. Прикро було те, що різні численні поточні події якраз і не дали змоги привернути увагу до СКР-112 всього особового складу ВМС України, Чорноморського флоту, населення Севастополя, Криму й України.

Трохи заспокоювало те, що поодинокі люди, колективи всебічно гаряче підтримували моряків СКР-112, про що свідчить невеличкий лист мешканця м.Севастополя Бондаренка:

Написать Вам меня толкнуло возмущение тем, что нарушаются законы Украины командованием ЧФ.
Откуда такая жестокость, черствость к военнослужащим всех рангов и их семьям, неуважение к правительству Украины, а значит — ко всему народу. И это в благодарность за льготы, которыми они так усердно пользуются? Сколько же можно быть иждивенцами нашего молодого государства?
Хочется верить, что за все деяния каждый будет отвечать по законам Украины. Только нужно, чтобы эти законы начали работать как можно быстрее.
Поддерживаю действия экипажа СКР-112. Это пример всем, как нужно любить свою Родину. Пусть СКР-112 будет второй единицей ВМС Украины, ведь не вернулись же из России угнанные самолеты.
Кому дорог флот Украины, дорога Родина, все с Вами, адмирал Кожин! Вся моя семья от всей души желает командующему и личному составу ВМС Украины крепкого здоровья, успехов в службе!

Про становище на кораблі під час стоянки в Одесі, відсіч касатонівській облудній ідеологічній кампанії дуже влучно сказано у «Зверненні офіцерів і мічманів, старшин і матросів сторожового корабля СКР-112 до особового складу Чорноморського флоту і редколегії газети «Флаг Родины»», яке було надруковане у газеті «Літературна Україна» 8.10.92 року.

Від часу складання присяги на вірність народові України 26 січня 1992 року в ставленні до особового складу 17-ї бригади кораблів охорони водного району, зокрема СКР-112, неодноразово ущемлялися права і законні інтереси командуванням бригади Кримської військово-морської бази Чорноморського флоту. Були повністю замінені або усунені з посад офіцери штабів бригади і дивізіонів, командири кораблів, група мічманів. Обіцянка командування Чорноморського флоту навести законний порядок залишилася невиконаною. Не знайшовши іншого виходу, з метою привернути увагу до беззаконня екіпаж СКР-112 21 липня 1992 року здійснив перехід з піднятим Державним прапором України з пункту базування в порт Одеса і заявив про готовність служити ВМФ України. Через газету «Флаг Родины» та інші засоби масової інформації адмірал І.Касатонов, кореспонденти газети «Флаг Родины» неодноразово звинувачували екіпаж СКР-112 у зраді, поширювали брехливі дані, ображаючи людську гідність офіцерів, мічманів, старшин і матросів. Достатньо звернутися до матеріалів прес-конференцій адмірала І.Касатонова 22 липня 1992 року і 4 вересня 1992 року, до матеріалів капітана 3 рангу Лоскутова і старшого лейтенанта Должикова («Флаг Родины» від 11.09.92 р.), відкритого листа І. Касатонова до Генерального прокурора України («Флаг Родины» від 11.09.92 р.). Уважний читач легко помітить, що основу перелічених публікацій становлять цитати: «...в настоящее время экипаж его (СКР-112.— Ред.) фактически полностью разложился... беспробудное пьянство, полная дезорганизация и деморализация личного состава... В течение 20 дней скрывали гибель офицера... До сих пор не найдено похищенное оружие... Старшинство и заместительство не обеспечиваются... На корабле практически не проводится боевая подготовка... На корабль приводились и оставлялись на ночь женщины легкого поведения...»
Все це, м’яко кажучи, не відповідало дійсності. Ні адмірал Касатонов, ні офіцери Лоскутов і Должиков жодного разу на кораблі з моменту переходу в Одесу не були. Наведені ними «факти» списані зі слів старшого лейтенанта Нікітіна і матроса Пестова, які висловили бажання служити ВМФ Росії. Командир корабля відрядив цих військовослужбовців у розпорядження командира 17-ї бригади кораблів охорони водного району. Після прибуття в бригаду старший лейтенант Нікітін і матрос Пестов звели наклепи на екіпаж, з яким служили. За вчинками — і винагорода: «дисциплінованому» матросу Пестову надали відпустку, а старшому лейтенанту Нікітіну, який прослужив у з’єднанні рік — двокімнатну квартиру. До речі, у бригаді є командири кораблів, які прослужили шість років і не отримали житла...
У даний час на кораблі проводиться планова бойова підготовка. За станом боєготовності матеріальної частини, військової дисципліни корабель відповідає вимогам, які висуваються перед кораблями з постійною готовністю. Адмірал Касатонов на словах заявив про необхідність цивілізованого підходу до розподілу Чорноморського флоту і готовність до співпраці у питаннях будівництва ВМС України, а насправді проводить відверто протиукраїнську політику, висловлюваннями і діями ображає військовослужбовців, які виявили бажання служити народові України, зневажає її закони.
У читача, що уважно стежить за подіями на Чорноморському флоті й ознайомлений з матеріалами газети «Флаг Родины», може скластися враження, що адмірал І.Касатонов тривалий час командує флотом, який складається із зрадників, п’яниць, порушників військової дисципліни, людей меркантильних і непорядних. Подібні нарікання від нього можна було почути на адресу офіцерів, старшин і матросів СКР-112, МТЦ «Сигнальщик» 17-ї бригади кораблів охорони водного району, військової комендатури міста Севастополя, частини водолазів, частини ВПС гарнізону м.Саки, частини берегової охорони м.Сімферополя, штабу Кримської військово-морської бази, інших частин орггрупи ВМС України, які відстоюють своє моральне і політичне право служити народові України. Чи не надто багато негідних оточує адмірала Касатонова? Не Міністерство оборони і орггрупа ВМС України загострили обстановку на флоті, ділять людей за національною ознакою, ведуть до зриву Ялтинської угоди, а особисто адмірал Касатонов і певні сили у керівництві Міністерства оборони Росії.
А чи подумав новоспечений почесний громадянин Російської Федерації, який давно приготував собі тепле місце в Москві, про людей, яких він обдурює і штовхає на конфронтацію.
Адмірале Касатонов, ми віримо, що президенти, міністерства оборони України і Росії знайдуть справедливе вирішення долі Чорноморського флоту, яке б відповідало інтересам обох держав. Але не Ваше особисте і Вашого найближчого оточення.
Моряки-чорноморці! Кожен з нас має моральне і юридичне право вибору вірою і правдою служити своїй Батьківщині. Не дайте адміралу І.Касатонову обдурити себе. Адже в недалекому майбутньому на Чорному морі нестимуть службу кораблі під українським і андріївським прапорами і нема підстав для того, щоб українські і російські моряки не зустрічалися, як давні бойові друзі.
Шановні журналісти газети «Флаг Родины»! Ми звертаємось до вашої совісті й порядності стосовно висвітлення подій на флоті. Тенденційні, брехливі публікації підривають авторитет вашої газети.
Звернення прийняте на загальних зборах військовослужбовців сторожового корабля СКР-112 15 вересня 1992 року.

Через декілька років після тих конче бурхливих непередбачуваних подій, які ввійшли щербиною в моє життя і життя моїх бойових друзів, важко дати відповідь, куди ж дівся легендарний СКР-112?
Пам’ятаю: ходили різні чутки, лунали різні пропозиції стосовно подальшої долі корабля. Перемогла суспільна думка, що краще визначити місце його «вічної стоянки» — Дніпровську набережну в місті Запоріжжі.
Правда, «СКР-112» самостійно повернувся до Севастополя, — гучна історія з його відгоном дістала своє продовження.
Але, відверто кажучи, ніколи, навіть у жахливому сні, я не міг уявити, що ми так безглуздо втратимо корабель — історію, живу морську реліквію України, який міг стати діючим музеєм для громадян України, туристів, наших гостей, служив би справі військово-патріотичного виховання молоді.
Комусь цей корабель був як кістка в горлі. А може, хтось виконував чиєсь замовлення, щоб знищити героїчну славу сторожового корабля СКР-112? Дуже схоже на правду.
У Севастополі був створений навіть «Комітет захисту сторожового корабля СКР-112», в якому діяли представники громадських організацій з багатьох областей України.
Ніколи не забуду, скільки клопоталася щира патріотка зі Львова Лідія Мадоян, щоб не дати знищити корабель. Вона зверталася до командування ВМС України, переконувала, просила. Але її голос і голоси багатьох людей, яким була небайдужа історія національного флоту, залишилися голосом волаючого в пустелі.
На початку серпня 1996 року в українських газетах, по радіо і телебаченню йшла мова про звернення до вищих посадових осіб держави з проханням не допустити знищення корабля.

Ми, представники громадських організацій і демократичних партій міста Севастополя, які утворили «Комітет захисту сторожового корабля СКР-112», глибоко стурбовані тим, що СКР-112, військовий корабель, який першим підняв Український прапор, сьогодні проданий комерційним структурам і має бути порізаним на металобрухт. Практично, на металобрухт відправляють нашу історію.
Просимо вас не допустити цього святотатства. Ціна металу в сотні тисяч разів нижча за ціну нашого духу. Тому просимо вас дати розпорядження про скасування рішення щодо продажу СКР-112.
Цьому кораблеві місце в музеї Військово-Морських Сил України. СКР-112 — це не металобрухт, це наша святиня. Її знищення — це знищення нашого майбутнього. Просимо вас не допустити цього.

Підписали:
Голова «Комітету захисту сторожового корабля СКР-112» Клавдія Трубникова.
Голова Севастопольської «Просвіти» Микола Гук.
Голова Севастопольського КУНу Олександр Кравчук.
Голова Севастопольського відділення товариства «Україна» Петро Марчук.
Голова Севастопольської організації НРУ Олександр Подольний.
Голова Союзу українок Севастополя Богдана Процак.

Ухвалено на засіданні «Комітету захисту СКР-112».

Але відповідні посадові особи не приділили тому належної уваги.
Чому? Відбутися мовчанням не можна, бо сталося духовне пограбування України, історичного надбання її народу.
Історія з СКР-112 свідчить про те, як нам треба берегти і плекати свої духовні святині. Бо яким би важким не було економічне становище в Україні, але наші люди, мабуть, як ніхто, добре знають, що не хлібом єдиним живе людина. Вона потребує духовної їжі, яка дає потужний заряд енергії, моральної та фізичної сили, перш за все нашій молоді.
На закінчення хочу наголосити: історія не знає умовного способу. Вона не залежить від нашої пам’яті. Вона залежить від наших дій. Вона ними продовжує себе.
Сьогодні ми не просто будуємо Український військовий флот. Разом з ним ми відроджуємо морську славу України. На цьому я ставлю крапку в першій книзі.

Далі

До змісту Анатолій ДАНІЛОВ Український флот: біля джерел відродження