Анатолій ДАНІЛОВ
Український флот: біля джерел відродження

Присягання на вірність українському народові продовжується

На кораблях і в частинах Чорноморського флоту всіляко нагнітались напруга та пристрасті навколо Дагомиських домовленостей. Командування ЧФ, незважаючи на чіткі вимоги статті 15-ї, намагалося будь-що привести до присяги на вірність СНД молодих матросів — громадян України. Йшло осмислене оброблення свідомості особового складу для підготовки до підіймання Андріївських прапорів на кораблях флоту.
У першій декаді червня до орггрупи надійшла інформація про те, що більше десяти військовослужбовців 3-го батальйону полку РЕБ (радіоелектронної боротьби) присягнули на вірність Україні. Про це нам розповів помічник командира батальйону із роботи з особовим складом майор Валерій Ізотов. За те, що він очолив цю патріотичну акцію, його більше в частину не допустили. Незабаром він увійшов до колективу орггрупи ВМС України.
Касатонівці діяли за принципом: «Темні фарби фону ретельно згущувати, щоб самим виглядати світлішими». Дійсно, народ скаже, як зав’яже. Все це свідчило про те, що надії на вирішення питань про флот у Дагомисі не виправдалися. Таке становище викликало у людей ще більше обурення, тому що Україна у Дагомисі пішла на невиправдані поступки Росії щодо розподілу Чорноморського флоту.
Через п’ять днів після переговорів у Дагомисі процес присягання на вірність Україні на кораблях і в частинах ЧФ знову пожвавився.
В останній суботній день, 26 червня, добровільно на вірність народу України присягнули офіцери, мічмани і прапорщики підрозділів Служби безпеки України Чорноморського флоту на чолі з начальником Управління військової контррозвідки СБУ капітаном 1 рангу Олександром Обіщенком.
На ритуалі складання присяги, який проходив у будинку Севастопольської міської Ради, були присутні представник Президента України в Севастополі Іван Єрмаков, начальник Республіканської військової контррозвідки СБУ Олександр Скипальський, представники засобів масової інформації.
На урочистостях з нагоди складання присяги Україні був присутнім кореспондент газети «Флот України» капітан Георгій Титов, який потім попросив деяких офіцерів Служби безпеки поділитися своїми думками про те, як вони розуміють свою роль в охороні безпеки Української держави і що їх привело в цей зал. Капітан 3 рангу С.Попелло відповів:

«Во-первых, исходить нужно из постулата — Украина стала независимой. От того, по какому пути она пойдет, решится многое и во взаимоотношениях с другими государствами. И я свою задачу вижу в том, чтобы помочь своему народу в выборе правильного пути. И сейчас, занимаясь оперативной работой, сталкиваясь со многими фактами, когда отдельные руководители РДК пытаются навязать крымчанам свою политику — политику сталкивания народов, проживающих в Крыму. Не допустить этого — для нас главное».
За плечима капітана 2 рангу О.Железкова не один десяток років оперативної роботи.
Ось його думки:

«Я много думал перед тем, как принять присягу. Меня никто не торопил. И пришел к выводу, что было бы безнравственно работать в Службе безопасности, не присягнув народу Украины.
Сам процесс перехода военной контрразведки Черноморского флота в Службу безопасности Украины прошел совершенно естественно, без каких бы то ни было политических недоразумений. Было бы неестественно работать в спецслужбе на территории независимого государства, не присягнув ему».

Треба наголосити, що у командування ВМС України склалися тісні й конструктивні відносини з керівним і особовим складом військової контррозвідки, яка стала діяти у ВМС України та ЧФ. Не було питання, в якому ми не знайшли б порозуміння і допомоги від начальника Управління ВКР СБУ капітана 1 рангу Олександра Обіщенка та його підлеглих. І їх внесок у стабілізацію обстановки в нашому регіоні у той непростий час, а також впровадження української державності дуже значні.
Плідно працював в орггрупі ВМС України представник Управління ВКР СБУ у ВМС України та ЧФ капітан 3 рангу Володимир Якименко.
28 червня екіпаж морського тральника «Сигнальщик» 68-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ ЧФ — 26 військовослужбовців із 28 — в урочистій обстановці склали військову присягу на вірність народу України. На кораблі підняли Державний прапор України. Була оголошена заява.

Мы — офицеры, мичманы, старшины и матросы морского тральщика «Сигнальщик» — сегодня, 28 июня 1992 года, приняв присягу на верность народу Украины, выражаем тем самым свое свободное волеизъявление о переходе под юрисдикцию Украины. Наши действия явились логическим продолжением политических процессов, происходящих на Украине и в странах СНГ.
Мы поддерживаем решение глав государств Украины и России, принятое в Дагомысе, и выражаем протест против действий командиров отдельных частей Черноморского флота, связанных с нарушением прав и свобод граждан Украины и принуждением их к принятию присяги на верность СНГ.
Наш многонациональный экипаж, осознавая ответственность сделанного шага, считает своим долгом заявить, что наши действия не направлены на подрыв боевой готовности корабля. Напротив, экипаж, став под флаг Украины, прилагает все усилия для повышения боевого мастерства, для надежной охраны боевых рубежей нашей Родины.
Флоту Украины быть! Слава Украине!

Прибулий на корабель командир бригади капітан 2 рангу В.Цаплін наказав командиру МТ «Сигнальщик» капітану 3 рангу Теймуру Сулейманову і його помічнику із роботи з особовим складом капітан-лейтенанту Володимирові Лещенку зняти Державний прапор України. Але вони цього не зробили. Потім у їдальні команди було зібрано особовий склад корабля, який комбриг Цаплін переконував відмовитися від даної української присяги. Коли це не вдалося, він записав у вахтовому журналі корабля про те, що усуває від командування капітана 3 рангу Т.Сулейманова і наказує черговому корабля мічману Л.Рябовому спустити Державний прапор України. Наказ було виконано за згодою із Т.Сулеймановим, щоб не нагнітати обстановку. Хмари над екіпажем збиралися не по годинах, а по хвилинах. На допомогу командиру бригади і його заступникам приїхали офіцери штабу Чорноморського флоту, а прибулих представників ВМС і МО України далі порога КПП не пустили.
Я добре пам’ятаю, як одного разу ввечері зустрів у тролейбусі капітан-лейтенанта В.Лещенка. Це було якраз напередодні складання присяги на вірність Україні. Коли він про ці наміри мене повідомив, я звернув його увагу на те, що командування Чорноморського флоту кине всі сили, щоб задушити українські настрої на МТ «Сигнальщик», щоб він, дійсно, не «просигналив» всьому Чорноморському флотові про початок другого етапу складання присяги на вірність народові України.
Мені також приємно було й те, що я у свій час півмісяця служив на кораблі «Сигнальщик» заступником командира із політичної роботи.
Розповів Володимирові Лещенку про те, що під час одного з виходів у море декілька моряків БЧ-5 електромеханічної бойової частини, щоб не зірвати виконання бойового завдання, на ходу корабля полагодили поламану техніку, яка повинна була ремонтуватися в заводських умовах.
Наступного дня, 29 червня, за участю капітана 3 рангу Т.Сулейманова і капітан-лейтенанта В.Лещенка відбулося екстрене засідання Військової Ради ЧФ. За словами Володимира Лещенка, такого збіговиська сердитих адміралів йому бачити ще не доводилося.
— Сука! — дихнув перегаром в обличчя капітан-лейтенанту сусід-адмірал. Отямившись від нечуваного нахабства, Лещенко спитав:
— За що Ви так ненавидите мене? Присяга Україні — це моє заповітне. Ну чого Вам боятися мене?
Засідання закінчилося підписанням наказу командувача ЧФ про усунення Т.Сулейманова і В.Лещенка з посад, з наступним звільненням у запас.
І.Касатонов погодився з рішенням командира бригади В.Цапліна про звільнення в запас мічманів О.Накалюжного і Л.Рябового, які перешкоджали зняттю Державного прапора України на кораблі. Також командувач ЧФ оголосив, що вони будуть віддані під суд військового трибуналу за непокору.
Узнавши про наступні переслідування з боку командування Чорноморського флоту військовослужбовців, які присягають народу Україні, ми знову звернулися по допомогу до військового прокурора флоту генерал-майора юстиції І.Кисельова. І знову, вже вкотре, отримали «от ворот поворот».
Відбулася наша з Борисом Кожиним розмова також із заступником Генерального прокурора України В.Кравченком, який завірив нас у своїй підтримці і захисті особового складу МТ «Сигнальщик».
Ми підготували і звернення командування ВМС України до особового складу корабля, яке направили його екіпажу, а також редакціям газет «Народна Армія» і «Голос України».
Начальник прес-центру капітан 2 рангу К.Іванко про ці події і наше звернення інформував по Севастопольському телебаченні.
Вважаю, що заслуговує на повний виклад звернення командування ВМС України до особового складу МТ «Сигнальщик».

Офицеры и мичманы, старшины и матросы, к вам, поднявшим на своем корабле по велению сердца Государственный Флаг нашего Украинского государства, обращается командование Военно-Морских Сил Украины.
Мы поздравляем вас с принятием Присяги на верность своему украинскому народу и выражаем свою признательность за то, что в этой сложной обстановке Вы по глубокому личному убеждению заняли четкую и конкретную позицию в вопросах будущего ВМС Украины, служения своему Отечеству.
Мы знаем: Вам сегодня трудно. Несмотря на политическое решение, принятое 23 июня с.г. в г. Дагомысе, командование Черноморского флота продолжает препятствовать цивилизованному процессу создания Военно-Морских Сил Украины, проводя политику морального давления, расправы с теми, кто добровольно присягнул на верность народу Украины. Незаконно отстраняются от должности, увольняются в запас офицеры и мичманы, изъявившие желание служить народу Украины, расформировываются воинские коллективы, обманным путем молодые матросы приводятся к несуществующей присяге СНГ.
Дорогие товарищи, боевые друзья! Вы должны быть твердо уверены в том, что командование ВМС, Министерство обороны Украины, Генеральный прокурор и Верховный Совет Украины не допустят беззакония в отношении ваших гражданских и человеческих прав, вашего личного достоинства и патриотического чувства.
Мы твердо верим, что в это очень непростое, переломное время вы выстоите, не дрогнете, не поддадитесь на провокации, проявите неистребимую силу духа и верность избранным идеалам, клятве, данной на верность народу нашего суверенного Украинского государства.
Слава Украине!

Але, незважаючи на наші заходи, екіпаж тральника зразу ж розформували, і багато офіцерів і мічманів згодом продовжили службу в складі ВМС України.
На жаль, із запізненням вийшов наказ міністра оборони України №112 про включення МТ «Сигнальщик» до складу Військово-Морських Сил України, тому пункт у наказі про визначення недійсними розпоряджень І.Касатонова стосовно усунення посадових осіб від виконання службових обов’язків, а також вказівки командувача ВМС України про організацію бойового управління кораблем залишились невиконаними.
Але, на мою думку, якби наказ вийшов навіть 28 червня, то він все одно був би невиконаним. Свавілля І.Касатонова, як давно вже відомо, фінансувалось політично-фінансовим олімпом Росії.
Між іншим, наведу розпорядну частину наказу МО України № 112 від 1.07.92 року.

1.Морський тральник «Сигнальщик» 68-ї бригади кораблів ОВРа Кримської ВМБ ЧФ включити до складу Військово-Морських Сил України.
2. Екіпаж МТ «Сигнальщик» у повному складі зарахувати на службу до Збройних Сил України і поставити на всі види довольства.
3. Визнати недіючими накази і розпорядження командувача Чорноморським флотом, які стосуються усунення посадових осіб корабля від виконання службових обов’язків, як такі, що не відповідають законодавству України і домовленості між державами-учасниками Співдружності.
4. Командувачу ВМС України контр-адміралу Кожину Б.Б. організувати бойове управління, взаємодію і всі види забезпечення корабля...
Хоч і розправились адмірали СНД з офіцерами, мічманами, моряками строкової служби — громадянами України, проте приклад МТ «Сигнальщика» «запалив» увесь флот, і він, дійсно, просигналив йому: «Вперед, за Україну!»

На початку липня на КП орггрупи ВМС України отримали інформацію про те, що 18 червня більша частина військовослужбовців об’єднаного складу озброєння та майна, розташованого в м.Очакові, присягнула на вірність народу України на чолі із командиром частини капітаном 3 рангу Миколою Нікітіним. Це була приємна подія, бо це ж зробили і робітники, і службовці (30 осіб), а також 70 осіб воєнізованої охорони (ВОХР). Згідно із рішенням контр-адмірала Бориса Кожина про цю важливу подію ми доповіли генерал-полковнику К.Морозову, полковнику В.Муляві. Оприлюднилась інформація і через газету «Флот України» та прес-центр ВМСУ.
На адресу капітана 3 рангу М.Нікітіна була відправлена телеграма про моральну підтримку виконкомом Севастопольської організації Спілки офіцерів України.
Наприкінці липня ми з командувачем ВМС Б.Кожиним на об’єднаному складі розмовляли з командиром частини капітаном 3 рангу М.Нікітіним та особовим складом. Було дуже приємно, що люди присягнули Україні цілком свідомо.
2 липня 1992 року було приведено до присяги на вірність народу України і особовий склад 816-го артилерійського полку і протитанкового батальйону 126-ї дивізії берегової оборони ЧФ. Так, в артполку, яким командував полковник Микола Сузанський, присягнуло Україні 34 офіцери із 44, прапорщиків 14 із 18, 100% сержантів (82 із 82). Що стосується офіцерів і прапорщиків, то 10 осіб було у відпустці, 4 звільнялися в запас або переводилися до нового місця служби, тобто прямих відмовників присягнути Україні не було.
Подібне становище було і у протитанковому батальйоні, яким командував підполковник Володимир Васильєв.
Військовослужбовці полку і батальйону звернулися із закликом до військовослужбовців Чорноморського флоту і особового складу частин СНД, дислокованих у Криму. Як висловився прес-центр ЧФ, це було провокаційне звернення, в якому кожне твердження було просякнуто небезпечною демагогією.
Що ж стосується прес-центру ЧФ, то всім відомо, що він діяв за принципом: «На благо народу старався: то воду каламутив, то пальці в шпиці пхав».
А не сподобалось «вірним касатонівцям» це звернення тому, що офіцери, прапорщики і матроси на весь світ назвали «ПРОВОКАЦІЄЮ ТЕ, ЩО ФЛОТ НАЛЕЖИТЬ ДО СТРАТЕГІЧНИХ СИЛ І ВІДСТОЮЄ ІНТЕРЕСИ СПІВДРУЖНОСТІ».
Ось його повний текст в оригіналі.

Мы, военнослужащие воинских частей, отнесенных к войскам СНГ, проходящие службу на территории Крыма, более полугода не можем определиться в служебном положении и гражданской позиции, не знаем, что завтра ждет нас и наши семьи, кому и зачем служим, кого и что защищаем.
Еще вчера высшее военное руководство СНГ, командование ЧФ заявили, что мы относимся к стратегическим войскам и отстаиваем интересы стран Содружества. Но эти утверждения были не более чем профанация, поскольку в войсках постоянно велась и тем более сейчас ведется интенсивная идеологическая обработка военнослужащих в антиукраинском духе, моральное и психологическое давление.
Официальные должностные лица открыто поддерживают РДК, ими формируется мнение, что ЧФ был и должен остаться российским, а Крым отторгнут от Украины. Такая пропаганда в частях Сил Содружества, направленная против одной из стран этого Содружества, не может расцениваться иначе, как недопустимая и преступная. Тем не менее дезинформация, слухи, клевета на Вооруженные Силы Украины и Украинское государство — обычное явление в частях Черноморского флота.
Поэтому очередным обманом является сегодняшнее заявление командования СНГ и Черноморского флота о необходимости всем военнослужащим до принятия политического решения по Черноморскому флоту соблюдать стойкость, выдержку, терпение, мудрость и благоразумие, оставаться верными ранее принятой присяге. На деле же они не собираются ждать политические решения, делают все для того, чтобы оно не состоялось, втягивают в свои политические интриги военнослужащих, делая нас по сути заложниками своей проимперской политики.

В Дагомысе состоялось политическое решение по ЧФ, и в этих условиях мы не можем и не желаем больше оставаться обманутыми и безучастными к своей судьбе, отдать ее в руки тех, кто пытается нашими руками разыграть политическую карту Крыма и флота. Мы не можем согласиться и с тем, чтобы наша судьба военнослужащих — граждан Украины, проходящих службу на территории своего государства, определялась адмиралом Касатоновым или политиками в Москве.
Всемерно взвесив сегодняшние политические реалии, мы считаем, что имеем все моральные и юридические основания для того, чтобы самим решать свою судьбу.
Осознавая личную ответственность за судьбу Украины, гражданами которой мы являемся, желая служить своему народу в рядах Вооруженных Сил Украины, мы 2 июля приняли присягу на верность народу Украины и ПРИЗЫВАЕМ ВАС ПОСЛЕДОВАТЬ НАШЕМУ ПРИМЕРУ.
Выражаем надежду, что это обращение найдет понимание и поддержку с вашей стороны.
ОФИЦЕРЫ, ПРАПОРЩИКИ И МАТРОСЫ
артиллерийского полка и
противотанкового батальона
дивизии береговой обороны ЧФ СНГ.

І знову у всьому безпідставно звинувачувалося керівництво ОГ ВМСУ. Але коли порожня бочка котиться, то вуха заткнути хочеться.
Якраз 2 липня командувач ВМС контр-адмірал Борис Кожин, голова Спілки офіцерів України полковник міліції Григорій Омельченко, командир 16-ї радіотехнічної бригади ППО України підполковник Сергій Химченко, начальник СПС, заступник командира бригади підполковник Володимир Сенніков і я були присутні на урочистостях з нагоди 40-річчя цієї радіотехнічної бригади, де взнали про складання присяги на вірність Україні військовослужбовцями артполку і протитанкового батальйону дивізії берегової оборони ЧФ.
Щоб вибити землю з-під ніг тих, хто набридливо скаржився на командування ОГ ВМС щодо виконання Дагомиських домовленостей, командувач ВМС контр-адмірал Б.Кожин провів урочистий ритуал складання військової присяги на вірність українському народові безпосередньо в розташуванні орггрупи ВМСУ. Про це прес-центр ВМС повідомив усім засобам масової інформації ближнього і дальнього зарубіжжя.
А 3 липня Григорій Омельченко виступив по Севастопольському телебаченню, де аргументовано розповів телеглядачам про призначення та завдання Спілки офіцерів України.У цей же день він зустрівся з членами ОГ ВМСУ і висловив конче важливі поради стосовно тактичної діяльності наших військовослужбовців, особливу увагу звернув на те, щоб представники ВМС України частіше бували на кораблях і в частинах ЧФ, у трудових колективах, більше спілкувалися з ветеранами війни і Збройних Сил, пенсіонерами і несли людям правду, не лякалися відкритих дискусій, тому що всі наші опоненти не вороги, а люди з іншими політичними поглядами.
Голова СОУ також порекомендував шукати будь-яку можливість зустрічей з членами Координаційної Ради офіцерських зібрань ЧФ, з навіть запеклими членами РРК, толерантно і принципово роз’яснювати мотиви складання моряками-чорноморцями присяги Україні. Для цього треба також всебічно використовувати газету «Флот України».
Закінчив Г.Омельченко свій виступ впевнено, наголосивши, що нас буде більше, тому що об’єктивний рух історії зупинити не вдасться нікому.
А тим часом 5 липня, у неділю, о 9-й годині ранку на плацу школи прапорщиків розпочався урочистий ритуал складання присяги на вірність народу України. Було багатолюдно і, дійсно, святково. Усі військовослужбовці були у хорошому настрої, дуже гучно відповіли на привітання командувача ВМС України контр-адмірала Бориса Кожина.
Першим текст присяги на вірність народу України прочитав Б.Кожин, другим — я. Всього в той хвилюючий день Україні присягнули 19 офіцерів і мічманів орггрупи, а також 124 військовослужбовці батальйону охорони і обслуговування майбутнього штабу ВМСУ, який щойно розпочав тільки визначатися.
В урочистому акті присягання Україні взяли участь полковник міліції Г.Омельченко; віце-адмірал у відставці Володимир Пилипенко, Герой Радянського Союзу; представник Севастопольського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Олександра Гречко; понад 60 батьків молодих воїнів; представники різних засобів масової інформації: Укрінформ, Українське ТБ, «Итар-ТАСС», Севастопольське ТБ, газети «Народна Армія», «Молодь України», «Флот України» та інші.
Ритуал складання присяги освятив настоятель Покровського собору м.Севастополя отець Євгеній.
Велике враження на учасників свята справив цікавий і змістовний концерт художньої самодіяльності під керівництвом Віктора Ковальчука. Особливо запам’ятався перший виступ перед українськими моряками заслуженого артиста України відомого співака Олександра Іванова, який фактично став першим солістом-аматором Військово-Морських Сил України. Отримавши офіційний мандат командувача ВМС України контр-адмірала Б. Кожина, Олександр активно виступав по всій Україні. Цікавий факт: О.Іванова з тим мандатом на постах ДАІ завжди вітали і бажали всього найкращого.
Вперше в Севастополі під час складання присяги на вірність народу нашої держави лунав Гімн «Ще не вмерла Україна», який виконував духовий оркестр 32-го армійського корпусу із Сімферополя.
На закінчення був святковий обід, даний командуванням ВМС і частини, для військовослужбовців та їх батьків. Було дано і інтерв’ю командувачем ВМС України Борисом Кожиним кореспонденту СТБ Л.Кужановій. Він ще раз підкреслив, що маршал Є.Шапошников звільнив усіх військовослужбовців від присяги СРСР. Згідно зі ст.15 угоди, укладеної в Дагомисі, військовослужбовці склали присягу народу держави, громадянами якої вони були. Борис Борисович наголосив на тому, що ми — громадяни України, тому й присягнули її народові.
«7 квітня, — продовжував Б.Кожин, — мене призначено командувачем ВМС України. Я присяги не складав, шукаючи такої можливості, щоб в урочистій обстановці, з дотриманням військово-морських традицій провести цей ритуал. І хоча штабу ще немає, я переживаю почуття глибокого задоволення від того, що служу нашому волелюбному українському народові. А тому я і мої однодумці будемо йти впевненим кроком по нелегкому шляху відродження Українського флоту».
На закінчення виступу Борис Кожин запросив бажаючих бути на урочистому ритуалі підйому Державного прапора України на кораблі керування «Славутич», який було призначено провести в кінці липня ц.р.
Таким чином, урочистості з нагоди першого офіційного складання присяги Україні командуванням ОГ ВМС України перш за все свідчило і про те, що об’єктивний процес створення нашої держави, відродження її національного флоту не зупинити нікому. Це був акт великої політичної ваги, що підніс авторитет молодого Українського флоту серед світової громадськості.
Аналізуючи події, пов’язані з процесом складання присяги на вірність народу України, хочу зазначити, що найвищого апогею дії з боку командування Чорноморського флоту досягли у зв’язку із присяганням особовим складом військової комендатури Севастопольського гарнізону на чолі з підполковником Володимиром Звєрєвим.
Командування ЧФ так загострило становище, що воно ледве не вийшло з-під контролю і не призвело до непередбачуваних наслідків, за якими могло виникнути пряме військове протистояння.
І знову ж популістські звинувачення на адресу орггрупи ВМС України у «підривній діяльності», відсутність будь-якого бажання зрозуміти почуття людей, які хотіли служити своєму народу і державі.
Щоб бути послідовним і об’єктивним, вміщую, шановні читачі, довідку-доповідь військового коменданта Севастопольського гарнізону підполковника В.Звєрєва про складання присяги на вірність народу України особовим складом військової комендатури.
9 липня 1992 року, о 9 годині і 20 хвилин, у виключно добровільному порядку весь особовий склад склав в урочистій обстановці присягу на вірність народу України. Про це о 9 г. 25 хв. була зроблена доповідь по телефону командувачу ВМС України контр-адміралу Б.Кожину і направлено документ з посильним офіцером.
Разом зі мною Україні присягнули майор Сергій Панников, капітан Сергій Булуктаєв, старші лейтенанти Василь Тихий, Іван Добротін, Роман Черемісінов, лейтенант Олександр Куршинський, старші мічмани Олексій Малишев, Микола Рудь. Законність складання присяги була засвідчена військовим прокурором гарнізону підполковником юстиції Олександром Вороніним.
О 12 годині мені в комендатуру було доставлено витяг з наказу МО України генерал-полковника К.Морозова про зарахування військової комендатури гарнізону до складу ВМС України. Про це зразу ж було зроблено доповідь по телефону першому заступнику командувача ЧФ віце-адміралу В.Ларіонову.
Після емоційної розмови мені було сказано: «Мною будут приняты все меры, чтобы Вас из комендатуры выбросить». Про таку позицію командування ЧФ я доповів оперативному орггрупи ВМС України. Через 15 хвилин за наказом капітана 2 рангу Ю.Шалита до комендатури прибув черговий підрозділ із 15 військовослужбовців строкової служби і командиром підрозділу старшим лейтенантом Ю.Парамоновим. Прибулий підрозділ було проінструктовано на випадок нападу на комендатуру. До речі, вся життєдіяльність гарнізонної служби (патрулі, варта, чергова служба, транспорт, забезпечення поховань, гауптвахта і таке інше) проходила без змін і порушень.
Близько 16-ї години зателефонував віце-адмірал В.Ларіонов і «запросив» під’їхати до штабу ЧФ, щоб обговорити подальшу роботу. Мій заступник майор Сергій Панников о 17 г. 30 хв. відбув до нього. Наша поведінка в цьому становищі була обговорена з контр-адміралом Б. Кожиним. Ми пропонували, щоб комендатура працювала, як і раніше, тобто щоб у стосунках із військовослужбовцями не виникало жодного інциденту з приводу затримки або несення служби у патрулі.
У цей день очікувався приїзд із Києва голови Комітету із соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей при Кабінеті міністрів України генерал-майора Вілена Мартиросяна. Його зустрів я. Зразу ж він спитав про становище в Севастополі, про орггрупу ВМС України. Я доповів, що сьогодні вранці понад 95% особового складу військової комендатури Севастопольського гарнізону присягнули Україні. Мартиросян зразу ж запропонував поїхати до комендатури. У дорозі Вілен Арутюнович сказав: «Я ехал в поезде и думал, что за одного битого двух небитых дают. По моему мнению, И.Касатонова не нужно убирать с должности командующего Черноморским флотом».
У комендатурі під час розмови з підполковником Володимиром Звєрєвим та іншими військовослужбовцями генерал-майор В.Мартиросян порадив йому стати батьком міста Севастополя і підкреслив, що І.Касатонов не стане національним героєм Росії, то хай він командує Російським флотом. На закінчення зустрічі В.Мартиросян записав у книгу поточних подій військової комендатури, що він, як голова Комітету з соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей, бере особовий склад, що склав присягу на вірність народові України, під свій особистий захист.
Після відвідування місця розташування орггрупи ВМС та конструктивної розмови з контр-адміралом Борисом Кожиним В.Мартиросян зателефонував першому заступнику командувача ЧФ віце-адміралу В.Ларіонову і попросив зустрітися з членами Військової Ради флоту. Отримав згоду. У призначений час разом з В.Мартиросяном прибули до кабінету помічника командувача ЧФ із роботи з особовим складом контр-адмірала О.Пєнкіна, у якого були віце-адмірали В.Ларіонов, Г.Гурінов, помічник командувача ЧФ капітан 1 рангу В.Долгов. Члени Військової Ради ЧФ зразу ж почали звинувачувати МО України, орггрупу ВМС у протизаконних діях, відходу від Дагомиської угоди. І знову виникло питання про порушення українською стороною мораторію на розподіл Чорноморського флоту. В.Ларіонов і Г.Гурінов не могли приховати свого страшенного незадоволення присяганням Україні особовим складом Севастопольської комендатури. Ця подія застряла в їхніх зубах. І знову високі начальники Чорноморського флоту не хотіли чути про добровільне волевиявлення людей. За фактами присягання вони бачили тільки шантаж, підкуп, підривну агітацію з боку представників Міністерства оборони і ВМС України.
Під час цієї зустрічі я отримав дозвіл на хоча б короткострокове відвідання генерал-майором В.Мартиросяном морського тральника «Сигнальщик», екіпаж якого наполегливо просив зустрічі з головою Комітету із соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей при Кабінеті міністрів України.
Віце-адмірал Ларіонов, виконуючи обов’язки командувача ЧФ (адмірал І.Касатонов був у відрядженні у Санкт-Петербурзі, де отримував звання «Патріот Росії»), після деякого вагання дозволив, але наголосив, що хоч і поважає капітана 1 рангу Данілова, проте корабель йому відвідати не можна.
У цей же день увечері голова Комітету із соціального захисту військовослужбовців зустрівся з членами орггрупи ВМС України і розповів про будову Комітету. Потім В.Мартиросян відповів на численні запитання слухачів. Перш за все всіх турбувала відсутність житла.
Офіцерів поінформували про те, що за перше півріччя 1992 року будівельним управлінням ЧФ за рахунок коштів МО України для моряків-чорноморців збудовано 393 квартири загальною площею 25 168 кв.м і гуртожиток на 110 місць у м.Феодосії.
Командування Чорноморського флоту для ВМС України не виділило жодної квартири, хоча за станом на 10 липня в Українському флоті на обліку знаходиться 220 безквартирних офіцерів і мічманів, багато з яких були першими в черзі на отримання житла.
Так, підполковник Іван Шульга служить на флоті з 1978 року, сім’я складається з чотирьох чоловік. Дружина — інвалід другої групи з онкологічним захворюванням легенів. Але його у зв’язку з відрядженням до ВМС України з квартирного обліку знято.
У подібному становищі опинились капітан 2 рангу М.Тихонов, капітан-лейтенант В.Петренко і багато інших офіцерів і мічманів.
І хоча Вілен Арутюнович пообіцяв допомогти, але, мабуть, це виконати було неможливо, бо у 1992 році ніхто із членів орггрупи ВМСУ квартири не отримав.
Між іншим, адмірал І.Касатонов почав виділяти квартири своїм офіцерам навіть за політичними мотивами. Саме за те, що старший лейтенант А.Семенов, офіцер комендатури Севастопольського гарнізону, відмовився разом з військовим комендантом підполковником В.Звєрєвим та іншими військовослужбовцями присягнути Україні, командувач ЧФ розпорядився видати йому квартиру поза всякою чергою.
Ось вона, об’єктивність чи соціальна справедливість, про які так багато говорив флотський адмірал. Тепер можна сказати: політична демагогія була знаряддям І.Касатонова у його прагненні будь-що осквернити ВМС України, а через них і всю Українську державу.
Дуже гостро офіцери ОГ ВМСУ ставили перед В.Мартиросяном питання про захист військовослужбовців, які присягнули народу України.
На мій погляд, наголоси у його відповідях були розставлені трохи не так. Ну ось дивіться. Як можна було погодитися з його думкою: «Я понял, что в большей защите нуждаются те, кто принял присягу. Прошу, не торопитесь. Тише едешь, дальше будешь»(я додаю: «Від того місця, куди їдеш»). Далі висловився, що де-не-де голову підіймає націоналізм, а у нас, мовляв, флот інтернаціональний. Добре, що зараз у цих поняттях поменшало ідеологічного туману і зашореності.
На цій зустрічі вперше офіційно пролунали вимоги проаналізувати діяльність військової прокуратури ЧФ, особливо прокурора генерал-майора юстиції І.Кисельова, а при необхідності зробити кадрові зміни, також більш ретельно придивитися до діяльності нашої місцевої міліції.
До речі, пізніше я мав розмову з начальником місцевого Управління внутрішніх справ Севастополя полковником міліції Віватом Бєлобородовим (пізніше став генерал-лейтенантом) відносно його ставлення до РРК та відродження ВМС України. Я йому конкретно довів незадоволеність офіцерів орггрупи ВМС ставленням керівництва і співробітників міліції до відверто протизаконної діяльності членів РРК. Порозуміння в цілому було знайдено.
Потім голова Комітету розмовляв з особовим складом окремого батальйону охорони і обслуговування штабу ВМС України та великого розвідувального корабля «Славутич» (спочатку він належав до цього класу кораблів, які формувалися). Бесіда виявилася цікавою і конкретною, трохи емоційною і військовослужбовцям сподобалась.
На другий день, 10 липня, маючи дозвіл командування ЧФ, ми з генерал-майором В.Мартиросяном поїхали до бухти Стрілецької, де знаходився МТ «Сигнальщик». Як я і передбачав, вийшло все з «точністю до навпаки». Коли під’їхали до КПП, виникло форсмажорне становище: черговий КПП мічман повідомив, що, поки ми їхали, дозвіл на відвідування корабля зі штабу флоту відмінили. На моє прохання зателефонувати командиру бригади капітану 2 рангу Цапліну черговий відповів, що теж отримав заборону з ним з’єднувати. Що робити? Знову поїхали до штабу ЧФ і знову просили дозволу зустрітися з моряками екіпажу «Сигнальщик», які дуже чекали цієї зустрічі. Контр-адмірала О.Пєнкіна попросив уважно підійти до бажання В.Мартиросяна, як голови Комітету із соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей при уряді України, відвідати морський тральник «Сигнальщик». Після деяких коливань він доповів віце-адміралу В.Ларіонову про мій візит і прохання генерала Мартиросяна і моє, на що перший з великим незадоволенням поставився до нашої просьби.
Тоді я попросив дати дозвіл лише В.Мартиросяну побути на кораблі не більше п’яти хвилин. Ларіонов зі скрипом у зубах погодився, але сказав: «Данилову посещение — дробь, а Мартиросяну не более пяти минут!».
З надією я вийшов з кабінету О.Пєнкіна, і ми знову з генерал-майором В.Мартиросяном поїхали до Стрілецької. Але тут вибіг черговий КПП мічман і промовив, що поки ми їхали, знову надійшла команда, щоб нікого з нас не пропускати.
Ну, це вже було занадто. Вілен Арутюнович вискочив з машини, ударив генеральським кашкетом об землю і щось висловив непарламентське. Мені довелося його заспокоювати. Ніколи не забуду, як соромно було і матросам за дитячі дії свого командування.
Один із моряків не витримав, підійшов до машини і сказав: «Товарищ генерал! Вы уж извините, что так получилось, но мы, матросы, вам сейчас ничем помочь не можем».
На моє запитання, чи бачив або читав він газету «Флот України», отримав негативну відповідь. Запитав його, а якщо я дам йому декілька примірників газет, то чи зможе він передати морякам «Сигнальщика». Моряк пообіцяв виконати наше бажання. Добре, що хоч матрос якось поліпшив наш настрій.
Цей епізод красномовний. Хай сам читач оцінить «виховання» російських адміралів.
В.Ларіонову, ймовірно, добре перепало за те, що не встиг командувач ЧФ відлучитися, як новий випадок присягання Україні — і де?! У військовій комендатурі гарнізону, де виконавча дисципліна звеличена святою.
Відвідали ми з генералом Віленом Мартиросяном і військового прокурора ЧФ, після розмови з яким В.Мартиросян прийшов до висновку, що треба негайно усунути генерал-майора юстиції І.Кисельова з посади.
Але десь, мабуть, рука мила руку: все поверталося на «круги своя».
Приємне враження залишила наша зустріч з керуючим справами місцевої держадміністрації Миколою Міненком. Він підкреслив, що напруга в місті йде не від Кожина, а від Касатонова. На закінчення розмови висловився за тісніший взаємозв’язок між адміністрацією і орггрупою ВМС України.
Генерал-майор В.Мартиросян висловив надію, що Севастопольська місцева держадміністрація надасть більшу моральну підтримку проявам української державності в місті і на Чорноморському флоті.
У виступі по Севастопольському телебаченню голова Комітету соціального захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей при уряді України провів головну думку, що складання присяги на вірність України — це свідомий особистий вибір кожним військовослужбовцем, а також особовим складом військової комендатури гарнізону.
А в цей момент у кабінеті представника Президента України в Севастополі закінчилося засідання комісії під керівництвом І.Єрмакова у складі командувача ВМС України контр-адмірала Б.Кожина, першого заступника командувача ЧФ віце-адмірала В.Ларіонова, помічника командувача ЧФ із роботи з особовим складом контр-адмірала О.Пєнкіна, начальника Управління СБУ в м.Севастополі В.Кунцевського, начальника Управління військової контррозвідки СБУ у ВМСУ і ЧФ капітана 1 рангу О.Обіщенка, військового прокурора гарнізону підполковника юстиції О.Вороніна, начальника УВС м.Севастополя полковника В.Бєлобородова.
Вирішили: з метою усталення обстановки у м. Севастополі озброєну охорону військової комендатури зняти і розпочати переговори про налагодження організації гарнізонної служби із залученням військовослужбовців ВМС України і Чорноморського флоту, тому що гарнізонний наряд з 9 на 10 липня частково було зірвано, і він підсилювався за рахунок частин ЗС України. Контроль військової комендатури гарнізону зберігся, і ніч минула без пригод.
З прибуттям командувача ЧФ адмірала І.Касатонова до Севастополя пізно ввечері в одному із кабінетів штабу ЧФ була зібрана Військова Рада флоту, на засідання якої запросили І.Єрмакова, В.Мартиросяна і Б.Кожина. Мені було запропоновано почекати в приймальні.
Розмова була гострою, бо навіть через двері долинали окремі гучні фрази, особливо голос адмірала І.Касатонова. Через одну годину всі вийшли. Борис Борисович доручив мені бути з В.Мартиросяном, який залишився для розмови з І.Касатоновим віч-на-віч в його кабінеті.
Повз нас пройшов командувач ЧФ, червоний як рак, за ним генерал-майор В.Мартиросян, який через декілька хвилин швидко вийшов з кабінету зі словами: «Вот теперь мне окончательно стало ясно: главный катализатор антиукраинской кампании на флоте этот адмиральский сынок — Касатонов. Анатолий Петрович, в штабе Черноморского флота нам делать нечего, едем в свою комендатуру».
По дорозі я подумав, що, напевно, генерал Мартиросян уже змінив точку зору відносно кандидатури командувача ЧФ. І в цю мить він сказав: «По прибытию в Киев я сделаю все от меня зависящее, чтобы Касатонова на флоте не было». З прибуттям до комендатури побачили капітана 2 рангу Ю.Шалита, підполковника В.Звєрєва, майора В.Рожманова, ще декілька наших офіцерів.
За переконанням генерал-майора В.Мартиросяна, щоб не допустити кровопролиття, нам належало вивести свій взвод охорони із комендатури. На цьому наполягав і І.Єрмаков після закінчення Військової Ради ЧФ. Після наради у І.Єрмакова вирішили зняти озброєну охорону, бо становище вимагало повного виведення військовослужбовців за межі комендатури. У цей момент, о 22 год. 5 хв., зателефонував І.Єрмаков, з яким розмовляв Ю.Шалит.
Представник Президента наполягав зняти нашу охорону і вивести її за межі комендатури. Сказав, що доповідав Президентові України Л.Кравчуку, який з метою недопустити загострення становища наказав негайно звільнити приміщення комендатури. Хто не виконає, буде знятий з посади. На думку Ю.Шалита, треба було доповісти міністру оборони України генерал-полковнику К.Морозову.
І.Єрмаков рішуче наполягав не гаяти часу, бо зволікання з виведенням наших військовослужбовців могло призвести до непередбачуваних подій, навіть до кровопролиття, і нам цього народ України ніколи б не простив. І.Єрмаков повідомив і про те, що командувач ЧФ зняв підполковника В.Звєрєва з посади і просив його звільнити приміщення.
Оцінивши становище, вирішили всіх 15 військовослужбовців на чолі зі старшим лейтенантом Ю.Парамоновим відправити у розташування ОГ ВМСУ.
Через деякий час разом з Ю.Шалитом ми теж прибули на КП орггрупи ВМС. На душі було важко.
У комендатурі залишився В.Звєрєв і підлеглі офіцери. Десь о 22 год. 40 хв. адмірал І.Касатонов прибув до військової комендатури і разом з начальником військ берегової оборони морської піхоти ЧФ генерал-майором В.Романенком обійшов усі приміщення будинку військової комендатури, відкриваючи навіть підсобки, побували і в туалетах.
Переконавшись, що ні озброєних людей, ні зброї в комендатурі немає, вони віддали команду заздалегідь приготовленому взводу морської піхоти ЧФ зайняти будинок військової комендатури гарнізону під приводом «обеспечения ее повседневной деятельности».
Ось як про це розповідав сам В.Звєрєв.

У рубці чергового караулів адмірал І.Касатонов наказав генерал-майору В.Романенку виконувати обов’язки військового коменданта гарнізону, замінити чергову службу офіцерами морської піхоти Чорноморського флоту, а мені в присутності представника Президента України І.Єрмакова оголосив про усунення з посади, підкресливши, що буде проведене відповідне розслідування.
Інспіруючи мою непокору виконати його розпорядження, І.Касатонов наказав розставити на території та в будинку комендатури особовий склад морської піхоти ЧФ.
Я отримав наказ МО України знаходитись в комендатурі. Наступного дня, 11 липня, о 8 год. 20 хв. моїх офіцерів в будинок комендатури не пропустили.
Таким чином, було здійснено захоплення військової комендатури гарнізону, особовий склад якої на законній підставі ст.15 Дагомиської угоди склав присягу на вірність народу України. Це були нахабні дії командування ЧФ. І знову виникло бідолашне запитання, а де Генеральний прокурор України? На той час його шлях лежав не до Севастополя.
Про це знову влучно сказав письменник С.Колесник: «...бездіяльність прокуратури народжує вседозволеність. Безкарність в арифметичній прогресії призводить до злочинності в геометричній прогресії. Не треба брати до рук підзорну трубу, щоб впевнитися: органи правопорядку стоять на узбіччі тернистого шляху, що зветься розбудовою молодої незалежної держави».
З часом нам стало відомо, що із захопленням комендатури взводом 810-ї бригади морської піхоти ЧФ зі штабу флоту надійшов наказ перевести з’єднання у бойову готовність «Повна». Особовому складу були роздані бронежилети і видані набої до зброї.
Із Москви адмірал флоту В.Чернавін надіслав командувачу ЧФ адміралу І.Касатонову шифротелеграму такого змісту: «Ваши действия одобряются — нарушителей моратория из комендатуры убрать. Приказ министра обороны Украины не исполнять... Предупредите Кожина, чтобы не баловался с вооруженными людьми, т.к. в случае нападения будет применено оружие на поражение бандитов».

Переконаний, що неупереджений читач сам зробить висновок, хто постійно створював напругу в нашому регіоні, давав гризти гірке яблуко розбрату. Саме ці політикани у військових мундирах провокували війну між двома великими народами.
Не менш напруженим видався і день 11 липня. Становище навколо комендатури гарнізону не дозволило генерал-майору В.Мартиросяну своєчасно відбути до Києва.
О 8 год. 30 хв. відбулася розмова Б.Кожина з міністром оборони України К.Морозовим, якому розповів і В.Мартиросян про вчорашні зустрічі і розмови з адміралом І.Касатоновим, якого він особисто попередив про те, щоб не було кровопролиття.
Він повідомив Костянтина Петровича про те, що через помічника дзвонив Президенту Росії Б.Єльцину. В інформації до Москви Мартиросян підкреслив, що вся напруга на Чорноморському флоті і в Севастополі йде саме від Касатонова. За його відсутності всі спірні питання розв’язувалися за столом переговорів.
В.Мартиросян розповів К.Морозову і про те, як вночі приміщення комендатури пильно обстежив адмірал І.Касатонов, ображав підполковника Звєрєва, а потім усунув його з посади. Мартиросян вимагав від командувача ЧФ не чіпати Звєрєва. На закінчення розмови з міністром оборони України генерал-майор В.Мартиросян звернув його увагу на І.Єрмакова, який вважав, що військова комендатура належить Чорноморському флотові. Проте він, В.Мартиросян і контр-адмірал Б.Кожин наполягали на тому, що це українська земля.
Як ми зрозуміли, генерал-полковник К.Морозов не погодився з тим, що ми зняли охорону військової комендатури Севастопольського гарнізону. Зараз важко оцінювати: варто чи не варто було знімати охорону. Але в той час, щоб дотримуватися чіткої позиції цивілізованого, ненасильницького вирішення всіх спірних питань, щоб не допустити пролиття крові безвинних людей (мова йшла не про наше особисте життя), з урахуванням вимог Президента України (якщо вірити І.Єрмакову, який на словах передавав президентську точку зору про негайне наше виведення охорони з комендатури), я переконаний, що ми тоді поступили правильно.
Хоча під час першого відвідування орггрупи ВМС України начальник СПУ МО України полковник В.Мулява звинувачував Б.Кожина і мене в тому, що ми віддали комендатуру. Заради об’єктивності скажу шановним читачам, що, на думку Володимира Савовича, нічого б страшного не трапилося. Але хто знає, до чого б це могло призвести? Іскра народила б пожежу, в якій горіли б невинні люди.
У цей же день, о 9 год. 30 хв. у міськвиконкомі під головуванням І.Єрмакова відбулась нарада, на якій були присутні з нашої сторони депутати Верховної Ради України О.Тарасенко, Б.Горинь, старший консультант міністра оборони України полковник В.Лазоркін, В.Мартиросян, Б.Кожин і автор книги. Від Чорноморського флоту — І.Касатонов, В.Ларіонов, Г.Гурінов, генерал-лейтенант авіації М.Фадєєв, контр-адмірал Ю. Халіулін, капітан 1 рангу О. Осокін. Це було дуже важливе засідання, тому зупинюся на ньому детальніше. Спочатку І.Єрмаков прочитав телеграму від В.Дурдинця про усталення становища у місті і на Чорноморському флоті. Представник Президента України зауважив, що у Севастополі становище нормальне. Робітничі колективи працюють поки що спокійно. Занепокоєність викликала та сторона, яка й повинна була забезпечити порядок. Далі І.Єрмаков сказав, що ми мусимо бути розумними і запобігти тому, що зараз відбувається в «гарячих точках» СНД. Історія нікому не простить. А вчора події розвивалися саме таким чином. Причина — в небажанні виконувати угоди двох президентів. Як наголосив І.Єрмаков, настав апогей у питанні про Чорноморський флот. Про це він доповість Президенту України Леоніду Кравчуку.
Тільки закінчилась його вступна промова, як виникла суперечка між Касатоновим і Мартиросяном, яких різко перервав Єрмаков: «Я ночь не спал. Будете ссориться, уйду отсюда. Поэтому прошу уважения друг к другу. К тому же не надо начинать распри из-за СМИ».

У цей час зателефонував В.Дурдинець, з яким розмовляли І.Єрмаков і О.Тарасенко. Вище керівництво вирішило негайно відновити переговори міждержавних делегацій про Чорноморський флот. Олександр Тарасенко наголосив, що всі несуть відповідальність за недопущення загострення становища.
Учора стало зрозуміло, що гарячі голови ще є. Але це психоз серед невеличкої купки людей.
Нагадавши про звернення особового складу артполку, О.Тарасенко зауважив, що не треба втягувати військовослужбовців у політичні баталії, бо це суперечить законам України.
Від імені Верховної Ради України О.Дурдинець попросив усіх вжити відповідні заходи щодо забезпечення порядку в Севастополі і на ЧФ. Звернув увагу присутніх і на якомога швидше припинення заняття комерційними справами. Про вивіз майна з ЧФ говорять навіть за кордоном.
О.Тарасенко чомусь зауважив, що не треба було поспішати складати присягу в комендатурі і нагнітати пристрасті в різних засобах масової інформації. Нагадав про переговори в найближчий час (дійсно, вони згодом, 18 липня, розпочалися у Москві, про що вище йшла мова). Останні слова Олександра Тарасенка цитую: «Прошу Игоря Владимировича относиться к нам как к гражданам Украины. Куда кто из военнослужащих пойдет служить — дело личного выбора».
Наступні запитання і відповіді з’ясували, що Дагомиська угода є, а механізму її виконання немає. О.Тарасенко попросив членів Військової Ради ЧФ не порушувати закони України.
Виникло питання і про військову комендатуру ЧФ. Слово взяв І.Касатонов, привітав делегацію України, в складі якої, на його думку, солідні люди. Підкреслив, що сприймає О.Тарасенка з повагою:

«Но вы гражданский человек. Вы оторваны от жизни. Вам кажется, что на флоте психоз, а нам кажется, что это нарастающий темп обстановки. Здесь Военный Совет ЧФ.
По генерал-майору Мартиросяну. Я возвратился из командировки и стал врастать в обстановку. Вчера тов. Мартиросян ворвался ко мне и навязал свой стиль разговора. Хотел снять меня с должности. Но Вы не тот, кто дает мне оценку.
Обищенко и Каталов знают, что я не коммерческий человек. Из России ко мне едут много коммерсантов. Но я их «отшиваю». Нет нигде моей подписи, хотя сделки предлагались нам выгодные.
Есть закон Украины, что на ее территории все имущество принадлежит ей. Генерал-майор юстиции в запасе А.Худоерко, как бывший председатель военного трибунала ЧФ и как юрист, все знает. Я не коммерсант. Я люблю боевое дело.
Комендатура — это пример деструктивной деятельности. А ведь мораторий существует. Мы отвечаем за людей, и нам вверена их судьба. Кстати, майоры и подполковники в артполку перепились. Жаль, что здесь нет народных депутатов России.
По соглашению в Дагомысе я направил 15 телеграмм и 10 протестов. Под видом приема украинской присяги я отпускаю людей к Борису Борисовичу. Но этот характер приобретает силовую окраску.
Напомню об обмане людей на МТЩ «Сигнальщик». Капитан-лейтенант Лещенко — инициатор этого обмана. Ситуация приняла силовой, кулачный характер. Мичманы Накалюжный и Рябовой оказали силовое воздействие.
В 816-м артполку наши два генерала были вытолкнуты. Это все организовали представители СОУ. Это все сговор СБУ. Они этим занимаются. В артполку прием присяги возглавил тов. Радецкий. Мгновенно рождаются приказы МО Украины, но это все поспешно.
Вчера дошло до клацания затворами.
Зверев самовольно вышел из подчинения. Произведен вооруженный захват пункта Управления Главной базы. Законный начальник гарнизона лишен возможности управлять силами. Создались реальные условия захвата других объектов ЧФ.
С апреля появился здравый смысл, но без доброй воли. Наладились конкретные отношения между руководством Вооруженных Сил Украины и ВМС. У нас положительные отношения с Иваном Бижаном. Несколько дней назад я вышел на тов. Кожина, и все в норме. И вдруг такие дела. Это инспирирование опасной акции. А на флоте уже 68 кораблей и судов с Андреевскими флагами.
Недавно у нас побывал полковник Омельченко. Четыре с половиной часа Военный Совет уделил ему внимания. Но вчерашняя акция — это вооруженный захват комендатуры. Это все логика и силовые заявления без политического решения. Вопрос стоит очень серьезно, ибо есть попытки захватить Черноморский флот.
У нас должен быть конструктивный разговор, хотя, к сожалению, рассматриваем вопрос без России.
Хотел бы согласиться, что на нас лежит великая ответственность, и мы не хотим друг другу навредить».

Говорячи по-російськи: «Знает кошка, чье мясо съела». Яким став розсудливим та добрим, хоч до рани прикладай!
Важко погодитися і з висновком О.Тарасенка, який після виступу І.Касатонова сказав, що з комендатурою вийшов перегин. Виходило, що особистого рішення військовослужбовців як і не було, а все зробила нечиста сила.
Потім йшлося про те, як проінформувати про дану зустріч. Пролунала думка, щоб сповістити коротко: керівництву не порушувати мораторій і всі зусилля зосередити на підтримці порядку в місті, в тому числі і на флоті.
Аж гульк! Касатонов несподівано заявив: «Создание ВМС Украины — это деструктивно».
Зауважив Богдан Горинь, що не треба паплюжити почуття людей, які свідомо присягнули Україні.
Адмірал І. Касатонов не погодився і заявив: «Это дохлая утка. Мы люди военные. Зверев три раза не подчинился. Он посчитал, что весь орган управления его вышел из подчинения».
Б.Горинь запитав: «А чи не небезпечно політизувати військових? Саме про це переконливо свідчить звернення Координаційної Ради. І яка у зв’язку з цим позиція Ігоря Володимировича?»
Касатонов різко відповів, що звернення готувалося офіцерами без узгодження з командуванням ЧФ і що у повну бойову готовність флот переводитися не буде.
Б.Горинь продовжував запитувати: «Якби адмірал Касатонов сприйняв те, що «верхи» вирішили віддати ту частину флоту, яка дорівнює внеску України в його будівництво?»
Відповідь Касатонова: «Передача ЧФ — полная или нет — должна быть на базе согласованного механизма, где определены четкие сроки передачи, конкретные объекты. Для этого должны быть умные директивы, а не спорадические приказы МО Украины, которые компроментируют генерала Морозова. Чем отпугнула Украина? Приемом второй присяги. Есть третий объект переговоров — Грузия. Поэтому я против украинизации всего флота».
Зауважу, саме на цьому засіданні вперше пролунала думка начальника штабу флоту Г.Гурінова про єдиний Чорноморський флот двох держав.
О.Тарасенко зауважив, що із Грузією вже є один відсоток розподілу. А на ЧФ посилюється геноцид тих, хто присягнув на вірність Україні.
Слушно зауважив і Б.Горинь, що ми теж за неподільність Чорноморського флоту, який повністю треба віддати Україні.
Знову кинув репліку І.Касатонов: «Если заявим военнослужащим, что выбирайте, какую принимать присягу, тогда рухнем. Я не буду служить в украинском флоте. Это гибель Черноморского флота».
Після цього І.Єрмаков висловився: «Я за єдиний флот».
У виступі контр-адмірал Борис Кожин позитивно оцінив зустріч, висловив надію на подальші взаємозв’язки з членами Військової Ради ЧФ. Борис Борисович зауважив, що в орггрупі ВМС України зараз близько 50 чоловік, тому її можливості впливати на всі процеси присягання Україні на флоті не відповідають дійсності. Наголосив, що ніякими мораторіями душевні прагнення людей не зупинити. Побажав командуванню Чорноморського флоту повернутися до дійового виконання Дагомиської угоди.
Його декілька разів намагався перебивати репліками І.Касатонов. На закінчення командувач ВМС України контр-адмірал Б.Кожин поставив риторичне запитання: «Чому безкарно діє в місті Севастополі РРК, члени якого, крім розбрату між людьми, нічого не дають?» Але відповіді від керівництва міста не дістав.
Під час переговорів надійшло повідомлення про складання присяги Україні особовим складом 41-ї школи зв’язку, розташованої в м.Миколаєві (командир капітан 1 рангу Олександр Родькін, його помічник із роботи з особовим складом капітан 2 рангу Юрій Филипенко). Це додало масла у вогонь.
О 12 год. 25 хв. у бригаді морської піхоти була зіграна бойова тривога, яка перетворилась у БГ «Повна»: особовому складу видали бронежилети та набої .
Формувалась десантно-штурмова група у складі 25 чоловік для доставлення до військової комендатури до 13-ї години.
Після такої акції Борис Кожин і я розмовляли з народними депутатами Верховної Ради України Миколою Поровським, Олександром Тарасенком, Богданом Горинем, командиром 32-го АК генерал-майором Віктором Палієм, головою Кримської організації СОУ полковником Миколою Скипою.
Хотів би щирі слова вдячності за співпрацю і допомогу висловити командиру 32-го армійського корпусу генерал-майору Віктору Палію. Не було випадку, щоби він не підставив своє плече командуванню ВМС. З самого початку між ним і контр-адміралом Борисом Кожиним встановилися дружні й конструктивні стосунки. Пам’ятаю: висновки й пропозиції Віктора Палія носили виважений і розумний характер, були проникнуті командирською кмітливістю з урахуванням військово-політичного становища в Кримському регіоні і на півдні України.
Головний висновок із розмови: І.Касатонов відчув, що земля висковзує з-під ніг, тому стає небезпечнішим. Основні бойові з’єднання Чорноморського флоту розпочали комплектуватися тільки росіянами. Тому процеси, які відбуваються в колективах, ні в якому разі не підштовхувати, бо якщо військовослужбовці вирішили присягнути народу України, вони це зроблять будь-що.
М.Поровський ознайомив нас із заявою прес-служби Комітету громадських організацій «Крим з Україною», зверненою до інформаційних агентств про становище, яке склалося в комендатурі Севастопольського гарнізону.
Зокрема наводився такий факт. Коли командування ЧФ зрозуміло, що викликати збройне зіткнення не вдасться, воно пішло на наступну провокацію — напад на автомашину УАЗ помічника військового коменданта майора Сергія Панникова. П’ятеро морських піхотинців напали на водія, витягли його з автомобіля, зв’язали руки. У цей саме час Панникова схопили за голову, скрутили руки і вкинули в машину.
Ця груба провокація на землі суверенної держави України викликала особливе невдоволення тому, що військовослужбовці ЧФ отримували заробітну платню за цю «службу», тобто за ворожі дії проти України, яка їх годувала.
Але провокація не вдалася: підполковник Володимир Звєрєв разом з полковником Володимиром Індило зранку 12 липня оголосили голодування у кабінеті коменданта.
О 10 год. 30 хв. я разом з Б.Кожиним прибув до комендатури, в якій, як розповідав В.Звєрєв, під час захоплення морськими піхотинцями будинку комендатури передача зброї та іншого майна не проводилась.
Ми розмовляли з помічником командувача ЧФ капітаном 1 рангу В.Долговим, який не заперечував проти перебування в комендатурі В.Звєрєва, але категорично вимагав покинути приміщення полковником В.Індило.
Ми пропонували, щоб комендатура функціонувала і для Чорноморського флоту і для ВМС України.
В.Звєрєв вніс пропозицію щодо організації несення патрульної служби в гарнізоні силами частин ЗС України, щоб довести І.Касатонову, що комендатура все-таки існує .
Як показали подальші події, командування ЧФ відчувало дуже нестійке своє становище.
О 23-й годині оперативному черговому ОГ ВМСУ зателефонував генерал-майор В.Романенко і вимагав не допустити штурму військової комендатури взводом майора Рожманова. До такого ми навіть додуматися не могли, бо були прибічниками цивілізованого вирішення всіх спірних питань.
13 липня підполковник В.Звєрєв ще знаходився у військовій комендатурі, не припиняючи голодування, вимагав від командування ЧФ виконувати свої обов’язки щодо частин, які знаходились у підпорядкуванні МО України.
Об 11 год. 50 хв. полковника В.Індило витягли із приміщення комендатури з фізичними пошкодженнями, завданими йому морськими піхотинцями ЧФ.
У ніч з 13 на 14 липня 1992 року командувач ЧФ адмірал І.Касатонов отримав шифротелеграму від командувача ВМФ СНД адмірала флоту В.Чернавіна.

1. Действия одобряются — нарушителей моратория из комендатуры убрать.
2. Приказ МО Украины не исполнять как изданный незаконно в нарушение моратория и заявлений руководства в Дагомысе.
3. Предупредите Кожина, чтобы не баловался с вооруженными людьми, т. к. в случае нападения будет применено оружие на поражение бандитов.

Дана шифротелеграма була направлена міністру оборони і командувачу ВМС України. Керуючись цією вказівкою, командування Чорноморського флоту віддало розпорядження полковнику Корнєєву, коменданту, призначеному І.Касатоновим, щоб при виконанні даного наказу не зупинятися ні перед чим, навіть перед застосуванням збройної сили. Це вже було архіагресивно!
В.Звєрєв доповів командувачу ВМС України і військовому прокурору Севастопольського гарнізону про рішення командування ЧФ. З метою запобігти застосуванню сили було вирішено, щоб В.Звєрєв залишив будинок комендатури, до речі, вже у званні полковника.
На кораблях і в частинах флоту проводилось потужне морально-психологічне оброблення моряків-чорноморців для того, щоб підняти Андріївські прапори у День ВМФ і привести до присяги СНД молодих воїнів проти їх волі, всупереч Дагомиським домовленостям.
У газеті «Крымская правда» від 14.07.92 року було надруковане повідомлення прес-центру ЧФ «В одностороннем порядке», в якому грубо сфальсифіковано факти, пов’язані з складанням присяги особовим складом комендатури гарнізону. Йшлося про начебто диригування ритуалом складання присяги з боку Міністерства оборони України. У зв’язку з цим командування і прес-центр ВМС України заявили протест редакції газети і прес-центру ЧФ, який оголосив контр-адмірал Б.Кожин на прес-конференції для засобів масової інформації України, що тривала протягом півтори години.

9 июля, йшлося в протесті, личный состав военной комендатуры Севастопольского гарнизона в подавляющем большинстве — 95 % — добровольно принял присягу на верность народу Украины. Законность принятия присяги засвидетельствована военным прокурором Севастопольского гарнизона.
Военный комендант подполковник В.Зверев произвел доклад об этом по команде. Сразу же, после доклада, последовали угрозы от первого заместителя командующего ЧФ вице-адмирала В.Ларионова о применении силы, отстранении от занимаемых должностей.
С получением доклада о принятии личным составом военной комендатуры присяги на верность народу Украины командование ВМС поставило в известность руководство Министерства обороны Украины. Учитывая ходатайство военного коменданта, реальную опасность расправы над принявшими присягу, что имело место и ранее в других частях флота, и на основании ст. 3 Закона Украины «О Вооруженных Силах Украины», где говорится о добровольном поступлении на кадровую военную службу, об обеспечении гарантированной социально-правовой защищенности военнослужащих, министром обороны Украины принято решение взять под свою юрисдикцию и включить в состав Вооруженных Сил военную комендатуру Севастопольского гарнизона.
Следует подчеркнуть, что комендатура после принятия присяги функционировала в полном соответствии с требованиями Устава гарнизонной и караульной службы, и переподчинение командующему ВМС Украины, как начальнику гарнизона, не повлекло за собой изменений и нарушений в несении патрульной и караульной службы в гарнизоне.
С целью предотвращения возможных инцидентов и провокаций по отношению к личному составу комендатуры командующим ВМС Украины было отдано распоряжение о выделении дополнительной охраны, которая была сразу же снята после личных заверений командования ЧФ о непринятии каких-либо мер принудительного выдворения людей из комендатуры.
Что касается лишения возможности управления гарнизонной службой, возможных предпосылок беспорядков, то все это могло произойти вследствие недостаточно обдуманных действий вице-адмирала В.Ларионова, который в пылу личных амбиций запретил выделение гарнизонного наряда от частей ЧФ.
После того, как командующий ЧФ лично убедился, что в помещениях военной комендатуры вооруженной охраны нет, поправ договоренности, отдал распоряжение о захвате помещений военной комендатуры, что и было осуществлено в 23.00 10 июля личным составом подразделения морской пехоты. При этом в грубой форме, с применением физической силы был отстранен штатный личный состав комендатуры, передача оружия и другого имущества установленным порядком не производилась.
Военнослужащие срочной службы были изгнаны с территории комендатуры без снятия со всех видов довольствия; личные вещи, находящиеся на территории гауптвахты, военнослужащим не возвращены.
Командование, пресс-центр ВМС Украины выражают решительный протест в связи с необоснованным заявлением о личном руководстве министром обороны Украины данной акцией и требуют опубликования нашего протеста в Вашей газете на том же месте и тем же размером шрифта.

На прес-конференції, на якій був 31 кореспондент, командувач ВМС Борис Кожин навів вражаючі факти порушень мораторію командуванням ЧФ, дав вичерпні відповіді на численні запитання присутніх.
У цей же день відбулась прес-конференція адмірала І.Касатонова, на якій він знову наголосив, що ст.15 Угоди в Дагомисі на Чорноморський флот не розповсюджується, безпідставно звинуватив Міністерство оборони і Кабінет міністрів України начебто в плануванні продажу п’яти підводних човнів і декількох суден за кордон. Знову кидав отруєні стріли в орггрупу ВМС України.

Вся прес-конференція, як і попередні, — це брудний фарс людини, яка на дух не переносила будь-які кроки на користь України. Саме про це свідчать слова І.Касатонова:

«Неправовые, нецивилизованные действия присягнувших Украине военнослужащих комендатуры, орггруппы ВМС республики получили решительный отпор от командования флота».

Відповідаючи на запитання кореспондентів, він зауважив: «Неужели кто-нибудь мог подумать, что я не приму мер по комендатуре и оставлю все так, как произошло в мое отсутствие?»
Таким же був і його перший заступник В.Ларіонов, який сказав: «Демарш подполковника Зверева подвел севастопольцев к грани риска, грани жизни и смерти».
Ну, досить лякати читачів. А саме в цьому полягала прес-шоу-конференція керівництва ЧФ, яке на В.Звєрєва всіх собак повісило.
Через декілька днів у газетах з’явилося звернення загальних зборів офіцерів і прапорщиків військової частини А-0279 з приводу прес-конференції командувача ЧФ адмірала І.Касатонова від 14 липня 1992 року під назвою: «Ваши заявления вызывают тревогу».

...У нас вызывают недоумения и тревогу ваши заявления на пресс-конференции 14 июля с.г.
Первый факт: Вы утверждаете, что «когда принималась присяга в Симферопольском артиллерийском полку береговой обороны ЧФ на верность народу Украины, то в селе Перевальном находились в полной готовности две роты.
Во-первых, о принятии присяги в Симферопольском артполку мы узнали только через 2 дня из газеты ОдВО «Слово и честь». Считаем, что принятие присяги личным составом артполка является делом чести и совести каждого военнослужащего.
Во-вторых, Симферопольское высшее военное объединенное училище расформировывается и боевых подразделений не имеет, а формирование механизированной бригады началось только 15 июля 1992 года. О каких двух ротах в полной готовности можно вести речь?
Второй факт: Вы утверждаете, что «в том же Перевальном создана бригада спецназначения, ныне в ней насчитывается более двух тысяч человек».
Формирование механизированной бригады осуществляется при строгом соблюдении военной доктрины Украины и планов Главного штаба и Вооруженных Сил Украины: вместо мотострелковых дивизий сокращенного состава и кадров, которые не способствуют поддержанию должного уровня БГ, создаются меньше по объему возложенных на них задач компактные механизированные бригады. О какой бригаде спецназначения может идти речь?
Мы категорически против того, чтобы нас необоснованно обвиняли в каких-либо политических интригах и не имеющих под собой никакой почвы фактах.
Подобные заявления ведут не к улучшению обстановки в воинских коллективах Черноморского флота и Вооруженных Сил Украины, а к ее обострению, дезинформируют народ.

Вважаю, що буде цікаво ознайомитися з обґрунтуванням законності створення військової комендатури гарнізону для частин Збройних Сил України, про яке ми доповіли міністру оборони України.

1. Особовий склад добровільно склав присягу на вірність народу України (95%).
2. Законність складання військової присяги засвідчена військовим прокурором Севастопольського гарнізону.
3. Комендатура включена до складу ЗС України згідно з клопотанням військового коменданта на підставі ст.3 п.6 Закону України «Про Збройні Сили України», де проголошується про добровільність вступу на кадрову військову службу і гарантії соціально-правового захисту військово-службовців, ст.3 п.10.
4. Після складання присяги комендатура функціонувала у повній відповідності до вимог Статуту гарнізонної і вартової служби; перепідпорядкування командувачу ВМС України, як начальнику Севастопольського гарнізону, не потягло за собою змін і порушень у несенні патрульної і вартової служб гарнізону.
5. Начальником гарнізону контр-адміралом Б.Кожиним було передбачено на випадок відмови виділення гарнізонного наряду від частин ЧФ, їх відновлення за рахунок частин, підпорядкованих ЗС України, з метою недопущення втрати контролю за становищем у гарнізоні.
6. Звернення військового коменданта гарнізону по допомогу для підсилення охорони комендатури від можливих дій з боку командування ЧФ надійшло після загроз з боку віце-адмірала В.Ларіонова щодо силового видворення штатного особового складу за межі комендатури.
7. Після перепідпорядкування комендатури підполковник В.Звєрєв доповів першому заступнику командувача ЧФ В.Ларіонову про складання присяги на вірність народові України і готовність керувати гарнізонною службою з урахуванням його вказівок.
8. Командування ЧФ після захоплення приміщень комендатури і гауптвахти усунуло штатний особовий склад, допустивши до керівництва комендантською службою некомпетентних людей. Прийом і передача справ і обов’язків, режимних документів, зброї, боєприпасів, засобів зв’язку і техніки згідно з Статутом внутрішньої служби не проводилися.
9. Під час захоплення комендатури були випадки застосування фізичної сили до штатних робітників комендатури, злом приміщень, вилучення техніки.
10. Військовослужбовців строкової служби військової комендатури вигнали з території комендатури без зняття з усіх видів постачання, особисті речі, які знаходилися на території гауптвахти, особовому складу не повернені.
11. Навколо комендатури командуванням ЧФ навмисно створювалось напружене становище (про що йшлося вище).

Пропозиції

1. Керуючись наказом МО України № 120 від 9 липня 1992 року про відновлення військової комендатури гарнізону Севастополя у попередній штатній будові з виконанням своїх функціональних обов’язків згідно із Статутом гарнізонної і вартової служби, запропонувати командуванню Чорноморського флоту створити військову комендатуру на базі 115-ї комендатури охорони і забезпечення штабу ЧФ з підпорядкуванням її віце-адміралу В.Ларіонову.
2. Виходячи з того, що частини Севастопольського гарнізону мають різну підпорядкованість, можливий варіант створення змішаного складу комендантської служби з представників ВМС України і Чорноморського флоту.

Командування ВМС на підставі законів України, норм міжнародного права, здорового глузду шукало різні варіанти взаєморозуміння з моряками-чорноморцями. Але проти цього виступав міцночолий Касатонов і Ко. Саме про це свідчать його чергові протести і заяви.
Наприклад, газета «Красная звезда» 16 липня надрукувала статтю «Шесть протестов адмирала Касатонова украинская сторона проигнорировала». Червоною ниткою знову проводилася думка — не допустити українізації ЧФ, а значить, створення ВМС України.
Через деякий час комендатура на чолі вже з полковником Володимиром Звєрєвим почала діяти на базі колишнього штабу дивізії ППО за вже відомою читачам адресою: вул. 4-та Бастіонна, 5.
Треба підкреслити, що Володимир Павлович розвернувся оперативно. Уже в кінці липня він організував підведення підсумків стану військової дисципліни з командирами частин Севастопольського гарнізону в українських військових частинах. Декілька командирів, психологічно не встигнувши сприйняти цей факт — з’явилася своя комендатура, — не прибули на засідання. За це їм начальником гарнізону Б.Кожиним були оголошені догани.
Хочу нагадати шановним читачам, що на тлі драматичних подій, пов’язаних з присягою на вірність Україні особовим складом військової комендатури Севастопольського гарнізону, 11 липня присягнули військовослужбовці 41-ї школи молодих спеціалістів зв’язку в м.Миколаєві. Як потім стало відомо, це стало наслідком конкретної роботи миколаївської організації СОУ, яку очолював капітан Володимир Шевченко і який пізніше багато в чому допоміг командуванню ВМС та офіцерам орггрупи під час підготовки в дуже непростих умовах до ритуалу підняття Державного прапора України на кораблі керування «Славутич», котрий добудовувався на суднобудівному заводі в м.Миколаєві. Але про це в другій книзі.
Також варто сказати добрі слова подяки активному члену Спілки офіцерів України, який безпосередньо служив у 41-й школі, мічману Георгію Престінському. Саме його конкретна й патріотична робота багато в чому сприяла складанню присяги українському народові особовим складом школи зв’язку в Миколаєві, військово-морського шпиталю та інших частин і підрозділів. До командувача ВМС прийшов рапорт від командира частини капітана 1 рангу О.Родькіна з проханням включити школу до складу Збройних Сил України. Про це контр-адмірал Б.Кожин доповів генерал-полковнику К.Морозову, і згодом військова частина 72133 ввійшла до українського війська і була підпорядкована начальнику Управління військової освіти ЗС України.
Через деякий час присягу на вірність народу України склав постійний склад військовиків 55-х курсів офіцерського складу в Ізмаїлі, якими командував капітан 1 рангу Володимир Ісаков. Головну роль при цьому зіграли заступник начальника учбового центру капітан 1 рангу Павло Шпагін, капітан 2 рангу Володимир Цваріані та інші офіцери управління.
Згодом, у серпні, на базі цих курсів було створено тимчасовий учбовий центр Військово-Морських Сил України для перепідготовки молодих офіцерів, які закінчили військові училища в 1992 році. Там мені довелося побувати, провести заняття з офіцерами з історії України та її війська.
Підводячи підсумок, підкреслюю: продовження процесу присягання на вірність Україні свідчило про те, що все більше військовослужбовців всупереч всякій шовіністичній пропаганді добровільно робили особистий вибір. І звинувачення орггрупи ВМС України у підбурюванні до складання присяги на вірність українському народові були безпідставні. Про це переконливо свідчить той факт, що жоден кореспондент, крім російських, жоден військовий керівник, крім російських і командування ЧФ, не критикували українську сторону. Навпаки, вони, очевидно, бачили, що «старший брат» про незалежність України навіть чути не хоче, тому й всіляко гальмував об’єктивний рух історії.
А тим часом під кінець липня ми отримали повідомлення про наступну зустріч президентів України і Росії в Ялті. З цього приводу перший заступник Голови ВР України В.Дурдинець запросив Б.Кожина і мене до санаторію «Жемчужный», де він відпочивав, для консультації та доповіді про становище у зв’язку з виконанням Дагомиської угоди, а також наших пропозицій щодо прискорення темпів відродження Українського флоту.
Про ці події докладніше в наступній книзі.
Хотів би підкреслити: на фоні Дагомиських переговорів, нових фактів подальшого свідомого присягання на вірність народу України відродження Українського флоту перейшло у практичну площину. Згідно з рішенням міністра оборони і директив Головного штабу ЗС України почали формувати екіпаж на новий корабель «Славутич» і особовий склад окремого батальйону охорони та обслуговування штабу ВМС України.
Про хід їх комплектування і офіційне народження докладніше у другій книзі.
Назву лише перше їх командування: командир «Славутича» — капітан 2 рангу Валерій Мандич, начальник Соціально-психологічної служби корабля капітан 2 рангу Юрій Гаврилов, командир ОБОО — майор Володимир Стовпівський, начальник СПС батальйону капітан Володимир Маслов.

Далі

До змісту Анатолій ДАНІЛОВ Український флот: біля джерел відродження