Анатолій
ДАНІЛОВ
Український флот: біля джерел відродження
Переговори у Дагомисі
(Як Касатонов і Ко «корегували» їх)
23 червня 1992 року в Дагомисі відбулася
зустріч президентів України і Російської Федерації, яка
декілька разів переносилась. У фешенебельному отелі «Дагомис»
вели переговори Л.Кравчук і Б.Єльцин, офіційні делегації
двох держав.
За декілька днів до переговорів у Дагомисі ми разом з
Б.Кожиним у Міністерстві оборони в Києві розмовляли з
виконуючим обов’язки начальника Військово-Морського управління
ГШ ЗС України капітаном 3 рангу І.Тенюхом і старшим офіцером
Управління капітаном 1 рангу В.Польовим. Вони нам розповіли,
з якою великою відповідальністю готується наша делегація
до наступних переговорів. Про підготовку до них членів
делегації щоденно заслуховував міністр оборони України
генерал-полковник К.Морозов. Ми попросили їх про всі деталі
переговорів нам якомога скоріше розповісти для врахування
в практичній діяльності того, що вони зробили.
Від І.Тенюха і В.Польового нам стали відомі деякі, на
мій погляд, цікаві моменти, які яскравіше змальовують
всю палітру непростих переговорів. Що стосується домовленостей
між військовими делегаціями України і Росії, то про них
вели розмови міністри оборони К.Морозов і П.Грачов. Головнокомандувач
ОЗС СНД Є.Шапошников не брав участі в розмові, сидів осторонь.
Як потім підкреслив на прес-конференції генерал-полковник
К.Морозов, з часу створення Міноборони Росії відкрилась
можливість конкретно вирішувати всі міждержавні питання
військового характеру. Так, не зустріли протидії пропозиції
з нашого боку про адміністративне підпорядкування стратегічних
Збройних Сил, які дислокуються в Україні. Запропонований
порядок, наголосив міністр оборони К.Морозов, відповідає
існуючому становищу: військовослужбовці мають бути захищені
українськими законами і мають право складати присягу на
вірність народу України, тобто тій державі, на території
якої живуть.
Як згадували наші колеги Ігор Тенюх і Валентин Польовий,
ішов конструктивний пошук найсприятливіших рішень про
Чорноморський флот. Були і гострі моменти під час розмови.
Раптом до кімнати, де знаходились військові делегації
України і Росії, зайшов міністр закордонних справ України
А.Зленко і сказав: «Чому ви тут сперечаєтесь, нерви витрачаєте,
президенти вже все вирішили і про все домовились».
Члени делегації повели плечима, переглянулись і за своїми
міністрами вийшли на вулицю.
Дійсно, по парку, біля готелю прогулювалися Л.Кравчук
і Б.Єльцин, приязно про щось розмовляючи.
Потім, як стало відомо із офіційних джерел, президенти
підписали Угоду про розвиток міждержавних відносин.
Вважаю за необхідне викласти зміст цієї угоди — і при
цьому зауважити, що домовленість у Дагомисі від 23 червня
1992 року — унікальний документ, під яким стоять підписи
одразу шістьох (!) керівників обох держав.
У Г О Д А
між Російською Федерацією і Україною
про подальший розвиток міждержавних відносин
Російська Федерація і Україна, намагаючись
зміцнити дружні, рівноправні партнерські зв’язки, які
грунтуються на загальновизнаних нормах міжнародного права,
відмічаючи внесок народів Росії й України в розвиток демократичних
процесів в обох державах і їх відповідальність за їх подальше
поглиблення, погодились про таке:
1. Сторони будуть будувати свої відносини як дружні держави
і негайно почнуть розробку нового повномасштабного політичного
Договору, який відображав би нові якості відносин між
ними.
До укладення такого договору Сторони неухильно будуть
дотримуватися положення Договору між УРСР і РРФСР від
19 листопада 1990 року і наступних українсько-російських
домовленостей...
14. У зв’язку із створенням своїх збройних сил сторони
підтвердили важливість продовження переговорів щодо створення
на Чорному морі ВМФ Росії і ВМС України на базі Чорноморського
флоту. Вони погодилися на договірній основі використовувати
існуючу систему базування і матеріально-технічного забезпечення.
До завершення переговорів сторони домовились утриматися
від односторонніх дій.
15. Військовослужбовці Росії й України, призвані для проходження
служби у частинах, які входять до складу ОЗС СНД, приводяться
до присяги держави, громадянами якої вони є.
16. Сторони продовжать роботу щодо удосконалення міжпарламентських
зв’язків, активізують діяльність міжпарламентської комісії
Росії й України, двостороннє співробітництво постійних
комітетів і комісій Верховних Рад у законодавчій галузі.
17. З метою розвитку російсько-українських відносин у
руслі дружби, співробітництва і партнерства сторони домовились
надати зустрічам на вищому рівні регулярний характер.
Буде також утворений переговорний механізм на базі державних
делегацій для розроблення повномасштабного політичного
договору, а також підготовки таких зустрічей і координації
дій щодо виконання прийнятих на зустрічах рішень.
18. Угода набирає чинності з дня її підписання.
Відбулося в м.Дагомисі 23 червня 1992 року. Угода складена
в двох оригінальних примірниках, кожний на російській
і на українській мовах, причому обидва тексти мають однакову
силу.
Президент Росії Б.Єльцин Президент України
Л.Кравчук
Голова Верховної Ради Росії Р.Хасбулатов Голова Верховної
Ради України І.Плющ
В.о.Голови Ради Міністрів — Голова Уряду Росії Є.Гайдар
Прем’єр-міністр України В.Фокін
На прес-конференції, яка незабаром відбулася, президенти
Л.Кравчук і Б. Єльцин висловили задоволеність підсумками
українсько-російської зустрічі у верхах, яка була першою
під час дії мораторію.
«Ми всі сьогодні знаємо, — зауважив Л.Кравчук, — що згодою
в Дагомисі розпочався корінний поворот у відносинах між
двома великими державами».
Говорячи про Чорноморський флот, Б.Єльцин повідомив, що
сторони домовились «продолжить переговоры, которые ведутся,
и сделали шаг вперед: базы, на которых сейчас располагается
этот флот, будут эксплуатироваться и финансироваться совместно».
Зі свого боку Л.Кравчук сказав, що на базі Чорноморського
флоту будуть створені флоти Росії і України. З цього приводу
він особливо звернув увагу журналістів і гостей на статті
14-ту і 15-ту підписаної Угоди.
Відповідаючи на запитання про Крим, Єльцин повідомив,
що за взаємною домовленістю його не розглядали.
Кравчук у свою чергу наголосив на тому, що до укладення
повномасштабного політичного договору між двома державами
буде діяти договір від 1990 року, в якому «...чітко і
ясно сказано, що Росія і Україна не мають одна до одної
ніяких територіальних претензій». Таким чином, 23 червня
в Дагомисі про Чорноморський флот було прийнято важливе
політичне рішення: на базі ЧФ будуть створені Військово-Морські
Сили України і Військово-Морський флот Російської Федерації.
Незабаром на своїй прес-конференції з українськими та
іноземними журналістами міністр оборони України генерал-полковник
Костянтин Морозов детальніше пояснив нашу позицію. Що
стосується Чорноморського флоту, то дагомиська зустріч
не змогла визначити, яка його частина перейде до складу
Військово-Морських Сил України, а яка до ВМФ Росії.
Під час переговорів обома сторонами було визначено право
кожної держави на свої військово-морські сили.
Питання ж розподілу берега, інфраструктури, допоміжних
засобів будуть розглянуті спеціальними робочими групами.
Висловлюючи точку зору на те, що начебто
Україна у розподілі Чорноморського флоту пішла на невиправдані
компроміси, міністр оборони України підкреслив, що мова
в Дагомисі йшла тільки про тимчасову передачу для створення
ВМФ Росії частини бойових кораблів. Перебування їх на
території України буде тимчасовим на основі спеціальної
угоди, в якій будуть передбачені і розрахунки, і час перебування,
і порядок вирішення всіх питань після закінчення терміну
дії угоди.
Але (не будемо приховувати дійсність) Договір про дружбу,
співробітництво та партнерство, укладений у травні 1997
року між Україною та Російською Федерацією їх президентами,
хоча і розв’язав занадто затягнений морський вузол — питання
розподілу Чорноморського флоту, — проте неабияк прищемив
національні інтереси нашого народу.
Я був і залишаюсь на позиції: Військово-Морські Сили України
мали історичне, політичне і юридичне право відроджуватися
на тій частині Чорноморського флоту, яка розташована на
теренах Української держави.
Одним словом, якби виконався указ Президента України від
5 квітня 1992 року, події розгорталися б зовсім інакше.
Я переконаний, врешті-решт це пішло б на користь і Україні,
і Росії.
Треба зауважити, що в 15-й статті Угоди була, нарешті,
сформульована своєрідна розв’язка військової присяги:
президенти погодились з тим, що хто б де не служив, кожний
складає присягу на вірність народу тієї держави, громадянином
якої є. Іншими словами, була анульована абсурдна присяга
СНД.
Також у Дагомисі міністри оборони К.Морозов і П.Грачов
підписали Угоду «Про організацію підготовки офіцерського
складу, порядок переводу (відрядження) і звільнення його,
прапорщиків та мічманів». Це занадто важливий документ,
що складається із 10 статей, дав курсантам і слухачам
право продовжити і закінчити навчання у військово-навчальних
закладах, в які вони вступили до підписання даної угоди,
безплатно. Угода передбачала і обмін курсантами, які бажали
перевестися із вузів Росії до вузів України і навпаки.
Присвоєння першого офіцерського звання тим, хто хотів
після закінчення вузу проходити військову службу у Збройних
Силах, Прикордонних військах, а також в інших військових
формуваннях держав-учасниць, що підписали цю угоду, відтепер
здійснювалося керівниками відповідних міністерств і відомств
Росії і України.
І ще один важливий аспект угоди — стаття 6: перевід (відрядження)
осіб офіцерського складу, прапорщиків і мічманів, які
виявили бажання проходити подальшу військову службу у
Збройних Силах, Прикордонних військах й інших військових
формуваннях України, проводиться за рішенням вищих керівників
військових органів відповідних держав після отримання
згоди (запиту) однією із сторін, що домовилася, щоб виключити
будь-який тиск на військовослужбовців та урізування їхніх
прав.
Про підсумки переговорів у Дагомисі начальник прес-центру
ВМС України капітан 2 рангу Костянтин Іванко 1 липня 1992
року виступив із заявою, яку підписали контр-адмірал Б.Кожин
і автор цих рядків. Про її зміст ми доповіли генерал-полковнику
К.Морозову, полковнику В.Муляві, надрукувавши виступ К.Іванка
у газеті «Флот України».
Враховуючи, що підписана угода в Дагомисі президентами
України та Росії не передбачала розв’язання багатьох конкретних
питань (юридична основа і статус кораблів ВМФ Росії, що
базуються в Севастополі, механізм взаємодії двох флотів,
базування сил та використовування берегової інфраструктури),
командувач ВМС контр-адмірал Б.Кожин, офіцери організаційної
групи вирішили висловити у заяві прес-центру своє бачення
подальшого втілення в життя положень Дагомиської угоди.
Ось декілька наших пропозицій:
1. Як відомо, ВМС України відроджуються
і створюються на базі частини сил Чорноморського флоту.
Це перш за все інфраструктура з пунктами базування кораблів,
суден й авіації, командними пунктами, пунктами управління
і зв’язку, системою навігаційно-гідрографічного, матеріально-технічного
й іншого тилового забезпечення. Корабельний склад буде
визначений на наступних зустрічах експертних груп і комісій.
2. ВМФ Російської Федерації створюється на базі Чорноморського
флоту з формуванням оперативно-тактичного об’єднання (оперативної
ескадри), кількісний склад якого буде визначено на переговорах.
Перебування даного об’єднання на території України планується
тимчасово, на договірній основі, з використанням існуючої
системи базування і забезпечення.
Таким бачилося нам у той час практичне
здійснення підсумків переговорів у Дагомисі...
Наступного дня Борис Кожин зустрівся з офіцерами орггрупи:
капітаном 1 рангу Є.Лупаковим, капітанами 2 рангу Ю.Шалитом,
В.Шишовим, К.Іванком, В.Трумпікасом та іншими. На цій
нараді, на якій довелося бути й мені, відбулося спільне
обговорення практичного виконання підсумків підписаної
угоди в Дагомисі.
Наслідком цієї розмови стало наше більш конкретне бачення
її виконання, про яке командувач ВМС Б.Кожин доповів міністру
оборони К.Морозову.
У становищі, яке складається навколо Чорноморського флоту
і будівництва ВМС України, вважав би за необхідне ініціативу
у розробленні позиції і тактики щодо її здійснення взяти
в свої руки. Для цього необхідно:
1. У бесіді з міністром оборони Російської
Федерації генералом армії П.Грачовим переконати його в
тому, що формування флоту Росії на базі ЧФ має бути спочатку
у вигляді мобільного оперативного з’єднання, з тимчасовим
базуванням у Севастополі.
Тим більше, є відпрацьована організація 5-ї оперативної
ескадри, яка існувала в Середземному морі. Розташування
її штабу — на ПКР «Москва» і ВПК проекту 11-34б, типу
«Керч». Корабельний склад — 10—12 одиниць.
Всі види забезпечення — від ВМС України.
2. Роботу експертних груп, напрацювання документів, їх
затвердження пропонувалося завершити до 10 липня 1992
року.
З 10 по 26 липня має здійснитися підготовка всіх сил до
урочистого ритуалу проголошення Дня ВМС України й Дня
ВМФ Росії, які проводитимуться в останню неділю липня.
3. На святковий день, 26 липня 1992 року, пропонується
запросити президентів України і Росії, представників інших
держав СНД і дальнього зарубіжжя. Необхідно провести парад
кораблів і водно-спортивне свято ВМС України та ВМФ Росії.
Парад прийматимуть міністри оборони України та Росії.
Обід з нагоди свята відбудеться на ПКР «Москва», а вечеря
— на одному із кораблів ВМС.
Вважаю, наголошував Борис Кожин, що є дійсна можливість
на час підготовки і проведення Дня ВМС України і ЧФ Росії
зняти існуючу напругу і створити умови для спільної взаємодії
сил і переводу Чорноморського флоту під сучасну юрисдикцію
України і згодом шляхом цивілізованого вирішення питання
відроджувати Український флот.
Тим часом із Міністерства оборони України ми отримали
повідомлення про те, що в Головному штабі напрацьовані
проекти документів про виконання прийнятих угод щодо Чорноморського
флоту. Але, як незабаром нам стало відомо і багато чого
ми відчули на собі, друга сторона поспішала повільно.
Із виступів і практичних дій командування
ВМФ Російської Федерації і Чорноморського флоту, із проросійських
засобів масової інформації, зокрема страусиної позиції
газети «Флаг Родины», поглядів членів Координаційної Ради
офіцерських зборів Чорноморського флоту нам стало зрозуміло,
що у багатьох російських можновладців погляди не змінилися,
залишилися тими ж, що і до Дагомису: мовляв, Військово-Морські
Сили Україні не потрібні.
Ще сохло чорнило на підписах президентів України та Росії
під Дагомиською угодою 23 червня, а вже на другий день,
24 червня, виконуючи вказівки командування ВМФ РФ із Москви,
командувач ЧФ адмірал І.Касатонов направив командирам
об’єднань, з’єднань і частин, начальникам управлінь, відомств
і служб флоту шифротелеграму № 450:
Как известно, вчера, 23.06.с.г., в Дагомысе на встрече
президентов России и Украины решен целый ряд военно-экономических
вопросов, найдены новые подходы в решении статуса ЧФ,
которые позволят более плодотворно работать государственным
комиссиям под руководством т.т. Ярова и Дурдинца.
Однако провокаторы и нечистоплотные люди из аппарата Б.Кожина
не унимаются, их не устраивает стабильная обстановка на
флоте. Господа Шалыт, Мамчак, Прилищ и другие обзванивают
воинские части и нагло лгут, что этот вопрос уже решен
и весь флот стал украинским. В большинстве случаев они
получили в частях должный отпор, но отдельные руководители
проявляют преступную беззаботность, а некоторые даже сами
расспространяют лживые газетенки, вроде «Флота Украины»,
«Стража неба» и др.
Еще раз напоминаю, что до окончательного решения на государственном
уровне Черноморский флот был и остается в моем подчинении,
решал и будет решать стоящие перед ним задачи, обеспечивая
стабильную обстановку в регионе. Требую от начальников
всех степеней решительным образом пресекать любые провокации
и разъяснять подчиненным истинное положение дел.
Що стосується самих домовленостей, надрукованих багатьма
органами масової інформації, то не вірте очам своїм.
Це тільки президенти України і Росії констатували, що
всі військовослужбовці будуть складати присягу тим державам,
громадянами яких вони є.
Адмірал І.Касатонов з цього приводу мав свою думку, черговий
раз безцеремонно демонструючи імперське свавілля. При
цьому він доповідає вищим інстанціям про буцімто нестійке
становище на флоті, що може послужити виправданням йому
при прийнятті односторонніх так званих відповідних дій.
26 червня він направив командному складу флоту шифротелеграму
№ 331.
В связи с опубликованием «Соглашения
между Российской Федерацией и Украиной...» поступает много
вопросов по статье № 15. По разъяснению участника переговоров
адмирала Ф.Громова, Черноморскому флоту следует руководствоваться
ст. № 14, которая подтверждает важность дальнейших переговоров
о создании ВМС Украины и ВМФ России и требует воздерживаться
от односторонних действий. Из этого следует, что ст. №
15 будет введена после выполнения ст. № 14.
Военный Совет Черноморского флота требует не поддаваться
ни на какие провокации, продолжать целенаправленную работу
по сохранению единства флота до принятия политического
решения.
У своєму намаганні як можна швидше і
більше привести до присяги СНД призовників з України І.Касатонов
і його помічники використовували різножанрові засоби впливу:
звичайнісіньку брехню, красномовну агітацію і провокаційну
пропаганду на кораблях і в частинах, в яких моряки склали
присягу СНД.
Небачений обман молодих матросів, призваних з України,
стався в 39-й школі водолазів ЧФ, де в день переговорів
президентів України і Росії в Дагомисі 23 червня з єзуїтською
підступністю російські лакузи примусили новобранців присягнути
СНД.
Але і примусом для призовників з України, які протестували
проти маніпуляції ними, як пішаками, бо шукали правду
в орггрупі ВМС (а потім їх розкидали кого куди), справа
не закінчилася. До нас звідусіль надходили повідомлення
про явний шантаж тих військовослужбовців, які присягнули
на вірність народу України.
Може виникнути запитання: «А як же стаття 15?» —Практичні
дії касатонівців давали відповідь: «Ніяк!»
30 червня командир школи водолазів капітан 1 рангу О.Крамаренко
поставив мічмана Ю.Кутейникова, кращого викладача, який
присягнув народу України, перед дилемою: або письмово
відмовитися від української присяги, або звільнитися в
запас негайно.
Ще один дивовижний факт, що стався у цій же частині. За
наказом МО України № 191 від 28.06.92 р. мічману І.Нестерчуку
було присвоєно військове звання «лейтенант». Але командир
частини О.Крамаренко його звільнив у запас, заявивши,
що наказ міністра оборони України не має для нього юридичної
сили.
Дуже аргументовану статтю з приводу силового тиску з боку
командування ЧФ на молоде поповнення для приведення до
присяги СНД написав капітан-лейтенант С.Кононов, помічник
командира дивізіону із роботи з особовим складом 17-ї
бригади ОВРа в газеті «Флот України» 22 липня 1992 року
під назвою «Шагом марш в СНГ!». Вона заслуговує того,
щоб її зміст викласти в оригіналі.
Скажу сразу, что прием присяги молодым
пополнением на базовых тральщиках Донузлавского гарнизона
организован был после Дагомысской встречи президентов
Украины и России, где ими было подчеркнуто, что военнослужащие
приводятся к присяге тех государств, гражданами которых
являются. Казалось бы, все ясно и всем.
Но командир бригады капитан 1 ранга П.Калашников имеет,
судя по всему, отличное от президентов мнение.
В дивизион прибыло молодое пополнение. Вопрос принятия
им присяги завладел умами командира бригады и преданных
ему офицеров штаба. План «загона» молодежи под присягу
СНГ был разработан по всем правилам военного искусства.
Сначала беседует с моряками капитан 1 ранга П.Калашников,
итогом его воспитательного воздействия является утверждение
о том, что только СНГ спасет Украину, а заодно верных
ему граждан.
На следующий день «знакомится» с матросами помощник комбрига
по работе с личным составом капитан 3 ранга В.Новоселов.
Ну а на третий день разработан целый ритуал под руководством
заместителя начальника штаба капитана 3 ранга Скачкова.
Прибыв для проверки дежурно-вахтенной службы дивизиона,
он поздравил экипаж БТЩ-40 с корабельным праздником. Вручил
грамоту без печати и зачитал поздравительный приказ без
номера и подписи. Затем приказал принять присягу у молодых
матросов. Заранее подготовивший списки и текст присяги
СНГ командир корабля капитан-лейтенант М.Ибадулин привел
своих подчиненных к присяге. Матросы приказ выполнили,
хотя их никто не предупреждал и не готовил к столь ответственному
моменту.
В столь ответственный для дивизиона момент исполняющий
обязанности комдива капитан-лейтенант Ю.Шихов и я были
вызваны в штаб бригады на совещание, которое длилось до
обеда.
Вернувшись с совещания, мы узнали о приведении к присяге
СНГ наших подчиненных.
После обеда, разобравшись, что к чему, матросы заявили,
что будут принимать присягу только на верность народу
Украины, считают себя обманутыми. Выяснилось, что и двое
других молодых матросов, прибывших из учебных отрядов
Балтийского флота, военную присягу вообще не принимали.
Хотя в военных билетах стоят печать, дата и запись, что
они присягу приняли. Не мытьем, так катаньем стремятся
сторонники «единой и неделимой» обмануть людей. А это
не может не сказаться на морально-психологическом климате
в экипажах кораблей дивизиона.
Через день после «присяжного дня СНГ» самовольно покинул
БТ-76 один из молодых матросов.
Прибыв в дивизион, командир бригады капитан 1 ранга П.Калашников
громко заявил, что «все хохлы такие».
В этом, полагаю, вся суть разыгрываемого им сценария.
По-ворожому розправився адмірал І.Касатонов
і його прибічники з екіпажем морського тральника «Сигнальщик»
і командуванням військової комендатури м.Севастополя,
які на підставі ст.15 Дагомиської угоди склали присягу
на вірність народу України. Але про це в окремому розділі.
Не дивно, що до орггрупи надходили повідомлення про те,
що офіцерів і мічманів, які склали присягу на вірність
Україні, примушують писати рапорти про відмову від неї.
Такі керовані командуванням ЧФ дії відбувалися у всіх
з’єднаннях і частинах флоту.
З формулюванням «За несанкционированные действия и подрыв
боевой готовности» були звільнені в запас капітан 2 рангу
М.Тихонов, капітани 3 рангу О.Клюєв, В.Кравченко, П.Піддубний,
капітан-лейтенанти Ю.Шарлай, С.Кучерук, Я.Древаль, А.Вершков,
старший лейтенант І.Талавер, мічмани М.Хомич, В.Харченко
і багато інших.
Цікаво розповідає про долю свого страждальця колеги М.Тихонов
у статті «И Харченко «схарчили»», надрукованій в газеті
«Флот України» 22 липня 1992 року.
Есть в Очакове склад. Начальником склада
является тов.Никитин. Тот самый офицер, что, по утверждению
начальника тыла флота капитана 1 ранга Богданова, совершенно
обстановкой в части не владеет и к тому же ее не контролирует
«по-богдановски».
Упустил из-под зоркого командирского ока начальника АХЧ
мичмана Харченко. А тот при «пособничестве» эмиссаров
из Союза офицеров Украины принял присягу украинскому народу,
который, в отличие от товарища Богданова, считает для
себя родным.
Срочно решил поправить обстановку начальник тыла флота.
Указал сидящему в Одессе тов. Орлову на слабую работу
с подчиненными в Очакове. За несанкционированные действия
и нарушения порядка подчиненности сурово предупредил тов.
Никитина о неполном служебном соответствии. А вот для
мичмана Харченко своей власти не хватило.
Помог выйти из неловкой ситуации командующий флотом И.Касатонов.
За несанкционированные действия и подрыв боевой готовности,
читаем в приказе за номером 0113, мичмана Харченко уволить
в запас с лишением воинского звания «мичман».
Так «схарчили» Харченко. Был мичманом — стал матросом.
Хорошо, что не в солдаты сослали.
Все это совершается под видом «сохранения девственности»
моратория по Черноморскому флоту и одновременно делается
вид, что совсем не существует требование Дагомысского
соглашения между министрами обороны Украины и России об
исключении преследования за выбор гражданской позиции
военнослужащими флота.
Неужели кто-то всерьез воспринимает возможность совместить
девиз бывших гэдээровских пионеров «Делай, как я» с гражданской
позицией воина?
Как чувствовал бы себя тот же товарищ Богданов, если бы
его за пренебрежение к законам Украины «схарчили» до лейтенанта?
Было бы адекватно.
До речі, мічман Віталій Харченко через
11 днів після наказу І.Касатонова про звільнення в запас
наказом командувача ВМС України контр-адмірала Б.Кожина
був поновлений у Збройних Силах України. Цікавий факт:
В.Харченко згодом стає офіцером і служить на цьому ж складі
заступником командира з питань тилу.
Знову виникає питання, а де ж були військові закони України
і хто стежив за їх виконанням на Чорноморському флоті?
А ніхто!
Прокурор ЧФ Кисельов Ігор Наумович — вірнопідданий І.Касатонова,
хоча присягнув Україні і їв її хліб і жалування тягнув
із нашої народної кишені.
І всі офіцери і мічмани, позбавлені посади або звільнені
в запас І.Касатоновим за складання присяги Україні, опинилися
на вулиці. От де треба було застосувати кримінальний кодекс.
І хоча командувач ВМС України Борис Кожин і ми, його ідейні
однодумці, мали свою думку відносно підписаної в Дагомисі
угоди, проте критикувати дії вищого керівництва держави
ми не могли, тому й шукали різні шляхи, щоб питання про
Чорноморський флот розв’язувати у згоді із Дагомиськими
домовленостями.
30 червня разом з генерал-майором А.Паламарчуком контр-адмірал
Б.Кожин і я відвідали 32-й армійський корпус у Сімферополі.
Відбулася змістовна бесіда з командиром корпусу генерал-майором
Віктором Палієм, його заступником із Соціально-психологічної
роботи підполковником Анатолієм Пахльою, військовим комісаром
АРК генерал-майором Олександром Волковим. У цей же день
у цьому ж складі ми зустрілися з головою Ради міністрів
АРК Віталієм Курашиком, який справив на нас приємне враження:
він твердо стояв на позиціях української державності на
півострові, не підтримував політичний шабаш навколо проблеми
Криму. Під час тривалої і конкретної розмови домовилися
про координацію дій для усталення соціально-політичного
становища в Криму, нейтралізації протидержавної діяльності
РРК. Ми узгодили механізм обміну оперативною інформацією
з урахуванням її динаміки.
Після поїздки до Сімферополя Борис Кожин запропонував
Києву надати повноваження начальнику Севастопольського
гарнізону на дозвіл в’їзду до Севастополя іноземним кореспондентам.
1 липня Б.Кожин надіслав І.Касатонову телеграму: «Уважаемый
Игорь Владимирович! Прошу Вас на основании политического
решения о разделе Черноморского флота с целью определения
поименного состава кораблей, подлежащих передаче в состав
ВМС Украины и ВМФ России, дать указания и сообщить орггруппе
штаба ВМСУ перечень соединений и их корабельный состав,
дислоцирующийся в портах и пунктах базирования на территории
Украины».
На другий день надійшла телеграма:
«Это наглость.
1. Все это решается на государственных переговорах.
2. Напоминаю Вам: глупостей больше не делать и таких телеграмм
не присылать, а что будет Вам передаваться, будет определено
директивами т.Шапошникова, т.Грачова и т.Чернавина.
3. Кожин! Мне Вас и Вашу ОГ очень жаль. Вы еще не определились.
4. Вам общаться только через Ваше МО Украины, так как
все Ваши такие обращения надо фильтровать, а согласно
с соглашением Вам придется ждать еще очень долго. Не надо
торопиться. А то опоздаете и не занимайтесь больше этим
вопросом.
5. И последнее, чтобы Вы запомнили: в обозримом будущем
я Вам ничего не буду передавать.
И очень личное: если можно, пришлите мне, пожалуйста,
перечень павлинов и их гнезд военного городка, начальником
гарнизона которого Вы являетесь. По поручению адмирала
Касатонова, под его диктовку — капитан 2 ранга Антишалыт».
Про «культурну» відповідь І.Касатонова
Б.Кожин доповів міністру оборони України К.Морозову. Пам’ятаю,
як Борис Борисович, прочитавши телеграму І.Касатонова,
з якимось натхненням промовив: «Черпал и буду черпать
силы в правоте нашего дела!». Ми, звичайно, його підтримували
протягом подальшого становлення ВМС України.
Правда, о 16 годині цього ж дня адмірал Касатонов подзвонив
контр-адміралу Б.Кожину і в поважному тоні (мабуть, «совість»
проснулася) запропонував спільне співробітництво, а також
зустрітись на нейтральній території в середині наступного
тижня. Але все це була дипломатична завіса або політика
«батога і коржика», як засвідчив подальший розвиток подій.
І все ж у цей день, 1 липня, відбулась прес-конференція
командувача Чорноморського флоту. До речі, він заборонив
допускати на прес-конференцію начальника прес-центру ВМС
України Костянтина Іванка. Не до душі, мабуть, прийшлася
імперському флотоводцю «единой, неделимой» Іванкова вишиванка.
На вищезгаданій прес-конференції він назвав організаційну
групу ВМС України «вражеской организацией».
У вступному слові адмірал підкреслив, що «переговоры относительно
судьбы Черноморского флота будут длительными: в этих переговорах
может появиться и третья, и четвертая сторона (например,
Грузия); переговоры будут вестись только на государственном
уровне».
Пропоную відповіді цього морського політикана.
Вопрос: Как Вы относитесь к назначению
контр-адмирала Кожина на должность начальника Севастопольского
гарнизона?
Ответ: Назначить можно кого угодно... Мне этот начальник
гарнизона не представлялся. Наверное, потому, что в Севастополе
лишь 1,3 процента частей приняли украинскую присягу, и
в лучшем случае роль Кожина здесь — старший военного городка.
Словом, отношусь к его назначению сочувственно.
Вопрос: Что Вы можете сказать о будущем
флотов России и Украины на Черном море?
Ответ: В соглашении нет термина «единый Черноморский флот».
Значит, неизбежен раздел. Нам видится такое соотношение:
22 процента — Украине, остальное — России с последующим
переходом в состав СНГ. Министерству обороны Украины видятся
другие цифры: 90 процентов — Украине, 10 — России...
Вопрос: Каковы Ваши отношения с контр-адмиралом
Кожиным ?
Ответ: Их нет. Хотя газета «Флот Украины» его устами говорит,
что они деловые...
Вопрос: Как, на Ваш взгляд, работает
комиссия по мораторию на известные указы президентов России
и Украины?
Ответ: Представители России Пудовкин и Свиридов бывают
у меня, мы находим понимание, а вот с украинской стороной
в лице Тарасенко и Каталова взаимодействия пока нет, хотя
случаев нарушения моратория с украинской стороны немало.
Знову ж таки з хворої голови на здорову.
Аналізуючи становище, яке складалося після Дагомиської
угоди, враховуючи позицію командувача ЧФ щодо її виконання,
ми разом з контр-адміралом Борисом Кожиним вирішили особисто
звернутися до адмірала І.Касатонова і у ненав’язливій
культурній формі висловити погляд командувача ВМС України
на ті події, які відбулися останнім часом навколо питання
про Чорноморський флот.
Між іншим, майже всі телеграми, виступи, звернення (військово-політичного
та суспільно-психологічного характеру) у різні інстанції
від імені командувача ВМС України доводилося готувати
мені.
Капітан 2 рангу Юрій Шалит займався підготовкою документів
і телеграм організаційно-оперативного і навчально-бойового
змісту.
Цікавий факт: під час підготовки матеріалу для цієї книги
мені необхідно було перечитати всі документи того часу
(а це декілька томів). Знадобилось навіть півмісяця відпустки.
І я дійшов висновку, що якби знову довелося стільки ж
написати, мабуть, уже не зміг би. То, напевно, був доленосний
час, який вимагав чималих нервових і фізичних зусиль,
які майже до кінця віддав заради відродження Українського
флоту, а отже, і зміцнення Української держави. Після
такого ліричного відступу знову повернуся до історії фактів
і подій.
Вважаю, шановні читачі, що Вам буде цікаво познайомитися
з нашим листом до адмірала Ігоря Володимировича Касатонова.
Получил Вашу телеграмму, в которой дается
подробный анализ деятельности ОГ ВМС Украины. Не полемизируя
о правдоподобности указанных тех или иных фактов, остановлюсь
на главных выводах, вытекающих из содержания Вашей телеграммы
и материалов Вашей последней пресс-конференции.
Скажу прямо: меня поразило Ваше утверждение о подрывной
работе со стороны ОГ ВМС и то, что она якобы является
вражеской организацией. Хотел бы подчеркнуть, что в это
непростое и противоречивое время каждый должен прежде
всего заниматься своим делом, а именно: политик — политикой,
военный человек — военным делом. И раз мы являемся военными,
то акцент нашей деятельности, по-моему мнению, должен
быть сосредоточен на боевой учебе личного состава, повышении
его морской выучки, культуры, воспитании людей и укреплении
воинской дисциплины. Однако анализ публикаций газеты «Флаг
Родины» поворачивает нас к другому. Как итог, вместо конкретного
дела большинство командиров и других должностных лиц ЧФ
ударилось в политику и даже политиканство.
Несмотря на принятое Соглашение в Дагомысе между Украиной
и Россией, которое в целом воспринято положительно всеми
категориями военнослужащих и общественностью, с каждым
днем с использованием различных приемов и способов усиливается
антиукраинская агитация и пропаганда, нагнетается ажиотаж
и психоз, тем самым как бы искусственно создается образ
врага. При этом под различным соусом настойчиво проводится
линия о якобы украинизации и национализации флота, что
совершенно не соответствует действительности и вольно
трактует ранее достигнутые договоренности в рамках СНГ
и Соглашение в Дагомысе.
В этом плане особо усердствуют некоторые СМИ, которые
вместо показа боевой подготовки на флоте в разных интерпретациях
смакуют различные факты, придавая им, как правило, острую
одностороннюю политическую направленность. Дело доходит
до прямого искажения сути происходящих явлений, что, в
конечном счете, способствует разжиганию политических страстей
и амбиций.
Думаю, такое положение дел нас дальше удовлетворять не
может, ибо за нами находятся прежде всего люди — военнослужащие
и члены их семей. Тем более, в Крыму есть хорошие примеры
цивилизованного учета коллективного мнения военнослужащих
в определении своей позиции: какому государству и народу
служить (к примеру зенитно-ракетная бригада ПВО Украины
в Севастополе).
Полагал бы разумным командованию ЧФ и ВМСУ создать условия
для права выбора каждого военнослужащего, что помогло
бы значительно быстрее и справедливее решить судьбу Черноморского
флота. Такая обстановка могла бы послужить и хорошей базой
для нашего взаимодействия с учетом огромного опыта дружбы
двух великих государств, героической истории русского
и украинского народов. Но этого пока нет, что, естественно,
вынуждает другую сторону отстаивать законные интересы
независимой Украины, создание ее Военно-Морских Сил.
Не могу не отметить, уважаемый Игорь Владимирович, то,
что Вы любой ценой пытаетесь лишить нас возможности объяснить
воинам-черноморцам свою позицию, правдиво рассказать о
своей практической деятельности. Разве верно сейчас ратовать
за проведение референдума в Крыму, если здравый смысл
говорит об обратном?
Ведь история нам не простит такого артистического жонглирования
судьбами тысяч и тысяч людей. Как известно, Украина признана
120 государствами мира, в том числе вместе с Крымом и
Севастополем. События последних дней, уважаемый Игорь
Владимирович, свидетельствуют, что у нас наметилась возможность
наладить регулярные взаимные контакты. С моей стороны,
с удовлетворением принимаю Ваше предложение о нашей встрече,
которая, надеюсь, пройдет в конструктивной обстановке.
И последнее. Игорь Владимирович, Вы утверждаете, что в
любое время хорошо осведомлены о нашей деятельности. При
этом обвиняете нас в подслушивании и в других грехах.
Все это не только не соответствует действительности, а
даже просто по-мужски нас унижает и обижает. Убежден,
для нас есть поле более серьезной деятельности, чем попрекать
друг друга теми или другими фактами.
Поэтому давайте сосредоточим наши усилия на поиске цивилизованного
решения всех нерешенных вопросов, дадим хороший пример
нашим подчиненным в зарождении добрых традиций делового
сотрудничества между будущими ВМС Украины и ВМФ России.
С уважением Борис Кожин.
На жаль, адмірал Касатонов на наші пропозиції
не відгукнувся і продовжував іти своїм безглуздим курсом.
Наступні події підтвердили правильність наших припущень
щодо перетворення адмірала в політикана, що, безумовно,
протирічить статусу військовиків.
З метою формування необхідної йому громадської думки на
Чорноморському флоті і серед населення Криму та Севастополя
3 липня адмірал Касатонов провів нараду з командирами
з’єднань і частин, головами офіцерських зборів, продуманий
сценарій якої передбачав: спертися на пропозиції знизу
для прийняття контрзаходів у відповідь на начебто неправочинні
дії орггрупи ВМС України.
Перед тими, хто зібрався, виступив голова Координаційної
Ради офіцерських зборів ЧФ капітан 1 рангу В.Володін,
який запропонував в односторонньому порядку вийти із Дагомиської
угоди і оголосити Чорноморський флот російським. Потім
взяв слово генерал-майор В.Романенко — начальник берегових
військ ЧФ — і запропонував у відповідь на складання присяги
артилерійським полком 126-ї дивізії берегової оборони
ЧФ на вірність народу України (а це сталося 2 липня) направити
для їх блокади бригаду морської піхоти Чорноморського
флоту.
Але ці та інші пропозиції, які могли призвести до непередбачуваних
наслідків і принизити Україну, не дістали підтримки.
Будучи незадоволеним таким ходом подій, І.Касатонов виступив
з раніше підготовленим текстом телеграми, яка потім була
направлена політичному і військовому керівництву України
і Росії у формі звернення від Координаційної Ради офіцерських
зборів ЧФ.
У ній пропонувалося:
1. Использовать все рычаги, предусмотренные
договорными документами, для строгого соблюдения известного
моратория по Черноморскому флоту.
2. Договаривающимся сторонам определить сроки переходного
периода, права и обязанности каждой из сторон.
3. В кратчайший срок определить статус флота, правовую
основу деятельности его командования, Военного Совета,
военнослужащих, находящихся на территории Украины.
4. Министерствам обороны Украины и России своими приказами
запретить военнослужащим вести пропаганду и политическую
борьбу внутри и вокруг Черноморского флота вплоть до увольнения
из Вооруженных Сил.
5. Председателям госкомиссий, министрам обороны РФ и Украины
прибыть в Севастополь, на месте изучить обстановку и решить
вопрос о разделе флота.
6. Незамедлительно пригласить на встречу с представителями
делегатских офицерских собраний ЧФ Председателя Верховного
Совета Крыма, представителя Президента Украины в Севастополе,
командующего ВМС Украины для разъяснения ситуации, сложившейся
вокруг ЧФ.
7. В случае непринятия вышеуказанных мер оставляем за
собой право:
— предложить командующему ЧФ принять дополнительные меры
по повышению боевой готовности флота;
— нейтрализовать военнослужащих, ведущих активную националистическую
пропаганду, способствующих расколу воинских коллективов
по национальному признаку, нарушающих систему подчиненности;
— самостоятельно приступить к формированию российского
флота и поднять на кораблях исторический Андреевский флаг;
— ужесточить пропускной режим в воинские части, учреждения
флота;
— включиться в политическую борьбу за проведение общекрымского
референдума;
— активизировать работу Координационного Совета офицерских
собраний флота по сплочению воинских коллективов для пресечения
любых проявлений национализма.
Це була, дійсно, мова ультиматуму і погроз.
Поява такого звернення яскраво свідчила про те, що за
особистими вказівками адмірала Касатонова в штабі флоту,
в з’єднаннях і частинах вузьке коло людей, від «имени
и по поручению» (зрозуміло, без узгодження з офіцерськими
колективами) приймає всілякі звернення, заяви, протести,
вкладаючи в них сфальсифіковані факти.
Щоб не можна було їх перевірити, документи підписували
від імені офіцерського складу ЧФ або Координаційної Ради
офіцерських зборів флоту, демонструючи у такий спосіб
«единство взглядов» на долю Чорноморського флоту.
І.Касатонов 4 липня виступив на зібранні жінок-учасниць
війни і солдатських удів. Пообіцяв присутнім у залі «убрать
всех с кораблей и частей ЧФ, кто присягнул Украине», знаючи,
що саме жінки вміють галасувати, збуджувати нездорові
почуття. Уся конвульсійна промова командувача ЧФ, її кваснопатріотична
патетика досягли мети: після тривалого психологічного
штурму роздратовані жінки віком 70—80 років під керівництвом
депутата О.Круглова простягали старечі сухорляві руки
до зброї, щоб «захистити Крим і героя-адмірала» від «посягательств
грязных украинцев».
Таким чином, командувач ЧФ І.Касатонов, керуючи флотом
з кабінету, з якого у свій час керував його батько адмірал,
вперто не хотів враховувати дійсність, зневажливо ставився
до законів України, на території якої служив московському
дядечкові.
Більше того, у своїх майже щоденних телеграмах-протестах,
які надсилав на адресу Верховної Ради України, державної
комісії на переговорах про Чорноморський флот, на ім’я
міністра оборони України, він залякував, що флот буде
приведено у повну бойову готовність, що представники Міноборони
і ВМС України при появі в місцях дислокації ЧФ будуть
заарештовані. До речі, деякі надміру борзі патріоти намагалися
і мене заарештувати.
У одному із своїх протестів І.Касатонов дійшов навіть
до такої ворожезнахабнілої заяви: «Черноморский флот включить
в подготовку к общекрымскому референдуму». У засобах масової
інформації з’явилась інформація про бажання Касатонова
балотуватися на посаду Президента Криму і гарячу підтримку
його рішення проросійськими силами. Все це свідчило про
те, що командувач ЧФ все більше і більше ставав воякою-політиканом
проти української державності.
На нараді командного складу з’єднання підводних човнів
він заявив: «Флот был, есть и будет российским».
Говорячи безпосередньо про саму Дагомиську угоду, він
підкреслив, що нічого нового в ній немає. Мовляв, прийнято
рішення, що не буде ніякого рішення, оскільки, за його
словами, ні та, ні інша держава не поступиться.
На цій нараді був присутнім кореспондент газети «Флаг
Родины» капітан 3 рангу Олег Чубук, який згодом перейшов
до орггрупи ВМС України. У його статті «У кого что болит»
(«Флот України» за 8 липня 1992 року) читаємо:
«...на совещании из уст Игоря Владимировича
неоднократно звучали фразы «биологический позыв» и «биологическое
жжение». О чем это? Оказывается, о стремлении людей служить
в ВМС Украины, то есть в Вооруженных Силах государства,
гражданами которого они являются, а может, свою боль имел
ввиду.
Подытоживая свое выступление, адмирал И.Касатонов призвал
офицеров «не волноваться». Дескать, положение, в котором
находится флот, продлится очень и очень долго, и никому
плохо от этого не будет. А в самом конце совещания приказал:
«Никого на корабли не пускать, ни с кем не разговаривать».
Після прес-конференції І.Касатонова з’явилася
заява Військової Ради ЧФ, у якій в пункті № 1 підкреслювалося:
«... командование флота в своих действиях будет строго
придерживаться принципов моратория на указы президентов
России и Украины по Черноморскому флоту. До завершения
переговоров о судьбе флота Военный Совет подчиняется ГК
ОВС СНГ, командующему ВМФ СНГ и выполняет их приказы и
распоряжения».
У заяві прес-центру ЧФ теж проходила
думка «лягти на ґрунт», скласти руки і чекати, коли «все
проблемы будут решены в ходе длительного и непростого
процесса между полномочными делегациями и экспертными
группами двух государств».
11 липня в Севастополі зустрілися представники Верховної
Ради України, очолені уповноваженим державної делегації
України О.Тарасенком, і члени Військової Ради ЧФ на чолі
з адміралом І.Касатоновим. У зустрічі взяв участь і представник
Президента України в Севастополі І.Єрмаков.
Сторони обмінялися думками про становище, яке склалося
на Чорноморському флоті після домовленості в Дагомисі,
висловили стурбованість у зв’язку з обставинами, котрі
викликали загострення політичної обстановки. Було домовлено
утриматися від односторонніх дій, які б порушили мораторій,
і зберігати витримку та спокій.
Незабаром І.Касатонов відбув до Санкт-Петербурга з нагоди
присвоєння йому звання Почесного Громадянина Росії (читай:
вірнопідданого). Треба сказати прямо: «Звання Почесного
Громадянина, як про це влучно писав С.Колесник, він одержав
за незбориму ненависть до України, за знахабнілу окупантську
політику в Криму. Запам’ятаймо: чим войовничіше і нахабніше
вів себе командувач «краснознаменным» по відношенню до
України, тим вищим був його рейтинг у Росії. Чим не барометр
справжньої «дружби», про яку стільки трубилося. Парадокс
? Ні, імперська закономірність. Відтоді, як Україна добилася
самостійності, такі думки безперервно вигойдуються на
всеросійській шовіністичній гойдалці».
Газета «Флаг Родины» не забарилася «воздать должное»:
друкує оду «Адмиралу Касатонову Игорю Владимировичу».
От праотцов и всех живущих,
Впитавших замыслы Петра,
Вам благодарная Россия
В почет гражданство принесла...
А ми додамо: за рахунок багатостраждального
народу України, синів якого гноїв на болоті Петербурга
її творець.
На першій полосі був опублікований ще один лист читача:
«Ценим и поддерживаем Вашу стойкость. Позиция руководителей
Украины по Черноморскому флоту противоречит интересам
России. Предлагаем решить вопрос в рамках СНГ. Иное исключить».
Проросійські сили, командування ВМФ і ЧФ поводилися так,
мовби угода в Дагомисі у всьому задовольняла українську
сторону, офіцерів ОГ ВМС України і Міністерство оборони
нашої держави. Але це було зовсім не так, про що красномовно
свідчить заява Київської організації Спілки офіцерів України,
надрукована в газеті «Народна Армія» 2.07.92 року.
23 червня в місті Дагомисі відбулася зустріч керівників
України і Росії на найвищому рівні. Народ України з нетерпінням
чекав на позитивні результати цієї зустрічі, але сподівання
людей не виправдалися... Були допущені невиправдані політичні
і економічні уступки Росії:
1. 5 квітня 1992 року указом Президента
України всі її Збройні Сили, в тому числі і стратегічного
призначення, які розташовані на нашій землі, підпорядковані
міністру оборони України.
За Дагомиською угодою це питання було переглянуто, більше
того, буде переглянутий і підхід до складання присяги
в частинах та з’єднаннях військ стратегічного призначення,
а значить, і змінюється їх статус.
Таким чином, на нашій території будуть розміщені війська,
які присягатимуть Росії та іншим державам, отже не Україні,
тобто це вже окупаційні війська, які за певних умов завдадуть
нашій державі удару в спину.
2. У договорі йдеться про те, що на базі Чорноморського
флоту створюються український і російський. Причому передбачається
використання російським флотом портів і баз України, що
закріплює окупаційну присутність іноземних морських збройних
сил на Чорноморському узбережжі.
3. Відкритість кордонів дозволить Росії засилати в нашу
державу не тільки розвідку і своїх емісарів, які ведуть
відкрито антидержавну діяльність на Україні, але й військові
формування в районах, в яких Росія має свої інтереси.
(Засилаються козацькі формування до Криму, а також під
їх виглядом переодягнені кадрові офіцери російської армії).
У зв’язку з викладеним виконавчий комітет Київської організації
СОУ не схвалює прийняті Дагомиські домовленості.
На зовсім інші наслідки Дагомиської угоди
розраховували також військові моряки, які у свій час вже
присягнули Україні. На жаль, ставлення до них з боку командування
Чорноморського флоту залишилося без істотних змін: «предатели»,
«клятвоотступники» і інше безглуздя.
Тому невипадково, що у першій декаді липня 1992 року командування
ВМС України отримало дуже схвильоване повідомлення про
звернення особового складу базового тральника БТ-126 17-ї
бригади охорони водного району Кримської ВМБ ЧФ до командування
Військово-Морських Сил України, а також до командування
і всього особового складу Чорноморського флоту. Ось його
текст в оригіналі.
Несмотря на достигнутую договоренность
в Дагомысе между президентами России и Украины о соблюдении
моратория в период работы комиссий по разделу Черноморского
флота, командование Крымской ВМБ в лице начальника штаба
базы капитана 1 ранга Е.Орлова проводит дестабилизирующую
работу в частях и на кораблях, направленную на подрыв
боевой готовности.
Так, 7 июля с.г. был снят командир БТ-126 капитан-лейтенант
О.Гребенюк за то, что присягнул на верность народу Украины,
несмотря на то, что корабль по итогам зимнего периода
обучения занял 1-е место в соединении, награжден переходящим
Кубком.
На эти противоправные действия личный состав отреагировал
протестом, но мнение личного состава не учли.
Мы требуем прекратить преследование военнослужащих, принявших
присягу на верность своему государству, восстановить справедливость
и покой в наших воинских коллективах.
Экипаж базового тральщика «БТ-126»
П о д п и с а л и:
1. Ст. м-с Кашица.
2. Ст. м-с Есин.
3. Матрос Черный.
4. Матрос Скляренко.
5. Матрос Мороз.
6. Матрос Преснов.
7. Ст. м-с Муравский.
8. Ст. 2 статьи Семенов.
9. Старший лейтенант Лордкипанидзе.
10. Мичман Твердовский.
Усього 23 військовослужбовці.
Як нам стало відомо, протизаконні дії
командування Кримської бази створили на БТ-126 нестерпні
для служби умови, спрямовані на приниження людської гідності.
У зв’язку з цим 15 військовослужбовців екіпажу, серед
них 2 офіцери, 1 мічман, 12 матросів і старшин, на чолі
зі своїм командиром капітан-лейтенантом Олегом Гребенюком
покинули корабель і прибули до розташування організаційної
групи ВМС України. Як розповіли моряки, було звільнено
із посади за підтримку українського націоналізму помічника
командира старшого лейтенанта Теймураза Лордкіпанідзе.
Офіцера викликали до відділу кадрів бази і запропонували
на вибір: або написати рапорт про звільнення у запас,
або на перевід до частини, яка дислокувалася в Поті. Лордкіпанідзе
відмовився. Тоді зробили офіційний висновок: звільнити
з посади з формулюванням «несоответствие занимаемой должности,
подрыв боеготовности корабля».
Вражаючий факт: на БТ-126 залишилось 7 військовослужбовців,
призваних із Росії, які поставили вимогу негайно повернути
їх на Батьківщину, бо служать не на своїй території.
А в цей час з відома командування Чорноморського флоту
продовжувалося його нахабне розкрадання. Імперські злодюги
користалися сприятливою обстановкою і безкарно тягли,
мов пацюки, все до глибоких нір.
Так, 1 липня літаком АН-26, бортовий номер № 02, було
вивезено 10 тонн цукру до Мерії. Раніше, 13 червня, цим
же літаком до Таллінна було вивезено 9 тонн нікелю й міді
(у документах також значився цукор).
На аеродромі Анапи закінчилася консервація перегнаних
раніше з селища Качі вертольотів МІ-8мт, бортові номери
58, 59, 60; МІ-8т, бортовий номер 48. Екіпажі повернулися
до с.Качі.
Для того, щоб здійснити хоча б деякий контроль, ми запропонували
призначити нашого представника на аеродромі с.Кача старшого
лейтенанта Ігоря Талавера. До речі, він неодноразово приходив
до мене, з болем у душі розповідав про повне беззаконня
на Качинському аеродромі. Командування ВМС України також
отримало повідомлення про те, що 112-та бригада кораблів
розвідки ЧФ стала вивозити спеціальну апаратуру до Новоросійська.
На постах СіЗ (спостереження і зв’язку) вздовж Кримського
узбережжя розпочалося демонтування апаратури технічного
пізнавання «Пароль». Зрозуміло, що про всі ці факти ми
негайно доповідали Києву.
Ми вже добре розуміли, що Дагомис — це не останнє місце,
де буде розглядатися питання про Чорноморський флот. Так
воно й вийшло.
Якось до орггрупи ВМС попросився голова Координаційної
Ради офіцерських зборів Чорноморського флоту капітан 1
рангу В.Володін. Розмова його з контр-адміралом Б.Кожиним
відбулася у моїй присутності. Головне прохання полягало
в тому, щоб Борис Борисович зустрівся з моряками-чорноморцями.
13 липня народні депутати України О.Тарасенко, Б.Горинь,
представники командування і прес-центру ВМС України зустрілися
з членами президії Координаційної Ради офіцерських зборів
Чорноморського флоту на чолі з її головою капітаном 1
рангу В.Володіним. Три години йшов конструктивний обмін
думками про пошук найбільш сприятливих шляхів для нормалізації
цивілізованого вирішення питання про Чорноморський флот.
Сторони були одностайні у тому, щоб сприяти початку переговорів
про Чорноморський флот у найближчий час.
Члени президії підтримали пропозицію ОГ ВМС України про
спільне святкування Дня флоту 26 липня 1992 року, а також
про зустріч офіцерів ЧФ з командувачем ВМСУ контр-адміралом
Б.Кожиним. Це сталося 16 липня в конференц-залі гідрографічної
служби ЧФ. Координаційна Рада запросила на цю зустріч
делегатів від військових частин і кораблів Чорноморського
флоту, які протягом двох годин «тріпали» Кожина. Я був
у залі і бачив, як важко йому було, бо багато хто з офіцерів-чорноморців,
як було видно, виконував чиєсь замовлення або вказівку,
тому задавали образливі запитання. Навіть виникло якесь
змагання, хто болючіше вколе командувача ВМС України.
Борис Борисович тримався впевнено, відповідав доказово
і конкретно. Не хочу шукати щось інше про враження від
цієї зустрічі. Я згоден з тим, що їдко і влучно сказав
про неї письменник Степан Колесник:
Скільки золотопогонної зливи в однім
залі! З рядів насувається густо, а в рядах пишнота і ряснота.
Срібло-золото виграває, очі вбирає, наганяючи екскурси
в історію: про білу гвардію, царські «смотры и парады
в Царском Селе», про монархію і «августейших монархов».
Погон світиться великодержавницькою довірою до погона,
погон чіпляється за погон, творячи безконечнеє диво, так
схоже на неоглядну імперію. Погон перемовляється з погоном,
нагадуючи живу істоту, погон лягає коло погона, мов дорога
карта із атласу «Широка страна моя родная...»
А зір на погонах! Яко на небесі, яко на небесі, прости
нас, грішних. І що цікаво: зоря з зорею «говорить». Менша
з меншою, більша з більшою.
Бориса Кожина, командувача ВМС України, запрошено на зібрання
як представника сусідньої держави. Бо Чорноморський флот,
крути, не верти, зостається російським. Поки гість говорив,
його перебалакували, ображали. Нізащо б не повірив, що
тут добірне морське товариство.
— Присяга — это волеизъявление матросов и офицеров..,
— Кожин.
Йому не дають закінчити.
— Если каждый станет волеизлиять!..
— Борис Борисович, а может кухарка командовать флотом
?
Вождь світового пролетаріату носився з ідеєю: кухарки
будуть управляти державою. Що з того вийшло, якої солоної
юшки наварено на державній кухні, всі знають. Ще багато
літ будемо розхлебтувати гірку бурду. Але запитаннячко
підленьке, «з душком». Мовляв, куди тобі — синові якоїсь
кухарки — до флоту! От у нас сам адмірал Касатонов! Його
батько командував «краснознаменным» Чорноморським...
— Товарищ Кожин, у вас с утра одна позиция, к вечеру другая.
Сегодня — Украина, завтра — Узбекистан...
Болить, ох же болить офіцерському зібранню! Кожин — росіянин
(виходець із Псковщини), а служить Україні. В дошкульних
слівцях, репліках ані натяку, що Росія і Україна — слов’янські
сестри, що народи наші — брати. Така дружня риторика експлуатується
хіба що в офіційних текстах, на людях. У своїм же сімействі
говориться те, що думається: Кожин продався ворогові Росії.
Зібрання високе, а плітки й пересуди низькі. Поки Борис
Борисович на трибуні і його беруть у непоштиву «обробку»,
до мене нахиляється капітан 2 рангу:
— Как это понимать? Вчера генерал из Минобороны Украины
заявил: «Если база русского флота останется в Севастополе,
мы обнесем ее колючей проволокой».
Кажу:
— Черговий міф, злісна баєчка. Але відразу знаходяться
«свідки», які на власні вуха чули погрози генерала з Києва:
«Обтянем проволокой, а семьи офицерские выселим из Севастополя».
— До чого ж усе дрібне! Убогого вуличного покрою «ердеківська»
юрба заправляє і тут, на офіцерському зібранні. Не віриться,
що замурзані фальшиві гроші «ходять» серед вищих чинів
Чорноморського флоту! А втім, дива нема: свідомо твориться
міф про Україну: похмуру, середньовічну. Рослий морський
полковник сам-один пішов проти міфу. Слово його звелося
до людяної думки. Ну, хтось із офіцерів присягне Україні!
То що, небо впаде на землю ? Якщо він чесно буде служити,
хай собі служить...
Що тут сотворилося! От коли рвонуло до самої стелі! Висадило
б усі шибочки, але вікна в літню спеку були відчинені.
Шовінізм, виявляється, вибухає, як динаміт. Такий же небезпечний
для життя і отруйно-кислий, як динаміт. Закричав хтось
один — а здетонувало усе золотопогоння в залі. Ряснота
і пишнота в рядах ходором заходила. Погони блищали мертвотним
лиском, а очі горіли хижим блиском. Високе зібрання зірвалося
на ще вищий гвалт:
— Гнать таких с флота! Гнать! Позор!..
Ось коли я побачив «любов» до України. Справжню, не офіційно
припомаджену, в політичних рум’янах і декларативній пудрі
— ні, непідроблену «братську любов». Це та любов, коли
здається: обняв як брата і задушив по-братськи. Для вигодуваних
нашим хлібом, викупаних у теплих водах «лихих офіцерів»
Україна бачилась ворожою, злочинною і нижчосортною колонією,
яка посміла скинути з шиї великодержавно-російське ярмо.
Куди й поділися золотопогонний блиск, благопристойність.
Ні чемності, ні морської толерантності, ні грана інтелігентності,
і все, як мітлою змело. Звичайнісінька людяність, здається,
ніколи й не ночувала на зібранні войовничих мужів.
І це еліта, «вища каста». А від чого вища? І що може бути
нижчим від цього «расового» людиноненависництва, фізіологічної
неприязні і неприйняття поглядів, відмінних од шовіністичних
догм — сліпих, як більма степової кам’яної баби.
Зібрання закінчувалося, здавалося, екватор шовінізму пройдено,
високі чини вибалакалися, аж раптом крізь розчинені вікна
до зали увірвався «шторм» із севастопольських вулиць:
«Кожин — предатель! Кожин — предатель!..».
Офіцери-господарі розходилися, підленько посміхаючись.
Кожин-гість залишався в залі. Головуючий на зібранні став
радити йому не натикатися на головний вихід, а виїздити
через запасні ворота. Як з’ясувалося, і там чатувала осатаніла
сотня. Вся ця чорносотенна акція творилась у повній взаємодії
РРК із касатоновським штабом.
Боляче дивитися на глухе беззаконня. Страшно терпіти закореніле
свавілля на виду у людей, посеред білого дня. Командувача
Військово-Морськими Силами залякують, йому погрожують
якісь приблуди чи погромщики, перешкоджаючи виконувати
свої службові обов’язки. І де? Не на чужій — на своїй
землі. Суд вершить збіговисько підкуплених і нацькованих
людей.
А де справжній суд, міліція? Ось вона, походжає по вулиці.
Браві сержанти, дженджуристі офіцери. Оберігають не державну
людину в державі Україна, а зборище РРК. Не нашому Богові
вони моляться, ой же не нашому!
Я не полінувався і перепитав у доброї сотні людей: чи
дозволила б українська міліція в Севастополі принижувати
гідність «великого друга України Касатонова»? Люди відповідали
так одностайно, ніби вони змовилися: «Що ви! Наша рідна
міліція грудьми стане, але не віддасть російського адмірала
на поталу вуличним забрьохам». Отакі ми є, які є. Якими
нас витворила затяжна рабська неволя. До високого порогу
національної самосвідомості, до сонячного зеніту гордості
за свою Україну нам рости і доростати.
От якби безсловесні та безхребетні «вняли гласу Божьему»!
Отоді б «заговорили і Дніпро, і Чорне море!», і шовіністично-імперське
сміття ковтало б огненну воду!».
А тим часом постанова «гласила»:
1. ... Командующим Черноморским флотом
и ВМС Украины на время действия моратория воздержаться
от любых действий, которые тем или иным образом могут
быть расценены как поддержка по фактам приемов присяг
Украине и России.
Предотвращать и исключать случаи подготовки и создания
односторонних приказов и директив по переподчинению тех
или иных частей или подразделений до завершения переговоров,
несанкционированному вывозу материальных средств, нарушение
договоров о порядке комплектования.
2. Командующим Черноморским флотом и ВМС Украины своими
приказами запретить ведение на территории частей, кораблей,
учреждений флота той или иной пропаганды, препятствующей
нормальным переговорным процессам по разделу флота. Применять
к таким лицам меры строгого дисциплинарного воздействия
вплоть до снятия с должностей. Тщательно расследовать
такие факты и давать им собственную оценку.
3. Исключить принятие дискриминационных мер в отношении
военнослужащих, ранее принявших присягу на верность народу
Украины.
4. Обратиться к редакционным коллегиям газет ЧФ и ВМС
Украины с просьбой воздержаться от публикования материалов,
которые могут усиливать взаимное недоверие между всеми
категориями личного состава. Обратиться к Военному Совету
флота — издателю газеты «Флаг Родины» с предложением о
подготовке совместного выпуска газет «Флаг Родины» и «Флот
Украины» с освещением острых вопросов социально-бытовой
обустроенности и обеспечения военнослужащих и др. проблем,
не затрагивающих политические вопросы и переговорные процессы.
5. В связи с тем, что прием присяги, как показали последние
события на флоте, не соответствует стабилизации обстановки,
подрывает доверие офицеров, мичманов, прапорщиков друг
к другу, считаем необходимым обратиться в Верховный Совет
Украины с просьбой о внесении дополнения к статье 20 «Закона
Украины о всеобщей воинской обязанности и воинской службе»,
о прохождении службы офицерами, мичманами и прапорщиками
Вооруженных Сил Украины по контракту.
Собрание выражает уверенность, что совместные действия
командования и офицерского состава ЧФ и ВМС Украины будут
способствовать снижению напряженности на флоте и успешному
ведению переговоров между Украиной и Россией.
Під цією постановою поставили свої підписи
командувач ВМС України контр-адмірал Б.Кожин, командувач
ЧФ адмірал І.Касатонов і голова Координаційної Ради офіцерських
зборів ЧФ капітан 1 рангу В.Володін.
Хочу звернути увагу шановних читачів
на те, що з першого погляду це спільне рішення у формі
постанови не в повній мірі нас задовольняло, в деяких
місцях були явні перекоси і не там розставлені наголоси.
Але своїм певним кроком назустріч ми намагалися знайти
компроміс саме у подальших переговорах щодо розподілу
Чорноморського флоту!
Також хотів би підкреслити велику актуальність пункту
№ 3, в якому йшлося про соціально-правовий захист військовослужбовців,
які присягнули Україні.
На жаль, навіть така м’яка позиція командування ВМС України
не знайшла належного розуміння протилежною стороною.
Жоден пункт прийнятої постанови з боку командування ЧФ
не був виконаний.
Між іншим, і без спільного випуску газет «Флаг Родины»
і «Флот України» всім було відомо про важке соціальне
становище військовослужбовців, які склали присягу на вірність
народові України.
Хай про це судить сам читач. Взяти дуже болюче питання
про надання житла. Незважаючи на те, що Чорноморський
флот повністю забезпечувався тільки Україною (цегла, блоки,
цемент, кошти), у 1992 році для ВМС України не було виділено
жодної квартири.
У титульних листах на 1993 рік для українських ВМС теж
не закладалось жодної квартири.
Не випадково з боку керівництва Севастопольської організації
СОУ до міністра оборони України надсилалось звернення
про не досить активну позицію генерала Рудковського, який
від імені Міністерства оборони України «відав» цією роботою.
До того ж Україна ще й фінансувала ЧФ. Про це писала газета
«Народна Армія» у статті від 20 червня 1992 року «Утримує,
фінансує Україна». Йшлося про те, що командування ЧФ так
подає інформацію, так її дозує, що на місцях вважають,
що Чорноморський флот утримується на кошти Росії.
Так, наголошувалося на тому, що нещодавно Росія оголосила
про підвищення посадових окладів за військові звання у
1,8 раза. Як це подається на флоті? Знову ж, як вияв нової
турботи російського уряду про своїх збройних захисників.
Адмірал І.Касатонов на телеграмі міністра оборони Росії
генерала армії П.Грачова кладе резолюцію, в якій говориться,
що членам Військової Ради, начальникам фінансової служби
виконати її з великою відповідальністю і найвищою дисциплінованістю.
Вважаю, що подальші коментарі тут зайві.
Я добре пам’ятаю, скільки разів зустрічався командувач
ВМС з підполковником Василем Атаманчуком, який виконував
обов’язки начальника відділу капітального будівництва,
стосовно житла для військовослужбовців нашого флоту. Розглядалися
різні варіанти, були звернення до всіляких інстанцій,
але квартирне питання не рухалося.
Про те, як ретельно виконувала наша держава в особі начальника
Фінансового управління МО України генерал-майора І.Штопенка
всі замовлення командування ЧФ, свідчить такий приклад.
Під час чергового відвідування Міністерства оборони ми
з командувачем ВМС Б.Кожиним мали розмову з генералом
І.Штопенком. Він з великою гордістю наголосив: «Щоб у
командування ЧФ вибити всіляке підґрунтя під тим, що нібито
Україна не допомагає Чорноморському флотові, я на адресу
його командування надсилаю на 1 карбованець більше від
суми, яка вимагалася». Який «політично досвідчений фінансист»!
Така наша позиція, ось так воно робилося тоді. Треба наголосити:
командування, офіцери орггрупи ВМС постійно відчували
конкретну допомогу і підтримку перш за все від міністра
оборони України генерал-полковника Костянтина Морозова.
Ми добре відчували, що і він не зовсім поділяє положення
прийнятих документів Дагомиських переговорів між президентами
України і Росії, але дуже наполегливо і прискіпливо шукав
засоби якомога швидшого дійсного відродження і будівництва
Українського флоту. Тому на пропозицію членів орггрупи
ми з Борисом Кожиним підготували і направили Президенту
Л.Кравчуку, першому заступнику Голови ВР України В.Дурдинцю,
міністру оборони К.Морозову телеграму такого змісту.
Шановний Костянтине Петровичу! У цей непростий час, коли
на порядок денний сесії Верховної Ради України виноситься
питання про довіру Кабінету міністрів, командування і
офіцери організаційної групи ВМС України підтримують Ваше
рішення про непідписання заяви уряду, ми вважаємо, що
міністр оборони не несе прямої відповідальності за помилки
і недоліки Кабінету міністрів у економічній галузі, тому
що міністр оборони в уряді України — це особлива державна
особа, на плечі якої разом з Головнокомандувачем Збройними
Силами України покладена велика відповідальність за підтримку
надійної обороноздатності незалежної Української держави.
Офіцери ОГ ВМС вірять Вам, шановний Костянтине Петровичу,
і вважають, що Ваша подальша діяльність на посту міністра
оборони України послужить вагомим гарантом стабілізації
становища, продовження будівництва Збройних Сил і ВМС
України зокрема.
А тим часом 16—17 липня в Севастополі відбулася зустріч
експертних груп міністерств оборони України і Росії щодо
розподілу ЧФ. Нашу делегацію очолював заступник МО України
генерал-лейтенант Анатолій Лопата. Варто зауважити: А.Лопата
дуже часто бував у розташуванні орггрупи, висловлював
свої практичні рекомендації командуванню ВМСУ, вирішував
усі питання на високому фаховому рівні, часто аргументовано
виступав по Севастопольському місцевому ТБ. Не випадково,
що він знайшов значну підтримку і серед більшості севастопольців.
Як розповідав Анатолій Васильович, ми пропонували російській
стороні домовитися тільки про розподіл кораблів, бо вся
інфраструктура була нашою. Але російська делегація, не
рахуючись із законами України, наполягала на розподілі
всього Чорноморського флоту до останнього цвяха.
У складі української делегації був також старший консультант
МО України полковник Віталій Лазоркін, який у своїй статті
«Делить корабли или берег» в газеті «Народна Армія» 23.07.92
р. писав, що група експертів МО Росії пропонувала торкатися
більше політичних проблем, тому пропозиції української
делегації перейти до конструктивного вирішення конкретних
питань щодо розподілу ЧФ не знайшли порозуміння.
Викликала розчарування позиція «старшого брата», його
намагання знову диктувати свої умови.
А між іншим, за питанням про Чорноморський флот знаходяться
долі тисяч людей, яким набридли безконечні інтриги політичних
ділків. Як наголосив В.Лазоркін, переговори були практично
зірвані. Генерал Анатолій Лопата звернув увагу експертів
на те, що російська сторона не змогла запропонувати будь-який
конкретний варіант розподілу корабельного складу Чорноморського
флоту. Бажано б зробити хай навіть невеличкий крок назустріч,
але російська сторона не робила цього, оскільки не хотіла
позбутися навіть частини Чорноморського флоту.
Не випадково безрезультатно закінчилася робоча зустріч
18 липня у Москві голів і експертів державних делегацій
України і Росії, які очолювали В.Дурдинець і Ю.Яров. Учасники
зустрічі лише обмінялися своїми поглядами відносно реалізації
Дагомиської угоди про ЧФ, тобто знову пусті балачки.
Уся штучна тяганина навколо розподілу ЧФ і практичного
виконання Дагомиських домовленостей була відображена у
заяві Севастопольської організації СОУ, яка друкувалася
у газеті «Народна Армія» (23 липня 1992 року). Це дуже
злободенний документ, тому хочу навести його у повному
обсязі.
У зв’язку з безвихідним становищем, яке
склалося навколо розподілу Чорноморського флоту, коли
політичне рішення після зустрічі в Дагомисі відбулося,
а практичне рішення проблеми, як і раніше, заблоковано
на рівні військових відомств, подальше затягування процесу
створення ВМС України неприпустиме.
Організація Спілки офіцерів України від ВМС вважає, що
в умовах активної протидії з боку командування ЧФ, яке
має для цього всі засоби і можливості, вирішити проблему
створення Військово-Морських Сил України неможливо на
базі частин Чорноморського флоту шляхом складання присяги
на вірність народу України окремими частинами і підрозділами
флоту. Склавши присягу, з’єднання, окремі кораблі, частини
та підрозділи ЧФ не були захищені від свавілля з боку
керівництва Чорноморського флоту. Накази МО України про
перепорядкування цих формувань не можуть бути виконані.
Офіцери і мічмани позбавляються посад, звільняються в
запас або, в кращому разі, відправляються в розпорядження
МО України.
Прокуратура ЧФ не діє.
Пропонуємо:
1. У найближчий час створити штаб ВМС
України з усіма відповідними органами управління і забезпечення.
Це дозволить при позитивному рішенні про розподіл ЧФ оперативно
підпорядкувати і забезпечити управління частини флоту,
яка відійшла до України.
2. До політичного розподілу Чорноморського флоту Військово-Морські
Сили України створювати на базі заново збудованих кораблів
і суден.
3. Для нормального функціонування основних служб і управлінь
штабу ВМС України і їх практичного відпрацювання здійснювати
матеріально-технічні та інші види забезпечення Чорноморського
флоту через структури штабу ВМС України.
Вважаємо, що здійснення вищезазначених пропозицій не є
порушенням відомого мораторію щодо ЧФ і в той же час продовжить
процес створення ВМС України.
Цікаво навести приклади підсумків аналітичного
огляду настроїв серед різних категорій особового складу
Чорноморського флоту, який підготували офіцери Соціально-психологічної
служби орггрупи ВМС України. Незважаючи на моральний тиск,
погрози і шантаж з боку командування ЧФ і особисто адмірала
І.Касатонова, значна більшість моряків-чорноморців прагнула
до України і співчувала їй.
1. Військово-Повітряні Сили: офіцери — 80%, прапорщики
— 85%; строкова служба — 60%.
2. Кримська ВМБ: офіцери — 85%; мічмани — 96%; строкова
служба — 74%.
3. Будівельне управління: офіцери — 83%; прапорщики —
98%; строкова служба — 99%.
Таке ж становище було і в інших з’єднаннях Чорноморського
флоту.
Мабуть, доречно навести думки випускника Вищого військово-морського
інженерного училища ім.Дзержинського доктора технічних
наук Юрія Петрова, надруковані в статті «Свет и тени на
портрете российского флота» (журнал «Звезда», № 3 за 1996
рік).
...Непонятна позиция флотских руководителей
в отношении Черноморского флота. Первоначально после распада
СССР в 1991 году флот считался совместной собственностью
России и Украины, в знак чего он плавал под Военно-морским
флагом бывшего Союза. Затем Украина стала претендовать
на 50% кораблей ЧФ, ссылаясь на то, что на ее верфях украинскими
рабочими строилась значительная часть всех кораблей Советского
Союза — и это отрицать нельзя. На корабли Северного, Тихоокеанского
и Балтийского флотов Украина не претендовала.
Поскольку протяженность берега, принадлежащего России,
на Черном море очень невелика (достаточно взглянуть на
карту), а в Средиземное море все равно не выйдешь без
разрешения Турции, то Черноморский флот в старом своем
составе для России, безусловно, не нужен.
Проте сила владної інерції ще велика настільки, що укладений
договір між Україною і Росією щодо Чорноморського флоту
аж на 25 років його перебування у територіальних водах
нашої країни фактично визнає справжнім господарем «старшого
брата». І ніякі, навіть найтверезіші економічні причини
не можуть виправдати такий довготривалий час перебування
флоту іншої держави у водах незалежної країни.
Далі
До змісту Анатолій
ДАНІЛОВ Український флот: біля джерел відродження
Просвіта
