Анатолій ДАНІЛОВ
Український флот: біля джерел відродження

Інсинуації навколо призовної кампанії на ЧФ

У першій половині 1992 року великого значення набуло питання про комплектування Чорноморського флоту призовниками з України.
Так на підставі щойно прийнятого Верховною Радою України 25 березня 1992 року закону «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» 29 березня міністр оборони України генерал-полковник К.Морозов видав наказ за № 42 «Про звільнення з лав Збройних Сил України в запас військовослужбовців, які вислужили встановлений термін дійсної строкової військової служби, та про черговий призов громадян на дійсну строкову військову службу в травні-червні 1992 року». У ньому мова йшла ось про що: «На виконання Указу Президента України від 23 березня 1992 року № 176 наказую... Командувачам військами військових округів, Чорноморським флотом, командирам об’єднань, з’єднань, військових частин та установ організовано прийняти молоде поповнення, створити необхідні побутові умови для їх служби, забезпечити високий рівень дисципліни і організованості, дотримуватися статутних взаємовідносин між військовослужбовцями».
Згідно з планом комплектування кораблів і частин Чорноморського флоту молодим поповненням навесні 1992 року Головним штабом ЗС України було передбачено подати 9500 призовників. Але після виходу указу Президента України від 5 квітня 1992 року «Про початок формування ВМС України» командування ЧФ у кінці квітня подало до ГШ ЗС України замовлення зі зміною щодо подачі молодого поповнення на флот — всього 2000 чоловік. У зв’язку з цим Головний штаб ЗС України нагадав командуванню ЧФ про готовність подати на Чорноморський флот саме 9500 призовників, разом з тим пропонував обумовити графік відправлення представників частин до обласних військових комісаріатів України. Незважаючи на це, представники частин і з’єднань ЧФ так і не були відправлені за молодим поповненням у військкомати України. Причина була зрозуміла загалом.
А в середині квітня 1992 року командуванню ВМС України стала відома головна причина, яка стримала командувача ВМФ СНД адмірала флоту В.Чернавіна і командувача ЧФ адмірала І.Касатонова віддати наказ про підняття Андріївських прапорів на кораблях флоту під час переговорів з українською делегацією 7—8 квітня 1992 року.
Аналіз, який провели офіцери апарату помічника командувача ЧФ із роботи з особовим складом у з’єднаннях і на кораблях, свідчив про те, що у їх військових колективах представники з України становили по 40 і більше відсотків. На деяких кораблях створилося дуже напружене морально-психологічне становище.
Так, на сторожовому кораблі «Пытливый» 8 квітня 40 матросів і старшин (без всякого керівництва з боку офіцерів) звернулися до командира корабля з проханням в урочистій обстановці організувати для бажаючих складання присяги Україні. Помічнику командира із роботи з особовим складом вони заявили, що після підйому на кораблі Андріївського прапора представники з України зривають з себе погони і залишають екіпаж корабля. Не краще становище склалося і на інших кораблях, і в частинах Чорноморського флоту. Тому, на думку багатьох командирів, підняття Андріївських прапорів могло призвести до непередбачуваних наслідків. З урахуванням такої причини підняття Андріївських прапорів було відкладено до особливого розпорядження.
Командування ВМФ СНД і ЧФ вирішило всіма засобами не допустити подальшої українізації Чорноморського флоту. Тому треба було якомога менше прийняти молодого поповнення з України в травні-червні 1992 року і навпаки збільшити кількість призовників з Росії.
З цією метою 15 квітня в штабі ЧФ відбулася нарада під керівництвом начальника оргмобуправління флоту контр-адмірала Б.Чернишкова про прийом молодого поповнення. У зв’язку з цим були видані вказівки щодо розгортання приймально-технічної комісії (ПТК) у м.Новоросійську і подачі туди 10 тисяч призовників із Росії. Подальше їхнє доставлення в головну базу флоту Севастополь провести кораблями ЧФ .
На цьому засіданні також пролунали пропозиції командування Чорноморського флоту про розформування і розподіл по різних з’єднаннях і частинах флоту військових частин і підрозділів, що склали присягу народові України. Така доля спіткала і військовослужбовців першого батальйону морської піхоти та інших, про що вже говорилося.
Командувач ВМС України контр-адмірал Б.Кожин, офіцери Соціально-психологічнї служби, члени виконкому Севастопольської організації СОУ, добре розуміючи негативні наслідки проросійської призовної кампанії на Чорноморському флоті, почали доповідати керівництву держави, міністру оборони України, Соціально-психологічному управлінню МО України, а також звертатися до народних депутатів негайно вжити відповідні заходи протидії доставці на флот призовників із Російської Федерації через Новоросійськ. Командування ЧФ у відповідь розгорнуло шалену діяльність.
Так, 6 травня начальник штабу Чорноморського флоту віце-адмірал Г.Гурінов провів інструктаж із старшими команд для супроводу призовників.
Масові перевезення планувалися з 25 травня по 25 червня. Старшим команд наказувалося у разі різкої зміни обстановки під час супроводу молодого поповнення звертатися у Москві по спеціальних телефонах.
Військова Рада ЧФ підготувала заяву про недопущення нібито українізації флоту. Його мета: будь-якою ціною перешкодити направленню на флот призовників з України. Головна причина: Чорноморський флот — це флот СНД, тому поповнюватися він повинен з усіх держав Співдружності.
У Севастополі розпочався рух матерів, сини яких підлягали призову навесні 1992 року, з метою не допустити їх відправлення до Західної України. Вони вимагали, щоб їхні діти служили у Криму.
Декілька жінок ходили по квартирах і агітували батьків не допустити відправлення їхніх синів за межі Криму.
Таким чином, процес комплектування ЧФ навесні 1992 року був акцією вирішального значення, і протилежна сторона вдавалася до всіляких негідних заходів.
У той же час із бесід з військовослужбовцями, які постійно зверталися до орггрупи ВМС України, з’ясувалося, що протягом останнього тижня командування ЧФ активізувало доведення до офіцерів і мічманів флоту «результатів» його розподілу. Особлива увага приділялась кадровій політиці в тій частині ЧФ, яка відійде (якщо домовляться) до ВМС України. Офіцерам і мічманам вказувалося на епізод навколо генерал-майора Кузнецова. Офіцерський склад залякували цим фактом, говорячи, що в Українському флоті будуть служити тільки українці, які пройшли спецвідбір і готові воювати з Росією.
Ми отримували повідомлення про те, що подібна «роз’яснювальна робота», а також репресивні заходи, які застосовувалися І.Касатоновим, вже мають свої негативні наслідки. Так, наприклад, частина офіцерського складу, навіть із числа тих, хто присягнув на вірність Україні, замкнулась у собі, переживаючи за себе і своїх дітей.
Становище було тривожним ще й тому, що, як це стало відомо з моєї розмови про організацію призовної кампанії на Чорноморський флот з військкомом Ленінського району Севастополя полковником В.Янченком, до цього часу до Криму не надійшов наряд через ОдВО на організацію призову для ЧФ.
У середині травня згідно із розпорядженням МО України до орггрупи ВМС прибув начальник Управління мобілізації і комплектування ГШ ЗС України генерал-майор Анатолій Паламарчук. Він зразу ж включився в процес розв’язання питання про комплектування Чорноморського флоту новобранцями. Декілька разів зустрічався з командуванням флоту, принципово відстоював законну позицію Міністерства оборони України про комплектування ЧФ переважно громадянами України.
Уже з першої офіційної бесіди з начальником штабу ЧФ віце-адміралом Г.Гуріновим стало зрозуміло, що згідно з розпорядженням Головнокомандувача ОЗС СНД Чорноморський флот навесні 1992 року комплектувався з такого розрахунку; призовники із Росії — 10 000 чол., із України — 2 000 чол.
Разом з цим командування ВМС пропонувало керівництву держави заявити протест Президенту Росії про незаконні дії командування ОЗС СНД, яке посягало на незалежність України. Зверталися й до Генерального прокурора України з цього приводу.
Пропонували відповідним чином зміцнити контроль за проходженням ешелонів і команд залізничним транспортом у пунктах перетинання кордонів з Україною, а також контроль за переходом військових кораблів і суден по маршруту Севастополь—Анапа—Новоросійськ і назад. Не залишати осторонь і літаки військово-транспортної і цивільної авіації.
Ми також пропонували налагодити взаємозв’язки між силовими органами держави. Для офіцерів орггрупи не було дня, щоб у центрі уваги не були питання, пов’язані з призовною кампанією.
Але, незважаючи на наші неодноразові звернення, пропозиції, прохання, командування ЧФ своїми діями продовжувало дестабілізацію обстановки в Криму і в Севастополі.
Так, 16 травня в Севастополі відбулися збори батьків призовників, які були спрямовані на зрив плану призову весни 1992 року, на яких з доповіддю виступив адмірал І.Касатонов. 18 травня він телеграфував Кримському республіканському військовому комісару генерал-майору О.Волкову.
В Крыму складывается сложная обстановка с настроениями вокруг призыва личного состава, который спланирован к отправке из Крыма. Штаб флота пикетирован, военкоматы блокированы, родители не желают отправлять своих детей в другие регионы, о чем заявлено представителями комитета солдатских матерей 16 мая и родителями призывников. Считал бы целесообразным для стабилизации обстановки в регионе призывников из Крыма призывать для прохождения службы на Черноморском флоте, что и будет одним из путей снижения напряженности. Флот готов принять и разместить всех призывников из Крыма.
Нам стало відомо і про заяву Військової Ради Чорноморського флоту від 15 травня 1992 року Ярову, Дурдинцю, Шапошникову і Чернавіну, у якій настирливо насаджувалася думка, що долі Криму, Севастополя і ЧФ нерозривно пов’язані, що більшість офіцерів флоту підтримує рішення Верховної Ради Криму про незалежність республіки Крим, що особовий склад бачить у цьому єдиний шлях вирішення питання про Чорноморський флот.
Знову українська сторона звинувачувалася у розколі флоту за національною належністю до того часу, коли буде політичне рішення його долі. Наголошувалося на тому, що нібито на ЧФ надходять неодноразові вказівки від Міністерства оборони України про укомплектування кораблів і частин призовниками тільки з районів нашої держави.
Як і раніше, втокмачувалася думка, що чутки про переслідування військовослужбовців ЧФ за складання присяги Україні не відповідають дійсності.
Бездоказово тлумачилося, що за діяльністю командування флоту, командирів з’єднань і окремих частин встановлено всеосяжне стеження, прослуховування телефонних переговорів, налагоджено збір компрометуючих матеріалів, начебто були спроби викрасти документи.
У заяві йшлося навіть про те, що розпочалося залякування І.Касатонова і М.Багрова арештом і фізичною розправою, що активізувалася підривна діяльність органів військової контррозвідки на чолі з капітаном 1 рангу О.Обіщенком.
Військова Рада ЧФ скаржилася, що під різними приводами вводилася заборона на вильоти авіації флоту (яка була головна мета тих польотів, ми ще скажемо).
Дана провокаційна, популістська інформація офіційного органу Чорноморського флоту — Військової Ради — була доведена до представника Президента України в Севастополі І.Єрмакова. З його боку, на цей раз, була надана підтримка нашій позиції.
Кращу відповідь на заяву Військової Ради ЧФ дало звернення 55 військовослужбовців 17-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ, яке надійшло 19 травня 1992 року до орггрупи ВМС України, Верховних Рад України, Росії, Криму, до голів делегацій на переговорах про Чорноморський флот у Дагомисі. Його підписали 23 офіцери, 12 мічманів, 20 матросів та старшин.
Подаю в скороченому вигляді мовою оригіналу:

«Вынуждены обратиться к вам офицеры, мичманы, матросы и старшины, все те, кто в это многотрудное время связал свою судьбу с народом Украины, кто проникнут народной симпатией к проводимой открытой и правдивой политике руководства Украины, Верховного Совета и Министерства обороны. Суть нашего обращения состоит в том, что после принятия присяги на верность народу Украины к нам применяются репрессивные меры в виде запугивания, шантажа, освобождения от занимаемых должностей, недоверия, клеветы. Несмотря на мораторий, объявленный по двум указам президентов России и Украины в отношении ЧФ, другая сторона, считающая, что флот должен принадлежать России, повсеместно его нарушает. Здесь должны подчеркнуть, что моряки, присягнувшие на верность народу Украины на вполне законных основаниях, так как мы проходим службу на территории суверенного украинского государства, ни одним своим поступком не спровоцировали никого на беспорядки, уважительно относятся к любому мнению или убеждению, ни в чем себя не дискредитировали...
Принявшие присягу фактически все еще ходят с ярлыком предателя. При возможных проверках задается один и тот же вопрос: «Принял присягу на верность народу Украины или нет?» От ответа на этот вопрос, как правило, зависит в итоге проверка служебной деятельности. Идет постоянное нагнетание обстановки, подтасовывание фактов для создания ложного мнения в других соединениях и среди гражданского населения об обстановке в бригаде...
Только за последнее время освобождены от занимаемых должностей командир бригады капитан 2 ранга Шалыт Ю.В., командир дивизиона капитан 3 ранга Просяник С.А., командир корабля капитан 3 ранга Хачатуров К.Э., заместитель начальника штаба капитан 2 ранга Шатний С.П., флагманский специалист РТС капитан-лейтенант Икленко О.Н.
В то же время преподносится как «герой нашего времени» старший лейтенант Комиссаров, за спиною командира корабля фактически совершивший преступление, перегнавший путем обмана корабль из пункта постоянной дислокации в город Севастополь.
Несмотря на то, что почти весь офицерский корпус флота осудил этот поступок, Комиссаров находится под надежной защитой адмирала Касатонова. Таким образом, поощряется морской бандитизм...
Напряженная обстановка царит и в других частях и соединениях флота...
Исходя из этого, вынуждены заявить следующее:
1. Требуем восстановления в занимаемых должностях офицеров и мичманов, подвергшихся гонениям и отстраненных от должностей за свои политические убеждения по надуманным и сфабрикованным фактам.
2. Восстановить демократические институты и их влияние на решение кадровых вопросов в соединении.
3. Считаем, что подталкивание и формирование общественного мнения в пользу референдума о статусе Крыма приведет к расколу не только населения Крыма, воинских коллективов, но и к братоубийственной войне, в которой мы не желаем принимать участия.
4. Дать возможность каждому военнослужащему в реально сложившейся обстановке лично определить свою гражданскую позицию.
5. Дальнейшее затягивание решения вопроса Черноморского флота может привести к непредсказуемым последствиям.
6. Доводим до вашего сведения, что в случае игнорирования нашего обращения и продолжения неправомерных действий в отношении военнослужащих соединения мы, нижеподписавшиеся, вынуждены пойти на крайнюю меру и объявить голодовку.
Капитан 2 ранга Жибарев, капитан-лейтенант Гребенюк, старший мичман Заяц, старший матрос Мишин. Всего 55 подписей».

Від імені командування ВМС України мені довелося взяти участь у засіданні комісії з військових питань Верховної Ради Криму у Сімферополі. Члени комісії підтримали звернення 17-ї бригади кораблів ОВРа, і згодом сесія ВР Криму доручила голові парламенту М.Багрову довести його до голів делегацій на переговорах у Дагомисі.
При цьому хочу відзначити конструктивну і принципову позицію під час обговорення тексту заяви і в комісії, і під час роботи сесії депутата Верховної Ради АРК капітана 1 рангу Івана Завгороднього, колишнього заступника начальника політвідділу Кримської ВМБ, який добре знав багатьох офіцерів і мічманів 17-ї бригади кораблів ОВРа.
Подібні дії переконливо свідчили про презирливе ставлення командувача ЧФ до законів України, про намагання в обхід міністра оборони України впливати на військкомати Криму, подавати ті чи інші факти у вигідному для себе світлі, топтати заповітні почуття людей, проводити протиукраїнську політику. У зв’язку з цим міністр оборони України генерал-полковник К.Морозов був змушений звернутися до представників Президента України в областях, містах, районах України та до голови СБУ.

Звертаюся до вас за допомогою щодо контролю за виконанням військкоматами, комендатурами військових частин, дислокованих в Україні, положень Закону України «Про загальний військовий обов’язок та військову службу», ухваленого Верховною Радою України 25 березня 1992 року. Інформація, що надходить до МО України, свідчить про те, що в деяких головних штабах ОЗС СНД планується поповнення наших військових частин призовниками з територій інших держав. Мною віддані вказівки командувачам військами військових округів, арміями, командирам військових частин, начальникам військових навчальних закладів вжити необхідні заходи щодо недопущення цієї акції, спрямованої проти суверенітету нашої держави, а також висунуті вимоги розцінювати як такі, що суперечать законам України і є втручанням у внутрішні справи країни. Наголошено на тому, що міністр оборони України не допустить такого беззаконня. Відповідальність за виконання вказівок покладено на заступників міністра та командирів відповідних військових формувань.
Прошу вас надати допомогу у контролі за виконанням цього рішення.
У разі необхідності інформуйте про випадки порушень.
З повагою
генерал-полковник
К.Морозов.

Це звернення оприлюднили усі засоби масової інформації України.
У той же час командування ЧФ нарощувало зусилля для завозу молодого поповнення на флот із Росії та інших республік СНД. З цією метою Комітетом солдатських матерів Криму саботувався призов у Криму і всіляко налаштовувалася громадська думка проти призовників із інших областей України.
У Зверненні Військової Ради ЧФ від 19 травня знову наполягалося на необхідності комплектування Чорноморського флоту за планом Головнокомандувача ОЗС СНД маршала Є.Шапошникова.
Незабаром до штабу Чорноморського флоту надійшла телеграма із Москви із вказівкою розпочати доставлення молодого поповнення із Росії.
Також згідно із директивою Є.Шапошникова № 315/4/65-Ш від 15.05.92р. у Новоросійську було створено пункт для прийому поповнення із Росії і відправлення на Чорноморський флот.
Пункт розгорнуто на ПРТБ-13 (Плавуча ракетно-технічна база). Начальником пункту був призначений капітан 1 рангу Ю.Сисуєв, колишній начальник штабу Середземноморської ескадри ВМФ.
У з’єднання та частини флоту була надіслана рознарядка команд за призовниками, відбуття за якими розпочиналося з 22 травня 1992 року.
Також підтверджено основний спосіб доставки молодого поповнення через Новоросійськ, морем. З цією метою 18—20 травня судно «Фаддей Белинсгаузен» і п’ять десантних кораблів вийшли із Севастополя і Донузлава до Новоросійська для перевезення призовників із Росії.
18 травня заступник начальника оргмобуправління ЧФ капітан 1 рангу І.Олександров провів нараду з командуванням 423-го окремого дивізіону будівельних і ремонтних кораблів у Керчі і на гідрографічному судні «Память Меркурия» і відбув до Новоросійська. Але 21 травня розпорядженням Генерального штабу ОЗС СНД № 315/4/68-Ш було зупинено до особливих вказівок поповнення Чорноморського флоту із військкоматів Росії.
Під час наступної зустрічі генерал-майора А.Паламарчука з начальником штабу ЧФ віце-адміралом Г.Гуріновим було узгоджено про направлення на ЧФ 2 000 призовників — громадян України, а також 2 350 чоловік, громадян Росії, для навчання в учбових загонах інших флотів з подальшим їх поверненням на кораблі Чорноморського флоту на умовах внесення змін у закон про збільшення терміну служби плавскладу до двох років. Ці вимоги командування ЧФ пояснювало неможливістю комплектування кораблів військовослужбовцями з різними термінами служби (у ВМФ Росії термін строкової служби на флоті був 2 роки, у ВМС України — 1,5 року).
Треба зауважити, що керівництво нашої держави швидко відреагувало на таку пропозицію, щоб уникнути непорозумінь і штучного нагнітання пристрастей.
19 червня 1992 року Президент України Л.Кравчук підписав Закон України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про всезагальний військовий обов’язок та військову службу», в якому для матросів і старшин, які проходять строкову військову службу на кораблях, суднах, у берегових частинах бойового забезпечення Військово-Морських Сил України та в морських частинах Прикордонних військ України, термін служби встановлювався 24 місяці. У зв’язку з цим командування ЧФ звернулось з проханням дозволити отримати 3060 чоловік з військкоматів Росії для навчання в учбових загонах Чорноморського флоту для потреб інших флотів.
За станом на 21 травня до 15-го флотського екіпажу із військкоматів України прибуло 375 чоловік.
Надходжень молодого поповнення з інших держав не встановлено.
Нам стало відомо, що командувач ЧФ дав розпорядження для проведення відбору призовників російської національності, які надійшли до 15-го флотського екіпажу, для укомплектування 810-ї бригади морської піхоти ЧФ. Цю роботу конкретно проводив представник бригади капітан В.Лазарєв.
Від старшого лейтенанта В’ячеслава Школяра, офіцера з правової роботи 21-ї бригади протичовнових кораблів ЧФ, до командувача ВМСУ надійшло повідомлення, що на кораблі їхнього з’єднання поступає молоде поповнення із Росії, обминаючи навіть ПТК (прийомно-технічну комісію) Чорноморського флоту. Разом з генерал-майором А.Паламарчуком контр-адмірал Б.Кожин цю важливу інформацію доповів генерал-полковнику К.Морозову. Незабаром у засобах масової інформації з’явилися повідомлення прес-служби МО України:
Міністр оборони України генерал-полковник К.Морозов і голова Державного комітету у справах охорони держкордону України — командувач Прикордонними військами України генерал-полковник В.Губенко звернулись до Головнокомандувача ОЗС СНД маршала авіації Є.Шапошникова і командувача Чорноморським флотом адмірала І.Касатонова з тим, що, за достовірними повідомленнями, командування ЧФ протизаконно комплектує флот за рахунок призовного контингенту виключно з інших держав СНД, перш за все із Росії.
Нами будуть вжиті рішучі заходи з метою недопущення порушення нашого законодавства і діяльності на українській території іншими державами. Пропонуємо до політичного рішення питання зупинити постачання в Україну військових контингентів інших держав.
Залишаємо за собою право протидіяти цим незаконним діям, які можуть призвести до небажаних наслідків.
Про зміст телеграми проінформовані голови державних делегацій України і Росії на переговорах про Чорноморський флот.

Через декілька днів генерал-полковник Валерій Губенко побував у бригаді морських прикордонників у Балаклаві.
За дорученням Б.Кожина я теж був присутнім під час візиту генерала В. Губенка, взяв участь у заслуховуванні командира бригади капітана 1 рангу І.Алфер’єва, який отримав конкретні вказівки від командувача Прикордонними військами про посилення взаємних дій з орггрупою ВМС України, щоб не допустити доставлення кораблями ЧФ призовників із Росії незаконним способом.
На початку червня в Севастополі побував перший заступник міністра оборони України генерал-лейтенант Іван Біжан, який зустрічався з адміралом І.Касатоновим і вів з ним розмову про систему комплектування ЧФ.
Але І.Касатонов діяв за прислів’ям: «Васька слухає, та їсть!» 6 червня 1992 року він наказав начальнику відділу комплектування ОМУ штабу ЧФ капітану 1 рангу В.Бузову зупинити прийом молодого поповнення з України у 15-й флотський екіпаж, про що останній повідомив контр-адмірала Б.Кожина. Цією протизаконною акцією командування ЧФ планувало завершити комплектування флоту призовниками із Російської Федерації.
У перспективі досягалося скорочення кількості військовослужбовців строкової служби (громадян України) на кораблях і в частинах ЧФ, що повинно було принести користь Росії під час офіційного розподілу Чорноморського флоту.
Пізніше, на прес-конференції, командувач ЧФ адмірал І.Касатонов і не приховував своїх дій. На запитання про начебто таємний провіз новобранців із інших держав через Новоросійськ до Севастополя він відповів:
«Мы вынуждены это делать, так как команды, следующие по суше, задерживают, подвергают унизительным проверкам. Вы только задумайтесь над такой фразой: «В Министерстве обороны и в прессе Украины паника из-за того, что девятнадцатилетних русских мальчишек привезли служить в город русской морской славы Севастополь...»
Як з’ясувалося з різних джерел, І.Касатонов своє рішення мотивував начебто порушенням Україною мораторію щодо Чорноморського флоту. На підставі цього він спробував закрити Севастополь для надходження призовників — громадян України. Це вже було пряме порушення суверенітету Української держави.
12 травня контр-адмірал Б.Кожин доповів генерал-полковнику К.Морозову: «За станом на 18.00 11.06.92 року для комплектування ЧФ подано 4641 призовника — громадян України».
8 червня міністр оборони РФ П.Грачов зобов’язав адмірала І.Касатонова приступити до здійснення плану «Малая Земля» — прийому молодого поповнення на ЧФ із Росії через Новоросійськ. За цим протизаконним рішенням стояла пряма зневага до Української держави і будівництва її Військово-Морських Сил.
Понад 900 чоловік особового складу на флот не було прийнято, що призвело до моральних збитків, порушення їхніх прав як громадян України. Призовники тимчасово розташувалися в частинах ЗС України.
Цікавий факт. До капітана 1 рангу В.Бузова приходили офіцери орггрупи: капітан 2 рангу В.Трумпікас і капітан 3 рангу Г.Ситников з метою знайти порозуміння відносно прийому призовників з України до 15-го флотського екіпажу. Але В.Бузов сказав, що він дозвіл дати не може, бо існує заборона особисто командувача ЧФ І.Касатонова.
Не зміг зняти табу на призупинення прийому новобранців і командир екіпажу капітан 1 рангу І. Панасенко. Він навіть не дозволив людям піти до туалету. Хоча у розмові з Г. Ситниковим обмовився, що він українець, але не радить бігти поперед паровоза.
11 червня о 13.40 рейсовим літаком із Москви до Сімферополя прибуло 7 чоловік на чолі з капітаном В.Лазарєвим, який 21 травня діяв протизаконно щодо призовників, відбираючи до бригади морської піхоти ЧФ військовослужбовців тільки російської національності, чим не виконав розпорядження начальника військового патруля і коменданта аеропорту про відправлення команди назад.
Через деякий час до командування ВМСУ надійшло достовірне повідомлення про те, що на Чорноморському флоті розпочалася «морська операція» для доставки призовників із Росії на кораблях і суднах флоту за маршрутом Новоросійськ — Севастополь.
13 червня о 16.40 великий протичовновий корабель «Керчь» вийшов із Новоросійська. У морі пересадили молоде поповнення на великий десантний корабель № 54. О третій годині сорок сім хвилин ВДК-54 став на якір на зовнішньому рейді Севастополя. Вранці він ввійшов у головну базу ЧФ.
11 червня о 17.00 дослідницьке судно «Фаддей Белинсгаузен» відшвартувалося біля причалу Вугільної стінки, доставивши 103 призовники із Москви і Санкт-Петербурга.
У супроводі 60 морських піхотинців під керівництвом підполковника А.Марончака вони були доставлені у 15-й флотський екіпаж.
Звертає на себе увагу те, що, як заявили петербуржці, їх до Севастополя доставили оманою. На призовному пункті їх сповістили, що команда відправляється до Виборгу. Але через декілька днів у вікна вагонів вони побачили хвилі Чорного моря. Багато з них почали вимагати відправити служити у Росію. Молоді люди добре розуміли, що Крим, Севастополь — це територія України, і вони не хотіли б бути заручниками нечистої політики деяких брудних політиканів Росії.
22 призовники із Краснодарського краю звернулися до командування ЧФ з проханням повернути їх додому. «Мы отказываемся служить в Украине, — говориться у рапорті, — так как нас привезли в Севастополь незаконным путем. Сказали, что мы будем служить в Новороссийске, а сами в закрытых трюмах кораблей в ночное время привезли в Севастополь».
Мало того, на Чорноморському флоті почалося дезертирство. Так, на протичовному крейсері «Ленинград» матрос утік з корабля і залишив листа: «Вы не казните. Уважаю командира, но не желаю служить на чужой территории. Я с России!»
А в цей час молодих хлопців відправляли із Севастополя світ за очі до Поті (Грузія), куди 13 червня об 11.30 розшукувально-рятувальний корабель «Апшерон» вирушив від Куріної стінки Севастопольської бухти, маючи на борту сорок молодих матросів, призваних з України. Зустрітися з ними представникам орггрупи ВМС України командир корабля не дозволив, не маючи на це дозволу.
Майже кожного ранку оперативний черговий ОГ доповідав командувачу ВМС про нове таємне доставлення на ЧФ призовників із Росії.
На рейді Новоросійська стояли великий десантний корабель-151, гідрографічні судна «Айтадор» і «Память Меркурия», плавбаза-874 та інші.
До нас надходили повідомлення і про те, що представників з Росії привозили до Севастополя і швидкими поїздами «Москва — Севастополь» як відпочивальників. Людей ховали навіть у вугільних скриньках під вагонами.
А до різних міст Росії із з’єднань ЧФ відправлялися старші команд за молодим поповненням. І це в той час, коли на збірних пунктах обласних військкоматів України не було нікого.
Команди призовників із України гарнізонні патрулі ЧФ на залізничному вокзалі Севастополя направляли не в 15-й флотський екіпаж, а в 257-му школу прапорщиків, де розташувалася орггрупа ВМС України. Винятком були команди Кримського республіканського військкомату, які завжди без затримок приймали до 15-го флотського екіпажу ЧФ. Про незаконні дії командування ВМФ Росії і ЧФ почали повідомляти різні засоби масової інформації.
З метою зупинення незаконної акції під кодовою назвою «Малая земля» міністр оборони України К.Морозов направив телеграму командувачу ЧФ І.Касатонову: «...згідно із законодавством України і домовленістю між державами СНД у Мінську всі військові формування на території України комплектуються молодим поповненням — громадянами України». А оскільки Збройні Сили України не входять до складу Об’єднаних Збройних Сил, йшлося в телеграмі, на неї «не може розповсюджуватися встановлення квоти на комплектування флоту призовниками інших держав».
Але І.Касатонов і Ко злісно порушували всі міждержавні домовленості й угоди, нехтуючи законами України, морально знущалися з новобранців. Не можна спокійно сприймати душевний біль молодих людей, які всупереч своїй волі опинилися в Севастополі і на ЧФ.
Ось як про це писав старший лейтенант Сергій Позняк у газеті «Флот України» 22 червня 1992 року у статті «Призывники на распутье».

Находясь в составе социально-психологической комиссии Черноморского флотского экипажа по приему молодого пополнения, был свидетелем странных демаршей с призывниками. Наверное, впервые после Великой Отечественной войны их из Москвы и Санкт-Петербурга переправляли в Севастополь через Новороссийк на судне. Не слишком ли дорогое удовольствие в такое экономически сложное время? Да еще на таком лайнере как гс «Фаддей Белинсгаузен?»...
Большинство из призывников просто не представляет себе службу не в России, а в Крыму, который, кстати, они Россией-то и не считают.
— Мы будем принимать присягу только России, — заявили многие.
— А СНГ? — в отчаянии спрашивали члены комиссии.
— А что это такое ? — слышали в ответ.
На вопросы российских ребят, почему они прибыли служить именно на Черноморский флот, на месте им ответили, что для приобретения флотских специальностей в учебных отрядах Севастополя. Однако в тот же день они были направлены на противолодочный крейсер «Москва» и в бригаду морской пехоты.
Может быть, призывников из России убедили туманные разъяснения членов комиссии. Но ведь те, кто хоть немного уже послужил, знают, что решение об отправке в учебные отряды принимают не в военкоматах, а на флоте...
Понятно одно: чья-то рука в очередной раз пытается столкнуть русских и украинцев...
Неприкрытая политика, разжигание страстей вокруг Черноморского флота — очень уж знакомый сценарий по другим регионам.

На жаль, позицію невтручання у незаконні дії командування ЧФ зайняв Генеральний прокурор України В.Шишкін, який не порушив кримінальної справи про факт неправочинного перетинання військовим контингентом Росії державного кордону України.
Без перебільшення зазначу, що велику роботу для прийняття новобранців з України на Чорноморський флот провів капітан 2 рангу Владас Трумпікас, старший в орггрупі з проведення призовної кампанії на флоті. Скільки разів йому доводилося влаштовувати молоде поповнення з України, яке по декілька годин у будь-який час доби сиділо перед ворітьми 15-го флотського екіпажу, чекаючи своєї черги. Але питання про розташування тягнуло й інші, де і як нагодувати людей, одягнути у військову форму, де і як помити, бо хлопці прямо з поїзда.
Часто В.Трумпікас просив мене прийти до призовників, які опинилися у скрутному становищі, якось їх підбадьорити, сказати душевне слово. Такі зустрічі відбувалися регулярно.
Перед цим офіцером низько схиляли голови багато батьків і матерів, долю синів яких успішно ладнав В.Трумпікас.
Користуючись можливістю, це роблю і я, тим більше, що і до мене, і до нього йшли з бідою, а з радістю зверталися рідко.
Активний патріотизм капітана 2 рангу Владаса Трумпікаса свідчив: якщо біль людей — наш біль, коли їх турботи — наші турботи, значить, в організаційній групі ВМС України служили справжні ЛЮДИ!
Розповім і про діяльність генерал-майора Анатолія Паламарчука.
Він у той час виявив найкращі риси військового керівника, дипломата, громадянина України. Майже щотижня він знаходився в орггрупі ВМСУ, повідомляв про останні події, постійно зустрічався з представниками командування ЧФ, готував разом з нами аналітичні доповіді міністру оборони і начальнику Головного штабу ЗС України про хід призовної кампанії на флоті.
Анатолій Васильович декілька разів виступав по телебаченню Криму і Севастополя, давав інтерв’ю журналістам.
Так, під час зустрічі з членами Комітету солдатських матерів Криму він впевнено заявив, що Крим — це частина території України і повинен населятися громадянами України.
Ми прислухались до прохань матерів про залишення на ЧФ 500 синів — призовників із Криму. Мало того, наголосив А.Паламарчук, цю цифру збільшили до 1 000. Таким чином, генерал вибивав ґрунт з-під ніг тих, хто розігрував «кримську карту», втягував у політику навіть матерів.
Згідно з рішенням міністра оборони України у розташуванні ВМС була створена оперативна група Головного штабу ЗС України для організації призовної кампанії на Чорноморський флот. Старшим оперативної групи було призначено підполковника П.Бруса, пізніше — капітана 1 рангу О.Садовського. Вони тримали постійний зв’язок з контр-адміралом Б.Кожиним, капітаном 2 рангу Ю.Шалитом, зі мною, конкретно допомагали офіцерам орггрупи, насамперед капітану 2 рангу В.Трумпікасу.
Внаслідок домовленостей, які були досягнуті під час неодноразових переговорів між командуванням ЧФ і представниками Головного штабу ЗС України, Чорноморський флот навесні 1992 року прийняв понад 6300 призовників — громадян України.
Але заради об’єктивності мушу сказати: заходи, які вживалися українською стороною щодо захисту Чорноморського флоту від комплектування новобранцями із Росії, бажаних результатів не дали. Через безсоромний нахрап, великодержавницьку сваволю із Росії надійшло декілька тисяч призовників.
Де ж наші закони, прокуратура, сила наша? Чому не було зупинено явний злочин проти України? І хто це повинен був зробити? Багато запитань, а відповідь одна: державна влада нашої країни.
Як пише С.Колесник:
«Господи, твоя воля! Ми так і лишилися навіки переляканими. Ми боїмося сказати вголос, обуритися по-державному, стукнути кулаком по столу. Ми кричимо, але тишком-нишком, нас не чують. Ступаємо навшпиньки, аби окупанта не розбудити. Ми навіть сміємося наполохано, здригаючись од неприродного для нас стану.
Що робити із страхом, який живе у народі? Треба його вишіптувати.
От тільки де бабок-шептух напитати?.. А втім, переляк, що засів у душі нації, не вишептати ніяким знахаркам. Страх виганяють невсипущим ділом, роботою до сьомого поту в ім’я України і непереборною волею збудувати свою хату — власну державу. І тую хату рідну кожен має збудувати у своїй душі.
Ось так завойовувалось Чорне море і українські бази в Криму».

Дійсно, відверті і разючі своєю правдою слова!
У планах командування ВМФ і ЧФ було не тільки якомога більше доставити на флот призовників із Росії. Але найголовнішим завданням було всіх новобранців, які прибули на ЧФ навіть з України, привести до присяги СНД. А це без омани, або точніше сказати брехні, зробити було неможливо.
У цій брудній справі командування ЧФ діяло спільно з керівниками Республіканського Руху Криму (РРК). Ось їх листівка, в якій все шито білими нитками.

ВОИНЫ ЧЕРНОМОРСКОГО ФЛОТА!
Ваша судьба, судьба ваших семей, судьба Родины в ваших руках!
ВЫБИРАЙТЕ! Но помните, варианты могут быть следующие:
1. Вы присягаете на верность Украине, отсюда следует: Украина, отягощенная своими проблемами (убыточный Донбасс, Чернобыль, армия), не сможет содержать Черноморский флот. Очевидный выход — распродажа части флота, увольнение вас в запас с сомнительным материальным вашим обеспечением. Но это только материальные последствия.
Политические последствия сложнее. После присяги Черноморского флота Украине политическое пространство Черного моря разрывается территориальными водами России, Молдовы, Грузии и т.д. Предстоит перезаключение договора с Турцией по выходу в Средиземное море. Таким образом, ставится под сомнение существование Черноморского флота вообще.
Продаваться Черноморский флот будет, очевидно, тому, кто в нем нуждается, т.е.странам типа Ливии и т.д.
Вряд ли такой геополитический дисбаланс будет приветствовать мировое сообщество. Можно ожидать в таком случае ухудшение отношений между Украиной и развитыми цивилизованными странами.
Как видим, в этом варианте будущее Черноморского флота (а значит и ваше будущее, воины!) по меньшей мере сомнительно.
К тому же и честь офицера, надеемся, для вас не пустой звук.
2. Вы присягаете на верность Содружеству (или в случае развала СНГ — России ).
И в этом случае содержание Черноморского флота — тяжелая ноша для народа. И все же большую и лучшую часть флота можно сохранить, постепенно переводя его на профессиональные рельсы. При этом сохраняется геополитическая стабильность. Остается противоречие между Россией и Украиной, которое можно и должно решить только путем переговоров, учитывая интересы Украины.

В О И Н, П О М Н И !
Приняв присягу, исполняй ее, в случае возможных сомнений ты можешь поднять руку на своего собрата по бывшему Союзу.
Республиканское движение Крыма.

24 серпня 1992 року в школі водолазів близько 30 молодих обдурених матросів були приведені до присяги СНД. Коли хлопці зрозуміли, що командири їх «надули», то всі прибули до орггрупи ВМС України. Мені особисто довелося вирішувати їх подальшу долю. Ось що розповідали моряки.
23 червня о 21.20 хв. командир роти роздав текст присяги СНД. На запитання матросів про те, як враховані їх рапорти, які вони написали на адресу командира школи водолазів капітана 1 рангу О.Крамаренка ще 13 червня, отримували слизькі вітіюваті відповіді.
Щоб читачі знали про зміст рапортів, наведу один із них в оригіналі матроса Віталія Руссу.
Я, матрос Руссу Виталий Михайлович, довожу до Вашего сведения, что буду присягать своему народу — народу независимой Украины. Любую пропаганду против Украины буду рассматривать как посягательство на нашу независимость.
Далі, як розповідали матроси, дехто з начальників говорив, що на Чорноморському флоті тексту з присягою Україні немає, є тільки загальна присяга СНД.
З метою дезінформації перегляд вечірніх телепередач відмінили.
24 червня о 8-й годині ранку особовий склад 2-ї роти в музеї частини був приведений до присяги СНД. Перед цим було оголошено, що військовослужбовців, які не складуть присяги СНД, направлять для проходження подальшої служби до будівельних частин.
Із 61 курсанта присягу склали 58, троє відмовилися, хоча відповідну помітку про складання присяги СНД їм у військових квитках зробили.
О 8.30 у роту прибув командир взводу капітан 3 рангу Л.Губрієнко, який на процедурі складання присяги не був. Коли дізнався, що майже все молоде поповнення присягнуло СНД, то показав морякам газету з текстом присяги на вірність народу України. Це остаточно переконало людей, що вони в руках проросійських військових є слухняними гвинтиками.
У присутності всього колективу роти матрос В.Павлюк спитав командира частини капітана 1 рангу О.Крамаренка, чому їх обдурили, і показав газету з текстом української присяги, за що був заарештований на 5 діб.
Після звільнення в місто особовий склад 2-ї роти школи водолазів прибув до орггрупи ВМСУ по допомогу.
Про закулісні інтриги навколо приведення до присяги СНД у школі водолазів можна детальніше взнати із доповідної записки матроса Олександра Кулагіна.

13 июня 1992 года написал рапорт о желании принять присягу на верность народу Украины. 20 июня должна была быть присяга. Но 16 июня нам объявили о переносе присяги. Далее, 23 июня вечером, в роту прибыли капитан 2 ранга Похвищев и Вишневский и объявили, что президенты Украины и России пришли к единому согласию о единой армии и флоте. И показали нам тексты двух присяг, которые отличались лишь одним: в начале одного текста были слова «на верность народу Украины», а в начале другого — «на верность народу России». И объяснили, что присяги СНГ не существует. Присяга, в которой есть слова «на верность народу Украины», — украинская присяга.
Перед этим нам не давали смотреть телевизор и не давали читать газет. Присяга нам показалась подозрительной. В частности, мы попросили объяснить смысл слов: «стран содружества». Нам это объяснили тем, что Севастопольская школа водолазов единственная в бывшем Союзе и если сюда приедут учиться из Ленинграда, то они должны выполнять законы Украины.
Вся наша рота, в том числе и я, решили присягать народу Украины.
Все-таки у трех человек появились сомнения, и они решили не принимать этой присяги.
Затем 24 июня, в 8.00, нас построили и в быстром темпе, походным строем провели в комнату боевой славы. И в большой тесноте без всякой торжественности, с положением автомата «На ремень» мы прочитали текст присяги. Именно прочитали, а не приняли. Затем сдали оружие и парадную форму.
После сдачи оружия к нам в руки попала газета «Флот Украины» с текстом украинской присяги. Мы начали возмущаться тем, что нас обманули. К нам прибыли капитаны 2 ранга Похвищев и Вишневский и объяснили, что мы приняли присягу СНГ. Мы попросили объяснить, как так получилось, что вчера нам говорили, что присяги СНГ нет и мы принимаем присягу народу Украины. Они ответили, что это единственная присяга Черноморского флота, а когда мы показали газету «Флот Украины», они назвали это порнографией и объявили, что там могут написать что угодно.
Затем прибыл командир части капитан 1 ранга Крамаренко и матросу Павлюку, который больше всех возмущался, объявил 5 суток ареста.
На следующий день 27 человек отправились самовольно в орггруппу ВМС Украины, а 10 матросов, наиболее возмущавшихся, отправили во флотский экипаж. После того, как с нами поговорили офицеры ВМС Украины, мы отправились обратно в часть. Вместе с нами были и те 10 человек, которых отправили в экипаж.
В части с нами беседовал капитан 1 ранга А.Крамаренко и объявил, что мы приняли присягу СНГ и должны подчиняться командованию ЧФ и что орггруппа ВМС Украины ему не указ.
Сегодня нас, 27 человек, собрали, отдали вещевой аттестат и отправили в орггруппу ВМС Украины, а десятерых отправили в 15-й флотский экипаж.

Подібні записки написали матроси О.Прищепа, І.Данчук, С.Фесенко, Ю.Яремчук, С.Руденко, О.Незвицький, В.Бобик, В.Пашун, В.Костін, Р.Шуляк, І.Влад, А.Івасенко, О.Товкач та інші.
Закінчилося тим, що врешті-решт 2-гу роту розформували.
Пам’ятаю, як я ввечері 24 червня телефонував помічнику командира школи водолазів із роботи з особовим складом капітану 2 рангу Г.Філоненку. Він не зміг роз’яснити, чому так сталося, що обдурили молодих громадян України і не дали присягнути її народу.
У цей же день, 24 червня, командуванню ВМС України став відомий ганебний вчинок, що стався в бригаді морської піхоти ЧФ.
Після навчання у в/частині (у м.Миколаєві) для подальшого проходження служби до бригади МП прибули 6 молодих матросів на чолі зі старшим лейтенантом Козеняшевим. Взнавши про те, що прибулі матроси склали присягу на вірність народу України, заступник командира бригади підполковник Марончак наказав їм покинути територію частини. Команда відбула до 15-го флотського екіпажу, але там прийнята не була. Чергова служба екіпажу направила людей до 257-ї школи прапорщиків, де мешкала орггрупа ВМСУ. Після розмови з начальником відділу комплектування оргмобуправління штабу ЧФ капітаном 1 рангу В.Бузовим 26 червня всі 6 матросів були прийняті до 810-ї бригади морської піхоти.
Нам також надійшло повідомлення про те, що 23 червня мали місце факти приведення молодого поповнення до присяги СНД незаконним способом і ще в деяких з’єднаннях і частинах Чорноморського флоту.
Вимушений коротенько розповісти і про те, як ця «брудна операція» відбувалася в 153-й бригаді підводних човнів 14-ї дивізії підводних човнів ЧФ. Тут головним організатором цього дійства виступив помічник командира дивізії із роботи з особовим складом капітан 1 рангу В.Константинов. На нараді з офіцерським складом бригади він запропонував сказати молодим матросам, що присяги СНД немає, а є лише присяга народам України і Росії: «Пусть матросы думают, что присягают своему народу, а доклад будет произведен о 100-процентном приеме присяги СНГ», — так висловився нещиро цей офіцер.
Коли майже всі офіцери запротестували, В.Константинов став загрожувати «воздать всем по заслугам», аж до звільнення в запас.
Були й такі випадки, коли за відмову скласти присягу СНД призовників перерозподіляли у різні частини ЧФ.
Так, 28 липня 1992 року із 115-ї комендатури охорони і обслуговування Управління Чорноморського флоту 22 молодих матроси за відмову присягнути СНД були направлені до 15-го флотського екіпажу з метою розподілу у частини та підрозділи ЧФ.
Але за вимогами батьків їх всіх було зараховано до орггрупи, звідки вони незабаром пішли на комплектування кораблів і частин ВМС України.
Мабуть, уважний читач уже помітив, що протизаконні дії щодо присяги СНД відбувалися в день, коли президенти України і Росії Л.Кравчук і Б.Єльцин зібрались на переговори в Дагомисі. Про цю зустріч голів держав та її наслідки мова піде в окремому розділі.

Далі

До змісту Анатолій ДАНІЛОВ Український флот: біля джерел відродження