Анатолій ДАНІЛОВ
Український флот: біля джерел відродження

Створення газети «Флот України» і прес-центру ВМС України

Відродження національного військового флоту у той час, коли шовіністичні сили в Криму і Севастополі навколо штучного питання про Чорноморський флот розгорнули шалену протиукраїнську пропагандистську кампанію, без створення газети і прес-центру Військово-Морських Сил України було б неможливе. Саме через ці занадто важливі ідеологічні органи вкрай необхідним було прорвати всеохоплюючу протиукраїнську інформаційну блокаду в кримсько-севастопольському регіоні і на Чорноморському флоті, нести населенню та морякам-чорноморцям правду про ідею незалежності України і відродження її Військово-Морських Сил. Ця думка визріла серед офіцерів Соціально-психологічної служби, орггрупи ВМС, членів виконкому Севастопольської організації СОУ. Про це я доповів контр-адміралу Борису Кожину, який повністю з нею погодився і вирішив цю ідею практично втілити в життя через висловлені пропозиції генерал-полковнику К.Морозову і полковнику В.Муляві.
15 травня 1992 року міністр оборони України видав наказ № 76 «Про створення у ВМС України редакції газети, прес-центру і філії друкарні Міністерства оборони України», а також директиву № 12 «Про організацію спецвипусків військових засобів масової інформації».
Міністр оборони К.Морозов поставив конкретні вимоги до командувача ВМС України: підібрати кандидатури на посади головного редактора газети «Флот України», начальника прес-центру і направити на атестаційну комісію для узгодження із Соціально-психологічним управлінням МО України.
Щодо спецвипусків були такі вказівки. Спецвипуски газети «Народна Армія»: 1-ша і 3-тя субота кожного місяця по 20 тисяч примірників.
Газета ПрикВО «Щит народа»: 1-ша і 3-тя середа кожного місяця по 15 тисяч примірників. Газета об’єднання «Страж неба»: 2-га і 4-та середа кожного місяця по 10 тисяч примірників.
Багатотиражні газети — один раз на місяць тиражем 2 тисячі примірників.
Треба зауважити, що редакції вищезазначених газет дуже відповідально і творчо підійшли до виконання цього розпорядження.
Редактор газети «Народна Армія» тоді ще підполковник Василь Білан створив при орггрупі ВМС України, безпосередньо у Севастополі, корпункт газети, в якому особливо активно працювали кореспонденти майори С.Нагорянський і В.Ключиков, фотокор газети М.Сулик. З кінця травня ми постійно отримували спецвипуски газет від редакцій, відпрацьовували систему їх розповсюдження серед населення і військовослужбовців.
Треба підкреслити велику організаційну роботу і під час підготовки матеріалу для спецвипусків. Їх активно розповсюджували офіцери СПС орггрупи ВМС капітан 3 рангу Мирослав Мамчак і капітан-лейтенант Валерій Петренко. Між іншим, М.Мамчак перший офіцер орггрупи, який перейшов до складу створюваної редакції газети «Флот України» і багато зробив для утвердження її авторитету.
Процес підготовки, доставки та розповсюдження спецвипусків газет, в якому брали участь майже всі офіцери орггрупи ВМСУ, перебував під особистим контролем начальника СПУ МО України полковника Володимира Муляви, офіцера цього Управління капітана 3 рангу Миколи Гука.
Декілька разів разом із офіцерами СПС орггрупи і М.Гуком ми обговорювали питання про створення нашої газети. Саме під час такого спілкування вперше з’явилося прізвище Юрія Тимощука, капітана 1 рангу в запасі, найбільш відповідної кандидатури на посаду головного редактора флотської газети.
Добре пам’ятаю нашу першу зустріч з Юрієм Тимощуком, ще до призначення його редактором. Він висловив своє бачення створення флотської газети, але при цьому декілька раз підкреслив, щоби в мене не було ніякого намагання нею керувати, як це колись робили партійні органи, хоча я ніколи газетами не керував, зійшлися на тому, що будемо тісно співпрацювати, бо це була наша спільна справа.

Командувач ВМС України Б.Кожин не заперечував проти нашої пропозиції. Про це він повідомив під час зустрічі з Ю.Тимощуком, на якій був присутній і я. Про свої рішення ми доповіли Києву. Як все було далі, хай розповість сам Юрій Антонович.
У кінці травня 1992 року мене, як офіцера запасу, було викликано до Києва і на колегії Міністерства оборони запропоновано посаду головного редактора газети «Флот України». Поки повертався із Києва, вийшов наказ міністра оборони про призов мене із запасу до Збройних Сил України. Підкреслюю — це був кінець травня 1992 року.
А 8 червня о другій годині ночі під № 1 тиражем у шість тисяч примірників вийшла газета «Флот України», що стало повною несподіванкою для антиукраїнських сил. Звичайно, не рухом чарівної палички був надрукований тираж, а з допомогою фінансів, матеріалів та журналістів і на базі газети «Меркурій».
Я добре пам’ятаю, як у міську друкарню, де друкувалася наша газета, через кожні півгодини дзвонив черговий штабу ВМС України, щоб постійно доповідати командувачу контр-адміралу Борису Кожину, як йдуть справи. Тієї ж ночі на транспорті «Меркурія» тираж було розвезено у гарнізони Чорноморського флоту, що базувались на території України. Випуск газети став подією.
«Ще нема флоту, а вже зліпили газету», — лютували ті, хто на мітингах і в пікетах з надривом волали, що не буде ніякої України, а буде «единое и неделимое государство», що «бандеровский» флот ніколи не буде базуватися в «городе русской славы».
Якщо газета вийшла у світ, вийде в море і Український флот, з надією і радістю в серці казали ті, хто з Чорноморського і інших флотів колишнього Союзу прийшли служити під стяг незалежної України.
Через тиждень вийшов другий номер, потім третій і далі...
Я теж пам’ятаю, з яким великим хвилюванням і надією чекав виходу першого номера газети «Флот України». І я знаю, що такі почуття переживали багато людей.
Тому вважаю, шановні читачі, є сенс сфотографувати хоча б першу половину сторінки саме першого номера газети «Флот України», а також викласти той матеріал, який було надруковано в оригіналі (див. с. 423).

«Флот будет современным»

В жизни контр-адмирала Б.Кожина все было благополучно: командир Крымской военно-морской базы, заслуженный авторитет и уважение, интересная служба, обустроенный быт. Но в начале апреля этого года все изменилось. Указом Президента Украины контр-адмирал Б.Кожин назначен первым командующим ВМС Украины. Интервью с ним и предлагаем вашему вниманию.

Вопрос: Борис Борисович, как Вы расцениваете факт выхода в свет первого номера газеты «Флот Украины» ?
Ответ: Выход в свет газеты ВМС Украины, причем в очень короткий срок, факт отрадный. Наконец-то можно донести до читателей ответы на волнующие их вопросы и проблемы. Высказать наши цели и задачи в строительстве Военно-Морских Сил независимой Украины в соответствии с решением ее правительства. И самое главное — донести до читателей нашу позицию, основанную на общепринятых нормах цивилизованных межгосударственных отношений.

Вопрос: Каков принцип строительства ВМС Украины?
Ответ: Прежде всего как в количественном, так и в качественном измерении оно будет осуществляться, исходя из военной доктрины суверенного Украинского государства и тех задач, которые стоят перед его Военно-Морскими Силами. К основным из них относятся:
— поддержание благоприятного режима в своей оперативной зоне;
— обеспечение безопасности кораблей, охрана экономической зоны и коммуникаций;
— охрана и оборона морских границ Украины, ее береговой территории, а также борьба с контрабандой.
А вообще мы, как постоянно подчеркивает Главнокомандующий Вооруженными Силами Украины Л.М.Кравчук, никому не угрожаем. Но видим свою задачу в отражении любой агрессии против нашего государства, в первую очередь, с морских направлений.

Вопрос: Есть ли реальная база для создания качественно нового флота в нынешней экономической ситуации ?
Ответ: У нас состоялась встреча с представителями судостроительной промышленности Украины. Есть желание, готовность людей и мощности заводов для строительства новых проектов, которые воплотят в себе лучшие достижения науки, техники и передовых технологий кораблестроения. И не за горами то время, когда современные боевые корабли будут бороздить Черное море под флагом Украины. Что касается личного состава флота, будем закладывать в процесс подготовки специалистов не только высокую требовательность, но и прочные морально-боевые и психологические качества.

Вопрос: В средствах массовой информации насаждается мысль, что под ваш флаг собраны чуть ли не преступники, люди с низкими моральными качествами. И ведут они активную пропаганду за флот Украины, силой заставляют людей писать рапорты...
Ответ: Люди сами сделали свой выбор и не из корыстных побуждений, высоких окладов, а по своей глубокой убежденности в правоте нашего дела. В организационную группу вошли высококлассные специалисты, офицеры-профессионалы. Мы не нарушаем мораторий, объявленный Указом Президента Украины от 10 апреля 1992 года. Основной задачей является работа с людьми. Запретить им приходить к нам, заставлять силой писать рапорты мы не имеем права. Правда сама себе пробивает дорогу, и люди хотят узнать о ней.

Вопрос: Какими Вам видятся взаимоотношения с военными моряками Российского флота?
Ответ: Вы затронули за живое, какое огромное желание заняться своим делом — обучением и воспитанием командиров, интенсивной боевой подготовкой и, конечно, взаимодействием и с флотами прибрежных государств. Есть интересные мысли о проведении двухсторонних оперативно-тактических учений. И, отвечая на Ваш вопрос, вижу наши отношения цивилизованными, деловыми, основанными на нормах международного права.

Вопрос: Борис Борисович, что побудило Вас дать согласие стать командующим Военно-Морскими Силами Украины?
Ответ: Знаете, с одной стороны, было не просто переломить сознание и отойти от сложившихся стереотипов, но с другой — к такому шагу я готовился всю жизнь. У каждого человека должна быть Родина, и не от «края до края», а тот уголок земли, с которой связаны самые лучшие воспоминания детства, родительский дом. На Украине я с 1962 года. Это страна, в которой я живу и ее народу дал присягу служить верой и правдой. И этим все сказано.

Вопрос: Сегодня у Вас первое интервью газете «Флот Украины». Что бы Вы пожелали читателям?
Ответ: Наша газета «Флот Украины» начинает свой путь в непростое время. В воинских коллективах ощущается информационный голод. И газета должна его утолить. Хочется пожелать «Флоту Украины» всегда быть связующим звеном между всеми единомышленниками, объединенными идеей создания боеспособных Военно-Морских Сил Украины.

Беседу вел
капитан 1 ранга Ю.Тимощук.

«В добрый путь!»

Начинать всегда трудно, а новую газету — во сто крат труднее с учетом еще одного кризиса, свалившегося на нашу голову, — кризиса журналистики.
И все-таки семь футов под килем — доброжелательной читательской аудитории, талантливых материалов о жизни нашего родного Крыма и Севастополя.
Вот уже полгода мы живем не в Советском Союзе, и, думаю, многие согласятся со мной — трудно привыкнуть к этой новой реальности. Мы пережили тяжелую зиму — жесткий лимит на воду, отключение электроэнергии, шок от взлетевших до небес цен. Пролетела полная политических бурь весна. Что принесет нам лето?
Думаю, что в политической области мы можем рассчитывать на положительные сдвиги. Результаты последних переговоров между руководством и делегациями Верховных Советов Украины и Крыма свидетельствуют, что обе стороны стремятся к компромиссному разрешению существующих проблем.
Разумеется, существуют определенные силы — и на Украине, и в России, и в Крыму, — которым не выгодно улучшение политической ситуации, так как это означает для них, образно говоря, потерю почвы под ногами. Конечно, они постараются помешать нормализации украинско-российских отношений, постараются вновь обострить «крымский вопрос». Полагаю, однако, что на этот раз им это не удастся.
К сожалению, в экономической области пока основные трудности впереди. Продолжается спад производства во всех государствах бывшего Союза, и многие эксперты считают, что стабилизация наступит лишь в следующем году. Нами разработана специальная программа конверсии, которая должна быть поддержана сотнями миллионов рублей из государственного бюджета Украины.
Тем не менее, я надеюсь и верю, что мы не только преодолеем сегодняшние трудности, но и сможем создать себе, своим близким нормальную, достойную человека жизнь.
Я желаю всем читателям новой газеты, всем севастопольцам и крымчанам хорошего, спокойного летнего отдыха, нашим детям — теплого моря, а всем нам — побольше оптимизма во взгляде на завтрашний день, процветания нашего замечательного Севастополя.
С уважением
представитель Президента Украины в городе Севастополе,
заместитель Председателя Верховного Совета Республики Крым
И.Ф.Ермаков.

Поздравление министра обороны Украины
коллективу редакции газеты «Флот Украины»
г.Севастополь

Искренне поздравляю коллектив и читателей газеты «Флот Украины» с выходом в свет ее первого номера.
Выражаю уверенность, что вновь созданный печатный орган Военно-Морских Сил Украины будет служить надежным средством в деле формирования военного флота нашего суверенного государства, сплочения боевых экипажей, укрепления дружбы и взаимопонимания между гражданами Украины и другими народами.
Желаю коллективу редакции творческих успехов и удач.
С уважением
генерал-полковник
К.Морозов.

Не встигли розповсюдити тираж газети, як стали надходити відгуки мешканців Севастополя та особового складу Чорноморського флоту, більшість яких була позитивною. Чимало різних людей, знайомих і незнайомих, телефонували і мені, висловлювали своє щире задоволення оперативним виходом нашої газети, бажали їй успіху. Надходили привітання і від наших колег.

Коллектив редакции «Стража неба» поздравляет своих коллег из «Флота Украины» с выходом первого номера газеты и желает мужества в отстаивании интересов Украины на флоте. Можете всегда рассчитывать на нашу поддержку и помощь, боевые друзья!

Слід сказати, що читачі надсилали і свої пропозиції, конструктивно критикували, що, дійсно, допомагало невеликому нештатному колективу у випуску газет.

Ось що писав із Севастополя В.Соколовський, капітан 1 рангу у відставці: «С интересом и вниманием ознакомился со всеми публикациями вашей газеты. Полагаю выпуск ее целесообразным и полезным, особенно на фоне пророссийского многоголосья крымских газет и газетенок. Очень хорошо, что в вашей газете можно прочесть в подлиннике многие официальные документы, касающиеся военнослужащих, в том числе запаса, и вообще ВС Украины. Лучше один раз прочитать первоисточник, чем десять комментариев к нему.
В связи с этим просьба: опубликуйте Дагомысские соглашения! На них ссылаетесь и вы, и команда Касатонова, и министр обороны Украины в своем приказе об училищах. Опубликуйте их, не пожалейте бумаги, народ мы грамотный (особенно в училищах) — разберемся! И еще одно пожелание: будьте максимально объективны и точны в своих публикациях. Именно в этом сейчас ваша сила и авторитет!..»

Дуже приємно було те, що наша газета сподобалась матросам, які теж чекали її наступного виходу.
Тому наведу думку матроса А.Зозулі, який прислав свого листа в редакцію.

Здравствуйте, уважаемая редакция !
С большим удовлетворением прочитал 1-й номер вашей газеты. Поздравляю коллектив с началом трудной работы во славу флота Украины. Давно ждал появления такого печатного органа. Думаю, это будет родник правды в потоке антиукраинской истерии, который разливается на страницах бывшей центральной прессы и ЦТ.
Хотелось, чтобы вы освещали на страницах не только жизнь Вооруженных Сил нашего молодого государства, но и давали достойный отпор шовинистическим выпадам. Советую также сотрудничать с газетой «Літературна Україна». В ней история Крыма и всего региона дается со ссылкой на исторические документы.
Второй немаловажный момент — обеспечение Севастополя газетами на украинском языке. Интересно, куда они исчезли, кто препятствует их появлению? Почему я, украинец, не могу в городе прочитать информацию на родном языке ? А должен узнавать ее из московских пасквилей, хотя в Крыму объявлено равноправие всех наций. Кстати, самое странное, что на это никто не обращает серьезного внимания, не учитывает мнение тех 40 тысяч севастопольцев, которые назвали родным языком украинский.
И еще. Рассказывайте о дореволюционных событиях. Когда привожу товарищам достоверный факт о том, что до 1917 года в Севастополе были и украинские, и татарские школы, мне не верят.
Уверен: Украина будет иметь свой флот. Значит, пора некоторым офицерам начать изучать государственный язык. Вот вкратце и все. При возможности буду присылать вам заметки. Хотелось бы, чтобы вашу газету можно было купить и в Камышовой Бухте, да и во всем городе в киосках. С нетерпением жду очередного номера «Флота Украины».

Нашу газету з великою радістю зустріли і на інших флотах. Ось що пише лейтенант Едуард Солодовник, який тоді служив на Тихоокеанському флоті.

На днях я получил первый номер новой газеты ВМС Украины и, честно скажу, очень обрадовался. Я давно мечтал служить народу этого самостоятельного государства и теперь убедился, что такая возможность сегодня стала реальной. А причина моего желания вот какая: отец мой украинец, он родился на Полтавщине. Мама тоже украинка. Вырос в Севастополе в семье офицера-моряка. Знаю, что такое служба на флоте не по книгам, а из опыта нашей жизни.
...Еще в детстве я решил, что буду моряком. И мечта моя сбылась. Правда, попал служить я на Тихоокеанский флот. Но огорчило меня не это, а отношение к людям. Здесь украинцев негласно считают офицерами второго сорта. Везде руководят кораблями и частями только русские.
Наверное, оттого здесь и царит беспредел. Не налажено обеспечение жизни офицеров. Постоянно перебои с продуктами питания, фруктами, овощами. Я вынужден был отправить жену с маленьким ребенком во Львов к ее родителям, потому что здесь нет возможности даже купить стакан молока сыну.
Старший лейтенант С.Таран пишет в заметке, что личному составу ТАРК «Минск» два месяца не выплачивают деньги. Аналогичная ситуация и у нас. Как жить, что делать, не понятно.
Здесь дожили до того, что не выдают вещевое довольствие, долгое время не могу получить форменные ботинки. Пришлось купить на рынке за тройную плату.
Я не из хлюпиков. Могу перенести и не такие трудности. И перенесу их так, как подобает мужчине. Но дело то не в этом. Здесь на Тихоокеанском флоте попросту не думают и не заботятся о человеке. От нас требуют хорошей службы и полной отдачи сил. Нам же взамен не дают ничего.
Я, как и офицер С.Таран, тоже писал рапорт на имя министра обороны Украины генерал-полковника К.П. Морозова с просьбой зачислить в ВМС. Если моя просьба будет удовлетворена, буду честно и добросовестно служить своему народу, своей Родине, где я родился, вырос и стал офицером.

Таким чином, через шпальти газети «Флот України» Е.Солодовник та інші офіцери з других флотів покладали надію на вирішення своєї подальшої долі. І багатьом з них згодом вдалося перевестися до складу ВМС України. А лейтенант Е.Солодовник навіть поповнив колектив редакції нашої газети.
Але наша газета, зрозуміло, сподобалась не всім. Насамперед тим, хто віщував загибель Українському флоту в самому його зародженні.
Прочитаємо опус сумнозвісного кореспондента флотської газети «Флаг Родины» М.Севастьянова.

Всех легальных моряков ВМС Украины в лице командующего контр-адмирала Бориса Борисовича Кожина и всех, кто просто считает себя наследником славных традиций запорожских казаков, хочется поздравить с благой вестью: в Киеве зарегистрирована газета Украинских ВМС ! Сразу видно, что военноначальники из столицы нашей Родины города-героя Киева в свое время хорошо изучали труды Владимира Ильича Ульянова (Ленина) и знакомы с его работой «С чего начать ?», ибо, руководствуясь советом вождя, начали строительство украинского военного флота с создания газеты — не только коллективного пропагандиста и агитатора, но также и коллективного организатора.
Правда, коллектива организаторов еще нет. Но это не беда: ВМС имеют командующего и печатный орган, а люди и корабли — вопрос времени...

Як видно, автор тужився видати тонку іронію, але вийшов пшик.
А ось оцінка першого номера «Флоту України», дана газетою «Слава Севастополя» (стаття «Шашки в ножны, панове»).

У газеты Черноморского флота появился конкурент. Восьмого июня без указания тиража и периодичности в свет вышел первый номер газеты Военно-Морских Сил Украины «Флот Украины», которую учредило Министерство обороны республики. Цели и задачи нового издания, думается, всем понятны, потому совсем не удивляет агрессивный тон первого номера ...

А це вже «лобова атака», бо на флангові удари потрібна була б тонка дипломатія і час. А на такі тонкощі їх не вистачало.
25 травня 1992 року начальник Соціально-психологічного управління МО України полковник В.Мулява затвердив статут редакції газети ВМСУ «Флот України», яким визначено, що засновником її є Міністерство оборони України в особі СПУ МОУ. За рішенням полковника В.Муляви на допомогу капітану 1 рангу Ю.Тимощуку були відряджені кореспонденти газет Одеського і Прикарпатського військових округів.
Треба зазначити: газета ставала на ноги і під особистим контролем міністра оборони К.Морозова. Завдяки йому 4 червня по залізниці на 15 платформах надійшла похідно-польова друкарня.
Як розповідає у своїй статті «Бойовий часопис» за 5 квітня 1997 року Ю.Тимощук: «Коли кунги і фури перевозили з товарної станції на територію військової частини, де і до цього часу стоять ці машини, шовіністичні активісти, щоб загострити в місті становище, пустили чутку про те, що Україна нібито завезла на територію Севастополя ракетний дивізіон. Мені особисто доводилося майже цілий тиждень переконувати людей у тому, що ніяких ракет немає, а є друкарське обладнання».
Конкретна допомога для створення газети «Флот України» була надана командиром частини полковником Валентином Голосовим, який виділив Ю.Тимощуку декілька приміщень, місцевий телефон, допоміг розташувати на своїй території похідно-польову друкарню, організувати її охорону.
Офіцери СПС, майже всі члени орггрупи ВМС як могли допомагали в роботі редакції газети: підбирали, писали матеріали, розповсюджували газету серед населення Криму, Севастополя і моряків Чорноморського флоту. Відправляли в інші міста і села України, щоб розповідати нашому народові про те, в яких умовах відроджується Український флот.
Активно працювали капітани 2 рангу М.Тихонов, В.Шишов, капітани 3 рангу М.Мамчак, В.Палій, Г.Ситников, майори О.Дерновий, В.Рожманов, капітан-лейтенант В.Петренко, капітан Г.Титов, старші лейтенанти В.Пащенко, В.Школяр, лейтенант А.Науменко і багато інших.
Але головному редакторові газети «Флот України» були потрібні постійні працівники-кореспонденти. Першими в редакції навіть до затвердження штатного розкладу з’явилися Мирослав Мамчак і Георгій Титов. Влітку прибули випускники факультету журналістики Львівського вищого військово-політичного училища лейтенанти Андрій Лисенко, Юрій Кирик та інші. Дехто з прибулих лейтенантів в колективі газети з різних причин не затримався.
Слід згадати добрим словом цивільний склад редакції газети: коректорів Марію Короткову, Анатолія Студецького, Марину Білякіну, Наталію Назаренко, Аллу Щербакову та інших, які в надзвичайно складних технічних і кліматичних умовах забезпечували своєчасний і грамотний випуск газети «Флот України».
Я теж бажав конкретно допомогти нашій газеті, тому написав статтю «Победит здравый смысл» («Флот України», № 2 від 22.06.92 року).
Незважаючи на те, що минуло кілька років, проте вона не втратила своєї злободенності і сьогодні.
Шановні читачі, дозвольте мені запропонувати її вашій увазі, щоб ви мали змогу самі зробити висновок.

Как известно, с 3 января 1992 года Украина, имея полный пакет необходимых военных законов, приступила к практической реализации идеи строительства своих Вооруженных Сил.
Что же касается Военно-Морских Сил, процесс их формирования объявленным мораторием застопорился. Получается парадоксальное положение. С одной стороны, исторический опыт свидетельствует: в мире еще не было прецедента, чтобы морское государство не имело своего военного флота. С другой стороны, есть независимое государство — Украина. Оно признано мировым сообществом в лице более 120 стран.
Украина является морской державой, с чем все соглашаются, и в то же время создание Военно-Морских Сил не по ее вине явно зашло в тупик. Сколько уже написано по вопросу о разделе Черноморского флота, а воз и ныне там. Большие надежды возлагались на совещания глав государств и правительств в рамках СНГ, но время идет, а узел затягивается все туже.
Как депутат городского совета, не понаслышке знаю о проблемах города Севастополя и настроениях его жителей. И на всем этом непростом фоне нет-нет да и раздаются призывы чуть ли не силового решения вопроса о ЧФ. Но давайте во всем поступать взвешенно, ставя во главу угла общепризнанные нормы международного права, стремление действовать правовым путем, опираясь на ранее принятые договоры и соглашения, а также исходить из нашей действительности.
С распадом Союза, образованием независимых государств и их Вооруженных Сил для каждого военнослужащего наступило время выбора. И люди его делают. В организационную группу ВМС Украины по своему желанию обращаются многие. На сегодняшний день уже побывало более 600 человек. И поток посетителей с каждым днем растет.
При этом важно подчеркнуть, что военнослужащие — от мичмана, лейтенанта и до генерала — идут не в поисках карьеры. Ими движет стремление приложить свои знания, опыт, на деле помочь государству, в котором живут, быстрее создать свои Военно-Морские Силы. Получается парадокс: лейтенант в состоянии познать объективный ход истории, а военные более высоких рангов и должностей — не в состоянии, хотя так думать было бы наивно. Они просто хорошо понимают, что потеряют. Вот и стремятся всеми правдами и неправдами, зачастую апеллируя к общественному мнению, остановить процесс формирования ВМС Украины, опираясь на личные амбиции и интересы.
Среди уже принявших присягу или желающих ее принять — военнослужащие разных национальностей. Кстати, в орггруппе мы и не делали анализ, сколько воинов, каких национальностей приняло присягу на верность народу Украины. Это лишний раз свидетельствует, что командование ВМС не стремится акцентировать внимание на национальном аспекте, как это пытаются утверждать некоторые средства массовой информации, в том числе, к сожалению, и газета «Флаг Родины».
Говоря о таком серьезном и ответственном поступке, как принятие присяги, никто из нас не осудил и не осудит того, кто сделал выбор в пользу России. Что может быть выше идеала служения своему народу и государству? В этой связи я хотел бы, чтобы поняли и нас. Каждый военнослужащий, находясь на службе у конкретного государства, поступает в строгом соответствии с его законами. Верховный Совет Украины определил, что для создания своих Вооруженных Сил каждый военнослужащий, решивший вступить в их ряды, должен принять присягу на верность народу Украины. И это вполне закономерно. Если не стало бывшего союзного государства, значит, та присяга, которую мы принимали, потеряла смысл. И неслучайно Главнокомандующий ОВС СНГ маршал авиации Е.Шапошников своим распоряжением всех военнослужащих освободил от присяги СССР. Не могу понять тех, кто пытается винить нас в клятвоотступничестве, вывешивает списки офицеров, которых предписывается не пускать в расположение части или на корабль. При этом, как нам достоверно известно, предпринимаются попытки под любым предлогом привести к присяге СНГ призывников из Украины.
Нам активно приходится общаться с иностранными корреспондентами. Для них — это нонсенс, чтобы военный человек принял присягу своему народу, а его за это попрекали. Мне кажется, это делается с дальним прицелом: в очередной раз поставить барьер на пути обретения Украиной своей подлинной независимости.
Возникает вопрос. Почему генерал-майор Кузнецов, в числе первых принявший присягу народу Украины, через некоторое время под различными надуманными предлогами и инсинуациями от нее отрекся, став на прямой путь невыполнения приказа министра обороны Украины. И находятся, с позволения сказать, покровители, которые всяческими методами пытаются оправдать не военнослужащего, а генерала, занимающего ответственную должность, совершившего воинское преступление. Более того, вообще трудно понять тех избирателей, которые отдали за Кузнецова свои голоса, избрав его народным депутатом Верховного Совета Крыма. Скажу прямо, это вряд ли прибавит авторитета парламенту Крыма в той противоречивой обстановке, которая сложилась ныне на полуострове.
Россия — великая морская держава, и она по праву имеет свой Военно-Морской флот. Украина также имеет все правовые основы для создания собственных Вооруженных Сил, в том числе и военного флота. В связи с этим трудно даже представить себе, чтобы когда-нибудь братские народы России и Украины, их вооруженные защитники смотрели друг на друга сквозь прорезь прицела. Глубоко убежден: здравый смысл победит.
Хотел бы заострить внимание на том, что в Законе «О Вооруженных Силах Украины» важнейшей основой их строительства прежде всего отмечается демократия, гуманизм, верховенство закона. Поэтому всякие разговоры о том, что якобы на аттестационной комиссии Министерства обороны в Киеве задают вопросы о готовности воевать с Россией, носят явно провокационный характер, они кому-то выгодны, чтобы искусственно создавать образ врага, сталкивать лбами братские народы, стремясь даже на горе людей удовлетворить свои амбиции. Как здесь не вспомнить призыв известного писателя: «Люди! Будьте бдительны!» .
Мне самому, в частности, пришлось побывать на заседании аттестационной комиссии Министерства обороны. И никаких подобных вопросов, которые смакуются в некоторых средствах массовой информации, не задавалось. Шел разговор о моей способности и компетентности быть включенным в состав Социально-психологической службы ВМС Украины, принципиально новой структуры, осуществляющей социально-психологическое обеспечение жизнедеятельности и развития войск и сил флота, гуманистическое и культурно-воспитательное влияние на воинские коллективы и каждого воина на всех этапах его службы.
Я полагаю, что, как ни трудно сейчас, терпения и выдержки нам хватит. Идет естественный процесс, в борьбе со старым мышлением и стереотипами прошлого продолжается становление независимого Украинского государства. Нам, офицерам и мичманам, делить нечего. Необходимо только взаимное уважение позиции друг друга. Ведь чтобы решиться на тот или иной шаг, человек, естественно, все обдумывает, прежде всего учитывает настоящее и будущее своих детей, своего народа. И в этой ситуации, по-моему глубокому убеждению, каждому военному моряку надо создать все условия, чтобы сделать осознанный выбор.
По долгу службы мне часто приходиться беседовать с различными категориями военнослужащих, их родственниками, гражданскими лицами, и не перестаю удивляться искаженной «осведомленности» людей о политике руководства Украины и Министерства обороны в строительстве независимого государства и его Вооруженных Сил.
Тому есть разные причины. Скажу лишь об одной, на мой взгляд, наиболее существенной. Наверное, не раз приходилось слышать об информационном голоде, к примеру, о тех же законах Украины по военным вопросам. Не надо быть семи пядей во лбу, чтобы не понять искусственного создания барьеров со стороны отдельных должностных лиц Черноморского флота для нормального поступления на корабли и в части газет и журналов Украины. Эта информация к нам постоянно поступает снизу. О какой гласности можно говорить, если газету «Народная Армия» в киосках Севастополя днем с огнем не найдешь. Но в других городах Крыма она продается свободно. Считаю, что с закрытыми глазами к истине не прийти, в том числе и определиться в своей позиции.
В последнее время часто приходится слышать, что для решения проблемы ЧФ необходимо политическое соглашение. С этим трудно не согласиться. Но военный человек не робот, он с сознанием дела выполняет свой конституционный долг. Поэтому каждый должен определиться сам, патриотом какой родины он фактически является. Я думаю, что если все мы займем четкую личную позицию, будем иметь для этого свои веские аргументы, тогда и политикам будет легче разрешить все вопросы, найти наиболее оптимальные пути их решения с учетом коллективного мнения.
И в том, что такое решение в ближайшее время будет найдено, сомневаться не приходиться. Здравый смысл восторжествует.
Капитан 1 ранга А.Данилов.

Про умови, в яких набирали і верстали газету, яскраво написав Ю.Тимощук.

У кунгах набирали газету на двох лінотипах, за якими сиділи молоді матроси. Працювали в три зміни. Матроси ж і верстали газету, і друкували її. Поряд з військовими несли свою нелегку вахту службовці. Умови були складні. У кунгах ртутний стовпчик підіймався до 50 градусів. Нашим девізом стало: «Працювати і вчитись, вчитись і працювати». Сили нам надавало почуття любові до свого флоту, до своєї держави, бажання внести і свій вклад у розбудову Військово-Морських Сил...
Кожний номер газети — це чергова сторінка народження ВМС нашої держави. Чим більше успіхів досягали ми у розбудові флоту, тим шаленіший опір чинився з боку тих, хто сьогодні, з перебігом уже п’яти років, тішить себе надією про те, що державність України не відбудеться, що Севастополь і Крим повернуться в «лоно великої Росії».
На адресу редактора і колективу газети неодноразово надходили письмові та телефонні анонімні погрози. А одного разу вбігає в кабінет до мене капітан 3 рангу Мирослав Мамчак і схвильовано доповідає: «Запустили машину, а вона почала крутитись в інший бік. Хтось поміняв місцями фази». Перевірили електричний щит, і справді клеми електричного кабелю були переставлені. Згодом лінотипіст увімкнув світло — і проводка спалахнула. Знов була, образно кажучи, тиха диверсія, замість фази і заземлення нам на цей раз підключили дві фази, тобто замість 220 вольт у мережу освітлення кунгів увімкнули 380».
Незважаючи на шовіністичний «бандитизм», газета набирала обертів і вела за собою свідому частину національно настроєних читачів Севастополя та ВМС України, Криму і всієї держави.
18 червня виконуючий обов’язки начальника зв’язку орггрупи ВМС капітан 2 рангу Олег Ніколаєв уклав договір із Севастопольським відділом Управління державної фельд’єгерської служби при поштовому об’єднанні «Крымсвязь» про доставлення газети «Флот України» обласним містам Одесі, Миколаєву, Херсону.
Це була відчутна допомога в прориві інформаційної блокади навколо створення ВМС України.
Командування ЧФ, командири з’єднань, які підтримували І.Касатонова, навіть на дух не переносили газету «Флот України». Для них це була ворожа газета, тому її забороняли всіма засобами і силами.
За те, що капітан 3 рангу М.Мамчак активно працював у газеті «Флот України», розповсюджував її по Криму, зокрема в Новоозерному, командування Кримської ВМБ йому пред’явило ультиматум. Вдома відімкнули телефон. Капітан 2 рангу О.Шихов не пустив на територію штабу бази. Цікава річ: під час бесіди командир Кримської ВМБ контр-адмірал О.Цубін порадив М.Мамчаку піти в ту частину, де була крадіжка пального, з якою, ймовірно, зв’язані і ті, хто склав присягу на вірність народу України. Але там таких не виявилось.
Відсутня логіка у командира бази: навіть неозброєним оком видно бажання мазнути чорною фарбою тих, хто, на його думку, не заслуговує довіри. Причина відома — це складання військової присяги на вірність народу України.
Саме з цієї причини капітан 2 рангу К.Іванко став «персоною нон грата» для колишнього помічника командира 17-ї бригади ОВРа із роботи з особовим складом. Йому теж вхід на територію бригади заборонили, і він прибув до ОГ ВМС України в Севастополь.
Через деякий час з’явилися перші передплатники газети, порушувалося питання про включення «Флоту України» до державного каталогу газет і журналів.
Тепер, через вісім років, незважаючи на всі перешкоди, Військово-Морські Сили України стали дійсністю.
І в цьому чимала частка зусиль, таланту і енергії військових журналістів, робітників, службовців, літературного редактора, коректорів газети «Флот України» і її першого головного редактора капітана 1 рангу Юрія Тимощука, які зробили гідний внесок у формування національної свідомості, збереження стабільності в Криму і Севастополі, активно допомагали читачам правильно орієнтуватися у бурхливому вирі подій, виробляли у військовослужбовців гуманістичний світогляд в ім’я миру, злагоди і процвітання українського народу.
Ніяк не можу не сказати і про народження та діяльність прес-центру ВМС України.
Я вже зосереджував увагу читачів на тому, що створення орггрупи ВМС України викликало неабиякий інтерес у засобів масової інформації багатьох країн світу. Представники мас-медіа щоденно відвідували розташування орггрупи. Тимчасово обов’язки офіцера прес-центру я поклав на капітана 3 рангу Віктора Палія. Він сумлінно їх виконував.
З появою наказу міністра оборони України про створення прес-центру ВМС України ми дуже ретельно підійшли до підбору кандидатури начальника прес-центру. Я спілкувався з членами виконкому СОУ, капітаном 2 рангу Ю.Шалитом, зрозуміло, з контр-адміралом Б.Кожиним, зупинилися на кандидатурі капітана 2 рангу К.Іванка.
10 червня атестаційна комісія, членом якої був і я, дуже уважно розглянула і одноголосно затвердила його кандидатуру на посаду начальника прес-центру. До речі, капітан 2 рангу К.Іванко став першим, кого розглядала кадрова атестаційна комісія ВМС України.
На другий день він відбув до Києва, де пройшов ВАК при Міністерстві оборони України. Але з його призначенням почалася штучна тяганина і бюрократична метушня.
Мушу зазначити, що, незважаючи на ці створені невідомо ким перешкоди з незрозумілим підтекстом, К.Іванко, не гаючи часу, розгорнув роботу.
Треба було бачити, з якою наполегливістю, щирим та щедрим патріотизмом розпочав діяти перший начальник прес-центру ВМС України! Він сміло йшов до І.Касатонова, О.Пєнкіна, відстоював нашу державну позицію, давав інтерв’ю по Севастопольському телебаченню і радіо, готував дуже змістовні й глибоко аналітичні довідки командуванню ВМСУ, влаштовував прес-конференції нашого командувача. Розпочав на голому місці. Сам обладнував кабінет, створював необхідну матеріальну базу. Робочий день розпочинав о 5-й ранку, закінчував пізно ввечері.
Саме він, Костянтин, організував відвідування ОГ ВМСУ представниками різних агенцій світу, робив це кваліфіковано, з душею, великою відповідальністю за будівництво нашої держави і відродження її флоту.
Через деякий час із прес-центру ЧФ прийшов капітан 3 рангу М.Савченко, який обіймав посаду старшого офіцера. Але з’ясувалося, що вона його не влаштовувала, бо він, як про це згодом сам написав у виданій ним книзі «Анатомия необъявленной войны», патріотом України не був. Виходить, йшов до ВМС України на посаду начальника прес-центру.
Тому через деякий час, враховуючи те, що за спиною К.Іванка розпочалося продумане зволікання з його призначенням на посаду начальника прес-центру і відповідного наказу в Києві можна було не дочекатися, з’явився наказ командувача ВМС України про призначення К.Іванка начальником прес-центру ВМС.
Згодом стала відома причина кадрової тяганини: друзі журналісти — начальник прес-служби Міністерства оборони України майор О.Клубань і офіцер СПУ МО України капітан 3 рангу М.Гук — вирішили призначити на посаду начальника прес-центру ВМСУ капітана 3 рангу М.Савченка тому, що, на їх думку, він був фахівцем.
Але це була глибока принципова помилка, що суперечила точці зору офіцерського колективу орггрупи: призначати людей за правилом трьох «П»: патріотизм, порядність, професіоналізм. На жаль, ця аксіома була порушена.
Я був категорично проти, бо працювали з К.Іванком дружньо і плідно (колись служили в одному з’єднанні), тому просив В.Муляву за нього, питання ставив і перед Б.Кожиним та деякими народними депутатами.
Але недовіра, деяка зневага до колишніх політпрацівників, що я відчув і на собі (хоча серед них теж були різні люди), взяли гору. Переконаний, що дуже постраждала наша спільна справа, бо дійсно по цей день стоїть питання, на кого працюють ті, хто присягу Україні склав, але патріотом її себе не відчуває?! Але час незворотний.
Згодом до прес-центру прийшли капітан Г.Титов, майор Л.Стасюк, лейтенант Ю.Кирик та інші.
Про те, що К.Іванкові, дійсно, дуже підходила посада начальника прес-центру, свідчить той факт, що через деякий час йому знову запропонували дати згоду на цю посаду, але він відмовився і вчинив правильно.
Таким чином, незважаючи на непослідовність у деяких діях можновладців, створення своєї газети та свого прес-центру виявилося конче своєчасним і необхідним, бо саме органи масової інформації допомогли командуванню майбутніх ВМС прорвати протиукраїнську ідеологічну блокаду, створену шовіністичними проросійськими політичними і військовими силами на шляху до відродження Українського флоту.

Далі

До змісту Анатолій ДАНІЛОВ Український флот: біля джерел відродження