Анатолій
ДАНІЛОВ
Український флот: біля джерел відродження
Перші переговори
про Чорноморський флот
16—17 квітня 1992 року у Києві зустрілися
експертні групи України і Росії для підготовки і проведення
переговорів про Чорноморський флот. У роботі взяв участь
командувач ВМС України контр-адмірал Борис Кожин. Зрозуміло,
орггрупа штабу ВМСУ покладала велику надію на позитивний
наслідок зустрічі експертних груп.
Керівником делегації України був А.Бутейко, політичний
радник Президента України з міжнародно-правових питань,
її членами — заступник міністра закордонних справ України
Б.Тарасюк, народний депутат України С.Головатий, інші
офіційні особи.
Делегацію Росії очолював Ю. Дубінін, заступник міністра
закордонних справ РФ. До складу делегації входив від ВМФ
СНД адмірал Ф. Громов.
Як згадував Борис Кожин, переговори експертних груп проходили
дуже важко. Українська делегація запропонувала розглянути
питання про розподіл Чорноморського флоту колишнього СРСР.
Але російська делегація не підтримала нашу пропозицію.
Керівник експертної групи України А.Бутейко висловив точку
зору керівництва України:
1. Визначити право власності української
сторони на всю частину сил Чорноморського флоту, розташованих
на теренах України, за станом на 24 серпня 1991 року.
Перелік об’єднань, з’єднань, заводів тощо додавався.
2. Штаб ВМС України повинен розташовуватися у Севастополі.
3. Україна не буде претендувати на частину сил Північного,
Тихоокеанського флотів, Каспійської флотилії, якщо будуть
виконані наші умови.
Як з’ясувалося, російська делегація не
готова була прийняти позицію України, яка повністю ґрунтувалася
на загальновизнаних нормах міжнародного права, законах
України, взаємній повазі та здоровому глузді.
16 квітня обидві делегації сиділи за одним столом у ресторані,
начебто сторони, що знайшли компроміс. Але наступного
дня все поверталося на «круги своя». Потім довго узгоджували
матеріал для преси.
Після повернення із Києва Борис Кожин проінформував офіцерів
орггрупи про головні підсумки роботи експертних груп.
У подальшому він використовував кожну можливість, щоб
зустрітись з офіцерами, розповісти їм про хід відродження
Українського флоту, вислухати їх погляди та пропозиції.
І щоразу він інформував нашу групу про всі новини, що
надходили з Києва. Це згуртовувало наш ще невеликий колектив,
нейтралізувало емоції, допомагало краще зрозуміти складне
політичне становище ЧФ та кримсько-севастопольського регіону.
Таким чином, з моменту підписання двох взаємозаперечних
указів президентів України і Росії можна було зробити
висновок, що Росія не обмежиться тільки питанням про розподіл
Чорноморського флоту. На підставі аналізу поведінки російської
делегації можна було визначити, що стратегічні цілі і
інтереси Росії були такими:
— політичне, економічне і військове домінування
над незалежними державами, які виникли на території колишнього
СРСР, перш за все над Україною;
— вирішення гострих внутрішньоросійських питань головним
чином за рахунок України, дестабілізація обстановки в
ній;
— послаблення нашої держави як головного конкурента в
керівництві СНД;
— використання військової організації СНД для втручання
у внутрішні справи України;
— послаблення її міжнародного престижу як доказ її неспроможності
бути відповідальним партнером у міжнародних відносинах.
Конкретними цілями, які переслідувала Росія, могли бути:
— формування російського анклаву на південному узбережжі
Криму з центром у м.Севастополі, володіння, розпорядження
і використання у переважній більшості інфраструктури Чорноморського
флоту;
— формування механізму відвертання уваги населення Росії
від гострих внутрішніх проблем;
— залучення до своєї політики частини націонал-патріотів
у Верховній Раді та засобах масової інформації, які донедавна
гостро критикували Президента Б.Єльцина за його «демократизм»
і «непатріотизм».
Серед факторів, які посилюють вплив Росії
на Чорноморському флоті, є впевненість військовослужбовців,
особливо старших офіцерів, у тому, що матеріально-технічне
забезпечення флоту надходить з Росії. Вони побоювалися,
що передача флоту Україні призведе до спаду його боєготовності.
Крім того, офіцерський склад не підтримував позиції України
і тому, що вона начебто здійснить різке скорочення штатів,
а офіцери бояться втратити службу, матеріальне забезпечення
себе і своїх сімей, і перспективу службової кар’єри.
Командування ЧФ активно використовує найменший страх перед
насильницькою «українізацією», продовжує перекручувати
події навколо приїзду до Севастополя «поїзда дружби»,
очоленого депутатом Верховної Ради України Степаном Хмарою.
У зв’язку з цим Борис Кожин розповів про свою зустріч
з С.Хмарою у київському готелі «Україна».
На його переконання, С.Хмара є щирим патріотом України.
Проросійські газети навмисно організували навколо нього
шум, зв’язаний із пошуком «ворога». Його висновки повною
мірою ми підтримали. На пропозицію Б.Кожина Степан Ількович
готовий виступити по Кримському телебаченню чи в кримській
газеті і розповісти про фактичну мету приїзду до Севастополя.
Але деяким силам це, певна річ, невигідно.
У мене теж незабаром відбулося декілька зустрічей з народним
депутатом України Степаном Хмарою. Він мені сподобався
своєю принциповістю, чіткою державницькою позицією, великою
працездатністю. На мій погляд, це людина, яка на перше
місце ставить громадське, а не особисте.
Спостерігаючи наполегливу патріотичну діяльність Степана
Хмари, виконання ним депутатських обов’язків, дійшов висновку,
що він діє за власним принципом: «Той не любить свою Батьківщину,
хто хоче нагороди за любов до неї!» І народний депутат
України Степан Ількович Хмара себе не жалів для держави,
знаходячи сенс свого життя в конкретних справах для неї.
У Києві командувач зустрічався також з народним депутатом
Верховної Ради України Левком Лук’яненком, головою УРП,
яка нараховувала близько 20 тисяч членів. Передав від
нього привітання офіцерам орггрупи штабу ВМС України.
Дуже сподобалось нам побажання Л.Лук’яненка щодо захисту
прав людей на основі Гельсінкських угод, а також порада
про наполегливе роз’яснювання законів України не тільки
в Севастополі, а й у Феодосії, Керчі, Донузлаві та інших
містах Криму.
Таким чином, зауважив командувач, аналіз переговорів під
час робочої зустрічі з делегацією ВМФ 7—8 квітня у Севастополі,
а також зустрічі експертних груп України і Росії у Києві
в середині квітня давали підстави зробити висновок, що
керівництву Росії невигідне справедливе і швидке вирішення
питання навколо Чорноморського флоту.
Тому для України попереду буде складна і довга соціально-економічна,
політична і дипломатична боротьба, в процесі якої Росія
може вдатися до затягування переговорів, тиску на Україну
через структури СНД, спроби об’єднати керівництва Криму
і кримських татар для виступів проти передачі Україні
Чорноморського флоту.
Не виключається і те, що Росія може різко загострити становище
навколо ЧФ, щоб отримати додаткові переваги в боротьбі
за флот. Вона намагатиметься піти на несанкціонований
вивід кораблів флоту в море, на звільнення окремих офіцерів
і мічманів, які виконуватимуть свій громадянський обов’язок
перед Україною (складання присяги, виконання наказів чи
прохань нового командування, організація протиправних
дій, які будуть приписані Україні та розцінюватимуться
як ворожі Чорноморському флоту, його особовому складу
й особливо населенню).
Без перебільшення можна стверджувати, що політичний прогноз
нашого командувача здійснився, в чому ми незабаром переконалися.
Виходячи із наявної ситуації, він визначив головні напрямки
і завдання офіцерів організаційної групи штабу ВМС України.
ПО-ПЕРШЕ: кожному слід пам’ятати, що
ми маємо потужну зброю — загальновизнані норми і принципи
міжнародного права, закони України, на території якої
мешкаємо, взаємоповагу у стосунках з усіма людьми, надію
на здоровий глузд.
ПО-ДРУГЕ: Україну як незалежну державу
визнало понад 100 країн світу, не ставлячи під сумнів
приналежність до неї Криму і Севастополя. Тому ми відчуваємо
морально-психологічну підтримку не тільки українського
населення, а й багатьох народів земної кулі. Все це, з
одного боку, надає нам великої впевненості та наснаги,
а з другого — змушує не піддаватися пристрастям та емоціям,
мітинговому популізму, повсякденно виявляти терпимість
та витримку.
ПО-ТРЕТЄ: ми повинні стати однодумцями
на шляху цивілізованого відродження і створення Українського
флоту, а тому з великою гордістю, як першопрохідці, і
з особистою відповідальністю кожний повинен працювати
на дорученому місці згідно з своїми функціональними обов’язками.
Отже, відтепер, на думку контр-адмірала Бориса Кожина,
нашими принципами є:
1. Якщо не ми, то хто ж?
2. Собаки гавкають, а караван іде!
3. Нам чужого не потрібно, але й свого не віддамо!
Майже всі офіцери вважали, що під час
переговорів перш за все необхідно поставити питання про
розподіл берегової інфраструктури Чорноморського флоту,
а саме: вузлів зв’язку, гідрографічної служби, продовольчих,
речових та технічних складів, складів озброєння та паливно-мастильних
матеріалів, ремонтної бази флоту, культурних та лікувальних
установ. Треба добитися перепідпорядкування ВМС України
учбових загонів та шкіл, щоб тримати у своїх руках процес
комплектування сил флоту, яке незабаром мало розпочатися.
Це сталося в місті Одесі, де 29—30 квітня 1992 року проходила
зустріч державних делегацій України і Росії для вирішення
подальшої долі Чорноморського флоту.
Українську делегацію очолював, як і раніше, перший заступник
Голови Верховної Ради України Василь Дурдинець. Російську
— заступник Голови Верховної Ради РФ Юрій Яров.
У складі нашої делегації були командувач ВМС Борис Кожин,
Голова Верховної Ради Криму Микола Багров, представник
Президента України у м.Севастополі Іван Єрмаков, інші
офіційні особи.
Серед російської делегації знаходився адмірал Фелікс Громов.
Між іншим, командувача ЧФ І.Касатонова не було, хоча його
й запрошували.
Напередодні переговорів в Одесі на адресу Військової Ради
ЧФ надійшла урядова телеграма В.Дурдинця.
В связи с началом 29—30 апреля в г.Одессе межгосударственных
переговоров о Черноморском флоте я, руководитель делегации
Украины, обратился к соответствующим областным и городским
Советам народных депутатов, представителям Президента
Украины в областях и городах, где дислоцируются части
и подразделения флота, с убедительной просьбой обеспечить
в период переговоров нормальную обстановку в воинских
частях и трудовых коллективах.
Обращаюсь также к Военному совету ЧФ предпринять необходимые
разъяснительные меры с тем, чтобы командный и весь личный
состав частей и подразделений в этот период сохранял спокойствие
и выдержку, чтобы ничто не помешало нормальному течению
переговоров.
Считаю, что командование и Военный Совет флота с должным
пониманием отнесутся к этому обращению и сделают все зависящее
от них, чтобы переговоры прошли на должном уровне.
Виникає законне запитання: чому на переговори про Чорноморський
флот до Одеси не прибув його командувач адмірал І.Касатонов?
Безумовно, істинну причину неприбуття знає лише він сам.
Мені залишається лише зробити свої припущення.
29 квітня (початок переговорів в Одесі) — знаменна дата
в історії Чорноморського флоту. Саме в цей день 1918 року
Чорноморський флот підняв українські національні прапори,
що в історії колишнього СРСР всіляко замовчувалося. Тепер
уже не приховується, що особовий склад флоту — матроси
й мічмани — у 1914—1918 роках на 75—90 відсотків складався
із українців (не те, що тепер), натомість «господа офицеры»
були на 90—100 відсотків вихідцями з російських і німецьких
аристократичних родин.
Саме це офіцерство на чолі з командувачем ЧФ віце-адміралом
О. Колчаком (до червня 1917 р.) не допускало на флоті
жодної українізації, тим паче, що після Лютневої революції
флот був підпорядкований владі Тимчасового уряду на чолі
з Керенським. Проте вже з квітня 1917 року комісари —
представники Центральної Ради України — розпочали систематичну
національно-просвітню діяльність серед матросів і докерів
Одеси, Миколаєва, Херсона та почасти Севастополя, де була
головна база флоту. На самих кораблях цю роботу провадили
свідомі матроси родом із Київської та Полтавської губерній.
Перший спалах української національної свідомості всього
корабельного екіпажу виявили матроси з мічманами есмінця
«Завидний», які у жовтні 1917 року підняли замість Андріївського
Український жовто-блакитний прапор, присягнувши не спускати
його аж до Українських Установчих Зборів... Довго ж їм,
героям, довелось чекати!..
Не треба забувати, що протягом літа 1917 року на окремих
кораблях флоту траплялися спорадичні випадки, коли групи
матросів-українців підіймали на своїх кораблях то жовто-блакитні,
то блакитно-жовті прапори, за що їх карано «губою».
1 листопада 1917 року при Центральній Раді в Києві було
утворено Морську Генеральну Раду, до завдань якої разом
із суто фаховими справами належала й українізація Чорноморського
флоту. Із великих військових кораблів на бік Центральної
Ради першим перейшов весь екіпаж крейсера «Пам’ять Меркурія»,
що стояв на рейді в Одесі. Із 12 листопада 1917 року він
підіймав Український національний прапор щодня аж до 3
травня 1918 року...
Одночасно поступово «звикала» до українізації база військового
флоту — Севастополь, що був взятий під протекторат Української
Народної Республіки... Тож уже 22 листопада 1917 року
саме в Севастополі на найновішому і найпотужнішому кораблі
— лінкорі «ВОЛЯ» зукраїнізований екіпаж почав щодня підіймати
Український прапор, а слідом за ним інші кораблі... Такий
стан тривав до весни 1918 року, бо йшла, хоч і мирна,
проте вперта політична боротьба за флот у Центрофлоті.
Лише наприкінці квітня 1918 року після мирної безкровної
перемоги українців у Центрофлоті на його ж пропозицію
командувачем флоту було призначено контр-адмірала М.Сабліна,
нащадка козацького роду, що у всьому прихильно ставився
до українців.
Слід мати на увазі, що якраз на той час весь флот сильно
турбувало і по-своєму лихоманило швидке просування німецьких
кайзерівських військ до Криму для негайного захоплення
Севастополя, а головне — Чорноморського флоту... Незважаючи
на це, 29 квітня 1918 року вранці із Севастополя на весь
світ в ефір полинула радіограма до Києва на ім’я Центральної
Ради: «Сього числа Севастопольська фортеця і флот, що
в Севастополі, підняли українські прапори. Командувати
флотом приступив адмірал Саблін».
У ту ж мить на штабному кораблі флоту «Георгий Победоносец»
було піднято адміральський сигнал-наказ: «Заступив у командування
українським Чорноморським флотом. Адмірал Саблін». У зв’язку
з наступом кайзерівських військ, які в той же день 29
квітня, розпустили Центральну Раду в Києві, і щоб не дати
німцям захопити флот, Центрофлот наказав ескадрі вирушити
до Новоросійська. Виконуючи цю ухвалу, адмірал Саблін
30 квітня 1918 року вивів із Севастополя основні кораблі
флоту, взявши курс на Новоросійськ. У Севастополі залишилися
25 допоміжних, старих і дрібних кораблів разом із 15 підводними
човнами. Цим залишком флоту розпочав командувати контр-адмірал
Остроградський, який наказав всім кораблям надалі щодня
піднімати українські прапори, що неухильно всіма виконувалося.
1 травня 1918 року до Севастополя вдерлися кайзерівські
війська, і в бухту зайшли два лінкори — німецький «Гебен»
і турецький «Гемідос». Під наведеними на рештку українського
флоту німецькими гарматами з лінкорів і суходолу адмірал
Остроградський 3 травня наказав екіпажам своїх кораблів
спустити українські прапори, а натомість німці підняли
свої...
Так трагічно перегорнулася ще одна сторінка нещасливої
історії України... Не менш трагічно склалася доля самого
адмірала Сабліна і частини флоту, що пішла до Новоросійська,
де була й затоплена. Українська частина флоту 13—15 листопада
1920 року пішла з евакуйованими військами Врангеля за
кордон і більше до рідних берегів не повернулася*.
Таким чином, адміралу І.Касатонову, мабуть, його помічники
підказали 29 квітня не йти до Одеси на переговори про
Чорноморський флот, щоб не проводити паралелей стосовно
підняття на ЧФ українських прапорів. ЦЕ ПЕРШЕ.
ПО-ДРУГЕ, саме на 29 квітня було заплановане
проведення загальнофлотського зібрання офіцерського складу
ЧФ, на яке Військова Рада й особисто Касатонов покладали
великі надії, щоб ніяк не допустити подальшої українізації
Чорноморського флоту.
І ПО-ТРЕТЄ, на 5 травня 1992 року була
призначена сесія Верховної Ради АРК, на якій планувалося
обговорення питання про проведення референдуму в Криму.
Очевидно, ці обставини і зумовили відсутність командувача
ЧФ на переговорах в Одесі.
Як і очікувалося, українська делегація не могла сподіватися
на чітку державницьку позицію М.Багрова та І.Єрмакова.
Вони захищали проросійські позиції: Чорноморський флот
ділити не потрібно, у Севастополі і портах Криму двох
флотів не може бути, тобто вони знову ініціювали думки,
які вже висловлювали раніше на зустрічах із військовими
депутатами від Севастополя.
Було прийнято спільне комюніке про переговори державних
делегацій України та Російської Федерації щодо Чорноморського
флоту.
«Згідно із домовленістю між президентами України та Російської
Федерації 29—30 квітня ц.р. в Одесі відбулись переговори
про Чорноморський флот між державними делегаціями України
та Російської Федерації. У ході переговорів Сторони керувались
загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права,
документами СНД, а також двосторонніми угодами.
Делегації підкреслили важливість реалізації громадянських,
політичних, соціально-економічних прав особового складу,
робітників і службовців ЧФ, членів їх сімей, флотських
пенсіонерів незалежно від їхньої національної приналежності
і громадянства.
Сторони доручили робочій групі розробити принципи підготовки
Угоди між Україною та Російською Федерацією про Чорноморський
флот.
Сторони закликали дотримуватись мораторію на будь-які
односторонні дії, що ускладнюють обстановку навколо ЧФ.
Делегації Російської Федерації було передано проект Заяви
Верховної Ради України «Про створення зони, вільної від
ядерної зброї, в районі Чорного моря і оголошення Чорноморського
басейну зоною миру», який сприйнято з інтересом і буде
передано до комітетів Верховної Ради Російської Федерації.
Переговори відбувалися у дружній обстановці. Досягнуто
попередньої домовленості про проведення наступного раунду
переговорів у середині травня в м.Дагомис».
Проте це була пародія на переговори. Жодного конкретного
питання стосовно створення українських ВМС не вирішено.
Штучна тяганина навколо питання про Чорноморський флот
продовжувалась.
Між іншим, 29 квітня, в день початку переговорів в Одесі
особовим складом організаційної групи ВМС України було
проведено урочисте зібрання з нагоди 74-ї річниці підняття
Державного прапора Української Народної Республіки на
кораблях Чорноморського флоту. Пам’ятаю — на ньому пролунали
перші пропозиції щодо порушення клопотання перед Президентом
України відносно щорічного відзначення його як Дня Військово-Морських
Сил України. Але подальше відродження і будівництво флоту
в надзвичайних умовах внесло свої непередбачені корективи.
Далі
До змісту Анатолій
ДАНІЛОВ Український флот: біля джерел відродження
Просвіта
