Міжнародний конкурс «Мій рідний край» - 2006 p.

Катерина Копотун

«Вірний присязі»
(начальник ТРК ВМС ЗС України «Бриз» Мирослав Мамчак)

Hомінація «Видатні постаті – гордість України»

Севастопольський медичний коледж ім. Жені Дєрюгіної

За вікном у повній красі буяє весна. Іду по Приморському бульвару мого рідного Севастополя. Щебетання птахів, шум вітру, плескіт прибою навівають роздуми ...
Сідаю на лаву, дивлюся у безмежний простір Чорного моря. Десь далеко ледь чутно звучать позивні сигнали на дозвіл кораблю ввійти в Артилерійську бухту. Зацікавилась. Через півгодини з'явився військовий корабель. Над ним на вітрі тріпотів прапор ВМС України. Цей момент дав мені зрозуміти, що сила моєї держави в самовідданості і мужності моряків, у героїзмі й умінні їх командирів та офіцерів.
Згадалися віршовані рядочки моєї землячки Олени Гринник:

Український флот
Є Український флот! – радію
Міцніє, досвід набува:
То пишеться одвічна мрія,
Держав історія нова.
Разом з флотами Чорномор'я
Навчання спільні ВМС,-
Мужніють моряки в дозорах
В морських походах – світ чудес!
У офіцерів – чорна форма.
Тризуб із якорем зріднивсь.
Сучасних кораблів проворних
До сонця стяги піднялись.
А море нас до себе кличе,
Співа улюблені пісні,
Здається, чаєчка кигиче
По – українському мені.
У нас, наче міські трамваї.
По бухтах ходять катери,
Над ними вітер розвіває
Блакитно-жовті прапори.
Хоч шаленіють екстремісти,
Наводять проросійський жах,-
Флот є і буде – Українським,-
Стоять на водних рубежах!

Я виховувалася в родині морського офіцера, і тому тема виникнення і становлення ВМС близька мені. Живу в місті Севастополі, де й дотепер панує думка, що Чорноморський флот є нащадком флоту Руського. Тому не раз запитувала себе. А чи мала Україна своїх флотоводців? Як боронили вони свої неспокійні морські простори, чи були гідними захисниками Вітчизни?
У результаті пошукової роботи до рук мені потрапила книга “Флотоводці України” із серії “Скарби отчої землі” капітана 1 рангу Військово-Морських Сил України Мирослава Мамчака. Коли я гортала сторінку за сторінкою, у моїй уяві народжувалися образи флотоводців найдавніших часів, Київської Русі, героїчні битви українських моряків у роки Великої Вітчизняної війни і бойові традиції наших сучасників. Це сторінки морської слави України. В моїй душі – гордість за те, що я – українка, що я належу до цього мужнього народу, якому Бог дав чудову землю і найкраще в світі море, щоб боронити землю від чужинців. Але треба мати високу силу духу, талант стратега і керівника, гордість за свою країну та працездатність, знати історію Київської Русі, Козаччини та сучасної України, досконало володіти морською справою.
Знайомство з Мирославом Андрійовичем для мене виявилося дуже змістовним і цікавим. А його суворість зникла коли він почав розповідати про своє життя.
Народився Мирослав Андрійович 16 грудня 1953 року в селі Княже Снятинського району Івано – Франківської області. Отримав вищу освіту. На флотській службі з 1971 року.
Служив на Балтійському і Чорноморському флотах. Пройшов службовий шлях від матроса до капітана І рангу. Брав участь у далеких морських походах. Один із перших офіцерів Чорноморського флоту, які склали присягу українському народові. Мирослав Андрійович стояв біля витоків створення Військово – Морських Сил України, організував випуск газети “Флот України” і роботу телерадіокомпанії “Бриз”, яку сам очолив з 1994 року.
Мирослав Андрійович Мамчак – член Національної спілки журналістів України. Він автор багатьох віршів, популярних у ВМС пісень, безлічі полемічних статей, репортажів та телевізійних програм і фільмів.
Має Мирослав Андрійович і нагороди. У 2001 році удостоєний Гран-прі III Всеукраїнського фестивалю телерадіоорганізації України в місті Одесі. Тематика його історичних досліджень пов'язана з дослідженнями військово – морської історії України. В інтерв'ю Мирослав Андрійович сказав, що флот запорозького козацтва став родоначальником Чорноморського Флоту Російської імперії, тобто нинішнього. Автор
вважає датою народження українського флоту 610 рік, коли київський князь Олег пішов у похід на Константинополь. Ці походи брали початок із Києва і Черкас. Таким чином, перша військово – морська база України була в Черкасах. Це була Українська держава -“Україна –Русь”; історики підтверджують, що київські князі говорили на древній українській мові.
Мирослав Андрійович розповів, що працював над книгою 5 років, досліджував турецькі, польські, американські і російські архіви, правда, за твердженням М.А.Мамчака, в російські музеї і бібліотеки його пропускали з великою неохотою, але правдами й не правдами йому вдалося виявити, що козацький флот проводив діяльність не тільки на просторах Чорного моря, але зіграв вирішальну роль в Польсько – Турецькій війні 16 і століття на Балтиці. Про похід запорозького полковника Вовка, який отримав перемогу в 1627 році над шведським флотом на Балтиці (і не тільки про цей похід запорозького
війська) розповідається у книзі “Флотоводці України”. Саме ця перемога поклала кінець Польсько – Шведській війні і було це задовго до тамтешніх перемог Петра І.
Дослідження Мирослава Мамчака, підтверджене фактами з історії і описами морських, битв, проливає світло на досі невідомі, але надзвичайно важливі сторінки з історії. Книга складається із 4-х розділів: це флотоводці древньої України , флотоводці козацького флоту, флотоводці Української Народної Республіки, командуючі Військово-Морськими Силами України.
“Літопис Чорноморської слави України” – так називають історичну науково-публістичну книгу Мирослава Мамчака з любов'ю створену істинним сином української нації Світло цієї вірної любові до лицарської слави рідного народу охоплює душу з перших сторінок книжки аж до останнього переможного акорду.

Чорна хмара з-за лиману
Небо, сонце криє, синє море звірюкою,
То стогне, то виє.
Дніпра гирло затопило
«Ануте, хлоп'ята,
На байдаки! Море грає
Ходімо погуляти!»
Висипали запорожці-
Лиман човни вкрили.
«Грай же, море!» – заспівали,
Запінились хвилі.
Кругом хвилі, як ті гори:
Ні землі, ні неба.
Серце мліє, а козакам
Того тільки Й треба.
Пливуть собі та співає
Рибалка літає .....
А попереду отаман
Веде, куди знає .....

Такою шевченківською любов'ю до отаманів запорозького товариства, які будували Україну, боронили її, до братерського єднання Нації та її Провідника оповита кожна біографія – новела. Так щиро пише Мирослав Андрійович і про Івана Підкову, доносячи до нинішнього читача правду про морські походи славного полководця, адже навіть у коментарях шевченкознавців до романтичної поеми висловлювався сумнів щодо участі Івана Підкови у битвах на морі. Шевченко, очевидно, скористався текстом думи ”Татарський похід Серпяги” , в коментарі до якої упорядник збірника Т.Срезневський твердив, що Серпняга й Підкова одна й та ж постать. Дослідження Мирослава Мамчака відкриває надзвичайно важливі біографічні сторінки запорозького гетьмана. “У 1575 році кримський хан Аділь Гірей напав на Поділля. У відповідь Іван Підкова з козацькою флотилією у 1576 році спалив передмістя татарських приморських поселень. Добре орієнтуючись у тогочасній політиці і будучи талановитим організатором, Іван Підкова задумав стати господарем Молдови. Така нагода трапилась у 1577 році. Помітивши на початку бою дим від ворожих залпів, він наказав козакам впасти на землю і притворитися мертвими, підпустивши, радіюче легкій перемозі, молдовсько – турецькі війська на близьку відстань – козаки миттєво скочили на ноги і з першого ж залпу розстріляли біля трьохсот вершників. У ворожих рядах почалася паніка, яка під густими козацькими залпами перетворилася на безладну втечу. А Івана Підкову проголосили князем Молдови.
Дізнавшись про це, турецький султан Мурад III направив на Дунай стотисячну армію.
Іван Підкова був захоплений в полон, і в присутності великої кількості народу йому було відтято голову....”
Упевнена, що таким відкриттям для кожного українця буде вся книга, адже вона повергає нашій нації із забуття нові і славні імена її синів, що віднині починають жити в нашій свідомості.
Як я уже відмітила на початку своєї роботи, автор працював із багатьма архівами в різних країнах, що дає змогу вважати безсумнівними описи морських походів, починаючи з древніх часів і до сьогодення. Горджуся, що відроджене славне сузір'я захисників держави: князь Богдан Глинський, князь Гетьман Дмитро Байда – Вишневецький, гетьман і кошовий Самійло Кішка, Фока Покотило, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Карпо Перебийнис, Захарій Кулага, Петро Конашевич Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сулима, Іван Сірко, Яким Камей, Пилип Стягайло, Данило Третяк, Сидір Білий та інші.
Серед флотоводців Української Народної Республіки автором висвітлені такі імена: міністри морських справ Антонович Д.В., адмірал Покровський А.Г., контр-адмірали Білинський М.С. і Шрамченко С.О., капітан І рангу Микола Злобін, головний начальник ЧФ УНР контр-адмірал Остроградський М.М. та інші. Це люди, які стояли біля утворення українського флоту на початку XX століття. Після розпаду Радянського Союзу командувачами Військове – Морських сил молодої, але незалежної держави стають: віце-адмірал Кожин Б.Б., віце – адмірал Безкоровайний В.Г., адмірал Єжель М.Б., віце-адмірал Князь І. В.
І не буде кінця – краю цій вічній когорті державотворців – лицарів, як і не пересохнуть джерела, що б'ють із глибин рідної землі.
“Я спеціально, – говорить Мирослав Андрійович, – зібрав воєдино ці видатні імена українців, щоб вони засяяли нам як велике сузір'я нації на тисячолітніх овидах історії.
Називаючи їх я думав, що багато з цих імен чую вперше, бо російські історики, а за ними – лжеісторики радянської доби викреслювали імена синів України, щоб навічно викреслити їх з історії”.
Щоб впевнено дивитися в майбутнє, треба добре знати вітчизняну історію. Не знаючи героїв минулого, неможливо виховати патріотів сучасного флоту. Це особливо важливо на сучасному стані.
Не зупиняється на досягнутому Мирослав Андрійович. Не так давно телерадіокомпанія "Бриз" ВМС ЗС України (її очолює М.А.Мамчак) презентувала журналістам Севастополя свій трисерійний телевізійний фільм про історію національного флоту. Цей серіал було присвячено 10-річчю Військово – Морських Сил України, він є авторською програмою капітана 1 рангу Мирослава Мамчака. І знову історія, дослідження, роздуми. Понад сто різних джерел історичного характеру використав Мирослав Андрійович з матеріалів Національного музею історії України, Дніпропетровського історичного музею імені Дмитра Яворницького, Національного заповідника "Хортиця", музею збройних сил Туреччини та ін.
Працюючи над матеріалами, – розказує Мамчак М.А.,– я навіть не підозрював, яка багатюща наша військово – морська історія."
Мирослав Андрійович має намір розповсюджувати свій фільм у військових частинах, дарувати шефам з регіонів, пропонувати обласним телерадіокомпаніям для показу.
Фільмом зацікавились телеканали “Інтер” і “ТЕТ”.
Цей фільм відправлено на фестиваль телефільмів "Україна єдина", що відбудеться у вересні в Одесі. Має намір Мирослав Андрійович видати (на основі серіалу) брошуру про історію національного флоту, котра буде важлива як посібник при вихованні молодих моряків. А цьому питанню Мирослав Андрійович надає найважливішого значення. Адже,
”як сьогодні виховиваємо молодь, таким завтра буде наш флот”. І в цьому капітан І рангу переконаний. Власними вчинками, добрими справами, духовною стійкістю показує Мирослав Андрійович приклад безмежної любові до рідного краю, свого народу, своєї професії.
І товариство в Мирослава Мамчака велике, бо він робить праведну справу. Коли створювалася телерадіокомпанія « Бриз», меценат із Австралії Михайло Гоян ( уродженець села Іллінці зі Снятинщини) вирішив допомогти справі матеріально, а також придбав телевізори для моряків. Єднають спільні погляди Мирослава Мамчака і Миколу Гука, капітана II рангу, який перший на флоті виступив за створення Військово – Морських Сил України, багато років очолював товариство « Просвіта» в Севастополі, редагував газету «Дзвін Севастополя».
Обидва побратими мужньо стояли біля джерел заснування Військово– Морських Сил України і вклали в їх розбудову свій талант мореплавців, волю державотворців, серце українців.
Разом із дружиною виростив Мирослав Мамчак двох синів. Зумів вселити в їх серця повагу до народу, любов до його звичаїв та історії, а ще мужність і відданість справі, яку обираєш раз і на все життя. Тому й не диво, що сини продовжують розпочату батьківську справу, служать у Військово – Морських Силах України. А батько для них – найкращий порадник і товариш, а ще – взірець для наслідування ....
Велетенську дослідницьку роботу здійснив капітан І рангу Мирослав Мамчак, підготувавши до друку книгу і воскресивши імена українських лицарів, які створили національний флот, були одвіку володарями Чорного моря. Відроджуючи національний флот, він не тільки повертає із забуття флотоводців, а й вчить сучасників наслідувати їх. Адже, не знаючи героїв минулого, неможливо виховувати патріотів сучасного флоту.
А ще улюблена робота, якій Мирослав Андрійович і серце, і душу в кожну теле– і радіопередачу.
У 2005 році наказом Міністра оборони України за найбільш вдале висвітлення військової, військово – патріотичної тематики та діяльності Збройних Сил України історичні нариси «Флотоводці України» відзначені премією Міністерства оборони України. Наказом Президента України Мамчак М.А. нагороджений медаллю «За військову службу України».
Вмикаю радіо і чую позивні телерадіокомпанії «Бриз». У той же час в уяві постає дужа постать Мирослава Мамчака, його привітний, але в той же час суворий погляд, військова виправка, легкий помах руки, таке привітне для кожного “Добридень!”
Скільки душевних і фізичних сил закладено в цій людині?
Скільки натхнення й любові в кожній справі, пісні, творі, статті, репортажі!
А скільки задумів та планів на майбутнє!
І хоч життя вносить свої корективи, Мирослав Мамчак вірний своїм життєвим принципам, вірний присязі, що дав народу України...