Володимир СЕРГІЙЧУК
УКРАЇНСЬКИЙ КРИМ

ОСТАТОЧНА БІЛЬШОВИЗАЦІЯ КРИМУ

Втручання Польщі в російські справи і дії генерала Врангеля зруйнували плани більшовиків. Час звільнення Криму ними був перенесений. Кримську обласну партійну організацію знову передали комуністам України. 3 липня 1920 року ЦК КП(б) України черговий раз (вкотре?!) прийняв у свої обійми безпритульних більшовиків Криму. При ЦК КП(б) України був створений Кримський підвідділ, яким керував Ю. Гавен. Для зміцнення своїх позицій у Кримській організації туди направили 9 тисяч політпрацівників, виділили відповідні кошти. Однак після звільнення Криму обласна партійна організація ще раз була передана до складу РСДРП(б).
Про Крим, як плацдарм для майбутньої агресії більшовицької Росії на південь, за Чорне море, досить чітко виразився на V Всеукраїнській конференції КП(б)У в листопаді 1920 року один з керівників УСРР Григорій Петровський: "окончательно освобождая и защищая Крым от наших цивилизованных варваров и прокладывая этим себе еще большие и большие пути для коммунизма на побережья малой и большой Азии" (ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 1. - Спр. 42. - Арк. 1).
"Крым для РСФСР имеет особое значение, - говорив на І Всекримському з'їзді Рад у листопаді 1921 року представник Наркомнацу більшовицької Росії Б. Монатов. - Наша Крымская республика является окном, через которое смотрят на Советскую Россию многие народности Ближнего Востока и Юга Европы, а также Севера Африки. Несмотря на то, что Крым имеет небольшую территорию, он имеет огромное политическое значение. Он является показательным примером для наших друзей и врагов, которые ждут, какую политику мы будем проводить здесь, в Крыму" (цит. за: Брошеван В., Форманчук А. Крымская республика: год 1921-й. - Симферополь, 1992. - С. 24).
Ось так вирішувалося питання "самовизначення" більшовиками. Такі ж можливості "самовизначитися" були і в населення Криму. До речі, Раднарком РРФСР, як підкреслює В. Буткевич, чудово знав процедуру проведення самовизначення нації чи народу і брав зобов'язання перед іншими державами її дотримуватися. Ось, скажімо, як вони обіцяли проводити самовизначення народів на території колишньої Російської імперії (конспект програми переговорів про мир): "1. Переговори політичні і економічні. 2. Головна тема політичних переговорів і головний принцип: "Без анексій і контрибуцій". 3. поняття анексії: а) непридатність визначення анексії як земель, приєднаних після оголошення стану війни. (Відхиляється також визначення анексії, за яким анексованими вважаються землі, приєднані після оголошення війни); б) анексією оголошується всяка територія, населення якої протягом останніх десятиліть (з другої половини XIX століття) висловлювало незадоволення приєднанням її території до іншої держави чи її становищем у державі, - однаково, чи це незадоволення висловлювалося у літературі, в рішеннях сеймів, муніципалітетів, зборів і тому подібних установ, у державних і дипломатичних актах, викликаних національним рухом цих територій, в національних чварах, зіткненнях, заворушеннях і т. п.
1. Офіційне визнання за кожною (недержавною) нацією, яка входить до складу даної воюючої країни, права на вільне самовизначення аж до відокремлення і створення самостійної держави. 2. Право на самовизначення здійснюється шляхом референдуму всього населення області, яка самовизначається. 3. Географічні кордони області встановлюються демократично вибраними представниками цих суміжних областей. 4. Попередні умови, які гарантують здійснення права на вільне самовизначення:
а) виведення військ за межі області, яка самовизначається;
б) поселення у зазначену область біженців, а також виселених звідти владою з початку війни жителів цієї області;
в) створення в даній області тимчасового уряду з демократично обраних представників націй, які самовизначаються з правом (між іншим) проведення в життя пункту "б";
г) створення при тимчасовому правлінні комісій сторін, які домовляються з правом взаємного контролю;
д) необхідні для проведення пунктів "б" і "в" витрати на рахунок спеціального фонду із коштів країни, яка окупувала" (цит. за: Буткевич В. Право на Крим. - С. 36 - 37).
На жаль, цих багато в чому конструктивних порад на території колишньої Російської імперії не дотримувалися. При створенні вже згадуваної Кримської Радянської Соціалістичної Республіки державність будувалася не за національними, а за територіальними ознаками. Офіційно це пояснювалося тим, що на Кримському півострові проживає багато національностей і важко визначити їх волю. Річ у тім, що в центрі й без референдуму знали бажання кримського населення. Адже росіян тут проживало значно менше, ніж представників інших національностей. За переписом 1897 року, лише українців у Таврійській губернії було 42,2 відсотка. Якщо врахувати 13 відсотків кримських татар, 3,8 відсотка євреїв, 2,8 - болгар, 5,4 - німців, представників інших народів, то неважко було передбачити наслідки референдуму (там само. - С. 37).
Ось тому в хід запустили викрутаси демографічної статистики. З офіційних даних зникали показники щодо окремих націй, а з'явився показ- ник - "кількість росіян і українців". Звичайно, в сумі їх було більше, аніж інших народів Криму. Щоб ще більше заплутати справу, ввели показник "росіян, білорусів і українців". І хоч білорусів у Криму проживало менше одного відсотка, такий підхід ніби ставив у рівні умови три братніх народи, а насправді спритно приховував перевагу українського населення. До речі, коли, внаслідок масових виселень і переселень, кількість росіян у Криму перевершила кількість українців, статистика чітко вказала кожному народові своє місце і свої права. А до того часу державною було проголошено тільки російську мову (татарську - для кримських татар). Ясно, що коли не було можливості вивчати свою мову, українці змушені перейти на російську, а не татарську мову.
З 1917 року постійно проводилися опитування населення: якою мовою батьки бажають навчати своїх дітей. Звичайно, цифра прихильників російської мови була значно більшою, ніж бажаючих навчати татарською мовою. Так, у статистичних даних з'явився показник "російськомовне населення", який значно переважав інші показники.
Але в центрі чудово розуміли, що то за "російськомовне" населення і скільки серед них росіян (там само. - С. 37).
У квітні 1921 року було вирішено провести в Криму перепис населення. Уже до травня 1921 року стали відомі перші дані, і картина вималювалася не вельми втішна. Тому, попереджуючи публікацію офіційних даних, центр у травні 1921 року скликав Пленум ЦК РКП(б), який прийняв рішення про створення Кримської АРСР як складової частини РРФСР. Знову центр не врахував думку кримського населення. Кримська автономія була затверджена за територіальною, а не національною ознакою. Про всяк випадок правовий акт з цього питання не був прийнятий. Плекалися надії, що можливо, остаточні дані будуть більш-менш привабливими. Проте сподівання виявилися марними, незважаючи на всі ті заходи, до яких удався центр, аби мати необхідні результати перепису населення. Вказівки центру кримчанам тоді нагадували військові накази.
Заради справедливості треба підкреслити, що і на початку проведення перепису інструкції центру не відрізнялися від наказів НКВС. Наприклад, 24 березня 1921 року до Криму надійшло "Розпорядження Голови РНК В. І. Леніна і Центрального статистичного управління Кримському революційному комітетові прискорити проведення професійно-демографічного, сільськогосподарського перепису і обліку промислових підприємств Криму". У розпорядженні зазначалося: "Пропоную вжити всіх заходів прискорення проведення професійно-демографічного, сільськогосподарського перепису і обліку промислових підприємств Криму. Перепис необхідний Робітничо-селянському урядові. Дані перепису будуть покладені в основу радянського будівництва. Усувайте в революційному порядкові всі перешкоди, які зустрічаються. Жодного дня зволікання у справі величезної державної ваги. Крим повинен бути обстежений і обстежений у встановлений планом роботи термін. Нагадую, що Робітничо-селянський уряд в першу чергу притягне вас до відповідальності за брак енергії у проведенні перепису і погане його виробництво. Повідомляйте Центральне статистичне управління, починаючи з 1 квітня щоденно, для доповіді мені ходу роботи" (там само. - С. 38).
Серед адресатів розпорядження знаходимо Кримський ревком, Кримське ЧК, Особливий відділ і інших "спеціалістів" у галузі переписування населення.
Проте не допомогли і такого роду настанови. Кількість росіян в Криму лишилася на попередньому рівні. Отже, знову довелося повернутися до апробованого способу. Офіційні дані засвідчили, що в Криму такий склад населення: росіян і українців - 51,5 відсотка (інші дані вказують на цю ж цифру, але стосовно росіян, українців і білорусів разом), татар - 25,9 відсотка, євреїв - 6,87, німців - 5,88, греків - 3,31, вірмен - 1,67, болгар - 1,57, поляків, караїмів, естонців і представників інших народностей - 3,31 відсотка.
Враховуючи ці дані, Голова Ради Народних Комісарів В. І. Ленін і Голова ВЦВК М. І. Калінін підписали 18 жовтня 1921 року постанову про утворення Кримської АРСР у складі РРФСР. На цьому практично завершилося довоєнне "самовизначення" кримського населення. Із дня утворення республіка за статусом мало в чому відрізнялася від області, що згодом, 30 червня 1945 року, й було відповідним чином оформлено (там само. - С. 39).
Треба зазначити, що одним із ініціаторів більшовицької автономії Криму був Сталін. Саме він як народний комісар РСФРР у справах національностей на засіданні РНК 10 травня 1921 року вніс пропозицію про створення автономної області в Криму. Рішення ж з цього приводу передбачало: "Визнати за необхідне створення Автономної Кримської республіки й доручити НКНацу розробити проект декрету для внесення в РНК-ів. Просити Президію ВЦВК послати в Крим повноважну комісію для розв'язання конфліктних питань на місці" (Декреты Советской власти. - М., 1949. - Т. XV. - С. 277).
На засіданні Політбюро ЦК РКП(б) 24 травня постанову про створення Автономної Кримської Республіки було підтверджено (там само. - С. 277).
До речі, Керченський повітовий комітет більшовицької партії наполягав на включенні Криму до складу Української республіки, "беручи до уваги географічне положення й економічні зв'язки" (Брошеван В., Форманчук А. Крымская Республика: год 1921-й. - 1992. - С. 8).

Далі

До змісту