Володимир СЕРГІЙЧУК
УКРАЇНСЬКИЙ КРИМ

КРИМ ЯК ОПЕРТЯ УКРАЇНИ НА ЧОРНОМУ МОРІ

Оцінюючи такий поворот, українські політичні сили, що перебували вже в еміграції, зазначали: від кінця XVIII століття, коли Росія завоювала Крим, йде "величний процес мирного відзискання українським плугом українських теренів, втрачених українським народом в бою під напором кочевих азійських орд" (ЦАВ у Варшаві: Ф. 380. - Оп. 2. - Спр. - 95 - Арк. 13).
Процес цей, підкреслювалося далі, не може вважатися вже закінченим, а національні стосунки на окремих землях уже усталеними. Одночасно з відзисканням колись втрачених нами земель йде не менш важливий процес їх етнічного зцілення, пов'язання територіально-географічного на цілому полуднево-східному фронті України. Оскільки головним противником у здійсненні національно-державних завдань України є Росія, то тверде опертя України на Чорне море є для неї питанням перемоги чи поразки, життя чи смерті.
Тільки твердо опершись на Чорне море, може увійти Україна в систему міжнародної політики, стати її невід'ємним чинником. Тільки причорноморська Україна не залишиться в боротьбі з Росією сам на сам, зможе дістати солідну міжнародну допомогу, в противному разі її чекає доля безсилої іграшки в дрібній грі дрібних міжнародних комбінацій. Значення Криму в закріпленні України над Чорним морем понад усяким сумнівом.
На думку автора цієї записки, тільки крайньою недозрілістю української політичної думки можна пояснити той факт, що в III Універсалі Центральної Ради, який окреслював територію Української Народної Республіки, знайшлася фраза про те, що до України входить Таврія "без Криму". Ця фраза, вставлена до Універсалу Українським революційним парламентом - Центральною Радою, протягом лише кількох місяців накоїла чимало лиха. Спираючись на неї вже під час Берестейських переговорів, турки потрактували Крим як res nullins і заявили на нього свої претензії. Лише відсутність між державами Центрального союзу сердечного порозуміння щодо східноєвропейських cправ та бажання Німеччини самій загорнути якнайбільше користей до своїх рук не довели до окупації Криму турками. Однак спроба України збройно зайняти після більшовиків півострів призвела до ультимативного усунення німцями дивізії Натієва з Криму та утворення там бутафорної республіки під керівництвом генерала Сулькевича.
Викинення українського війська кайзерівцями з Криму позбавило Україну можливості звільнити від більшовиків Кубань та встановити з нею державно-політичний зв'язок. У подальшому це потягнуло за собою опанування теренів Північного Кавказу ворожими Україні концепціями денікінщини та врангелівщини.
Утративши Крим, Україна втратила Чорноморський флот, бо поразка центральноєвропейських держав у Першій світовій війні і вихід німців з України механічно призвели до того, що причорноморські терени захопили білі та червоні росіяни й цілковитого відрізали її від Європи. З того часу українська справа втратила широке міжнародне значення й зійшла до посередньої в боротьбі поміж Росією та державами, що утворювалися на її колишніх західних окраї-нах - Польщею й Румунією.
Більшовики ж, опанувавши зрештою основні терени України, дуже добре розуміли значення Криму та інших причорноморських українських зе-мель для широкого уміжнароднення української проблеми. Відсунення України етнічно та політично від Чорного моря - ось головна мета утворення більшовиками Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки й Північно-Кавказького краю, що з українською більшістю увійшов не до складу УСРР, а РФСРР. Не для чого іншого утворюються численні адміністративні одиниці для меншостей на чорноморському узбережжі, молдавська автономія, проектується єврейська. В РФСРР українці не мали елементарних культурно-національних прав, а в межах УСРР на всякого неукраїнця більшовики хукали та дмухали. Була причина так дбати, коли справа йшла про те, аби відірвати від України одну з основ її життя - Чорне море (там само. - Арк. 14).
Кримські татари в цій російсько-українській боротьбі за посідання берегів Чорного моря не відігравали загалом активної ролі, однак вносили до неї певні некорисні ускладнення. Татари служили, так би мовити, лаштунками, за якими час від часу ховалися справжні автори боротьби. Як уже підкреслювалося, в 1918 році турки висунули свої претензії на півострів на підставі колишньої приналежності Кримського ханства до Османської імперії та на прохання певних політичних груп кримських татар. Росіяни, які за татарами в Криму не визнавали державно-територіальних прав, у суперечці за півострів завжди висували проти домагань українців свій улюблений аргумент, мовляв, Росія відвоювала Крим не в українців, а в татар. До того ж українці на півострові зникаюча меншість, і тому кримська справа може вирішуватися між росіянами і татарами, а українцям до неї - зась... Росіяни, котрі самі ніколи не шанували прав інших меншостей, тут стали в позу благородних оборонців татар від українського імперіалізму.
Але не тільки Туреччина чи Росія намагалися відтягти собі Крим, були ще й інші держави, які хотіли б поширити процес парцеляції української державної території. Час від часу лянсувалася на міжнародному ґрунті справа утворення окремої Кримської держави, час від часу закулісні чинники намагалися здобути якийсь аут, що ускладнив би становище України на Чорному морі.
Самі ж татари у всій цій чужій політичній грі не мали якоїсь одної сталої лінії. В 1917 році в період боротьби проти російського Тимчасового уряду татари йшли обіч українців проти росіян. Відмова України від Криму й зайняття його більшовиками взимку 1917 - 1918 років призвели до орієнтації татар на Туреччину, єдиновірну з ними, а також тоді переможну...
Період Сулькевича та Денікіна призвів до угоди буржуазних татарських верхів з росіянами. В тогочасному більшовицькому раю татарське населення організовано мовчало, благоденствувало та... вимирало. Висланець кримського Курултаю, що ніколи не тільки не посідав фактичної політичної влади на півострові, а й не ставив собі за мету її досягнути. Сейдамет майже один серед всієї кримської еміграції намагався різними міжнародними комбінаціями поставити кримськотатарську справу на ґрунт міжнародного визнання. Одного разу він пропонував Польщі обійняти протекторат над Кримом, іншого - українському урядові, аби той визнав незалежність Криму - взамін цього Сейдамет хотів репрезентувати українську справу в мусульманському світі...
Насправді Сейдамет мав порозуміння з турецьким урядом щодо інкорпорації півострова до Туреччини та готував політичну опінію світу до думки про Крим як rec nullins, якою у відповідний момент зміг би скористатися сильніший, котрим, як сподівався Сейдамет, буде саме Туреччина.
Домагання багатьох політичних чинників, аби Уряд України в різних формах визнав Крим як щось окреме від України, аби визнав його самостійним, незалежним політичним організмом, аби визнав право промовляти від імені всього Криму татарам - усе це було скероване до того, щоб ослабити моральну позицію України в кримському питанні. Саме так стверджувалася б наново колишня формула про Україну "без Криму". Фатальну фразу III Універсалу українська політика намагалася збивати твердженням, що фраза ця була можлива саме в той час, коли Україна ще не декларувала свого відділення від Росії та мислилася як федеративна частина Всеросійської республіки, до якої на відповідних правах входила б і кримськотатарська автономія, а тому ця фраза не накладає жодних обов'язків на Україну як самостійну державу.
Коли б Уряд самостійної Української Держави в будь-якій формі визнав за Кримом окремішність, то тим самим він підтвердив би фразу III Універсалу, надав би їй значення абсолютного. І спроби змусити виповісти фразу про "визнання незалежності Криму" були скеровані винятково до українського уряду, оскільки в політичних колах світу Україну вже трактували як державу, що займатиме північне узбережжя Чорного моря і викине звідти російські впливи.
Сподіватися ж від росіян на будь-яке визнання окремішності Криму - було справою цілком нереальною з огляду на їхній менталітет, а крім того, в цьому не було ніякої рації, оскільки тут замість росіян до першого слова мала прийти Україна. Через те зацікавлені чинники використовували важке становище української справи для виторгування далекосяжних декларацій від українських урядових кіл в екзилі. Бо якби Уряд УНР у вигнанні як єдиний законний правно-політичний представник українського народу погодився б визнати самостійність Криму, навіть промовляти від його імені кримським татарам, їхньому Курултаю, Сейдаметсві, то до чотирьох тодішніх претендентів на українські землі, продовжується в документі, додався б п'ятий, котрий стоїть за кримськими татарами, - Туреччина. Крім того, що така ситуація надзвичайно ускладнила б міжнародне становище Уряду УНР, вона б у відповідний момент відродження української державності призвела б до ряду міжнародних конфліктів, оскільки репрезентація Сейдаметом українських інтересів у Туреччині залишалася питанням проблематичним.
Не можна обійти увагою і те велике стратегічне значення, яке має Крим для України. Оскільки вона мусить твердо спиратися на все чорноморське узбережжя, і порти його повинні бути постійно відкритими вікнами до Європи, то Україні необхідно мати сильний військовий флот, який зміг би захищати не лише її територію, а й інтереси на цьому морі.
Роль Криму в обороні України зумовлена його природно-географічним становищем. Півострів лежить у центрі Чорного моря, замикаючи цілковито доступ до східного узбережжя Азовського моря, він не допускає до несподіваного нападу на поки що зовсім безборонні Одесу, Миколаїв і Херсон. Крім того, Крим має Севастопольську бухту, єдино придатну на Чорному морі для перебування великої ескадри, яка може виходити звідси на всі сторони найкоротшим маршрутом. Ні Новоросійська бухта з її відкритим для північно-східних вітрів рейдом, ні Одеська, Миколаївська й Херсонська бухти з мілким та важко доступним фарватером повністю не придатні для бази українського флоту з причини свого окраїнного становища на морі. Саме тому без твердого посідання Криму доступ України до Чорного моря в гирлах Дніпра та Дністра може вважатися за зовсім непевний. Ще більш непевним за таких обставин уявляється посідання Україною Кубані. Сполучення України з Північним Кавказом через пониззя Дону є дуже зручним для ворожого удару з боку Царицина-Камишина. А боротьба Денікіна з більшовиками дала досить яскраві приклади того, яке далекойдуче значення має успіх противника в цьому напрямку. При широкому фронтові українсько-російської боротьби від Дніпра до Волги забезпечення як тилу, так і зв'язку з Північним Кавказом може тільки надати тверде посідання Криму.
Виходячи з цих міркувань, урядові чинники УНР на майбутнє мали зробити для себе такі висновки:
"1. Зречення в III Універсалі Центральної Ради України з прав до Криму мусить вважатися за фатальну помилку, яку необхідно старатися витерти з політичної пам'яти світу.
2. Помилку цю, там, де слід, необхідно з'ясовувати тодішніми обставинами приналежности України до федеративної Росії та вважати за не маючу жадного зобов'язуючого значіння для Самостійної Української Держави.
3. Всякі акти, які стверджували би самостійне супроти України положення Криму, мусять вважатися шкідливими та для Уряду УНР недопустимими.
4. Уряд УНР не повинен входити в будь-які пертрактації та заключати які-будь порозуміння, оскільки би сим стверджувалося не внутрішньоукраїнське, а міжнародне значіння кримськотатарської справи.
5. Кримські татари не можуть, будучи етнічно екстериторіяльною меншістю, бути політичним контрагентом у справах цілого Крима. Рівно ж не має жадних управлень, окрім культурно-національних, татарський Курултай, оскільки до його складу зовсім не входило нетатарське населення, що складає 3/4 людности Крима, та оскільки Курултай ніколи не повнив жадних державно-політичних функцій.
6. П. Сейдамет яко представник татарського Курултая має вже передавнений мандат, який в додаток не може мати правного значіння для репрезентації цілого Крима. Коли п. Сейдамет робить які-будь політичні кроки в імени цілого Криму, то се являється політичною авантюрою та самозванством, що принижує не тільки пана Сейдамета, але і всіх тих, що входять з ним в які будь пертрактації. Такі пертрактації та їх наслідки ні до чого не зобов'язують п. Сейдамета яко особи безвідповідальної, однак зобов'язують сторону відповідальну, кожне слово якої, сказане при будь-яких обставинах, має завсігди свою політичну вагу.
7. Уряд УНР яко представник українського народу без ущерби його державно-політичних та національних інтересів може вести переговори та заключати порозуміння внутрішньодержавного, а не міжнародного значіння з представниками кримських татар лише щодо забезпечення культурно-національного життя татар в межах Української Держави. Всякі спроби з чийого будь боку повести, прикриваючись татарами, справу відірвання Криму від України Уряд УНР мусить якнайрішучіше паралізувати.
8. Уряд УНР мусить не допускати жадних неясностей в кримській справі на міжнародному форумі та утвердити до себе в цій справі повне довірря з боку українського громадянства як на еміграції, так і в краю.
9. З огляду на те, що в момент поновлення Української Державности можуть бути спроби з чиєї будь сторони відірвання Криму від України, - Уряд УНР мусить завчасу продумати та підготовити плян дипльоматичної та оружної акції.
10. На московську дезукраїнізаційну політику в Криму Українська Держава мусить в свій час зреагувати пляномірною засельчою акцією, про підготовку до якої слід вже подумати.
11. Курортне значіння Крима вимагає завчасного підготовання кадру людей, що змогли би перевести організацію установ, за поміччю яких можна було би перевести помітну реституцію здоровля українського народу, підірваного большевицьким пануванням з його наслідками - голодом, туберкульозом та венеричними хворобами.
12. Плян будови української морської сили мусить базуватися на предпосилці посідання Україною Чорного моря.
13. Посідання Україною Крима - основа для посідання Україною Кубані та цілого Північного Кавказу.
14. Крим може бути предметом спору лише поміж Україною та Росією, і спір сей може рішатися лише зброєю, які-будь словесні дискусії в сій справі з росіянами цілком зайві" (там само. - Арк. 18 - 19).
Таким чином, українські державники, котрі змушені були опинитися у вигнанні, не знімали кримського питання з порядку дня.

Далі

До змісту