«…ПОКИ ЖИВЕ МОВА, ЖИТИМЕ Й НАРОД…»

Коли забув ти рідну мову -
яка б та мова не була -
ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла.
Коли в дорогу ти збирався,
казала мати, як прощавсь,
щоб і чужого научався,,
й свого ніколи не цуравсь.
Ти ж повернувсь душею бідний,
не просто розгубив слова,
немов якийсь Іван безрідний,
Іван, непомнящий родства.
Не раді родичі обновам.
Чи ти об’ївся блекоти,
що не своїм, не рідним словом
із матір’ю говориш ти?
Ти втратив корінь і основу,
ти обчухрав себе дотла,
бо ти зневажив рідну мову,
ту, що земля тобі дала,
ту, що не вбили царські трони,
ту, що пройшла крізь бурі всі,
крізь глузи й дикі заборони
й постала нам у всій красі.
Сяйних перлин тобі не шкода,
адже, набувши вищих прав,
те, що дала сама природа,
ти добровільно занедбав.
В пальті строкатім, як афіша,
крикливі модні кеди взув.
А мати? Де ще є рідніша
за рідну, котру ти забув?
Для тебе й Київ - напіврідний,
і Мінськ піврідний, і Москва…
Бо хто ти є? Іван безрідний,
Іван, не помнящий родства!
Дмитро БІЛОУС.

ЦІ ДИВОВИЖНІ рядки Дмитра Білоуса, здається, нікого на світі не залишать байдужими, адже дістають до самого серця, викрешують сльозу навіть не в українця за походженням. Але, здається, й вони не зарадять сьогодні нашій біді: у своїй рідній незалежній державі ми ще й досі дискутуємо мовне питання.
Чому така величезна кількість українців свідомо зреклася рідної мови? У своєму домі, на своїй землі, люди ніби соромляться говорити батьківською мовою.
Де шукати корінь цього зла й чи під силу за 19 років повернути те, що винищувалося протягом віків.
У 1720 році Петро I видав указ про заборону друкування книжок українською мовою, а в 1755 р. викладати українською було заборонено у Києво-Могилянській академії. Ще через 20 років були закриті українські школи при козацьких полках: за наказом Катерини II знищена Запорізька Січ.
У 1817 році Царський уряд заборонив викладання українською в Західних землях, а ще через півстоліття царський міністр Валуєв ще раз заборонив друк книжок українською.
«Малороссийским наречием» заборонялося співати й ставити театральні вистави. Коли Пантелеймон Куліш переклав Біблію українською, то цей переклад був визнаний «вредным и опасным».
Це далеко не весь перелік злочинних заходів проти української мови, за якими криється гірка правда того, що половина українців говорить сьогодні російською. Це той страх, загнаний у підсвідомість, що, мабуть, передається у спадок на генному рівні. Колись ми його таки позбудемося, а зараз треба усвідомити, що не можна вимагати від пересічного українця неможливого, набиратися терпіння та займатися просвітництвом. Я маю на увазі ту свідому частину суспільства, яка може й покликана це робити. Чимало патріотів у всіх куточках нашої держави говорять про цю болючу проблему. Найсвідоміші з них – діють.
З метою поглиблення знань та виховання пошани до державної мови Громадський комітет «Український Севастополь» разом з методичним відділом ІПО Севастопольського гуманітарного університету організували й провели цього тижня серед учнів місцевих шкіл експрес-турнір, присвячений Дню української писемності. Турнір пройшов під гаслом: «Ой, яка чудова українська мова!» До участі у ньому були запрошені учні 7-10 класів, які володіли навичками пошуку в мережі Інтернет.
З умовами турніру та запитаннями учасники могли ознайомитися за наданою електронною адресою лише о 12.00 (у неділю) 7 листопада, а вже о 12.40 вони мали надіслати відповіді. Увесь захід був розрахований на 40 хвилин плюс ще 15 хвилин, коли тривала обробка листів.
Треба віддати належне організаторам, запитання виявилися дуже цікавими. Думається, варто навести деякі з них:
- Кого з українських письменників називають сучасним Гомером?
- Іменем якої української письменниці названо комету, відкриту в 1985 році вченими Кримської астрофізичної обсерваторії?
- Яка літера-чужоземка щасливо прижилася в нашій абетці з часів прийняття Християнства?
Були також запитання з історії створення української абетки, на визначення художнього засобу, наголосу, словосполучення, на знання історичних фактів з життя відомих українських поетів та письменників тощо.
Підібрали запитання Валентина Лопатюк - методист з української мови і літератури інституту післядипломної освіти Севастопольського міського гуманітарного університету, Тамара Жога – викладач української мови і літератури та Микола Владзімірський – координатор громадського комітету «Український Севастополь», адміністратор потужного порталу «Українське життя в Севастополі». Грошові заохочувальні премії для переможців надав Микола Владзімірський.
Найшвидше та найкраще впоралися з завданнями четверо школярів:
Володимир Веремейчук з 8-У класу гімназії №5 ім. Лесі Українки посів 1 місце.
Настя Попова з 9-Б класу школи №3 та Софія Іващенко з 10-А класу школи № 61 розділили на двох 2 місце.
Третє місце дісталося Поліні Єрьомченко з 10-Б класу гімназії №10.
Всі переможці експрес-турніру були нагороджені дипломами Управління освіти і науки Севастопольської міської держадміністрації та отримали грошові премії.
Заохочувальний приз за перше місце - 100 гривень, за два других і третє - відповідно, по 80 і 70 гривень.
9 листопада, на урочистих лінійках, у школах, де навчаються переможці, організатори експрес-турніру вручили премії і дипломи. «Такі заходи,- каже Микола Владзімірський, - можна було би влаштовувати частіше. Користь від них надзвичайна. Але важко віднайти спонсорів».
Агов! Спонсори-патріоти! «КС» готова влаштувати конкурс і серед Вас, на відданість Україні, її мові та культурі.
Не витрачайте гроші лише на вибори. Є ще чимало достойних справ. Батьківщина пам’ятатиме Ваші славні імена.

Лідія СТЕПКО.
м. Севастополь.

Одна з переможниць конкурсу Софія Іващенко з 10-А класу школи № 61

У фойє гімназії №5 ім. Лесі Українки

Переможець експрес-турніру Володимир Веремейчук з 8-У класу гімназії №5 ім. Лесі Українки отримав грамоту і конверт з премією на шкільній лінійці.

Третє місце дісталося Поліні Єрьомченко з 10-Б класу гімназії №10.

Настя Попова з 9-Б класу школи №3 розділила 2 місце. Вітаємо.

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 12.11.2010 > Тема "Урок української"