З давніх-давен мовою нації визначається моральне здоров’я народу, його розвиненість. За чистотою мови стежили освітні діячі ХVII століття під керівництвом архімандрита Єлисея Плетенецького, яких він запросив для роботи в друкарні Києво-Печерської лаври. Серед них були Захарія Копистенський, Гаврило Дорофейович, Тарасій Земка, Олександр Митура, Памво Беринда (Р і з у н  В. В. Літературне редагування. — К.: Либідь, 1996. — С. 38).
Уважно ставився до друкованого слова й письменник XVII століття Лазар Баранович. Своєму редакторові Симеону Полоцькому він радив таке: «Отсечь всякую ветвь, не приносящую плода, и всяку, приносящую плод, очистить, чтобы более принесла плода» (Роль Києво-Могилянської академії в культурному єднанні слов’янських народів. — К., 1988. — С. 98).
Нині чистота мови в будь-якій сфері є найважливішим показником нашої духовної культури. Звичайно, не завжди можна передбачити усі форми ділового спілкування в тих чи інших життєвих ситуаціях, і не так просто буває ними оволодіти, але кожен носій мови повинен прагнути до альфа й омега людських взаємин. Однак варто зазначити, що здебільшого ділова розмова між співбесідниками не починається зненацька, до неї готуються.
Нагадаємо, що культура спілкування залежить від загальної культури поведінки керівника і підлеглого, просто співрозмовників. А контролює нашу мову свідомість. Академік Олесь Гончар в одному із радіо-виступів сказав, що усунути деформацію мови, очистити її від спотворень, від чужих впливів, повернути українській мові справжню красу, силу — це справа честі кожного з нас. Як ми говоримо, які вибираємо мовні конструкції, звичайно, справа індивідуальна, справа свідомого контролю. Якщо дивитися з погляду природного розвитку людини, як мовної особистості, то свідомий контроль, на думку М. Стебліна-Каменського, — це «стрибок від безособової літературної традиції до свідомої авторської творчості — один із найбільших стрибків, зроблених людством протягом його історії» (С т е б л и н - К а м е н с к и й  М. И. Историческая  поэтика. — Л. 1978. — С. 90).
Дуже прикро, що в нашому буденному житті нерідко трапляються мовні парадокси. Замість того, щоб учені мужі стежили за дотриманням  статті 10 Конституції, бачимо протилежне. Деякі вузівські педагоги своєю практикою доводять українській молоді, ніби державна мова в Україні не має перспективи. Наведу кон-кретний приклад. Мені доводилося брати участь у Першій міжнародній науково-методичній конференції «Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи», що проходила 26—27 жовтня 1999 року в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут». Вразило те, що переважна більшість доповідей і повідомлень українських учених виголошувалася мовою північної сусідньої держави. Сумно стало на душі, адже ці вчені, викладачі з Кременчука, Харкова, Києва, Херсона, Кривого Рогу, Миколаєва, Запоріжжя, Алчевська, Чернігова, мають українські прізвища, працюють в українських вузах і самі ж колись ходили, певно, в українські школи, а перехід на українську мову, вочевидь, у них пов’язаний з труднощами. Отак і впереміж (двомовно) видрукувано тези доповідей цієї конференції. Мимоволі спало на думку: якщо проблема державної мови не стане турботою ректорів вузів, усіх українських учених, то все, що нині діється з економікою, тією чи тією мірою перекинеться на суспільні дисципліни. Іншими словами, ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ ОКРЕМИХ УКРАЇНЦІВ Є ПРОЯВОМ У НИХ ВІДСУТНОСТІ НАЦІОНАЛЬНОГО ПАТРІОТИЗМУ. А БЕЗ ТАКОГО ЧИННИКА ГОДІ ПОБУДУВАТИ НЕЗАЛЕЖНУ ДЕРЖАВУ.
Із прикрістю доводиться констатувати, що на дев’ятому році незалежності національно-патріотична громадськість Сумщини забила в усі дзвони про наслідки русифікаторської політики в краї. Вона заявляє: «Чимало українців з острахом проявляють свої національні почуття» (Звернення голови СООТ «Просвіта» Б. Манжели та ін. від 1. 02. 1999 р.). Просвітяни Сумщини змушені були звернутися до міжнародних організацій з пропозицією відвідати область, аби переконатись у правдивості дискримінації прав українців (в Україні?!). Тож якої ще нам треба свободи, від кого чекати подаяння?
Єдино правильний рецепт, на мій погляд, такий: ми шануємо мову інших народів, етнічних груп, отож ті інородці, які заселяють Україну, повинні також шанобливо ставитися до державної мови. Кому не подобаються такі порядки, той має повне право цивілізовано повернутися «на свои родимые места». А нам, українцям, нічого не залишається, як твердо стояти на захисті України, її державної мови, вікових традицій, символіки, що атрибутує нашу країну у міжнародних стосунках. На диво, сьогодні  захищати українську мову доводиться не від зовнішніх, а від внутрішніх ворогів-манкуртів.
Хтось може закинути докір, чому я не розповідаю про мовну ситуацію на Хмельниччині. Скажу, що цю проблему просвітяни області вивчали. Окремі винятки є, але вони на стан справ суттєво не впливають. Мені доводилося два роки поспіль проводити свою відпустку в Одесі. Неважко зіставити результати: у подільських школах, вузах функціонування державної мови має значні переваги. До речі, на Хмельниччині тепер проживає чимало поляків, росіян, євреїв, німців, і всі вони добре володіють українською мовою; поруч із цим, їм надана можливість вільного розвитку своїх мов. Скажімо, при школі № 20 м. Хмельницького, школі № 8 м. Кам’янця-Подільського є класи, де вивчають польську мову.
За дотриманням Закону «Про мови» стежить рада з питань мовної політики при Хмельницькій обласній державній адміністрації; рада утворена 3 грудня 1997 року (розпорядження № 1132-р), до її складу входить і автор цих рядків. А всього серед членів поважної ра-ди є дев’ять просвітян, зокрема вчені-філологи А. Грицева, Є. Сохацька, П. Ткачук, письменник М. Федунець.
Ми впевнено стоїмо на зміцненні позицій української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, при цьому широко роз’яснюючи та пропагуючи серед подолян через засоби масової інформації, національно-культурні товариства, інші громадські організації чинне законодавство про мови, основоположні пункти Конституції України.

Віталій МАЦЬКО,
кандидат філологічних наук, голова Хмельницького обласного об’єднання товариства «Просвіта»

До змісту книги ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ПЕРСПЕКТИВУ?

До розділу "Просвіта"