Протоієрей Юрій Мицик, проф.

І знову про московські канонізації…

На сторінках "Християнської України" минулого року нам уже доводилося писати про канонізації та плани канонізації в РПЦ осіб, які явно не підходять для ролі святих (Микола ІІ, адмірал Ушаков, генераліссімус Суворов, Гришка Распутін і "корифей всіх наук", він же - Йосиф Скорпіонович Сталін). Але в певних колах РПЦ канонізаційний зуд не минає. Там ладні записати в святі явних грішників, темні й криваві постаті в історії.

Тепер, як свідчить недавня стаття в газеті "Известия" сучасного московського богослова диякона Андрія Кураєва, там стали обговорювати плани канонізації царя Івана ІV. До честі о. Андрія він поставився негативно до цієї ініціативи. Але сам факт звернення до постаті Івана ІУ Грозного є показовим. В умовах занепаду Московської імперії там посилюються реваншистські й чорносотенні настрої, РПЦ виступає в ролі духовного ідеолога-пропагандиста для обгрунтування планів гальванізації імперії. У цьому світлі російських великодержавних шовіністів приваблює постать Івана ІУ, якому приписується видатна роль у приєднанні до Московського царства Казанського, Астраханського та Сибірського ханств, прагнення завоювати Прибалтику й Білорусь, коронація як царя, а не великого князя московського, виділення коштів для збудування ряду храмів та монастирів. Власне останнє було типовим для переважної більшості московських й петербурзьких правителів, навіть таких як Петро І чи Катерина ІІ, котрі за своїми поглядами були швидше протестантами, а то й атеїстами, бо це був невід"ємний елемент державної політики. Але на цій підставі треба тоді всіх московських правителів канонізувати! Цікаво, що тільки Іван ІУ додумався осліпити будівничих собору, щоб вони вже не могли десь збудувати кращих (йдеться про Барму та Посника - творців собору Василя Блаженного, що й нині стоїть на Красній площі у Москві).

Якщо говорити про підкорення перших двох татарських держав, так само як і важливих реформ на початку свого правління (Іван став правителем держави у трирічному віці!), то він був тоді ще досить молодим і був простим виконавцем волі "Избранной рады", представленого насамперед такими видатними державними діячами як князь Андрій Курбський, Олексій Адашев, протопоп Сильвестр. Тільки з 1558 р. Іван ІУ бере владу в свої руки і репресує членів вищезгаданого уряду.
Татарські ж держави були на той час уже зовсім слабкими, значною мірою вже залежали від Московської держави і в усякому випадку не загрожували Москві. Підкорення татарських держав - це був акт агресії з боку Москви. До того ж підкорення Сибіру це була акція здійснена з власної ініціативи козаками Єрмаком. Іваном Кільце та ін. (Іван Кільце був без сумніву запорожцем, можливо українського походження був і сам Єрмак). Якщо вже й кого канонізувати, то - Єрмака та членів "Избранной рады"! Лівонську війну Іван ІУ безнадійно програв, авантюра в Прибалтиці коштувала послабленню обороноздатності на південних кордонах, внаслідок чого кримський хан Девлет-Гірей двічі брав і спалював Москву. Іван ІУ ганебно втік тоді з Москви, виявивши себе надзвичайно боягузливою людиною. Лівонська війна призвела до знищення половини (!) населення Білорусі, що очевидно буде записано канонізаторами на рахунок одвічно братерських почуттів московитів до білорусів.

Приглянемося більше до особистості царя Івана і відповідності його дій елементарним поняттям про християнські чесноти. Як наприклад вписується сюди те, що Іван ІУ був 7 (!) разів вінчаним, в той час як вступати в церковний шлюб можна не більше трьох разів? Він силою заставив духовні верхи порушити церковні канони! І це при тому, що у Івана була купа наложниць! Як вписується сюде й те, що Іван ІУ був гомосексуалістом (точніше - бісексуалом)? Його коханцем був опричник Федька Басманов, котрий ще й рядився у жіноче плаття. Федьку та його батька цар високо підняв, але порядні бояри гидували цим збоченцем, за що деяким з них за це доводилося приплатити своїм життям. Що скажуть канонізатори про те, що їхній кандидат на святість забив свого рідного сина? Іван ІУ став домогатися близькості із своєю вагітною невісткою, через що у тієї стався викидиш. Син царя, теж Іван, спробував висунути якісь претензії до "папаші", але був забитий ним ударом тяжкого посоха у скроню. Сподіваюсь канонізатори принаймні бачили картину Репіна "Іван Грозний вбиває свого сина Івана" або ж знають про цей факт із шкільних підручників. Хіба що вони не ходили до школи? Може Іван був несповна розуму, як твердять деякі автора? Може. Але навіщо ж записувати у святі шизофреника?

Самій Московській державі особливо дорого обійшлося запровадження опричнини. Навіть Маркс писав, що опричнина була "серією кривавих безумств царя Івана". Ряд регіонів країни було спустошено опричниками - песиголовцями (на їхньому чорному одязі було обов"язковим зображення собачої голови та мітли) сильніше, ніж від ворожого іноземного нашестя. Гинула маса безневинних людей. особливо з простолюду. Дісталося й значним. Ніхто не міг почувати себе спокійним від терору. А в цьому царстві азіатської деспотії цар Іван був предтечею Сталіна, ще одного кандилдата на святість в сучасній Російській державі. Перекладаючи хроніку сучасника царя Івана італійця Олександра Гваньїні, читаючи свідчення ряду тогочасних іноземних хроністів, навіть московські джерела, в першу чергу твір князя -емігранта Андрія Курбського "Історія про великого князя московського" не раз відклав цю роботу, бо неможливо було без відрази сприймати масу фактів, які свідчать про садистичну натуру Івана ІV. То він зупиняє дружину якогось боярина і наказує її опричникам закатувати, причому бідну жінку розрізають канатом знизу до шиї, то він із синочком Іваном вирізує беззбройних і зв"язаних полонених українців, білорусів та литовців, то він напускає диких відмедів на мирно гуляючих москвичів і шматують насмерть десятки людей і т. д. Коли ж з плачем до царя прийшли удови та матері, то Іван ІУ з посмішкою дав їм якісь копійки і порадив не плакати, бо, бачте, їхні рідні своєю смертю дуже повеселили царя-батюшку! І таких "подвигів" за царем Іваном "нєсть числа"!

Оскільки ж канонізувати кривавого царя буде врешті собор РПЦ, отже духовні особи насамперед, то слід їм нагадати ще один факт біографії кандидата на святість. Саме цар Іван ІУ засудив до смерті св. Филипа (Количева), митрополита московського, якого було канонізовано в 17 ст. Отже, на черзі канонізація вбивці святого! Може і в святцях їх поставлять поруч?! Дійсно умом Расєю нє понять!

Протоієрей Юрій Мицик, доктор історичних наук, проф.

Чи дійсно святих канонізують в сучасній РПЦ?

Це питання виникло у мене ще тоді, коли я довідався про канонізацію царя Миколи ІІ. І не тому, що вірю комуністичнім побрехенькам про монархію як уособлення всіх зол, та про те, що тільки при радянській владі люди стали нібито жити добре. Одразу скажу, що мені щиро шкода невинних дружину і дітей царя, ростріляних більшовиками, але ж не всі вбиті є святими мучениками...Ніяк не можна виправдати і дій комуністів, які у своєму звичному стилі, без всякого суду й слідства, розстріляли колишнього царя. Але моральне засудження комуністів-більшовиків не означає визнання царя Миколи ІІ святим!

Навіть апологети Романових, а їх у нинішній Московії більше, ніж достатньо, не можуть приховати, що з іменем Миколи ІІ пов"язане сумнозвісне "Кровавое воскресенье" 9 січня 1905 р. Нагадаю, що тоді петербурзькі робітники, їхні жінки й діти, з іконами та корогвами пішли до царської резиденції - Зимового палацу, щоб передати свою петицію із проханнями та скаргами. Ця мирна процесія була розстріляна на площі перед Зимовим палацом. Досі точаться дискусії: десятки чи сотні людей загинуло тоді. Але скільки б там не було жертв, це були жертви невинні! Події 9 січня сколихнули тоді всю Російську імперію, стали приводом до численних протестів, страйків і демонстрацій, врешті до вибуху революції 1905-1907 рр., яка дійсно стала генеральною репетицією кривавої жовтневої революції 1917 р. За Миколою ІІ з того часу укріпилася зловісна характеристика -"Кривавий". Апологети царя наполягають на тому, що Микола ІІ не віддавав наказу про ростріл. Знов пішли дискусіїї… Але навіть якщо цар і не віддавав персонально злочинного наказу, то чому ж він не прийняв представників маніфестантів ні до, ні посля подій 9 січня, чому ж не покарав винуватців злочину? Розстріл 9 січня 1905 р. не був, на жаль, останнім. Досить згадати, що тільки внаслідок рострілу на Ленських копальнях загинуло бл. 400 робітників (чоловік і жінок), вся провина яких полягала в тому, що вони насмілилися протестувати проти нелюдських умов існування. І Як же було покарано винуватця розстрілу - ротмістра Трєщєнкова? Ніяк...

А що казати українцям, коли внаслідок політики Миколи ІІ продовжувалися репресії проти українського руху, заборонялося навіть викладання у початковій школі українською мовою, переслідувалися "Просвіти" і т. д. Навіть ті скромні національні права, яких українці добилися внаслідок революції 1905 р., були невдовзі забрані з волі царя та його уряду. Коли ж у 1914-1915 рр. російські війська вдерлися в підавстрійську Галичину, де українцям було незрівнянно краще жити, то царський намісник граф Бобринський заборонив усі українські політичні партії та об"єднання, включно з культурними та спортивними, заборонив українську мову у школах і гімназіях, українські газети, була депортована значна частина української еліти Галичини, були пограбовані українські кооперативи, бібліотеки й наукові установи, тощо. Взагалі, українці разом з німцями та євреями, певною мірою і поляками, були оголошені в Галичині (на своїй рідній землі!) неблагонадійними, на їхні місця ставилися вихідці із "кондової" Росії, найчастіше малоосвічені чорносотенці.
27.09.1914 р. саме вони вчинили єврейський погром у Львові. При відступі з Галичини Москва застосувала тактику "випаленої землі"... І все це з відома і "благословення" царя Миколи ІІ! І оцього чорносотенця нині канонізовано! Канонізатори "забули" навіть врахувати той факт, що Микола ІІ відрікся від престолу, отже свідомо порушив Божу волю і тільки через одну цю обставину він ніяк не міг бути канонізованим! Але що колонізаторам, чи та пак, канонізаторам до того! В наш час, коли рвуться останні гнилі нитки, якими зв"язана імперія, настав час згадати про "царя-батюшку", щоб легше було загнати в колоніальне ярмо українців, білорусів та й інші народи колишньої імперії.
Недавно стало відомо, що РПЦ канонізувала й адмірала Ушакова. Адмірал як адмірал… Він має свої заслуги перед Російською імперією, які не забуті (згадайте хоча б орден адмірала Ушакова). Але до чого тут святість? Просто Москві забракло певного ідеалу на флоті, особливо на Чорному, який тримає під прицілом незалежність України, тому у відповідь на політичне замовлення Кремля РПЦ тут же знайшла "адекватну" відповідь.

Хто на черзі? Газета "Зеркало недели" від 3.08.2002 р. згадала про ініціативу віруючих РПЦ з Херсона проголосити святим … фельдмаршала Суворова. Що з того, що він був був душителем польської свободи (придушив повстання Костюшка), вирізав ногайців із жінками та дітьми, був причетним до придушення повстання закріпачуваних українських козаків в селі Турбаї на Полтавщині ? Що з того, що він був алкоголіком і віддав підкорену Варшаву на розтерзання своїй солдатні? Внаслідок цього, між іншим, дотла була спалена правобережна частина Варшави (Прага), а лівобережну, власне центр, врятував денщик Суворова, який не дав ходу наказу "світлійшого князя" … Невже ж це ознаки святості фельдмаршала? Та й взагалі, не було жодних свідчень про якесь особливе побожне життя Суворова або ж чудеса, котрі чинились би його мощами. Тепер, через 200 років чудеса видно підуть як з рога достатку..Ларчик відкривається просто. Кремлю з політичних міркувань треба "укрєпіть настроєнія" на півдні України, яку знову в чорносотенних колах оголошують Новоросією, знайти додаткові аргументи для перебування на українській землі російських військ (вони й так уже стоять в Криму і не тільки цій частині Української держави), тому й готують відповідну "кандидатуру" для канонізації…

Але що там Ушаков та Суворов, коли мова вже заходить про канонізацію… Гришки Распутіна! Так, того самого розпусника, п"яниці й шарлатана, котрий чинив навіть святотатства (нищив і топтав ікони)! І цей псевдочернець був наближений до Миколи ІІ і його сім"ї і нерідко керував як хотів безвольним царем, якого вже проголошено святим в РПЦ! (Рекомендую бажаючим подивитися ще раз правдивий фільм Е.Климова "Агонія", зроблений на підставі документальних свідчень, щоб краще уявити взаємовідносини Распутіна й царя Миколи). Вже й видані у сучасній Москві "опуси" Распутіна, видно для кращої підготовки громадської думки.

Врешті у Росії пішли розмови і про канонізацію… Сталіна! Так того самого недоука-семінариста, монстра, котрий по коліна стояв у людській крові! Адже саме Сталін продовжив курс сатанинський Леніна на ліквідацію Церкви, саме Сталін персонально несе відповідальність за фізичне винищення православного (та й не тільки православного!) духовенства, яке він планував остаточно ліквідувати у 1942 р. Не було б щастя, так нещастя помогло. Вибухла війна, гітлерівці з політичних міркувань дали "добро" на відродження Церкви на окупованій ними території. Щоб вибити цей козир у них з рук, Сталін змінив свій курс, хоч і далі тримав РПЦ та Грузинську Православну Церкву на короткому смичу, грубо втручаючися у їхні справи (всі інші Церкви були фізично винищені, наприклад УАПЦ).

Ось кого канонізують або збираються канонізувати, ось чиї "мощі" уже возять по українській землі, ось які канонізатори-чорносотенці, які дбають не так про скарби небесні, скільки про скарби земні та політичні інтереси Кремля! Цікаво, кого ще там збираються канонізувати? Може сатану?

  До розділу "Вільна Трибуна"