Процеси національного розвитку можна описувати з різних точок зору, наприклад, економіки, геополі-тики, демографії, екології, лінгвістики. При цьому дуже корисно мати найбільш загальне, цілісне бачення ситуації. Як його досягнути? Треба поглянути на народ як на живу істоту, наділену психікою, — як на психоінформаційну систему.
Психоінформаційними системами є окрема людина, народ, раса, людство. Відповідно,   їхній   розвиток   описується   деякими   універсальними закономірностями. Це означає, що для дослідження народу можна використати такі ж підходи, як і при дослідженні окремої людини. Зокрема етногенетичний підхід. Уперше його запропонував український учений, доктор економічних наук професор Юрій Канигін.
Ідея етногенетики досить проста. Якщо взяти окрему людину, то вона має батька і матір, діда і бабу, інших предків по материнській і батьківській лініях. Подібно й етноси: вони народжуються внаслідок взаємодії батьківського і материнського начал, дозрівають і самі можуть виступити в ролі батька або матері для нового етносу. Кожний етнос, як і людина, має свою генеалогію.
З погляду психоінформатики, Україна — це геосоціальна істота, яка розвивається на території України принаймні з часів виникнення індоєвропейців. Її розвиток відбувається в пульсуючому режимі, тобто має циклічний характер. Уперше на це звернув увагу професор Національного університету «Києво-Могилянська Академія» доктор історичних наук Микола Чмихов. Він прослідкував тісний зв’язок між природними і соціальними процесами на території Північного Надчорномор’я. Це дає підстави вважати Україну не просто соціальним, а геосоціальним організмом, тобто таким, який перебуває в органічному зв’язку з природою, енергетикою і метафізикою своєї землі. Особливе значення для України має цикл тривалістю 532 роки. Річ у тім, що протягом кожного 532-річного циклу на території України спостерігається спочатку пасіонарний спалах, демографічний вибух і період розквіту, які через три сторіччя змінюються старінням і занепадом. Після цього відбувався новий пасіонарний спалах і т. д.
З погляду етногенетики, кожний 532-річний цикл описує народження, становлення, розквіт та згасання чергового українського етносу і створюваної ним державної системи. Щоб переконатись у цьому, до-статньо придивитися до історії України хоча б протягом двох останніх тисячоліть. Початок V століття (419) — народження Антського союзу; через 532 роки, у середині X століття (941) — народження Київської Русі; ще через 532 роки, наприкінці XV століття (1483) — народження Козацької держави. Якщо точніше, то йдеться про народження, розвиток і згасання трьох українських етносів — «антів», «русичів» і «козаків». Вони співвідносяться між собою як дід, батько і син. І хоча їх об’єднує надзвичайно багато — мова, культура, звичаї, територія, генофонд та чимало іншого, проте це окремі, самостійні етносоціальні істоти. Подібність між народом козаків і народом Київської Русі приблизно така ж, як подібність між сином і батьком або донькою і матір’ю. Тому історія України — це історія української генетичної лінії етносів, історія українського роду.
Природно виникає питання, хто виступає в ролі чоловічого і жіночого начал? Тут ми вже входимо в царину етноембріології — розділу психоінформатики, який досліджує механізми зачаття нових етносо-ціальних організмів. Материнський етнос можна уявити у вигляді яйцеклітини, а чоловічий — сперматозоїда. Кожні 532 роки на території України визріває «яйцеклітина», яка і являє собою потенційне материнське начало нового етносу.
Однією з ознак готовності цієї «яйцеклітини» до запліднення є ситуація системної кризи, в якій перебуває Україна. Це майже цілковита безпорадність, дезорганізація, нездатність захистити себе, розвал економіки, дезорієнтація, духовна криза. Подібні кризові ситуації Україна переживала наприкінці кожного 532-річного циклу: це і поразка у війні з готами у IV столітті, і міжусобиці після розвалу держави антів у VIII столітті, i беззахисність перед татарами у XIII столітті.
Продовженням цього ряду є нинішня ситуація в Україні: розвал економіки і соціальної інфраструктури, надзвичайна залежність від Росії і Заходу, величезні зовнішні борги, параліч державного управління, різке зменшення народжуваності, понаддвох-мільйонне скорочення населення. Характерний момент: під час попередніх криз значна частина населення України або винищувалась, або забиралась у рабство. Сьогодні маємо фактично те ж саме, лише у безкровний спосіб. Хто слабкіший — той вмирає від хвороб і стресів. Велика кількість інтелектуально активних людей виїхала за кордон (не без допомоги політики «відкачування мізків»). А деякі форми рабства взагалі залишились без змін: після розпаду СРСР з України виїхало 400 тисяч жінок, з них 100 тисяч перебувають у становищі сексуальних рабинь. Нинішнє населення України — це залишки козацького етносу, народженого п’ять століть тому, який зараз перебуває у стані тотальної кризи.
Отже, ознакою готовності геосоціального організму Україна до етнозачаття є гостра системна криза. Але чи вже є в Україні «етнічна яйцеклітина»? Так, є: десять років тому вона була ще незрілою, але сьогодні вже готова для свого Преображення. Це активна частина населення України, яка вижила в екстремальних умовах перехідного періоду, зберегла здоров’я, працездатність і віру в себе та своїх дітей, ви-працювала в собі особливу інтелектуальну пластичність, відкритість до нових знань та підходів, здат-ність до синтезу і нестандартних дій. Це наша молодь, яка любить Україну, наполегливо оволодіває знаннями і не збирається нікуди звідси виїжджати. Це професіонали, які вже працюють на рівні світових стандартів або наближаються до них. Це український бізнес, який не боїться жодної конкуренції і, як голодний тигр, готується до великого стрибка. Це політики, державні управлінці і службовці, які не шкодують сил заради того, щоб їхня Україна стала потужною світовою державою. Це інтелектуально-духовна еліта, яка не скиглить і не нарікає на життя, а змінює себе, пильно вдивляється в майбутнє і працює, працює, працює...
А що являє собою батьківське начало? Давайте згадаємо, взаємодія з якими етносами передувала народженню Київської Русі і народу козаків. Це були варяги і литовське лицарство. В обох випадках вони виступили в ролі державотворчого ферменту, а згодом розчинились у новоствореному українському етносі. Звертає увагу те, що взаємодія України з варягами і Литвою була практично безконфліктною. Хто такі варяги і литовці? Це індоєвропейці, які колись вийшли з українського «етнічного котла» і тому при поверненні на материнські території сприймалися як свої. У сучасних термінах, це була індоєвропейська діаспора, що повернулась.
Привертає увагу ще один важливий момент, а саме те, що напередодні етнічного зачаття батьківські етноси також переживали системну кризу: варяги перебували у процесі швидкої асиміляції серед народів Європи, а Литва вела смертельну війну з Тевтонським і Лівонським орденами. Зачаття нового етносу було механізмом спільного подолання системної кризи як материнського, так і чоловічого етносоціальних організмів. Для продовження життя в них був лише один вихід — злиття в сотвореній ними новій істоті, у своїй дитині.
Чоловічий етнос може бути в сотні і тисячі разів меншим за материнський. Але це той випадок, коли «мала закваска квасить усе тісто». Призначення батьківського етносу якраз і полягає в тому, щоб виступити в ролі ферменту і каталізатора етнотворення й державотворення. Все решта залежить від якостей материнського етносу.
А тепер найцікавіше: хто може бути батьківським ферментом нового українського етносу, що незабаром має народитися. Очевидно, що етнос-батько має відповідати чотирьом головним умовам:
1) бути індоєвропейським етносом;
2) бути для українців психологічно близьким;
3) нести потужне організаційне начало;
4) перебувати у стані системної кризи з реальною загрозою зникнення.
Який етнос відповідає цим критеріям? Лише один — західна українська діаспора, передусім молода генерація бізнесменів, управлінців та експертів. По-перше і по-друге, це не просто індоєвропейці, а українці (тобто за цими критеріями маємо ідеальний варіант). Очевидно, що з ними значно легше порозумітися, ніж, скажімо, з американськими англосаксами. По-третє, вони є носіями ментальності, сформованої в умовах ділового (навіть надмірно ділового) і прагматичного Заходу. По-четверте, через одне покоління їм загрожує цілковита асиміляція — ще кілька десятиліть і вони вже будуть не етнічними українцями, а звичайними американцями, канадцями чи англійцями.
Звернемо увагу, що Україні потрібна особиста присутність українців діаспори, а не просто їхні інвестиції. Україна передусім потребує від діаспори організацій-ного ферменту, запровадження ефективного мене-джменту в усіх без винятку сферах свого життя. В Україні вже почала активно діяти нова генерація державних управлінців, бізнесменів і висококваліфікованих фахівців, швидко підростає талановита молодь. Проте всі вони конче потребують підтримки, посилення, доступу до світового досвіду, досконалих зразків для наслідування, особистого прикладу з боку тих людей, яких вони вважають своїми, рідними, українськими. Потрібно якомога більше особистих прикладів того, що українці можуть бути кращими не лише в науці, мистецтві, спорті чи військовій справі, але й у глобальному бізнесі, фінансах, державному управлінні, геополітиці.
Коли почнеться зачаття нового українського етносу? Може, пам’ятаєте, як було на телесеансах Кашпі-ровського: «Ви чекаєте, поки почнеться сеанс психотерапії? Він уже почався». Так і в нас — процес етнозачаття вже почався. Звернімося ще раз до ем-бріології. Відомо, що зачаття проходить у дві фази:
1) спочатку відбувається активація яйцеклітини — завжди внаслідок зовнішніх впливів: дотику сперматозоїда, зовнішнього підвищення температури, хімічного чи механічного подразнення. Явище активації полягає в тому, що неймовірно  швидко  —  протягом  кількох  хвилин  —  відбувається переструктурування яйцеклітини. Після завершення активації яйцеклітина стає готовою до сприйняття батьківського начала;
2) на другій фазі відбувається внесення в яйцеклітину генетичного матеріалу батька і зачаття нової істоти.
Перша фаза етнозачаття геосоціального організму Україна розпочалась наприкінці 1999 року, коли Президент призначив Прем’єром Віктора Ющенка і дав йому достатньо свободи для формування уряду. Це відбулося передусім у результаті жорсткого тиску з боку США, а також безцеремонних претензій Росії на українську власність у рахунок погашення боргів. Тобто активація справді відбулася внаслідок зовнішніх стимулів.
Скільки часу займе перша фаза — ми не знаємо. Відомо тільки, що, за історичними мірками, це відбувається миттєво. Приблизно через один-два роки Україна має бути достатньо впорядкованою для переходу до другої фази. Тобто в державі вже буде більш-менш привабливий інвестиційний клімат, буде послаблено податковий прес, стане менше корупції, безвідповідальності і розхлябаності.
На другій фазі має розпочатися «внесення генетичного матеріалу», тобто безпосередній   інтенсивний контакт материнської України з українською діаспорою, передусім західною:
— з тими, хто залишив Україну після Другої світової війни;
— з тими, хто народився вже в діаспорі;
— з тими, хто виїхав з України з початком перебудови.
Багато хто переїде до України на постійне проживання, інші налагодять тісні бізнесові чи інформаційні контакти, виникнуть нові сім’ї. На цій фазі українці всього світу мають перетворитися на глобальний етносоціальний організм.
Завдяки спільним зусиллям протягом одного покоління на території України має народитися новий український етнос — етнос нової, постіндустріальної, інформаційної епохи. Він створить нові націю і державну систему, ідеально пристосовану до світу третього тисячоліття.
Згідно з ритмікою розвитку геосоціального організ-му Україна, це народження має відбутися приблизно у 2015 році.
Ми розглянули лише загальну схему етнотворчого процесу, який відбувається на наших очах. З детальнішими матеріалами можна буде ознайомитись у часописі «Перехід-ІV. Журнал духовної, владної, бізнесової і професійної еліти», число 1 (3) 2000 р. (інтернет-версія www.perehid.kiev.ua).

Ігор КАГАНЕЦЬ,
завідувач Лабораторії психоінформатики Центру з інформаційних проблем територій НАН України

До змісту книги ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ПЕРСПЕКТИВУ?

До розділу "Просвіта"