Євген ҐОЛИБАРД
НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!

Нафтоенергетичне поневолення України

Уже сама тема інтерактивного семінару, організованого Інститутом трансформації суспільства у столичному Будинку вчених, звучала досить насторожуюче: «Сучасна модель формування нафтового ринку в Україні: тенденції і загрози». Досить представницькою була й аудиторія: народні депутати України, відомі експерти, представники міністерств і відомств, фахівці з питань приватизації і бізнесу, співробітники наукових установ і спеціалізованих організацій, представники посольств зарубіжних країн, журналісти.

Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства:
— Український ринок нафтопродуктів усе більше стає російським ринком в Україні. Цей ринок формується дикунськими методами всупереч інтересам українського народу. Вже майже всі нафтопереробні заводи (НПЗ) України належать російському капіталові, російським громадянам. Багатостраждальний український нафтогін Одеса–Броди, збудований у тяжких муках, не використовується, а тим часом навколо нього вже почалися спекулятивні розмови про можливість його приватизації за участю російських компаній.
За підтримки нинішнього керівництва України Росія утвердилася в нашій країні не тільки як монопольний постачальник, а й як монопольний продавець на ринку роздрібної торгівлі нафтопродуктами.
Чи можемо спати спокійно, коли в Україні монопольно господарюють російські «Лукойл» та «ТНК»? Чи зможемо залишатися незалежними і вільно жити в таких умовах?
Не хотілося б, щоб громадяни України погодилися лише з тим, що ці запитання риторичні, і заспокоїлися російським прислів’ям: «Протів лома нєт прійома». Це питання не лексики, а національної гідності. Врешті, це питання національної безпеки, а ще точніше — небезпеки національного масштабу!

Олександр Шпак, президент ліги нафтопромисловців України:
— Минулого 2001 року, вперше, виробництво і експорт нафтопродуктів в Україні вийшли на рівень споживання. Здавалося б, це треба розцінювати як успіх. Проте нас продовжує хвилювати те, що непрозорі умови господарювання створюють широкі можливості для зловживань. До того ж, одна з найприбутковіших галузей — нафтоенергетична — продовжує бути споживачем бюджетних коштів. Проблеми цієї галузі не лише не розв’язуються, а й створюються нові. Фактично російські компанії встановлюють ціни на українському ринку нафтопродуктів. Підраховано, що підвищення ціни на пальне лише на 1% приносить російським компаніям щорічно 180 млн грн. додаткового прибутку. Світова ціна на бензин і дизпаливо тримається практично на одному рівні, тим часом, як в Україні цей параметр коливається протягом року з амплітудою до 30%.
Водночас, за нинішньої політики регулювання, держава недоотримує від цієї галузі до 2 млрд грн. щорічно.
Вважаємо за необхідне терміново провести реприватизацію окремих НПЗ, бо інакше Росія посилюватиме тиск на Україну. Треба терміново створити національну нафтову компанію і національний резерв нафтопродуктів, якого зараз немає. Коливання цін і монопольне становище російських компаній на українському ринку незворотньо веде до катастрофи. А тим часом українські НПЗ мають великі резерви, які не використовуються.

Михайло Гончар, радник голови правління НАТ «Укртранснафта»:
— По досвід для розв’язання українських проблем не треба далеко ходити. У Польщі, незважаючи на політичні чинники, національно-патріотичні інтереси взяли гору: російському «Лукойлу» відмовлено, натомість створено національну нафтотранс-портну і нафтопереробну компанію. У Польщі добре розуміють, що означає допустити росіян «до столу».
В Україні російські компанії після приватизації українських НПЗ мали здійснити їх модернізацію, а далі — диверсифікацію постачання нафтосировини. Нічого цього не зроблено. Зрештою, це їх стиль. У Румунії НПЗ, раніше викуплені «Лукойлом», нині вже закриваються всупереч умовам приватизації.
За інформацією, яку поширено на останній конференції з енергозабезпечення в Барселоні, енергетична залежність у країнах ЄС по всіх видах ресурсів уже становить у середньому до 55% і невдовзі сягне 80%.
Україна вже нині на 75% залежна від зарубіжних поставок, причому, єдиного монопольного постачальника — Росії.
Натомість країни ЄС, піклуючись про свою незалежність, прийняли рішення про зменшення частки поставок енергоносіїв від одного постачальника з 30% до 20%. Більше того, як було заявлено у Барселоні: «Єврокомісія не має наміру змінювати енергетичну залежність від ОПЕК на залежність від Росії». Водночас у країнах ЄС стали жорсткішими екологічні вимоги; буде знижено норми допустимих викидів автотранспорту, а отже, стимулюється модернізація НПЗ з метою виготовлення якісніших нафтопродуктів.
У Барселоні і Брюсселі нині часто повторюють цікавий для нас вираз: «Нафтогін Одеса–Броди вже існує де-факто, тоді як інші — лише на папері». Тобто — вони на нас сподіваються. Проте ми з вами знаємо, що нафтогін існуватиме де-факто лише тоді, коли труба не просто лежатиме в землі, а коли по цій трубі транспортуватиметься нафта.

В’ячеслав Дутчак, незалежний експерт:
— Світові компанії «Шелл» і «Брітіш Петролеум» відійшли від України через непрозорість українських умов ведення бізнесу. Зараз на українському ринку перед ведуть п’ять російських компаній, серед них ТНК має більше сировини, ніж «Шелл». А згадайте, як усе починалося: спочатку були створені СП (українсько-російські), а потім відбулося поглинання цих підприємств Росією. Російська «Альфа-груп» скуповує акції в багатьох країнах, зокрема й в Україні. Відповідно до посилення ролі російських компаній росте й ціна на паливо. Нині вже маємо приклади не тільки економічного, а й політичного аспекту тиску. Так, наприклад, законопроект про постачання в Україну дизпалива в період з липня по грудень з Білорусі, дешевшого на 30% від того, що постачається російськими компаніями, був благополучно «зарублений» цими самими компаніями. Лисичанський НПЗ було продано «Тюменській НК» за 50 млн грн., тимчасом, як його реальна вартість — 300 млн грн. Нині ТНК уже має в Україні близько 1000 бензозаправок, а «Лукойл» — понад 200. Природно, що ці компанії почали тиснути на ринок, виключаючи будь-яку альтернативу і суттєво зменшуючи рівень нашої національної безпеки.
Термінал «Південний» і нафтогін Одеса–Броди — це останній шанс України, оскільки ця система є конкурентною для Росії. Можемо розраховувати на нафту Перської затоки, зокрема іракську, якіснішу і дешевшу від російської. Термінал Джейхан (Туреччина) потужністю 120 млн тонн — недовантажений. Отже, вектор Туреччина–Україна–Польща–Балтія є перспективним, але чи в цьому випадку нарешті переможуть патріотичні міркування у прийнятті економічних рішень? Сумніви щодо патріотичності нинішньої влади залишаються.
Бо тут-таки чуємо, як російська «Юкас» вже пропонує «перевернути» нафтогін Одеса–Броди на Броди–Одеса. У російських інтересах, звичайно.

Джем Шахимкая, третій секретар посольства Туреччини в Україні:
— На нашому нафтовому ринку попит щорічно зростає на 7%. Ми імпортуємо 66% енергоносіїв. Туреччина, подібно до України, має вдале геополітичне розташування.
На першому етапі «оринковлення» економіки в нас домінували державні підприємства і державні важелі регулювання нафтового ринку. Але потім треба було поступово лібералізувати енергетичний сектор, залишаючи за державою лише функції регулювання. Досвід Туреччини може стати в пригоді Україні.
Загальний річний обсяг споживання енергоносіїв у Туреччині у нафтовому еквіваленті становить 80 млн тонн, у тому числі: власне нафти — 33 млн тонн. Туреччина імпортує нафту з понад п’яти країн, тоді як власний видобуток — 0,7 млн тонн. Усім комплексом нафтопроблем займаються шість державних компаній: одна здійснює розвідку, друга — транспортує, третя — переробляє, четверта — продає, інша — стягує податки, ліцензує приватні компанії тощо.
У законі немає статей, які регламентують процес регулювання ринку. Держава виконує наглядову функцію, тобто слідкує за прозорістю умов, подій і порядністю суб’єктів господарювання на ринку. Поступово законодавство Туреччини вдосконалюється під стандарти ЄС.
Під час приватизації дві середні нафтові компанії продано по 1,2–1,5 млрд доларів США кожна. Держава запобігає недобросовісній конкуренції. Для прозорості ринкових стосунків упроваджено формулу автоматичного ціноутворення з прив’язкою до рівня середземноморських цін па нафтопродукти. Нині Туреччина транспортує нафтогоном 71 млн тонн щороку. Від 2005 року через Туреччину почне діяти нафтогін Баку–Тбілісі–Джейхан потужністю 50 млн тонн на рік. Його вартість — 2,7 млрд доларів США. Тоді сума транзитних надходжень до бюджету збільшиться від 250 до 400 млн доларів США на рік.
Нафтотранзитна країна Туреччина сприятиме диверсифікації постачання для багатьох країн, включно з Україною.

Олександр Галкін, незалежний експерт:
— Ми розробили нашу вітчизняну програму модернізації Лисичанського НПЗ, але вона була відкинута. Зараз цей НПЗ, проданий росіянам, фактично руйнується. Рішення по конкурсу, яке було прийнято Фондом держмайна з рядом порушень Закону, ще досі не розглянуто жодним судом. НПЗ має потужність 25 млн тонн на рік, давав до приватизації 4 млн тонн, а нині — 0,5 млн тонн.
Причому, як повідомив голова ДПА, Лисичанський НПЗ нині входить у десятку найбільших боржників в Україні. Якщо до приватизації НПЗ мав 40 млн грн. боргу, то нині, після приватизації російською компанією, — 180 млн грн. (в тому числі 120 млн грн. ПДВ).
Про корумповану причетність українських чиновників до махінацій з приватизацією ЛНПЗ на користь російської компанії свідчить такий обурливий факт: додатковим протоколом до вже укладеної і оформленої угоди про приватизацію Лисичанського НПЗ було обумовлено, що російська ТНК замість погашення боргів ЛНПЗ перед «Дойчеландбанком», перекладає ці борги на ціну продукції ЛНПЗ, щоб борги, прийняті на себе російською компанією, погасили українські споживачі і, таким чином, поклали в кишеню ТНК 40 млн грн. Отакі «інвестори».

Пауль Леттенс, Надзвичайний і Повноважний Посол Естонії в Україні:
— На кожного інвестора в Естонії накладаються конкретні обмеження, наприклад: упродовж 5 років він не має права перепродувати приватизоватій об’єкт, повинен обовязково виконати затверджений графік інвестування певної суми, вирішити визначені йому соціальні завдання. Якщо цього не зробить у визначений термін, втрачає свою власність.
Ми не приватизували електроенергетичну систему саме через те, що інвестор не взявся утримувати тарифи на електроенергію на стабільному рівні впродовж 5–6 років.

Олександр Шпак:
— На жаль, нині в Україні державні підприємства стали предметом політичної торгівлі. Існуюча схема приватизації не має нічого спільного із задоволенням національних інтересів та інтересів громадян. Вона фактично планує спочатку довести підприємства до банкрутства, а потім віддати за безцінь якомусь державному чиновнику, його родичу чи тому, хто більше «віддячить».

Олег Соскін:
— Узагальнюючи висловлені тут точки зору, можна стверджувати, що збереження нинішнього стану речей у нафтоенергетичній галузі України призведе у найближчі два роки до остаточної підпорядкованості української економіки інтересам російських компаній.
Єдиною можливістю запобігти цій небезпеці є створення національної нафтової компанії, головним виробничим об’єктом якої на початковому етапі має стати нафтотермінал «Південний» з нафтогоном Одеса–Броди і його продовженням на Гданськ.

«Слово Просвіти», ч. 49 (165), 6–12 грудня 2002 р.

Довідка.
Україна щорічно споживає до 17 млн тонн нафти; з них 4 млн тонн нафти добуває. Власні запаси нафти в Україні (без врахування покладів шельфу Чорного моря) оцінюються у 500–700 млн тонн. Водночас здійснюється державна політика стримування геологорозвідувальних робіт шляхом обмеженого фінансування.

Запитання журналіста: «Як розцінюєте роботу і перспективи розвитку «Брітіш Петроліум» в Україні? Чи можлива, як стверджуєте, реприватизація НПЗ?»

Олександр Шпак: «В Україні наразі немає умов для прозорої діяльності, а тому солідні зарубіжні компанії тікають з нашого ринку. Реприватизація можлива не тільки тому, що приватизацію НПЗ здійснено з величезними порушеннями, а й тому, що у більшості випадків російські інвестори не виконують своїх інвестиційних зобов’язань. Приклад — Одеський НПЗ.
На жаль, економічні рішення в Україні рішуче визначаються політичними факторами та інтересами. А має бути зовсім навпаки».

До змісту Євген ҐОЛИБАРД НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!