Євген ҐОЛИБАРД
НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!

Законсервована енергозалежність

Як ми вже повідомляли («ВК» від 06.10.2000), в Донецькому краї існують родовища газу, які здатні на сотні років забезпечити енергетичні потреби України. Після публікації ми отримали багато листів, які засвідчили, що ця тема потребує продовження.
Зокрема, як повідомляє П. Охріменко з Донецька, ще 1995 року, за участю геологорозвідувальної організації «Полтавгеологія» було виконано ряд дослідних робіт, щоб установити контури газового родовища Дробишівське за п’ятнадцять кілометрів на північ від міста Красний Лиман Донецької області.
Малося на увазі, що українсько-російське СП «Уралмаш–Лиман», за результатами цих робіт, підготує для обласної адміністрації звіт на тему «Дослідження природних ресурсів північної частини Донбасу».
Залучені для виконання цих робіт фахівці «Полтавгеології» виконали значний комплекс геофізичних досліджень і пробурили промислову свердловину, з якої вдарив потужний фонтан висококалорійного газу. Тоді ж було уточнено запаси цього родовища, яке, як встановили геологи, було лише невеликою частиною величезної газоносної провінції, що має певну геологічну спорідненість із відомим Шебелинським, що поблизу міста Балаклея Харківської області, але значно переважає його за кількісними і якісними параметрами. Тоді ж було повідомлено, що згідно з мінімальною оцінкою геологів, обсяг запасів газу у дослідженому районі становить близько 110 трильйонів кубічних метрів, що навіть за умови щорічного витрачання 200 мільярдів куб. м, забезпечить нашу країну на найближчі 500 років. Звіт про результати роботи, з відповідними оцінками, було подано до Донецької державної адміністрації, до управління капітального будівництва, а свердловину — законсервовано.
Тим часом українсько-російські стосунки все більше загострювалися в плані нашої залежності від їхніх енергоносіїв. Російський «Газпром» почав відверто «викручувати руки» українському урядові. А телебачення демонструвало, як президент великої центральноєвропейської країни Л. Кучма виявляв ледь не васальську люб’язність президентові «Газпрому» Р. Вяхірєву.
Люди, які виявили для України газ в самій Україні, дивлячись на всі ці реверанси української влади, з тодішнім урядом і керівництвом «Нафтогазу» включно, дивувалися і обурювалися; кілька разів їздили до Донецька і Києва, вели тривалі бесіди з відповідальними посадовцями про абсурдність енергетичної кризи серед моря власних енергоносіїв... Марно. Щоразу їм відповідали: «Зачекайте, ми про це знаємо, справа вирішується».
Для чиновників-калаборантів, які досі добре гріють руки на спекуляціях газом російським, український газ був і є не тільки небезпечним конкурентом, а й безпосередньою загрозою їхнім особистим доходам і стратегічним планам Росії щодо України. Хто конкретно в Україні, скільки і що отримав від Росії за цей відвертий саботаж?! На це запитання могла б відповісти СБУ, якби вона предметніше займалася такими складовими національної безпеки, а не тільки пенсіонерами-грибниками. Мало віриться, що про існування Дробишівського родовища не відомо і президентові, і голові Ради національної безпеки та оборони України.
Після опублікування у «Вечірці» добірки «Україна — це другий Кувейт» на місці розвіданих родовищ побував наш кореспондент, про що й підготував розповідь, яку подаємо нижче.
Перше, що я почув у газоносному районі, — слова обурення від людей, безпосередньо причетних до факту виявлення й розробки родовища; їх можна зрозуміти: стільки праці й надій було вкладено в підготовку розробки вітчизняних паливних ресурсів на Донеччині, але від їх промислового видобутку у високих кабінетах відмовилися без будь-яких пояснень. На словах там нібито й піклуються про енергетичну незалежність України, а насправді нічого й слухати не хочуть про власні ресурси.
А ресурси ці, насправді, досить потужні.
Варто тут зацитувати деякі фрагменти з «Комерційної пропозиції щодо освоєння Дробишівського родовища природного газу Донецької області». Документ підготовлено фахівцями спільного українсько-російського виробничо-комерційного підприємства «Уралмаш–Лиман» ще в 1997 році.

«У підсумку буріння пошукової свердловини № 1 (східний блок) з горизонту М-7, в інтервалі глибин 3595–3650 метрів отримано промисловий потік газу продуктивністю 80000 кубічних метрів на добу, а також газовий конденсат в обсязі 2,5 кубометра на добу.
За прогнозними оцінками, запаси горизонту М-7 становлять 2,5 мільярда кубометрів газу. Сумарні запаси родовища після буріння розвідувальних свердловин №№ 2, 3, 4, 5, згідно з прогнозними оцінками, становлять 9 млрд кубометрів газу».

Між іншим, газ цей належить до категорії висококондиційних — 90,2% в ньому становить метан; крім цього, у хімічному складі бачимо також пропан, бутан, інші горючі компоненти. Причому, цей газ майже не потребує очищення: сірководень у ньому взагалі відсутній, відсутні також смоли і парафіни, азоту всього лиш 0.96%, вуглекислоти — 0,82%. Про потенціал родовища свідчить також і тиск газу з надр — 53 МПА (п’ятдесят три атмосфери). І це тільки з одного горизонта М-7 на глибині 3600 метрів. На глибині близько 5000 метрів усі ці показники значно підвищуються. До речі, вартість власного газу в Донецькій області у 2,5–3,0 рази менша від імпортного, тоді як 25% від обсягу всіх поставок імпортного газу в Україну споживається саме Донеччиною.
Ясно, що створення в області газодобувної галузі має бути найактуальнішим завданням в організації всієї господарчої роботи регіону.
В самому Дробишеві ми наївно запитали дорогу до газового родовища у продавщиць кафе-магазину, що в центрі селища. Жінки радо відгукнулися: «Та це ж там — по дорозі на Кіровськ, за третім полем!» І справді, досить швидко ми знайшли спочатку одну законсервовану свердловину, потім ще... На одній з них — металева табличка, на якій наплавлено електродом: «СКВА637 Дробошове ПА МНГРЗ нач. бур. 26.02.89 г. зак. бур. 31.08.90 г.»
Відвідали й діючу бурову, де викачка йде повним ходом. По дорозі нам траплялися вантажні спецавтомобілі, пристосовані для перевезення зрідженого газу. Хто, з чийого дозволу, з якою метою експлуатує цю свердловину, куди йдуть гроші за газ? Цього з’ясувати не вдалося.

«Попередній аналіз (розрахунок) витрат і очікуваного прибутку вказує на те, що вже через 2–2,5 роки родовище природного газу окупить всі капітальні і експлуатаційні витрати, дасть можливість повернути інвестиції, а також здійснити введення нових свердловин за рахунок подальших прибутків».

Це знову цитата з вищезгаданої «Комерційної пропозиції», підписаної шістьма фахівцями, серед яких є люди, без перебільшення, знамениті, наприклад, колишній головний інженер НКМЗ О. Чепелєв, генеральний директор ДГП «Донбасгеологія» П. Басан, головний геолог ДГП «Полтавнафтогазгеологія» М. Зюзкевич, інші. Люди авторитетні, досвідчені.
Розповідає генеральний директор СП «Уралмаш–Лиман» О. Чепелєв: «Ситуація тут більш-менш очевидна: в країні дефіцит енергоносіїв, а тут — ось воно, тільки бери. Тому виникла думка про те, щоб на високому рівні це все якось узаконити, щоб уряд виявив інтерес і дав можливість розробляти родовище.
Але я запізнився, мабуть, на якийсь місяць, бо мені поклали на стіл указ президента Л. Кравчука і постанову Кабміну України про те, що здійснення цих робіт доручено панові І. Бакаю і корпорації «Республіка»...
Наші читачі, очевидно, пам’ятають, що як тільки «Республіка» почала займатися газом, вона одразу вийшла (чи увійшла) в туркменський газ. І власне, на туркменському газі пан Бакай став тим, ким він є сьогодні. Правда, був час, коли на корпорацію «Республіка» завели кримінальну справу (це було тоді, коли президент Туркменістану Ніязов поскаржився президенту України Кучмі), але невдовзі все і всі знову стали на свої місця, тобто пан І. Бакай з’явився на вершині нафтогазової торгівлі, а енергетичні проблеми нашої держави міцно закріпилися на перших полосах газет. А нафтогазові спекулянти чужими енергоносіями спритно закріпилися на енергоспоживаючих територіях, вигідно поділивши всі області країни між собою.
Тому газ Дробишівського родовища особливої уваги й не привернув. О. Чепелєв, який вклав душу у справу українського газу, цитує офіційний лист від 12.03.1997 р. про те, що промислова свердловина Дробишівського родовища була передана в 1995 році Ізюмською геологорозвідувальною експедицією на баланс «Трансгаза» (м. Горлівка) і перебуває в стадії консервації. Згідно з протоколами робочих нарад у Донецькій держадміністрації, відповідальні посадові особи дали позитивну оцінку перспективам видобутку природного газу на території Донецької області.
Шкода тільки, що з таких позитивних оцінок, навіть на дуже цупкому папері, можна отримати тепла рівно стільки ж, скільки з законсервованих свердловин на вітчизняних родовищах.

«Вечірній Київ», 12 жовтня 2000 р.

До змісту Євген ҐОЛИБАРД НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!