Євген ҐОЛИБАРД
НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!

Криза «політичної труби»

Насправді власних нафтогазових покладів Україні може вистачити на шість століть...

Вже не перший десяток років точаться розмови про от-от вичерпаність світових і вітчизняних покладів енергетичної сировини. В новітній історії України гострота і актуальність цих розмов час від часу підкреслюється і підсилюється тим реальним наслідком, котрий ми інколи відчуваємо на собі — енергетична криза.

Інерція переляканості

Можливо, у комфортних умовах столичного міста, ця криза для деяких громадян не є такою переконливою. Але досить черговий раз підвищитись цінам на бензин, застрайкувати шахтарям, загостритися (черговий раз!) стосункам з Росією чи її «Газпромом» (Рема Вяхірева наш президент Леонід Кучма вітає і проводжає мало не біля трапа літака), як настає великий суспільно-економічний стрес. На такому нашому переляку добре ведеться Росії, провідні функціонери якої успішно шантажують владоможців України ось вже впродовж семи років: «А як ні, то перекриємо вам кран на трубі!» Насправді ситуація не є такою трагічною. Зовсім навіть навпаки. Просто антиукраїнським (чи прямо промосковським) силам в уряді, державному апараті, у різних підприємницьких структурах завжди треба мати дефіцит, а ще краще якусь кризу, нехай і енергетичну. Для ліпшого збагачення.
Імітація будівництва Одеського нафтового термінала — це тільки один з багатьох прикладів організованого саботажу спрямованого проти будь-яких спроб України стати економічно і енергетично незалежною.
За кордоном про наші багатющі поклади енергоносіїв знають краще, ніж це відомо рядовим громадянам України.
Саме через це, ще три-чотири роки тому, у період чергової напруженості з бензином, газом, шахтарями (і Росією), в Києві з’являються усміхнені ділові люди з нафтогазодобувних компаній Великої Британії і США з пропозицією поставити кілька буродобувних платформ в українській зоні північночорноморського шельфа. Під цей момент також раптом активізувався ностальгічний інтерес Румунії до нашого мікроскопічного острова Зміїний в зоні того ж шельфа.
Коротше кажучи, для більшості громадян України ситуація навколо енергоносіїв залишається невизначеною. А тим часом політики дебатують про те, де має пройти новий газопровід з Туркменії до України та нафтопровід Баку–Одеса. Причому, найбільший інтерес знову виявляє Росія, яка давить на все що може, аби тільки хоч один метр труби пройшов по її території. На тому метрі потім кран і поставить. Ніхто не хоче почути, що з цього приводу думають геологи України. І історики також.

Нафтоіндустрія починалася в Карпатах

Україна є центром зародження нафтової промисловості світу. Виникнення і розвиток нафтової промисловості пов’язується з іменем львівського аптекаря І. Лукашевича (1822–1882), який у тодішній Австро-Угорщині на початку 1850 року сконструював лампу для освітлення, де використовував продукт перегонки нафти — гас, або, як тоді називали, освітлювальне масло. Це був дуже важливий винахід, який кардинально змінював життя людей, здешевивши і удосконаливши освітлення. Лампи Лукашевича, що засвітилися в Львівському шпиталі і в приміщеннях залізниці імператора Фердинанда, започаткували промислове використання нафти і відтоді нафта стає корисною копалиною. Попит на нафту зростає з кожним роком. Починаються інтенсивні пошуки нових нафтових родовищ, організуються промисли для видобутку нафти, будуються установки, а потім і заводи для перегонки нафти з метою одержання освітлювального масла. Виникає потужна нафтова промисловість.
До винаходу двигуна внутрішнього згорання бензин вважався шкідливою домішкою освітлювального масла, бо спричинював спалахи, а то й пожежі; тому були введені спеціальні чиновники, які контролювали якість освітлювального масла і слідкували, щоб бензин не домішувався в освітлювальне масло. Завдяки винаходу Лукашевича нафтова промисловість Австро-Угорщини, а точніше — Галичини, з її нафтовими родовищами, посідала провідне місце в світі. За видобутком нафти Австро-Угорщина до кінця свого існування беззмінно утримувала третє місце, поступаючись США і Росії. А всі теоретичні положення наук про нафту були сформульовані австрійськими і польськими вченими; ці положення не втратили свого значення і в наші дні.
З перших днів виникнення нафтогазової промисловості, періодично, час від часу з’являлися публікації про вичерпання запасів нафти й газу і про наближення енергетичної кризи.
Зокрема американський геолог Пол Прайс, який спеціально вивчав проблеми нафтових ресурсів світу, відзначив, що в нафтовій промисловості США важко знайти п’ятирічний термін, щоб хто-небудь не піднімав тривоги про наближення вичерпання світових нафтогазових ресурсів. При цьому найбільш резонансні заяви про швидке вичерпання нафтових ресурсів надходили саме від провідних фахівців цієї галузі. Так, 1861 року було пробурено першу нафтову свердловину в США, а вже 1886 р. геолог Ешбернер опублікував статтю про вичерпання ресурсів нафти. В 1906 р. відомий нафтовик Дей зробив доповідь в Білому Домі і застеріг уряд США про наближення енергетичного голоду в зв’язку з викачуванням запасів нафти; 1920 року головний геолог Геологічної служби США Д. Уайт попередив, що нафтові ресурси США обмежені.
Щоразу коли вже здавалося, що нафтові ресурси закінчуються, нафторозвідники на базі принципово нових ідей пропонували нові типи об’єктів, розробляли нові методики пошуку нафти, обґрунтовували перспективи нових нафтогазоносних провінцій.
Великий прогрес нафтової промисловості 20-х років був викликаний впровадженням геофізичних методів в розвідку нафти. З допомогою гравіометрії, магнітометрії, електророзвідки і особливо сейсморозвідки була детально вивчена глибинна будова нафтогазоносних басейнів, виявлено величезну кількість глибинних структур, розвідка яких призвела до відкриття багатьох родовищ нафти.
Період ефективних відкрить родовищ нафти й газу за рахунок застосування геофізичних методів продовжувався до 70-х років, після чого ефективність пошуків нафти й газу почала падати в зв’язку з тим, що більшість країн уже розвідали або кінчають розвідку антиклінальних піднять. Тоді в засобах масової інформації знову з’явилися песимістичні статті про наближення енергетичної кризи у зв’язку з вичерпанням світових запасів нафти й газу. Щоб виявити нові нафтогазові ресурси, геологи опрацювали методику пошуків і розвідки морів і океанів, апаратуру для вивчення донних порід, створили плавучі платформи для буріння глибоких свердловин в морських просторах. В результаті розвідувального буріння в морях і океанах було відкрито величезні родовища нафти й газу, що сприяло подальшому розвиткові видобутку нафти й газу в світі. Під час досліджень Світового океану було з’ясовано, що в його донних породах містяться гіганські поклади метану в гідратній формі, освоєння яких забезпечить людство енергоносіями на тисячу років.

Московські інтереси на нафтовому тлі

Незважаючи на відкриття нових родовищ нафти й газу, паніка з приводу вичерпання світових ресурсів час рід часу посилювалася. Особливо широкого резонансу набула вона в 70-х роках, викликана тим, що арабські країни з політичних міркувань ввели ембарго на експорт нафти до західних держав, США і Японії. В результаті в цих державах, стали різко виявлятися тенденції спаду промисловості, явища економічної кризи. Вартість нафти зросла багаторазово. Склалося враження, що людство впритул підійшло до завершального етапу вичерпання світових ресурсів нафти й газу.
Щоб уникнути енергетичної кризи, нафтовики західної Європи вирішили розгорнути масштабний пошук нафти. Після кількох невдач, в Північному морі було виявлено гігантські родовища, які повністю змінили світову географію нафти і газу. Країни, які раніше не мали своєї власної нафтової і газової промисловості, стали провідними нафтовидобувниками і перейшли у розряд експортерів нафти й газу. Так, Норвегія протягом 10 років створила власну нафтогазову промисловість і довела видобуток нафти до 100 млн т на рік. Щорічно понад 100 млн т нафти видобуває в Північному морі також Великобританія.
Ідеї про природний занепад нафтогазової промисловості поширилися і в СССР, через що глава радянської науки, президент АН СССР, академік А. П. Александров в статті «Перспективи енергетики» («Известия», від 11 квітня 1979 р.) писав, що світові запаси нафти й газу обмежені і будуть вичерпані протягом 20, максимум 50 років. А тому, — єдиний розумний вихід із становища, що склалося, — переведення енергетики на ядерне паливо.
Думка про вичерпання світових ресурсів нафти й газу особливо інтенсивно нав’язувалася Україні. В Київ спеціально приїжджав академік А. П. Александров і всіх провідних вчених збирали в оперному театрі, де академік попереджав про швидке вичерпання нафтогазових ресурсів і закликав вчених розвивати атомну енергетику в Україні. Розвиток ядерної промисловості в Україні відповідав стратегічним інтересам СССР. Для того, щоб створити ілюзію вичерпання ресурсів нафти й газу в Україні, центральний (московський) уряд, починаючи з 1968 року, різко скоротив фінансування геологорозвідувальних робіт в Україні. В результаті — почалося катастрофічне зменшення видобутку нафти й газу.

Плювали політики на економіку

9 червня 1995 р. під час зустрічі президентів України і Росії було поділено Чорноморський флот між двома державами, причому, 32% української частини флоту було передбачено віддати РФ у розрахунок за енергоносії, тобто — нафту і газ. До тих часів також належить і постанова Кабміну України від 17.02.95 № 125 про затвердження національної програми «Нафта і газ України до 2010 року»; програми, котра називаючись національною за формою, по суті є антинаціональною, оскільки не передбачає зменшення імпорту російських енергоносіїв протягом найближчих 12–15 років. Як і раніше, планується постійне щорічне ввезення нафти в обсягах 35–40 млн т і газу — 50 млрд кубометрів.
Не увінчалися успіхом також задуми великих енергетичних стратегів Москви і Києва про «заробітчанський» варіант нафтозадоволення України. Зокрема, 1993 року прем’єри Л. Кучма і В. Чорномирдін підписали угоду про самозабезпечення України сибірською нафтою обсягом 20 млн тонн на рік за рахунок відновлення недіючих свердловин, що вийшли з ладу на промислах Тюмені.
Україна на той час на вітчизняних промислах видобувала 5 млн т нафти з 2200 свердловин (Сумська, Чернігівська, Полтавська, інші області), що їх обслуговувало 33 тисячі робітників та інженерно-технічних працівників. Отже, щоб налагодити видобуток 20 млн т нафти у себе вдома (а не в Сибіру), треба нам мати у 4 рази більше свердловин і відповідно працівників.
Тим часом, договірний варіант двох прем’єрів залишився на папері, оскільки ніхто не мав коштів, щоб серед боліт на півночі Тюменської області забезпечити відновлення десяти тисяч (!) свердловин, для чого доставити туди 120 тисяч українських фахівців, створивши їм там відповідні умови проживання.
Натомість у національній програмі «Нафта і газ України до 2010 року» було закладено обсяг видобутку запасів сировини на рівні 5% від виявлених на той час 1 млрд тонн вітчизняних запасів нафти.
Таким чином, в малоукраїнському керівництві України черговий раз спрацювала антинаціональна ідея з Москви, суть якої проста: а) Україні не потрібні інші джерела нафто-газопостачання, крім російських; б) Україні не потрібен нафтовий термінал; в) Україні не потрібно розвивати свою нафтогазову промисловість.
Згодом Росія ввела світові ціни на енергоносії і наша держава (разом з її «національною» програмою) черговий раз втрапила у скрутне становище. Мабуть не варто нагадувати, що за російську нафту ми розраховуємося олією, цукром, зерном і... національним самоприниженням.

Про що не кричить геологія

А треба було б кричати. Судіть самі: на тлі роздмухуваних «смажених» аргументів на користь тези про фатальну і неуникнену залежність України від російської труби, обсяг вітчизняних покладів оцінюється сьогодні не менше ніж 1,0 млрд тонн нафти і близько 1,2 трлн кубометрів газу. Проте видобуток газу в Україні скаладає всього лише до 18 млрд кубометрів на рік.
Ми маємо унікальне геологічне явище — газові викиди Чорного моря, що їх було відкрито експедицією Інституту біології південних морів ще у 1989–1991 рр. Загальна потужність газових викидів із донних порід досягає 1 млрд кубометрів на добу. Явище настільки очевидне, що в районі острова Зміїний викиди сягають поверхні води і море тут «кипить».

Розташування виявлених покладів Чорноморсько-Азовської нафтогазової провінції.

1. Родовища Буджакського Причорномор’я. 2. Перспективне родовище біля острова Зміїний. 3. Розвідані родовища Голицинського нафтогазового району. 4. Деякі родовища Азовської групи.

В процесі газових викидів формуються, так звані, гідрати, тобто певні сполучення, в яких на одну частину води припадає 160–200 частин метану (без зміни об’єму).
Високу загазованість донних порід Чорного моря підтвердили також експедиції американських науковців. Ще 1975 року з борту дослідницького судна «Гломар Челленджер» було пробурено шість свердловин; в тому числі у місці, де глибина моря сягає 2115 м пробурено отвір на 1073 м нижче від морського дна. Під час відбору проб зі свердловини вчені підкреслювали надзвичайно високу загазованість донних порід метаном.
Цикл досліджень виконаних за останніх 20 років у різних секторах Чорного моря українськими, румунськими, американськими іншими експедиціями дозволяє стверджувати, що чорноморський шельф приховує нафти й газу більше, ніж Каспій чи Північне море. А саме міжнародний досвід нафтової розвідки у Північному морі свідчить, що величезні нафтові і газові родовища було виявлено на значній відстані від берегів, у найглибоководнішій частині моря, яка характеризується своєрідною гребенеподібною будовою.

Під тихою Одесою

Базуючись на геологічних даних про те, що у Чорному морі сконцентровано не менше 25 трлн куб. м газогідратів, Кабмін України 22 листопада 1993 року прийняв постанову «Про пошуки газогідратної сировини у Чорному морі...» На жаль, протягом наступних років в Україні «не знайшли можливості забезпечити» виконання цих добрих намірів відповідними коштами. Зате наш уряд дуже піклується про розвиток ядерної енергетики, вважаючи добудову нових реакторних блоків головним полем боротьби з енергетичною і економічною кризою.
А шкода, бо, наприклад, сам лише Голицинський нафтогазоносний район, відкритий і розвіданий геологами України ще 1976 року, за попередніми оцінками сміливо «тягне» на новий Баку. Чому мовчать про це геологи московської орієнтації, — зрозуміло. Не зрозуміло, натомість, чому мовчать геологи української патріотичної орієнтації, котрі мають бути зацікавленими в тому, щоб корисні копалини України працювали на динамічний розвиток нашої держави.
До речі, Південно-Голицинське, Шмідтівське, Голицинське, Архангельське, а також пізніше відкриті нафтогазові родовища вказаної вище геологічної структури, знаходяться в районі Одеси, в 30–50 км від берега, на безспірній території України. Але мовчать родовища, так само як мовчить Одеський нафтовий термінал про те, чому, за які гроші і кому вигідна оця дитяча гра дорослих людей в дефіцит на воістину золотому дні українського Чорномор’я.
Для уряду, який чітко йде «курсом реформ» згідно з рекомендаціями міжнародних монополій, беручи з чужеземних рук кредити для закупівлі імпортних же товарів, для такого уряду розвиток власної нафтогазової промисловості ще не став першочерговою необхідністю. Панове з вулиць Грушевського і Банкової чекають на іноземних інвесторів, які прийдуть в Україну і поставлять під Одесою свої добувні платформи, щоб з них качати в Європу нашу нафту.

«Вечірній Київ», 18–19 серпня 1998 р.

До змісту Євген ҐОЛИБАРД НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!