Євген ҐОЛИБАРД
НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!

Підсумкове слово

Політичні спекуляції навколо енергоносіїв та ігнорування факту наявності значних власних покладів палива в Україні вже давно перейшли небезпечну межу, за якою — ліквідація державності й перетворення нашої Батьківщини у колонію Росії.
Впродовж минулих неповних п’ятнадцяти років, від моменту набуття незалежності, жоден з президентів України (ось вже третій — Віктор Ющенко — почав свій другий рік на цій посаді) і жоден з урядів (а це вже зараз урядує п’ятнадцятий!) не спромоглися вирішити проблему енергетичної самостійності нашої країни.
Деяким винятком можна вважати хіба що роботу пані Юлії Тимошенко у цьому напрямку. Пам’ятаємо, як віце-прем’єр Ю. Тимошенко наприкінці 2000 року зруйнувала корупційні схеми в газонафтовій галузі й виявила 13 млрд грн. (що вперше од 1994 року дало можливість розрахуватися з усіма боргами по заробітній платі), а потім взялася за наведення порядку у вугільній галузі. Не дали їй цього зробити. Натомість запроторили до Лук’янівської в’язниці.
Подібна історія повторилася у 2005 році, коли пані прем’єр Ю. Тимошенко, за рахунок ліквідації тіньових маніпуляцій з енергоносіями, знову видобула великі суми надходжень до бюджету, збільшивши його на 70%, що дало можливість суттєво збільшити виплату зарплати і пенсій без збільшення податків; при цьому вона не погодилась на перегляд діючих енергетичних договорів з Росією. А тому знову стала на заваді тим, хто побив всі рекорди власного збагачення шляхом тіньових оборудок.
Чи вже забули, як щорічно на початку весняних польових робіт створюється дефіцит паливо-мастильних матеріалів? Чи забули, як навесні 2005 року раптом, водночас, було зупинено на «ремонт» кілька провідних нафтопереробних заводів в Україні? Тих самих заводів, що їх віддав Кучма під «омофор» Росії…
Якщо ще два-три роки тому Москва влаштовувала локальні економічні кризи раз на рік, то нині — мало не щомісяця: за газовою кризою настала сирна і молочна, а за нею м’ясна (через обмеження на експорт українського сиру, молока і м’ясопродуктів)… І це лише початок.
Не будьмо наївними! Росія, її політичне керівництво, незалежно від зміни керівних осіб у Кремлі, незалежно від не лише поточних, а й від столітніх змін державного устрою, завжди впродовж всієї історії експлуатувала і визискувала Україну.
І нині ця тенденція не лише не зменшується, а навпаки — різко посилюється, набравши характеру справжньої війни, яку Москва, поки що, веде економічними, політичними, інформаційними і дипломатичними методами.
Про готовність Москви перейти до методів військових можна не сумніватися — Тузла, спекуляції навколо наших маяків, висадка російського десанту біля Феодосії, постійне розпалювання агресивних антиукраїнських настроїв у Криму та у східних областях України, нахабна активність російських спецслужб в Україні й російський досвід десятилітньої військової агресії на Кавказі, включно з очевидною ліквідацією чеченського народу під прапором боротьби з тероризмом — ці та багато інших фактів не залишають місця для сумнівів.
Штучне, нічим не виправдане створення проблем з нафтою і газом — це лише один з елементів широкомасштабної політико-економічної експансії Росії, якій у цьому допомагають наші вітчизняні колаборанти.
З усього видно, що у цій великій картярській грі, де на кін поставлено долю українського народу, кваліфіковані шулери з обох сторін українсько-російського кордону грають на одну руку за узгодженим сценарієм. І тому факт кількамісячного зволікання з призначенням на посаду Посла України в Росії якраз у період газово-молочно-сирно-м’ясної кризи не можна вважати випадковим.
Шило давно вилізло з мішка. Нині, особливо коли народ потерпає в умовах енергетичних спекуляцій, а кремлівські верховоди викидають на наші голови чергові погрози та інсинуації, водночас активізуючи провокативні виступи в Криму, реклама Партії Регіонів радісно обіцяє вирішити всі проблеми стосунків з Росією, зокрема й щодо газу.
Так звані прогресивні соціалісти та подібні їм братчики не приховують своїх намірів приєднати Україну до Росії у черговому московському союзі, лякаючи народ Америкою, Європейським Союзом і НАТО.
Своїх проросійських настроїв також не приховують вічно послідовні у своїх більшовицько-кремлівських переконаннях симоненківці.
Словом, на разі вистачає в Україні осіб і угруповань, які свідомо і впевнено ллють воду на млинове колесо імперської політики Москви, яка будь-що прагне перемолоти Україну (у тому числі жорнами енергетичної залежності), а тому боротьба за право і практику побудови української економіки на основі видобутку та використання власних покладів енергетичної сировини ще попереду.
Подивіться на величезний список Героїв України. Зверніть увагу на те, кому і за що дають це Унікальне Звання, яке мало б зобов’язувати до найвищих проявів самопожертви і доблесних вчинків національного масштабу. Найвище звання Героїв України вже мають такі своєрідні особи, як Віктор Медведчук, Тетяна Засуха, Єфим Звягільський, Іван Сподаренко та багато подібних фігур.
А хіба проблема енергетичної безпеки України не є найважливішою, першочерговою, загальнонаціональною, розв’язання якої слід було б вважати видатним проявом доблесті? Але на разі, як свідчить практика української влади, за героїзм у цій галузі можна досить легко опинитися у в’язниці, а не в залі урочистостей Маріїнського палацу.
Так звана газова угода, підписана в Москві 4 січня 2006 року від імені України на постачання нам російського газу по ціні 230 доларів за 1000 кубічних метрів через сумнівних посередників (які до того ж «поклали лапу» й на закуплений Україною туркменський і казахстанський газ), свідчить про те, що героїзм, не лише як здатність до певних вчинків, а й як поняття, взагалі відсутнє у нинішніх керівних колах на Печерську.
Як стверджують в опублікованій в останній декаді січня 2006 року заяві члени колишнього уряду В. Ющенка — міністр палива і енергетики Єрмілов С. Ф., перший заступник міністра закордонних справ Чалий А. А., перший заступник міністра палива і енергетики Копилов В. А., перший заступник голови правління НАК «Нафтогаз України» Триколіч В. П., — «Підписана тристороння Угода лишає Україну можливості закуповувати природний газ за її межами, з використанням власних газотранспортних потужностей на умовах досягнутих в 2000–2002 роках, незалежно від цін і тарифів, що склалися на ринку».
А отже, не тому нам ще тривалий час буде темно і холодно, що немає палива, а тому, що привладні корупціонери зроблять все, щоб не втратити величезне джерело прихованих доходів від гешефтів з Росією. Так що перехід на вітчизняні енергоресурси, найвірогідніше, не слід очікувати від нинішньої влади найближчим часом.
Зрештою, те, наскільки ще довго будемо мерзнути, сидіти у темряві й вірити політичним авантюристам з неприхованою проросійською (антиукраїнською!) ідеологією, залежить від виборців України.
Залежить від нашого патріотизму, інтелекту, громадянської свідомості й відповідальності за своє майбутнє і майбутнє наших дітей.

До змісту Євген ҐОЛИБАРД НЕ ЛИШЕ ВУГІЛЛЯ, А Й НАФТИ ТА ГАЗУ В УКРАЇНІ ВИСТАЧИТЬ НА СОТНІ РОКІВ!