Доля України, її історія, хід економічного, політичного та духовного розвитку пов’язані з життям і діяльністю багатьох відомих українських жінок. Це — історичні політичні діячі, що зберігали міць Української держави, підносили славу і честь української нації. Це — діячі культури і науки, що оберігали і примножували національні традиції, зміцнювали основи самобутньої національної культури. Це — народні героїні, які, попри всі незгоди і важкі умови боротьби, віддавали себе служінню рідному народові, являючи собою взірці представників України.
В умовах відродження української державності постає питання: яка роль української жінки в історії нашої державності? І, як свідчать історичні джерела, представниці прекрасної статі в Україні залишили яскравий слід не лише в історії своєї держави, а й інших країн — Норвегії, Франції, Угорщини, Туреччини. Уже в «Повісті временних літ» йдеться про безпосередній вплив жінки на формування нашої державності з перших її кроків. Це — легендарна Либідь, старший брат якої Кий поклав початок першій династії київських князів.
У 50—60-ті роки Х століття на Київському престолі з’являється княгиня Ольга. Протягом двадцяти років вона правила державою мирно і тихо, що свідчило про її незвичайність як «наймудрішої серед усіх людей»; з іншого боку, слід відзначити високий рівень культури та моралі, на якому стояла держава, що корилася владі жінки, яка саме в добу панування фізичної сили в усій Європі шанувала розум і душевну красу. Провівши державну реформу, зміцнивши міжнародний авторитет Київської Русі, княгиня Ольга тримала, за словами М. Грушевського, сильною та зручною рукою державну систему, не дала їй ослабнути і розвалитися. А збережена та примножена Ольгою культура, традиції, побут українського народу, сформовані в суспільстві соціальні відносини та високі моральні принципи були й залишаються   одним   із   факторів   формування   національної самосвідомості українців.
Неабияку славу принесла Україні і Настя Лісовська (Роксолана). З рабині-наложниці вона стала улюбленою дружиною Сулеймана І Пишного, одного з наймогутніших султанів Османської імперії. Розумна та гарна, вона мала музикальні здібності, володіла кількома мовами. Відіграючи чималу роль у політичному житті Османської імперії та завдяки її впливові на султана, турецькі і татарські наїзди на Україну значно послабшали. Символом самопожертви заради волі та щастя рідного краю, нездоланності духу українського народу увійшло в історію ім’я цієї жінки.
У подальшій історії України не маємо прикладів, коли б жінка стояла на чолі держави, але багато українських жінок увійшло в історію як взірці мужності й відваги, стійкості та сміливості в боротьбі проти ворогів держави. На різних історичних етапах розвитку України жінки відігравали велику роль у науці, освіті, культурі. Це — Леся Українка, талановита поетеса, прозаїк, публіцист, поезія, суспільно-політична лірика якої проникнута ідеями гуманізму та національного патріотизму; Софія Русова, палка поборниця національного виховання, відродження національних традицій, збереження і розвитку української мови. І як заклик звучать сьогодні її слова: «Кожна держава, що через ті чи інші обставини дійшла до руїни, може з неї врятуватися, коли добре організує свою єдину, від низу до гори національну школу». Це — Наталія Кобринська, Олена Пчілка, Людмила Старицька-Черняхівська, Євгенія Ярошинська, які перші піднесли голос на захист українського жіноцтва, стали фундаторками українського жіночого руху, що виник на хвилі національного відродження і був пов’язаний з пошуком шляхів розв’язання проблем тогочасного українського суспільства і його найважливішої проблеми — об’єднання всіх українських земель у єдину незалежну державу.
Кожне з названих імен — це героїчний епізод нашої історії, свідчення сили і мужності українського жіноцтва, що залишило по собі добру славу в історії України.
Політичною активізацією жінок вирізняється сучасна історія України. Найважливіше сьогодні для жіночої громади України, що становить близько 54 відсот-ків населення, — готовність співпрацювати на користь незалежної держави, брати все активнішу участь у державотворчому процесі. Основним же завданням держави щодо жінки на сучасному етапі є піднесення соціального статусу жінки, сприяння розвитку її особистості шляхом створення рівних можливостей для реалізації інтересів, здібностей у будь-якій сфері суспільного життя, що стане необхідною передумовою успіху процесу державотворення.

Ірина ДЕЙНЕГА,
викладач кафедри українознавства
військового гуманітарного інституту Національної академії

До змісту книги ЧИ МАЄ УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ ПЕРСПЕКТИВУ?

До розділу "Просвіта"