Міністр морських справ УНР,
капітан 1 рангу

Капітан 1 рангу Микола Злобін був останнім Міністром морських справ Української Народної Республіки. На жаль, в Україні про нього збереглося найменше історичних джерел, його біографія ще чекає грунтовного дослідження. Письмових спогадів про свою діяльність він не залишив, а його сучасники згадують про нього досить побіжно.
Відомо, що Микола Злобін народився в Україні у 1874 році, закінчив Морський корпус і проходив службу на Балтійському флоті. Там брав активну участь в українському революційному русі. Брав участь у боях під час Першої світової війни. До Києва прибув уже капітаном 1 рангу на початку 1918 року й займав ряд посад в Міністерстві морських справ уряду УНР. Був прихильником соціалістичної партії лівого напрямку. Після створення уряду УНР соціаліста Мартоса і відставки з цього приводу Михайла Білинського 24 квітня 1919 року М. Злобін призначається Міністром морських справ УНР.
Як міністр, Злобін намагався продовжити справу свого попередника, брав діяльну участь у формуванні дивізії морської піхоти, організації її бойового вишколу і підготовки для боїв за визволення України. На той час Морське міністерство разом з урядом С. Петлюри знаходилось в Рівному, а потім – у Станіславі (Івано-Франківську).
Узгодивши свої дії з військовим відомством Західно-Української Народної Республіки, М.Злобін приступив до формування дивізії морської піхоти. Для підбору особового складу морських піхотинців, спільно з Святославом Шрамченком, він об’їхав райони водного транспортування лісу з Карпат: Коломию, Жаб‘є (Верховину), Кути, Косів, Снятин. У цих районах проживало чимало моряків Адріатичного флоту Австро-Угорщини, а також багато гуцулів з досвідом плавання гірськими ріками.
Злобін залишився задоволеним результатами своєї поїздки гірськими районами і зустрічами з населенням краю. Жителі Гуцульщини і Покуття радо зустріли звістку про формування морської піхоти, вступали добровольцями в полк і допомагали матеріально. Сформувавши 1-й Гуцульський полк морської піхоти на Покутті, Микола Злобін разом з Михайлом Білинським 24 липня приступили до формування другого полку в Кам’янець – Подільському.
29 липня Микола Злобін, як Морський міністр, провів інспекцію новоствореного Гуцульського полку морської піхоти, своїм наказом увів його в дивізію Морської піхоти, яку включив до складу армійської групи генерала М. Омеляновича-Павленка.
У цей час міжнародне становище УНР значно ускладнилось. Україна була фактично окупована більшовицькими, білогвардійськими військами та військами Антанти. Симон Петлюра, відкинувши пропозицію президента ЗУНР Петрушевича головний удар направити на Одесу, основним напрямком військових дій обрав таки столицю України – Київ.
Взявши Київ 30 серпня, війська Симона Петлюри втримати його не змогли і практично без бою віддали місто білогвардійцям. Час показав, що передбачення президента Петрушевича в повній мірі були слушними: втрата Одеси і флоту призвела до повної ізоляції УНР і унеможливила міжнародну допомогу, закупку і доставку морем припасів для українського війська. Ці можливості у повній мірі використовував Денікін.
В уряді Симона Петлюри з кожним тижнем зменшувався інтерес до флоту, а влітку 1919 року питання створення національного флоту стало другорядним. Рішенням уряду Міністерство морських справ УНР було ліквідовано і Микола Злобін наказом по Морському міністерству № 333 від 24 вересня 1919 року перетворив його на Головне управління Військово-Морського флоту загальновійськового міністерства, а з 20 березня 1920 року – в Головну Воєнно-Морську Управу, які послідовно сам й очолював.
Як начальник Головної управи, він уже серйозного впливу на військові рішення Симона Петлюри не мав. У квітні 1920 року Микола Злобін бере участь у наступі українсько-польських військ на Київ. Після звільнення Києва 7 травня в уряді УНР знову з’явилася надія на флот, яку активно провадив у життя, призначений 20 квітня Начальником Морських сил контр-адмірал Михайло Остроградський. За його наказом у Києві для захисту мостів і переправ через Дніпро, розпочалося формування Дніпровської воєнної флотилії і флотського півекіпажу.
Начальником останнього було призначено капітана 1 рангу Миколу Злобіна. Та йому не вдалося завершити формування флотського екіпажу. 5 червня кінна армія С. Будьонного прорвала фронт у районі Канів – Біла Церква.
З флотського півекіпажу було сформовано курінь морської піхоти. У перші дні червня, на базі цього куреню сформували екіпаж бронепоїзда „Чорноморець”, який беззмінно воював з більшовиками на фронті. 21 листопада Микола Злобін з екіпажем бронепоїзда прикривав відступ українських військ за Збруч.
Подальша доля капітана 1 рангу Миколи Злобіна невідома. Враховуваючи участь українських морських піхотинців у героїчній обороні українською дивізією полковника Безручка польського міста Замостя й розгром там кінноти Будьонного, можна лише припустити, що Микола Злобін був учасником тих героїчних боїв.
Після поразки українських визвольних змагань Микола Злобін знаходився у польських таборах. Помер останній Морський міністр УНР в еміграції в 1933 році. Його фотографії, на жаль, ще не знайдено.
Микола Злобін, як Морський міністр, здавалося б, у безнадійній військово-політичній ситуації багато зробив для продовження бойової слави, історії і традицій українського флоту. Він був щирим патріотом України, її флоту і відважним моряком. Пам’ять про капітана 1 рангу Миколу Злобіна, його славні бойові діла мають бути навічно вписаними в історію Військово-Морських Сил України і шануватися українськими моряками.