ВОЛОДИМИР ЯРОСЛАВОВИЧ
князь

Володимир Ярославович був сином великого князя київського Ярослава Мудрого. Народився він у 1020 році й виріс при батьковім дворі. Коли йому виповнилося 16 років, батько призначив його князем у Новгороді, де він і правив від його імені.
Князювання в Новгороді, близьке спілкування з варягами в значній мірі сприяло становленню молодого князя як флотоводця. Надійний флот у той час був основним видом сполучень, тож Володимир змалку призвичаївся до флоту і добре знався на морській справі.
У 1043 році торгово-економічні взаємовідносини Ярослава з Візантією знову значно погіршились. У Царгороді побили київських купців, відібрали їхні товари і вбили якогось визначного київського купця. Напевне, ця подія була не першою і характеризувала крайню кризу загальних взаємовідносин Царгорода з Києвом.
Аби пристрашити Візантію і домогтися пільг у торгівлі, великий князь Ярослав погодився з порадами варязьких аристократів і відкинув пропозиції мирних переговорів. Правду мав установити меч, і Ярослав проголошує морський похід до Візантії, призначивши свого сина, княжича Володимира, його начальником. Помічником у нього, чи, так би мовити, начальником похідного штабу, був боярин Вишата.
На відміну від попередніх походів України - Русі на Візантію, цей похід описаний сучасниками майже з подробицями. З повідомлень літописців стає зрозуміло, що княжа розвідка працювала оперативно і професійно, вчасно виявила, що Візантія в Царгороді великого флоту не має і до війни не готова.
Тож, не гаючи часу, літом 1043 року флот русичів вирушив у похід. Руські полки разом з варязькими найманцями склали 20 тисяч воїнів, а весь флот нараховував 400 лодій. Руська сила була досить велика і представляла собою серйозну загрозу Візантії.
Флот князя Володимира несподівано появився у Босфорській протоці і став поряд з Царгородом. Відсутність під рукою флоту примусила візантійського імператора Михайла Пафлагонянина послати до Володимира послів з пропозиціями мирного залагодження конфлікту. Але руси, як пише в "Історії України-Руси" Михайло Грушевський, не захотіли згоди й зажадали на глум у візантійців неможливої контрибуції: з одних джерел - по 1000 статерів на лодію, з інших ще більше - по 3 літри (фунти) золота на воїна.
Імператор вимушений був ладнатися до бою і, зібравши все-таки ескадру, сам повів її у бій.
Князь Володимир із своїм флотом стояв в порту недалеко від входу до Босфору і спокійно чекав на візантійську ескадру.
Атаку розпочали візантійські трієри з "грецьким вогнем" і запалили ближчі руські лодії. "Грецький вогонь" заставив Володимира вийти в море і відступити.
У морі, на горе русам, їх флот спіткав ще й великий шторм, який потопив більше лодій, ніж вся візантійська ескадра в бою. Довелося шукати притулку на березі і розділяти флот на сухопутне військо і флотилію - для всіх воїнів лодій уже не вистачало. Сухопутну дружину із 6 тисяч воїнів очолив боярин Вишата. В цей час поспіло велике грецьке військо і на березі розпочалася велика битва. Княжій дружині довелося прийняти важкий бій в невигідних умовах: висадка десанту з штормового моря велась одночасно із зустрічним боєм з греками.
Все ж таки русам, хоч і з втратами, але вдалося відбити атаку греків. Із боями дружина Вишати дійшла до Варни і лише там, у бою з військом імператорського намісника Катальона Веста зазнала поразки і була розпорошена. 800 воїнів разом з Вишатою було взято у полон і відправлено до Царгорода, де більшість з них була осліплена.
Флотилія князя Володимира після шторму направилася до рідних берегів в гирло Дніпра. В морі її наздогнала візантійська ескадра із 34 трієр і суден під командуванням патриція Костянтина Каваллурія. Хід цієї морської битви описав грецький літописець Григорій Кедрин. Флотилія київського князя, підпустивши грецьку ескадру, почала її оточувати. "Греки, втомлені попереднім переходом під час погоні та налякані силою варварських кораблів, кинулися тікати. Але варварські кораблі встигли оточити і заступити затоку, і вихід до моря був не можливий. Тоді патрицій Костянтин Каваллурій, воєвода киверотів, сміливо став до бою,.. але після сильної битви його побили. Потрапили в полон 4 трієри з людьми, і їх всіх повбивали; решту ромейських кораблів море повикидало на мілини, на берег, на скелі і вони побилися, а люди одні потонули в морі, а інших забрали варвари і віддали під меч і в неволю, а ті, що врятувалися, повернулися в табір босі та голі".
Цією перемогою у відкритому морському бою, як виявилося, завершився останній бойовий морський похід княжої України - Русі. Через три роки великий князь Ярослав все ж таки дійшов згоди з імператором Візантії і полонених княжих дружинників було відпущено на Батьківщину.
Повернувшись з морського походу князь Володимир продовжив княжити в Новгороді. Там же він і помер в 1052 році ще достатньо молодим, на тридцять другому році життя.
Як свідчить історія, князь Володимир Ярославович був талановитим флотоводцем свого часу і своєю діяльністю як флотоводець вніс вагомий внесок у зміцнення і розвиток княжої України як морської держави.