Навесні 1559 року в Стамбул, столицю Осяйної Порти, надійшла тривожна звістка від самого кримського хана: північні кордони мусульманської імперії в небезпеці, на Дніпрі і його притоках Ворсклі і Пслі козаки будують бойові кораблі, ворожі Криму війська зосереджуються для нападу на турецькі фортеці Азов і Очаків. Розуміючи небезпеку свого становища, кримський хан Девлет-Гірей просив у султана військ і допомоги оттоманського флоту.
У той же час султанський Диван отримав інформацію про військові приготування „Дмитрашки” на кордоні Кримського ханства від Сулеймана, бея Вульчитрина та комендантів турецьких фортець Кафи й Азова.
„Дмитрашкою” турки глузливо називали українського князя, гетьмана низових козаків Дмитра Вишневецького, єдиного противника їхньої імперії, що наважився зазіхати на оттоманські володіння тоді, коли непереможні армії „султана султанів” не мали собі рівних на полях битв.
Хто ж він був, цей лицар української землі, що виборюючи волю для свого народу, стривожив самого турецького султана, що став всенародним улюбленцем, батьком народу і увійшов в історію під іменем Байди, Байди – Вишневецького як засновник Запорозької Січі і українського козацького флоту.
Дмитро Вишневецький походить з роду литовського князя Гедиміна, родовід якого ведеться від древньоруських князів. Коли народився Вишневецький – невідомо. В історичних документах він вперше згадується в 1550 році, коли король Жигимунд ІІ Август призначив його Канівським і Черкаським старостою. Судячи зі всього, Байда з молодих літ знався і перебував серед козаків, бо в 1550 році його обирають їхнім гетьманом. А гетьманом рядових козаків не обирали, він мусив у походах довести свою спроможність організувати військо до бою, вміти керувати ним в бою, мати відповідну освіту.
У 1552 році Вишневецький силами своїх козацьких загонів збудував на острові Хортиця, на Дніпрі, за порогами, першу козацьку фортецю – Січ, а на річках Ворскла і Псьол, подалі від можливих татарських набігів, перші верфі для будівництва „байд” – бойових козацьких чайок. Із таких човнів Вишневецький і організував першу козацьку українську флотилію, якою ходив бойовими походами по Дніпру та Дону, Дніпровському лиману й Азовському морю. Тричі штурмував Азов, брав приступом Перекоп, Очаків, Керч, Аслан-Кермен та Кафу.
Дмитро Вишневецький, як канівський і черкаський староста і володар величезних маєтків на Кременеччині, став основним захисником південних кордонів Великого князівства Литовського від нападів з Криму. Його зв’язки з козаками, що гуртувалися окремими загонами по Україні, відомі з 1540 року. Перебуваючи між козаками і відчуваючи постійну загрозу нападів кримських татар, Вишневецький зв’язує свою долю з козацтвом, згуртовуючи його в значну військову силу. Для цього він впроваджує в життя давню ідею колишнього старости Дашковича спорудити на Дніпрі фортецю, постійне укріплення в низов’ях Дніпра, яке б служило міцною опорою для всього козацтва України. За задумом князя, козацтво за наявності власної військової бази, могло б перетворитися із звичайного військового чинника на значну політичну силу, з якою б рахувалися сусідні держави та монархи.
І дійсно, те, чого не міг зробити польсько-литовський уряд, виконав український князь, гетьман козаків Дмитро Вишневецький. Князь мав неабиякий дипломатичний хист і харизму „залізного” лідера серед козаків і народу.
У 1552 році на острові Хортиця за Дніпровими порогами він завершує будівництво першої козацької фортеці з постійною козацькою залогою. В народі вона дістала назву Запорозька Січ, і їй судилося відіграти видатну роль в історії українського народу.
Спорудивши і упорядкувавши Січ, Вишневецький звернувся до польсько –литовського короля з проханням допомогти йому озброєнням і запасами в боротьбі з Кримом. Король боявся зачіпати султана, тому українського князя не підтримав.
Це, напевно, і стало причиною його розриву з королем, бо вже наступного 1553 року він протягом шести місяців веде переговори з представниками султана. В Стамбулі Байду зустріли прихильно, проте підтримати його плани боротьби з підлеглим султану Кримом не могли і не бажали..
На початку 1554 року князь повернувся в Україну і продовжує задуману справу. У березні 1556 року Дмитро Вишневецький і без королівської підтримки власними силами здійснює свою першу військову операцію проти Кримського ханства. Скориставшись сутичкою між Московським царством і Кримським ханством, князь заручається військовою допомогою царя Івана Грозного і переходить разом зі своїм військом під протекцію московського царя. За це отримав у володіння російське місто Бельов.
Разом з московським загоном Вишневецький захопив Аслан – Кермен, напав на турецьку фортецю Очаків, в якій взяв великий турецько-татарський полон. Незважаючи на відносний успіх цієї операції, вона мала надзвичайне значення і стала переломним моментом між стосунками українського козацтва, Польщі, Московської держави, Оттоманської імперії та Кримського ханства.
Розгніваний нападом Вишневецького на Крим та військовими приготуваннями його козаків, кримський хан Девлет-Гірей з ордою в травні 1557 року напав на Хортицю. Військо кримського хана облягало козацьку фортецю протягом 24 днів, але взяти її так і не спромоглося. Хан змушений був відступити, як засвідчують архівні документи, „з великим соромом”. Через чотири місяці Девлет-Гірей знову, але вже не сам, а за допомогою корпусу турецьких яничарів та молдавського війська протягом чотирьох місяців штурмував Січ і знову невдало – запорожці вирвалися з оточення.
У січні 1558 року починається Лівонська війна. У зв’язку з тим, що кримський хан виступив союзником Литви, московський цар Іван Грозний попросив Вишневецького здійснити похід на Крим. Український гетьман заганяє кримську орду в Крим, бере штурмом Аслан-Кермен і Перекоп. Кримська орда, що ще сто років тому безкарно палила Україну від Галича до Чернігова, заганяється запорожцями за Перекоп і вперше та назавжди уступає козакам дніпровські міста й степові улуси від Бугу до Дону.
Дмитра Вишневецького можна по праву вважати організатором українського професійного військового флоту. Він же і випробував його в битвах з ворожими силами. Для штурму Аслан – Кермена і Очакова його козацька ескадра бойовими човнами-байдами спускалася вниз Дніпром і проводила бойові операції в Дніпровському лимані. Всі козацькі бойові „байди” були озброєні гарматами і пристосовані до тривалих походів.
Запорозька флотилія складалася з суден, які вміщували до 70 козаків-десантників. Вони за своїми функціями відповідали сучасним морським піхотинцям. За Вишневецького козацька флотилія свої бойові операції проводила по Дніпру та Дніпровському лиману, а також в Азовському морі, атакувала Азов і Керч, тобто лише прокладала шляхи до Чорного моря, опановувала морську справу та набирала досвіду флотського похідного життя.
Збудована Вишневецьким Січ стала першою в Україні військово-морською базою. Збудовані на Пслі і Ворсклі бойові судна направлялися до козацької фортеці на Хортиці, де готувалися до походів та боїв.
Вишневецький вперше вводить для свого війська клейноди, тобто військові відзнаки: булаву, бунчук, печатку, литаври, які стали символом військової незалежності і влади, а також організовує січову канцелярію. З тих пір Запорозька Січ стала морською фортецею України, а морські походи флотилії козацьких чайок прославили козацтво як оборонців українського народу.
Та й ім’я Байда, з яким Дмитро Вишневецький увійшов в історію України, походить від слова „байда” – козацький човен. І до сьогодні в Україні та на Кубані в селах і у станицях так називають човни.
Турецькі архіви дають змогу точно задокументувати тогочасну діяльність Дмитра Вишневецького. „Реєстри важливих справ” містять копії всіх указів, виданих Великим Диваном та особисто султаном.
Таких документів, що стосуються діяльності Дмитра Вишневецького з червня 1559 року по липень 1565 року налічується майже півсотні. Це підкреслює особливе значення, яке надавала Осяйна Порта військово-політичній діяльності українського князя і козацького гетьмана.
Чотири турецьких документи від 2 липня 1559 року згадують про атаку, здійснену „Дмитрашкою і невірними” на фортецю Азов. На цей раз напад 10- тисячного сухопутного загону і флотилії Вишневецького, крім гарнізону Азова, відбивали Ногайська орда та турецька флотилія із шести галер та десятка каліт. Цей напад, хоч і був відбитий, викликав велику тривогу в Стамбулі.
Вперше передовий турецький форпост, що зв’язував Стамбул з Астраханню і Туркестаном, давній «шовковий шлях» та пункт доставки в столицю Порти продовольчих запасів і невільників опинилися під загрозою. В Стамбулі почався голод. За повідомленням Алі-Реїса, адмірала турецького флоту, у вересні того ж року Вишневецький вдруге взяв в облогу Азов, а його ескадра здійснила атаку на Керч, де, витримавши бій з турецькою ескадрою, відступила на Дон.
У листопаді ж, як сповістив Велику султанську раду кримський хан, Вишневецький здійснив напад на таманські землі та на місто Кафу. Цей напад супроводжувався ще й повстанням черкесів.
По завершенні цього походу Вишневецький відбув до Москви з задумом організувати спільний, ще більший похід на Крим. Та через голод в країні, втягнутій у затяжну війну з Литвою, московському царю Івану Грозному було вже не до Криму. Навпаки, цар сам попередив Стамбул про наміри свого колишнього союзника „Дмитрашки”.Така вдячність царя стала причиною розриву українського князя Дмитра Вишневецького з Москвою.
У 1561 році князь повертається в Україну і литовсько-польський король знову поновлює його в усіх званнях і вертає маєтки. Свій останній похід проти Оттоманської Порти Дмитро Вишневецький здійснює в 1564 році на Молдавію. Під час походу він занедужав. Безпорадний, він був зраджений волоськими воєводами, захоплений ними і доставлений султану в Стамбул. За хронікою Мартина Бєльського, козацького гетьмана в Галаті після нелюдських мук скинули з фортечного муру на гак.
Так на древніх, ще візантійських, мурах у Стамбулі героїчною смертю загинув український лицар, князь і козацький гетьман Дмитро Байда – Вишневецький. За легендою, „висів він тут на гаку три дні, проклинаючи султана і Магомета”, за що розлючені яничари врешті застрелили його з лука.
Є щось від долі Ісуса Христа в біографії Байди-Вишневецького. Ісус загинув за гріхи людства. Байда загинув в нелюдських муках за те, що не відмовився від Христа, від волі і рідної землі як того вимагали турки. В Україні й інших краях ходило багато легенд відносно його героїчної смерті, одна з них лягла в основу славної народної пісні про Байду-козака.
Дмитро Байда – Вишневецький увійшов у історію як організатор Запорозької Січі, національного, народного війська і флоту, як перший козацький гетьман, що вів міжнародну діяльність. Він перший проголосив світу про наявність в українців флоту, продемонстрував всім його бойову спроможність і силу та загартував в бойових походах.
Із козацтвом почали рахуватися у сусідніх землях як з визначною силою, яку корисно було сусіднім державам мати на своєму боці.
Походи Вишневецького відсунули татарські орди від Дніпра за Буг і Дон. Відтоді ця територія, закріплена Універсалом польського короля Баторія, стала називатися територією Війська Запорозького Низового та перетворилася у вільну козацьку республіку і стала тим фундаментом, який через віки дав можливість проголосити незалежність України..
Порівнюючи військові приготування Оттоманської імперії проти українського гетьмана з приготуваннями, які проводила Осяйна Порта проти своїх європейських противників – Венеції і Священної Римської імперії, стає зрозумілою вся глибина небезпеки, яку становили для Стамбула походи українського князя. Вони загрожували не лише володінням Кримського ханства, а й, власне, володінням Порти на Чорноморському узбережжі. Масова мобілізація у восьми турецьких бейликах, звернення до збройних сил Молдавії та армії кримського хана – це були виняткові заходи і єдиний випадок в історії Порти того часу. Султанський Диван спрямував свої дії не проти держави, а проти окремої особи, названої найбільшим ворогом Оттоманської імперії, особи, що завдавала ударів у найуразливіше її місце – на північних володіннях Оттоманської Порти.
Це і є міжнародне визнання організатора та лідера українського козацтва Байди – Вишневецького, справді незалежного як від польсько-литовського короля, так і московського царя. Він служив їм лише до тих пір, доки вони підтримували його дії та інтереси очолюваного ним українського козацтва.
Прах гетьмана Байди-Вишневецького скоріш за все хорониться десь на дні Босфору. Тож українські моряки, проходячи протокою, віддайте шану пам’яті засновнику козацького флоту, на традиціях якого розвиваються сучасні Військово-Морські Сили України.