У січні 1769 року кримський хан розпочав бойові дії проти російських військ і напав на так звану Ново-Сербію, в яку російська цариця перейменувала територію Війська Запорозького. Російські полки засіли у фортеці Святої Єлизавети (нинішній Кіровоград). Попаливши південні українські землі й запорозьку Гардову паланку, орда в лютому повернула за Буг.
Починаючи нову війну з Туреччиною, імператриця Катерина II надіслала на Січ кошовому отаману Петру Калнишевському грамоту, в якій писала: „Ми вважаємо запорожців найзичливішими нашими підданими й за першої нагоди Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому Низовому вчинимо”. Це означало, що запорожці втягувалися у чергову російсько-турецьку війну і мали знову стати авангардом російських військ..
За „повелением” Румянцева, Калнишевський повів основні сили козацького війська під фортецю Святої Єлизавети. На Січі залишилась лише флотилія полковника Пилипа Стягайла, яка вела розвідку в пониззях Дніпра, і перекривала шлях орді в Україну.
Прознавши про вихід козацького війська з Січі та відсутність там її флотилії, кримський хан повів орду степом, лаштуючись в районі Кам’янки перейти Дніпро і вдарити на Січ. Та Пилип Стягайло був досвідченим флотоводцем і ситуацію тримав під контролем. Тож рух орди для нього не був несподіваним.
Піднявшись проти течії Дніпром до гирла річки Кам’янки, флотилія Стягайла вдарила на орду під час її переправи. Військо хана проти козацьких фальконетів і рушниць виявилося безсилим. Передові загони татар пішли на дно Дніпра, а решта гарматним вогнем були розсіяні вздовж узбережжя.
Таким чином Пилип Стягайло своєю флотилією з 38 чайок врятував від розгрому Січ, невеличкий гарнізон якої не зміг би протистояти цілій кримській орді. Восени того ж року князь Прозоровський очолив похід російсько-козацьких військ на Очаків. Флотилія Стягайла вела бойові дії в Дніпровському лимані проти турецького гребного флоту. В битві під Очаковом російсько-козацьке військо розгромило п’ятитисячний турецький корпус і захопило великі трофеї. У цьому бою Пилипа Стягайла було поранено. Рана була не смертельною, але він змушений був передати командування козацьким флотом своєму побратиму Данилу Третяку.
Хороб¬рість і звитяга Пилипа Стягайла в бою під Очаковом були такими, що своїм указом від 5 січня 1771 року імператриця Катерина II нагородила його золотою медаллю зі своїм портретом. Одержав нагороду Пилип Стягайло в Санкт-Петербурзі, коли перебував там у складі козацької делегації.
Як склалася в подальшому доля цього талановитого флотоводця козацького флоту – невідомо. Як невідомо, де народився, звідки походить і де спочивають його останки. Через чотири роки подвиги „найзичливіших” імператриці запорожців, в тому числі і Стягайла, будуть забуті й розтоптані, а їхні імена будуть покриті суворою забороною. Такою була плата імперії за рани і пролиту козацьку кров у боях за вихід Росії до берегів Чорного моря.
Але і те, що нам відомо про життя і бойовий шлях Пилипа Стягайла, навічно внесло його ім’я в історію національного флоту України.