Постать Івана Сірка в українській історії є однією із найлегендарніших. Історики сучасні й минулих часів, друзі та вороги ще за життя однаково визнавали його особливий військовий хист полководця. Його життя – приклад безмежної відданості українському народу.
За свій довгий козацький вік він зазнав всього: злетів, зрад, щирої приязні і лютої ворожнечі, заслання до Сибіру і ласки монархів сусідніх держав. Силою свого військового таланту Іван Сірко ставив і скидав гетьманів, його подвиги оспівувались народом у піснях ще за його життя.
Як козаки, так і їхні вороги, однаково сприймали Сірка за характерника – людину надзвичайної сили волі, що вміє заговорити рани і підпорядкувати собі оточуючих.
І, дійсно, з більше ніж сотні проведених ним сухопутних битв і морських походів, у тому числі 55 значних, Сірко завжди виходив переможцем і неушкодженим. Легенда розповідає, що „Іван Сірко з’явився на світ із зубами, і тільки-но повитуха піднесла його до столу, він одразу ж ухопив пиріг з начинкою і з’їв його. Це нібито було знаменням того, що йому судилося увесь свій вік гризти ворогів”.
Іван Сірко був розважливим, мудрим, демократичним, скромним до аскетизму і глибоко віруючим, ніколи не відривався від козацьких мас, харчувався з спільного казана, любив повеселитися, але ніколи не втрачав контролю над собою і військом.
Німецькі джерела називають його „Цірко”, російські – „Сєрко”, французькі – „Сіро”, а турецькі й кримські – „Урус-Шайтан”.
На сьогоднішній день про звитяжне життя і військову діяльність Івана Сірка написано чимало. Нас же, військових моряків, у першу чергу цікавлять дії Сірка щодо зміцнення козацького флоту, його морські походи і звитяжні битви з ворогами України на морі. Цей бік його кипучої діяльності ще недостатньо вивчений і мало- відомий тим, хто сьогодні забезпечує морські інтереси України. А зміцнював козацький флот і водив його в море Іван Сірко в часи Великої Руїни, що настала в Україні після смерті Богдана Хмельницького.
Де і коли народився Іван Дмитрович Сірко, ще досі точно не встановлено. Одні дослі¬дники вважають, що він походить з Вінниччини, інші – з села Мерефа під Харковом, де його батько мав млина і господарство і де проживала його дружина Софія з їхніми двома синами і двома дочками.
Вперше Іван Сірко в історичних джерелах постає як полковник вінницький в середині 1644 року за незвичних, як для козака, обставин.
Разом з Богданом Хмельницьким він, молодий полковник, веде переговори з французьким послом у Варшаві графом де Брежі щодо участі запорожців у війні з Іспанією. Переговори завершились успішно, і 19 квітня 1645 року було укладено угоду про набір на французьку службу козацького корпусу з 2,5 тисяч козаків.
У жовтні 1645 року козацький корпус під командуванням полковника Івана Сірка на французьких кораблях відправився з Гданська до Франції. В той час французькій армії дуже шкодила приморська фортеця Дюнкерн, завойована іспанцями і з якою французи не могли дати собі ради.
Тривалий час французи не могли здолати оборону Дюнкерна і за порадою поляків вирішили запросити на допомогу корпус українських козаків. Іван Сірко брав участь у морських походах Б. Хмельницького ще після 1620 року і вже мав досвід штурму Варни, Трапезунда і других турецьких фортець. Про це він сам згадував в листі до московського царя в 1675 році.
Тож, підійшовши під Дюнкерн, Іван Сірко в морському бою розбив іспанську ескадру, захопив кілька кораблів із гарматами і, посадивши на них козаків, нічним десантом з моря вдерся у фортецю за одну ніч. Успіх бою і козацька звитяга страшенно здивувала французів, і згодом принц де Конде назве їх „дивовижними”.
Із Дюнкерна козацька ескадра пішла курсом до порту Кале, звідки, розігнавши іспанців, десантувалась на берег і протягом двох років успішно визволяла французькі землі. З європейською славою повернувся Іван Сірко з козаками в Україну в 1647 році й відразу активно включився у Визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. В 1653 році Сірко особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем, де діяв сміливо і рішуче, а в 1654 році став одним із перших полковників українського війська. Його слава рівнялася славі Івана Богуна.
Згодом польський король напише, що „Сірко – воїн славний і в ратному ділі великий здобутник”.
Проте Переяславська Рада і cоюз з московською монархією різко змінюють долю полковника. Противник ідеї протекції московського царя і єднання України з Московщиною Іван Сірко разом з Іваном Богуном і Йосипом Глухим став в опозицію до Хмельницького, склав свої повноваження перед гетьманом і відбув на Січ.
Після прибуття Сірка на Січ козацький флот значно активізував свої дії. Завзятий полковник вважав своїм святим обов’язком боротьбу як з поляками, так і з турецькою експансією на суші й на морі. Для цієї боротьби він почав шукати собі союзників і знаходить їх на Дону. А над Україною знову зависають чорні хмари…
Поляки, уклавши союз з кримським ханом, вже ринулись плюндрувати Україну. В цій ситуації Іван Сірко готує ескадру чайок і в кінці 1654 року йде „промисел над Кримом чинити”.
Як полковник Війська Запорозького, Сірко організував чітку лінійну службу козаків-лоцманів на Дніпрі і в його лимані, патрульну службу і розвідку в Чорному морі, влаштував засідки на підступах до Січі.
На початку літа того ж року Іван Сірко спільно з Семеном Ворчуном та донським отаманом Павлом Чесночихіним організували великий морський похід проти кримського ханства.
Десантом з моря козаки взяли штурмом Судак, а потім атакували Кафу. Зайнявши місто, козаки фактично його зруйнували, а в морі ще захопили два турецьких кораблі. Такою була помста запорожців за зраду хана та за його союз з поляками.
Навесні 1655 року Іван Сірко відгукнувся на пропозицію Богдана Хмельницького організувати морський похід на море щоб зірвати намічений на літо похід кримської орди в Україну. Козацька ескадра з запорозьких і донських козаків таки вийшла в море на 34 чайках і 15 липня оволоділа Таманню – важливим турецьким стратегічним пунктом, який контролював Керченську протоку.
Два місяці козаки тримали на замку Азовське море. Тримали в страху і весь Крим, і хан нічого не міг їм вдіяти. І лише споряджений султаном весь його Чорноморський флот зумів відтіснити козаків з Таманського півострова.
У 1659 році військова рада запорожців проголосила Івана Сірка кошовим отаманом Війська Запорозького Низового.
Сірко, як кошовий, почав активно втручатися у внутрішню політику гетьманів, яких на той час в Україні уже було кілька – по різних берегах Дніпра. По суті його збройний виступ проти гетьмана Виговського не лише зірвав плани гетьмана щодо створення Великого князівства Руського у складі польсько-литовсько-української конфедерації, а й позбавив гетьмана булави. Сірко тоді підтримував Юрія Хмельницького. Але коли новообраний гетьман підписував присягу московському царю, Сірко підписати її відмовився. Мовляв, неграмотний. За нього це зробив сам Юрій Хмельницький.
З цього приводу в історії широко побутує твердження, що Іван Сірко був неписьменний. Але з цим важко погодитися. По-перше, збереглося факсиміле кошового. По-друге, важко припустити, щоб високоосвічений Богдан Хмельницький брав з собою для переговорів з вищим французьким командуванням неграмотного полковника, та щоб з неграмотним козаком принц Франції де Конте вів переговори. Тож Сірко, безумовно, мав мати достатню для свого часу і положення освіту, але, коли це було йому вигідним, видавав себе неписьменним.
Найповнішу характеристику особи кошового Івана Сірка дав відомий дослідник козаччини Дмитро Яворницький: „І за характером, і за всіма своїми діями Сірко представляв собою тип справжнього запорожця. Він був хоробрий, відважний, завзятий, не завжди стійкий, не завжди вірний своїм союзникам, він був схильний хвилиною захопитися новою думкою, новою справою, щоб потім відмовитися власного заміру і пройти до цілком протилежного рішення. То він був на боці московського царя, то на боці польського короля, то він підтримував Дорошенка, то переходив на бік його противників – Суховія й Ханенка, то виступав проти останніх двох і захищав Дорошенка, то допомагав російському царю проти турецького султана і кримського хана і йшов проти царя спільно з султаном і кримським ханом”.
„Нужда закон змінює”, – любив повторювати жвавий кошовий, і його політичні й військові дії повністю відповідали улюбленому прислів’ю. Та сказане стосується лише політики і дій кошового на сухопутному воєнному театрі. Щодо його дій на морі, то тут Іван Сірко завжди був прогнозований і бачив лише одного противника – турецький флот.
У 1660 році козацький дозор доповів Сірку, що турки закидають гирло Дніпра великим камінням, таким способом закривають козакам вихід у море. Кошовий зібрав п’ять тисяч козаків, половину з яких посадив на чайки, і з суші та лиману вдарив на Очаків. В цьому поході Сірко „розкидав” турецьку фортецю Очаків, а разом з нею і відбудований турками Аслан-Кермен.
Султан вимушений був знову направити до Очакова свій флот, який почав в лимані вести постійне чергування. Сірко терпів таке „зухвальство” до 1663 року. Зміцнивши свій флот гарматами, одержаними від московського царя, влітку 1663 року Іван Сірко вийшов у морський похід і дістався аж Дунаю, де добре пошарпав придунайські турецькі міста. На зворотному шляху під Очаковом козацький флот зустрівся з турецьким. Відбулася велика битва, яка тривала три доби. Ні козаки, ні турки перемоги здобути не змогли. Тоді Сірко, як колись Сагайдачний, десантувався на берег і, знявши з чайок гармати, суходолом попрямував на Січ, куди прибув 21 вересня. Наступні два роки кошовий був заклопотаний сухопутними походами, воював з кримськими мурзами, з поляками і гетьманами.
У 1665 році турецькі флотоводці надумали висадити свій десант прямо під саму Січ. Козацька розвідка вистежила, як у Дніпро увійшли кілька турецьких галер. Підпустивши їх поближче, Сірко атакував їх і всіх до одної пустив на дно. 60 турецьких вояків досталися козакам в полон.
А далі доля Сірка знову міняється. У 1667 році він вже не кошовий, а полковник (управитель) міста Змієва на Харківщині. Упевнившись у „братських” почуттях московських воєвод, сам адміністратор підняв проти них народне повстання і почав рубати московські військові загони. Та селяни не були повноцінними козаками, і бій за Харків Сірко програв. До речі, це єдина програна ним битва.
Влітку 1670 року Іван Сірко вже на Січі, і силами своєї флотилії знову взявся „Дніпр очистити для проєзду на морськой путь”. І очистив Очаків від турків, захопив багато полонених.
Московський цар повстання проти нього, звичайно, Сіркові не забув і незабаром проявив це на ділі. 19 квітня 1672 року, коли Іван Сірко без належної охорони відправився на переговори до московського воєводи Ромодановського, полтавський полковник Федір Жученко захопив його біля Нових Санжар і доставив до Батурина, гетьманської столиці.
Закутого в кайдани, Івана Сірка доставили згодом в Москву, звідки цар заслав його в Тобольськ, до Сибіру, на заслання.
Мабуть, загинув би в Сибірі славний козацький полководець, та в Україну, в район Кам’янця, посунула величезна 300-тисячна армія турецького султана. На поклик султана зрушила з місця і кримська орда. У цій надзвичайно загрозливій ситуації за Сірка перед царем почали клопотатися і польський король, і запорозьке товариство.
Запорожці у листі до московського боярина Артемона Матвєєва клопоталися, щоб „полєвой наш вождь, добрий правитель, бусурманам страшный воин Иван Серко к нам был отпущен для того, что у нас второго такого полєвого воина и бусурман гонителя нет...”.
У цій ситуації в грудні 1672 року цар повернув Івана Сірка до Москви, де у присутності патріарха Питирима, Священного синоду і ближніх бояр примусив його скласти присягу московському царю.
Улітку 1673 року Сірко прибув на Січ, де його одразу ж обрали кошовим отаманом. Першою своєю справою Сірко організував і провів значний і відомий похід на Кримське ханство, під час якого пройшов із шаблею весь Крим.
Турецький султан Мухамед ІV не зміг простити Сіркові та його запорожцям своїх невдач в Україні. Направивши в Крим 15-тисячний корпус яничар, він звелів ханові з ним і своєю 40-тисячною ордою штурмувати Січ в ніч після Різдва 1674 року.
Коли запорожці полягали спати після Різдвяної ночі, 15 тисяч яничар, зняли чатових і на свою погибель увійшли в Січ. Та на ранок звідти змогли втекти лише одиниці, решта полягли в Січі. Козаки, виявивши посеред ночі під стінами своїх куренів яничар, перехресним вогнем знищили основну їхню масу, а решту вибили в рукопашному бою. Хан, який своєю ордою оточив Січ, зі страхом втік у Крим.
Улітку 1675 року Іван Сірко помстився хану за такий „нелицарський” вчинок. Із боєм увійшовши в Крим, козаки взяли Бахчисарай і наголову розгромили війська хана під Сивашем. Ці дві гучні перемоги Івана Сірка – на Січі і на Сиваші – значно похитнули міць кримського ханства. Як свідчить автор „Історії русів”: „татари кримські і білгородські, тії страховища і бич усім народам, були у Сірка полохливими оленями і зайцями. Він декілька разів проходив крізь їхні оселі та укріплення, декілька разів заганяв усіх татар аж у Кафські гори, де й самі хани їхні не раз крилися по ущелинах та чагарниках”.
Та султан не зрікся задуму знищити козацьку твердиню. За народними переказами, нібито перед другим наступом на Україну Мухамед IV написав на Січ листа з пропозицією козакам здатися йому на милість. З ним пов’язана історія славнозвісної відповіді Івана Сірка від імені Коша султану та знаменита картина Івана Рєпіна „Запорожці пишуть листа турецькому султану”.
У середині літа 1678 року турки з татарами розпочали наступ на Чигирин. Кошовий отаман Іван Сірко на чолі козацького флоту виплив з Січі у Дніпровський лиман і біля гирла нинішньої річки Корабельної напав на турецький флот. Продовж дня 12 липня козаки потопили 40 великих галер, які везли припаси турецькому війську.
Розправившись із турецьким флотом, козацька флотилія увійшла в Буг, на якому знищила усі збудовані турками мости, а потім десантувалася на берег, розгромила кілька великих турецьких загонів і силою змусила татарські чамбули повернути в Крим.
Щоб перетяти козакам дорогу до моря, султан звелів відбудувати дніпровські фортеці Аслам і Кизи-Кермен та збудувати нову фортецю на острові Тавань. Їхнє будівництво охороняли шість полків яничар. Збагнувши небезпеку, Сірко на початку 1679 року з Дніпра і з суші атакував усі ці фортеці 15-тисячним козацьким корпусом.
Козаки розбили яничарські полки і вщент, до фундаменту, зруйнували турецькі фортеці. При цьому Сірко захопив майже всіх робітників та самого Мустафу-агу, організатора турецьких фортифікацій.
Звістка про зруйнування турецьких фортець вивела султана з рівноваги, і він в листі наказав паші Кара-Мухамеду атакувати Січ своїм флотом. Іван Сірко почав лаштуватися до активної оборони. При наближенні 25-тисячного ворожого флоту до Чортомлика кошовий отаман вивів своє військо в урочище Лободуху, зайняв вигідні позиції, свій флот розділив на ескадри, які розташував у засідках. На допомогу запорожцям поспішили деякі козацькі полки. Однак Кара-Мухамед, оцінивши оборонні заходи Сірка, не наважився його атакувати і мирно повернувся в Туреччину. Сірко і цього разу продемонстрував свою непереможність.
Останньою справою флотоводця Івана Сірка стала організація морського походу в Азовське море влітку 1680 року. Поруйнувавши кримські міста, запорожці в серпні захопили в бою турецький корабель, визволили невільників, а екіпаж взяли в полон.
Повертаючись з походу в 1680 році, старий кошовий занедужав і відбув на свою пасіку поблизу села Грушівка. Там, на своєму хуторі, і помер 1 серпня. Наступного дня, 2 серпня, непереможного флотоводця, як і належить морякам, бойовою чайкою перевезли на Січ, де, за свідченням літописця Величка, поховали з великими почестями, з гарматною стрільбою усім Військом Запорозьким на цвинтарі Чортомлинської Січі.
Довго потім Україною співали кобзарі: „А на Запорожжі кошовий Сірко, ватаг сильний, помер”.
Під час жахливого руйнування Січі і нищення козацьких могил Петром І у 1709 році козаки зуміли перепоховати Сірка.
Зараз могила знаходиться у селі Капулівка Дніпропетровської області, на березі Дніпра. На могилі славетного кошового отамана встановлений пам’ятник. Ще одне руйнування могили Івана Сірка було зроблене у 60-ті роки минулого століття місцевою комуністичною владою, яка бульдозером вночі, по-злодійськи, розрила його могилу. Череп Івана Сірка, відданий в московську лабораторію професора Герасимова, десь там і загубився.
У народній пам’яті Іван Сірко асоціювався з характерником, так би мовити – екстрасенсом. Досі живі легенди, які оповідають, що ще багато років по його смерті козаки возили в походи його праву непереможну, руку, яку перед боєм виносили у перші лави. І одержували перемоги.
Є історичні свідчення, що фельдмаршал Кутузов перед боєм з французами під Малоярославцем у 1812 році наказав привезти до свого війська праву руку Сірка, яку урочисто з молебнем було пронесено по бойових позиціях російської армії.
15 разів обирався Іван Сірко кошовим отаманом, з них вісім разів поспіль. Другого такого випадку Січ не знала. Сірко – ціла епоха і легенда Запорозької Січі, історії нашої держави, національного війська і флоту. Протягом двох десятиліть він невтомно і самовіддано боровся за визволення і об’єднання розтерзаної сусідами України.
Іван Сірко – приклад служіння своєму народу для сучасних військових моряків. Прикро, що у складі ВМС немає бойового корабля з іменем славетного флотоводця на борту. Але він буде. Неодмінно. А поки що щорічно до Дня ВМС України з Києва маршрутом Запоріжжя – Капулівка – Очаків – Севастополь – Стамбул проходить вітрильна регата пам’яті кошового отамана Івана Сірка. Йдучи з Очакова до Севастополя, вона розігрує Кубок Головнокомандувача ВМС України. Тож Іван Сірко знов у Чорному морі.