У березні 1771 року до Запорозького коша спішний кур’єр доставив листа від самої імператриці Катерини II. В розпал російсько-турецької війни імператриця запитувала запорожців, вірніше, просила їх: „Не можно ли из Сечи Запорожской, мимо Очакова и Кинбурна, пройти лодками в Черное море и оттуда на Дунай или хотя бы до Аккермана?”
На той час російського флоту в Чорному морі ще не було, існував лише український козацький флот, для якого шлях із Січі на Дунай був традиційним напрямком його операцій. Лише запорозькі козаки могли зібрати для російського командування інформацію, яка вкрай була необхібна для планування подальших бойових дій проти Туреччини. Тож заради цього цариця власноруч звернулася до Запорозького коша.
Лист Катерини II є історичною відповіддю тим, хто й сьогодні стверджує, що Україна ніколи свого флоту не мала і що історія вітчизняного мореплавства на Чорному морі починається зі створенням там Чорноморського флоту Росії.
Лист цариці розглядала Січова військова рада. На раді за пропозицією кошового отамана Петра Калнишевського було вирішено спорядити морський похід на Дунай і призначено командиром цього походу (похідним отаманом) полковника Якова Сід¬ловського. На жаль, після осінньої переправи через Дніпро татарських орд, Військо Запорозьке мало лише 19 справжніх бойових кораблів. На цих чайках 16 квітня 1771 року Яків Сідловський із 1000 козаків вирушив із Січі в морський розвідувально-диверсійний похід до гирла Дунаю.
Яків Сідловський був уже літньою людиною, мав грунтовні знання та великий бойовий досвід морських походів. Йому вже тривалий час разом зі своїми козаками доводилося проводити розвідку і спостереження за турецькими морськими силами, що дислокувалися в Кінбурні й Очакові, вести бої з ворожими кораблями, які намагалися висаджувати десанти в пониззях Дніпра і Бугу. Тож отамана вибирали відповідно підготовленого. Завдання, яке належало виконати Сідловському в поході до Дунаю, вирізнялося надзвичайною складністю.
Напередодні походу генерал-прокурор сенату В’яземський у листі до кошового отамана Калнишевського підкреслював важливість і значення Дунайської експедиції і не приховував її небезпечних сторін.
Пояснюючи, чому російський уряд доручив цю справу запорожцям, він писав: „Каковой опись (Дніпровсько-Дунайського району – Авт.) не только немало способствовать может в нынешних военных операциях, но и впредь послужит для Войска Запорожского немалой выгодой. Как же сие предприятие сопряжено с храбростью и мужеством, то тем более и уповать, что из команды Запорожского Войска по изведанной в них храбрости и отважности скорее других за сие дело возьмутся и удачнее могут исполнить, тем, наверное, что места по Днепру и самое оное течение им в скорости известны”.
Похід флотилії Якова Сідловського тривав з квітня до серпня і був надзвичайно важким. Повз Очаків і Кінбурн у Чорне море козаки прорвалися з боєм. Щоправда, обійшлося без втрат у людях і кораблях.
Про прорив козаків у море турки негайно сповістили по всьому Чорноморському узбережжю. На них всюди чатували турецькі кораблі, тож до Дунаю вони дісталися після важких і кровопролитних боїв. Це був справжній бойовий рейд турецькими тилами. Незважаючи на незначні сили своєї флотилії, Сідловський зміг посіяти страх і паніку в турецьких чорноморських портах і дійти до Кілії, Ізмаїла і Силістрії. Виконуючи накази російських генералів, Сідловський провів бойові розвідки до Браїлова, Мачина, Гірсова, брав активну участь у бойових діях російської Дунайської армії.
Під Тульчою Яків Сідловський повторив подвиг Петра Сагайдачного, взявши на абордаж 8 турецьких галер з 26 гарматами на борту.
Попутно козаки Сідловського проводили значні навігаційні роботи з визначення глибин, морських течій та склали перші лоції цього чорноморського району. Крім того, вони вистежували турецькі морські шляхи, нападали на турецькі берегові бекети, взяли в полон чимало турецьких моряків і, як оповідає А. Кащенко, піднесли славу Війська Запорозького на таку височінь, на якій вона вже давно не бувала.
Та найбільш значимим результатом походу Якова Сідловського був не військовий успіх, а „журнал”, що його вів Сідловський, в якому пунктуально було описано весь похід. Цей „журнал” терміново було доставлено до Санкт-Петербурга, де він обговорювався в Державній Раді як найважливіший розвідувальний документ і став основою для складання плану воєнної кампанії 1787 – 1791 років.
За рішенням Ради у вересні 1771 року на Січ було направлено 1000 срібних медалей запорожцям „на відзначення наданих ними заслуг”. Прості козаки отримали срібні медалі на кшталт „рублевика”, а старшина – іменні золоті медалі. На кожній медалі було викарбувано напис: „За надані війську заслуги. 1771”.
Це була перша медаль на честь бойового походу і операцій, проведених козацьким флотом України, перша медаль за перемогу над ворогом у Чорному морі.
Козацький „журнал” та реляція командувача другої російської армії Долгорукова відтворюють подвиг запорожців.
Та одержати заслужені нагороди судилося далеко не всім героям. З Дунайського походу не повернулася майже третина бойового складу козацької флотилії. На зворотному шляху помер від ран і славний флотоводець полковник Яків Сідловський. За стародавньою традицією тіло свого героя-полковника козаки обв’язали червоною китайкою і під гарматний салют поховали в пучині Чорного моря.
Виконали і останню його волю: не гаючись доставити „журнал” на Січ.
Звитяжний рейд відважних запорожців флотилії Якова Сідловського дав підстави Катерині ІІ 22 лютого 1772 року особистою грамотою подякувати Січі за послуги трону і Росії та надіслати козакам прапор із зображенням козацького морського бойового корабля.
Через три роки, у 1775, коли за наказом Новоросійського генерал-губернатора князя Потьомкіна генерал Текелія з донськими козаками знищить Січ, цей прапор буде захоплений як бойовий трофей. Він до цих пір зберігається в Ермітажі в Санкт-Петербурзі серед ворожих знамен, здобутих російськими воїнами.
А про полковника Якова Сідловського забудуть. Тож настав час повернути ім’я і звитяжну славу цього відважного і талановитого флотоводця історії національного флоту. Пора встановити хоча б символічне місце його загибелі і поховання в поході, в якому він поклав своє життя на вівтар відродження віковічної слави козацького флоту України.
Яків Сідловський був майстром диверсійно-розвідувальних операцій в морі, по суті, першим гідрографом козацького флоту, автором першої лоції Дніпровсько-Дунайського району. Ним же були складені і перші карти цього району.
Тож було б цілком справедливо, якби одне з гідрографічних суден Військово-Морських Сил України носило ім’я славного полковника Якова Сідловського.