Міністр морських справ УНР,
контр-адмірал

Святослав Шрамченко серед військово-морських діячів періоду Української Народної Республіки був наймолодшим, але одним з найпопулярніших морських офіцерів.
Народився він 3 травня 1893 року в Баку в родині морського офіцера. Родина Шрамченків походить зі старовинного козацького роду, представники якого з 1680-го до 1773-го року командували Олишівською сотнею Ніжинського полку на Чернігівщині. У період національно-визвольної боротьби в Україні родина Шрамченків висунула п’ять визначних військових діячів, три з яких займали керівні посади в морському відомстві УНР.
Святослав Шрамченко в 1914 році закінчив 1-шу класичну гімназію в Києві. Навчання продовжив у Військово-юридичній академії, затим на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету та в Морському корпусі. Освіту молодий офіцер отримав грунтовну і мічманом для подальшої служби був направлений на Балтійський флот. Брав участь у бойових діях флоту під час Першої світової війни.
У 1917 році лейтенанта С. Шрамченка призначено помічником командира Балтійського флотського екіпажу.
Батько виховав Святослава в палкій любові до України, свого старовинного козацького роду, дав синові ґрунтовні знання з історії, в тому числі і морської історії козацького флоту. Тож з поширенням революційного руху в Петрограді Шрамченко закономірно включився в політичні процеси, направлені на демократизацію імперії і національне визволення. Кількість українців, які проходили службу на Балтійському флоті, доходила до 12 тисяч осіб, і досить скоро вони стали тією силою, що змусила Тимчасовий уряд Росії з повагою ставитися до процесу „українізації” флоту. Святослав Шрамченко став одним із ідеологів цього руху і активним організатором проведення зборів моряків-українців.
Весною 1917 року об’єднані збори моряків-балтійців проголосили створення „Українського військово-морського штабу Балтійського флоту” (УВМШ). Український рух на Балтиці набув організованого характеру, керівництво цим штабом моряки довірили С. Шрамченку та М. Білинському.
Святослав Шрамченко очолив і делегацію штабу для ведення переговорів з Військовим міністром Тимчасового уряду щодо українізації кораблів, більшість екіпажів яких складали українці.
Спочатку переговори з військовим міністром йшли важко, але під тиском матроських мас Військове міністерство погодилося на підйом українських національних прапорів на деяких кораблях Балтфлоту, де більшість екіпажу складали українці, щоправда, з запереченням їх переводу на Чорноморський флот, чого вимагав УВМШ.
12 жовтня українські жовто-блакитні прапори були урочисто підняті на крейсері „Свєтлана” та на ескадрених міноносцях „Україна” і „Гайдамак”. Про цю подію офіційну телеграму було відправлено в Центральну Раду і в Севастополь. У відповідь на всіх кораблях і в портах Чорного і Азовського морів теж були підняті національні прапори України.
Та остаточному втіленню в життя планів українізації кораблів Балтфлоту перешкодив більшовицький переворот в Петрограді. Дезорганізація флоту та організоване більшовиками переслідування українських патріотів змусило Український Військово-Морський штаб Балтійського флоту саморозпуститися, а моряків повернутися в Україну.
Святослав Шрамченко прибув до Києва в січні 1918 року. Після зустрічі з Генеральним секретарем морських справ УНР Д. В. Антоновичем він зараховується до штату Генерального секретаря. На той час, як згодом згадував сам Шрамченко, в Генеральному секретаріаті морських справ виразно бракувало професійних морських офіцерів, а сам Генеральний штаб був більше політичною ніж військовою організацією.
З перших днів своєї служби у військово-морському відомстві Святослав Шрамченко повністю віддав себе справі створення національного флоту України. Він наполегливо доводив Антоновичу про необхідність перетворення Генерального секретаріату морських справ у Міністерство морських справ, наповнення його флотськими фахівцями і створення Генерального штабу.
22 січня 1918 року Генеральний секретаріат було перетворено у Міністерство морських справ УНР, де з 27 березня лейтенант С. Шрамченко проходить службу на посаді старшого ад’ютанта Міністра.
Святослав Шрамченко активно працює над підготовкою „Закону про Український Державний флот”, бере участь у розробці флотської символіки і проводить широку організаційну роботу зі створення структури Державного флоту України на базі Чорноморського флоту.
У квітні лейтенант С. Шрамченко прибув до Севастополя. Як представник Міністра морських справ, зустрівся з віце-адміралом А. Покровським, капітанами 1 рангу М. Остроградським, В. Максимовим, підполковником В. Савченко-Більським та іншими адміралами і офіцерами Чорноморського флоту. Обговорювалося питання підпорядкування флоту Центральній Раді.
29 квітня С. Шрамченко був присутній при піднятті на Чорноморському флоті українських Державних прапорів, про що залишив яскраві спогади.
Після повернення до Києва Святославу Шрамченку було присвоєне військове звання “капітан-лейтенант” і він очолив організаційний відділ Міністерства морських справ.
Святослав Шрамченко постійно перебував у вирі тогочасних подій на різноманітних посадах. З 24 квітня до кінця травня 1919 року він був заступником Міністра, а в червні 1919 року тимчасово виконував обов’язки Міністра морських справ УНР. 3 липня він знову заступник Міністра і бере активну участь, веде, за його ж словами, „біжучу роботу” з формування Дивізії морської піхоти на Прикарпатті.
Під час евакуації центральних установ з Києва 27 січня 1919 року Святослав Шрамченко забрав з собою Військово-Морський прапор Міністерства морських справ і проніс його через усі буревії й лихоліття визвольних змагань, еміграції, Другої світової війни, таборів переміщених осіб і ще однієї еміграції.
3 серпня 1919 року, після звільнення від більшовицьких військ Києва, він займається проблемою підготовки кадрів для флоту, створює у Кам’янець-Подільському Гардемаринську школу і призначається ад‘ютантом школи – заступником її директора.
З 19 травня 1920 року до 10 грудня 1921 року він очолює Генеральний морський штаб, функції якого виконував організаційно-тактичний відділ Військово-Морської Управи. В 1920 році Святославу Шрамченку присвоєно військове звання „контр-адмірал” але до кінця свого життя у своїх численних спогадах він завжди представляв себе лейтенантом, зрідка – капітан-лейтенантом.
Врешті на відміну від багатьох своїх соратників, Святослав Шрамченко абсолютно не перебивався своїм службовим ростом і посадами. Як офіцер з державним мисленням і вираженим організаційним хистом, він боровся з хуторянськими діями окремих політиків і військових чинів. Усіма можливими засобами він боровся за створення флоту, який міг би забезпечити Україні вільний доступ до моря, і цій меті віддавав всі свої сили, знання й досвід.
Святослав Шрамченко був сміливим бойовим офіцером. За участь у бойових діях під час Першої світової війни та в боях за Українську Народну Республіку він був нагороджений українськими, французькими, польськими і російськими військовими нагородами і відзнаками.
У складі дивізії морської піхоти він брав участь у зимовому поході армії УНР в 1919 – 20 роках. Після поразки Української армії був інтернований до польських таборів, де увійшов до складу Всеукраїнської Національної Ради і Головного командування. За їхнім завданням направляється в Румунію для підготовки ІІ зимового походу Української Повстанської Армії. Табір з українськими воїнами, що були інтерновані румунами, знаходився в Орадя-Маре, і Шрамченко їде туди. В Клужі він організовує військові курси, а після переводу табору з інтернованими до Флогарашу намагається разом з ними дістатися до замку „Раду Негру”, розташованому у цьому місті.
Стояв лютий листопадовий мороз і лежав глибокий сніг. Поїзд, яким добирався Шрамченко разом зі своїми земляками на одній із станцій повністю засипало снігом і він вимушено простояв там дві доби. З великими труднощами добравшись до Флогарашу, С. Шрамченко вияснив, що похід Бесарабської групи генерал-хорунжого Гулого-Гуленка вже розпочався. Подальшим діям Шрамченка завадила румунська влада.
Повернувшись у 1921 році до Польщі, Святослав Шрамченко очолив українську громаду в Ченстхові, а протягом 1921 – 22 років був секретарем Французької місії в Польщі. Володів російською, польською, німецькою, французькою і англійською мовами.
У 1945 році контр-адмірал Святослав Олександрович Шрамченко переїхав до Федеративної Республіки Німеччини, де знаходився український уряд в екзилі, а з 1950 року й до кінця свого життя проживав у Сполучених Штатах Америки в Філадельфії.
Під час еміграції тісно працював у структурах уряду УНР в екзилі, плідно трудився на літературній ниві та в філателістиці. Його колекція українських марок того часу була найбільшою у світі.
Святослав Шрамченко став чи не єдиним військово-морським літописцем флотської історії 1917 – 21 років. Його перу належить більше 200 праць з історії української визвольної боротьби 1917 – 1921 років та українського військово-морського флоту. Він активно публікувався в журналах „Літопис Червоної Калини”, „Табор”, „За державність”. Він же ініціював організацію Свята Українського моря, яке відзначалося в діаспорі 29 квітня впродовж багатьох років.
Описуючи пережиті часи і події, він про себе, про власний внесок у національно-визвольну боротьбу завжди згадує побіжно, віддаючи належне тим, хто в той складний час знаходився поряд з ним, хто боровся за незалежну Україну.
На жаль, більшість з його творів ще залишаються невідомими військовим морякам сучасних Військово-Морських Сил України.
За офіційною інформацією помер контр-адмірал Святослав Шрамченко від серцевого нападу 24 червня 1958 року і похований у Філадельфії (США). Родина Святослава Шрамченка після його смерті передала до бібліотеки Української Вільної Академії Наук у Нью-Йорку весь його архів, а також деякі особисті речі покійного.
Однак, останню звістку про Святослава Шрамченка подає американський письменник українського находження В. Біляїв в своїх штрихах до літературних портретів західної діаспори „На неокраянім крилі”. Він був присутній на зустрічі української громади Філадельфії з видатним українським письменником Іваном Багряним 19 січня 1959 року.
Протягом трьох днів українська громада Філадельфії на чолі з Президентом УНР в екзилі Степаном Витвицьким та Святославом Шрамченком, який, до-речі, прибув на зустріч у своєму 40-річної давності флотському мундирі, тепло вітала і слухала видатного українського письменника. Тож дату смерті С.О.Шрамченка ще належить вияснити остаточно.
Контр-адмірал Святослав Шрамченко був видатним сином України та її Військово-Морських Сил. Своєю діяльністю, як військовою так і літературною, він вписав яскраву сторінку в літопис боротьби за відродження вітчизняного флоту, морської слави України і за правом входить до числа видатних флотоводців України.
У вже далекому для нас 1957 році він написав: „І на нашому славному Чорному морі ми знову розбудуємо свою могутню бойову Українську Морську Фльоту для безпеки і розбудови вільної Української Незалежної Соборної Держави. Бог допоможе і так буде, бо мусить бути, бо Українська Правда таки ж переможе”. Слова стали пророчими. Український флот відроджено, а Українська Правда перемогла.
Пам’ять про цього вірного сина України, натхненного поборника національного флоту і бойового флотоводця, житиме у Військово-Морських Силах України вічно.