РОСТИСЛАВ МСТИСЛАВОВИЧ
великий князь київський

Ростислав був меншим братом князя Ізяслава Мстиславовича. Народився десь близько 1100-го року. Його зріле життя припадає на період жорстокої княжої міжусобиці за великокняжий київський стіл. У молоді й зрілі роки княжив у Смоленську і в Новгороді, був надійним союзником брата Ізяслава в його боротьбі за великокняжий стіл у Києві.
"Людина глибоко благочестива", набожна, начитана і освічена, Ростислав твердо дотримувався сталих традицій та порядку, розглядав Київ як древній традиційний політичний центр України - Русі і робився непримиримим до тих, хто ці традиції хотів змінити чи знищити. Але в боротьбі за збереження усталеної державної системи Ростислав шукав нові методи й способи і був першим, хто підтримав Ізяслава в будівництві нового, сучасного флоту.
У 1151 році Ростислав на чолі флотилії обороняв переправи під Києвом від нападу Юрія Довгорукого. Для оперативного управління лодіями в поході і в бою він ввів "прапорництво", тобто передачу команд на лодії підняттям на княжій лодії відповідного прапору-сигналу. По суті Ростислав став родоначальником вітчизняної сигнальної справи яка на флоті використовується і досі. В битві на Дніпрі Ростислав вперше виступає в історії як флотоводець.
Після смерті Ізяслава у листопаді 1154 року Ростислав Мстиславович за згоди більшості князів, разом з князем Владиславом вперше займає великокняжий стіл. Літописець стверджує, що кияни прийняли його князем пожиттєво. Перше, що зробив Ростислав, - це здивував киян своєю безкорисливістю, роздавши по смерті Владислава церквам і киянам все його майно.
Та князювання Ростислава виявилося недовгим, всього кілька днів. З Києва його витиснув Ізяслав Давидович і примусив податися до Смоленська.
Вдруге Ростислав зайняв київський великокняжий стіл на Великдень 1159 року: в Київ увійшов урочисто і, за "Київським літописом", з честю носив гідність великого київського князя.
Ставши вдруге великим князем, Ростислав "міцно" взяв владу в свої руки та почав наводити лад у руській землі. В скорому часі в річище його політики ввійшли Чернігів, Рязань, Переяслав, Новгород, Волинь і Галич, а сам Ростислав посів поважний сан "патріарха Русі". Він вимагав від князів "послушання" і, щоб вони мали його "отцемъ собъ въправду", пильно стежив за справедливістю між ними.
Ростислав об'єднав княжі сили, зберіг і розвинув флот як головну силу оборони економічних торгівельних шляхів і в першу чергу водного шляху Дніпром.
У 1159 році, в період протиборства Ростислава з Ізяславом Давидовичем, союзник останнього Іван Берладник намовив флотилію "берладників" піти походом з Дністра в Олешки, головний торговий порт на нижньому Дніпрі.
"Берладники" захопили Олешки, пограбували там іноземних купців, забрали багато місцевого люду в полон і перекрили торговий шлях "в Крим і греки".
Ростислав відреагував оперативно. Флотилія київського князя хутко спустилася Дніпром, волоком обійшла пороги і вигнала з Олешків морських розбійників.
Та головні сили флотилії "берладників", провідавши про похід княжого флоту, втекли в Чорне море. Погоня за ними тривала аж до болгарських берегів. Як свідчить автор Іпатіївського літопису, там княжа флотилія наздогнала флот "берладників", відібрала у них полонених а самих їх побила.
Морські шляхи в Крим і Візантію були відновлені.
У наступному, 1160 році, Ростислав застосував флотилію у битві з військом Ізяслава Давидовича при спробі останнього переправитися через Десну: "билися за Десну завзято,.. в насадах їздячи, і не пустили їх через ріку".
Це були останні бойові операції княжого флоту України. В 1161 році Ізяславу Давидовичу вдалося вибити Ростислава з Києва але не надовго, через кілька тижнів Ростислав повернув собі великокняжий стіл. Кияни знову прийняли його з "достохвальною честю".
Міжнародні справи і те, що діялося за кордонами його держави, мало цікавило Ростислава. Як дуже набожний, справедливий і благочестивий князь, він старався всіх мирити і обходився оборонними заходами. З тих же міркувань він відмовив візантійському імператорові Мануїлу допомогти йому в боротьбі з Угорщиною хоча цього вимагали угоди, укладені ще Ярославом Мудрим.
У 1162 році, коли половці осміліли до того, що почали нападати на торгові каравани і грабувати майже околиці Чернігова і Смоленська, Ростислав, не бажаючи війни, "задобрився" з ними і вони відступили в степ. У цьому він був повною противагою своєму старшому брату Ізяславу - улюбленому герою і лицарю "Київського літопису" й особливо своєму прапрадіду - Володимиру Мономаху, який за своє життя взяв в полон 300 половецьких князів, 200 з яких покарав смертю і надовго відбив їм охоту до нападів на Русь.
В оцінці "миротворчої діяльності" Ростислава історики майже одностайні: Михайло Грушевський вважає його після Ізяслава "лихою заміною в тих тяжких неспокійних обставинах", а інші - відзначають відсутність у нього дару полководця.
Доля істини, звичайно, в цьому є, але все ж таки роки князювання Ростислава були затишшям перед бурею, яку після його смерті вчинить син його противника Юрія - Андрій Боголюбський.
У 1167 році половці, розцінивши оборонні заходи Ростислава за його слабкість, знову порушили торгово-економічні шляхи Києва, розорили купців, що торгували сіллю. Це вивело з рівноваги вже літнього Ростислава і він, нібито згадавши свою бойову молодість, вивів під Канів полки майже всіх руських князів. Але тут знову взяла верх політика старого князя - полки, погрожуючи половцям, простояли під Каневом, поки не пройшли каравани "гречників і залозників". Перелякані половці втекли в степ, каравани спустилися Дніпром вниз а княже військо повернулося додому. Бажання залагодити конфлікт миром, по-християнськи, у Ростислава було завжди найпершим. Чи не з тих часів у нас з'явилося прислів'я: "Кров людська - не водиця, проливати не годиться"?
Помер великий князь київський Ростислав Мстиславович 14 березня 1167 року поблизу Смоленська, повертаючись з Новгорода до Києва.
У Новгороді він примирював свого сина Святослава з новгородцями і, відчувши неміч і занепад сил, поспішив додому. Перед смертю він хотів взяти постриг і податися в Печерський монастир святого Феодора. Повертаючись дорогою назад, Ростислав гірко дорікав своєму священику-духівнику за те, що не дав йому зробити цього раніше. Згодом Ростислав Мстиславович був зачислений до лику святих.
Доля розпорядилася так, що Ростислав Мстиславович став останнім князем - флотоводцем флоту княжої України. Після його смерті розпочався черговий етап княжих міжусобиць, а з 1197 року у цій боротьбі Київ втратив значення єдиного політичного центру, і відповідно, головної бази кораблебудування та княжого флоту України - Русі.
Проте, як показав подальший розвиток історії, погром Києва та спалення київських верфей в 1197 році суздальським князем Андрієм Боголюбським, ще не означали загибелі флотської справи в Україні - Русі. Її флотський центр, якби передбачаючи наступ нової доби у військовій історії України, перебазувався ближче до Чорного моря, на нижній Дністер, в галицьке Пониззя.