головний командир портів Чорного і Азовського морів, Міністр морських справ Української держави,
адмірал

У травні 1916 року до Севастополя прибув японський військовий агент. Через зайнятість командувача флоту його прийняв начальник штабу віце-адмірал Андрій Покровський.
На стіні кабінету начальника штабу флота висіла велика, гарно оформлена карта Чорного моря. Її подарували адміралу офіцери бригади крейсерів, якою він командував до призначення на посаду начальника штабу командувача Морських сил Чорного моря. На карті були прокладені курси бойових походів крейсерів під брейд-вимпелом комбрига, позначені місця його битв з ворожим флотом та втрати противника.
Лінії віялом розходилися з Севастополя до берегів Кавказу, Туреччини, Болгарії і Румунії і сходилися під Босфором.
Японець прискіпливо вдивлявся в карту морських битв і, слухаючи пояснення адмірала, раптом… втратив свідомість.
Коли викликані лікарі привели японського гостя до тями, то він заявив, що просто вражений бойовою майстерністю і мужністю адмірала, відваги якого вистачило б на цілий японський флот.
Адмірал Андрій Георгійович Покровський був видатним військово-морським діячем України періоду національно-визвольної боротьби 1917 – 1919 років та одним з найталановитіших бойових адміралів російського флоту напередодні та в часи першої світової війни. Його службова біографія, його професійна відданість флоту, патріотизм та хоробрість у боротьбі з ворогами є прикладом для кожного флотського офіцера.
Та попри все це ім’я адмірала А.Покровського протягом восьми десятиліть було зовсім викинуте з флотської історії, замовчувалося і, по суті, невідоме широкому колу українських моряків і до сьогодні. Причиною цього стала виражена українська, національно-патріотична позиція адмірала, який весь час, а особливо в 1917-1918 роках, являв собою приклад вірного сина України. То ж після поразки української національної революції він був приречений переможцями на забуття.
Народився Андрій Георгійович Покровський 14 серпня 1862 року в офіцерській родині, яка вела свій родовід з козацької старшини. З покоління в покоління в його родині передавалися перекази про славні козацькі походи на море, в яких брали участь і прославились в боях його дід і прадіди.
Коли настав час юнаку обирати шлях в житті, то він не вагаючись, вибрав шлях до моря – Морський корпус. Потім – Військово-Морську академію.
В1882 році Андрій Покровський вже мічман (перше офіцерське звання на флоті тих часів), а в 1890-му – лейтенант, мінний офіцер Балтійського флоту. З 1897 року А.Покровського призначають мінним офіцером Практичної ескадри, а через два роки – Навчальної ескадри Балтійського моря.
Та молодого офіцера манила перспектива не штабної роботи, а командирського мостика, морських походів, в яких бажав випробувати себе морем, перевірити свою волю, власну бойову майстерність.
На флоті А.Покровського цінили як вольового, грамотного і перспективного офіцера, вмілого організатора справи і служби. В кінці 1899 року командування задовольнило прохання А.Покровського, і його призначають старшим офіцером (старшим помічником командира) крейсера „Африка”, в 1902 році – старшим офіцером спущеного на воду в 1894 році броненосця берегової оборони „Адмірал Сенявін”.
В кінці того ж року його, як одного з кращих старших офіцерів ескадри, призначають командиром міноносця „Поражающий”. В 1903 році А.Покровському присвоюють військове звання „капітан 2 рангу”, а в другій половині 1904 року переводять командиром нового ескадреного міноносця „Доброволец,” який добудовувався на Балтійському заводі.
Як командир, А.Покровський користувався незаперечним авторитетом у команди свого корабля. Його порядність, справедливість і демократичність в службі, глибоке розуміння проблем нижчих чинів вигідно вирізняли „Добровольця” у складі ескадри та дозволили йому без особливих проблем пережити бурхливі події в Петербурзі революційного 1905 року. То ж ні для кого не стало несподіванкою його призначення начальником дивізіону випробувальних ескадрених міноносців Балтійського флоту в 1908 році. В 1910 році А. Покровський одержує звання капітана 1 рангу.
Та все-таки для Покровського рідним було Чорне море і українська земля, зв’язку з якою він не втрачав упродовж всієї своєї служби на Балтиці.
Офіцер бажав служити на морі, яким прокладали курс його предки ще на козацьких чайках, де, здавалось, і кожна білосніжна чайка при зустрічі квилить по козацькій морській звитязі.
Нарешті мрія Покровського збулася в 1910 році, коли його призначають на Чорноморський флот командиром лінійного крейсера „Ростислав”, яким він командував до 7 грудня 1911 року.
Призначення А.Покровського на Чорноморський флот співпало з часом активізації на флоті революційної боротьби, повстань матросів на кораблях, які готувалися в основному есерами і більшовиками. В 1907 році була спроба есерів організувати повстання і на „Ростиславі,” та успіху не досягла. Одночасно назрівала Перша світова війна, в якій Чорноморський флот мав брати активну участь в протистоянні Антанти з Трійчатим союзом у Чорному морі і вести протиборство з об’єднаним турецько-німецьким флотом.
Чорноморський флот перед початком війни представляв собою з’єднання застарілих типів кораблів. З перших днів війни паритет сил в Чорному морі складався явно не на користь Чорноморського флоту. Для досягнення хоч-якої рівноваги в силах необхідно було терміново довершити будівництво в Миколаєві кількох нових бойових кораблів та прийняти неординарні рішення. А для цього, як вважали в Петербурзі, необхідні були нові люди в управлінні флотом. .
7 грудня 1911 року Андрія Покровського призначають виконуючим обов’язки начальника штабу командувача Морськими силами Чорного моря. 25 березня 1912 року імператорським указом йому присвоюють військове звання контр-адмірала і призначають на посаду начальника штаба флоту.
Оновленому штабу під керівництвом А. Покровського вдалося значно активізувати кораблебудівні роботи і до листопада 1913 року спустити на воду в Миколаєві лінійний корабель, два ескадрені міноносці та три підводних човни. 4 серпня він особисто очолив комісію з прийому від заводу „Наваль” у місті Миколаєві першого у світі підводного човна – мінного загороджувача „Краб”. Покровський, готуючи флот до бойових дій, вимагав у військового відомства імперії передати в управління його штабу берегові батареї і фортеці всього чорноморського узбережжя, які були підпорядковані управлінню Військового міністерства (Міністерства сухопутних сил), та організувати дозори в Чорному морі чергових сил.
Переконавшись, що зламати бюрократизм царських генералів неможливо, в кінці 1913 року він подав у відставку з поста начальника штабу флоту і перейняв командування бригадою крейсерів. На цій посаді він і зустрів початок Першої світової війни.
Як і передбачав А. Покровський, війна для Чорноморського флоту, що не мав належної морської розвідки і дозору, розпочалася „зненацька”. А готувалися ж до неї з 1910 року!
Німецький лінійний крейсер „Гебен” під охороною турецьких міноносців вільно розгулював морем, в жовтні 1914 року провів успішні атаки на Одесу, Феодосію, Новоросійськ і Севастополь.
Знаходячись майже на вхідних створах севастопольської бухти, „Гебен” випустив по Корабельній стороні сорок сім 280-міліметрових снарядів свого головного калібру і розігнав своїми 150-мм гарматами групу дозорних міноносців. Проти „Гебена” вели протиборство вісім берегових батарей, які випустили по ньому 360 важких снарядів. Проте німецькому лінкору хватило і 17 залпів, щоб змусити їх замовкнути, а одну з батарей ще й підірвати в повітря.
Лише після цих подій на флоті почали приймати екстрені заходи. Кораблі бригади А. Покровського беруть активну участь і ведуть успішне протиборство з противником на морі. 18 листопада у складі російської ескадри вони провели бій з німецькими крейсерами, у тому числі і з „Гебеном,” який одержав у свій корпус 14 снарядів і надовго був виведений з бойових дій.
В 1915 році А. Покровський проводить атаки на турецькі укріплення в Босфорі, бере участь у численних бойових походах в район Інада – Босфор – Ереглі, Босфор – Варна, на охорону Одеси, Дніпровського лиману, на підтримку Кавказького фронту.
Про бойову звитягу контр-адмірала Андрія Покровського під час Першої світової війни красномовно засвідчують його бойові нагороди. За успішне проведення морських операцій та переможні морські битви А. Покровський нагороджений орденами святої Ганни 2-го ступеня, святого Володимира 3-го ступеня, двічі(!) французьким орденом Почесного Легіону, румунським Великим офіцерським Хрестом, двома Георгіївськими Хрестами – всього більше десяти бойових нагород!
Ми справедливо славимо адмірала Павла Нахімова за його Сінопську звитягу. Але зовсім не знаємо, що саме контр-адмірал Андрій Покровський у квітні 1916 року спланував і провів, як колись гетьман Сагайдачний, блискучу десантну операцію флоту з захоплення турецьких фортець і військово-морських баз у Різе і Трапезунді.
А сталося це так. 17 березня 1916 року контр-адмірала Андрія Покровського вдруге призначають начальником штабу командувача Морських сил Чорного моря. Виконуючи директиву Ставки Верховного Головнокомандування, штаб флоту приступив до розробки операції з блокування дій турецько-німецького флоту в районі Батумі-Трапезунд та організації взаємодії з військами Кавказького фронту. Для Туреччини морські комунікації вздовж Анатолійського узбережжя мали надзвичайно важливе, життєве значення. Саме звідси, через Різе і Трапезунд, вона вела забезпечення своїх військ на Кавказькому фронті. Захоплення турецьких баз значно полегшило би становище російської армії на Кавказі. Враховуючи ці обставини, А.Покровський представив Ставці свій план захоплення Трапезунда і Різе силами морського десанту. Ставка дещо змінила план, прийняла рішення захопити Трапезунд силами спеціально сформованої Приморської групи військ, морського десантного загону у складі броненосця „Ростислав”, міноносців, 7 десантно-тральних суден, 2 канонірських човнів та Транспортної флотилії флоту.
19 квітня штурмом з берега і з моря Трапезунд було взято. Під час цієї операції було проведено три висадки десанту після чого, під прикриттям головних сил флоту, Транспортна флотилія висадила головний десант в Різе. Він нараховував дві пластунські бригади і дивізіон гірської артилерії. Після захоплення Трапезунд став оперативною базою Батумського загону Чорноморського флоту та портом забезпечення російської армії, яка вела наступ вглиб території Туреччини.
До кінця травня силами флоту в захоплені турецькі порти із Новоросійська і Маріуполя було доставлено 34 тисячі чоловік, 6500 коней, більше 100 тисяч пудів різноманітних військових вантажів.
Трапезундська операція є однією з найблискучіших десантних операцій за всю історію Чорноморського флоту, яскравим прикладом бойової взаємодії армії і флоту. За її планування і організацію Верховний Головнокомандувач імператор Микола II 4 квітня 1916 року підвищив Андрія Покровського до віце-адмірала.
28 червня 1916 року імператор Микола II змінив командувача Чорноморським флотом. Ним став ще достатньо молодий віце-адмірала А. Колчак. Того ж дня Покровський подав у відставку з посади начальника штабу і незабаром був призначений начальником 2-ї бригади лінійних кораблів.
Причиною відставки послужила його незгода з молодим, без достатнього бойового досвіду А. Колчаком, який за підтримки начальника Морського штабу Ставки адмірала А. Русіна з першого дня прибуття до Севастополя взявся перетрушувати командні кадри та загалом відкидав набутий бойовий досвід флоту. Звичайно, це не могло не позначитись на загальному стані бойової готовності флоту.
Революційні події 1917 року в Росії, падіння самодержавства, відречення царя, створення Тимчасового уряду в Петрограді та Центральної Ради в Києві створили революційну ситуацію і на Чорноморському флоті, де ще добре пам’ятали події 1905 – 1907 років.
Проте спочатку більшовицька пропаганда у Севастополі значного успіху не мала і сприймалася моряками з відвертою насторогою. Але цей сприятливий момент для створення українського флоту було безповоротно втрачено.
Нерішуча військова політика Центральної Ради, яка спиралася на соціалістичні гасла ліквідації регулярного війська, завдала флоту важкого удару.
Та слід зазначити, що бригада лінійних кораблів Покровського, як засвідчував мічман Г.Філєвський у квітні 1918 року своїм рапортом адміралу Колчаку в Омську, єдина впродовж всіх трагічних подій на Чорноморському флоті зуміла зберегти свою бойову готовність.
У 1917 році відсоток українців на Чорноморському флоті складав 65 % від загальної чисельності особового складу. Це сприяло активній діяльності українських національно-патріотичних організацій. Віце-адмірал Андрій Покровський став одним з тих адміралів, які активно підтримали процес українського державотворення.
В умовах зростаючого безвладдя Покровський послідовно підтримував Чорноморський військовий український комітет. На кораблях його бригади активно діяли українські ради, а на щоглах лінійних кораблів восени 1917 року вже розвівалися українські жовто-блакитні прапори.
В листопаді – грудні 1917 року віце-адмірал А. Покровський працював над організацією національного українського флоту і активно заперечував намагання Центральної Ради провести в життя ідею добровільної служби на флоті. Він вважав, що долю флоту і молодої держави мають вирішувати не політичні гасла, а сила зброї. У цьому питанні А. Покровський мав розуміння і підтримку військових міністрів УНР Жуковського і Грекова, які разом з ним намагалися навести лад в організації флоту.
Виходячи з ситуації в Севастополі і в Криму, Покровський запропонував підпорядкувати військовому відомству УНР західну частину Чорноморського флоту, на яку вплив більшовиків був мінімальний.
Наказом по морському відомству 27 березня 1918 року віце-адмірала А. Покровського призначають начальником охорони Південно-Західної частини Чорного моря з тимчасовим штабом в м. Одесі, а 24 квітня – головним командиром всіх портів Чорного і Азовського морів. З приходом до влади 29 квітня гетьмана Павла Скоропадського флотським справам стало приділятися значно більше уваги. На відміну від попереднього уряду гетьман справу будівництва флоту довірив фахівцям. Для цього Павло Скоропадський своїм наказом від 10 травня 1918 року створив спеціальну комісію на чолі з віце-адміралом А. Покровським по реформуванні Морського відомства. До складу комісії увійшли досвідчені військові моряки: віце-адмірал О.Хоменко, контр-адмірали Д. Ненюков, О. Кликов, П. Патон-де-Верайон та капітан 1 рангу М. Максимов. 1 червня ця комісія представила Морському Генеральному штабу план будівництва і реформування військового флоту України. Затверджений гетьманом, він став основою будівництва національного флоту Української Держави. Покровському вдалося організувати в Одесі діючий штаб флоту, відновити бойову готовність кораблів, що дислокувалися в західній частині Чорного моря, та поповнити флотські установи професійними моряками.
Час був надзвичайно складний. Відповідно до мирних угод, підписаних в Бресті 8 лютого 1918 року, Крим підлягав окупації німецькими військами. Підхід німців, вчорашніх ворогів, до Севастополя лише підсилив там більшовицьку пропаганду. Але звістка, що Сімферополь і Бахчисарай взяли не німці, а українська армійська група полковника Петра Болбочана, змінила ситуацію на флоті. 29 квітня після обіду за наказом контр-адмірала М. Сабліна на кораблях у Севастополі було піднято українські державні прапори. Здавалося, що питання флоту вирішене остаточно. Але інформація, що до Севастополя наближаються одні лише німці, дозволила більшовикам протягом дня змінити думку багатьох екіпажів кораблів. І вже ввечері того ж 29 квітня половина флоту за наказом М. Сабліна, але тепер уже під червоними прапорами, вийшла з Севастополя до Новоросійська, де більшість кораблів за наказом В. Леніна була безславно затоплена.
1 травня німці, як союзники, під оркестр увійшли до Севастополя. 4 травня віце-адмірал А .Покровський, як головний командир українських портів, взяв участь у переговорах з командувачем німецьких військ в Криму генералом фон Кошем. Було обумовлено, що до завершення війни кораблі флоту будуть знаходитись під німецьким контролем і піднімуть українські і німецькі прапори. Та німці, вважаючи вихід кораблів до Новоросійська грубим порушенням умов Брестського договору і недовіряючи до кінця морякам, 4 травня виставили в портах свої караули і почали спускати українські прапори, оголосивши кораблі тимчасово полоненими.
Проте дії німців не стали завадою для А. Покровського в розбудові національного флоту. За його пропозицією гетьман України 21 травня 1918 р. призначає своїм представником у Севастополі контр-адмірала Михайла Остроградського, а сам командувач убуває в Одесу, де займається організацією охорони та забезпеченням оборони північно-західного району Чорноморського узбережжя. Згідно наказу А. Покровського №70 від 23 травня 1918 р. розпочалось формування бригади морської піхоти у складі трьох полків: 1-й у Одесі, 2-й у Миколаєві, 3-й у Херсоні, зона відповідальності яких була визначена від західного кордону до Перекопу. В цей же час у Генеральному морському штабі створюється відділ морської піхоти.
Указом гетьмана після вирішення питання з німцями в Криму Андрію Покровському було присвоєно військове звання „адмірал”.
19 травня 1918 року Павлу Скоропадському передали радіоперехват промови кайзера Німеччини Вільгельма ІІ на урочистому засіданні ландтагу в м. Аахен. На той час німецькі війська за умовою договору з урядом УНР від 9 лютого 1918 року вже зайняли територію України, в тому числі і Севастополь. „У Севастополі, - говорив Вільгельм ІІ, – ми взяли багатющу здобич – сильний торговий флот. Це дає нам можливість відновити сполучення по Чорному морю”.
Хоча Вільгельм покривив душею – німці торгового флоту не взяли, а лише військовий, гетьман зрозумів, що німцям вкрай будуть необхідні українські торгові судна для перевезень.
Гетьману потрібні були гроші, і їх можна було заробити у німців і австрійців на морських перевезеннях. З цього питання гетьман направив телеграму адміралу А. Покровському в Одесу і того ж дня отримав від нього відповідь: без тралення фарватерів основних комунікацій, плавання торгових суден по Чорному морю є небезпечним.
Для очистки морських комунікацій від мін гетьман наказав сформувати бригаду тральщиків і розпочати розмінування основних торгових шляхів у Чорному морі. Командувач флотом спільно з Морським міністерством розпочав активну роботу з організації діяльності флоту. Час вимагав рішучих і виважених дій.
Зважаючи на той факт, що на українських кораблях були підняті німецькі прапори, а Військово-Морського прапора України остаточно так і не було визначено, адмірал А. Покровський запропонував створеній при Міністерстві морських справ геральдичній комісії затвердження проекту прапора, за основу якого було взято корогву Чорноморської козачої флотилії: на білому полотнищі синій хрест.
18 липня 1918 року гетьман Павло Скоропадський затвердив закон про Військово-Морський прапор Української Держави: на білому полотнищі синій хрест з Державним прапором і тризубом у кряжі. Цей прапор (лише без тризуба) у 1992 році був знову затверджений Військово-Морським прапором незалежної України.
Наказом по Головному морському штабу флоту № 192/44 контр-адмірал М.Максимов оголосив про затвердження Військово-Морського прапора і наказав його підняти на кораблях і суднах українського флоту.
Наступним наказом № 350 адмірал А. Покровський сформував бригаду морських тральщиків в Одесі і призначив її командиром контр-адмірала О. Гадда. Бригада складалася з трьох дивізіонів: командиром першого було призначено лейтенанта Опанасенка, другого – лейтенанта Кривицького, третього – старшого лейтенанта Благовєщенського.
Після узгодження контр-адміралом М. Максимовим з начальником штабу німецьких військ в Україні генерал-лейтенантом Гренером „Інструкції українським комендантам портів і визначення їхніх взаємин з українською сухопутною і австро-угорською і німецькою владою в портах” розпочалася практична робота з бойового тралення одеських фарватерів.
Контр-адмірал О. Гадд наказ А. Покровського виконав успішно – до кінця липня одеський порт і фарватер від мін були очищені повністю.
Як і передбачав гетьман П. Скоропадський, наприкінці липня до нього звернувся командувач німецьких військ в Україні фельдмаршал Ейхгорн з проханням організувати морські перевезення для потреб німецьких військ. Гетьман погодився і в кінці липня українські торгові судна вже вийшли в море. Німці за одну гривну платили п’ять, а австрійці – сім золотих марок. Таким чином за допомогою флоту гетьман за кілька місяців ґрунтовно поповнив валютою державну скарбницю. Військовий флот надійно забезпечував морські перевезення, до кінця 1918 року жодне торгове судно не підірвалося на мінах.
11 листопада німці остаточно передали кораблі Чорноморського флоту під управління українського командування і спустили свої прапори. Того ж дня, наказом гетьмана Скоропадського адмірал Андрій Покровський призначається Міністром морських справ Української держави.
За наполяганням А. Покровського Рада Міністрів 13 грудня схвалила рішення про матеріальну підтримку флоту і виділила для його потреб 23,5 мільйонів карбованців.
Окрім того Ейхгорн ще в липні запропонував гетьману здійснити демонстраційній похід всього Чорноморського флоту у Середземне море під українським Військово-Морським прапором і командуванням адмірала Андрія Покровського. За це обіцяв повернути Україні всі бойові кораблі. Гетьман, розуміючи, що німці війну програють і що така демонстрація буде означати перехід нейтральної Української Держави на сторону німців, від пропозиції відмовився.
Він передбачав, що німці все одно кораблі повернуть, а Україні життєво необхідно було налагоджувати стосунки з Антантою. Гетьман вступив у переговори з Францією. Йому повідомили, що президент Франції за умови сплати Україною частини російського царського боргу, обіцяв прийняти її до складу Антанти. У гетьмана уже була, зароблена флотом, валюта і два більйони карбованців. Проте антигетьманське повстання, організоване Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою, плани співпраці України з Францією звело нанівець. Французи з соціалістами Винниченка справи мати не хотіли і переключились на переговори з білим рухом у Росії.
А Україною ширилося антигетьманське повстання. 14 грудня війська Директорії взяли Київ і гетьман П Скоропадський разом зі своїм урядом подав у відставку. На посаді міністра Морських справ Андрія Покровського 26 листопада 1918 року замінив Михайло Білинський.
Довгий час вважалося, що після відставки доля адмірала Андрія Покровського невідома. Та, як виявилося, після перемоги більшовицьких військ в Україні адмірал А. Г. Покровський змушений був емігрувати. Але це сталося в 1920 році. Після відставки, розраховуючи на можливість спільної з генералом Денікіним боротьби з більшовиками, адмірал розпочав консультації з призначеним 26 листопада 1918 року командувачем білогвардійським Чорноморським флотом адміралом Василем Каніним. Слідуючи і далі в руслі політики гетьмана, він сподівався, що білий рух Росії, як представник її демократичних сил, допоможе Україні в її боротьбі за незалежність.
У зв’язку із наступом Червоної армії на Крим, адмірал А. Покровський 13-14 листопада 1920 року разом з військами Врангеля із Севастополя емігрував у Стамбул. 21 листопада остатки Чорноморського флоту були реорганізовані в Руську ескадру. Тут, у Стамбулі, в районі Чатолджі, А.Покровський остаточно переконався у правоті молодого і емоційного Михайла Білинського, який його, бойового адмірала, ще у Києві переконував у тому, що незалежна Україна в однаковій мірі неприйнятна як червоній, так і білій Росії.
Впевнившись, що політика всієї білої еміграції переслідує виключно цілі російської імперії, адмірал А.Покровський свої відношення з нею розірвав і поселився в Єгипті. Останні роки свого життя прожив у Каїрі, де зустрів і Другу світову війну.
Помер перший командувач флотом Української Держави у Каїрі у 1944 році і похоронений в каплиці на кладовищі монастиря святого Георгія. Було б справедливим щодо нього, якби його могилу вшанувала делегація військових моряків Військово-Морських Сил, а в майбутньому – і повернення його праху на Батьківщину та перепоховання в Севастополі. Це було би і виконанням його останньої волі.
Адмірал Андрій Покровський є одним з найславетніших адміралів України ХХ століття. Він разом із командою своїх побратимів відродив вікову морську славу України, морську славу і традиції рідного народу. Його життя, його флотська служба, безсумнівно, будуть більш ґрунтовно досліджені і стануть прикладом для українських моряків у службі своєму народові, у справі захисту незалежності України. Ім’я саме цього адмірала мало би надихати майбутніх офіцерів українського флоту на самовіддане виконання свого військового обов’язку, прикрашати севастопольські і одеські набережні, кращі бойові кораблі Військово-Морських Сил. Йому, славному сину України адміралу Андрію Покровському, а не цариці – тирану України, мав би бути споруджений пам’ятник у Севастополі.
Хай подумають над цим депутати севастопольської міської ради. А ми, моряки Військово - Морських Сил України, будемо свято шанувати пам’ять адмірала Андрія Георгійовича Покровського, який присвятив своє життя відродженню національного флоту України, а з ним і морської слави нашого народу.