Історична постать Івана Підкови є надзвичайно популярною серед українського народу і сьогодні. Пам’ятник цьому відомому флотоводцю й організатору українського козацтва у перші роки незалежності нашої держави встановлено на місці його страти у Львові.
За переказами сучасників, Іван Підкова походить з роду молдавських господарів і, за деякими свідченнями, був братом господаря Івони, вбитого турками за спробу скинути турецьке ярмо.
На Запорожжі Іван Підкова з’явився після 1550 року, привівши з собою на Січ цілий козацький полк – „людей правдиво отборних”. Запорожці охрестили його спочатку Волошином, як такого, що прибув з Волощини,тобто з Румунії. Деякі дослідники вважають, що справжнє його прізвище було Вода.
Підкова був неабиякий козацький полковник, був високоосвіченим, володів рідкісною фізичною силою, руками розгинав підкови, звідки і походить його козацьке прізвище. До наших днів дійшов єдиний портрет Підкови, розміщений в одному з польських видань XVII ст. Невідомий художник залишив під портретом підпис: „Був настільки сильним, що не тільки ламав підкови, но і талери, коли віткнув талер в дерев’яну стіну,то його треба було вирубати. Взявшись за заднєє колесо, він зупиняв воза, запряженого шістьми кіньми. Дишло ломав об коліно. Взявши зубами діжку з медом, перекидував її через голову. Взявши в руки воловий ріг, пробив ним ворота”.
Першого досвіду морських походів Іван Підкова набував у походах Самійла Кішки, пізніше водив козацькі флотилії в море самостійно.
У 1575 році кримський хан Аділь-Гірей сплюндрував Поділля. У відповідь Іван Підкова з козацькою флотилією у 1576 році попалив передмістя татарських приморських поселень. Ще більший морський похід до кримського південного узбережжя Іван Підкова провів наступного року. По цих походах кримський хан жалівся польському королю щорічно, а султан грозився, що помститься козакам особисто.
Зважаючи на потяг Івана Підкови до молдовських справ, можна з впевненістю припустити, що свої походи він спрямовував не лише до Криму, куди морські дороги вже були добре прокладені, а більш всього до придунайських турецьких фортець. Своїми походами в Чорне море Підкова добре в’ївся в печінки турецькому султану, а на Запорожжі здобув велику і гучну славу та авторитет моряка і флотоводця великої вдачі. Добре орієнтуючись в тогочасній політиці і будучи талановитим організатором, Іван Підкова задумав стати господарем Молдови і остаточно відірвати її від Оттоманської Порти. Така нагода трапилася у 1577 році після загибелі молдовського господаря Івони, коли частина молдавських бояр запросила його стати їхнім володарем. На січовій раді було схвалено рішення посприяти своєму гетьману стати молдавським господарем, і за допомогою кошового отамана Шаха в листопаді того ж року Підкова з тріумфом увійшов у Ясси, розбивши по дорозі війська наставленого Стамбулом господаря Петра. Як стверджують сучасники, перемогу під Яссами Підкова отримав військовою хитрістю. Замітивши на початку бою дим від ворожих залпів, він наказав козакам впасти на землю і притворитися постріляними. Підпустивши радіюче легкій перемозі молдовсько-турецьке військо на близьку дистанцію, козаки миттєво скочили на ноги і з першого же залпу уложили біля 300 вершників. У ворожих рядах почалася паніка, яка під густими козацькими залпами перетворилася на безладну втечу. 13 грудня частина місцевого боярства проголосила Івана Підкову господарем (князем) Молдови.
Першим ділом Іван Підкова сформував новий уряд. Козаки Чапа, Бурла і Стефан стали, відповідно, маршалком, гетьманом і державним писарем, а кошовому отаману Шаху було доручено пильнувати „за всім валахським людом”. Як господарь Молдови, Іван Підкова звільнив всіх арештованих і офіційно розірвав стосунки з Портою та звернувся до польського короля Баторія з проханням про протекторат. Писав Підкова і до султана, та вороги ті листи перехопили по дорозі. Сілістрійський паша і Трансильванський воєвода спробували було вигнати з Ясс Підкову, але в черговій битві під Яссами знову були побиті.
Розлючений таким зухвальством запорожців, що вже вільно ставили своїх представників керівниками держав, турецький султан Мурад III направив на Дунай 100-тисячну армію і пригрозив Польщі великою війною. Тож, не маючи іншого виходу, Баторій теж почав збирати військо проти козацького господаря Молдови.
У такій ситуації Іван Підкова повернувся на Запорожжя, де невдовзі підступом та зрадою польського воєводи князя Збаразького був захоплений і доставлений до Львова.
За вимогою турецького султана, який спеціально для цього направив до Львова своїх послів, король Баторій все ж таки віддав наказ стратити козацького гетьмана. 16 червня 1578 році в присутності великої кількості народу і турецьких послів на Ринковій площі у Львові Іванові Підкові було відтято голову. Перед стратою в останньому слові гетьман сказав: „ Мене привели на смерть,хоч в своєму житті я не звершив нічого такого, за що заслужив би подібний кінець.Я знаю одне: я завжди боровся мужньо як чесний рицарь проти ворогів християнства і завжди діяв для добра і користі своєї Батьківщини, і було у мене єдине бажання – бути їй опорою і захистом...”
Так загинув славний лицар і відважний гетьман-флотоводець України Іван Підкова. Після страти спочатку його останки поховали у львівській Успенській церкві а згодом козаки перепопоховали його в одному із монастирів біля Чернечої гори у Каневі, де раніше був похований і Самійло Кішка. Про це знаходимо повідомлення і у Тараса Шевченка. За свідченням його брата Варфоломія, Тарас Григорович, сидячи якось на цій горі сказав: „Оце тут могила Підкови, тут поховайте й мене…” Про подібне згадували і селяни села Пекарів, розповідь яких про Т. Шевченка записав М. Біляшівський.
Про славу Івана Підкови та любов до нього козаків і народу промовисто говорить той факт, що за смерть свого гетьмана запорожці довго мстили як туркам, так і полякам. Його смерть стала початком ворожнечі між Україною і Польщею, тією іскрою, з якої спалахнула Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького.